Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №741/385/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 741/385/25 Суддя (судді) першої інстанції: Киреєв О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Компанієць І.Д.,

суддів: Карпушової О.В., Кузьмишиної О.М.,

за участі секретаря судового засідання Бабіча Є.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксації судового процесу, в порядку ч. 4 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Державної служба України з безпеки на транспорті на рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 06 липня 2026 року (головуючий суддя в І-й інстанції - Киреєв О.В.) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті про скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення та закриття справи, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- скасувати постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, стосовно особи, яка має реєстрацію місця проживання/перебування (місцезнаходження юридичної особи) на території України серії АВ №00004802 від 12.02.2025 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 у розмірі 8500,00 грн та закрити справу про адміністративне правопорушення.

- стягнути з відповідача на його користь понесені судові витрати по сплаті судового збору та витрати на правову допомогу.

В обґрунтування позову зазначив, що оскаржувана постанова є протиправною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки при обчисленнях відсотку перевищення відповідачем не враховано типу транспортного засобу (контейнеровоз), по якому передбачено збільшені вагові норми - 44 тони та помилково застосовано норму 40 тон, як для звичайних вантажівок, тому а тому розрахунки спеціаліста щодо перевищення нормативних параметрів є невірними внаслідок використання невірних вихідних даних.

Рішенням Носівського районного суду Чернігівської області від 06 липня 2026 року адміністративний позов задоволено повністю.

Скасовано постанову по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, серії АВ № 00004802 від 12 лютого 2025 року про притягнення ОСОБА_1 , до адміністративної відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 132-1 КУпАП, і накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 8500 грн. та справу закрити.

Стягнуто на користь ОСОБА_1 , за рахунок бюджетних асигнувань Державної служби України з безпеки на транспорті, судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 605,60 грн. та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 4000 грн.

Не погодившись з рішенням, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції, ухвалити постанову, якою відмовити в задоволенні позову у повному обсязі.

Обґрунтування апеляційної скарги.

Сам факт належності напівпричепу до контейнеровозів не є підставою для застосування іншого показника максимально допустимої ваги, оскільки відсутні докази здійснення таким транспортним засобом саме контейнерних перевезень.

При цьому, в матеріалах справи відсутні докази того, що під час проведення габаритно-вагового контролю транспортним засобом, здійснювалися безпечні вантажні перевезення в універсальних або спеціалізованих контейнерах, або в спеціалізованих контейнерах-платформах, згідно з їх призначенням.

Позивачем не надано доказів того, що на його транспортному засобі знаходився контейнер із відповідним маркуванням, а саме що наявна пломба контейнера, найменування власника, зазначення вантажності та маси, так само не надано договір про перевезення вантажів контейнером, який є належним доказом надання послуг з перевезення вантажу контейнеровозом, з огляду на що фактична маса транспортного засобу позивача повинна була бути не більше 40 тон.

Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 17 серпня 2026 року відкрито апеляційне провадження у справі та встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу, а також витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 15 вересня 2026 року.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2026 року справу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 30 вересня 2026 року.

У судове засідання учасники судового процесу не з`явились та явки уповноважених представників до суду не забезпечили. Про дату, час та місце апеляційного розгляду справи були повідомлені належним чином.

Відповідно до частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з частиною другою статті 313 Кодексу адміністративного судочинства України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи, що особиста участь сторін в судовому засіданні не обов`язкова, суд визнав можливим проводити розгляд справи за відсутності сторін.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, встановив наступне.

Фактичні обставини справи.

ОСОБА_1 є власником спеціалізованого вантажного сідлового тягача марки «MAN TGХ 26.440», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , та спеціалізованого напівпричепу контейнеровоза - Е марки «FRUEHAUF LTD», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

12 лютого 2025 року головним спеціалістом відділу впровадження систем автоматичної фіксації порушень управління автоматичної фіксації порушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті Департаменту державного нагляду (контролю) за безпекою на наземному транспорті була винесена постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі, серії АВ № 00004802, якою позивача визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-1 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу у розмірі 8500 грн.

За змістом вказаної постанови 12 лютого 2025 року о 13 годині 51 хвилина за адресою М-05, км 36+303 зафіксовано транспортний засіб MAN TGХ 26.440, державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , відповідальна особа допустила рух транспортного засобу із перевищенням нормативних параметрів зазначених пунктом 22.5 ПДР України перевищення загальної маси транспортного засобу на 5,300 % (2,12 тон), відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 132-1 КУпАП.

