Вирок від 01 жовтня 2026 р. у справі №557/1983/25 — Гощанський районний суд Рівненської області

Провадження № 1-кп/557/49/2026

Справа № 557/1983/25

ВИРОК

Іменем України

02 жовтня 2026 року селище Гоща

Гощанський районний суд Рівненської області в складі:

головуючого судді ОСОБА_1

за участю прокурорів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 ,

ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9

обвинуваченого ОСОБА_10

захисників адвокатів ОСОБА_11 , ОСОБА_12

секретар судового засідання ОСОБА_13 ,

розглянувши у дистанційному судовому засіданні в режимі відеоконференції з ДУ «Рівненський сідчий ізолятор» в залі суду в селищі Гоща обвинувальний акт в кримінальному провадженні про вчинення кримінального правопорушення, яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62025080100006951 від 06.10.2025 про обвинувачення

ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Запоріжжя Запорізької області, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , громадянина України, курсанта навчального взводу навчальної роти 2-го навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , солдата, судимого 21.02.2025 Орджонікідзевським районним судом міста Запоріжжя за ч. 1 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк 180 годин,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 Кримінального кодексу України,

ВСТАНОВИВ:

1.Хронологія судового провадження.

21 листопада 2025 року обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 62025080100006951 надійшов до Гощанського районного суду Рівненської області з Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони (том 1 арк. с. 1-57).

24 листопада 2025 року Гощанський районний суд Рівненської області постановив ухвалу про призначення підготовчого судового засідання (том 1 арк. с. 19).

12 березня 2026 року Гощанський районний суд Рівненської області постановив ухвалу про призначення судового розгляду у провадженні (том 1 арк. с. 145).

28 травня 2026 року протокольною ухвалою Гощанським районним судом Рівненської області судом закінчено з`ясування обставин справи та перевірку їх доказами (том 2 арк. с. 128-130).

12 червня 2026 року у кримінальному провадженні проведено судові дебати.

28 червня 2026 року протокольною ухвалою Гощанський районний суд Рівненської області постановив відновити з`ясування обставин справи (том 2 арк. с. 152-153).

02 жовтня 2026 року у кримінальному провадженні проведено судові дебати з приводу додатково досліджених обставин, надано обвинуваченому останнє слово, після чого суд вийшов до нарадчої кімнати для ухвалення процесуального рішення у провадженні.

2.Формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним.

ОСОБА_10 проходячи військову службу за мобілізацією на посаді курсанта навчального взводу навчальної роти 2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 , в порушення вимог ст. 65 Конституції України, ст. 17

Закону України «Про оборону України», ст. 1 Закону України «Про військовий обов?язок і військову службу», ст.ст. 9, 11, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, 29 вересня 2025 року, в умовах воєнного стану, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, діючи з метою ухилення від військової служби, самовільно залишив місце несення служби, а саме місце тимчасової дислокації підрозділів військової частини, поблизу АДРЕСА_1 , свої службові обов?язки не виконував, час проводив на власний розсуд, заходів для повернення до місця служби та військової частини не приймав та про своє місцезнаходження до органів командування, в органи військового та цивільного управління не повідомляв.

3. Статті (частини статті) закону України про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений.

ОСОБА_10 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене частиною четвертою статті чотириста восьмої Кримінального кодексу України, а саме: дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

4.Позиції сторін кримінального провадження.

4.1.Позиція сторони обвинувачення.

Позиція сторони обвинувачення відображена в обвинувальному акті, що був складений 20 листопада 2025 року старшим слідчим у особливо важливих справах першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі ОСОБА_14 та затверджений начальником Мелітопольського відділу Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_2 .

За змістом обвинувального акту, який підтримав прокурор, орган досудового розслідування вважав установленим те, що ОСОБА_10 вчинив кримінальне правопорушення, передбачене ч. 4 ст. 408 КК України.

Під час виступу у судових дебатах 12.06.2026 прокурор просив визнати ОСОБА_10 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого частиною 4 статті 408 КК України, зазначив, що обставини, які пом`якшують та обтяжують покарання обвинуваченого, відсутні. Прокурор просив призначити у якості покарання ОСОБА_10 за ч. 4 ст. 408 КК України п`яти років позбавлення волі.

У повторних судових дебатах прокурор просив у якості покарання призначити ОСОБА_10 за ч. 4 ст. 408 КК України позбавлення волі на строк шість років, на підставі ст. 71 КК України за сукупністю вироків просив приєднати до цього покарання невідбуте покарання за попереднім вироком, визначивши ОСОБА_10 остаточне покарання у виді шести років і одного місяця позбавлення волі.

4.2. Позиція сторони захисту.

Обвинувачений ОСОБА_10 вину у вчиненні кримінального правопорушення за пред`явленим обвинуваченням не визнав, надав показання, оспорив правову кваліфікацію своїх дій та фактичні обставини справи, просив виправдати себе.

