Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №302/440/26 — Міжгірський районний суд Закарпатської області

Справа № 302/440/26

Провадження № 2/302/318/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2026 селище Міжгір`я Закарпатської області

Міжгірський районний суд Закарпатської області у складі:

головуючого судді – Пухальського С. В.,

за участю секретарів судового засідання – Бобонич Н. Г., Сити Л. М., Магдича В. М., Митряка І. П.,

представника позивачки за зустрічним позовом – адвоката Пересоляка О. С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, із заслуховуванням дитини у закритому судовому засіданні, цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – виконавчий комітет Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визначення місця проживання малолітнього сина та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,

а також за зустрічним позовом ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Пересоляк Олександр Сергійович, до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчий комітет Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача за зустрічним позовом, – військова частина НОМЕР_1 , про визначення місця проживання малолітнього сина разом із матір`ю,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком та встановлення факту, що він самостійно виховує й утримує дитину (т. 1, а. с. 2-5).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 14 липня 2012 року між сторонами було зареєстровано шлюб, який рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 17 травня 2021 року розірвано. Від шлюбу сторони мають сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Позивач зазначає, що після фактичного припинення шлюбних відносин, ще до розірвання шлюбу, а також після його розірвання малолітній син постійно проживає разом із ним за адресою: село Тюшка Хустського району Закарпатської області. За твердженням позивача, відповідачка протягом останніх чотирьох років постійно проживає у Чеській Республіці, участі у вихованні, матеріальному забезпеченні дитини, її навчанні та повсякденному житті не бере, зі школою не контактує та життям сина не цікавиться.

На думку позивача, саме він забезпечує дитині належні умови для проживання, виховання, навчання та розвитку, самостійно здійснює її утримання, супроводжує до навчального закладу, підтримує зв`язок із педагогами та бере участь у шкільному житті сина. На підтвердження цих обставин посилається на акт обстеження матеріально-побутових умов та довідку Репинського ліцею.

Позивач вважає, що з урахуванням тривалого проживання дитини разом із ним, фактичного виконання ним батьківських обов`язків, а також проживання матері за межами України визначення місця проживання малолітнього сина разом із батьком відповідатиме його найкращим інтересам.

Крім того, позивач зазначив, що звернувся до Адміністрації Державної прикордонної служби України із заявою про надання інформації щодо перетину відповідачкою державного кордону України, однак на момент звернення до суду відповіді не отримав, у зв`язку з чим повідомив про намір у разі необхідності заявити клопотання про витребування відповідних доказів.

З огляду на наведене позивач просив визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із ним та встановити факт, що він самостійно виховує й утримує свого малолітнього сина.

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 06 квітня 2026 року відкрито провадження у справі та постановлено здійснювати її розгляд у порядку загального позовного провадження (т. 1, а. с. 24-25). Цього ж дня ухвалами суду до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, залучено ІНФОРМАЦІЯ_2 та ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 26-27, 28).

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 21 квітня 2026 року виправлено описку в ухвалі про відкриття провадження, уточнивши найменування третьої особи – виконавчого комітету Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області (т. 1, а. с. 68-69).

22 квітня 2026 року до суду через підсистему «Електронний суд» надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Пересоляк Олександр Сергійович, до ОСОБА_1 , треті особи: виконавчий комітет Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визначення місця проживання малолітнього сина разом із матір`ю (т. 1, а. с. 80-92).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що після розірвання шлюбу сторони за взаємною домовленістю визначили місце проживання сина разом із батьком, а доньки – разом із матір`ю. При цьому, за твердженням позивачки за зустрічним позовом, вона не припинила участі у вихованні сина, підтримувала з ним постійний зв`язок, цікавилася його життям, матеріально допомагала, забезпечувала оплату комунальних послуг у будинку, де він проживав, надсилала речі та подарунки, проводила з ним час під час приїздів в Україну, а також перебувала разом із ним під час лікування у стаціонарі.

Позивачка за зустрічним позовом зазначає, що з липня 2024 року проживає у Чеській Республіці разом із спільною донькою сторін, де офіційно працює, має стабільний дохід, належні житлові умови та можливість забезпечити дитині безпечне середовище для проживання, виховання і розвитку.

Посилається на те, що після мобілізації ОСОБА_1 на військову службу 10 січня 2026 року він фактично втратив можливість особисто здійснювати повсякденне виховання та догляд за сином, а дитина залишилася проживати разом із бабусею. Зазначає, що після повернення в Україну з наміром забрати сина для спільного проживання їй було створено перешкоди у спілкуванні з дитиною, у зв`язку з чим вона зверталася до поліції. На її переконання, дитина зазнала стороннього впливу, а акт обстеження матеріально-побутових умов від 23 січня 2026 року не відповідає фактичним обставинам, оскільки складений після мобілізації батька.

Також вважає, що визначення місця проживання сина разом із матір`ю відповідатиме його найкращим інтересам, оскільки забезпечить проживання у безпечному середовищі, можливість виховуватися разом із рідною сестрою та належні умови для розвитку. Крім того, позивачка за зустрічним позовом стверджує, що заявлена ОСОБА_1 вимога про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини фактично пов`язана з його проходженням військової служби та спрямована на досягнення наслідків, не пов`язаних із захистом сімейних прав.

З огляду на наведене ОСОБА_2 просила у задоволенні первісного позову відмовити, зустрічний позов задовольнити та визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із матір`ю.

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 22 квітня 2026 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Пересоляк Олександр Сергійович, прийнято до спільного розгляду з первісним позовом ОСОБА_1 та об`єднано в одне провадження. Об`єднаній справі присвоєно № 302/440/26 (провадження № 2/302/318/26), а її розгляд постановлено здійснювати за правилами загального позовного провадження (т. 1, а. с. 75-77).

13 травня 2026 року через підсистему «Електронний суд» до суду надійшов відзив ОСОБА_1 на зустрічну позовну заяву, в якому він заперечив проти її задоволення, вважаючи заявлені вимоги необґрунтованими та такими, що не відповідають найкращим інтересам дитини (т. 1, а. с. 191-194).

У відзиві зазначив, що після фактичного припинення шлюбних відносин, а згодом і після розірвання шлюбу, між батьками була досягнута домовленість, відповідно до якої син залишився проживати разом із батьком, а донька – разом із матір`ю. За твердженням позивача за первісним позовом, така домовленість фактично виконувалася понад чотири роки. Починаючи з липня 2024 року мати дитини разом із донькою постійно проживає у Чеській Республіці, тоді як він самостійно здійснював повсякденний догляд, виховання та утримання сина.

Посилався на те, що дитина тривалий час проживає у звичному для неї середовищі у селі Тюшка Хустського району Закарпатської області, де створено належні умови для її проживання, навчання та розвитку. На підтвердження цього зазначив про наявність акта обстеження матеріально-побутових умов, а також довідки навчального закладу, відповідно до якої саме батько постійно цікавився успішністю сина, підтримував зв`язок із закладом освіти, відвідував батьківські збори та брав активну участь у його вихованні, тоді як мати підтримувала зв`язок зі школою лише телефоном.

Вважав, що визначення місця проживання дитини разом із матір`ю суперечитиме її найкращим інтересам, оскільки це призведе до різкої зміни звичного життєвого середовища, місця навчання, кола спілкування та вимагатиме адаптації до нового мовного, культурного й освітнього середовища. Зазначав, що тривалий час мати не здійснювала безпосереднього повсякденного догляду за сином, а надані нею документи щодо умов проживання у Чеській Республіці не можуть замінити висновок компетентного органу опіки та піклування.

