Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №620/4652/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/4652/26 Головуючий у 1 інстанції - Клопот С.Л.

Суддя - доповідач - Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

за участю секретаря Уланського В.Є.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду першої інстанції з позовом, в якому просив:

- визнати протиправною відмову Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради оформлену листом № 844/2-16.04/2026 від 25.02.2026 року у видачі ОСОБА_1 посвідчення члена сім' ї загиблого згідно із п. 1 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та визнати протиправним рішенням Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради № 07-07/193 від 25 лютого 2026 року про відмову в наданні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни ОСОБА_1 .

- зобов`язати Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради надати ОСОБА_1 статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати відповідне посвідчення встановленого зразка.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що ухвалене із порушенням норм матеріального права та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

В судове засідання сторони не з`явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, у зв`язку із чим, колегія суддів, на підставі ч. 13 ст. 10, ч. 4 ст. 229, ч. 2 ст. 313 КАС України розглядає справу за їх відсутності без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , який є особою з інвалідністю І «Б» групи з дитинства, 24 лютого 2026 року звернувся до Департаменту із заявою про надання статусу та видачу посвідчення «Член сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни» стосовно померлого батька ОСОБА_2 , додавши до заяви копії:

- паспорта громадянина України ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , виданого Деснянським ВМ УМВС України в Чернігівській області 14 лютого 2000 року;

- картки платника податків ОСОБА_1 , виданої Чернігівською державною податковою інспекцією Головного управління ДПС у Чернігівській області 02 грудня 2025 року;

- свідоцтва про народження ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 10 жовтня 1975 року;

- свідоцтва про смерть ОСОБА_2 серії НОМЕР_3 , виданого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 17 вересня 2025 року;

- посвідчення особи з інвалідністю ІІ групи внаслідок війни ОСОБА_2 серії НОМЕР_4 від 24 квітня 2000 року;

- довідки Чернігівської обласної медико-соціальної експертної комісії № 1 серії МСЕ-ЧНВ № 365318 від 21 квітня 2000 року;

- довідки Чернігівської спеціалізованої міжрайонної психо-неврологічної медико-соціальної експертної комісії серії МСЕ-ЧНВ № 417763 від 25 жовтня 2011 року;

- посвідчення особи з інвалідністю І групи з дитинства ОСОБА_1 серії НОМЕР_5 від 23 січня 2008 року;

- експертного висновку Центральної міжвідомчої експертної комісії МОЗ та МНС України по встановленню причинного зв`язку хвороб, інвалідності і смерті з дією іонізуючого випромінювання та інших шкідливих чинників внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС від 25 листопада 2025 року № 619, відповідно до якого захворювання, що призвело до смерті ОСОБА_2 , пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС;

- рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 19 грудня 2025 року у справі № 750/15697/25.

За наслідками розгляду вказаного звернення Департаментом соціальної політики Чернігівської міської ради у наданні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та посвідчення члена сім' ї загиблого згідно із п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» ОСОБА_1 було відмовлено.

Позивач вважаючи, протиправною відмову відповідача у видачі йому посвідчення члена сім' ї загиблого, звернувся до суду із позовом.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що виконання обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС не є військовою службою під час воєнних дій та конфліктів, оскільки аварія на ЧАЕС не відноситься до воєнних дій та конфліктів. Тобто, захворювання померлого ОСОБА_2 не пов`язане з перебуванням на фронті та не одержане в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів. Будь-яких доказів належності позивача та його померлого батька до категорій осіб, які передбачені абз.абз. 2-4 п. 1, п.п. 2-4 ст. 10 Закону позивачем не надано, тому будь-які правові підстави для надання йому статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни на підставі абз., абз. 2-4 п. 1, п.п. 2-4 ст. 10 Закону відсутні. Враховуючи що саме захворювання, а не травма (поранення, контузія, каліцтво), пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС та не пов`язане з перебуванням на фронті і не одержане в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів, стало причиною смерті ОСОБА_2 , відсутні правові підстави для надання його сину ОСОБА_1 статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни на підставі абз. 1 п. 1 ст. 10 Закону. Від так, суд першої інстанції дійшов переконання, що рішенням Департаменту № 07-07/193 від 25 лютого 2026 року ОСОБА_1 правомірно та обґрунтовано відмовлено в наданні статусу члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що не погоджується із тлумачення судом першої інстанції норм Закону № 3551-XII таким чином, що члени сім`ї померлого військовослужбовця-учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, не мають права на встановлення статусу члена сім`ї померлого (загиблого) і отримання посвідчення члена сім`ї загиблого, оскільки смерть такої особи пов`язана із захворюванням, яке отримане внаслідок ліквідації Чорнобильської катастрофи, а не із захворюванням, одержаним в період проходження військової служби під час воєнних дій та конфліктів. Дія пункту 1 статті 10 Закону № 3551-XII поширюється на членів сім`ї ветеранів війни та прирівняних до них учасників бойових дій і осіб з інвалідністю внаслідок війни, смерть яких пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

Колегія суддів вважає доводи апелянта обґрунтованими та не погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечення створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяння формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них є Закон України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" № 3551-XII від 22.10.1993 (Закон № 3551-XII).

Відповідно до ст. 4 Закону № 3551-ХІІ ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. До ветеранів війни належать: учасники бойових дій, особи з інвалідністю внаслідок війни, учасники війни.

Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 7 Закону № 3551-ХІІ, до осіб з інвалідністю внаслідок війни належать також особи з інвалідністю з числа військовослужбовців, осіб вільнонайманого складу, які стали особами з інвалідністю внаслідок травми (поранення, контузії, каліцтва) або захворювання, одержаних під час захисту Батьківщини, виконання інших обов`язків військової служби, пов`язаних з перебуванням на фронті в інші періоди, з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій, ядерних випробувань, з участю у військових навчаннях із застосуванням ядерної зброї, іншим ураженням ядерними матеріалами.