Захисник ОСОБА_11 заперечував достатність доказів щодо винуватості ОСОБА_10 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України. Просив виправдати обвинуваченого.

5. Досліджені в судовому засіданні докази на підтвердження встановлених судом обставин.

5.1. Показання обвинуваченого.

Допитаний в судовому засіданні обвинувачений свою вину у висунутому йому обвинуваченні у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 408 КК України не визнав.

Зокрема, показав, що був зупинений на вулиці працівниками ТЦК, які попросили пред`явити документи, на що він пред`явив їм документи про те, що він відбував покарання за особливо тяжкий злочин. На це працівники просто порвали цей документ, посадили його до автомобіля та завезли до ТЦК. Обвинувачений заявив, що ВЛК він не проходив, але йому принесли документи про її ніби то проходження, коли він насправді сидів у камері. Повідомив, що його силоміць повезли в частину, забравши телефон. Ввечері повезли у м. Дніпро, у військову частину. Ніяких документів він не підписував. Коли привезли в ОСОБА_15 на полігон, то не було ніякої присяги, ніяких навчань. Ввечері того ж дня він утік, добрався до Рівного, де сів у потяг до Запоріжжя, по приїзду до якого його майже відразу ж затримали.

Стверджує, що хотів відразу ж вирішити питаня з документами, які на його думку дають йому звільнення від служби. Висновку ВЛК не оспорював, оскільки йому не дали можливості.

На запитання захисника повідомив, що повісток він не отримував, як і коли був поставлений на військовий облік не знає, з наказом про мобілізацію не ознайомлювався, військового квитка не отримував, присягу не приймав, у наряди не заступав, зброя йому не видавалсь.

5.2. Показання свідків.

Свідок ОСОБА_16 надав суду показання, відповідно до яких він є командиром навчальної роти 2-го навчального батальйону військової частини НОМЕР_1 ; ОСОБА_10 був зарахований до списків частини на посаду курсанта, там він з ним і познайомився. Після зарахування з ОСОБА_10 було проведено бесіду про статути, його обов`язки, кримінальну відповідальність тощо. Охарактеризувати обвинуваченого не зміг через нетривале перебування останнього в частині. Підрозділ знаходився у с. Річиця в Рівненській області. Приблизно у вересні 2025 (точну дату згадати не може) під час перевірки особового складу було виявлено відсутність курсанта ОСОБА_10 . З ним і його родичами безуспішно намагалися зв`язатися телефоном. Після чого було проведено службове розслідування. До свідка ОСОБА_10 з будь яких питань не звертався.

На запитання захисника свідок повідомив, що ОСОБА_10 набув статусу військовослужбовця з моменту зарахування до списків особового складу військової частини. При зарахуванні перевіряється пакет документів, і якщо немає зауважень, то особа зараховується до списків. Чи приймав ОСОБА_10 військову присягу, чи ознайомлений із наказом про зарахування свідок не пам`ятає.

Свідок ОСОБА_17 показав суду, що будучи інструктором військової частини НОМЕР_1 з тактичної медицини ОСОБА_10 знає, як курсанта, який проходив навчання у навчальному центрі; охарактеризував обвинуваченого посередньо, хоча особисто його не пам`ятає. Повідомив, що зникнення ОСОБА_10 було виявлено під час шикування. У процесі зарахування ОСОБА_10 до військової частини свідок участі не приймав.

Свідок ОСОБА_18 надав показання, відповідно до яких він з лютого 2025 року служив офіцером мобілізаційного ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_10 був доставлений поліцією до ТЦК, після чого відразу був доставлений для складання протоколу, потім направлений на ВЛК у лікарню. Згідно висновку ВЛК був «сформований» до складу команди для направлення до війська. Свідок складав і долучав необхідні документи.

Свідок ОСОБА_19 показав суду, що був офіцером охорони ВСП, вперше побачив ОСОБА_10 коли його привезла поліція. Надійшло повідомлення, що ОСОБА_10 самовільно залишив військову частину у кінці вересня 2025 року, був розшуканий поліцією і доставлений до Запорізького відділу ВСП, де повідомив, що не має наміру проходити військову службу, бо раніше відбував покарання. Свідок запропонував ОСОБА_10 продовжити службу, на що той знову відмовився. Якихось документів свідок не оформлював.

Свідок ОСОБА_20 судом не допитувався за відповідним клопотанням прокурора про відмову від допиту свідка.

5.3. Документи, висновки експертів, зібрані стороною обвинувачення.