Крім того, посилався на положення Сімейного кодексу України, Конвенції про права дитини та практику Верховного Суду, відповідно до яких при вирішенні спору щодо місця проживання дитини першочергове значення мають її найкращі інтереси, а також має враховуватися думка дитини, яка досягла відповідного віку та рівня розвитку. З огляду на викладене просив у задоволенні зустрічного позову відмовити, а первісний позов задовольнити.

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 13 травня 2026 року задоволено клопотання ОСОБА_1 про витребування доказів та витребувано від Державної прикордонної служби України відомості щодо перетинання ОСОБА_3 державного кордону України за період з 01 січня 2024 року по день виконання ухвали (т. 1, а. с. 229-231).

Цією ж ухвалою задоволено клопотання представника ОСОБА_2 – адвоката Пересоляка Олександра Сергійовича про витребування доказів, продовжено строк для подання відповідного клопотання та витребувано від ІНФОРМАЦІЯ_4 інформацію щодо мобілізації ОСОБА_1 , а у разі підтвердження такої обставини – відомості про дату його мобілізації та військову частину, в якій він проходить військову службу.

15 травня 2026 року до суду надійшла відповідь Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України, якою на виконання ухвали суду від 13 травня 2026 року надано відомості щодо перетинання ОСОБА_4 державного кордону України за період з 01 січня 2024 року по день виконання ухвали (т. 1, а. с. 239).

18 травня 2026 року до суду надійшло клопотання ІНФОРМАЦІЯ_4 про долучення доказів, подане на виконання ухвали суду від 13 травня 2026 року, разом із наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_4 від 11 січня 2026 року № 3741 про призов ОСОБА_1 на військову службу під час мобілізації та його направлення до військової частини НОМЕР_1 . У клопотанні також повідомлено, що відомостями про подальше проходження ОСОБА_1 військової служби ІНФОРМАЦІЯ_2 не володіє (т. 1, а. с. 240-242, 243).

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 27 травня 2026 року задоволено клопотання представника ОСОБА_2 – адвоката Пересоляка Олександра Сергійовича про залучення третьої особи та залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача за зустрічним позовом, військову частину НОМЕР_1 (т. 2, а. с. 27-28).

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 05 червня 2026 року підготовче провадження у справі закрито та справу призначено до судового розгляду по суті із встановленням загального порядку дослідження доказів (т. 2, а. с. 53-55).

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 30 липня 2026 року клопотання свідка ОСОБА_5 про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів залишено без задоволення (т. 2, а. с. 87-88).

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 10 серпня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 – адвоката Пересоляка Олександра Сергійовича про допит свідка ОСОБА_5 в порядку міжнародної правової допомоги. Суд виходив із того, що відсутні достатні підстави для застосування такого порядку одержання доказів, оскільки обставини, для підтвердження яких пропонувалося провести допит, можуть бути встановлені на підставі інших доказів, наявних у матеріалах справи. Цією ж ухвалою питання щодо необхідності та порядку заслуховування думки малолітнього ОСОБА_1 постановлено вирішити окремо з урахуванням вимог статті 171 Сімейного кодексу України та найкращих інтересів дитини (т. 2, а. с. 116-120).

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 10 серпня 2026 року суд постановив забезпечити безпосереднє заслуховування думки малолітнього ОСОБА_1 щодо предмета спору. З цією метою ОСОБА_6 зобов`язано забезпечити прибуття дитини до суду у визначені дату та час. Цією ж ухвалою визначено, що заслуховування дитини має бути проведене у закритому судовому засіданні без участі сторін, їх представників та інших осіб, присутність яких може вплинути на вільне висловлення нею власної думки, за участю представника органу опіки та піклування та з повним фіксуванням судового засідання технічними засобами. Учасникам справи роз`яснено право до початку заслуховування дитини подати суду питання або зазначити обставини, які, на їхню думку, необхідно з`ясувати, а після завершення заслуховування постановлено продовжити судовий розгляд за участю учасників справи (т. 2, а. с. 112-115).

31 серпня 2026 року на виконання вимог статті 171 Сімейного кодексу України та ухвали Міжгірського районного суду Закарпатської області від 10 серпня 2026 року у закритому судовому засіданні судом безпосередньо заслухано думку малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , щодо предмета спору.

Хід зазначеної процесуальної дії повністю зафіксовано технічними засобами, а відповідний технічний запис приєднано до матеріалів цивільної справи в електронному вигляді.

Про приєднання технічного запису до матеріалів справи учасників справи повідомлено окремим листом із роз`ясненням їхнього права ознайомитися з ним через підсистему «Електронний суд» у складі матеріалів справи або безпосередньо у суді в порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України (т. 2, а. с. 139).

Ухвалою Міжгірського районного суду Закарпатської області від 21 вересня 2026 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_2 – адвоката Пересоляка Олександра Сергійовича про об`єднання цивільної справи № 302/440/26 із цивільною справою № 302/774/26 в одне провадження (т. 2, а. с. 159-161).

Представник позивачки за зустрічним позовом у судовому засіданні підтримав заявлені нею вимоги, наполягав на визначенні місця проживання дитини разом із матір`ю та заперечував проти вимог первісного позову.

Зазначив, що за місцем проживання матері створені належні умови для проживання, виховання та розвитку дитини. Водночас звернув увагу, що батько дитини був мобілізований на військову службу, у зв`язку з чим, за його твердженням, малолітній фактично проживає разом із бабусею, що, на його думку, не відповідає найкращим інтересам дитини.

Також зазначив, що під час безпосереднього заслуховування судом малолітній не зміг чітко пояснити причини свого небажання проживати разом із матір`ю, натомість посилався на те, що вона залишила батька. На переконання представника, такі пояснення свідчать про формування у дитини негативного ставлення до матері під впливом інших осіб.

Крім того, представник висловив незгоду з висновком органу опіки та піклування, вважаючи, що його зміст фактично створює перешкоди для виконання ОСОБА_1 обов`язків військової служби. З огляду на викладене просив зустрічний позов задовольнити, а у задоволенні первісного позову відмовити.

Позивач за первісним позовом у судове засідання не з`явився. У поданому 05 червня 2026 року запереченні на клопотання просив розглянути справу за його відсутності, зазначивши, що наявних у матеріалах справи доказів, на його переконання, достатньо для об`єктивного вирішення спору та ухвалення законного й обґрунтованого рішення (т. 2, а. с. 39-40).

Треті особи явку своїх представників у судове засідання не забезпечили.

Після закінчення розгляду справи по суті 21 вересня 2026 року суд перейшов до ухвалення рішення.

Заслухавши пояснення представника позивачки за зустрічним позовом, дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи, оцінивши їх у сукупності відповідно до вимог статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, а також перевіривши доводи сторін, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов таких висновків.

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного процесуального кодексу України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно із частиною першою статті 2 Цивільного процесуального кодексу України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності сторін. Суд розглядає справу лише за зверненням особи, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених законом випадках. Кожна сторона має рівні процесуальні права, самостійно визначає межі здійснення своїх процесуальних прав та повинна довести ті обставини, на які посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (статті 12, 13, 81 Цивільного процесуального кодексу України).

Отже, саме на сторони покладається обов`язок повідомити суд про обставини, які мають значення для правильного вирішення спору, та надати належні, допустимі й достатні докази на підтвердження своїх вимог або заперечень.

Відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодний доказ не має для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також їх достатність і взаємний зв`язок у сукупності.

Із матеріалів справи судом установлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_7 є батьками двох дітей: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується відомостями з актових записів про народження, отриманими з порталу «Дія» (т. 1, а. с. 106-107, 108-109).

Рішенням Міжгірського районного суду Закарпатської області від 17 травня 2021 року у справі № 302/311/21 розірвано шлюб між ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , зареєстрований 14 липня 2012 року виконавчим комітетом Репинської сільської ради Міжгірського району Закарпатської області, актовий запис № 4 (т. 1, а. с. 20-21).

Після припинення спільного проживання сторін їхній син ОСОБА_1 залишився проживати разом із батьком у селі Тюшка Хустського району Закарпатської області, тоді як донька сторін ОСОБА_8 залишилася проживати разом із матір`ю, а з липня 2024 року проживає разом із нею у Чеській Республіці.

Обставина тривалого проживання сина разом із батьком до призову останнього на військову службу визнається обома сторонами. Оскільки у суду відсутні обґрунтовані сумніви щодо достовірності цієї обставини та добровільності її визнання сторонами, відповідно до частини першої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України вона не підлягає доказуванню.

Із матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_2 після виїзду з України проживає на території Чеської Республіки, де уклала новий шлюб, змінила прізвище на ОСОБА_10 , офіційно працевлаштована, отримує дохід та має житло, у якому, на її думку, створені належні умови для проживання дитини (т. 1, а. с. 102-103, 110-125, 128-130, 134-141).

Водночас ОСОБА_1 проживав у будинку за адресою: АДРЕСА_1 , разом із сином та своєю матір`ю ОСОБА_6 .

Згідно з актом обстеження матеріально-побутових умов від 23 січня 2026 року № 35 ОСОБА_1 проживає разом із сином понад чотири роки, забезпечує його необхідними умовами для життя та виховання, офіційно працевлаштований, характеризується позитивно, шкідливих звичок не має, а будь-яких відомостей про неналежне ставлення до дитини не встановлено (т. 1, а. с. 6).

Відповідно до довідки Репинського ліцею Міжгірської селищної ради від 05 лютого 2026 року № 01-02/06 ОСОБА_1 є учнем сьомого класу цього навчального закладу. Зі змісту довідки вбачається, що батько бере участь у навчанні сина, цікавиться його успішністю, приводить дитину до шкільного автобуса, відвідує батьківські збори та підтримує зв`язок із педагогами. Дитина регулярно відвідує навчальний заклад, приходить до школи охайною та належно одягненою. Також у довідці зазначено, що мати дитини перебуває за межами України та підтримує зв`язок із навчальним закладом у телефонному режимі через класного керівника (т. 1, а. с. 7).

Суд ураховує, що акт обстеження та довідку закладу освіти складено після дати мобілізації ОСОБА_1 . Тому відомості цих документів про участь батька у вихованні та спільне проживання із сином не можуть без зіставлення з іншими доказами підтверджувати його щоденну фізичну присутність після призову. Документи мають значення для оцінки описаних у них умов і попередньої участі у житті дитини; заперечення матері щодо хронології їх складення суд ураховує при визначенні меж їхньої доказової сили.

Із наданих платіжних інструкцій, фотоматеріалів та медичної документації КНП «ЛПУ Міжгірська районна лікарня» (т. 1, а. с. 143–152, 131, 154–168) вбачається, що ОСОБА_2 , проживаючи окремо від сина, не була повністю усунута від участі в його житті та матеріальному забезпеченні. Зокрема, надані нею платіжні документи підтверджують здійснення упродовж 2025–2026 років платежів за електропостачання за особовим рахунком ОСОБА_1 , а долучені фотоматеріали відображають спільне проведення часу матері із сином та іншими членами сім`ї у різні періоди. Медична документація підтверджує перебування ОСОБА_1 на стаціонарному лікуванні у липні 2024 року. Сукупно ці докази підлягають урахуванню при оцінці характеру участі матері у житті дитини, однак самі по собі не дають підстав для висновку про обсяг та систематичність здійснення нею повсякденного догляду за сином у період його проживання разом із батьком.

Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 22 січня 2026 року № 461201016, земельна ділянка площею 0,1435 га, кадастровий номер 2122486000:02:001:0091, розташована в урочищі «Лази» села Репинне Закарпатської області, належить на праві власності ОСОБА_9 . Право власності зареєстровано 31 травня 2024 року на підставі договору дарування від 31 травня 2024 року № 1248 (т. 1, а. с. 126-127).

Із відповіді Адміністрації Державної прикордонної служби України встановлено, що ОСОБА_2 упродовж 2024–2026 років неодноразово перетинала державний кордон України, а останній виїзд з України здійснила 28 лютого 2026 року, після чого відомостей про її повернення в Україну станом на день надання відповіді не містилося (т. 1, а. с. 239).

Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 11 січня 2026 року був призваний на військову службу під час мобілізації та направлений для її проходження до військової частини НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 243; т. 2, а. с. 70). Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 15 січня 2026 року № 15 цього дня він прибув із ІНФОРМАЦІЯ_4 , був зарахований до списків особового складу військової частини та приступив до виконання службових обов`язків за посадою (т. 2, а. с. 70).

Водночас згідно з витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26 квітня 2026 року № 116 ОСОБА_1 визнано таким, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 . У цьому ж наказі зазначено, що 26 квітня 2026 року він був відсутній на місці служби у підрозділі військової частини НОМЕР_1 (т. 2, а. с. 69).

Відомостей про подальші обставини проходження ОСОБА_1 військової служби після 26 квітня 2026 року, його подальше місцезнаходження чи набуття ним будь-якого процесуального статусу у зв`язку із зазначеними в наказі обставинами матеріали справи не містять.

Із досліджених доказів убачається, що після мобілізації батька малолітній ОСОБА_1 фактично продовжив проживати за місцем свого постійного проживання разом із бабусею – ОСОБА_6 , не змінюючи місця проживання, навчального закладу, кола спілкування та звичного соціального середовища.

Судом також досліджено відповідь Хустського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Закарпатській області, до якої долучено копію рапорту щодо реагування працівників поліції на повідомлення ОСОБА_11 , зареєстроване 15 січня 2026 року за спецлінією «102» (т. 1, а. с. 132, 133).

На зазначені документи позивачка за зустрічним позовом посилається на підтвердження своїх доводів про те, що після призову ОСОБА_1 на військову службу вона приїхала з Чеської Республіки в Україну з наміром забрати сина для спільного проживання, однак між нею та ОСОБА_6 , яка на той час здійснювала безпосередній догляд за дитиною, виник конфлікт щодо доступу матері до сина, у зв`язку із чим ОСОБА_11 звернулася до поліції.

Надані документи підтверджують факт звернення ОСОБА_11 15 січня 2026 року на спецлінію «102» та реагування працівників поліції на це повідомлення. Водночас відомості про обставини конфлікту, викладені у повідомленні та відображені в рапорті зі слів заявниці, підтверджують насамперед зміст повідомлених нею працівникам поліції обставин і самі по собі не є достатнім доказом достовірності всіх наведених нею тверджень.

Зокрема, сам факт звернення до поліції не підтверджує без додаткових доказів доводів ОСОБА_11 про те, що ОСОБА_6 цілеспрямовано налаштовувала дитину проти матері, а також причин, з яких на той час дитина не бажала проживати чи спілкуватися з нею. Встановлення внутрішніх мотивів поведінки дитини та причин формування її ставлення до матері потребує оцінки всієї сукупності доказів у справі, зокрема результатів роботи психолога та думки дитини, безпосередньо з`ясованої судом.

