Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №320/48555/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/48555/24 Суддя (судді) першої інстанції: Леонтович А.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Парінов А.Б.,

судді: Беспалов О.О.,

Кравченко Є.Д.,

при секретарі судового засідання: Андрейченко К.Е.,

за участю учасників судового процесу:

від позивача (апелянта): Запороженко О.Ф., Коломацька О.С., Скотар О.М.;

від відповідача: Лаврінець О.О.;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправними наказів та зобов`язати вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И В:

22 жовтня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві, в якому просив:

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 30 вересня 2024 року № 1466, яким до заступника начальника управління поліції з превентивної діяльності Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві полковника поліції ОСОБА_1 (0009758) застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції;

визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції у м. Києві від 08 жовтня 2024 року № 1872 о/с, яким відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" позивача звільнено зі служби в поліції;

поновити позивача на зазначеній посаді з виплатою грошового забезпечення за час вимушеного прогулу із розрахунку середньоденного грошового забезпечення 1 299,09 грн.

Позов обґрунтовано тим, що позивача не ознайомлено з наказом про проведення службового розслідування, розслідування проведено поверхнево, позивача позбавлено права надати пояснення та не ознайомлено з матеріалами і висновком службового розслідування, не враховано службову характеристику під час обрання виду стягнення, а також притягнуто до дисциплінарної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, вина в якому не доведена.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у задоволенні позову відмовлено.

Суд першої інстанції виходив з того, що дисциплінарна комісія забезпечила позивачу можливість надати пояснення через адміністрацію місця ув`язнення, клопотання від 23 вересня 2024 року не проігноровано, а зібрані під час службового розслідування матеріали містять достатньо доказів вчинення дисциплінарного проступку; наявність кримінального провадження не виключає застосування дисциплінарного стягнення, а вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку є похідними.

Не погодившись із цим рішенням, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нову постанову про задоволення позову.

На обґрунтування апеляційної скарги апелянт посилається на те, що дисциплінарна комісія не забезпечила реалізацію його права на ознайомлення з матеріалами службового розслідування, яке, на його думку, є необхідною передумовою надання письмових пояснень, а клопотання від 23 вересня 2024 року по суті залишилось нерозглянутим. Апелянт зазначає, що акт про відмову надати пояснення від 25 вересня 2024 року не відповідає дійсним обставинам, оскільки заява від 23 вересня 2024 року була мотивована саме наміром надати повні та об`єктивні пояснення після ознайомлення з матеріалами, а суд першої інстанції, на його думку, помилково розцінив складення цього акта як перешкоджання проведенню службового розслідування; отримання ж захисником копій матеріалів 18 жовтня 2024 року, після затвердження висновку і видання оскаржуваних наказів, порушення права на захист, на думку апелянта, не усуває. Апелянт також вказує на формальний характер службового розслідування, яке, на його думку, не відповідає меті статті 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України і завершене передчасно: висновок затверджено 26 вересня 2024 року, до спливу строку розслідування за статтею 16 Статуту і до отримання відповідей органу досудового розслідування. Крім того, апелянт вказує на недотримання стандарту належної (справедливої) процедури, який, на його думку, за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод поширюється й на адміністративні процедури за участі суб`єкта владних повноважень, з посиланням на постанови Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 460/354/19, від 16 квітня 2020 року у справі № 495/5105/17, від 13 березня 2020 року у справі № 805/2340/17-а і від 21 лютого 2025 року у справі № 380/7340/23, а також на рішення Європейського суду з прав людини у справах "McGinley and Egan v. the United Kingdom", "Kraska v. Switzerland", "Krиmбш and Others v. the Czech Republic", "Immeubles Groupe Kosser v. France", "Yvon v. France", "Van de Hurk v. the Netherlands" і "Perez v. France", і вважає, що оскаржувані накази не відповідають критеріям частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Водночас апелянт вважає обраний вид стягнення необґрунтованим: під час його визначення, на думку апелянта, не враховано пом`якшувальні обставини - попередню бездоганну поведінку, позитивну характеристику, тривалий строк служби і наявність заохочень, відомості про які у висновку не відображені взагалі; обтяжуюча обставина, визначена комісією як свідоме порушення вимог чинного законодавства, не передбачена вичерпним переліком частини шостої статті 19 Дисциплінарного статуту, а форма умислу є ознакою суб`єктивної сторони проступку; посилання на наказ Національної поліції України від 19 липня 2022 року № 507 апелянт вважає безпідставним, оскільки підзаконний акт не може розширювати перелік статті 19 Статуту, а факту причетності до скоєння корупційного кримінального правопорушення комісія не встановила, і зазначає, що суд першої інстанції застосував цей наказ замість статті 19 Статуту.

У відзиві на апеляційну скаргу від 30 вересня 2025 року Головне управління Національної поліції у м. Києві просить залишити скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, зазначаючи, що порядок проведення службового розслідування дотримано, позивачу надано можливість надати пояснення, якою він не скористався, а дисциплінарний проступок підтверджується матеріалами справи.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправними та скасування наказів, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та призначено справу до апеляційного розгляду у судовому засіданні на 09 грудня 2025 року об 11:45, продовживши строк розгляду справи на більш тривалий, розумний термін.