Судом було досліджено у судовому засіданні письмові докази — документи, зібрані стороною обвинувачення під час проведення досудоводого розслідування:

1. Витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, яким підтверджується внесення відповідних відомостей про кримінальне правопорушення і початок досудового розслідування відповідно до статті 214 Кримінального процесуального кодексу України, відповідно до якого кримінальне провадження № 62025080100006951 було зареєстровано о 16 год. 58 хв. 06.10.2025, правова кваліфікація – ч. 4 ст. 408 КК України, за повідомленням про те, що 29.09.2025 курсант навчального взводу навчальної роти 2-го навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 солдат ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , у період воєнного стану, з метою ухилення від військової служби, самовільно залишив місце служби, розташоване поблизу с. Річиця Рівненського району Рівненської області (том 2 арк. с. 45).

2. Постанова про призначення слідчої групи для здійснення досудового розслідування та визначення старшого слідчої групи від 06 жовтня 2025 року, відповідно до якої утворено групу слідчих для розслідування кримінального провадження № 62025080100006951 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, у складі старшого слідчого в ОВС Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі ОСОБА_21 , слідчого Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі ОСОБА_22 , старшого слідчого Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі ОСОБА_23 , слідчого Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі ОСОБА_24 , слідчого Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі ОСОБА_25 , старшого слідчого в ОВС Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі ОСОБА_26 , старшого слідчого-криміналіста Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі ОСОБА_27 , старшого слідчого Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі ОСОБА_28 , старшого слідчого в ОВС Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі ОСОБА_14 , старшого слідчого в ОВС Першого слідчого відділу (з дислокацією у м. Мелітополі та м. Запоріжжі) Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі ОСОБА_29 (т.2 арк.с. 46-47).

3. Постанова про призначення групи прокурорів від 06.10.2025, відповідно до якої визначено групу прокурорів у кримінальному провадженні № 62025080100006951 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України у складі начальника Мелітопольського відділу Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_2 , прокурора Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_4 , прокурора Мелітопольського відділу Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_5 , прокурора Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_8 (т.2 арк.с. 48-49).

4. Постанова про зміну групи прокурорів від 19.03.2026, відповідно до якої визначено групу прокурорів у кримінальному провадженні № 62025080100006951 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, у складі прокурора Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_5 , прокурора Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_4 , прокурора Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_8 , прокурора Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_3 , прокурора Запорізької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони ОСОБА_9 (т.2 арк.с. 50).

5. Повідомлення ІНФОРМАЦІЯ_4 № 154/4252 від 06.10.2025, відповідно до якого посадовими особами цього відділу під час широкомасштабного розшуку військовослужбовців, які самовільно залишили військову частину або місце служби, виявлено військовослужбовця в/ч НОМЕР_1 солдата ОСОБА_10 (т.2 арк.с. 51).

6. Доповідь командира військової частини № НОМЕР_2 від 29.09.2025 про те, що 29.09.2025 о 06:00 год. під час проведення перевірки наявності особового складу 2 навчальної роти 2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_3 на території наметового містечка інструктором 2 навчальної роти 2 навчального батальону школи індивідуальної підготовки старшим сержантом ОСОБА_30 було виявлено відсутність курсанта навчального взводу 2 навчальної роти 2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_31 . Місце дислокації підрозділу: наметове містечко поблизу АДРЕСА_3 на телефонні дзвінки не відповідає, місце його перебування на даний час невідоме. Проведені пошукові дії в наметовому містечку та в районі с. Річиця результату не дали. Зброя, військове майно та особисті речі знаходяться в місці дислокації підрозділу. За інформацією рідних солдата ОСОБА_31 за місцем проживання родини військовослужбовець не перебуває, на зв?язок з ними не виходив.

Відповідних дозволів командирів на убуття за межі наметового містечка солдат

ОСОБА_32 не отримував, поважних причин на це не мав. Причину залишення місця служби командуванню підрозділу та співслужбовцям не повідомляв. Неправомірних дій з боку командування підрозділу та співслужбовців відносно солдата ОСОБА_31 , що сприяли самовільному залишенню військової частини або місця служби не було.

Вказаним документом доводиться факт відсутності ОСОБА_31 по місцю служби у військовій частині НОМЕР_1 без відповідних дозволів (т.2 арк.с. 52).

7. Рапорт командира 2 навчальної роти 2 навчального батальйону школи індивідуальної підготовки військової частини НОМЕР_3 ОСОБА_33 про те, що близько 06:00 29.09.2025 під час перевірки особового складу в строю був відсутній курсант навчального взводу 2 вказаної роти ОСОБА_10 (т.2 арк.с. 53).

8. Витяг із наказу № 278 від 23.09.2025 командира військової частини НОМЕР_1 про зарахування до особових списків військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_10 , яким підтверджується набуття останнім статусу військовослужбовця (т.2 арк.с. 54).

9. Витяг із наказу № 284 від 29.09.2025 командира військової частини НОМЕР_1 , яким визначено вважати ОСОБА_10 таким, що самовільно залишив військову частину НОМЕР_1 (т.2 арк.с. 55).

