Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №320/34075/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/34075/23 Головуючий у 1 інстанції: Марич Є.В.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.

Суддів Безименної Н.В.

Кузьмишиної О.М.

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов`язання вчинити певні дії, -

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач – ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, які полягають у відмові здійснити перерахунок та виплату підвищення пенсії ОСОБА_1 на коефіцієнт збільшення 1,197 відповідно до п.1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023р. №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» без обмеження розміру збільшення сумою 1500,00 грн, починаючи з 01.03.2023р.;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії з урахуванням індексації на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023р. №168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» без обмеження розміру збільшення пенсії в результаті її перерахунку, передбаченого пунктами 1-7 цієї постанови максимальним (граничним) розміром 1500 грн, із застосуванням коефіцієнта збільшення у розмірі 1,197 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 №168 "Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році", з урахуванням проведених раніше виплат.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо обмеження ОСОБА_1 з 01.03.2023р. пенсії максимальним розміром. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в місті Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01.03.2023р. з урахуванням індексації, установленої згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 24.02.2024р. №168 "Про індексацію пенсійних та додаткових видів підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році", без обмеження пенсії максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Зокрема, апелянт вказує, що після визнання нечинними пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 нормативно-правових актів щодо визначення умов, порядку та розмірів перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, Кабінетом Міністрів України не приймалося, у зв`язку з чим, підстави для проведення нового перерахунку пенсії позивача відсутні. Апелянт наголошує, що індексація пенсій осіб, яким пенсія призначена відповідно до Закону № 2262-XII, здійснюється у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом. Також, апелянт зазначає, що статтею 2 Закону № 3668-VI та статтею 43 Закону № 2262-XII встановлено обмеження максимального розміру пенсії десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність. При цьому, апелянт посилається на те, що рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано неконституційними положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, однак положення статті 2 Закону № 3668-VI неконституційними не визнавалися. Також, апелянт вказує, що Законом України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII установлено обмеження максимального розміру пенсії до 31 грудня 2017 року, а рішення Конституційного Суду України не має зворотної дії в часі, у зв`язку з чим, вважає дії пенсійного органу щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром правомірними.

У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.

Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.

Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Отже, в апеляційному порядку підлягає перегляду рішення суду першої інстанції виключно в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 .

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві та отримує пенсію, призначену відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» № 2262-XII.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві з 01 березня 2023 року проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 , у складі якої нараховано індексацію за 2023 рік у розмірі 1500,00 грн.

При цьому, після проведення зазначеного перерахунку виплату пенсії ОСОБА_1 обмежено максимальним розміром - десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

15 серпня 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про проведення з 01 березня 2023 року перерахунку пенсії із застосуванням коефіцієнта збільшення 1,197, передбаченого постановою Кабінету Міністрів України від 24 лютого 2023 року № 168, без обмеження розміру пенсії.

Листом від 30 серпня 2023 року № 29719-29743/Я-02/8-2600/23 Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило ОСОБА_1 про відсутність правових підстав для проведення перерахунку та виплати пенсії у визначеному ним порядку.

Не погоджуючись з такими діями відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписами ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Умови, норми і порядок пенсійного забезпечення громадян України із числа осіб, які перебували, зокрема, на військовій службі, визначає Закон України від 09 квітня 1992 року № 2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі - Закон № 2262-XII).

За змістом статті 64 Закону № 2262-XII, у разі якщо пенсії, призначені військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію згідно з цим Законом, та членам їх сімей у попередньому календарному році та до дати індексації пенсії включно у році, в якому проводиться індексація пенсій, не перераховувалися відповідно до частини четвертої статті 63 цього Закону, для забезпечення їх індексації проводиться перерахунок пенсій у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, із застосуванням коефіцієнта збільшення, що визначається відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Сума індексації враховується під час подальшого перерахунку пенсії відповідно до статті 63 цього Закону.

24 лютого 2023 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році» (далі - Постанова № 168).

Пунктом 1 Постанови № 168 установлено, що з 1 березня 2023 р. перерахунок пенсій згідно з Порядком проведення перерахунку пенсій відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 лютого 2019 р. № 124 «Питання проведення індексації пенсій у 2019 році», проводиться із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, у розмірі 1,197.

Пунктом 2 Постанови № 168 установлено, що з 1 березня 2023 р. розміри пенсій, призначених відповідно до статей 13, 21 і 36 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (без урахування надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації пенсії, доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, щомісячної доплати до пенсії, адресної допомоги до пенсійної виплати та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством) з урахуванням розміру підвищення пенсій відповідно до пункту 2 постанови Кабінету Міністрів України від 16 лютого 2022 р. № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році» військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за зазначеним Законом (крім військовослужбовців строкової служби), та членам їх сімей і строк призначення яких до 31 грудня 2022 р. включно, підвищуються на коефіцієнт збільшення, установлений пунктом 1 цієї постанови, з урахуванням положень, передбачених пунктом 10 цієї постанови, у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом.