Разом із тим зазначене звернення до поліції узгоджується з доводами позивачки за зустрічним позовом у тій частині, що після призову батька на військову службу вона вживала заходів для особистого спілкування із сином та що між нею і бабусею дитини виник конфлікт, пов`язаний із доступом матері до дитини. Ці обставини суд враховує при оцінці характеру сімейних відносин та фактичної участі кожного з батьків у житті дитини.

Водночас сам по собі факт виникнення такого конфлікту не дає достатніх підстав для висновку ні про свідоме перешкоджання матері у спілкуванні із сином протягом усього спірного періоду, ні про те, що сформоване дитиною ставлення до матері є виключно наслідком впливу з боку батька чи бабусі. Такі доводи підлягають перевірці та оцінці у сукупності з іншими доказами у справі.

Відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України жоден доказ не має для суду наперед встановленої сили, а тому зазначені документи суд оцінює у взаємозв`язку з іншими доказами, дослідженими під час розгляду справи.

На виконання вимог статті 19 Сімейного кодексу України до матеріалів справи долучено та судом досліджено письмовий висновок виконавчого комітету Пилипецької сільської ради як органу опіки та піклування щодо розв`язання спору про визначення місця проживання дитини (т. 2, а.с. 23). Його зміст, повноту дослідження обставин та співвідношення з іншими доказами суд оцінює нижче.

Вирішуючи спір щодо визначення місця проживання малолітньої дитини, суд виходить із того, що відповідно до статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Відповідно до статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли таке розлучення є необхідним в її найкращих інтересах.

Згідно зі статтею 18 Конвенції про права дитини саме батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини, а найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.

Відповідно до статті 7 Сімейного кодексу України дитині має бути забезпечена можливість здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України та цим Кодексом.

Частинами першою та другою статті 141 Сімейного кодексу України передбачено, що мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою, а розірвання шлюбу або проживання окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від виконання батьківських обов`язків.

За змістом статті 161 Сімейного кодексу України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо місця проживання малолітньої дитини, спір між ними вирішується судом. При цьому суд бере до уваги ставлення кожного з батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, її вік, стан здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.

Наведений перелік критеріїв не є вичерпним. Вирішуючи спір, суд зобов`язаний оцінити всю сукупність обставин конкретної справи та визначити, яке рішення найбільшою мірою відповідатиме найкращим інтересам саме цієї дитини.

Із наведених положень випливає, що жоден із батьків не має наперед установленої переваги у вирішенні спору. Порівнянню підлягають конкретні можливості кожного з них забезпечити потреби дитини з урахуванням її сімейних зв`язків, стану, віку та фактичних умов життя.

Досліджені докази не дають достатніх підстав для висновку про наявність установлених частиною другою статті 161 Сімейного кодексу України обставин, які виключали б передання дитини одному з батьків. Разом із тим це не усуває необхідності окремо оцінити фактичну доступність кожного з батьків для повсякденного догляду, припинення виплати грошового забезпечення батькові, емоційний стан дитини, її відносини з матір`ю та реальні умови проживання. Саме відсутність доказів небезпеки не є достатньою підставою для вибору місця проживання дитини.

Отже, суд має зіставити запропоновані сторонами варіанти проживання та встановити, який із них на час вирішення спору найбільшою мірою відповідає найкращим інтересам ОСОБА_1 . Матеріальні та житлові умови враховуються поряд з іншими обставинами, а не як самостійна підстава для переваги одного з батьків.

При цьому суд бере до уваги, що після припинення спільного проживання сторін між ними за домовленістю склався порядок, за якого син проживав із батьком, а донька – з матір`ю. Такий порядок існував протягом тривалого часу. Водночас звернення матері до поліції у січні 2026 року та подання нею зустрічного позову свідчать про те, що надалі між батьками виникли розбіжності щодо місця проживання сина. Тому попередньо сформований між батьками порядок проживання дітей характеризує фактичні сімейні відносини, що склалися після припинення їх спільного проживання, однак сам по собі не свідчить про згоду матері з подальшим проживанням сина окремо від неї та не позбавляє її права порушувати питання про визначення місця його проживання разом із нею.

Суд також ураховує, що в разі переїзду до матері в Чеську Республіку дитина проживатиме не лише з нею, а й з іншими членами її сім`ї. Тому для вирішення спору мають значення не лише належні житлові умови та матеріальна забезпеченість матері, а й те, в якому сімейному середовищі фактично проживатиме дитина та які умови будуть створені для її повсякденного життя.

Матеріали справи не містять достатніх відомостей, які б давали змогу повною мірою оцінити ці обставини. Відсутність таких відомостей сама по собі не може оцінюватися проти матері, однак суд не може й виходити з припущення, що зміна сімейного середовища не матиме для дитини істотного значення.

Відповідно до частини четвертої статті 19 Сімейного кодексу України при розгляді судом спору щодо місця проживання дитини участь органу опіки та піклування є обов`язковою.

За частиною п`ятою цієї статті орган опіки та піклування подає письмовий висновок щодо розв`язання спору на підставі обстеження умов проживання дитини, батьків та інших осіб, які бажають проживати з нею, а також інших документів, що стосуються справи.

Водночас такий висновок не має для суду наперед встановленої доказової сили та підлягає оцінці у сукупності з іншими доказами відповідно до статті 89 Цивільного процесуального кодексу України. Частина шоста статті 19 Сімейного кодексу України передбачає можливість не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим або суперечить інтересам дитини.

Із матеріалів справи вбачається, що рішенням виконавчого комітету Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області від 20 травня 2026 року № 2 затверджено висновок органу опіки та піклування «Про визначення місця проживання дитини, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 », відповідно до якого орган опіки та піклування вважав за доцільне при вирішенні питання судом визначити місце проживання дитини разом із батьком – ОСОБА_1 (т. 2, а. с. 22, 23).

Як убачається зі змісту цього висновку, під час його підготовки органом опіки та піклування було враховано тривале проживання дитини разом із батьком після розірвання шлюбу батьків, наявні житлово-побутові умови, навчання дитини у звичному закладі освіти та сталі соціальні зв`язки. Органом опіки також було враховано, що після призову батька на військову службу дитина залишилася проживати за своєю звичною адресою разом із рідною бабусею ОСОБА_6 , яка здійснює догляд за нею та забезпечує її побутові потреби.

Крім того, органом опіки безпосередньо з`ясовувалася думка ОСОБА_1 , який на час складання висновку досяг тринадцятирічного віку. У висновку зазначено, що дитина категорично заперечувала проти переїзду до матері в Чеську Республіку, висловлювала бажання залишатися проживати в Україні за звичною адресою разом із бабусею до повернення батька зі служби та повідомила про сильну емоційну прив`язаність до батька.

При підготовці висновку органом опіки також було враховано результати роботи психолога комунальної установи «Центр надання соціальних послуг» виконавчого комітету Пилипецької сільської ради із сім`єю ОСОБА_12 (т. 2, а. с. 24). Зі звіту психолога вбачається, що під час психологічної оцінки дитини було зафіксовано високий рівень психоемоційної травматизації, глибоку образу на матір, переживання відкидання з її боку, сильне небажання на той час підтримувати контакт із матір`ю, страх примусового повернення до неї, виражене бажання залишатися у звичному середовищі проживання, емоційну прив`язаність до батька, а також потребу у спілкуванні із сестрою. Водночас психолог рекомендував поступове відновлення контакту дитини з матір`ю з дотриманням принципів безпечності та поступовості, без тиску, примусу чи емоційного навантаження на дитину, а членам сім`ї – не втягувати її у конфлікт дорослих та не формувати негативного ставлення до матері.

