Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №620/6110/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/6110/25 Головуючий у 1-й інстанції: Баргаміна Н.М.

Суддя-доповідач: Василенко Я.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Василенка Я.М.,

суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 у справі за адміністративним позовом Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до товариства з обмеженою відповідальністю «Че Айті Груп» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

ВСТАНОВИВ:

Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до суду першої інстанції з позовом, в якому просило

- стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю «Че Айті Груп» (код ЄДРПОУ: 45486792) в дохід Державного бюджету України (отримувач: ГУК у Чернігівській області, Чернігівський район, банк отримувача: Казначейство України (ел. адм. подат.), рахунок: UA778999980313141230000025522, ККДБ: 50070000, код ЄДРПОУ: 37972475) 180 223,74 грн. адміністративно-господарських санкцій та 3 694,51 грн. пені.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням Чернігівське обласне відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що ухвалене із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

З метою повного та всебічного встановлення обставин справи, колегією суддів ухвалено рішення про продовження апеляційного розгляду даної справи на розумний строк.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що товариство з обмеженою відповідальністю «Че Айті Груп» (код ЄДРПОУ: 45486792) з 29.07.2024 зареєстровано як юридична особа, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Відповідно до розрахунку сум адміністративно - господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, надісланого відповідачу, середньооблікова чисельність штатних працівників, що працювали в товаристві з обмеженою відповідальністю «Че Айті Груп» за 2024 рік склала 9 осіб.

Позивач вважає, що відповідачем не виконано вимоги статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» в частині дотримання нормативу з працевлаштування осіб з інвалідністю, та зокрема, не забезпечено працевлаштування однієї особи, якій встановлена інвалідність. Це стало підставою для нарахування відповідачу адміністративно-господарських санкцій у розмірі 183 918, 25 грн., з яких 180 223,74 грн. - сума адміністративно-господарської санкції за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю та пеня в розмірі 3 694,51 грн.

З огляду на те, що відповідач самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції, позивач звернувся із даним позовом до суду.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення, зокрема тим, що у 2024 році відповідач виконав встановлений для нього норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.

Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, апелянт зазначає, що відповідачем в порушення вимог статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» у 2024 році не виконано норматив з працевлаштування осіб з інвалідністю, та зокрема, не забезпечено працевлаштування осіб, яким встановлена інвалідність.

Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта необґрунтованими, враховуючи наступне.

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Спеціальним законом, який визначає основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантує їм рівні з усіма іншими громадянами можливості для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами, є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 № 875-XII (далі - Закон № 875).

Відповідно до частини першої-другої статті 17 Закону № 875 з метою реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Підприємства, установи і організації за рахунок коштів Фонду соціального захисту інвалідів або за рішенням місцевої ради за рахунок власних коштів у разі потреби створюють спеціальні робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, здійснюючи для цього адаптацію основного і додаткового обладнання, технічного оснащення і пристосування тощо з урахуванням обмежених можливостей осіб з інвалідністю.

Згідно з частиною третьою статті 18 Закону № 875 підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частин першої-третьої статті 19 Закону № 875 для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті та забезпечують працевлаштування інвалідів. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Частиною п`ятою статті 19 Закону № 875 закріплено, що виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Згідно з частинами першою-п`ятою статті 20 Закону № 875 підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Частинами першою та другою статті 218 Господарського кодексу України передбачено, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, згідно із проведеним позивачем розрахунком сум адміністративно-господарських санкцій середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу відповідача за 2024 рік становила 9 осіб, середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, визначена позивачем як 0 осіб, а норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю складав одну особу.

При цьому, матеріалами справи підтверджується, що товариство з обмеженою відповідальністю «Че Айті Груп» створене лише 29.07.2024, тобто здійснювало господарську діяльність протягом неповного календарного року.

Досліджені колегією суддів податкові розрахунки сум доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, і сум утриманого з них податку, а також сум нарахованого єдиного внеску за III-IV квартали 2024 року свідчать про те, що у III кварталі 2024 року середньооблікова кількість штатних працівників становила по одній особі у кожному місяці звітного періоду, тоді як у IV кварталі 2024 року кількість працівників збільшилася та перевищила вісім осіб. Разом із цим у рядку 102 зазначених розрахунків відомості щодо працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлено інвалідність, відсутні.

Разом з тим, судом першої інстанції встановлено, що відповідачем надано належні та допустимі докази фактичного працевлаштування особи з інвалідністю.

Так, матеріалами справи підтверджується, що 19.12.2024 до товариства з обмеженою відповідальністю «Че Айті Груп» прийнято на роботу ОСОБА_1 , якому встановлено третю групу інвалідності безстроково. Зазначені обставини підтверджуються наказом про прийняття на роботу, довідкою до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, а також додатком 1 «Відомості про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам» до Податкового розрахунку за IV квартал 2024 року, який підтверджує нарахування заробітної плати зазначеному працівнику.

