Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №640/2091/20 — Шостий апеляційний адміністративний суд

Суд: Шостий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: транспорту та перевезення пасажирів

Дата: 28 вересня 2026 р.

Справа: №640/2091/20

Суддя: Сорочко Євген Олександрович

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/2091/20 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Горшкова О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Чаку Є.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Івенрайс» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправними та скасувати рішення, зобов`язати вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Івенрайс» звернулося до Харківського окружного адміністративного суду із позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову Київського міжрегіонального управлінням Укртрансбезпеки про застосування адміністративно-господарського штрафу №170220 від 23.12.2019, винесену у відношенні Товариства з обмеженою відповідальністю «Івенрайс».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено вимоги законодавства про автомобільний транспорт під час проведення перевірки транспортного засобу позивача та причепу, оскільки перевищення габаритно-вагових обмежень транспортного засобу не було належним чином зафіксовано у акті про перевищення нормативних габаритних/вагових парметрів, так як відповідний акт на вимогу Порядку № 1007/1207 не складався. Позивачу не вручалась довідка про результати здійснення вагового габаритного контролю, так як і не надавались і інші документи у підтвердження здійснення виміру транспортного засобу. Отже жодними документами відповідач не підтвердив вимірювання або зважування транспортного засобу: марки DAF, д.н.з. НОМЕР_1 , з причепом марки TAD д.н.з. НОМЕР_2 . Крім того, зазначив, що саме перевізник несе відповідальність за порушення Закону України від 05.04.2001 №2344-III «Про автомобільний транспорт». Однак, позивач не був перевізником, тому притягнення його до відповідальності є необґрунтованим.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що у ході рейдової перевірки посадовими особами перевірено транспортний засіб позивача марки DAF, д.н.з. НОМЕР_1 , з причепом марки TAD д.н.з. НОМЕР_2 та встановлено факт здійснення перевезення вантажу з перевищенням габаритних норм та без оформлення необхідного дозволу, а саме: ширина склала - 3,8 метра при нормативно-допустимому 2,6 метра, а висота склала - 4,4 метра, при нормативно-допустимому 4 метра. Вказані дані зафіксовані належним чином у довідці про результат здійснення габаритно-вагового контролю № 0011824 від 07.11.2019. У звязкуіз виявленими порушенням складено акт про перевищення транспортним засобом нормативних вагових параметрів №0002533 від 07.11.2019. Відсутність методики проведення габаритно-вагового контролю не є підставою для звільнення перевізника від відповідальності за перевищення вагових та габаритних параметрів та застосування штрафу за таке порушення. Таким чином оскаржувана постанова, на думку відповідача, про застосування адміністративно-господарського штрафу №170220 від 23.12.2019 є правомірною та такою, що відповідає вимогам законодавства України, а відтак не підлягає скасуванню.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Івенрайс» зареєстроване як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено відповідний запис.

Відповідно до договору оренди рухомого майна №13 ВАТ від 02.01.2019, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю «АГРАРНІ СИСТЕМНІ ТЕХНОЛОГІЇ» (орендар) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Івенрайс» (орендодавець) за цим договором орендодавець зобов`язується передати, а орендар зобов`язується прийняти в строкове платне користування автомобільний вантажний транспорт. Склад, вартість, технічні характеристики майна та інші характеристики майна погоджуються сторонами у додатках до даного договору. Орендар зобов`язується повернути предмет оренди після закінчення терміну дії договору. Термін дії договору встановлюється по 31.12.2019 включно.

Відповідно до товарно-транспортної накладної від 07.11.2019 №9010 07.11.2019 автомобілем DAF, д.н.з. НОМЕР_1 , здійснювалось перевезення вантажу (комбайн і жатка) (автомобільний перевізник Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРАРНІ СИСТЕМНІ ТЕХНОЛОГІЇ»; замовник Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРАРНІ СИСТЕМНІ ТЕХНОЛОГІЇ»; вантажовідправник Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРАРНІ СИСТЕМНІ ТЕХНОЛОГІЇ».