Сторона позивачки за зустрічним позовом заперечувала проти врахування висновку органу опіки та піклування, посилаючись, зокрема, на те, що ним не досліджено умови проживання матері в Чеській Республіці, а також на обставини, пов`язані з проходженням батьком військової служби.

Проживання матері за межами України ускладнювало безпосереднє обстеження її житла українським органом опіки та піклування. Однак ця обставина не усуває обмежень висновку: без дослідження умов матері він не може сам по собі становити достатню порівняльну оцінку обох запропонованих варіантів проживання. Водночас наведені у ньому результати дослідження фактичних умов життя дитини зберігають доказове значення.

Суд погоджується з доводами представника позивачки за зустрічним позовом у тій частині, що висновок органу опіки та піклування не містить безпосередньої оцінки житлово-побутових умов матері та дитини в Чеській Республіці. Водночас суд у межах розгляду справи самостійно досліджує подані стороною матері докази щодо її місця проживання, працевлаштування, матеріального становища та можливості забезпечити належні умови для проживання і виховання сина, а тому зазначена неповнота висновку органу опіки не перешкоджає оцінці відповідних обставин судом на підставі всієї сукупності доказів.

Щодо посилань на проходження батьком військової служби суд зазначає, що ця обставина органом опіки та піклування не була залишена поза увагою. Навпаки, у висновку прямо зазначено про призов ОСОБА_1 на військову службу та враховано, що у зв`язку з його відсутністю безпосередній щоденний догляд за дитиною здійснює бабуся ОСОБА_6 , тоді як дитина продовжує проживати за звичною адресою, навчатися у тому самому закладі освіти та перебувати у звичному для неї соціальному середовищі.

Досліджені судом докази щодо проходження ОСОБА_1 військової служби, зокрема витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 26 квітня 2026 року № 116, підлягають оцінці у сукупності з іншими матеріалами справи. Зі змісту висновку органу опіки та піклування не вбачається, що зазначений наказ та відображені в ньому обставини були відомі органу опіки та піклування і враховувалися ним під час підготовки висновку. Сам лише факт складення висновку 20 травня 2026 року, тобто після видання наказу, не дає достатніх підстав для протилежного висновку.

За таких обставин суд бере до уваги наведені у висновку дані про умови проживання, навчання, фактичний догляд та сімейні зв`язки дитини. Водночас відсутність у ньому оцінки житлово-побутових умов матері в Чеській Республіці та обставин, відображених у зазначеному наказі, обмежує повноту зіставлення запропонованих батьками варіантів проживання дитини. Тому рекомендація органу опіки та піклування не може бути самостійною та достатньою підставою для задоволення первісного позову, а підлягає оцінці у взаємозв`язку з усіма іншими доказами та встановленими судом обставинами з погляду забезпечення найкращих інтересів дитини.

Доводи представника позивачки за зустрічним позовом про те, що висновок органу опіки та піклування створює перешкоди для виконання батьком обов`язків військової служби, суд відхиляє, оскільки висновок складений органом опіки та піклування в межах його повноважень з метою захисту прав та інтересів дитини і сам по собі не вирішує питань проходження ОСОБА_1 військової служби, виконання ним військового обов`язку чи його правового статусу у відповідних правовідносинах.

Отже, висновок органу опіки та піклування враховується в межах досліджених ним обставин. Його рекомендація підлягає перевірці з урахуванням документів щодо матері, відомостей про військову службу батька, фактичного догляду за дитиною та її думки, безпосередньо з`ясованої судом.

Оцінка висновку органу опіки та піклування потребує зіставлення з доказами щодо військової служби батька та фактичного здійснення догляду за сином.

Як установлено вище, ОСОБА_1 був призваний на військову службу за мобілізацією та направлений до військової частини НОМЕР_1 . Відтоді питання про місце проживання дитини має вирішуватися з урахуванням зміни фактичної організації її повсякденного догляду.

Витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 26 квітня 2026 року № 116 підтверджує, що цього дня ОСОБА_1 був відсутній на місці служби у підрозділі військової частини та визнаний командиром таким, що самовільно залишив військову частину. В наказі також зазначено про припинення з цієї дати виплати йому грошового забезпечення та зняття з окремих видів забезпечення.

Водночас матеріали цієї цивільної справи не містять відомостей про подальші обставини проходження ОСОБА_1 військової служби після 26 квітня 2026 року та його місцезнаходження. Відсутні також відомості, які давали б суду підстави робити будь-які висновки щодо правової оцінки зазначених у наказі обставин. Тому витяг із наказу командира військової частини суд оцінює виключно в межах тих фактичних відомостей, які безпосередньо ним підтверджуються.

Предметом розгляду цієї справи є сімейний спір щодо визначення місця проживання дитини та вимога про встановлення факту її самостійного виховання й утримання. У межах цього провадження суд не надає кримінально-правової оцінки діям ОСОБА_1 та не вирішує питань, пов`язаних із правовими наслідками зазначених у наказі обставин для проходження ним військової служби.

Водночас ці обставини мають значення для вирішення спору тією мірою, якою вони характеризують фактичну можливість батька особисто здійснювати повсякденний догляд за дитиною та брати участь у її утриманні. Припинення виплати грошового забезпечення свідчить про припинення саме цього джерела виплат і за відсутності інших доказів не дає підстав для висновку про відсутність у батька інших доходів чи засобів для утримання дитини.

Сам по собі факт, зафіксований у наказі командира військової частини, не є достатнім для висновку про неналежне виконання ОСОБА_1 батьківських обов`язків або про те, що визначення місця проживання дитини разом із ним суперечитиме її найкращим інтересам.

Наявні у справі докази не дають підстав установити, що саме зафіксовані наказом обставини призвели до залишення дитини без належного догляду чи погіршення умов її проживання. Після призову батька на військову службу дитина залишилася проживати у тому самому будинку, продовжила навчання у звичному закладі освіти та зберегла сформоване коло спілкування, а безпосередній повсякденний догляд за нею фактично здійснює бабуся – ОСОБА_6 . Наявність наказу від 26 квітня 2026 року сама по собі не свідчить про зміну такої фактичної організації догляду за дитиною.

Разом із тим належні побутові умови та забезпечення повсякденного догляду не виключають наявності у дитини емоційних труднощів. Виявлений під час роботи психолога психоемоційний стан дитини та її переживання, пов`язані із сімейним конфліктом, підлягають окремій оцінці судом і не можуть бути знехтувані лише з огляду на належні умови її проживання.

Доводи представника позивачки за зустрічним позовом про те, що фактичне здійснення повсякденного догляду за дитиною бабусею саме по собі свідчить про невідповідність існуючих умов проживання інтересам дитини, суд також відхиляє.

Доказів неналежного здійснення ОСОБА_6 повсякденного догляду за онуком, незабезпечення його побутових потреб або несприятливого впливу саме такого догляду на фізичний, психічний чи моральний розвиток дитини судом не встановлено. Матеріали щодо умов проживання і навчання підтверджують забезпечення її повсякденних потреб та збереження усталених соціальних зв`язків. Водночас належний догляд бабусі не тотожний особистому здійсненню батьком виховання й утримання сина та не створює самостійної переваги перед матір`ю, яка бажає проживати з дитиною.