Оцінюючи наведені докази в їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що після перевищення кількості штатних працівників восьми осіб відповідачем було вжито всіх залежних від нього заходів для виконання вимог Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», а саме забезпечено працевлаштування особи з інвалідністю.

Колегія суддів також бере до уваги, що відповідно до частини третьої статті 17, частини першої статті 18, частин другої, третьої та п`ятої статті 19 Закону №875 обов`язок роботодавця полягає саме у забезпеченні працевлаштування особи з інвалідністю. У свою чергу, відповідно до статті 21 Кодексу законів про працю України саме укладення трудового договору є юридичним фактом, з яким закон пов`язує виникнення між працівником і роботодавцем трудових правовідносин, обов`язку працівника виконувати визначену трудову функцію, а роботодавця - виплачувати заробітну плату та забезпечувати належні умови праці.

Отже, визначальним для вирішення даного спору є встановлення факту реального працевлаштування особи з інвалідністю, а не виключно правильність відображення відповідних відомостей у податковій звітності. Саме лише невнесення інформації про працівника з інвалідністю до рядка 102 Податкового розрахунку не спростовує факту існування трудових правовідносин, який підтверджується іншими належними та допустимими доказами, дослідженими судом.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що відповідач виконав покладений на нього Законом №875 обов`язок щодо працевлаштування особи з інвалідністю, а тому відсутній сам факт невиконання нормативу робочих місць, який відповідно до статті 20 Закону №875 є необхідною умовою для застосування адміністративно-господарських санкцій.

Щодо доводів Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю про те, що у 2024 році відповідачем не подано звітності за формою № 3-ПН, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно пункту 4 частини 3 статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» від 05 липня 2012 року № 5067-V Згідно із пунктом 4 частини третьої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» № 5067-VI (далі - Закон № 5067) роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про: попит на робочу силу (вакансії); заплановане масове вивільнення працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, у тому числі ліквідацією, реорганізацією або перепрофілюванням підприємств, установ, організацій, скороченням чисельності або штату працівників підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання не пізніше ніж за два місяці до вивільнення (не пізніше ніж за 30 календарних днів до вивільнення у разі звільнення державних службовців відповідно до пунктів 1 та 1-1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»). Інформація щодо вивільнення працівників відповідно до пункту 6 частини першої статті 41 Кодексу законів про працю України подається не пізніш як за 10 календарних днів до вивільнення.

На виконання вищевказаної норми Закону № 5067-VI, наказом Міністерства економіки України №827-22 від 12.04.2022 року затверджено Порядок подання форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» (далі - Порядок №827-22).

Пунктами 1.4 - 1.5 Порядку №827-22 встановлено, що Форма № 3-ПН подається юридичними особами, фізичними особами - підприємцями, які в межах трудових відносин використовують працю фізичних осіб (далі - роботодавець), за наявності попиту на робочу силу (вакансії).

Форма №3-ПН заповнюється та подається роботодавцем до філії міжрегіонального/регіонального центру зайнятості (або до міського, районного, міськрайонного центру зайнятості - до дати припинення їхньої діяльності) (далі - центр зайнятості) незалежно від місцезнаходження роботодавця з дня виникнення в нього потреби в підборі працівників та/або з дати відкриття вакансії, але не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення нового робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

З аналізу пунктів 1.4 - 1.5 Порядку № 316 вбачається, що звітність за формою №3-ПН роботодавці подають до центрів зайнятості за наявності попиту на робочу силу (вакансії), тобто, лише у разі наявності на підприємстві чи в організації вільних робочих місць. Разом з тим, періодичності подачі звітності за формою №3-ПН законодавством не встановлено, а передбачено, що така звітність подається не пізніше 3 робочих днів з дати відкриття вакансії, тобто передбачено одноразове інформування про кожну вакансію.

З огляду на зазначені обставини справи, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку, що у 2024 році відповідач виконав встановлений для нього норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю.

Колегія суддів звертає увагу, що доказів на спростування відповідних обставин позивачем не надано та в матеріалах справи вони відсутні.

Отже, враховуючи вищенаведені обставини в їх сукупності та взаємозв`язку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог, а доводи апелянта вказаних висновків не спростовують.

Надаючи оцінку всім доводам учасників справи, колегія суддів також враховує рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (GarciaRuiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що «…хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід…».

З урахуванням вищенаведеного, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції прийняте рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду докази, що спростовують незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції.

Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 244, 250, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Чернігівського обласного відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30.07.2025 - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий: Василенко Я.М.

Судді: Ганечко О.М.

Кузьменко В.В.