Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №946/5119/20 — Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

Справа № 946/5119/20

Провадження № 2/946/462/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2026 року Ізмаїльський міськрайонний суд Одеської області

в складі: головуючого судді – Бурнусуса О.О.,

за участю: секретаря судового засідання – Коробко О.Д.,

позивача – ОСОБА_1 , представника позивача – ОСОБА_2 ,

відповідача – ОСОБА_3 , представника відповідача – ОСОБА_4 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Ізмаїла в загальному порядку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Саф`янської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області, ОСОБА_3 про визнання права власності та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання права власності на спадкове майно,-

В С Т А Н О В И В :

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який остаточно уточнила та яким просила визнати дійсним договір дарування від 09.07.1987 року на ім`я ОСОБА_5 на житловий будинок АДРЕСА_1 , визнати її такою, що прийняла спадщину, після смерті батька ОСОБА_5 на 1/3 частину будинку, та на 1/3 частину будинку за заповітом після смерті матері, ОСОБА_6 . Також, позивач просить визнати за нею право власності на частину вказаного житлового будинку у випадку постановлення судом іншого рішення про визнання по частині будинку кожній стороні. Крім того, позивач просить у разі визнання договору дарування дійсним, визнати за нею право власності на частину по заповіту після смерті матері ОСОБА_6 та частину будинку відповідно до договору купівлі-продажу будинку.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що листом державного нотаріуса від 16.03.2016 за № 401/02-14, а також від 31.05.2018 за № 642/02-14 їй відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом після смерті матері ОСОБА_6 , яка успадкувала житловий будинок, розташований по АДРЕСА_1 у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів, які не були оформлені у встановленому порядку, а саме у договорі дарування відсутня назва вулиці та номеру будинку, договір дарування будинку не завірений гербовою печаткою Бросківської сільської ради. Зазначає, що вказаний житловий будинок по інформації Саф`янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області належить ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_6 яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , успадкувала вказаний житловий будинок після смерті свого чоловіка. Довідками Саф`янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області № 1501 від 17.08.2018, №380 від 23.02.2018 року, зазначено, що ОСОБА_5 є власником житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 та підтверджується факт проживання на день смерті матері та батька позивача.

Також зазначає, що договір купівлі-продажу будинку від 22.07.1983 зареєстрований без вказівки поштової адреси, внаслідок чого КП «Ізмаїлське МБТІ» не було зареєстровано право власності, що підтверджено довідкою № 46 від 24.03.2018. У договорі дарування від 09.07.1987 року не вказано також поштової адреси, яка завірена печаткою сільської ради, але нотаріусом вказано про необхідність засвідчення гербовою печаткою. Вищевказані договір дарування та договір купівлі-продажу зареєстровані в погосподарській книзі № 4 за 1983-1985 р. Отже, зареєструвати право власності на вказаний будинок не має можливості.

Крім того зазначає, що ОСОБА_3 відповідно до довідки Саф`янської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області на день смерті батька як спадкоємець першої черги мешкав та був зареєстрований зі спадкодавцем по АДРЕСА_1 , котрий фактично прийняв спадкове майно разом з ОСОБА_6 .

Також, позивач зазначає, що є два договори про право власності на спірний будинок. Так, згідно договору купівлі-продажу будинку позивач є власником частини, а власником другої часини є померлий ОСОБА_7 . Вказаний будинок ОСОБА_7 подарував ОСОБА_5 на підставі договору дарування, але у договорі є також підписи позивача як дарувальника. При цьому, проставлена на договорі дарування печатка виконкому сільради не є печаткою для договорів на відчуження нерухомості. Тому, позивач просить визнати за нею право власності на будинок, оскільки ОСОБА_7 подарував лише свою частину будинку, яка в подальшому переходить по заповіту до позивача, а інша частина є власністю позивача по договору купівлі-продажу і будинок в цілому повинен бути власністю позивача.

Більш того, позивач просить визнати право власності на підставі ст. 344 ЦК України, оскільки користується будинком з 22.07.1983 року, а тому набула право власності на майно.

Також позивач вказує, що позивачка постійно знаходилась у двох будинках, прийняла участь у похованні спадкодавця, обробляє присадибну ділянку, управляє та володіє будинком та земельною ділянкою.

В свою чергу, відповідач ОСОБА_3 звернувся до суду з зустрічним позовом, яким просить визнати за ним право власності на частку житлового будинку з господарськими будівлями і спорудами, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Свої зустрічні позовні вимоги обґрунтовує тим, що спадкоємцями першої черги, які на день смерті ОСОБА_5 проживали разом з ним, були його дружина, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , а отже вступивши в управління та володіння спадковим майно, вони вважаються такими, що прийняли спадщину. ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем ОСОБА_6 за заповітом, а тому не може спадкувати весь будинок, оскільки частки спадкоємців, що прийняли спадщину за законом після смерті ОСОБА_5 є рівними.

