Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №580/2003/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 580/2003/26 суддя першої інстанції: Валентина ОРЛЕНКО

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Воловика С.В., суддів Кравченка Є.Д., Осіпової О.О., розглянувши в порядку письмового провадження в приміщенні суду в місті Києві апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року у справі № 580/2003/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі – позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області (далі – Головне управління, відповідач, апелянт), в якому просив суд:

- визнати протиправними дії відповідача щодо відмови у нарахуванні та виплаті позивачу пенсії відповідно до статті 54 Закону України від 28.02.1991 № 796-XII «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон № 796-XII) у редакції Закону України від 06.06.1996 № 230/96-ВР «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі – Закон № 230/96-ВР) та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком відповідно до статей 50, 54 Закону № 796-XII;

- зобов`язати відповідача здійснити з 01.10.2025 перерахунок та виплату основної пенсії у розмірі не менше шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року позов задоволено повністю: визнано протиправною бездіяльність Головного управління щодо нарахування та виплати позивачу пенсії відповідно до статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону № 796-XII; на відповідача покладено обов`язок здійснити позивачу з 01.10.2025 перерахунок та виплату пенсії відповідно до статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР у розмірі шести мінімальних пенсій за віком та додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, відповідно до статті 50 Закону № 796-XII у розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, з урахуванням раніше виплачених сум.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що встановлені Законом України від 29.06.2021 № 1584-IX «Про внесення змін до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» щодо підвищення рівня пенсійного забезпечення окремих категорій осіб» (далі – Закон № 1584-IX) мінімальні розміри основної пенсії є істотно нижчими за ті, що були гарантовані статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, унаслідок чого законодавець повторно допустив порушення, аналогічне тому, яке було встановлено Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, а відтак до спірних правовідносин підлягають застосуванню норми статті 54 Закону № 796-XII саме в редакції Закону № 230/96-ВР.

З аналогічних мотивів, а також з огляду на правові висновки, сформовані Верховним Судом у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, суд першої інстанції дійшов висновку, що й додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, має обчислюватися за статтею 50 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, а не в розмірах, визначених Порядком обчислення пенсій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 № 1210 (далі – Порядок № 1210).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, Головне управління звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, відповідач зазначає, що на момент виникнення спірних правовідносин Закон № 1584-IX був чинним, а частина третя статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 1584-IX, визнана неконституційною згідно з Рішенням Конституційного Суду України від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024, втрачає чинність через три місяці з дня припинення або скасування воєнного стану. Оскільки воєнний стан в Україні не припинено, підстави для застосування статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР відсутні.

Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 29.11.2023 у справі № 810/5763/15, апелянт стверджує, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам з інвалідністю III групи з числа потерпілих категорії 1 підлягає нарахуванню в розмірі, встановленому Порядком № 1210, а саме 170,82 грн.

Крім того, відповідач зазначає, що суд першої інстанції безпідставно застосував лише частину четверту статті 54 Закону № 796-XII без урахування інших положень цієї статті, якими визначення порядку обчислення пенсії віднесено до повноважень Кабінету Міністрів України. На переконання апелянта, суд першої інстанції не врахував установленого законодавством порядку звернення особи за призначенням (перерахунком) пенсії, передбаченого Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV) та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 № 22-1 (далі – Порядок № 22-1).

Також Головне управління звертає увагу на те, що лист направлений позивачу у відповідь на заяву про перерахунок пенсії має виключно інформаційно-роз`яснювальний характер, не породжує правових наслідків для позивача і не є рішенням суб`єкта владних повноважень у розумінні статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України.

Окремо відповідач зауважив на тому, що суд першої інстанції, зобов`язавши вчинити відповідні дії, втрутився в дискреційні повноваження суб`єкта владних повноважень, чим порушив конституційний принцип розподілу державної влади.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 22.06.2026 відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, встановлено строк для подання відзиву, витребувано матеріали справи з Черкаського окружного адміністративного суду.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 10.08.2026 апеляційну скаргу Головного управління призначено до розгляду в порядку письмового провадження.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини та об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів встановила наступне.