09 грудня 2025 року колегією суддів на участю представників сторін було оголошено перерву та визначено наступну дату судового засідання - 20.01.2025 року о 11 год 50 хв.

Довідкою секретаря судового засідання повідомлено, що головуючим суддею не буде здійснюватись правосуддя на підставі наказу голови суду від 12.01.2026 року № 8/к/гс до 20 травня 2026 року.

В подальшому, повістками про виклик сторін повідомлено, що розгляд апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправними наказів та зобов`язати вчинити певні дії, який відбудеться о 12:30 18 серпня 2026 р.

17 та 18 серпня 2026 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надішли клопотання від представників позивача, в яких останні просили відкласти розгляд справи №320/48555/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправними наказів та зобов`язання вчинити дії на іншу дату.

18 серпня 2026 року, колегія суддів, за участю позивача та представника відповідача, заслухавши думку учасників судового засідання, порадившись на місці ухвалила задовольнити подані клопотання та відкласти розгляд справи визначивши наступну дату судового засідання - 29 вересня 2026 року о 12 год. 10 хв.

29 вересня 2026 року до залу судового засідання заявились позивач, представники позивача та представник відповідача. Сторони підтримали обрані правові позиції та надали пояснення.

Позивач, представники позивача наполягали на задоволенні апеляційної скарги - просили скасувати оскаржуване рішення та ухвалити нове, яким задовольнити позов в повному обсязі.

Представник відповідача просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Колегія суддів встановила такі обставини.

ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ з 18 квітня 2006 року, у Національній поліції України - з 07 листопада 2015 року. Наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 26 листопада 2021 року № 1894 о/с його призначено на посаду заступника начальника управління поліції з превентивної діяльності Оболонського управління поліції Головного управління Національної поліції у м. Києві.

07 вересня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за № 62024000000000790 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 368 Кримінального кодексу України.

11 вересня 2024 року, приблизно о 20.20, працівниками Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань на території автозаправного комплексу "ОККО" (автошлях М-05 "Київ-Одеса", 15 км + 450-622 м, с. Гатне Київської області) затримано ОСОБА_1 у порядку статті 208 Кримінального процесуального кодексу України під час одержання від ОСОБА_2 неправомірної вигоди у розмірі 23 000 доларів США за вплив на прийняття рішення щодо непритягнення до кримінальної відповідальності неповнолітнього ОСОБА_3 та повернення вилученого під час обшуку майна.

Згідно з протоколом огляду, копіювання та вручення заздалегідь ідентифікованих засобів від 11 вересня 2024 року предметом огляду були кошти у сумі 23 000 доларів США, з яких 18 000 доларів США становили імітаційні засоби, а 5 000 доларів США - справжні банкноти з переліченими серійними номерами.

12 вересня 2024 року ОСОБА_1 вручено повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369-2 Кримінального кодексу України, примірник якого він отримав під особистий підпис. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 12 вересня 2024 року у справі № 757/41047/24-к до нього застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до 09 листопада 2024 року, а ухвалою від 12 вересня 2024 року у справі № 757/41046/24-к його відсторонено від посади до 10 листопада 2024 року.

Наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 12 вересня 2024 року № 1730 призначено службове розслідування у формі письмового провадження, утворено дисциплінарну комісію у складі дев`яти осіб та відсторонено ОСОБА_1 від виконання службових обов`язків на час розслідування.

16 вересня 2024 року дисциплінарна комісія направила до Державної установи "Київський слідчий ізолятор" лист № 173921-2024 з проханням довести до ОСОБА_1 відомості про право на захист і права, передбачені частиною другою статті 18 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, та сприяти в його опитуванні, запропонувавши надати пояснення з приводу подій, що мали місце 11 вересня 2024 року, а також з питань дотримання службової дисципліни, відповівши на питання, визначені у письмовому бланку пояснення на дев`яти аркушах, який додано до листа.

Того ж дня до Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань направлено лист № 173929-2024 про надання копій матеріалів кримінального провадження № 62024000000000790, які надійшли супровідним листом від 23 вересня 2024 року № 30752-24/10-2-02-02-12101/24.

Листом від 23 вересня 2024 року № 20736 Державна установа "Київський слідчий ізолятор" повідомила голову дисциплінарної комісії, що в ході опитування ОСОБА_1 від надання письмового пояснення відмовився, і окремо - що він звернувся з письмовим клопотанням про надання можливості ознайомитись з матеріалами службового розслідування.

Клопотання ОСОБА_1 від 23 вересня 2024 року мотивоване тим, що ознайомлення з матеріалами він просить "з метою належного забезпечення мого права на захист та на участь у службовому розслідуванні, з метою надання повних та об`єктивних пояснень за обставинами, які перевіряються в ході службового розслідування".

