Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №320/2572/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/2572/24 Суддя (судді) першої інстанції: Панченко Н.Д.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді: – Осіпової О.О.,

суддів: – Златіна С.В., Кобаля М.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з надзвичайних ситуацій на рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії,-

В С Т А Н О В И Л А:

ОСОБА_1 (далі – позивач) звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної служби України з надзвичайних ситуацій (далі – відповідач), в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка полягала у не застосуванні п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі – Постанова № 704) (в первісній редакції чинній станом на 01 січня 2018 року) та висновків викладених у постанові Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 від 29 січня 2020 року при обчисленні позивачу у період з 29.01.2020 по 18.06.2022 розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до цієї постанови;

- здійснити перерахунок матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та допомоги на оздоровлення позивачу відповідно до п. 4 Постанови № 704 (в редакції чинній станом на 01 січня 2018 року) та з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 від 29.01.2020, яка виплачувалася у період з 01.02.2020 до 18.06.2022 у відповідності до перерахованих у порядку описаному в п. 2 прохальної частини позовної заяви розмірів грошового забезпечення;

- зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення (зокрема усіх його складових: посадового окладу, окладу за спеціальним званням, надбавок, доплат, винагород, премій, тощо) позивачу відповідно до п. 4 Постанови № 704 (в редакції чинній станом на 01 січня 2018 року) та з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду в справі № 826/6453/18 від 29 січня 2020 року:

1) з 29.01.2020 по 31.12.2020 обчислюючи розмір посадового окладу та окладу за спеціальне звання застосовувати розрахункову величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб передбаченого ст. 7 Закону України від 14.11.2019 № 294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі – Закон № 294-IX) станом на 01.01.2020 року, а саме 2 102 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 14 до цієї постанови;

2) з 01.01.2021 по 31.12.2021 обчислюючи розмір посадового окладу та окладу за спеціальне звання застосовувати розрахункову величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб передбаченого ст. 7 Закону України від 15.12.2020 № 1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі – Закон № 1082-IX) станом на 01.01.2021 року, а саме 2 270 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 14 до цієї постанови;

3) з 01.01.2022 по 18.06.2022 обчислюючи розмір посадового окладу та окладу за спеціальне звання застосовувати розрахункову величину прожиткового мінімуму для працездатних осіб передбаченого ст. 7 Закону України від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік» (далі – Закон № 1928-IX) станом на 01.01.2022 року, а саме 2 481 грн, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з додатками 1, 14 до цієї постанови.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року адміністративний позов задоволено:

- визнано протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачу за період з 29 січня 2020 року по 18 червня 2022 року грошового забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови № 704;

- зобов`язано відповідача здійснити перерахунок та виплату позивачу за період з 29 січня 2020 року по 18 червня 2022 року грошового забезпечення, а також грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з п. 4 Постанови № 704;

- стягнуто на користь позивача судовий збір у розмірі 1 073 грн 60 коп., за рахунок бюджетних асигнувань відповідача.

Не погоджуючись з рішенням Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року відповідач подав апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та неврахування поданих ним доказів і заперечень, зазначає про необґрунтованість рішення суду першої інстанції. Відповідач зазначає, що позивач після звільнення зі служби та проведення з ним повного розрахунку був обізнаний про складові та розмір отриманого грошового забезпечення, що підтверджується, зокрема, грошовим атестатом, правильність відомостей у якому позивач підтвердив власним підписом 23.06.2022. Крім того, відповідач заперечує факт порушення прав позивача щодо визначення розміру грошового забезпечення, посилаючись на те, що наказом про призначення позивача на посаду були визначені відповідні умови проходження служби та розмір грошового забезпечення, цей наказ позивачем не оскаржувався, а після 01.03.2018 підвищення розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням за відповідною посадою не відбувалося. У зв`язку з цим відповідач вважає, що суд першої інстанції безпідставно задовольнив позовні вимоги, не надав належної оцінки доказам та доводам відповідача, і просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався. Неподання відзиву відповідно до вимог Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) не перешкоджає перегляду судового рішення судом апеляційної інстанції та розгляду справи за наявними у ній матеріалами.

Апеляційний розгляд справи відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та на основі наявних доказів.

Згідно з ч. 1 та 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного перегляду справи, що позивач займав посаду начальника відділу пожежно-технічного забезпечення та безпеки Дорожнього руху Департаменту ресурсного забезпечення апарату Державної служби України з надзвичайних ситуацій, та наказом Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 17.06.2022 № 304 звільнений зі служби цивільного захисту. Згідно витягу із наказу Державної служби України з надзвичайних ситуацій від 17.06.2023 № 122 позивача виключено з кадрів Державної служби України з надзвичайних ситуацій, із списків особового складу апарату ДСНС та знято з усіх видів забезпечення.