В судову засіданні позивач ОСОБА_1 та її представник, адвокат Мельниченко С.П. уточненні позовні вимоги підтримали в повному обсязі та просили позов задовольнити. В задоволенні зустрічної позовної заяви просили відмовити в повному обсязі.

В свою чергу, відповідач ОСОБА_3 та його представник, адвокат Зінов`єв О.О., в судовому засіданні зустрічну позовну заяву підтримали та просили її задовольнити. В задоволенні первісної позовної заяви просив відмовити частково.

Представник Саф`янської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області в судове засідання не з`явився, надав суду заяву щодо розгляду справи за його відсутності.

Допитаний в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_8 пояснив, що мешкає в АДРЕСА_2 , та сім`ю сторін знає, оскільки вони його сусіди. Пояснив, що ОСОБА_3 з дружиною проживав разом з батьками в АДРЕСА_1 , а донька ОСОБА_1 приходила в гості. ОСОБА_1 та її діти не проживали за вказаною адресою на час смерті батька і після його смерті. Пам`ятає, що деякий час ОСОБА_1 з чоловіком та сином певний час жили за цією адресою, але потім виїхали з будинку, але коли саме не пам`ятає. ОСОБА_1 інколи приходила в гості.

Допитана в судовому засіданні в якості свідка ОСОБА_9 пояснила, що працювала в Бросківській сільській раді, спочатку секретарем, а потім сільським головою, а зараз працює старостою, тобто працює протягом 30 років з 1996 року. Спадкодавці проживали разом з сином за адресою: АДРЕСА_1 , донька ОСОБА_1 разом з ними не проживала, а приїжджала лише у гості. З моменту смерті ОСОБА_5 разом з ним проживав син, щоб проживала ОСОБА_10 їй невідомо. Онуки приїжджали на канікули, постійно не жили.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що первісні позовні вимоги підлягають задоволенню частково, а зустрічні позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно до ч. 1 ст. 5 ЦПК України - здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України - кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

В судовому засіданні встановлено, що відповідно до договору купівлі-продажу від 22.07.1983 року, посвідченого виконавчим комітетом Бросківської сільської ради депутатів трудящих Ізмаїльського району Одеської області та зареєстрований в книзі записів нотаріальних дій за № 58, ОСОБА_11 продала, а ОСОБА_12 та ОСОБА_7 придбали житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований в с. Броска Ізмаїльського району Одеської області.

Згідно договору дарування від 09.07.1987 року, посвідченого виконавчим комітетом Бросківської сільської ради депутатів трудящих Ізмаїльського району Одеської області та зареєстрований в книзі записів нотаріальних дій за № 51 (т.1, а.с. 158), ОСОБА_7 та ОСОБА_12 подарували, а ОСОБА_5 прийняв в дар житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований в селі Броска Ізмаїльського району Одеської області.

Відповідно до відповіді виконавчого комітету Бросківської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області на адвокатський запит № 237 від 03.08.2020, згідно архівних нотаріальних дій Бросківської сільської ради у 1983 році був здійснений договір купівлі-продажу будинку по АДРЕСА_3 / між ОСОБА_11 та ОСОБА_12 і ОСОБА_7 ; згідно погосподарській книзі №4, зроблений відповідний запис; у 1987 році відбувається договір дарування на ОСОБА_5 ; згідно рішення №2 загального збору колгоспу «Авангард» від 08.06.1987р. ОСОБА_5 надається земельна ділянка розміром 0,15га на якому знаходиться будинок з надвірними спорудами і літня кухня.

Згідно довідки Бросківської сільської ради Одеської області № 252 від 21 серпня 2020 року, в зв`язку з упорядкуванням адресного господарства, переписом населення та виготовленням технічних паспортів на домоволодіння села, будівля знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , а до цього часу був номер 24.

Відповідно до довідки Бросківської сільської ради Одеської області № 379 від 23.02.2018 року, згідно з записом погосподарської книги виконавчого комітету Бросківської сільської ради Ізмаїльського району за № 1, ОСОБА_5 належить домоволодіння з надвірними спорудами, що розташоване в АДРЕСА_1 .