У постанові серії АВ № 00004802 міститься посилання на веб-сайт з ідентифікатором доступу та відображені фото світлини транспортного засобу.

Протокол перевірки технічного стану транспортного засобу № 01313-01662-24, проведеного ТОВ «ВІНТЕРТАЙМ» від 15 жовтня 2024 року свідчить: категорія, марка, модель O4, FRUEHAUF LTD, номерний знак НОМЕР_3 ; дата державної реєстрації: 03 листопада 2022 року. Особливості переобладнання: контейнеровоз пер.контейн. типу 1А, висновок НДІ. Транспортний засіб після технічного контролю визнано технічно справним.

Не погоджуючись із вказаною постановою, позивач за захистом своїх порушених прав та законних інтересів звернувся до суду з цим позовом.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що оскаржувана постанова є незаконною та підлягає скасуванню, оскільки посадовими особами відповідача при прийнятті оскаржуваної постанови не вірно визначено тип автомобіля при проведенні розрахунку відсоткового перевищення загальної маси транспортного засобу, взявши допустиму вагу не контейнеровоза 44 тони, а вантажного тягача 40 тон, та, як наслідок, здійснила розрахунки перевищення загальної маси транспортного засобу, які не відповідають фактичним обставинам справи.

Оцінка суду.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 11 частини 1 статті 23 Закону України «Про Національну поліцію» поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, визначених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання, регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками, за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють Правила дорожнього руху (ПДР), затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306.

В пункті 1.3 Правил дорожнього руху України зазначено, що учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Згідно статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху, створювати безпечні умови для дорожнього руху, не завдавати своїми діями або бездіяльністю шкоди підприємствам, установам, організаціям і громадянам, виконувати розпорядження органів державного нагляду та контролю щодо дотримання законодавства про дорожній рух.

Згідно підпункту «б» пункту 22.5 ПДР України рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі, коли їх параметри не перевищують фактичної маси: трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом - 40 тон для доріг державного значення; трьохвісний автомобіль (тягач) з двовісним або трьохвісним напівпричепом (контейнеровоз), що здійснює перевезення одного або більше контейнерів або змінних кузовів загальною максимальною довжиною 13,716 метра - 44 тони для доріг державного значення.

Рух транспортних засобів та їх составів, фактична маса та навантаження на вісь яких перевищують параметри, визначені підпунктами «б» та «в» цього пункту, у разі перевезення подільних вантажів забороняється.

Згідно зі статтею 7 КУпАП ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Приписи частини 1 статті 14-3 КпАП України визначають, що адміністративну відповідальність за правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою і третьою статті 132-1 цього Кодексу, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі (за допомогою комплексу технічних засобів автоматичного визначення вагових, габаритних та інших параметрів транспортного засобу з функціями фотозйомки та/або відеозапису, що функціонують згідно із законодавством про захист інформації в інформаційно-телекомунікаційних системах), несе відповідальна особа - фізична особа або керівник юридичної особи, за якою зареєстровано транспортний засіб.

У відповідності до статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото - і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно статті 280 КпАП України орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 2 статті 258 КпАП України передбачено, що протокол не складається у разі вчинення адміністративних правопорушень, розгляд яких віднесено до компетенції Національної поліції, адміністративних правопорушень, передбачених частиною другою статті 122-2, частинами другою, третьою статті 132-1, статтею 132-2 цього Кодексу, та адміністративних правопорушень у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованих в автоматичному режимі, а також порушень правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксованих у режимі фотозйомки (відеозапису).

Отже, особа, яка уповноважена розглядати справу про адміністративне правопорушення зобов`язана по-перше, встановити склад правопорушення, яким згідно статті 9 КпАП України протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність, по-друге, дослідити докази та оцінити їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (стаття 252 КпАП України).

Механізм фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі визначений Порядком фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 27.12.2019 № 1174 (далі - Порядок №1174).

Згідно пунктів 2, 16 Порядку № 1174 посадові особи Укртрансбезпеки, уповноважені розглядати справи про правопорушення, зафіксовані в автоматичному режимі, під час їх розгляду використовують інформаційні файли, тобто упорядковану сукупність відомостей про: транспортний засіб; відповідальну особу, визначену статтею 14-3 КУпАП; наявність/відсутність документа, який підтверджує внесення плати за проїзд, або дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні; метаданих, сформованих автоматичним пунктом.