З матеріалів справи вбачається, що представник позивача звернувся до відповідача із заявою від 14.06.2023, в якій просив відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошове забезпечення, починаючи з 29.01.2020 по день звільнення, розраховане шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на відповідний рік, з урахуванням матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, та допомоги на оздоровлення.

Листом від 12.07.2023 відповідач повідомив, що ДСНС не має правових підстав для перерахунку розмірів грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, допомоги для оздоровлення за 2020-2022 роки та одноразової грошової допомоги при звільненні.

Не погоджуючись з бездіяльністю відповідача щодо нездійснення перерахунку його грошового забезпечення згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704, позивач звернувся з даним позовом до суду

Колегія суддів, переглядаючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, враховує наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закон України від 20.12.1991 № 2011-ХІІ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі – Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з ч. 2 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять:

- посадовий оклад, оклад за військовим званням;

- щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);

- одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ).

Відповідно до ч. 1 ст. 10-1 Закону № 2011-ХІІ військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Святкові та неробочі дні при визначенні тривалості щорічних основних відпусток не враховуються.

Згідно з абз. 3 ч. 14 ст. 14 Закону № 2011-ХІІ визначено, що у рік звільнення зазначених в абз. 1 та 2 цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.

Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів Міністерства внутрішніх справ України із специфічними умовами навчання (далі – Порядок № 260)

Відповідно до п. 2 розділу ХХХІ Порядку № 260, у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.

Згідно з п. 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою.

Відповідно до п. 1 розділу ХХХІІ Порядку № 260 визначено, що військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються зі служби за станом здоров`я, виплачується одноразова грошова допомога в розмірі 50 відсотків місячного грошового забезпечення за кожний повний календарний рік служби.

01.03.2018 набрала чинності Постанова № 704.

Згідно з п. 4 цієї постанови (у первинній редакції) встановлювалося, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 01 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

У подальшому, 24.02.2018 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (далі – Постанова № 103), п. 6 якої внесені зміни до п. 4 Постанови № 704 викладено в новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14".

Отже, у зв`язку із внесенням 24.02.2018 згаданих змін, станом на час набрання Постановою № 704 законної сили 01.03.2018, розрахункова величина, з якої обчислювалися розміри посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями, у відповідності до п. 4 Постанови № 704 встановлювалася у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.

Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.

Відповідно до п. 8 Прикінцевих положень Закону України від 23.11.2018 № 2629-VIII “Про Державний бюджет України на 2019 рік” (далі – Закон № 2629-VIII) було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.

У свою чергу, Закон № 294-IX, Закон № 1082-IX, та Закон № 1928-IX таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, на 2020-2022 роки не містять.

Тобто, положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року до 01 січня 2020 – набрання чинності Законом № 294-IX, не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.

Так, ч. 3 ст. 1-1 Закону України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі – Закон № 2262-ХІІ) містить безумовне застереження про те, що зміна умов і норм пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону та Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі – Закон № 1058-IV).

Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 29.01.2020 по справі № 826/6453/18 визнав протиправним та скасував п. 6 Постанови № 103, яким вносилися згадані зміни до п. 4 Постанови № 704.

Відтак, з дати ухвалення постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 відновилася первинна редакція п. 4 Постанови № 704, тобто та, яка була до внесення змін згідно п. 6 Постанови № 103.

Верховний Суд у постанові від 12.09.2022 у справі № 500/1813/21 сформулював правові висновки щодо застосування норм права у подібних правовідносинах:

- з 01.01.2020 положення п. 4 Постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;

- встановлене положеннями п. 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі –Закон № 1774-VІІІ) обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Такий самий підхід Верховний Суд застосував у постановах від 31.08.2022 у справі № 120/8603/21-а, від 16.11.2022 у справі № 120/648/22-а, від 04.01.2023 у справі № 640/17686/21, від 10.01.2023 у справі № 440/1185/21, від 09.05.2023 у справі № 380/5158/22, від 10.01.2024 у справі № 400/3128/23, від 12.03.2024 у справі № 300/1772/23, від 25.04.2024 у справі № 240/16735/21.

Отже, з 29 січня 2020 року у позивача виникло право на перерахунок грошового забезпечення шляхом застосування п. 4 Постанови № 704 із використанням для визначення належної розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року.

З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування рішення оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Згідно з ч. 1 – 4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 325, 328 КАС України, колегія суддів,–

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Державної служби України з надзвичайних ситуацій — залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 18 грудня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з надзвичайних ситуацій про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії — залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.О. Осіпова

Суддя С.В. Златін

Суддя М.І. Кобаль