ОСОБА_1 є особою, яка має статус потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, що підтверджується відповідним посвідченням потерпілого.

З 26.09.2000 позивач перебуває на обліку в Головному управлінні та отримує пенсію по інвалідності III групи у зв`язку із захворюванням, пов`язаним з наслідками аварії на Чорнобильській АЕС, призначену відповідно до статті 54 Закону № 796-XII.

Розмір основної та додаткової пенсій позивачу обчислено та виплачується відповідачем виходячи з мінімальних розмірів, визначених статтею 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 1584-IX, та розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, у сумі 170,82 грн, встановленому підпунктом 1 пункту 13 Порядку № 1210 для осіб з інвалідністю III групи, щодо яких встановлено причинний зв`язок інвалідності з Чорнобильською катастрофою, але які не належать до учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС.

Вважаючи розмір пенсійного забезпечення таким, що не відповідає гарантіям, встановленим статтями 50, 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, позивач звертався до відповідача з вимогою про перерахунок пенсії, проте отримав відповідь, згідно з якою в перерахунку відмовлено з посиланням на розміри, визначені актами Кабінету Міністрів України.

Не погоджуючись з такою відмовою, ОСОБА_1 звернувся до суду і за результатами розгляду справи, позов було задоволено.

Перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права й дотримання норм процесуального права, повноту встановлення фактичних обставин справи та їх правову оцінку в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що на виконання частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:

1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;

2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;

3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);

4) безсторонньо (неупереджено);

5) добросовісно;

6) розсудливо;

7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;

8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);

9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;

10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності.

Статтею 16 Конституції України на державу покладено обов`язок щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, а статтею 3 Конституції України людину, її життя і здоров`я визнано найвищою соціальною цінністю, утвердження й забезпечення прав і свобод якої є головним обов`язком держави.

Саме на виконання цих конституційних приписів прийнято Закон № 796-XII, метою якого відповідно до статті 1 цього Закону є захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та розв`язання пов`язаних із нею проблем медичного й соціального характеру.

Правовий режим основної пенсії осіб, віднесених до категорії 1 постраждалих, встановлено статтею 54 Закону № 796-XII.

Первісно частиною четвертою цієї статті в редакції Закону № 230/96-ВР було гарантовано, що розміри пенсій для інвалідів, щодо яких встановлено зв`язок з Чорнобильською катастрофою, не можуть бути нижчими, зокрема, по III групі інвалідності – шести мінімальних пенсій за віком.

Законом України від 28.12.2014 № 76-VIII статтю 54 Закону № 796-XII викладено в новій редакції, якою повноваження визначати мінімальні розміри цієї пенсії передано Кабінету Міністрів України. Так, постановою від 23.11.2011 № 1210 Кабінет Міністрів України встановив розміри, істотно нижчі за гарантовані Законом № 230/96-ВР.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 частину третю статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII в частині уповноваження Кабінету Міністрів України визначати мінімальні розміри цієї пенсії визнано неконституційною, а Верховній Раді України приписано протягом трьох місяців привести відповідне регулювання у відповідність із Конституцією України, із застереженням, що в разі невиконання цього припису застосуванню підлягатиме частина четверта статті 54 Закону № 796-XII саме у редакції Закону № 230/96-ВР.

На виконання цього Рішення 29.06.2021 прийнято Закон № 1584-IX, яким частину третю статті 54 Закону № 796-XII викладено в новій редакції, що встановлює мінімальний розмір пенсії для осіб з інвалідністю III групи в сумі 3700 грн, тобто в розмірі, істотно нижчому за раніше гарантовані шість мінімальних пенсій за віком.

Рішенням Конституційного Суду України від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024 (справа № 3-18/2023(39/23,95/23)) констатовано, що Верховна Рада України, ухваливши Закон № 1584-IX, повторно запровадила правове регулювання з тим самим змістовним недоліком, який був підставою для визнання попередньої редакції статті 54 Закону № 796-XII неконституційною, і відповідну норму знову визнано такою, що не відповідає статтям 3, 16, 22, 46, 50 Конституції України, з відтермінуванням втрати нею чинності на три місяці з дня припинення чи скасування воєнного стану.