Водночас, Законом України від 08 липня 2011 року № 3668-VI «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» (далі - Закон № 3668-VI) встановлено обмеження максимального розміру окремих пенсійних виплат.

Статтею 2 Закону № 3668-VI визначено, що максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України «Про державну службу», «Про прокуратуру», «Про статус народного депутата України», «Про Національний банк України», «Про Кабінет Міністрів України», «Про дипломатичну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», «Про судову експертизу», «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», «Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів», «Про наукову і науково-технічну діяльність», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення», «Про судоустрій і статус суддів», Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року «Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України», не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Пунктом 2 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 3668-VI встановлено, що обмеження пенсії (щомісячного довічного грошового утримання) максимальним розміром, встановленим цим Законом, не поширюється на пенсіонерів, яким пенсія (щомісячне довічне грошове утримання) призначена до набрання чинності цим Законом.

Законом № 3668-VI внесено зміни до статті 43 Закону № 2262-XII, якою було передбачено, що максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, положення частини сьомої статті 43, першого речення частини першої статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 9 квітня 1992 року № 2262-XII зі змінами, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання Постанови № 168, Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві з 01 березня 2023 року проведено перерахунок пенсії ОСОБА_1 , у складі якої нараховано індексацію за 2023 рік у розмірі 1500,00 грн, однак фактичну виплату пенсії обмежено максимальним розміром - десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність.

У відповідь на звернення позивача, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повідомило про відсутність правових підстав для здійснення перерахунку та виплати пенсії без обмеження її максимальним розміром.

Колегія суддів зауважує, що оскаржуваним рішенням суду першої інстанції адміністративний позов задоволено частково, а тому, в силу вимог приписів частини 1 статті 308 КАС України, колегія суддів перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції виключно в частині висновків щодо протиправності обмеження пенсії позивача максимальним розміром та зобов`язання здійснити її виплату без такого обмеження.

Слід зазначити, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної відповідно до Закону № 2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, було запроваджено Законом № 3668-VI, яким одночасно внесено відповідні зміни до статті 43 Закону № 2262-XII.

Разом з тим, Рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, якими було встановлено відповідне обмеження максимального розміру пенсії, визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), та визначено, що такі положення втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Конституційний Суд України, ухвалюючи Рішення від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016, виходив із пріоритетного та безумовного характеру конституційних гарантій соціального захисту осіб, на яких поширюється дія Закону № 2262-XII, та дійшов висновку, що обмеження максимального розміру пенсії таких осіб порушує сутність конституційних гарантій щодо їх соціального захисту.

Отже, з 20 грудня 2016 року положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, які передбачали обмеження максимального розміру пенсії, втратили чинність та не можуть бути правовою підставою для обмеження пенсії ОСОБА_1 у спірних правовідносинах, які виникли з 01 березня 2023 року.

Колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на Закон України від 06 грудня 2016 року № 1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», яким у частині сьомій статті 43 Закону № 2262-XII слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».

Верховний Суд у постанові від 23 жовтня 2024 року у справі № 560/2041/22 зазначив, що буквальне розуміння змін, внесених Законом № 1774-VIII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 7-рп/2016 свідчить про відсутність у Законі № 2262-XII частини сьомої статті 43, а внесені до неї зміни є нереалізованими.

Верховний Суд у вищевказаній постанові також наголосив, що внесення Законом № 1774-VIII змін до норми, яка була визнана неконституційною та втратила чинність, саме по собі не створює правових підстав для обмеження пенсії максимальним розміром.

Аналогічний підхід викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 08 серпня 2019 року у справі № 522/3271/17, від 10 жовтня 2019 року у справі № 522/22798/17, від 17 травня 2021 року у справі № 343/870/17, від 21 грудня 2021 року у справі № 120/3552/21-а та від 14 грудня 2023 року у справі № 640/15298/20.

За таких обставин, зміна Законом № 1774-VIII періоду дії тимчасового обмеження не відновила дію частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та не запровадила нового правового регулювання щодо обмеження максимального розміру пенсії осіб, яким пенсія призначена відповідно до Закону № 2262-XII.

Також, колегія суддів вважає необґрунтованими посилання апелянта на статтю 2 Закону № 3668-VI як на самостійну правову підставу для обмеження пенсії позивача максимальним розміром.

Так, положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення статті 2 Закону № 3668-VI у частині поширення її дії на пенсії, призначені відповідно до Закону № 2262-XII, були прийняті одночасно Законом № 3668-VI, регулювали одні й ті самі правовідносини та встановлювали однакове за змістом обмеження максимального розміру пенсії.