25 вересня 2024 року дисциплінарною комісією складено акт про відмову надати пояснення № 108293-2024.

Того ж дня Головне управління Національної поліції у м. Києві направило лист № 184491-2024 до Державної установи "Київський слідчий ізолятор" про повідомлення переліку документів, необхідних для проходу на її територію, та лист № 184487-2024 до Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань про надання дозволу капітану поліції ОСОБА_4 ознайомити ОСОБА_1 з матеріалами службового розслідування з урахуванням установлених законодавством обмежень. Про направлення цих листів ОСОБА_1 повідомлено листом голови дисциплінарної комісії від 26 вересня 2024 року № 185708-2024.

Повторний запит до Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань направлено 01 жовтня 2024 року за № 190474-2024; відповіді на обидва запити надійшли 03 жовтня 2024 року.

26 вересня 2024 року начальник Головного управління Національної поліції у м. Києві затвердив висновок службового розслідування.

У висновку зафіксовано, що підтвердити або спростувати факт скоєння ОСОБА_1 кримінального правопорушення, передбаченого частиною третьою статті 369-2 Кримінального кодексу України, на момент проведення службового розслідування неможливо, оскільки такий факт доводиться у встановленому законом порядку і підтверджується обвинувальним вироком суду.

Комісія встановила порушення вимог частини першої статті 22, частини першої статті 24, статей 38, 39, частини першої статті 42 Закону України "Про запобігання корупції", пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 18 Закону України "Про Національну поліцію", пунктів 1, 2, 3, 5, 6, 7, 13 частини третьої статті 1 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, абзаців другого, третього, четвертого, шостого, восьмого, дев`ятого пункту 1 розділу II та пункту 4 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом Міністерства внутрішніх справ України від 09 листопада 2016 року № 1179, пунктів 6 і 7 розділу II Порядку ведення єдиного обліку в органах (підрозділах) поліції заяв і повідомлень про кримінальні правопорушення та інші події, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 08 лютого 2019 року № 100, пункту 3 розділу II посадової інструкції та Присяги працівника поліції. Пом`якшуючою обставиною комісія визнала попередню бездоганну поведінку, обтяжуючою - свідоме порушення вимог чинного законодавства.

Під час службового розслідування комісія опитала начальника Оболонського управління поліції полковника поліції ОСОБА_8 , заступника начальника управління - начальника слідчого відділу майора поліції ОСОБА_9, начальника відділення розслідування злочинів у сфері господарської та службової діяльності капітана поліції ОСОБА_6 та слідчу старшого лейтенанта поліції ОСОБА_7 , отримала довідку Оболонського управління поліції від 25 вересня 2024 року про належність позивачу абонентського номера НОМЕР_1 і дослідила службову характеристику позивача, за якою він зарекомендував себе професійно грамотним фахівцем і компетентним керівником.

Наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 30 вересня 2024 року № 1466 до ОСОБА_1 застосовано дисциплінарне стягнення у виді звільнення зі служби в поліції; з наказом його ознайомлено під підпис 30 вересня 2024 року. Цим же наказом до начальника Оболонського управління поліції полковника поліції ОСОБА_8 застосовано сувору догану за відсутність належного контролю за службовою дисципліною ОСОБА_1 .

Довідку про наявність заохочень і дисциплінарних стягнень, за якою позивач нагороджений медалями "10 років сумлінної служби" (наказ Національної поліції України від 03 липня 2020 року № 710 о/с) і "15 років сумлінної служби" (наказ Національної поліції України від 02 липня 2022 року № 839 о/с), складено 01 жовтня 2024 року.

Наказом Головного управління Національної поліції у м. Києві від 08 жовтня 2024 року № 1872 о/с ОСОБА_1 звільнено зі служби в поліції 09 жовтня 2024 року відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію". Стаж служби в поліції на день звільнення становив 19 років 02 місяці 15 днів.

Листом від 18 жовтня 2024 року № 211597-2024 Головне управління Національної поліції у м. Києві надіслало захисникові позивача копії матеріалів службового розслідування на 113 аркушах.

Переглядаючи справу, колегія суддів виходить з меж, визначених частиною першою статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється "у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України".

Згідно з частиною другою статті 19 цього Закону підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень визначаються Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

За статтею 12 Дисциплінарного статуту Національної поліції України дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Частиною другою статті 14 Статуту визначено, що службове розслідування проводиться з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків.

Колегія суддів оцінює доводи апеляційної скарги таким чином.

Твердження апелянта про формальний характер службового розслідування спростовується змістом висновку від 26 вересня 2024 року.

У постанові від 31 березня 2026 року у справі № 320/1077/23 Верховний Суд зазначив, що самого лише посилання на загальні вимоги Дисциплінарного статуту, Присяги працівника поліції та Правил етичної поведінки поліцейських недостатньо для належного обґрунтування рішення про застосування такого найсуворішого виду дисциплінарного стягнення як звільнення зі служби. Необхідно конкретизувати кваліфікацію установленого порушення поліцейським вказаних вимог шляхом чіткого визначення у чому саме полягає таке порушення.