Саме по собі залучення бабусі до повсякденного догляду не припиняє батьківських прав та обов`язків батька. Однак збереження такого правового статусу не доводить його теперішньої можливості особисто доглядати за сином. Суд розмежовує ці питання і враховує фактичну участь бабусі як характеристику наявної організації життя дитини, а не як підтвердження повернення батька зі служби чи здійснення ним щоденного догляду.

Водночас суд бере до уваги, що ОСОБА_2 проживає у Чеській Республіці, офіційно працевлаштована, має стабільний дохід та належні житлово-побутові умови для проживання дітей.

Суд не ставить під сумнів бажання матері особисто виховувати сина та не встановив обставин, які б давали підстави негативно оцінювати її здатність виконувати батьківські обов`язки. Тривале проживання матері за межами України саме по собі також не може розцінюватися як обставина, що свідчить проти визначення місця проживання дитини разом із нею. Висловлені дитиною образа та небажання спілкуватися з матір`ю також не є самостійним доказом неналежного виконання останньою своїх обов`язків.

Разом із тим матеріальне становище батьків, рівень їх доходів та житлово-побутові умови, хоча й мають значення для вирішення спору, не можуть оцінюватися ізольовано від інших обставин, які характеризують становище конкретної дитини, її сталі сімейні та соціальні зв`язки, емоційну прив`язаність, звичне середовище проживання та власну думку.

За обставин цієї справи задоволення зустрічного позову фактично передбачало б переїзд ОСОБА_1 до Чеської Республіки та, відповідно, зміну держави постійного проживання, звичного сімейного і соціального оточення, закладу освіти, а також необхідність адаптації до нового мовного, культурного та освітнього середовища.

Суд наголошує, що сам по собі переїзд дитини до іншої держави не може розглядатися як такий, що суперечить її інтересам. Так само проживання одного з батьків за кордоном не створює для іншого з батьків будь-якої переваги при вирішенні спору щодо місця проживання дитини.

У цій справі необхідність адаптації до інших умов слід оцінювати з урахуванням конкретного віку та емоційного стану хлопчика, його тривалого проживання у сформованому середовищі й висловленої позиції. Поряд із цим суд бере до уваги наведені матір`ю переваги запропонованого нею варіанта: можливість особистого догляду, проживання разом із сестрою та забезпечення належних умов життя. Посилання на безпечніше середовище у Чехії має значення для оцінки інтересів дитини, однак не звільняє суд від зіставлення всіх обставин і не може оцінюватися лише за ознакою держави проживання.

Тому суд зіставляє переваги проживання з матір`ю з наслідками зміни усталеного середовища для цієї дитини. Обов`язок доведення обставин своїх вимог покладається на обох батьків; попереднє проживання сина за місцем проживання батька не створює презумпції, яку повинна спростувати лише мати. Остаточний висновок суд робить після оцінки думки дитини, її мотивів та результатів психологічної роботи.

Відповідно до статті 171 Сімейного кодексу України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання.

Аналогічна гарантія закріплена статтею 12 Конвенції ООН про права дитини, відповідно до якої держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати їх з усіх питань, що її стосуються, причому поглядам дитини приділяється належна увага відповідно до її віку та зрілості.

Дотримуючись зазначених гарантій, суд 31 серпня 2026 року безпосередньо заслухав ОСОБА_1 у закритому судовому засіданні без участі сторін та їхніх представників, за участю представника органу опіки та піклування. Процесуальний порядок цієї дії та доступ учасників справи до її технічного запису наведено вище.

Перед початком заслуховування дитині було роз`яснено, що суд не покладає на неї обов`язку обирати між батьками, а висловлена нею думка буде врахована та оцінена судом у сукупності з іншими обставинами і доказами у справі. Також дитині було повідомлено про її право не відповідати на запитання, якщо вона цього не бажає.

Під час безпосереднього спілкування суд звертав увагу не лише на зміст відповідей дитини, а й на їх послідовність, логічність, самостійність висловлювань, емоційні реакції та мотиви, якими дитина пояснювала свою позицію.

Із відповідей малолітнього вбачається, що він категорично не бажає проживати разом із матір`ю та переїжджати до Чеської Республіки.

Водночас, пояснюючи причини такої позиції, дитина не посилалася на неналежні умови проживання матері, відсутність у неї можливості забезпечувати його потреби, неналежне поводження матері з ним чи інші об`єктивні обставини, які самі по собі могли б свідчити про неможливість проживання дитини разом із нею.

Основною причиною свого небажання спілкуватися та проживати разом із матір`ю дитина назвала образу, пов`язану з тим, що, за її сприйняттям, мати залишила батька та забрала із собою молодшу сестру. Водночас хлопчик повідомив, що сумує за сестрою та хотів би підтримувати з нею спілкування. На час заслуховування, за словами дитини, можливості такого спілкування вона не мала. Інших самостійних причин, які, на її думку, перешкоджали б переїзду чи проживанню за межами України, хлопчик не навів.

Під час обговорення можливості відновлення взаємин із матір`ю хлопчик помітно занервував, емоційно відреагував і не виявляв готовності продовжувати обговорення цього питання.

Ця реакція узгоджується з описаними у звіті психолога переживаннями дитини та рекомендацією поступового відновлення контакту з матір`ю без тиску і примусу. Водночас звіт характеризує психологічний стан хлопчика та його сприйняття ситуації, а не доводить об`єктивну правильність усіх його уявлень про поведінку матері.

Суд не може залишити поза увагою і те, що на час розгляду справи дитина протягом тривалого часу проживає окремо від матері, тоді як її повсякденне життя, навчання, виховання та звичне соціальне середовище пов`язані насамперед із місцем проживання батька та бабусею, яка на цей час здійснює безпосередній щоденний догляд за дитиною.

Тривале окреме проживання та обмеження безпосереднього спілкування з матір`ю є контекстом, у якому сформувалася позиція дитини. Проте припущення про можливе послаблення емоційного зв`язку або вплив сімейного оточення не можуть підміняти встановлення конкретних фактів тиску чи нав`язування дитині певної позиції.

Водночас наведене саме по собі не дає підстав вважати висловлену дитиною позицію недостовірною або такою, що не підлягає врахуванню.

Під час заслуховування суд не встановив достатніх підстав вважати відповіді хлопчика штучно завченими, висловленими під безпосереднім примусом або всупереч його бажанню. Вони були послідовними, логічними, узгоджувалися між собою та відповідали віку дитини і змісту запитань. Водночас самі ці спостереження не дають підстав категорично виключити будь-який попередній вплив сімейного середовища. Доводи представника матері про те, що позиція сина є виключно наслідком неправомірного психологічного впливу інших осіб, не підтверджені достатньою сукупністю доказів.

Суд оцінює висловлену позицію як відображення теперішнього ставлення дитини до проживання з батьками та можливого переїзду. При цьому мотиви її негативного ставлення до матері оцінюються критично: вони значною мірою пов`язані з емоційним сприйняттям сімейної ситуації та самі по собі не характеризують особистих якостей матері, створених нею умов або виконання нею батьківських обов`язків.

Разом із тим право дитини бути вислуханою та обов`язок суду врахувати її думку не означають, що висловлене дитиною бажання саме по собі визначає результат вирішення спору. Думка дитини підлягає оцінці з урахуванням її віку, зрілості, мотивів сформованої позиції та всіх інших обставин, що мають значення для визначення її найкращих інтересів.