Аналогічним чином неодноразово змінювалося регулювання додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, передбаченої статтею 50 Закону № 796-XII. У редакції Закону № 230/96-ВР особам з інвалідністю III групи з числа постраждалих категорії 1 гарантовано додаткову пенсію в розмірі 50 відсотків мінімальної пенсії за віком, а після спроби її обмеження Законом України від 28.12.2007 № 107-VI, визнаного неконституційним Рішенням Конституційного Суду України від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (з констатацією того, що Закон № 796-XII у відповідній частині діє в попередній редакції), Законом № 76-VIII повноваження визначати порядок і розміри цієї пенсії знову передано Кабінету Міністрів України. Саме ця редакція статті 50 Закону № 796-XII є формально чинною і на даний час.

При цьому, на її виконання прийнято Порядок № 1210, яким установлено розмір такої пенсії для позивача в сумі 170,82 грн, що є багатократно нижчим за гарантії, які існували в редакції Закону № 230/96-ВР. При цьому, на відміну від статті 54 Закону № 796-XII, пряме рішення Конституційного Суду України щодо конституційності статті 50 цього Закону в редакції Закону № 76-VIII на момент виникнення спірних правовідносин відсутнє.

Оцінюючи доводи апеляційної скарги в контексті наведеного нормативного регулювання, колегія суддів враховує усталену практику Верховного Суду, сформовану у справах цієї категорії.

Так, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду, зокрема, у постановах від 17.04.2024 у справі № 460/20412/23, від 12.05.2024 у справі № 400/12117/21, від 10.09.2024 у справі № 240/34675/23, від 11.09.2024 у справах № 240/590/24 та № 240/739/24, від 12.09.2024 у справі № 240/1024/24, від 02.10.2024 у справах № 400/5534/23, № 240/955/24, № 240/1092/24, № 240/1067/24, № 240/34883/23, та узагальненій постанові від 10.12.2024 у справі № 240/1121/24, дійшов висновку, що встановлені Законом № 1584-IX розміри основної пенсії є нижчими за гарантовані Законом № 230/96-ВР, що свідчить про повторне порушення законодавцем права на належний рівень соціального захисту та засадничого обов`язку держави щодо відшкодування шкоди особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, у зв`язку з чим до правовідносин, пов`язаних із нарахуванням і виплатою основної пенсії особам з інвалідністю, щодо яких встановлено зв`язок із Чорнобильською катастрофою, підлягають застосуванню норми статті 54 Закону № 796-XII саме в редакції Закону № 230/96-ВР.

При цьому Верховний Суд послідовно виходить із того, що відповідно до частини четвертої статті 7 КАС України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, він не застосовує такий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії, і ця можливість суду не залежить від того, чи визнано формально відповідний акт неконституційним Конституційним Судом України та чи набрало таке визнання законної сили на момент розгляду справи.

Судова палата з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду постановою від 04.11.2025 у справі № 580/5022/24 поширила наведений підхід і на визначення розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, вказавши, що ця пенсія за своєю суттю є невід`ємною складовою позитивного обов`язку держави забезпечити особам з інвалідністю з числа постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи посилений соціальний захист, а оскільки при застосуванні як статті 54, так і статті 50 Закону № 796-XII йдеться про соціальні гарантії, закріплені одним і тим самим законом для тієї самої категорії громадян, підхід до тлумачення та застосування цих норм має бути єдиним.

У зв`язку з цим судова палата відступила від висновків, сформованих у постановах Верховного Суду від 13.02.2018 у справі № 193/877/16-а, від 08.08.2019 у справі № 813/5002/17, від 16.06.2022 у справі № 644/8266/17 та інших (до кола яких належить і постанова від 29.11.2023 у справі № 810/5763/15, на яку посилається апелянт), про те, що додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, нараховується в порядку та розмірах, визначених Порядком № 1210, і сформувала нову правову позицію, згідно з якою додаткова пенсія за шкоду, заподіяну здоров`ю, особам з інвалідністю, які належать до постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи категорії 1, має нараховуватися та виплачуватися в порядку та розмірах, визначених статтею 50 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

Згадана постанова ухвалена палатою для забезпечення однакового застосування норм права і відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України підлягає врахуванню судами під час вирішення подібних спорів.

