Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №640/12558/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/12558/21 Головуючий у 1 інстанції: Кисіль С.В.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Кузьмишиної О.М.

Ключковича В.Ю.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут на рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 липня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані дні додаткової відпустки за 2015, 2016, 2017, 2018, та 2019 року;

- зобов`язати Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у кількості 70 днів за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки.

Рішенням Луганського окружного адміністративного суду від 08 липня 2025 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Зобов`язано Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут на користь ОСОБА_1 судові витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 2000,00 грн.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Військовий інститут телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що ОСОБА_1 , якого виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення 17.04.2019, звернувся до суду лише 29.04.2021, у зв`язку з чим, пропустив установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України місячний строк звернення до суду та не навів поважних і об`єктивних причин його пропуску. Також, апелянт вказує, що в особливий період надання військовослужбовцям додаткової відпустки як учасникам бойових дій припиняється, а тому, у позивача було відсутнє право на отримання такої відпустки та, відповідно, на виплату компенсації за її невикористані дні. Апелянт наголошує, що додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до щорічних відпусток, має бути використана протягом календарного року та не замінюється грошовою компенсацією, Окремо апелянт зазначає про неспівмірність присуджених витрат на правничу допомогу зі складністю цієї справи.

02 вересня 2025 року до Шостого апеляційного адміністративного суду від позивача - ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу, яким підтримує позицію суду першої інстанції.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є учасником бойових дій та проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 , яку з 31.03.2020 було розформовано. Зазначені обставини підтверджуються посвідченням учасника бойових дій серії НОМЕР_2 від 13.11.2015, виданим Головним управлінням персоналу Генерального штабу Збройних Сил України, витягом з наказу начальника Головного управління персоналу - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 29.03.2019 № 81 (по особовому складу) та витягом з наказу начальника Військового інституту телекомунікацій та інформатизації від 17.04.2019 № 80 (по стройовій частині).

Відповідно до витягу з наказу начальника Військового інституту телекомунікацій та інформатизації від 17.04.2019 № 80 (по стройовій частині), підполковника ОСОБА_1 , начальника науково-дослідного відділу (комплексних систем захисту інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах) наукового центру зв`язку та інформатизації, звільненого наказом начальника Головного управління персоналу - заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 29.03.2019 № 81 відповідно до пункту другого частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас за підпунктом «а» (у зв`язку із закінченням строку контракту) з правом носіння військової форми одягу, визначено вважати таким, що справи та посаду здав, та направити для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_1 . З 21.04.2019 ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу інституту та всіх видів забезпечення.

Додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки ОСОБА_1 не надавалась, грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за вказані роки Військовим інститутом телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут не нараховувалась та не виплачувалась.

Не погоджуючись з вищевказаними діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 12 частини першої статті 12 Закону України від 22.10.1993 № 3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» учасникам бойових дій надається право на використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Згідно зі статтею 77-2 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув`язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Пунктом 8 статті 10-1 Закону України від 20.12.1991 № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки та соціальні відпустки надаються відповідно до Закону України «Про відпустки». Інші додаткові відпустки надаються їм на підставах та в порядку, визначених відповідними законами України.

За приписами пункту 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII, у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Положеннями пункту 17 статті 10-1 Закону № 2011-XII, у редакції, чинній у спірний період, встановлено, що в особливий період з моменту оголошення мобілізації до часу введення воєнного стану або до моменту прийняття рішення про демобілізацію військовослужбовцям надаються відпустки, передбачені частинами першою, шостою та дванадцятою цієї статті, і відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин. Надання військовослужбовцям відпусток, передбачених частиною першою цієї статті, здійснюється за умови одночасної відсутності не більше 30 відсотків загальної чисельності військовослужбовців певної категорії відповідного підрозділу. Відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин військовослужбовцям надаються із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів.

В силу вимог пункту 18 статті 10-1 Закону № 2011-XII, в особливий період під час дії воєнного стану військовослужбовцям можуть надаватися відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин із збереженням грошового забезпечення тривалістю не більш як 10 календарних днів без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець.