Пунктом 7 Порядку № 1174 встановлено, що фіксація правопорушень в автоматичному режимі здійснюється на автоматичних пунктах, які облаштовані відповідно до вимог, визначених у додатку.

Вимоги до технічних засобів автоматичних пунктів визначаються Технічним регламентом засобів вимірювальної техніки, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2016 року № 163 (абзац 6 пункту 8 Порядку №1174).

Відповідно до пункту 9 зазначеного Технічного регламенту засобів вимірювальної техніки, засоби вимірювальної техніки можуть бути надані на ринку та/або введені в експлуатацію в разі, коли вони відповідають вимогам цього Технічного регламенту.

Згідно пункту 12 Порядку № 1174 автоматичний пункт може забезпечувати: вимірювання навантажень, що припадають на кожну вісь транспортного засобу; вимірювання загальної маси транспортного засобу; визначення кількості осей транспортного засобу та віднесення транспортного засобу до однієї із відповідних категорій; вимірювання міжосьових відстаней транспортного засобу; визначення кількості коліс (скатності) на осях транспортного засобу; вимірювання габаритів транспортного засобу; фіксацію та розпізнавання державних номерних знаків транспортного засобу, причепу, напівпричепу та інших причіпних пристроїв (у разі використання такого та/або заднього державного номерного знака транспортного засобу); фіксацію фронтального зображення транспортного засобу; фіксацію загального вигляду транспортного засобу (вигляд збоку) в момент проїзду через автоматичний пункт (оглядова фотографія транспортного засобу, на якій відображені його контури та кількість осей); первинне оброблення зібраних даних та передачу інформації до інформаційно-телекомунікаційної системи за допомогою засобів захищених каналів зв`язку із використанням наскрізного шифрування; автентифікацію автоматичного пункту, контроль цілісності, авторства, доступності, а також неспростовності дій щодо інформації, що передається від автоматичного пункту до інформаційно-телекомунікаційної системи.

Як було встановлено раніше, зі змісту постанови серії АВ № 00004802 від 12 лютого 2025 року вбачається, що суть встановленого порушення полягає у порушенні позивачем вимог п. 22.5 Правил дорожнього руху, а саме: перевищення нормативних параметрів загальної маси транспортного засобу на 5,300 % (2,12 тон), у зв`язку з чим прийнято рішення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності.

Так, наголошуючи на протиправності оскаржуваної постанови, ОСОБА_1 посилався, зокрема, на те, що посадовими особами Укртрансбезпеки не враховано належність напівпричепу до контейнеровозів, що свідчить про неправильність обчислення максимально допустимої загальної маси транспортного засобу 40 тон замість 44 тон.

Матеріали фотофіксації події свідчать, що транспортний засіб марки «MAN TGХ 26.440», державний реєстраційний номер НОМЕР_1 , є спеціалізованим вантажним сідловим тягачем, а причеп марки «FRUEHAUF LTD», державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , - спеціалізованим напівпричепом - контейнеровоз-Е.

Отже, матеріали справи, у тому числі фотознімки свідчать, що у спірному випадку здійснювалися саме контейнерні перевезення відповідним транспортним засобом - контейнеровозом.

Суд не приймає посилання апелянта на те, що всупереч вимог Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.01.1997 №363, позивачем не надано доказів перевезення контейнера з відповідним маркуванням, оскільки можливе недотримання власником вантажу або ж перевізником вимог щодо маркування контейнеру не може змінити призначення та технічні характеристики одиниці транспортного обладнання, яка розміщена на спеціалізованому напівпричепі-контейнеровозі, для цілей її ідентифікації як причепа-контейнеровоза у розумінні Правил №363 та для цілей застосування положень пункту 22.5 ПДР України.

До того ж, позивача притягнуто до відповідальності саме за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм під час руху великогабаритними і великоваговими транспортними засобами, а не за порушення правил маркування контейнерів.

Відповідно до п. п. 1, 2, 4, 5, 6 розділу ІІ Інструкції з оформлення уповноваженими посадовими особами Державної служби України з безпеки на транспорті матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі, затвердженої наказом Міністерства інфраструктури України від 27.09.2021 № 512 (далі - Інструкція № 512), уповноважена посадова особа розглядає справи про адміністративні правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані в автоматичному режимі, які передбачені частиною другою статті 122-2, частинами другою та третьою статті 132-1 КУпАП.