Отже, врахування думки дитини не означає схвалення її негативного ставлення до матері або покладення на неї відповідальності за результат спору. Відповідно до частини третьої статті 171 Сімейного кодексу України суд може ухвалити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси. У цій справі висловлене бажання зіставляється як із потребою стабільності, так і з потребою збереження та відновлення сімейних зв`язків.

Саме тому суд оцінює позицію малолітнього ОСОБА_1 не ізольовано та не як вирішальний доказ, а у сукупності з усіма іншими встановленими обставинами справи, зокрема тривалістю та стабільністю його проживання у звичному середовищі, характером відносин із кожним із батьків, фактичними умовами виховання та догляду, висновком органу опіки та піклування, результатами роботи психолога, умовами проживання кожного з батьків та іншими обставинами, що мають значення для визначення найкращих інтересів дитини.

При сукупній оцінці встановлених обставин суд ураховує також вік ОСОБА_1 . На час вирішення спору йому тринадцять років, а ІНФОРМАЦІЯ_9 виповниться чотирнадцять.

Відповідно до частини другої статті 160 Сімейного кодексу України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Частиною третьою цієї статті передбачено, що у разі окремого проживання батьків місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.

На час розгляду справи ОСОБА_1 ще не досяг чотирнадцятирічного віку, а тому положення частини третьої статті 160 Сімейного кодексу України безпосередньому застосуванню не підлягає. Водночас наближення дитини до цього віку має значення при оцінці її думки та наслідків можливої зміни місця проживання. Суд ураховує, що йдеться не лише про переїзд дитини від батька до матері, а й про переїзд до іншої держави, що передбачатиме зміну звичного сімейного, освітнього та соціального середовища.

ОСОБА_1 із раннього дитинства проживає в Україні, навчається у Репинському ліцеї, має сформоване коло друзів, сталі соціальні та родинні зв`язки й адаптований до звичного для нього середовища. Водночас суд не залишає поза увагою й те, що проживання разом із матір`ю у Чеській Республіці означало б для хлопчика можливість постійного спілкування з матір`ю та сестрою, зв`язок з якою є для нього важливим, а також життя і навчання в іншому соціальному та освітньому середовищі, що може створювати для нього нові можливості для подальшого розвитку.

Отже, сам по собі факт тривалого проживання дитини у звичному для неї середовищі не означає, що збереження такого становища за будь-яких обставин краще відповідатиме її інтересам. Так само суд не має достатніх підстав наперед вважати, що переїзд до матері у Чеську Республіку буде для дитини більш сприятливим. Вирішуючи спір, суд виходить із конкретного становища дитини на час розгляду справи та враховує її вік, емоційний стан, сформовані сімейні й соціальні зв`язки, ставлення до можливого переїзду, фактично забезпечений догляд, а також характер і значення змін, які такий переїзд матиме для її повсякденного життя.

Обставини цієї справи свідчать про складність сімейної ситуації, у якій кожен із можливих варіантів місця проживання дитини має значущі для неї сторони. Мати має належні умови для проживання сина та бажає особисто його виховувати, а спільне проживання могло б сприяти відновленню їхніх відносин і забезпечити більш тісне спілкування хлопчика із сестрою. Водночас дитина тривалий час проживає у звичному для неї середовищі, має сформовані сімейні та соціальні зв`язки, забезпечена належним доглядом та послідовно висловлює небажання змінювати місце проживання і переїжджати до іншої держави.

За таких обставин, зважаючи на вік дитини, її послідовно висловлену позицію, тривале проживання у звичному середовищі, а також установлений психологом емоційний стан і надані рекомендації, суд не встановив достатніх підстав вважати, що на цьому етапі зміна країни та звичного середовища проживання всупереч теперішньому бажанню дитини краще відповідатиме її інтересам.

Водночас збереження звичного для дитини місця проживання не усуває потреби у відновленні її відносин із матір`ю та підтриманні спілкування із сестрою. Належні побутові умови та забезпечення повсякденного догляду не усувають зафіксованих психологом емоційних труднощів. Тому визначення місця проживання сина разом із батьком не може розумітися як схвалення його фактичного віддалення від матері або збереження існуючого стану сімейних відносин без змін. В інтересах дитини є поступове та безпечне відновлення контакту з матір`ю, збереження зв`язку із сестрою, а також недопущення втягнення дитини у конфлікт між батьками чи формування в неї негативного ставлення до будь-кого з них, що узгоджується з рекомендаціями психолога.

Зроблений судом висновок не ґрунтується на наданні переваги одному з батьків чи негативній оцінці іншого. Він є результатом оцінки всієї сукупності встановлених на час розгляду справи обставин з огляду на найкращі інтереси дитини. При цьому суд виходить із того, що збереження теперішнього місця проживання не повинно призводити до подальшого віддалення хлопчика від матері та сестри, а має поєднуватися зі створенням умов для поступового відновлення та збереження цих сімейних зв`язків.

Оцінюючи встановлені обставини у сукупності, зокрема належні житлово-побутові умови матері, її бажання особисто виховувати сина та значення для дитини відносин із матір`ю і сестрою, а також тривалість проживання хлопчика у звичному для нього середовищі, забезпечення належного повсякденного догляду, сформовані сімейні та соціальні зв`язки, його вік, послідовно висловлену позицію та встановлений психологом емоційний стан, суд доходить висновку, що на час вирішення спору найкращим інтересам дитини відповідає збереження її місця проживання разом із батьком. У зв`язку з цим відповідна вимога первісного позову підлягає задоволенню, а зустрічний позов про визначення місця проживання дитини разом із матір`ю – залишенню без задоволення.

Таке вирішення спору не позбавляє матір права та обов`язку брати участь у вихованні сина і спілкуватися з ним та не звільняє батька від виконання батьківських обов`язків. Збереження сімейних зв`язків із кожним із батьків та сестрою є важливою складовою інтересів дитини. Визначення місця проживання сина разом із батьком не може бути підставою для перешкоджання його спілкуванню з матір`ю та сестрою, так само як фактичне здійснення повсякденного догляду бабусею не означає покладення на неї батьківських обов`язків замість батька.

При цьому суд ураховує, що теперішня позиція дитини щодо можливості проживання разом із матір`ю висловлена за обставин, які існують на час розгляду справи, і не може розглядатися як така, що обов`язково залишатиметься незмінною в майбутньому. Поступове відновлення довірливих відносин із матір`ю, регулярне та доброзичливе спілкування з нею і сестрою, без тиску на дитину та її втягнення у конфлікт між дорослими, може сприяти відновленню емоційного зв`язку та вплинути на ставлення ОСОБА_13 до можливості проживання разом із матір`ю.

Суд не може наперед визначати, якою буде позиція дитини в майбутньому. Водночас значення її власної думки має оцінюватися з урахуванням віку та ступеня зрілості. На час вирішення справи до досягнення ОСОБА_1 чотирнадцятирічного віку залишається близько трьох місяців, після чого, за умови окремого проживання батьків, відповідно до частини третьої статті 160 Сімейного кодексу України він самостійно визначатиме місце свого проживання. Тому теперішнє вирішення спору не виключає того, що надалі, з урахуванням розвитку сімейних відносин та власного бажання ОСОБА_13 , фактичне місце його проживання може змінитися.