Колегія суддів також враховує, що на розвиток цього підходу Пленум Верховного Суду постановою від 15.05.2026 ухвалив рішення про звернення до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо відповідності Конституції України статті 50 Закону № 796-XII у редакції Закону № 76-VIII, дійшовши висновку про наявність ознак невідповідності цієї норми частині першій статті 3, частині другій статті 8, статті 16, частині третій статті 22, частині першій статті 46, частині першій статті 50 Конституції України.

Станом на час розгляду цієї справи зазначене подання Конституційним Судом України не вирішено, однак сам факт його внесення додатково підтверджує обґрунтованість підходу, застосованого судовою палатою в постанові від 04.11.2025 у справі № 580/5022/24 та судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і виключає висновок про те, що цей підхід є довільним чи таким, що не має системності в позиції Верховного Суду.

Застосовуючи наведені правові висновки до обставин цієї справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для перерахунку позивачу як основної, так і додаткової пенсії за правилами Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

Окремо колегія суддів звертає увагу на доводи апелянта про те, що Закон № 1584-IX прийнято 29.06.2021 і він набрав чинності 01.07.2021, тобто до спливу тримісячного строку, встановленого Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021 (до 08.07.2021), у зв`язку з чим умова, з якою це Рішення пов`язувало застосування частини четвертої статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, – неприведення Верховною Радою України відповідного регулювання у відповідність із Конституцією України у визначений строк, формально не настала.

Ці доводи колегія суддів визнає фактично точними, однак такими, що не спростовують правильності рішення суду першої інстанції, оскільки правовою підставою незастосування Закону № 1584-IX є не механічне спрацювання зазначеної умови, а самостійний висновок Конституційного Суду України, викладений згодом у Рішенні від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024, про те, що, встановивши в частині третій статті 54 Закону № 796-XII мінімальні розміри пенсії, менші за гарантовані Законом № 230/96-ВР, Верховна Рада України повторно допустила такий самий змістовний недолік, що не відповідає статтям 3, 16, 22, 46, 50 Конституції України.

Відтермінування цим Рішенням втрати чинності неконституційною нормою до закінчення трьох місяців з дня припинення чи скасування воєнного стану зумовлене виключно потребою уникнути законодавчої прогалини на період дії особливого правового режиму і не означає визнання цієї норми такою, що відповідає Конституції України.

Така відстрочка не позбавляє суд права, передбаченого частиною четвертою статті 7 КАС України, самостійно під час розгляду конкретної справи відмовитися від застосування норми, зміст якої Конституційний Суд України вже визнав неконституційним, і застосувати замість неї норми Конституції України як норми прямої дії, відновивши в такий спосіб гарантії, встановлені частиною четвертою статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР.

Не заслуговує на увагу й похідні від наведених доводи апелянта про застосування статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 1584-IX за аналогією закону в порядку частини шостої статті 7 КАС України, оскільки застосування аналогії закону є способом подолання прогалини в правовому регулюванні, тоді як спірні правовідносини прямо врегульовані законом. Перешкодою для застосування судом цієї спеціальної норми є не відсутність регулювання, а встановлена Конституційним Судом України невідповідність її змісту Конституції України, подолання якої відбувається за правилами прямої дії норм Конституції України, що має вищу юридичну силу відносно будь-якого закону, включно з новоприйнятим, а не за правилами аналогії закону.