При цьому, Конституційним Судом України у Рішенні від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 надано оцінку саме правовому регулюванню питання обмеження максимального розміру пенсій осіб, право на пенсійне забезпечення яких визначено Законом № 2262-XII, та визнано таке обмеження таким, що не відповідає вимогам статті 17 Конституції України.

Верховний Суд послідовно виходить з того, що за наявності колізії між Законом № 2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 та Законом № 3668-VI у частині обмеження максимального розміру пенсії застосуванню підлягають положення Закону № 2262-XII з урахуванням зазначеного Рішення Конституційного Суду України, а не положення Закону № 3668-VI. Такий підхід ґрунтується, зокрема, на тому, що частина сьома статті 43 Закону № 2262-XII та стаття 2 Закону № 3668-VI є однопредметними нормами, які по-різному регулюють одні й ті самі правовідносини після втрати чинності першою з них унаслідок її неконституційності.

Наведений правовий підхід підтверджено і в постанові Верховного Суду від 21 квітня 2026 року у справі № 460/10039/24, у якій безпосередньо досліджувалося питання обмеження максимальним розміром пенсії, у тому числі після її перерахунку з 01 березня 2023 року.

Верховний Суд зазначив, що положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII та положення частини першої статті 2 Закону № 3668-VI прийняті одночасно для регулювання одних і тих самих правовідносин та є однаковими за змістом, у зв`язку з чим, обмеження пенсії максимальним розміром не поширюється на осіб, яким пенсія виплачується відповідно до Закону № 2262-XII.

Верховний Суд указав, що цей висновок узгоджується з правовими позиціями, викладеними у постановах від 16 грудня 2021 року у справі № 400/2085/19, від 25 січня 2024 року у справі № 300/2754/23, від 04 грудня 2024 року у справі № 380/24300/23 та від 03 червня 2025 року у справі № 340/1362/24.

Крім того, сама по собі наявність у пункті 2 Постанови № 168 застереження про підвищення пенсії «у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом» не є правовою підставою для застосування до пенсії ОСОБА_1 відповідного обмеження, оскільки, підзаконний нормативно-правовий акт не встановлює самостійного максимального розміру пенсії, а відсилає до розміру, визначеного законом.

Також, Верховний Суд у справах щодо індексації пенсій, призначених відповідно до Закону № 2262-XII, виходив з того, що наявність у постановах Кабінету Міністрів України застереження про проведення підвищення в межах максимального розміру пенсії не є достатньою підставою для застосування такого обмеження, оскільки, після Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 чинної норми Закону № 2262-XII, яка визначала б відповідний максимальний розмір, не існує.

Зокрема, такий висновок сформульовано Верховним Судом у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 160/17347/22.

Отже, положення Постанови № 168 щодо проведення індексації у межах максимального розміру пенсії, визначеного законом, не можуть тлумачитися як такі, що відновлюють обмеження, яке втратило нормативну основу після ухвалення Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016.

Колегія суддів вважає необґрунтованим посилання апелянта на те, що Рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року № 7-рп/2016 не має зворотної дії у часі, оскільки у межах цієї справи оскаржуються дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 починаючи з 01 березня 2023 року, тобто після втрати 20 грудня 2016 року чинності положеннями частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII. Відтак застосування Рішення Конституційного Суду України до спірних правовідносин не пов`язане з наданням йому зворотної дії у часі.

Також, колегія суддів вважає необґрунтованими доводи апелянта, пов`язані з постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 та судовим рішенням у справі № 826/3858/18, а також посилання на неприйняття Кабінетом Міністрів України після визнання нечинними окремих положень Постанови № 103 нового нормативно-правового акта щодо умов та порядку перерахунку пенсій.

Предметом апеляційного перегляду у даній справі не є наявність підстав для проведення перерахунку пенсії ОСОБА_1 у зв`язку зі зміною розміру грошового забезпечення відповідних категорій осіб у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 63 Закону № 2262-XII. Спірні правовідносини стосуються виключно правомірності застосування Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві максимального розміру до пенсії позивача після проведення з 01 березня 2023 року її індексації відповідно до Постанови № 168. Тому, наведені доводи апеляційної скарги не стосуються правових підстав, з яких судом першої інстанції задоволено позовні вимоги, та не спростовують його висновків в оскаржуваній частині.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність у Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві правових підстав для застосування з 01 березня 2023 року до пенсії ОСОБА_1 , призначеної відповідно до Закону № 2262-XII, обмеження максимальним розміром.

За таких обставин, обмеження відповідачем пенсії ОСОБА_1 десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, після проведення її індексації з 01 березня 2023 року є протиправним, у зв`язку з чим, суд першої інстанції обґрунтовано зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше виплачених сум.

Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.

Згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 10 березня 2025 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.

Судді Безименна Н.В.

Кузьмишина О.М.