10. Попереднє повідомлення командира військової частини НОМЕР_1 директору територіального управління ДБР у м. Хмельницькому, керівнику Рівненської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони, начальнику ІНФОРМАЦІЯ_5 про вчинення кримінального правопорушення ОСОБА_10 від 04.10.2025 (т.2 арк.с. 56-57).

11. Довідка про доставлення до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянина ОСОБА_10 , згідно з якою останнього доправлено до ІНФОРМАЦІЯ_6 о 16:57 22.09.2025 (т.2 арк.с. 59).

12. Довідка військово-лікарської комісії № 2025-0923-1134-0203-0 від 23.09.2025, відповідно до якої солдата запасу ОСОБА_10 визнано придатним до військової служби (т.2 арк.с. 60).

13. Наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 № 398/2 від 23.09.2025, яким підтверджується призов на військову службу під час мобілізації на особливий період та направлення до військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_10 (т.2 арк.с. 61).

14. Поіменний список військовозобов`язаних № 290/2 від 23.09.2025 ІНФОРМАЦІЯ_6 , яким підтвержується направлення у складі команди « НОМЕР_1 » солдата ОСОБА_10 (т.2 арк.с. 63).

15. Ухвала слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07.10.2025 про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_10 , яким підтверджується момент початку перебування останнього під вартою (т.2 арк.с. 64-66)

16. Інформація Вознесенського районного відділу Філії ДУ «Центр пробації» в Запорізькій області, відповідно до якої ОСОБА_10 станом на 09.10.2025 покарання у вигляді 180 годин виправних робіт, призначене вироком Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 21.02.2025 за ч. 1 ст. 125 КК України не відбув (т.2 арк.с. 105).

Дані, які характеризують особу обвинуваченого відображені в паспорті № НОМЕР_4 , виданому 20.06.2024, довідці про судимості № 25280405110830060067 від 07.10.2025, характеристиці з місця проживання, довідці про неперебування на обліку в лікарів нарколога та психіатра від 20.10.2025, вироках судів про засудження ОСОБА_10 (т.2 арк.с. 67-97).

З метою оцінки вищезазначених доказів за ознаками належності, допустимості та достовірності, встановлення інших обставин, що мають значення для цього кримінального провадження, а також вирішення питань, що вирішуються судом при ухваленні вироку, суд дослідив надані прокурором документи, якими оформлені процесуальні рішення прокурора, керівників органу досудового розслідування, слідчих, щодо підслідності кримінального провадження, повноважень процесуальних прокурорів, слідчих, доручень, запитів, супровідні листи та інші матеріали, які знаходяться у матеріалах кримінального провадження.

6. Висновки суду.

6.1. Щодо доводів сторони обвинувачення.

Сторони кримінального провадження під час судового розгляду (до початку судових дебатів) не заявляли клопотання про визнання наданих прокурором доказів недопустимими, відповідно до положень частини третьої статті 89 КПК України.

Оцінюючи досліджені під час судового розгляду вищезазначені докази, колегія суддів визнає їх належними і допустимими для використання в процесі доказування, оскільки ці докази містять у собі фактичні дані, які логічно пов`язані з тими обставинами, які підлягають доказуванню в справі та становлять предмет доказування, передбачені як джерела доказування у КПК України.

При вирішенні питання про допустимість та належність досліджених доказів суд враховує, що Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що допустимість доказів є прерогативою національного права і, за цим правилом, саме національні суди повноважні оцінювати надані ним докази (параграф 34 рішення у справі «Тейскера де Кастро проти Португалії» від 09.06.1998, параграф 54 рішення у справі «Шабельник проти України» від 19.02.2009), а порядок збирання доказів, передбачений національним правом має відповідати основним правам, визнаним Конвенцією, а саме: на свободу, особисту недоторканість, на повагу до приватного і сімейного життя (статті 5, 8 Конвенції) тощо.

Судом також врахована позиція ЄСПЛ, викладена у рішеннях «Ірландія проти Сполученого Королівства» від 18.01.1978, «Коробов проти України» від 21.10.2011 – «…що при оцінці доказів суд, як правило, застосовує критерій доведення «поза розумним сумнівом», така доведеність може випливати із співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків».

Проаналізувавши надані сторонами кримінального провадження докази з точки зору доведеності ознак складу кримінального правопорушення, інкримінованого обвинуваченому, колегія суддів вважає, що сукупність встановлених під час судового розгляду обставин виключає існування будь-яких інших подій, ніж ті, що викладені в обвинувальному акті.

Суд дійшов висновку, що прокурор надав допустимі, належні, достовірні та достатні у своїй сукупності докази для визнання ОСОБА_10 винуватим у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, а саме: дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, в даній конкретній ситуації знаходить, що стороною обвинувачення доведена подія кримінального правопорушення, зокрема час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення, а також винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушень, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.

