Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №320/48518/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/48518/24 Суддя (судді) першої інстанції: Марич Є.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді Коротких А.Ю.,

суддів Сорочка Є.О.,

Чаку Є.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області про визнання протиправними дії, зобов`язання вчинити певні дії.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року позов задоволено.

Не погоджуючись із прийнятим рішенням суду, Головне управління Пенсійного фонду України в Київській області звернулось з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позову відмовити. Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення неповно досліджено обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках та з урахуванням особливостей розгляду справи апеляційний суд може продовжити строк розгляду справи, про що постановляє ухвалу.

Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.

Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов`язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.

З огляду на особливості розгляду даної категорії справ та вищезазначені обставини, колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що існує необхідність продовження строку розгляду даної справи на розумний строк.

У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Предметом апеляційного оскарження є судове рішення, яке прийняте судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, у зв`язку з чим колегія суддів вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно зі ст. 308 КАС України справа переглядається колегією суддів в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши наявні докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач є громадянином України, знаходиться на пенсійному обліку у Київській області.

02.04.1995 року Київською обласною державною адміністрацією було видано позивачу посвідчення особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорії 4) серії НОМЕР_1 .

Судом першої інстанції встановлено, що позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про призначення пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, як потерпілому від аварії на Чорнобильській АЕС відповідно до ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

ГУ ПФУ в Харківській області за правилами екстериторіальності за результатами розгляду вищезазначеної заяви прийнято рішення від 20.06.2024 року №103950005627 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку, відповідно до п. 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».

Підставою для відмови у призначенні пенсії стало те, що за результатом розгляду документів встановлено недотримання вимоги щодо проживання в зоні, що відноситься до зони посиленого радіоекологічного контролю.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їхнього життя і здоров`я, створення єдиного порядку визначення категорії зон радіоактивного забруднення територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту населення визначені Законом України від 28.02.1991 №796-XII "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".

Статтею 9 вказаного Закону встановлено, що особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС- громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи-громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.

У свою чергу, пунктом 4 частини першої статті 11 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" передбачено, що до потерпілих від Чорнобильської катастрофи належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року проживали або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 14 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" категорія 4 особі, постраждалої внаслідок Чорнобильської катастрофи, встановлюється особам, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються на території зони посиленого радіоекологічного контролю, за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у цій зоні не менше чотирьох років.

У частині третій статті 15 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" зазначено, що підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях, є довідка про період проживання, роботи на цих територіях.

Статтею 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.

Так, за змістом вказаної статті призначення та виплата пенсій, особам які мають право на її отримання із зменшенням пенсійного віку, провадиться відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" і цього Закону.

Особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", потерпілим від Чорнобильської катастрофи: особам, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 01 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.

За приписами статті 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", право на призначення пенсії за віком мають особи після досягнення 60 років та наявності страхового стажу не менше 15 років.

Із аналізу наведеної правової норми встановлено, що право на зменшення пенсійного віку мають особи, які постійно проживали чи працювали у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 років, при цьому початкова величина зниження пенсійного віку на 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Аналогічний правовий підхід щодо застосування зазначених норм матеріального права міститися у постановах Верховного Суду від 06.02.2018 року у справі №556/1153/17, від 11.04.2018 року у справі №565/1829/17 та враховується при вирішенні цієї справи в силу приписів частини п`ятої статті 242 КАС України, згідно якої при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного суду.

Право на пенсію зі зниженням пенсійного віку, мають потерпілі від Чорнобильської катастрофи, зокрема особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років, а особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років (абз.5-6 п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII).

При цьому, в примітці до п.2 ч.1 ст.55 Закону №796-XII зазначено, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.

Відповідно до ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону №1058-IV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.

Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше (ч.2 ст.55 Закону №796-XII).

Аналіз викладених норм, дає підстави для висновку, що особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території у зоні гарантованого добровільного відселення чи на територіях радіоактивного забруднення, з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 року протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії (26.04.1986) по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 2 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 3 повні роки проживання або роботи на такій території, але не більше 5 років.

Відповідно до положень статті 44 Закону №1058-IV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.