Згідно довідки КП «Ізмаїльське МБТІ» № 12 від 06.01.2021, відповідно до матеріалів інвентаризаційної справи КП «Ізмаїльське МБТІ» на об`єкт нерухомості по АДРЕСА_1 станом на 31.12.2012 власником є ОСОБА_5 (рос.мовою).

Отже, судом встановлено, що ОСОБА_5 є власником житлового будинку з надвірними спорудами і господарськими будівлями, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 , виданого повторно 22.02.2007 відділом реєстрації актів цивільного стану по Ізмаїльському району Одеського міськрайонного управління юстиції Одеської області, ОСОБА_5 помер ІНФОРМАЦІЯ_3 .

За загальним правилом дії законів та інших нормативно-правових актів у часі (ч.1 ст. 58 Конституції України) ЦК України застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності, тобто з 1 січня 2004 року. Пленум Верховного Суду України у п.1 постанови «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року № 7 роз`яснив, що відносини спадкування регулюються правилами ЦК України, якщо спадщина відкрилася не раніше 1 січня 2004 року. У разі відкриття спадщини до зазначеної дати застосовується чинний на той час закон, зокрема, відповідні правила ЦК Української РСР 1963 року, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом.

Згідно ч. 1, 2 ст. 524 ЦК УРСР 1963 року, спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Згідно витягу зі Спадкового реєстру (заповіти/спадкові договори) № 11043545 від 15.09.2007 року, наданого Державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори, інформація про заповіт, складений та посвідчений від імені ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 - відсутня.

Спадкоємцями за законом першої черги відповідно до ст. 529 ЦК УРСР (1963 року) після смерті ОСОБА_5 являються:

- дружина, ОСОБА_6 , що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_2 , виданим повторно відділом реєстрації актів цивільного стану Ізмаїльського районного управління юстиції Одеської області Міністерства юстиції України 27.02.2002 року;

- син, ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_3 , виданим повторно відділом ДРАЦС Ізмаїльського райовиконкому Одеської області 07 грудня 1985 року;

- донька, ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_4 , виданим повторно відділом реєстрації актів цивільного стану по Ізмаїльському району Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції Одеської області 11.12.2007 року, повним витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюбу №00019826125 від 24.03.2018 року, та свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_5 , виданим 29 липня1989 року.

Згідно до ст. 548 ЦК УРСР (1963 року) для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.

Відповідно до ст. 549 ЦК Української РСР 1963 року, який діяв станом на 1999 рік, визнається, що спадкоємець прийняв спадщину, якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном. Відповідно до п. 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 14 червня 1994 року № 18/5, в редакції, яка діяла станом на 1999 рік, доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним.

Як встановлено в судовому засіданні, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 вступили у володіння спадковим майном, оскільки на час відкриття спадщини постійно проживали разом із спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідками Бросківської сільської ради Одеської області № 925 від 15.06.2007 року та № 379 від 23.02.2018 року, тобто вважаються такими, що прийняли спадщину.

При цьому, позивачкою не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження факту вступу в володіння спадковим майно. Більш того, вказані обставини спростовуються наявними в матеріалах справи:

- довідками Бросківської сільської ради Одеської області № 925 від 15.06.2007 року та № 379 від 23.02.2018 року, з яких вбачається що на час відкриття спадщини вона не проживала постійно разом із спадкодавцем за адресою: АДРЕСА_1 ;

- паспортом громадянина України серії НОМЕР_6 , виданого Ізмаїльським МВ УМВС України в Одеській області 03 січня 2004 року, згідно якого ОСОБА_1 з 22.09.1999 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 ;

- показами свідків ОСОБА_9 та ОСОБА_8 , які підтвердили, що на час смерті ОСОБА_5 разом зі спадкодавцем ОСОБА_13 не проживала, лише іноді приходила у гості.

Таким чином, ОСОБА_1 не є такою, що прийняла спадщину після померлого ОСОБА_5 .

Відповідно до свідоцтва про смерть серії НОМЕР_7 , виданого 20.03.2015 відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Ізмаїльського міськрайонного управління юстиції в Одеської області, ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Після смерті ОСОБА_6 згідно ст.1220 ЦК України відкрилася спадщина, до якої входить: 1/2 частина житлового будинку з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , яку вона прийняла після смерті чоловіка, ОСОБА_5 , однак не оформила.

Статтею 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ч. 1 ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Статтею 1233 ЦК України передбачено, що заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Відповідно до ч. 1 ст. 1235 ЦК України встановлено, що заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.