Всі докази на підтвердження вказаних обставин оцінені судом, як кожен окремо, так і в своїй сукупності.

Скоєння цього злочину ОСОБА_10 суд встановив на підставі сукупності вищенаведених належних і допустимих доказів, які з урахуванням обставин справи дозволили суду встановити винуватість ОСОБА_10 у вчиненні злочину, відповідальність за яке передбачена ч. 4 ст. 408 КК України, відповідно до стандарту доказування «поза розумним сумнівом».

Зауважень чи заперечень щодо ухвал слідчого судді під час підготовчого провадження від сторони захисту не надходило.

Судом після судових дебатів було відновлено з`ясування обставин, встановлених під час кримінального провадження та перевірки їх доказами і витребувано оригінали доказів, отриманих від військової частини та ТЦК.

Після надання стороною обвинувачення витребуваних доказів та дослідження їх в судовому засіданні суд у порядку ч. 5 ст. 164 КПК України відкрив судові дебати, після чого надав обвинуваченому можливість оголосити останнє слово.

Істотних порушень вимог КПК України під час отримання доказів по даному кримінальному провадженні під час досудового розслідування, які мали б наслідком визнання їх неналежними або недопустимими, судом не встановлено.

Дії ОСОБА_10 органом досудового розслідування правильно кваліфіковано за ч. 4 ст. 408 КК України, як дезертирство, тобто самовільне залишення місця служби з метою ухилитися від військової служби, вчинене в умовах воєнного стану.

6.2. Щодо доводів сторони захисту.

Суд не приймає заперечень сторони захисту до уваги з огляду на наступне.

Захисник ОСОБА_11 у судових дебатах та протягом усього провадження неодноразово заявляв заперечення проти більшості доказів та просив визнати ряд доказів недопустимими з огляду на те, що їх не було включено до реєстру матеріалів досудового розслідування, який додано до обвинувального акта.

Відповідно до ст. 86 КПК України доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.

Отже, обов`язковою підставою для визнання доказу недопустимим є порушення порядку отримання такого доказу.

Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 291 КПК України до обвинувального акта додається реєстр матеріалів досудового розслідування.

Ст. 109 КПК України визначає вимоги до змісту реєстру матеріалів досудового розслідування. Так, відповідно до ч. 2 цієї статті реєстр матеріалів досудового розслідування повинен містити:

1) номер та найменування процесуальної дії, проведеної під час досудового розслідування, а також час її проведення;

2) реквізити процесуальних рішень, прийнятих під час досудового розслідування;

3) вид заходу забезпечення кримінального провадження, дату і строк його застосування.

Отже, закон не визначає обов`язку сторони обвинувачення наводити у реєстрі матеріалів досудового розслідування списку усіх доказів, які сторона обвинувачення має намір представити суду, тому відсутність такого списку не впливає ні на належність, ні на допустимість доказів сторони обвинувачення.

Відповідно до ч. 1 ст. 36 КПК України прокурор, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється.

З огляду на наведене прокурор є вільним та самостійним у визначенні переліку та обсягу доказів, які він представляє суду для підтримання державного обвинувачення, за умови відкриття таких доказів стороні захисту в порядку ст. 290 КПК України.

Таким чином, оскільки захисником не надано суду аргументів та доказів порушення порядку отримання доказів стороною обвинувачення, відсутні підстави для визнання будь-яких доказів у цьому кримінальному провадженні недопустимими.

Також, захисник ОСОБА_11 у судових дебатах заявив, що у цьому кримінальному провадженні відсутні необхідні елементи складу кримінального правопорушення, такі як суб`єкт та суб`єктивна сторона.

Так, на думку захисника, обвинувачений ОСОБА_10 не є суб`єктом кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, оскільки не має статусу військовослужбовця, що з огляду на положення ст. 401 КК України виключає відповідальність обвинуваченого ОСОБА_10 за військові кримінальні правопорушення. При цьому покликається на те, що ОСОБА_10 не був ознайомленим з наказом про мобілізацію, а крім того — був виключений з військового обліку, як такий, що відбув покарання за особливо тяжкий злочин, та не був поновлений на такому обліку, тому не міг бути призваним до складу ЗСУ за мобілізацією.

Відповідно до ч. 2 ст. 18 КК України спеціальним суб`єктом кримінального правопорушення є фізична осудна особа, яка вчинила у віці, з якого може наставати кримінальна відповідальність, кримінальне правопорушення, суб`єктом якого може бути лише певна особа.

Отже, спеціальний суб`єкт кримінального правопорушення — це фізична осудна особа, яка вчинила злочин у віці кримінальної відповідальності та має додаткові особливі ознаки, передбачені законом

Відповідно до чч. 1-2 ст. 401 КК України, військовими кримінальними правопорушеннями визнаються передбачені цим розділом кримінальні правопорушення проти встановленого законодавством порядку несення або проходження військової служби, вчинені військовослужбовцями, а також військовозобов`язаними та резервістами під час проходження зборів. За відповідними статтями цього розділу несуть відповідальність військовослужбовці Збройних Сил України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Національної гвардії України та інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а також інші особи, визначені законом.