У цій же постанові Верховний Суд визначив, що правова оцінка рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності має фокусуватися на тому, чи прийнято рішення у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України; чи дійсно у діянні особи є склад дисциплінарного порушення; чи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення; чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим діянням.

Дисциплінарна комісія цієї вимоги дотрималась. Вона не обмежилась відтворенням повідомлення про підозру, а прямо відмежувала кримінально-правову оцінку від дисциплінарної, зафіксувавши неможливість підтвердити чи спростувати факт скоєння кримінального правопорушення, і встановила самостійний склад дисциплінарного проступку, який не збігається зі складом кримінального правопорушення за частиною третьою статті 369-2 Кримінального кодексу України.

Цей склад утворюють три конкретизовані діяння:

невжиття заходів, передбачених частиною першою статті 24 Закону України "Про запобігання корупції", у разі надходження пропозиції неправомірної вигоди;

неповідомлення за скороченим номером екстреного виклику поліції "102" про таку пропозицію всупереч пунктам 6 і 7 розділу II Порядку, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 08 лютого 2019 року № 100;

вступ у неділові стосунки з громадянином ОСОБА_2 всупереч статтям 38 і 39 Закону України "Про запобігання корупції".

Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про запобігання корупції" особи, уповноважені на виконання функцій держави, у разі надходження пропозиції щодо неправомірної вигоди або подарунка, незважаючи на приватні інтереси, зобов`язані невідкладно вжити таких заходів: 1) відмовитися від пропозиції; 2) за можливості ідентифікувати особу, яка зробила пропозицію; 3) залучити свідків, якщо це можливо, у тому числі з числа співробітників; 4) письмово повідомити про пропозицію безпосереднього керівника (за наявності) або керівника відповідного органу, підприємства, установи, організації, спеціально уповноважених суб`єктів у сфері протидії корупції.

Невиконання цього обов`язку підтверджується поясненням начальника Оболонського управління поліції полковника поліції ОСОБА_8 від 18 вересня 2024 року, який повідомив, що про подію 11 вересня 2024 року дізнався того ж вечора від керівництва Головного управління, а сам ОСОБА_1 його про жодні обставини не інформував.

Частина перша статті 38 Закону України "Про запобігання корупції" зобов`язує зазначених осіб "під час виконання своїх службових повноважень ... неухильно додержуватися вимог закону та загальновизнаних етичних норм поведінки, бути ввічливими у стосунках з громадянами, керівниками, колегами і підлеглими", а стаття 39 цього Закону встановлює, що такі особи, "представляючи державу чи територіальну громаду, діють виключно в її інтересах".

Жодне з цих трьох діянь не потребує для своєї констатації ані обвинувального вироку, ані встановлення вини у кримінально-правовому сенсі: обов`язок відмовитись від пропозиції неправомірної вигоди, ідентифікувати особу, яка її зробила, і письмово повідомити керівника виникає з моменту надходження пропозиції і від подальшої кримінально-правової кваліфікації події не залежить.

Матеріали службового розслідування не вичерпуються копіями матеріалів кримінального провадження. Комісія самостійно відібрала пояснення чотирьох посадових осіб Оболонського управління поліції, отримала довідку про належність позивачу абонентського номера, з якого велось спілкування зі ОСОБА_2 , і дослідила службову характеристику.

Саме за цим критерієм Верховний Суд відмежовує справи, в яких стягнення визнавалось необґрунтованим. У постанові від 09 квітня 2026 року у справі № 420/3094/19 Верховний Суд зазначив: "У справі №320/11315/22 ключовим в оцінці Верховного Суду було те, що висновки службового розслідування ґрунтувалися лише на матеріалах кримінального провадження, водночас суди попередніх інстанцій не з`ясували, чи наявні в матеріалах службового розслідування будь-які інші докази, крім матеріалів кримінального провадження, що були здобуті в ході службового розслідування та надавали б підстави для висновку про наявність у діях позивача складу дисциплінарного проступку у виді порушення службової дисципліни".

А отже комісія з`ясувала склад саме дисциплінарного проступку, як цього вимагає наведена практика Верховного Суду.

Твердження апелянта про невідповідність акта від 25 вересня 2024 року дійсним обставинам колегія суддів визнає обґрунтованим у його фактичній частині. Клопотання ОСОБА_1 від 23 вересня 2024 року мотивоване наміром надати повні та об`єктивні пояснення після ознайомлення з матеріалами, а не відмовою від пояснень як такою, і в акті № 108293-2024 ця обставина не відображена. Так само підтверджується, що висновок службового розслідування затверджено 26 вересня 2024 року, тобто в день направлення позивачу листа № 185708-2024 про вжиття заходів для його ознайомлення з матеріалами, і до надходження 03 жовтня 2024 року відповідей Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань.

Разом з тим ці обставини не утворюють підстави для скасування оскаржуваних наказів.