Приписами підпункту 5 пункту 2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року №22-1, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 за № 1566/11846 визначено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи, зокрема документи, які засвідчують особливий статус особи: посвідчення учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та довідка про період (періоди) участі в ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС за формою, затвердженою постановою Державного Комітету СРСР по праці та соціальних питаннях від 09.03.1988 року №122, або довідка військової частини, у складі якої особа брала участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, або довідка архівної установи, або інші первинні документи, в яких зазначено період роботи, населений пункт чи об`єкт, де особою виконувались роботи з ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС; посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи").

Суд першої інстанції вірно звертає увагу, що відповідно до частини третьої статті 65 Закону №796-XII посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та Потерпілий від Чорнобильської катастрофи є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом.

У відповідності до пункту 2 Порядку видачі посвідчень особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2018 року №551 (чинного на момент виникнення спірних правовідносин, далі Порядок №551) посвідчення є документом, що підтверджує статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користуватися пільгами й компенсаціями, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», іншими актами законодавства.

За змістом абзацу 6 Порядку №551 потерпілим від Чорнобильської катастрофи (не віднесеним до категорії 2), які постійно проживали на територіях зон безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення на день аварії або які станом на 1 січня 1993 року прожили в зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а на території зони гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років та відселені або самостійно переселилися з цих територій, і таким, що постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зонах безумовного (обов`язкового) та гарантованого добровільного відселення, за умови, що вони станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні безумовного (обов`язкового) відселення не менше двох років, а в зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, віднесеним до категорії 3, видаються посвідчення Потерпілий від Чорнобильської катастрофи (категорія 3) серії Б зеленого кольору.

Отже, у разі звернення особи із заявою про призначення їй пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII для підтвердження особливого статусу заявника додається посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідка про період проживання на цих територіях, видана органами місцевого самоврядування.

З аналізу наведених норм права слідує, що єдиним документом, що підтверджує статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи, учасника ліквідації наслідків на Чорнобильській АЕС та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-ХІІ, зокрема, призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або Потерпілий від Чорнобильської катастрофи. Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом України в постановах від 21.11.2006 року у справі № 21-1048во06, від 04.09.2015 року у справі № 690/23/15-а, Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 року у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 року у справі №152/651/17, 25.11.2019 року у справі №464/4150/17, від 27.04.2020 року у справі № 212/5780/16-а та від 30.09.2020 року №572/1921/17.

Суд не є тим органом, якому надані повноваження в сфері призначення пенсій. Суд не може підміняти компетентний орган, не може перебирати на себе функції призначення пенсії щодо самостійного розрахунку стажу, оскільки такі повноваження не входять до компетенції судів.

При цьому, суд вправі лише перевіряти дії відповідача щодо правильності зарахування (не зарахування) того чи іншого періоду до стажу для призначення пенсії. За відсутності розрахунку стажу, у суду відсутні підстави самостійно його розрахувати.

Суд уповноважений виключно на перевірку законності та обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень, а відповідач в порушення вказаних вище приписів чинного законодавства України, відмовляючи позивачу у призначенні пенсії, не здійснив аналізу усіх умов щодо набуття останнім права на пенсію зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ на дату подання заяви, належним чином не обґрунтував спірну відмову.

Верховний Суд в постанові від 10.04.2018 в справі №348/2160/15-а (провадження №К/9901/32093/18) дійшов висновку, що обов`язок щодо обчислення загального стажу роботи особи та стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, покладено на орган Пенсійного фонду України, а тому для вирішення питання щодо призначення та виплати пенсії відповідачу слід встановити всі необхідні умови, яким має відповідати позивач для призначення пенсії за віком на пільгових умовах.

Встановлені у справі обставини свідчать про те, що відмова Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області в призначені позивачу пенсії за віком відповідно до ст. 55 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи починаючи з моменту звернення за призначенням, а саме з 26.03.2024 року є необґрунтованою та протиправною.

Підсумовуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення Головного управління Пенсійного фонду в Харківській області від 20.06.2024 року №103950005627 є безпідставним та таким, що підлягає скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що рішення суду першої інстанції постановлене з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставин справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За таких обставин, враховуючи вищевикладене, системно проаналізувавши приписи законодавства України, що були чинними на момент виникнення спірних правовідносин між сторонами, зважаючи на взаємний та достатній зв`язок доказів у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Київській області залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 жовтня 2025 року – без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя: Коротких А.Ю.

Судді: Сорочка Є.О.

Чаку Є.В.