Відповідно до ч. 9 ст. 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (надалі — Закон № 2232-XII), військовослужбовці — це особи, які проходять військову службу.

Таким чином, склад кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК України, характеризується спеціальним суб`єктом кримінального правопорушення, зокрема, таким суб`єктом є військовослужбовець.

Стаття 24 Закону № 2232-XII визначає момент початку проходження військової служби, тобто, моменту, з якого особа набуває статусу військовослужбовця з усіми передбаченими для цього правами та обов`язками. Так, для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період, таким моментом є день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України.

Як зазначалося вище, судом у судовому засіданні було досліджено наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_6 № 398/2 від 23.09.2025, про призов на військову службу під час мобілізації на особливий період та направлення до військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_10 (т.2 арк.с. 61), та відповідний йому поіменний список військовозобов`язаних № 290/2 від 23.09.2025 ІНФОРМАЦІЯ_6 , яким підтвержується направлення у складі команди « НОМЕР_1 » солдата ОСОБА_10 (т.2 арк.с. 63).

Таким чином, 23.09.2025 обвинувачений ОСОБА_10 почав проходження військової служби та набув статусу військовослужбовця, і, відповідно — ознак спеціального суб`єкта в розумінні ст. 408 КК України.

Що стосується покликань на те, що ОСОБА_10 не був ознайомлений з наказом про направлення до військової частини та не приймав військової присяги, то закон не пов`язує початок проходження військової служби з вказаними обставинами, тому вони не впливають на наявність у ОСОБА_10 на момент вчинення кримінального правопорушення статусу військовослужбовця.

Що стосується покликань захисника на те, що відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_7 № 326 від 15.01.2026, ОСОБА_10 був виключений з військового обліку і не був поновлений на ньому, тому не міг бути призваний на військову службу по мобілізації, то захисник не звернув увагу на той момент, що відповідно до цього ж листа ОСОБА_10 був взятий на облік військовозобов`язаних ІНФОРМАЦІЯ_8 як такий, що не досяг граничного віку перебування на посаді на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону № 2232-XII, оскільки чинна на момент призову ОСОБА_10 на військову службу за мобілізацією на особливий період редакції ст. 37 Закону № 2232-XII передбачала взяття на військовий облік осіб, які прибули після відбування покарання з установ виконання покарань.

Крім того, суд звертає увагу на те, що за період, що минув з моменту призову ОСОБА_10 на військову службу за мобілізацією (вересень 2025 року), станом на момент ухвалення вироку ОСОБА_10 не оскаржував у адміністративному чи судовому порядку ні факту взяття його на військовий облік, ні довідки про проходження військово-лікарської комісії, ні наказів про призов на військову службу та про направлення до військової частини; вказані розпорядчі акти є чинними, не скасованими, тому в суду немає підстав ставити під сумнів їх законність та законність юридичних наслідків, які з них виникли.

Також, в судових дебатах захисник ОСОБА_11 заявив про брак суб`єктивної сторони у цьому кримінальному провадженні, оскільки стороною обвинувачення не доведено таку мету самовільного залишення ОСОБА_10 місця служби, як ухилення від військової служби.

Суб`єктивна сторона кримінального правопорушення (злочину) характеризує його внутрішній бік, тобто психічна діяльність особи, яка відображає ставлення її свідомості та волі до вчиненого суспільно небезпечного діяння та його наслідків. Обов`язковою ознакою всіх кримінальних правопорушень є вина (у формі умислу чи необережності), окремих злочинів, крім того, - мотив і мета.

Зі змісту гіпотези ч. 4 ст. 408 КК України, яка передбачає відповідальність за дезертирство, тобто самовільне залишення військової частини або місця служби з метою ухилитися від військової служби, а також нез`явлення з тією самою метою на службу у разі призначення, переведення, з відрядження, відпустки або з лікувального закладу, вчинене в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці, дійсно вбачається, що мета — ухилення від військової служби - є визначальним елементом суб`єктивної сторони у цьому кримінальному правопорушенні, який дозволяє кваліфікувати діяння, саме як дезертирство. Наявність цієї мети відрізняє дезертирство від самовільного залишення частини або місця служби, оскільки при самовільному залишенні військової частини злочинець має намір через певний час повернутися до виконання обов`язків з військової служби.

Разом з тим, суд вважає, що стороною обвинувачення доведено наявність у діях обвинуваченого ОСОБА_10 мети остаточно ухилитися відвійськової служби, вся поведінка обвинуваченого після самовільного залишення військової частини свідчить саме про такий його намір.