Пункт 3 частини другої статті 18 Дисциплінарного статуту Національної поліції України закріплює право поліцейського "ознайомлюватися з матеріалами, зібраними під час проведення службового розслідування, робити їх копії за допомогою технічних засобів з урахуванням обмежень, передбачених Кримінальним процесуальним кодексом України, законами України "Про захист персональних даних", "Про державну таємницю" та іншими законами".

За частиною першою статті 222 Кримінального процесуального кодексу України відомості досудового розслідування можна розголошувати лише з письмового дозволу слідчого або прокурора і в тому обсязі, в якому вони визнають можливим.

Матеріали службового розслідування складались з копій матеріалів кримінального провадження № 62024000000000790, наданих Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань. Дисциплінарна комісія не була розпорядником цих відомостей і не могла надати їх для ознайомлення до отримання письмового дозволу органу досудового розслідування.

Відповідач не залишився бездіяльним: 25 вересня 2024 року він звернувся одночасно до Державної установи "Київський слідчий ізолятор" (лист № 184491-2024) і до Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань (лист № 184487-2024), 01 жовтня 2024 року направив повторний запит № 190474-2024, а про вжиті заходи письмово повідомив позивача листом від 26 вересня 2024 року № 185708-2024. Затримка була зумовлена строками реагування органу досудового розслідування, а не бездіяльністю дисциплінарної комісії.

Довід про нерозгляд клопотання по суті спростовується змістом листа від 26 вересня 2024 року № 185708-2024: комісія не відмовила у клопотанні і не залишила його без розгляду, а задовольнила його, звернувшись до установи виконання покарань за порядком допуску до позивача і до органу досудового розслідування за дозволом на ознайомлення та визначивши конкретну посадову особу - капітана поліції ОСОБА_4 , яка мала ознайомлення провести. Рішення за клопотанням ухвалено на користь позивача, а нездійсненним воно виявилось через строки реагування Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань, яке відповіді надіслало лише 03 жовтня 2024 року.

Посилання апелянта на те, що передання копій матеріалів захисникові 18 жовтня 2024 року не усуває порушення права на захист, оцінки не змінює, оскільки самого порушення в діях відповідача не встановлено.

Право надати пояснення забезпечено в порядку, який закон встановлює саме для особи, позбавленої свободи.

За частиною одинадцятою статті 18 Дисциплінарного статуту отримання пояснень від поліцейського, який перебуває під вартою, здійснюється через адміністрацію місця ув`язнення шляхом його повідомлення про необхідність надіслати пояснення на зазначену дисциплінарною комісією адресу.

Комісія цей порядок виконала, надіславши 16 вересня 2024 року через адміністрацію установи бланк пояснення на дев`яти аркушах із роз`ясненням прав за частиною другою статті 18 Статуту. Предмет пояснень був чітко визначений: події 11 вересня 2024 року, учасником яких позивач був особисто, і питання дотримання ним службової дисципліни. Надання відповідей на ці питання не залежало від попереднього ознайомлення з копіями матеріалів кримінального провадження, оскільки йшлось про власну поведінку позивача. У позовній заяві, як встановив суд першої інстанції, сам позивач зазначив, що в Державній установі "Київський слідчий ізолятор" йому було запропоновано надати пояснення у межах проведення службового розслідування.

Частина третя статті 18 Дисциплінарного статуту передбачає, що поліцейський, стосовно якого проводиться службове розслідування, має право відмовитися від надання пояснень.

Факт відмови зафіксовано не самою комісією, а незалежною установою: Державна установа "Київський слідчий ізолятор" листом від 23 вересня 2024 року № 20736 повідомила, що в ході опитування ОСОБА_1 від надання письмового пояснення відмовився.

Твердження апелянта про помилкову кваліфікацію судом першої інстанції відмови від пояснень як перешкоджання проведенню службового розслідування є обґрунтованим. Суд першої інстанції, пославшись на частину п`яту статті 15 Дисциплінарного статуту і пункт 7 розділу IV Порядку проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року № 893, дійшов висновку, що позивач не сприяв проведенню службового розслідування. Реалізація наданого законом права відмовитись від пояснень перешкоджанням кваліфікуватись не може.

Ця помилка суду першої інстанції на результат розгляду справи не вплинула, оскільки склад дисциплінарного проступку утворюють діяння, вчинені позивачем до початку службового розслідування, а не його поведінка під час розслідування.

Довід про передчасне завершення службового розслідування колегія суддів відхиляє.

За частиною першою статті 16 Дисциплінарного статуту "службове розслідування проводиться та має бути завершено не пізніше одного місяця з дня його призначення керівником", а за частиною другою цієї статті "у разі потреби за вмотивованим письмовим рапортом (доповідною запискою) голови дисциплінарної комісії, утвореної для проведення службового розслідування, його строк може бути продовжений наказом керівника, який призначив службове розслідування, або його прямим керівником, але не більш як на один місяць".