Відповідно до заповіту від 19.07.2008 року, посвідченого державним нотаріусом Ізмаїльської державної нотаріальної контори та зареєстрованого в реєстрі за № 2-3689, ОСОБА_6 усе своє майно нерухоме та рухоме, де б воно не було та з чого б воно не складалося, і взагалі все те, що на день смерті буде їй належати і на що за законом вона матиме право, вона заповіла ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .

Згідно до ч. 1 ст. 1270 ЦК України – для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.

Частиною 1 ст. 1269 ЦК України встановлено, що спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.

26.06.2015 року ОСОБА_1 звернулася до державного нотаріуса із заявою про прийняття спадщини після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 і таким чином прийняла спадщину.

Щодо вимог позивачки за первісним позовом про визнання дійсним договору дарування від 09.07.1987 року, суд дійшов висновку про відмову в її задоволенні з огляду на наступне.

Згідно до вимог статті 47 ЦК УРСР (1963 року), якщо одна з сторін повністю або частково виконала угоду, що потребує нотаріального посвідчення, а друга сторона ухиляється від нотаріального оформлення угоди, суд вправі за вимогою сторони, яка виконала угоду, визнати угоду дійсною. В цьому разі наступне нотаріальне оформлення угоди не вимагається.

Відповідно до ст. 4 Закону УРСР «Про державний нотаріат» в редакції, діючій станом на день укладення договору дарування від 09.07.1987 року, нотаріальні дії, вчинювані виконавчими комітетами Рад народних депутатів, у населених пунктах, де немає державних нотаріальних контор, виконавчі комітети міських, селищних, сільських Рад народних депутатів вчиняють такі нотаріальні дії: посвідчують інші угоди (договори, довіреності та ін.), крім договорів про надання у безстрокове користування земельних ділянок для спорудження індивідуальних жилих будинків і угод, які стосуються майна, що знаходиться за кордоном, або прав, які мають бути здійснені за кордоном.

Судом встановлено, що договір дарування від 09.07.1987 року був посвідчений виконавчим комітетом Бросківської сільської ради депутатів трудящих Ізмаїльського району Одеської області, тобто уповноваженим на той час органом на вчинення нотаріальних дій. Отже, жодна зі сторін не ухилялася від нотаріального оформлення цієї угоди.

Таким чином, суд дійшов висновку, що в даному випадку відсутні підстави для застосування положень статті 47 ЦК УРСР 1963 року та визнання дійсним договору дарування.

Також, позивачка за первісним позовом просила визнати за нею права власності на весь будинок на підставі ст. 344 ЦК України (набувальна давність), стверджуючи, що вона користується будинком з 22.07.1983 відповідно до договору купівлі-продажу як власник будинку по теперішній час.

Згідно з частиною першою статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п`яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК України.

При вирішенні спорів, пов`язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке: володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна; володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності.

Набуття права власності на чужі речі можливе лише за наявності наступних умов: законний об`єкт володіння, добросовісність володіння, відкритість володіння, давність володіння та його безперервність (строк володіння).

Тобто, набуття права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх вказаних умов у сукупності.

Безтитульне володіння - це фактичне володіння, яке не спирається на будь-яку правову підставу володіння чужим майном. Наявність у володільця певного юридичного титулу виключає застосування набувальної давності.

Добросовісність передбачає, що володілець майна не знав і не міг знати про те, що він володіє чужим майном, тобто ті обставини, які обумовили його володіння, не давали і не могли давати володільцю сумніву щодо правомірності його володіння майном.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.

Давність володіння може вважатись добросовісною, якщо позивач при заволодінні майном не знала і не повинна була знати про відсутність у неї підстав на набуття права власності.

За набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, та майно, що придбане добросовісним набувачем і витребуванні якого власнику було відмовлено (постанова Верховного Суду від 01 серпня 2018 року у справі № 201/12550/16-ц (провадження № 61-19156св18).

Судом враховано, що позивачка за первісним позовом, будучи стороною договору дарування від 09.07.1987 року, достовірно знала про вибуття з її володіння спірного житлового будинку на користь ОСОБА_5 , а з 22.09.1999 року вона зареєстрована за адресою: АДРЕСА_4 .

Більш того, надані позивачкою за первісним позовом докази на підтвердження користування нею будинком стосуються періоду лише з 2018 року, тобто після прийняття спадщини після смерті матері ОСОБА_6 .

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що володіння позивачкою спірним житловим будинком не відповідає встановленим законом критеріям добросовісності, безперервності та тривалості, які є обов`язковими умовами для застосування інституту набувальної давності.