Так, після прибуття до місця проживання у м. Запоріжжя ОСОБА_10 спроб повернутися на військову службу не робив, до військової частини, ТЦК та СП чи військової служби правопорядку не звертався, на телефонні дзвінки з військової частини не відповідав.

Як зазначалося вище, свідок ОСОБА_19 показав суду, що будучи доставленим до Запорізького відділу ВСП ОСОБА_10 повідомив йому, що не має наміру проходити військову службу, бо раніше відбував покарання.

Як вбачається з тексту ухвали слідчого судді Комунарського районного суду м. Запоріжжя від 07.10.2025 у справі № 333/9613/25 про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою ОСОБА_10 , під час судового засідання з обрання запобіжного заходу останній зазначив, що він «не має бажання служити, його незаконно мобілізували, оскільки він був засуджений за вчинення особливо тяжкого злочину» (т.2 арк.с. 64-66).

Тобто, крім іншого, ОСОБА_10 неодноразово сам заявляв про своє небажання проходити військову службу.

З огляду на вказане суд не приймає до уваги заперечень сторони захисту.

7.Обставини, які пом`якшують, обтяжують покарання.

При призначенні покарання обвинуваченому, суд відповідно до ст.ст. 65-68 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу обвинуваченого, пом`якшуючі та обтяжуючі його покарання обставини.

В той же час, обставин, що пом`якшували б покарання обвинуваченого ОСОБА_10 , чи обтяжували його, судом не встановлено.

8.Мотиви призначення покарання обвинуваченому.

Вирішуючи питання про вид покарання ОСОБА_10 суд у відповідності до положень п. 3 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 24.10.2003 «Про практику призначення судами кримінального покарання» виходить із принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання та відповідно до ст. 65 КК України враховує:

1. ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (злочину), який спричинив смерть людини і згідно із ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином;

2. наслідки та обставини вчиненого злочину (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення);

3. особу винного – його вік, матеріальний та сімейний стан, стан здоров`я (не перебуває на обліку в лікарів нарколога та психіатра);

4. відсутність постійного місця роботи, наявність постійного місця проживання;

5. відсутність обставин, які пом`якшують покарання та обставин, які його обтяжують;

6. те, що обвинувачений раніше судимий;

7. відношення винного і його поведінку після вчинення злочину, зокрема, невизнання ОСОБА_10 своєї вини у вчиненому злочині, відсутність каяття щодо вчиненого.

Суд відповідно до ст.ст. 65-68 КК України враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, яке згідно ст. 12 КК України є особливо тяжким злочином, особу обвинуваченого, який свою вину не визнав, в скоєному не розкаявся, а також відсутність обставин, що пом`якшують та обтяжують покарання, вважає, що виправлення та перевиховання обвинуваченого ОСОБА_10 можливе тільки в умовах ізоляції від суспільства, і вважає за можливе призначити йому покарання в межах санкції ч. 4 ст. 408 КК України у виді позбавлення волі, яке буде необхідним та достатнім для його виправлення, а також попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень, що відповідає меті покарання, зазначеної в ст. 50 КК України.

З урахуванням обставин справи, особи винного, суд вважає достатнім для виправлення обвинуваченого ОСОБА_10 і попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк, в межах санкції санкції частини 4 статті 408 КК України у виді п`яти років позбавлення волі.

Суд дійшов висновку, що призначення такого покарання буде необхідним й достатнім для виправлення ОСОБА_10 та попередження нових кримінальних правопорушень. Також суд вважає, що призначення покарання у виді позбавлення волі із найменшим строком, передбаченим для даного виду покарання, є співмірним протиправному діянню, і таким, що не може вважатися явно несправедливим внаслідок м`якості чи недостатнім для досягнення мети покарання.

Підстави для звільнення обвинуваченого ОСОБА_10 від відбування покарання відсутні.

Крім того, судом при призначенні покарання враховується те, що ОСОБА_10 не у повному обсягу відбув покарання у виді 180 годин громадських робіт, призначене йому 21.02.2025 Орджонікідзевським районним судом міста Запоріжжя за ч. 1 ст. 125 КК України.

Так, за інформацією Вознесенського районного відділу Філії ДУ «Центр пробації» в Запорізькій області від 01.10.2026 № 2510/22/7/1-26 станом 01.10.2026 ОСОБА_10 не відпрацював 24 години із покарання у вигляді 180 годин виправних робіт, призначеного вироком Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 21.02.2025 за ч. 1 ст. 125 КК України, судимість не знята, не погашена.

Відповідно до вимог ч. 1, ст. 71 КК України при призначенні покарання за сукупністю вироків суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.