Твердження апелянта про необхідність визначення розміру додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров`ю, виключно за Порядком № 1210, з посиланням на постанову Верховного Суду від 29.11.2023 у справі № 810/5763/15, колегія суддів не приймає до уваги, позаяк ця постанова відображає правову позицію, від якої Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду прямо відступив постановою від 04.11.2025 у справі № 580/5022/24, ухваленою до постановлення оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Посилання апелянта на непослідовність застосування судом першої інстанції лише частини четвертої статті 54 Закону № 796-XII без урахування приписів цієї ж статті щодо визначення Кабінетом Міністрів України порядку обчислення пенсії, колегія суддів також вважає необґрунтованими, оскільки саме делегування Кабінету Міністрів України повноважень встановлювати розміри пенсії, нижчі за гарантований законом мінімум, і було визнано таким, що не відповідає статтям 3, 16, 46, 50 Конституції України, спочатку Рішенням Конституційного Суду України від 07.04.2021 № 1-р(ІІ)/2021, а згодом Рішенням від 03.04.2024 № 4-р(І)/2024.

Визначений Кабінетом Міністрів України порядок обчислення пенсії, зокрема Порядком № 1210, може застосовуватися лише в частині, що не суперечить гарантованому законом мінімальному рівню соціального захисту, а тому застосування судом першої інстанції частини четвертої статті 54 Закону № 796-XII у редакції Закону № 230/96-ВР, яка встановлює саме такий гарантований мінімум, не є вибірковим застосуванням закону, а є послідовною реалізацією конституційного принципу верховенства права.

Доводи апеляційної скарги щодо недотримання позивачем встановленого Законом № 1058-IV та Порядком № 22-1 особистого порядку звернення за призначенням (перерахунком) пенсії, а також про те, що лист Головного управління є лише роз`яснювальним і не породжує предмета публічно-правового спору, колегія суддів відхиляє, позаяк предметом цього спору є не оскарження змісту конкретного листа-роз`яснення в порядку, передбаченому Законом України «Про звернення громадян», а бездіяльність суб`єкта владних повноважень щодо неналежного виконання покладеного на нього статтею 44 Закону № 1058-IV та Законом № 796-XII триваючого обов`язку правильно, відповідно до вимог закону та Конституції України, обчислювати й виплачувати пенсію позивачу.

Зазначений обов`язок Головного управління як органу, що адмініструє пенсійну справу позивача, існує незалежно від конкретної форми звернення позивача і не є похідним виключно від процедури, встановленої Порядком № 22-1. Виплата пенсії в розмірі, що не відповідає закону, є триваючою бездіяльністю, яка підлягає судовому контролю в порядку адміністративного судочинства за правилами статей 5, 6 КАС України, а недотримання позивачем формальної процедури звернення (якщо таке й мало місце) саме по собі не звільняє відповідача від обов`язку нараховувати та виплачувати пенсію в розмірі, визначеному законом.

Аргументи відповідача про порушення судом першої інстанції конституційного принципу розподілу влади та про втручання в дискреційні повноваження також не заслуговують уваги, оскільки дискреційними, за усталеним визначенням, сформованим, зокрема, Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.09.2024 у справі № 990/167/24, є повноваження, що надають суб`єкту владних повноважень можливість обрати один із кількох однаково правомірних варіантів рішення. Повноваження не можуть вважатися дискреційними за наявності лише одного правомірного варіанта поведінки.

У спірних правовідносинах розмір основної та додаткової пенсії позивача визначається не на розсуд Головного управління, а прямо приписами закону, які підлягають застосуванню в редакції, що відповідає Конституції України, у зв`язку з чим зобов`язання відповідача здійснити перерахунок і виплату пенсії в конкретно визначеному законом розмірі не є підміною адміністративного розсуду судовим рішенням, а є належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача в розумінні статті 5 КАС України.

Частинами першою – третьою статті 242 КАС України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, всебічно і повно дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, правильно застосував норми матеріального права та дотримався норм процесуального права при ухваленні оскаржуваного рішення, що свідчить про необґрунтованість апеляційної скарги та відсутність підстав для її задоволення.

Керуючись статтями 308, 315, 316, 321, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року у справі № 580/2003/26 – залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 04 травня 2026 року у справі № 580/2003/26 – залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення відповідно до статей 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач С.В. Воловик

Судді Є.Д. Кравченко

О.О. Осіпова