Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №320/62688/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/62688/24 Головуючий у 1 інстанції: Перепелиця А.М.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Безименної Н.В.

Кузьмишиної О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті з 01.03.2024 пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №118 від 16.02.2022 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» та з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році».

- зобов?язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити з 01.03.2024 ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України №118 від 16.02.2022 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» та з урахуванням індексації, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році».

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови ОСОБА_1 у нарахуванні та виплаті з 01.03.2024 пенсії без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої Постановою КМУ №118 від 16.02.2022 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», з урахуванням індексації, передбаченої Постановою КМУ від 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» та з урахуванням індексації, передбаченої Постановою КМУ від 23.02.2024 №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році».

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві нарахувати та виплатити з 01.03.2024 ОСОБА_1 пенсію без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексації, передбаченої Постановою КМУ №118 від 16.02.2022 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році», з урахуванням індексації, передбаченої Постановою КМУ від 24.02.2023 №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» та з урахуванням індексації, передбаченої Постановою КМУ від 23.02.2024 №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році».

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України» від 06.12.2016 № 1774-VІII встановлено обмеження до 31.12.2017, тобто, Рішення Конституційного суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 не скасовує обмеження виплати пенсій на 2017 рік, а тому, дії органів Пенсійного фонду України є правомірними. Щодо позовних вимог в частині індексації пенсії позивача апелянт посилається на необхідність обмеження пенсії максимальним розміром.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію за вислугу років, призначену відповідно до Закону України від 09.04.1992 № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Згідно з розрахунком пенсії за вислугу років станом на 01.03.2022, основний розмір пенсії ОСОБА_1 становив 42 809,37 грн, з урахуванням індексації відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 у розмірі 5 993,31 грн загальний розмір пенсії становив 48 802,68 грн, водночас до виплати пенсію визначено з урахуванням обмеження максимальним розміром у сумі 19 340,00 грн.

З 01.03.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві проведено індексацію пенсії ОСОБА_1 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168, за результатами якої розмір підвищення визначено у сумі 1 500,00 грн, а загальний розмір пенсії становив 50 302,68 грн, при цьому розмір пенсії до виплати обмежено сумою 20 930,00 грн.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві з 01.03.2024 проведено індексацію пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,0796, розмір якої визначено у сумі 1 500,00 грн. Відповідно до розрахунку пенсії станом на 01.03.2024 загальний розмір пенсії ОСОБА_1 з урахуванням проведених індексацій становив 51 802,68 грн, однак до виплати пенсію визначено у розмірі 23 610,00 грн із застосуванням обмеження максимальним розміром.

23 липня 2024 року представник ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою, зареєстрованою 30.07.2024 за № 322256/Х-2600-24, в якій просила провести з 01.03.2024 перерахунок та виплату пенсії позивача без обмеження максимальним розміром з урахуванням індексацій, передбачених постановами Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118, від 24.02.2023 № 168 та від 23.02.2024 № 185.

Листом від 26 серпня 2024 року № 33449-322256/Х-02/8-2600/24 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило представника позивача про відсутність підстав для виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром та зазначило, що з 01.03.2024 ОСОБА_1 проведено індексацію пенсії в сумі 1 500,00 грн у межах максимального розміру пенсії 23 610,00 грн.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Спеціальним законом, який регулює правовідносини у сфері пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували на військовій службі, службі в органах внутрішніх справ, є Закон України від 09.04.1992 № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-ХІІ).

Правовою основою для реалізації гарантії перерахунку призначених пенсій у зв`язку зі збільшенням рівня грошового забезпечення діючих військовослужбовців, є положення частини третьої статті 43 та частини четвертої статті 63 Закону № 2262-XII.

Відповідно до ч. 4 ст. 63 Закону № 2262-XII, усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим із служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій

Так, згідно з частиною третьою статті 43 Закону № 2262-XII, пенсії особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей обчислюються з розміру грошового забезпечення, враховуючи відповідні оклади за посадою, військовим (спеціальним) званням, процентну надбавку за вислугу років, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (надбавки, доплати, підвищення) та премії в розмірах, установлених законодавством, з якого було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 1 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

08 липня 2011 року було прийнято Закон України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» № 3668-VI (далі - Закон № 3668-VI), який набрав чинності 01 жовтня 2011 року.

Згідно частини 1 статті 2 вищевказаного Закону № 3668-VI, максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Абзацом 1 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 3668-VI передбачено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

На підставі Закону № 3668-VI були внесені, також, зміни і до статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

За приписами ч. 7 ст. 43 Закону №2262-ХІІ, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Як вбачається з матеріалів справи, з 01.03.2024 ОСОБА_1 здійснено індексацію пенсії відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 № 185, проте, відповідачем обмежено пенсію максимальним розміром.

Стверджуючи про необхідність обмеження розміру пенсії позивача максимальним розміром, апелянт зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII встановлено обмеження до 31.12.2017, тобто Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 не скасовує обмеження виплати пенсій на 2017 рік, а тому дії відповідача є правомірними.

З даного приводу, колегія суддів зазначає наступне.

Так, Рішенням Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, а саме: частини сьомої статті 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Згідно з пунктом 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року, положення частини сьомої статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Слід зазначити, що у зв`язку з прийняттям Конституційним Судом України Рішення від 20.12.2016 № 7-рп/2016, з 20 грудня 2016 року відсутня частина сьома статті 43 в Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, який, відповідно до Прикінцевих положень цього Закону, набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині сьомій статті 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».