Справи про адміністративні правопорушення розглядаються за місцем оброблення таких правопорушень в Державній службі України з безпеки на транспорті.

Уповноважена посадова особа здійснює розгляд справи про адміністративне правопорушення шляхом опрацювання інформаційного файлу системою фіксації адміністративних правопорушень у сфері безпеки на автомобільному транспорті в автоматичному режимі, необхідного для об`єктивного розгляду справи та винесення постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване в автоматичному режимі.

Під час опрацювання матеріалів інформаційного файлу з використанням системи уповноважена посадова особа з`ясовує, зокрема, наявність та повноту інформації про зафіксований транспортний засіб.

Опрацювання матеріалів інформаційного файлу здійснюється в один або два етапи (рівні) залежно від наявності та повноти інформації про зафіксований транспортний засіб або про особу, яка притягається до відповідальності, а також оцінки інших матеріалів інформаційного файлу у справі про адміністративне правопорушення.

На першому етапі (рівні) за результатами опрацювання матеріалів інформаційного файлу уповноважена посадова особа:

1) за наявності відомостей у справі про адміністративне правопорушення стосовно осіб, зазначених у частинах першій та другій статті 14-3 КУпАП, щодо відповідності символів номерного знаку зафіксованого транспортного засобу, наявності та повноти інформації про зафіксований транспортний засіб та відповідальну особу або особу, яка ввезла такий транспортний засіб на територію України, відсутності інформації про протиправне використання зафіксованого транспортного засобу або його номерних знаків іншими особами та відсутності обставин, що виключають адміністративну відповідальність особи, виносить із використанням засобів системи постанову, зміст якої відповідає вимогам статті 283 КУпАП, з підтвердженням прийнятого рішення шляхом накладення кваліфікованого електронного підпису та створення кваліфікованої електронної печатки;

2) у разі потреби додаткової перевірки фактичних даних учинення адміністративного правопорушення, відсутності достовірної та/або повної інформації щодо зафіксованого транспортного засобу, особи, яка притягається до відповідальності, постанову не виносить, а матеріали адміністративної справи невідкладно передає з використанням засобів системи на другий етап (рівень) іншій уповноваженій посадовій особі із зазначенням підстав передання для продовження їх розгляду шляхом детального опрацювання та уточнення наявних матеріалів інформаційного файлу, іншої інформації стосовно транспортного засобу та особи, яка притягається до відповідальності, отриманої із системи, з подальшим прийняттям відповідного рішення.

На другому етапі (рівні) уповноважена посадова особа опрацьовує не пізніше 2-х місяців з дня вчинення правопорушення, передані на розгляд з першого етапу (рівня) матеріали інформаційного файлу, аналізує їх та у разі потреби уточнює необхідні відомості для прийняття рішення у справі шляхом отримання інформації відповідно до законодавства та за результатами опрацювання:

1) у разі наявності у матеріалах інформаційного файлу відомостей про вчинення адміністративного правопорушення, відсутності в матеріалах інформаційного файлу даних про протиправне використання зафіксованого транспортного засобу або його номерних знаків іншими особами, відсутності обставин, визначених статтею 247 КУпАП, з використанням засобів системи виносить адміністративну постанову, зміст якої відповідає вимогам статті 283 КУпАП, з накладенням кваліфікованого електронного підпису;

2) за наявності хоча б однієї з обставин, визначених статтею 247 КУпАП, закриває провадження у справі без винесення постанови з унесенням відповідної інформації до системи та накладенням кваліфікованого електронного підпису;

3) у разі отримання відомостей про протиправне використання зафіксованого транспортного засобу або його номерних знаків іншими особами невідкладно передає в автоматизованому режимі таку інформацію до ФП ЄІС МВС з метою інформування відповідних органів (підрозділів) Національної поліції України для прийняття рішення згідно із законодавством. При цьому постанова не виноситься.

Отже, у випадку необхідності додаткової перевірки відомостей, зокрема, щодо транспортного засобу або вантажу, що ним перевозився, уповноважена особа Укртрансбезпеки вправі передати матеріали адміністративної справи іншій уповноваженій особі для продовження їх розгляду шляхом детального опрацювання та уточнення наявних матеріалів інформаційного файлу.