За таких обставин поступове відновлення довірливих відносин із матір`ю, регулярне та доброзичливе спілкування з нею і сестрою, без тиску на дитину та її втягнення у конфлікт між дорослими, може сприяти відновленню емоційного зв`язку та вплинути на ставлення ОСОБА_13 до можливості проживання разом із матір`ю. Натомість зміна звичного для дитини місця проживання всупереч її чітко висловленому на цей час небажанню, особливо з огляду на необхідність переїзду до іншої держави, за наявного емоційного стану дитини може не сприяти відновленню її відносин із матір`ю, а, навпаки, посилити неприйняття такої зміни та ускладнити налагодження між ними довірливих стосунків.

Водночас у разі якщо після досягнення чотирнадцятирічного віку власний вибір ОСОБА_13 щодо місця проживання не збігатиметься з наслідками теперішнього вирішення спору на користь матері, реалізація такого вибору за умови його проживання в іншій державі потребуватиме організації відповідного переїзду та взаємодії між батьками. Суд не робить припущень щодо майбутньої позиції дитини чи поведінки будь-кого з батьків, однак не може залишити поза увагою такий можливий практичний наслідок переїзду до іншої держави за декілька місяців до набуття дитиною права самостійно визначати місце свого проживання.

З огляду на викладене зміна сформованого середовища проживання дитини всупереч її чітко висловленому на цей час небажанню, яка до того ж передбачатиме переїзд до іншої держави незадовго до досягнення віку, з якого дитина самостійно визначатиме місце свого проживання, має бути обґрунтована достатньо вагомими обставинами, які свідчили б, що саме на цьому етапі така зміна краще відповідатиме її найкращим інтересам. За результатами розгляду справи таких обставин суд не встановив.

За наведених обставин суд вважає, що на цьому етапі найкращим інтересам дитини відповідає збереження стабільних умов її життя з одночасним створенням можливостей для поступового, безпечного та позбавленого будь-якого тиску відновлення відносин із матір`ю та підтримання близького зв`язку із сестрою.

Разом із тим суд не знаходить підстав для задоволення первісного позову в частині вимоги про встановлення факту того, що ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує свого сина ОСОБА_1 .

Окрема вимога про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини потребує самостійного обґрунтування та доведення і не може бути задоволена лише як наслідок визначення місця проживання дитини разом із батьком.

У постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) Велика Палата Верховного Суду розмежувала встановлення факту одноосібного виховання дитини у безспірному порядку та з`ясування відповідних обставин за наявності спору між батьками щодо виконання ними батьківських обов`язків. За наявності такого спору відповідні обставини підлягають дослідженню в позовному провадженні за участю органу опіки та піклування. Отже, сама по собі форма заявленої позивачем вимоги не виключає можливості її розгляду в позовному провадженні, однак її задоволення залежить від доведеності обставин, на які він посилається.

У цій справі мати заперечує проти твердження про її неучасть у вихованні та утриманні сина і, зі свого боку, заявила зустрічну вимогу про визначення місця його проживання разом із нею. Тому суд перевіряє фактичні підстави заявленої батьком вимоги на підставі всієї сукупності досліджених доказів.

Матеріали справи підтверджують, що протягом тривалого часу син проживав разом із батьком, який безпосередньо брав участь у його повсякденному житті та навчанні. Водночас установлені судом обставини не дають достатніх підстав для висновку про повне самоусунення матері від виховання та утримання дитини. Зокрема, довідка закладу освіти, на яку посилається позивач, поряд із відомостями про активну участь батька у шкільному житті сина містить також відомості про підтримання матір`ю телефонного зв`язку з класним керівником.

Окреме проживання матері за кордоном саме по собі не свідчить про її відмову від участі у вихованні та утриманні сина. Надані нею докази щодо здійснення платежів за електропостачання, фотоматеріали, медична документація, а також установлені обставини її приїздів в Україну та звернення до поліції у січні 2026 року у зв`язку з конфліктом щодо доступу до сина оцінюються судом у сукупності. Хоча ці докази не підтверджують однаковою мірою всіх наведених матір`ю тверджень щодо її участі у житті дитини, вони не дають підстав установити, що вона повністю припинила таку участь або відмовилася від виконання батьківських обов`язків.

Крім того, після призову ОСОБА_1 на військову службу безпосередній повсякденний догляд за дитиною фактично здійснює бабуся – ОСОБА_6 . Ця обставина не заперечує попередньої та подальшої участі батька у вихованні сина тією мірою, якою вона підтверджена матеріалами справи, однак також не дає підстав беззастережно встановити, що на час розгляду справи саме батько самостійно здійснює весь обсяг повсякденного виховання та догляду за дитиною.

Посилання матері на можливу заінтересованість батька в отриманні певних правових наслідків у зв`язку з проходженням військової служби саме по собі не свідчить про зловживання ним правом на звернення до суду та не визначає результату розгляду заявленої вимоги. Суд виходить із фактично встановлених у цій справі обставин, тоді як питання наявності передбачених законом підстав для реалізації певних прав у сфері військової служби підлягає вирішенню відповідно до спеціального законодавства компетентними органами. Визначення судом місця проживання дитини разом із батьком саме по собі не засвідчує факту її самостійного виховання та утримання ним і не підміняє встановлення відповідних обставин у правовідносинах, для яких вони мають юридичне значення.

Отже, досліджені судом докази підтверджують істотну та тривалу участь ОСОБА_1 у вихованні сина, однак не є достатніми для встановлення заявленого ним факту самостійного виховання та утримання дитини, який за своїм змістом передбачає не лише проживання дитини разом із батьком та його активну участь у її житті, а й відповідний фактичний стан сімейних відносин. З огляду на встановлену участь матері у житті сина та фактичне здійснення повсякденного догляду за ним бабусею після призову батька на військову службу, вимога в цій частині є недоведеною та задоволенню не підлягає.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд виходить із положень статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, відповідно до яких судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Як убачається з матеріалів справи, при зверненні до суду ОСОБА_1 сплатив судовий збір у загальному розмірі 2 662,40 грн, за дві заявлені ним немайнові позовні вимоги.

Рішенням суду первісний позов підлягає частковому задоволенню: вимога про визначення місця проживання малолітньої дитини задовольняється, тоді як у задоволенні вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини суд відмовляє.

За таких обставин із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір пропорційно задоволеним позовним вимогам у розмірі 1 331,20 грн.

Оскільки у задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю, понесені позивачкою за зустрічним позовом судові витрати залишаються за нею.

Керуючись статтями 3, 9, 12, 18 Конвенції про права дитини, статтями 6, 7, 19, 141, 160, 161, 171 Сімейного кодексу України, статтями 2–5, 10–13, 19, 76–82, 89, 133, 141, 258–259, 263–265, 268, 273, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, – виконавчий комітет Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача: ІНФОРМАЦІЯ_1 та ІНФОРМАЦІЯ_2 , про визначення місця проживання малолітнього сина та встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини – задовольнити частково.

Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із його батьком – ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 .

У задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітнього ОСОБА_1 – відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 , від імені та в інтересах якої діє адвокат Пересоляк Олександр Сергійович, до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: виконавчий комітет Пилипецької сільської ради Хустського району Закарпатської області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача за зустрічним позовом, – військова частина НОМЕР_1 , про визначення місця проживання малолітнього сина разом із матір`ю – відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , 1 331,20 грн (одну тисячу триста тридцять одну гривню 20 копійок) судового збору.

Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Закарпатського апеляційного суду протягом тридцяти днів із дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення, цей строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційну скаргу подано протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення суду, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 02 жовтня 2026 року.

Суддя Пухальський С. В.