Ці норми визначають граничний, а не мінімальний строк, і не зобов`язують дисциплінарну комісію використовувати його повністю. Продовження строку є правом, реалізація якого залежить від того, чи потребують з`ясування обставини, що впливають на результат.

На день затвердження висновку комісія мала у своєму розпорядженні копії матеріалів кримінального провадження, отримані 23 вересня 2024 року, письмову відмову позивача від пояснень, пояснення чотирьох посадових осіб Оболонського управління поліції, службову характеристику і довідку про належність позивачу абонентського номера. Цих матеріалів було достатньо для встановлення трьох названих вище елементів складу дисциплінарного проступку. Очікування дозволу органу досудового розслідування могло змінити обсяг доступу позивача до матеріалів, але не зміст самих матеріалів.

Посилання апелянта на стандарт справедливої процедури за статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і на критерії частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України колегія суддів оцінює разом, оскільки апелянт виводить другі з першого.

Постанова Верховного Суду від 04 червня 2020 року у справі № 460/354/19, на якій апелянт будує цю частину скарги, ухвалена за істотно інших фактичних обставин. У тій справі З`їзд адвокатів України звільнив члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з посади, не включивши це питання до затвердженого порядку денного, не опублікувавши інформацію про його розгляд і не надавши доказів повідомлення особи про те, що таке питання розглядатиметься. Саме тому Верховний Суд констатував, що орган "не здійснив усіх необхідних дій, щоб особа, стосовно якої приймалось негативне рішення, була почутою".

У цій самій постанові Верховний Суд визначив зміст відповідної гарантії: "Особа, щодо якої приймається рішення, має право бути вислуханою, наводити доводи та докази на їх підтвердження". Постанови від 16 квітня 2020 року у справі № 495/5105/17 і від 13 березня 2020 року у справі № 805/2340/17-а, на які так само посилається апелянт, є джерелами того самого принципу.

У справі, що розглядається, позивача повідомлено про призначення службового розслідування і його підстави, роз`яснено права, передбачені частиною другою статті 18 Дисциплінарного статуту, і запропоновано надати пояснення за визначеним переліком питань. Можливість бути почутим позивачу надано, і він розпорядився нею у спосіб, передбачений частиною третьою статті 18 Статуту, - відмовився від пояснень. Право бути вислуханим гарантує особі можливість висловитись, але не покладає на орган обов`язок домогтись, щоб особа цією можливістю скористалась.

Рішення Європейського суду з прав людини, на які посилається апелянт, стосуються гарантій змагальності та доступу до доказів у судовому провадженні і застосовуються до адміністративних процедур mutatis mutandis. Вони не встановлюють абсолютного права доступу до будь-яких матеріалів: у рішенні від 09 червня 1998 року у справі "McGinley and Egan v. the United Kingdom" йдеться про ненадання документів державою за відсутності достатніх підстав, тоді як у цій справі підстава обмеження прямо визначена законом - частиною першою статті 222 Кримінального процесуального кодексу України і пунктом 3 частини другої статті 18 Дисциплінарного статуту, який до цих обмежень відсилає.

Стосовно критеріїв частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у постанові від 04 червня 2020 року у справі № 460/354/19 Верховний Суд визначив умову їх застосування: "У разі відсутності чітких критеріїв, які визначають правову (справедливу) процедуру органу (суб`єкта владних повноважень), такими критеріями можуть бути приписи частини другої статті 2 КАС України".

Процедура притягнення поліцейського до дисциплінарної відповідальності таких чітких критеріїв не позбавлена: вона врегульована статтями 14- 19 Дисциплінарного статуту і Порядком проведення службових розслідувань у Національній поліції України, затвердженим наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 листопада 2018 року № 893, які визначають підстави призначення розслідування, склад і повноваження дисциплінарної комісії, права поліцейського, строки, зміст висновку та порядок обрання виду стягнення. Дотримання відповідачем саме цих норм перевірено вище.

Ті з критеріїв частини другої статті 2 Кодексу, які апелянт розкриває змістовно, - чи прийнято рішення "обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії)", "пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія)" та "з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення", - отримують оцінку в цій постанові окремо, і підстав вважати оскаржувані накази такими, що їм не відповідають, колегія суддів не встановила.

Підсумкову перевірку всієї групи процедурних доводів колегія суддів здійснює за тестом, сформульованим Верховним Судом у постанові від 21 лютого 2025 року у справі № 380/7340/23, на яку посилається і сам апелянт: "порушення встановленої законодавством процедури ухвалення рішення може бути підставою для скасування цього рішення, якщо допущене порушення вплинуло або могло вплинути на його правильність".

У цій самій постанові Верховний Суд визначив межі процедурного контролю: недотримання окремої норми Дисциплінарного статуту не слугує автоматичною підставою визнання результатів службового розслідування незаконними, адже оцінка їхньої законності не лежить у площині виключно дотримання процедури проведення, а полягає у релевантності вчинків (дисциплінарного проступку) наслідкам, які застосував роботодавець у межах реалізації своїх дискреційних повноважень у виборі дисциплінарного стягнення.