Разом з тим, доказів вчинення відповідних дій уповноваженою особою Укртрансбезпеки матеріали справи не містять.

Статтею 283 КпАП України передбачено, що розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова виконавчого органу сільської, селищної, міської ради по справі про адміністративне правопорушення приймається у формі рішення.

Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сферах забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, крім даних, визначених частиною другою цієї статті, повинна містити відомості про: дату, час і місце вчинення адміністративного правопорушення; транспортний засіб, який зафіксовано в момент вчинення правопорушення (марка, модель, номерний знак); технічний засіб, яким здійснено фото або відеозапис (якщо такий запис здійснювався); розмір штрафу та порядок його сплати; правові наслідки невиконання адміністративного стягнення та порядок його оскарження; відривну квитанцію із зазначенням реквізитів та можливих способів оплати адміністративного стягнення у вигляді штрафу.

Постанова по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксоване за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, або про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксоване в режимі фотозйомки (відеозапису), крім даних, визначених частинами другою і третьою цієї статті, повинна містити відомості про адресу веб-сайту в мережі Інтернет, на якому особа може ознайомитися із зображенням чи відеозаписом транспортного засобу в момент вчинення адміністративного правопорушення, ідентифікатор для доступу до зазначеної інформації та порядок звільнення від адміністративної відповідальності.

Відповідно до Правил приймання вантажів до перевезення затверджених Наказом Міністерства транспорту України 21.11.2000№ 644 контейнери бувають різних типів такі як:

- контейнер відкритого типу - контейнер, що не має даху або, в тому числі, бокових, торцевих стінок;

- контейнер закритого типу - контейнер, що має жорсткий дах в тому числі дах, що відкривається але закритий під час перевезення, жорсткі бічні стінки, жорсткі торцеві стінки і настил основи;

- контейнер з укриттям - контейнер відкритого типу, що має знімне укриття для захисту вантажу.

Оскільки фотофіксація свідчить, що на контейнеровозі закріплено контейнер, тому посадова особа Укртрансбезпеки при прийнятті спірної постанови неправильно визначила тип автомобіля при проведенні розрахунку відсоткового перевищення загальної маси транспортного засобу, взявши допустиму вагу не контейнеровоза 44 тони, а вантажного тягача 40 тон, та, як наслідок, здійснила розрахунки перевищення загальної маси транспортного засобу, які не відповідають фактичним обставинам справи.

Відповідно до п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

З огляду на викладене, враховуючи, що належними та допустимими доказами не підтверджується факт вчинення позивачем правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 132-1 КпАП України, суд погоджується з висновками суду першої інстанції про скасування оскаржуваної постанови із закриттям справи про адміністративне правопорушення.

Щодо стягнення витрат на правничу допомогу у розмірі 4 000, 00 грн, то слід зазначити наступне.

Згідно з положеннями статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.

Частиною третьою статті 134 КАС України встановлено для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку її до розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Ця норма закону кореспондується з частиною сьомою статті 139 КАС України, згідно з якою розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Про це саме зазначено в частині третій статті 143 КАС України.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що зазначені умови дотримані, оскільки у позовній заяві представник позивача повідомив суд, що позивач поніс витрати на правову (правничу) допомогу.

Правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначає Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон №5076-VI).

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності щодо надання правової інформації, консультацій та роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункту 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).

Статтею 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд повинен виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Такий самий правовий підхід застосовує Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункту 268).

Вказаний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження №14-382цс-19).

Про таке йдеться також в іншій практиці ЄСПЛ, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (заява №71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (заява №72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01): заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

У пункті 154 рішення ЄСПЛ у справі Lavents v. Latvia (заява №58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Матеріали справи свідчать, що 07 грудня 2020 року між адвокатом Бондюк Богданом Володимировичем (далі - Адвокат) та ОСОБА_1 (далі - Клієнт) укладено договір про надання правничої допомоги № 07/12-020/1, відповідно до пункту 1.1 якого Адвокат бере на себе зобов`язання надати Клієнту правову допомогу, а Клієнт зобов`язується прийняти надані послуги та оплатити їх своєчасно і у повному обсязі.

В пункті 5.3. Договору сторони узгодили, що гонорар являє собою динамічну, не фіксовану суму та залежить від обсягу виконаної роботи чи наданих послуг. Складається з суми вартості послуг, тарифи яких узгоджені Сторонами та зазначені в Додатку до цього Договору.