Пунктом 19 статті 10-1 Закону № 2011-XII, у відповідній редакції передбачено, що надання військовослужбовцям у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, інших видів відпусток, крім відпусток військовослужбовцям-жінкам у зв`язку з вагітністю та пологами, для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку, а в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, - тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення нею шестирічного віку, а також відпусток у зв`язку з хворобою або для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії, припиняється. Законодавство України

У розумінні статті 1 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Указом Президента України від 17.03.2014 № 303/2014 «Про часткову мобілізацію», затвердженим Законом України від 17.03.2014 № 1126-VII, оголошено та проведено часткову мобілізацію.

Пунктом 3 розділу XXXI Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 № 260, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197, у редакції, чинній на час звільнення ОСОБА_1 з військової служби, передбачено виплату у рік звільнення військовослужбовцям грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 має статус учасника бойових дій, проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та з 21.04.2019 виключений зі списків особового складу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут та всіх видів забезпечення.

При цьому, додаткова відпустка як учаснику бойових дій за 2015, 2016, 2017, 2018 та 2019 роки позивачу не надавалась, а грошова компенсація за невикористані дні такої відпустки Військовим інститутом телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут не нараховувалась та не виплачувалась.

Наявність у ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій надавала йому передбачене пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII право на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік, а положення пункту 8 статті 10-1 Закону № 2011-XII поширювали відповідні гарантії щодо додаткових відпусток на військовослужбовців.

Водночас, припинення відповідно до пункту 19 статті 10-1 Закону № 2011-XII надання військовослужбовцям окремих видів відпусток у періоди, передбачені пунктами 17 і 18 цієї статті, не свідчить про припинення самого права військовослужбовця на передбачену законодавством додаткову відпустку та не виключає можливості реалізації такого права у формі грошової компенсації при звільненні з військової служби.

Аналогічний підхід сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 (Пз/9901/4/19), у якій зазначено, що в особливий період припиняється саме надання відповідних додаткових відпусток, однак Закон № 2011-XII не встановлює припинення виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, право на яку військовослужбовець набув під час проходження військової служби. Велика Палата Верховного Суду також виходила з того, що таке припинення є тимчасовим обмеженням способу реалізації права на використання додаткової відпустки безпосередньо та не впливає на зміст самого права.

Отже, доводи апелянта про відсутність у ОСОБА_1 права на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки у зв`язку з дією особливого періоду є необґрунтованими, оскільки, припинення надання такої відпустки в зазначений період не свідчить про припинення самого права військовослужбовця на відповідну соціальну гарантію та не виключає його реалізації шляхом виплати грошової компенсації при звільненні.

Крім того, пунктом 14 статті 10-1 Закону № 2011-XII передбачено виплату у рік звільнення військовослужбовцям грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, а пунктом 3 розділу XXXI Порядку № 260 - можливість виплати грошової компенсації за дні додаткової відпустки, у тому числі за минулі роки.

У постанові від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18 Велика Палата Верховного Суду, вирішуючи правовідносини, аналогічні тим, що є предметом розгляду у цій справі, дійшла висновку, що при звільненні з військової служби військовослужбовцю підлягає виплаті компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, передбаченої пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII.

За таких обставин, оскільки ОСОБА_1 у 2015-2019 роках мав статус учасника бойових дій, додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII, не використав, а при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення грошова компенсація за невикористані дні такої відпустки йому не нарахована та не виплачена, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про протиправність відповідної бездіяльності Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут та наявність підстав для зобов`язання відповідача здійснити відповідне нарахування і виплату.

Посилання апелянта на те, що додаткова відпустка учасникам бойових дій не належить до щорічних відпусток та має бути використана протягом відповідного календарного року, наведеного висновку не спростовує, оскільки визначальним для вирішення спірних правовідносин є передбачене спеціальним законодавством право військовослужбовця при звільненні на грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки, право на яку виникло під час проходження військової служби.