Буквальне розуміння змін, внесених Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 № 1774-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 від 20.12.2016 дозволяє стверджувати, що у Законі України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.

Це означає, що протягом 2017 року стаття 43 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.

Отже, внесені Законом № 1774-VIII до частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії, самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, що викладена у постановах від 10.10.2019 у справі № 522/22798/17, від 08.08.2019 у справі № 522/3271/17, від 17.05.2021 у справі № 343/870/17, від 21.12.2021 у справі № 120/3552/21-а, від 26.01.2022 у справі № 569/2950/17, від 18.05.2022 у справі № 380/12337/20.

Крім того, Рішенням Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), приписи статті 2 Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 № 3668-VI зі змінами, що поширюють свою дію на Закон № 2262-XII.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 12.10.2022 № 7-р(II)/2022 приписи статті 2 Закону № 3668-VI зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність через шість місяців з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Таким чином, станом на 01.03.2024 правові підстави для обмеження пенсії ОСОБА_1 , призначеної відповідно до Закону № 2262-XII, максимальним розміром були відсутні.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження максимальним розміром пенсії ОСОБА_1 .

Щодо здійснення виплати пенсії з урахуванням сум індексації, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 2 Закону України від 03.07.1991 № 1282-XII «Про індексацію грошових доходів населення», пенсії є одним із об`єктів індексації грошових доходів населення.

У вказаній статті також зазначено, що індексація пенсій здійснюється шляхом їх підвищення відповідно до законодавства про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

16 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» (далі - Постанова № 118), пунктом 2 якої установлено, що з 01.03.2022 розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону № 2262-XII, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений абзацом другим пункту 1 вказаної постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.

24 лютого 2023 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» (далі - Постанова № 168), пунктом 2 якої установлено, що з 1 березня 2023 року розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону № 2262-XII, з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до пункту 2 Постанови № 118, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 10 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.

Відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 23 лютого 2024 року № 185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році» (далі - Постанова № 185), з 1 березня 2024 року розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону № 2262-XII, з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до пункту 2 Постанови № 118 та пункту 2 Постанови № 168, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 3 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.

При цьому, Постановами № 118, № 168 та № 185 чітко визначено, що передбачене підвищення пенсії враховується під час подальших перерахунків пенсії відповідно до частини четвертої статті 63 Закону № 2262-XII.

Матеріали справи свідчать, що Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві ОСОБА_1 нараховано індексацію пенсії за 2022, 2023 та 2024 роки, однак з 01.03.2024 виплату пенсії здійснено із застосуванням обмеження її максимальним розміром.

Заперечуючи проти задоволення судом першої інстанції позовних вимог у частині виплати пенсії з урахуванням сум індексації, апелянт посилається на необхідність обмеження пенсії позивача максимальним розміром.

Колегія суддів наголошує, що Закон № 2262-XII є спеціальним до спірних правовідносин у частині визначення максимального розміру пенсій осіб, яким пенсія призначена відповідно до цього Закону, та саме його норми підлягають першочерговому застосуванню для їх врегулювання.

Оскільки положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, якою було передбачено обмеження пенсії максимальним розміром, визнано неконституційними, а приписи статті 2 Закону № 3668-VI у частині поширення їх дії на Закон № 2262-XII також втратили чинність, правові підстави для обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром відсутні.

При цьому, словосполучення «у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом», яке міститься у Постановах № 118, № 168 та № 185, не встановлює самостійного максимального розміру пенсії, а передбачає застосування такого обмеження лише за умови його визначення законом.

Таким чином, за відсутності у Законі № 2262-XII чинної норми, якою встановлено максимальний розмір пенсії, передбачене Постановами № 118, № 168 та № 185 застереження щодо проведення індексації у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом, не може бути самостійною правовою підставою для обмеження виплати пенсії ОСОБА_1 .

Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постанові від 25 січня 2024 року у справі № 300/2754/23.

Водночас, колегія суддів звертає увагу, що обмеження загального розміру пенсії максимальним розміром та встановлення граничного розміру збільшення пенсії внаслідок її індексації є різними за своєю правовою природою обмеженнями.

Пунктом 3 Постанови № 185 передбачено, що розмір збільшення в результаті перерахунку пенсії, передбаченого пунктом 1 та підпунктами 1-7 пункту 2 цієї постанови, не може перевищувати 1500 гривень.

Матеріалами справи підтверджується, що з 01.03.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві ОСОБА_1 нараховано індексацію відповідно до Постанови № 185 у розмірі 1500,00 грн, тобто в межах граничного розміру збільшення, передбаченого цією постановою.

Отже, спірні правовідносини стосуються не розміру нарахованої ОСОБА_1 індексації за 2024 рік, а застосування відповідачем після її нарахування обмеження загального розміру пенсії сумою 23610,00 грн.

За таких обставин, положення Постанови № 185 щодо обмеження розміру збільшення пенсії в результаті індексації сумою 1500 грн не є правовою підставою для обмеження загального розміру пенсії ОСОБА_1 десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження з 01.03.2024 пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром та про наявність правових підстав для зобов`язання відповідача здійснювати нарахування та виплату пенсії позивача без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням індексацій, передбачених Постановами № 118, № 168 та № 185.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 15 вересня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Безименна Н.В.

Кузьмишина О.М.