На підставі направлення на перевірку від 04.11.2019 № 009982 посадовими особами Управління Укртрансбезпеки 07.11.2019 проведено рейдову перевірку вказаного транспортного засобу, за результатами якої складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом №170476, яким встановлено порушення абзацу 16 частини 1 статті 60 Закону України №2344-ІІІ «Про автомобільний транспорт», зокрема, перевищення встановлених законодавством габаритних норм більше ніж на 20% при перевезенні вантажу без відповідного дозволу.

На підставі Акта проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом від 07.11.2019 №170476 Київським міжрегіональним управлінням Укртрансбезпеки прийнято постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 23.12.2019 №170220, якою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Івенрайс» застосовано адміністративно-господарський штраф у розмірі 34000,00 грн.

Вважаючи вищевказане рішення протиправним, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку, що правові підстави для накладення на позивача, який не є перевізником, адміністративно-господарського штрафу, передбаченого абзацом 16 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» відсутні.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами - суб`єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень регулюються Законом України «Про автомобільний транспорт».

Відповідно до статті 6 зазначеного Закону державний контроль автомобільних перевізників здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок. Рейдові перевірки дотримання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом здійснюються шляхом зупинки транспортного засобу або без такої зупинки посадовими особами центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики з питань безпеки на наземному транспорті, та його територіальних органів, які мають право зупиняти транспортний засіб у форменому одязі за допомогою сигнального диска (жезла) відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України.

Процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб`єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту, вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом визначається Порядком здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567).

Згідно з абзацом 1 пункту 15 Порядку № 1567 під час проведення рейдової перевірки перевіряється, наявність визначених статтями 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом.

Статтею 48 Закону України «Про автомобільний транспорт» встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред`являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.

У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов`язковим документом є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п`яти відсотків (частина четверта статті 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»).

Постановою Кабінету Міністрів України №879 від 27.06.2007 року «Про заходи щодо збереження автомобільних доріг загального користування» затверджено Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - Порядок № 879).

Відповідно до пункту 2 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.

Пунктом 3 Порядку №879 передбачено, що габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.

За результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення (пункт 18 Порядку №879).

Крім того, за результатами габаритно-вагового контролю посадові особи та/або працівники Укртрансбезпеки або її територіальних органів визначають належність транспортного засобу до великовагових та/або великогабаритних. У разі виявлення факту перевищення хоча б одного вагового та/або габаритного нормативного параметра більш як на 2 відсотки подальший рух транспортного засобу забороняється до внесення плати за його проїзд автомобільними дорогами загального користування (далі - плата за проїзд). Плата за проїзд великовагового та/або великогабаритного транспортного засобу, що рухався без відповідного дозволу, здійснюється у подвійному розмірі за пройдену частину маршруту по території України (пункти 20, 21 Порядку №879).

При цьому, відповідно до підпункту 3 пункту 2 Порядку №879 великовагові та великогабаритні транспортні засоби це транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у пункті 22.5 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - Правила дорожнього руху).

Водночас, абзацом 1 пункту 22.5 Правил дорожнього руху за спеціальними правилами здійснюється, зокрема, рух транспортних засобів та їх составів, що мають фактичну масу понад 40 т (для контейнеровозів - понад 44 т, на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - до 46 т), навантаження на одиночну вісь - 11 т (для автобусів, тролейбусів - 11,5 т), здвоєні осі - 16 т, строєні - 22 т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11 т, здвоєні осі - 18 т, строєні - 24 т).

Рух транспортних засобів та їх составів з навантаженням на одиночну вісь понад 11 т, здвоєні осі - понад 16 т, строєні осі - понад 22 т або фактичною масою понад 40 т (для контейнеровозів - навантаження на одиночну вісь - понад 11 т, здвоєні осі - понад 18 т, строєні осі - понад 24 т або фактичною масою понад 44 т, а на встановлених Укравтодором і Національною поліцією для них маршрутах - понад 46 т) у разі перевезення подільних вантажів автомобільними дорогами забороняється (абзац 3 пункту 22.5 Правил дорожнього руху).

Відповідно до абзацу 16 частини першої статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 20 % при перевезенні вантажу без відповідного дозволу - штраф у розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно зі статтею 1, 33, абзаців 14, 15, 16 частини першої статті 60 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами.

Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах. Для виконання перевезень небезпечних вантажів автомобільний перевізник повинен одержати відповідну ліцензію.

За порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм без відповідного дозволу.

Таким чином, відповідальність за порушення вимог законодавства сфері автомобільного транспорту під час перевезення вантажів несуть саме перевізники.

З матеріалів справи вбачається, що на момент здійснення перевірки транспортного засобу DAF, д.н.з. НОМЕР_1 перевізником був - Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРАРНІ СИСТЕМНІ ТЕХНОЛОГІЇ» на підставі договору оренди рухомого майна №13 ВАТ від 02.01.2019, оскільки вказаний транспортний засіб у відповідності до вимог чинного законодавства був переданий позивачем у строкове платне користування вказаному суб`єкту господарювання, а тому позивач у спірних правовідносинах не мав статусу автомобільного перевізника, та не міг бути суб`єктом відповідальності.

Інформація про позивача, як автомобільного перевізника не була зазначена у ТТН від 07.11.2019 №9010 07.11.2019, якою оформлено перевезення вантажу - комбайн і жатка. Натомість, у вказаній товарно-транспортній накладній перевізником зазначено Товариство з обмеженою відповідальністю «АГРАРНІ СИСТЕМНІ ТЕХНОЛОГІЇ».

Таким чином, позивач в спірних правовідносинах не є автомобільним перевізником у розумінні положень Закону України «Про автомобільний транспорт» і не може нести відповідальність, передбачену частиною 1статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».

Відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт, передбачена частиною першої статті 60 Закону № 2344-III, застосовується до автомобільних перевізників, а не до власників/користувачів транспортного засобу, яким перевозиться вантаж. Автомобільний перевізник має використовувати транспортний засіб для перевезення вантажу на законних підставах. Проте автомобільним перевізником є той, хто за умовами договору (із замовником) про перевезення вантажу надає відповідну послугу (статті 33, 50 Закону № 2344-III), а не власник/користувач транспортного засобу.

Тому автомобільний перевізник не може визначатися тільки на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб (адже такі дані не завжди можуть збігатися).

Положення статті 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» застосовуються виключно до автомобільного перевізника і не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 09.08.2019 у справі №806/1450/16.

З огляду на зазначене, посадові особи Укртрансбезпеки повинні забезпечити відповідні вимоги Закону України «Про автомобільний транспорт» про те, що понести відповідальність за порушення законодавства про автомобільний транспорт повинен дійсний автомобільний перевізник, тобто особа, яка в момент перевірки здійснювала автомобільне перевезення, при цьому була зобов`язана дотримуватись вимог указаного Закону і, серед іншого, забезпечити водія (та/або іншу уповноважену особу, присутню при перевірці) відповідною документацією, яка є необхідною для повното та всебічного встановлення усіх обставин, які були предметом перевірки.

Обов`язок із встановлення дійсного автомобільного перевізника має Укртрансбезпека, яка, у випадку встановлення порушення законодавства про автомобільний транспорт, зобов`язана притягнути до адміністративної відповідальності лише винну в указаних порушеннях особу. При цьому притягнення до адміністративної відповідальності особи, яка не була в момент перевізника автомобільним перевізником є недопустимою, а тягар наслідків у такому випадку несе компетентний контролюючий орган - Укртрансбезпека.

При цьому, належність на праві власності позивачу транспортного засобу не спростовує тієї обставини, що він не провадив діяльність з перевезення, тобто не був автомобільним перевізником на зазначеному транспортному засобі станом на дату виявлення спірних порушень.

Тобто, позивач не є перевізником та не може нести відповідальність за перевищення перевізником нормативу вагового або габаритного параметру виключно на підставі того, що вказаний автомобіль на праві власності належить йому.

Позивач, в розумінні вимог Закону № 2344-III, в межах спірних правовідносин не є автомобільним перевізником, а отже, не є суб`єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, у зв`язку з чим правових підстав для застосування до нього адміністративно господарського штрафу згідно з ч. 1 ст. 60 цього ж Закону немає.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті - залишити без задоволення, а рішення Харківського окружного адміністративного суду від 14 травня 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя Є.В. Чаку

Оригінал: reyestr.court.gov.ua