Ані під час службового розслідування, ані в суді першої інстанції, ані в апеляційній скарзі ОСОБА_1 не назвав жодної обставини, яку ознайомлення з матеріалами дозволило б йому спростувати, і не навів жодного доказу невчинення дисциплінарного проступку. Він не заперечив, що абонентський номер НОМЕР_1 , з якого велось спілкування зі ОСОБА_2 , перебуває в його користуванні, і не повідомив про свою непричетність до подій 11 вересня 2024 року. Матеріали справи не містять даних про те, що він повідомляв керівництво або чергову службу про пропозицію неправомірної вигоди, а це є самостійним і достатнім елементом складу проступку.

Таким чином неточність у фіксації підстав складення акта від 25 вересня 2024 року не вплинула і не могла вплинути на правильність рішення відповідача.

Частина третя статті 19 Дисциплінарного статуту встановлює, що під час визначення виду стягнення дисциплінарна комісія враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

Частина п`ята цієї статті передбачає, що для цілей застосування конкретного виду дисциплінарного стягнення можуть враховуватися й інші, не зазначені у частині четвертій цієї статті, обставини, що пом`якшують відповідальність поліцейського.

Частина шоста наводить закритий перелік обставин, що обтяжують відповідальність: вчинення проступку у стані алкогольного, наркотичного та/або іншого сп`яніння; вчинення проступку повторно до зняття в установленому порядку попереднього стягнення; вчинення проступку умисно на ґрунті особистої неприязні до іншого поліцейського, службовця, у тому числі керівника, чи помсти за дії чи рішення стосовно нього; настання тяжких наслідків, у тому числі збитків, завданих вчиненням дисциплінарного проступку; вчинення проступку на ґрунті ідеологічної, релігійної, расової, етнічної, гендерної чи іншої нетерпимості.

Довід про обтяжуючу обставину поза переліком є правильним: свідоме порушення вимог чинного законодавства до переліку частини шостої статті 19 Статуту не входить, і назвати його обтяжуючою обставиною комісія підстав не мала.

Ця неточність формулювання не спричинила помилковості рішення по суті. Свідомий характер порушення є характеристикою ступеня вини, а ступінь вини частина третя статті 19 Статуту приписує враховувати самостійно, окремо від переліків частин четвертої і шостої. Комісія оцінила саме ступінь вини, помилково назвавши цю оцінку обтяжуючою обставиною. Обсяг і кваліфікуючі ознаки поставленого у провину діяння від такої перекваліфікації не змінюються.

Довід про неврахування заохочень колегія суддів перевіряє за стандартом, який Верховний Суд визначив у постанові від 16 вересня 2026 року у справі № 380/793/24: "судовий контроль за рішенням суб`єкта владних повноважень у справах про притягнення до дисциплінарної відповідальності не може обмежуватися констатацією наявності у нього повноважень на застосування певного виду дисциплінарного стягнення. Адміністративний суд має перевірити, чи реалізовано такі повноваження у встановлений законом спосіб, зокрема чи дотримано визначених законом критеріїв індивідуалізації дисциплінарної відповідальності та чи наведено належне обґрунтування вибору конкретного стягнення". За цим стандартом суд з`ясовує, чи містили матеріали службового розслідування відомості про названі поліцейським обставини, чи були вони досліджені і враховані комісією, чи повідомляв про них поліцейський сам, і з яких причин вони не вплинули на вибір стягнення.

Відомості про нагородження медалями "10 років сумлінної служби" і "15 років сумлінної служби" у висновку від 26 вересня 2024 року не відображені, а довідку про наявність заохочень складено 01 жовтня 2024 року, тобто після затвердження висновку. У цій частині довід апелянта підтверджується.

Водночас комісія встановила і прямо врахувала попередню бездоганну поведінку як пом`якшуючу обставину за пунктом 2 частини четвертої статті 19 Статуту, зафіксувала у вступній частині висновку, що позивач діючих дисциплінарних стягнень не має і по службі характеризується позитивно, дослідила службову характеристику та пояснення безпосереднього керівника про його позитивні ділові якості. Мотиви вибору стягнення викладено у висновку, на підставі якого відповідно до частини сьомої статті 19 Статуту видано наказ № 1466: комісія виходила з характеру проступку, керівної посади позивача, ступеня його вини і пом`якшуючої обставини.

Відомчі відзнаки за 10 і 15 років сумлінної служби є конкретизацією тієї самої характеристики особи - тривалої попередньої бездоганної служби, яку комісія врахувала. Сам позивач, маючи право за пунктом 1 частини другої статті 18 Статуту подавати документи та матеріали, ці відомості комісії не подав, відмовившись від пояснень. Тому невідображення двох ювілейних відзнак не змінило змісту врахованої комісією характеристики особи і не могло змінити співвідношення між нею і характером проступку.