Позивачка достовірно знала про перехід права власності на майно до іншої особи (спадкодавця) ще у 1987 році, що повністю виключає ознаку добросовісності заволодіння чужим майном, оскільки обставини справи не давали їй підстав сумніватися щодо відсутності у неї права власності на весь будинок. Крім того, нею не доведено факту відкритого та безперервного володіння вказаним нерухомим майном протягом визначеного законом десятирічного строку до моменту прийняття спадщини. Спірне майно мало відомого власника і не є таким, від якого власник відмовився.

Таким чином, правові підстави для визнання за позивачкою за первісним позовом права власності на спірний житловий будинок у цілому на підставі статті 344 ЦК України (за набувальною давністю) відсутні, а вимоги в цій частині є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

Щодо визначення часток у спадковому майні та вирішення позовних вимог ОСОБА_1 і зустрічних позовних вимог ОСОБА_3 про визнання права власності, суд керується наступним.

Як було встановлено судом вище, після смерті ОСОБА_5 , яка сталася ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщину фактично прийняли спадкоємці першої черги за законом: його дружина ОСОБА_6 та син ОСОБА_3 (відповідач за первісним позовом), оскільки вони постійно проживали разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини та вступили в управління і володіння майном.

Відповідно до ст. 529 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти, дружина і батьки померлого. Згідно зі ст. 539 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), при спадкоємстві за законом майно ділиться порівну між спадкоємцями, які прийняли спадщину.

Таким чином, у встановленому законом порядку прийнявши спадщину, ОСОБА_6 та ОСОБА_3 набули право власності на спадкове майно - житловий будинок з надвірними спорудами, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 - по 1/2 (одній другій) частці кожен.

Після смерті ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 , відкрилася спадщина на належну їй 1/2 частку вказаного житлового будинку. Єдиним спадкоємцем за заповітом, яка у встановленому законом порядку (ч. 1 ст. 1269 ЦК України) прийняла спадщину після смерті матері ОСОБА_6 , є позивач за первісним позовом ОСОБА_1 .

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Крім того, Пленум Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у п. 23 постанови «Про судову практику у справах про захист права власності та інших речових прав» № 5 від 07.02.2014 року роз`яснив, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду з позовом про визнання права власності.

Зважаючи на те, що ОСОБА_1 було відмовлено нотаріусом у видачі свідоцтва про право на спадщину через недоліки правовстановлюючих документів спадкодавця (відсутність поштової адреси та гербової печатки в документах, що зберігаються в архіві), і в позасудовому порядку вирішити дане питання неможливо, її порушене право підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання за нею права власності на 1/2 частку спірного житлового будинку в порядку спадкування за заповітом після смерті матері. Відтак, первісний позов в цій частині підлягає задоволенню. В іншій частині первісних позовних вимог слід відмовити за безпідставністю.

У свою чергу, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_3 про визнання за ним права власності на іншу 1/2 частку цього ж житлового будинку в порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_5 є законними, обґрунтованими, доведеними матеріалами справи та такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.

Розподіл судових витрат суд здійснює відповідно до положень ст. 141 ЦПК України, залишаючи їх за сторонами в межах фактично понесених витрат з огляду на характер спору та пропорційність задоволених вимог обох сторін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 76-81, 141, 258, 259, 263-265, 268 ЦПК України, ст.ст. 47, 524, 529, 539, 548, 549 ЦК УРСР (в редакції 1963 року), ст.ст. 344, 392, 1217, 1220, 1222, 1233, 1268-1270 ЦК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_6 , виданий Ізмаїльським МВ УМВС України в Одеській області, РНОКПП - НОМЕР_8 ) до ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_9 , виданий Ізмаїльським РВ УМВС України в Одеській області 03 жовтня 1996 року, РНОКПП: НОМЕР_10 ), Саф`янівської сільської ради Ізмаїльського району Одеської області (місцезнаходження: 68670, Одеська область, Ізмаїльський р-н, с. Саф`яни, вул. Грушевського, буд. 85, код ЄДРПОУ 04379433) про визнання права власності – задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 , право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

В задоволенні решти вимог позовної заяви - відмовити.

Зустрічний позов ОСОБА_3 (паспорт серії НОМЕР_9 , виданий Ізмаїльським РВ УМВС України в Одеській області 03 жовтня 1996 року, РНОКПП: НОМЕР_10 ) до ОСОБА_1 (паспорт серії НОМЕР_6 , виданого Ізмаїльським МВ УМВС України в Одеській області, РНОКПП - НОМЕР_8 ) про визнання права власності на спадкове майно – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_3 в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними спорудами та господарськими будівлями, розташований за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Одеського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30-ти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 01 жовтня 2026 року.

Суддя:О.О.Бурнусус