Так, згідно Додаткової угоди №55 від 26.02.2025 до договору про надання правової допомоги №07/12-020/1 від 07 грудня 2020 року, замовнику були надані такі послуги:

А) правовий аналіз наданих Клієнтом матеріалів, актуальної судової практики та надання консультацій з даного предмету.

Б) надання правової допомоги Клієнту під час судового розгляду справи у суді, а самн:

- збір доказів з метою формування правової позиції по справі та підготовки відповідних процесуальних документів;

- підготовка та подача позовної заяви з додатками про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення;

- підготовка та подача відповіді на відзив;

- участь у судовому засіданні при розгляді судом справи за позовом;

- інші необхідні дії, направлені на надання Клієнту правової допомоги щодо оскарження постанови.

Пунктом 3 Додаткової угоди №55 від 26.02.2025 до договору про надання правової допомоги №07/12-020/1 від 07 грудня 2020 року зазначено, що за погодженням Адвоката з Клієнтом, враховуючи терміновість та складність справи, кваліфікацію, досвід і завантаженість адвоката розмір гонорару за надання правничої допомоги, визначеної цією додатковою угодою складає сума у фіксованому розмірі - 5000,00 (п`ять тисяч ) гривень.

Верховний Суд у постанові від 01 вересня 2022 року у справі № 640/16093/21 вказав, що в будь-якому випадку суд зобов`язаний перевірити докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт, їх вартість, з огляду на положення частини четвертої статті 134 КАС України, згідно з якою для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченому адвокатом часу, об`єму наданих послуг, ціні позову та (або) значенню справи.

Верховний Суд у пунктах 48-49 додаткової постанови від 08 квітня 2021 року у справі № 922/2321/20 констатував, що зазначені окремо в акті надання правової допомоги послуги адвоката зі здійснення аналізу нормативного матеріалу, консультації, пошук і вивчення судової практики в аналогічних справах, публікацій науковців, коментарів спеціалістів охоплюються послугою зі здійснення підготовки відзивів на касаційні скарги; правова позиція боржника викладена у відзивах на касаційні скарги вже була сформована до касаційного розгляду справи, а доказів додаткового комплексного та усестороннього вивчення юридичної природи спірних правовідносин не надано та з матеріалів справи не вбачається.

Проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт згідно з додатковою угодою, суд вважає, що надані адвокатом види послуг не є окремими процесуальними діями, а такими, що направлені на досягнення одного результату.

Відповідно до позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

В даній правовій ситуації суд вважає, що визначений стороною та його адвокатом розмір гонорару у розмірі 5 000, 00 грн є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на конкретні обставини справи.

Тому, враховуючи співмірність заявлених до відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, незначну складність справи, предмет спору, якої є скасування постанови по справі про адміністративне правопорушення у сфері безпеки на автомобільному транспорті, яке зафіксоване в автоматичному режимі, незначний обсяг обставин, які відносяться до предмета доказування, відсутність необхідності вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спір у справі, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що сума, яка підлягає компенсації позивачу на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000, 00 грн, є справедливою та співмірною.

Решта тверджень та посилань сторін судом не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.

Згідно з п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

Згідно з п. 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Ruiz Torija v. Spain" від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За приписами пункту 1 частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвали судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Оскільки судове рішення в межах доводів апеляційної скарги є обґрунтованим, ухваленим з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстави для її задоволення та скасування рішення суду першої інстанції відсутні.

Відповідно до статті 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.

Відповідно до частини третьої статті 272 КАС України судові рішення суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду справ, визначених статтями 273-277, 282-286 цього Кодексу, набирають законної сили з моменту проголошення і не можуть бути оскаржені.

Керуючись статтями 229, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 327, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служба України з безпеки на транспорті на рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 06 липня 2026 року № 741/385/25 - залишити без задоволення.

Рішення Носівського районного суду Чернігівської області від 06 липня 2026 року № 741/385/25 - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її ухвалення 30 вересня 2026 року є остаточною та відповідно до частини третьої статті 272 КАС України касаційному оскарженню не підлягає.

Повне судове рішення складено 30 вересня 2026 року.

Головуючий суддя І.Д. Компанієць

Судді О.В. Карпушова

О.М. Кузьмишина