У постанові від 22 січня 2026 року у справі № 400/15674/23 Верховний Суд зазначив, що застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте його застосування здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням обставин у справі та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.

Тому наявність позитивної характеристики і заохочень сама по собі не зобов`язувала відповідача обрати м`якший вид стягнення.

Посилання апелянта на безпідставність застосування наказу Національної поліції України від 19 липня 2022 року № 507 колегія суддів відхиляє. Підзаконний акт дійсно не може змінювати перелік обставин, установлений статтею 19 Дисциплінарного статуту, однак матеріально-правовою підставою звільнення є не цей наказ, а пункт 6 частини першої статті 77 Закону України "Про Національну поліцію" у поєднанні зі статтями 12, 13 і 19 Статуту, на які комісія послалась самостійно. У справі № 400/15674/23 дисциплінарне стягнення накладалось з посиланням на підпункт 2 пункту 1 цього самого наказу № 507, і Верховний Суд, перевіривши правомірність стягнення, залишив судові рішення без змін, дефекту в такому посиланні не вбачивши.

Аргумент про невстановленість факту причетності до скоєння корупційного кримінального правопорушення не враховує, що дисциплінарна і кримінальна відповідальність є самостійними видами юридичної відповідальності.

У постанові від 06 лютого 2025 року у справі № 420/17186/22 Верховний Суд зазначив, що гарантована пунктом 2 статті 6 Конвенції презумпція невинуватості застосовується до процедури, яка за своєю суттю є кримінальною, і в межах якої суд робить висновок про вину особи саме у кримінально-правовому сенсі. Подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17.

Стягнення застосовано не за вчинення кримінального правопорушення, а за порушення службової дисципліни, склад якого встановлено вище.

Твердження апелянта про те, що суд першої інстанції послався на наказ № 507 і не проаналізував статтю 19 Дисциплінарного статуту, знайшло підтвердження. Цю прогалину усунуто наведеною вище оцінкою.

Відповідно до підпункту "в" пункту 3 частини першої статті 322 Кодексу адміністративного судочинства України мотивувальна частина постанови суду апеляційної інстанції містить мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного учасниками справи в апеляційній скарзі та відзиві на апеляційну скаргу.

На правильність результату розгляду справи ця прогалина не вплинула.

Окремої перевірки потребує співмірність обраного стягнення.

У постанові від 22 січня 2026 року у справі № 400/15674/23 Верховний Суд визначив, що з`ясування співмірності виду стягнення тим порушенням, які стали для нього підставою, "безумовно, також підлягає судовому контролю і не становить втручання у дискрецію відповідача", і сформулював критерій: "Вимога пропорційності передбачає, що зменшення обсягу або кваліфікуючих ознак порушень, які ставляться у провину особі, має призводити до зменшення суворості стягнення, за винятком випадку, коли буде доведено, що порушення є істотним(и) настільки, щоб бути самостійною і достатньою підставою для застосування стягнення певного виду".

Проступок, вчинений ОСОБА_1 , відповідає цьому винятку. Він обіймав керівну посаду заступника начальника управління поліції з превентивної діяльності територіального органу поліції, тобто був посадовою особою, до функцій якої належить захист прав і свобод громадян від протиправних посягань. Отримавши 04 вересня 2024 року звернення громадянина щодо правомірності дій поліцейських, він не повідомив про пропозицію неправомірної вигоди ані керівництво, ані чергову службу, вступив у неділові стосунки з цим громадянином і 11 вересня 2024 року одержав від нього 23 000 доларів США у справі про непритягнення до кримінальної відповідальності неповнолітнього. Обсяг поставленого у провину діяння колегією суддів не зменшено: усі три елементи складу дисциплінарного проступку підтверджені документами.

Таке діяння є істотним настільки, щоб бути самостійною і достатньою підставою для звільнення зі служби, а обране відповідачем стягнення - співмірним вчиненому.

У постанові від 09 квітня 2026 року у справі № 420/3094/19 Верховний Суд зазначив, що установивши під час судового розгляду обґрунтованість позиції відповідача про вчинення особою дисциплінарного проступку, суд не має повноважень зобов`язувати дисциплінарний орган або відповідну посадову особу застосувати конкретне дисциплінарне стягнення або спонукати до цього.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України "в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача".

Відповідач цей обов`язок виконав, надавши матеріали службового розслідування, оскаржувані накази та документи листування. Встановлені ними факти позивач не спростував.

Таким чином суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відсутність підстав для скасування наказів Головного управління Національної поліції у м. Києві від 30 вересня 2024 року № 1466 і від 08 жовтня 2024 року № 1872 о/с. Похідні вимоги про поновлення на посаді та виплату грошового забезпечення за час вимушеного прогулу задоволенню також не підлягають.

Відповідно до частини першої статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд ,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 серпня 2025 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328, 329 КАС України.

Головуючий суддя А.Б. Парінов

Судді: О.О. Беспалов

Є.Д. Кравченко

(повний текст постанови суду виготовлено 30 вересня 2026 року)