Також, необґрунтованим є посилання апелянта на висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 13.06.2018 у справі № 545/1881/16-а, оскільки, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 у зразковій справі № 620/4218/18 сформувала правовий висновок безпосередньо щодо права військовослужбовця - учасника бойових дій на отримання при звільненні грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки в умовах особливого періоду.

Щодо доводів Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут про пропуск ОСОБА_1 місячного строку звернення до адміністративного суду, встановленого частиною п`ятою статті 122 КАС України, колегія суддів вважає їх необґрунтованими.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21.08.2019 у справі № 620/4218/18 надала правову оцінку аналогічному доводу та зазначила, що спеціальним законодавством питання строку звернення до суду у зв`язку з порушенням законодавства про оплату праці (виплату грошового забезпечення) прямо не врегульовано, а компенсація за невикористані дні додаткової відпустки при звільненні є виплатою, пов`язаною з грошовим забезпеченням. Велика Палата Верховного Суду відхилила довід про застосування місячного строку, вказавши, що вимоги про стягнення такої компенсації не були обмежені строком звернення до суду.

При цьому, на час звернення ОСОБА_1 до суду 29.04.2021 частина друга статті 233 КЗпП України передбачала право працівника у разі порушення законодавства про оплату праці звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. Зміни до статті 233 КЗпП України, якими встановлено строк звернення до суду у спорах про виплату належних працівникові сум, набрали чинності лише 19.07.2022, тобто після звернення ОСОБА_1 з цим позовом.

Отже, факт звернення ОСОБА_1 до суду у квітні 2021 року після його виключення зі списків особового складу у квітні 2019 року не свідчить про пропуск установленого законом строку звернення до суду з вимогами про виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

Таким чином, встановлені у справі обставини та наведене правове регулювання свідчать про наявність у ОСОБА_1 , як учасника бойових дій, права на додаткову відпустку, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII, а у разі її невикористання до моменту звільнення з військової служби - на отримання грошової компенсації за невикористані дні такої відпустки. Припинення надання відповідних відпусток в особливий період не припиняло самого права на них та не позбавляло військовослужбовця можливості реалізувати це право шляхом отримання грошової компенсації при звільненні.

Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про протиправність бездіяльності Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015- 2019 роки та про наявність підстав для зобов`язання відповідача здійснити відповідне нарахування і виплату.

З приводу доводів апеляційної скарги про неспівмірність присуджених на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу колегія суддів враховує, що на підтвердження понесення таких витрат позивачем подано договір про надання правничої (правової) допомоги від 06.04.2021, акт приймання-передачі наданих послуг № 1, прибутковий касовий ордер № 06-04-21 від 06.04.2021 та квитанцію до нього. Матеріалами справи також підтверджено фактичне надання адвокатом правничої допомоги, зокрема направлення адвокатського запиту, складання позовної заяви та подання доказів на обґрунтування заявлених вимог.

Водночас, суд першої інстанції, врахувавши незначну складність цієї справи, розгляд її без участі адвоката у судових засіданнях, поширеність відповідної категорії спорів та наявність усталеної судової практики, уже визнав заявлений розмір витрат у сумі 5000,00 грн неспівмірним та зменшив суму, що підлягає відшкодуванню, до 2000,00 грн.

В свою чергу, апеляційна скарга не містить конкретних доводів, які б свідчили про невідповідність визначеної судом першої інстанції суми витрат критеріям співмірності, встановленим статтею 134 КАС України, а наведене апелянтом загальне посилання на неспівмірність таких витрат зі складністю справи фактично було враховано судом першої інстанції при зменшенні їх розміру.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут на користь ОСОБА_1 судових витрат на правничу допомогу адвоката у розмірі 2000,00 грн.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Військового інституту телекомунікацій та інформатизації імені Героїв Крут залишити без задоволення.

Рішення Луганського окружного адміністративного суду від 08 липня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Кузьмишина О.М.

Ключкович В.Ю.