Отже, в силу приписів п. 1 ч. 2 статті 7 Закону №3551 особами з інвалідністю внаслідок війни є в тому числі військовослужбовці, які отримали інвалідність внаслідок захворювання, пов`язаного з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи.

Колегія суддів звертає увагу, що у пункті 6 Рішення Конституційного Суду України від 01 грудня 2004 року № 20-РП/04 зазначено, що ветеранами війни є особи, які брали участь у захисті Батьківщини чи в бойових діях на території інших держав. Розділ II Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантій їх соціального захисту" визначає поняття і зміст статусу ветеранів війни (учасники бойових дій, інваліди війни, учасники війни) та осіб, на яких поширюється дія його положень. Це колишні військовослужбовці, які безпосередньо як у воєнний, так і в мирний час, виконували інші обов`язки військової служби та тилового забезпечення, пов`язані з необхідністю захисту Батьківщини, у тому числі з ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи, ядерних аварій.

Відповідно до положень ст. 10 Закону №3551-XII до сімей загиблих (померлих) ветеранів війни належать сім`ї осіб, зазначених у статтях 6 і 7 цього Закону, які загинули (пропали безвісти) або померли внаслідок поранення, контузії чи каліцтва, одержаних під час захисту Батьківщини або виконання інших обов`язків військової служби (службових обов`язків), а також внаслідок захворювання, пов`язаного з перебуванням на фронті або одержаного в період проходження військової служби (у тому числі на території інших держав) під час воєнних дій та конфліктів.

До членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначених у цій статті, належать: батьки; один з подружжя, який не одружився вдруге, незалежно від того, виплачується йому пенсія чи ні; діти, які не мають (і не мали) своїх сімей; діти, які мають свої сім`ї, але стали особами з інвалідністю до досягнення повноліття; діти, обоє з батьків яких загинули або пропали безвісти; утриманці загиблого (померлого), яким у зв`язку з цим виплачується пенсія.

Згідно п.7 Порядку видачі посвідчень і нагрудних знаків ветеранів, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 12 травня 1994 р. № 302, членам сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, зазначеним у статті 10 Закону №3551, та членам сімей загиблих (померлих) Захисників і Захисниць України, зазначеним у статті 10-1 Закону, за їх бажанням видається посвідчення члена сім`ї загиблого, посвідчення члена сім`ї загиблого Захисника чи Захисниці України відповідно.

Зі змісту матеріалів справи вбачається, що позивач є сином ОСОБА_2 , який у зв`язку із виконанням обов`язків військової служби по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС отримав захворювання та в наслідок нього інвалідність. Отже, ОСОБА_2 є ветераном війни-особою з інвалідністю внаслідок війни в силу положень ст. 4 та 7 Закону № 3551-XII. Причина смерті ОСОБА_2 - захворювання, пов`язане з роботами по ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Враховуючи вказане, колегія суддів зазначає, що на позивача поширюється дія абз. 1 п.1 ст. 10 Закону № 3551-XII, він має право на встановлення статусу та отримання посвідчення члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни, а тому відповідач неправомірно відмовив у задоволенні її заяви про встановлення такого статусу та видачу посвідчення.

При цьому колегія суддів не погоджується із тлумачення норм Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» таким чином, що члени сім`ї померлого військовослужбовця-учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, не мають права на встановлення статусу члена сім`ї померлого (загиблого) і отримання посвідчення члена сім`ї загиблого, оскільки смерть такої особи пов`язана із захворюванням, яке отримане внаслідок ліквідації Чорнобильської катастрофи, а не із захворюванням, одержаним в період проходження військової служби під час воєнних дій та конфліктів.

Відповідне тлумачення колегія суддів вважає помилковим, дискримінаційним і таким, що ґрунтується на неправильному розумінні дійсного змісту положень Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту".

На думку колегії суддів, визначальним в контексті цієї справи є те, що дія п. 1 ст. 10 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» поширюється на членів сім`ї ветеранів війни та прирівняних до них учасників бойових дій і осіб з інвалідністю внаслідок війни, смерть яких пов`язана з виконанням обов`язків військової служби.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За таких обставин, дослідивши встановлені обставини, проаналізувавши вищенаведені правові норми та всі доводи апелянта, колегія суддів приходить до висновку, що рішення було ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, оскільки судом першої інстанції не в повному обсязі досліджено та надано належної оцінки всім обставинам та доказам наявних у матеріалах справи.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт надав до суду докази, що спростовують законність рішення суду першої інстанції.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315, п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції вирішив його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та порушено норми процесуального права.

Керуючись ст.ст. 229, 243, 244, 250, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 до Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради про визнання протиправною відмови та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити.

Визнати протиправною відмову Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради оформлену листом № 844/2-16.04/2026 від 25.02.2026 року у видачі ОСОБА_1 посвідчення члена сім' ї загиблого згідно із п. 1 ст. 10 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та визнати протиправним рішенням Департаменту соціальної політики Чернігівської міської ради № 07-07/193 від 25 лютого 2026 року про відмову в наданні статусу члена сім`ї загиблого(померлого) ветерана війни ОСОБА_1 .

Зобов`язати Департамент соціальної політики Чернігівської міської ради надати ОСОБА_1 статус члена сім`ї загиблого (померлого) ветерана війни та видати відповідне посвідчення встановленого зразка.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, встановлені ст.ст. 328-331 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.

Повний текст постанови виготовлений 30.09.2026.