Згідно ч. 4 ст.71 КК України остаточне покарання за сукупністю вироків, крім випадків, коли воно визначається шляхом поглинення одного покарання іншим, призначеним у максимальному розмірі, має бути більшим від покарання, призначеного за нове кримінальне правопорушення, а також від невідбутої частини покарання за попереднім вироком.

Частина 1 ст. 71 КК України містить імперативну вимогу про призначення судом покарання за сукупністю вироків (шляхом повного або частково приєднання до покарання, призначеного за новим вироком, невідбутої частини покарання за попереднім вироком) у випадку, коли засуджений вчинив новий злочин після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання.

Таким чином, приєднання невідбутої частини покарання, призначеного за попереднім вироком, є обов`язком суду, який призначає остаточне покарання за сукупністю вироків.

Відповідно до пп «г» п.1 ч.1 ст.72 КК України, при складанні покарань за сукупністю кримінальних правопорушень та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид виходячи з такого їх співвідношення: одному дню позбавлення волі або арешту відповідають вісім годин громадських робіт.

Відтак, 24 годин громадських робіт невідбутих ОСОБА_10 дорівнюють 3-м дням позбавлення волі.

На підставі вищевикладеного, суд приходить до переконання про призначення ОСОБА_10 остаточного покарання у виді обмеження волі із врахуванням вимог статтей 71, 72 КК України.

9. Мотиви ухвалення рішення про відшкодування процесуальних витрат, щодо заходів забезпечення, щодо вирішення цивільного позову.

У цьому кримінальному провадженні процесуальні витрати відсутні, заходи забезпечення не застосовувались, цивільній позови не пред`являлися.

10. Мотиви ухвалення рішення щодо речових доказів.

Речові докази у цьому кримінальному провадженні відсутні.

11. Мотиви ухвалення рішення щодо запобіжного заходу та про залік досудового тримання під вартою.

Під час досудового розслідування та судового розгляду у даному кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_10 застосований запобіжний захід у виді тримання під вартою.

Відповідно до ухвали слідчого судді Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 07 жовтня 2025 року ОСОБА_10 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із можливістю внесення застави строком до 05 грудня 2025 року, строком триманню ОСОБА_10 під вартою по цьому кримінальному провадженню визначено рахувати з моменту проголошення ухвали суду, а саме: 07.10.2025 року.

Ухвалами Гощанського районного суду Рівненської області 28.11.2025, 19.01.2026, 12.03.2026, 01.05.2026, 26.06.2026 та 10.08.2026 стосовно ОСОБА_10 запобіжний захід у виді тримання під вартою з правом внесення застави продовжувався, строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою закінчується 08 жовтня 2026 року.

При вирішенні питання щодо запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_10 до вступу вироку в законну силу, суд вважає за доцільне на підставі ст. 183 КПК України, яка дозволяє суду не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтею 408 Кримінального кодексу України, змінити раніше обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю внесення застави, на тримання під вартою без визначення розміру застави, оскільки останній може переховуватися від суду, зважаючи на тяжкість вчиненого кримінального правопорушення та вид покарання, перебуваючи на волі, може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Всі ці обставини в сукупності дають підстави вважати, що на даний момент існують ризики, передбачені ст. 177 КПК України. Беручи до уваги вищевказані обставини, суд вважає, що жоден із більш м`яких запобіжних заходів не забезпечить запобігання цим ризикам.

Початок строку відбування покарання у виді позбавлення волі ОСОБА_10 необхідно обчислювати з 07 жовтня 2025 року.

Керуючись ст.ст. 373-376 КПК України суд

У Х В А Л И В:

ОСОБА_10 визнати винуватим у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 Кримінального кодексу України і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 (п`ять) років.

На підставі ст.ст. 71, 72 КК України, за сукупністю вироків, до покарання призначеного за цим вироком, приєднати невідбуту частину покарання за вироком Орджонікідзевського районного суду міста Запоріжжя від 21 лютого 2025 року та остаточно призначити ОСОБА_10 покарання у виді позбавлення волі строком на 5 (п`ять) років 3 (три) дні.

Початок строку відбування покарання ОСОБА_10 обчислювати з моменту набрання вироком законної сили, зарахувавши у строк відбування покарання час його попереднього ув`язнення з 07 жовтня 2025 року до дня набрання вироком законної сили включно з розрахунку один день попереднього ув`язнення за один день позбавлення волі.

Змінити запобіжний захід обвинуваченому ОСОБА_10 на тримання під вартою без визначення розміру застави на строк до набрання вироком законної сили.

Утримання ОСОБА_10 до вступу вироку в законну силу проводити в Державній установі «Рівненський слідчий ізолятор» (33001, Рівненська область, м. Рівне, вулиця Дворецька, 116).

Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого Кримінальним процесуальним кодексом України, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Апеляційні скарги на вирок можуть бути подані до Рівненського апеляційного суду через Гощанський районний суд Рівненської області протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя ОСОБА_1