Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №320/38730/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/38730/24 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Жукова Є.О.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Чаку Є.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТРАНСПОРТНО-ТУРИСТИЧНА КОМПАНІЯ «НОВА УКРАЇНА» до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «ТРАНСПОРТНО-ТУРИСТИЧНА КОМПАНІЯ «НОВА УКРАЇНА» звернулося до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову від 18.07.2024 №52113/ТД/ДПС/ФС-71.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оскаржувана постанова не відповідає вимогам закону, винесеною без достатніх правових підстав, є необґрунтованою, протиправною та такою, що підлягає скасуванню. У діях позивача відсутній склад правопорушення, передбачений абзацом другим частини першої статті 265 КЗпП України. Товариство здійснює основну діяльність із перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, для чого використовує автобуси. При цьому, у Товариства виникає необхідність залучення до перевезень третіх осіб, із якими не укладаються трудові договори, а укладаються разові цивільно - правові договори відповідно до умов Цивільного кодексу України.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що з матеріалів перевірки ГУ ДПС у м. Києві щодо фактичної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно - туристична компанія «Нова Україна» встановлено факт використання праці водіїв (відповідно до зазначеного переліку) без належного оформлення трудових відносин із зазначеним суб`єктом господарювання. З водіями позивачем було укладено цивільно - правові договори, аналізом змісту яких відповідачем встановлено, що зазначені у вказаних договорах виконувані роботи (надані послуги) відносяться за КВЕД до робіт постійного характеру виконання та їх можуть виконувати лише працівники, до яких законодавством встановлено певні вимоги, а саме: повинні мати класність та відповідні категорії С, Д, Е. Так, відповідач дійшов висновку, що професії, за якими працювали/ працюють особи (з якими укладені договори на виконання робіт) відповідно до кваліфікаційних характеристик виконували систематично трудові функції, за конкретною кваліфікацією, професією, посадою, робота зазначених працівників фактично організовувалась ТОВ «ТТК «Нова Україна», крім того, працівники несли матеріальну відповідальність, тому в даному випадку позивач мав законні підстави для укладання трудових договорів. Крім того, відповідач зазначає, що у відносинах, які склалися між позивачем та наведеними вище водіями, вбачаються ознаки трудових відносин. Водії були допущені до роботи без укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (постанова КМУ №413 «Про порядок повідомлення Державній фіскальній службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу»), що є порушенням частини першої ст.21, частини четвертої ст. 24 КЗпП України, та наголошує, що застосування до позивача штрафних санкцій стосовно ТОВ «ТТК «Нова Україна» за порушення приписів Кодексу законів про працю України здійснюється з метою захисту трудових прав працівників

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Транспортно - туристична компанія «Нова Україна» (код ЄДРПОУ 43546215) з основним видом господарської діяльності - перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом має ліцензію Міністерства транспорту та зв`язку України на внутрішні перевезення пасажирів автобусами; міжнародні перевезення пасажирів автобусами (строк дії ліцензії - необмежений; номер та дата прийняття рішення про видачу ліцензії - №725 від 10.11.2023), що підтверджується Витягом Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпеки) від 06.08.2024.

Відповідно до штатного розпису ТОВ «ТТК «НОВА Україна» станом на 01.10.2023 року кількість штатних одиниць позивача складає 8, з яких водії автотранспортних засобів - 6.

Відповідно до тексту цивільно - правових договорів на виконання робіт (надання послуг), копії яких містяться в матеріалах справи (т.1 а.с. 110 - 270) з фізичними особами, зазначеними в преамбулі вказаних договорів, такими як: ОСОБА_1 (паспорт серія НОМЕР_1 , виданий Білоцерківським РУГУ МВС України в Київській області « 15» листопада 2001 р., ІПН НОМЕР_2 ); ОСОБА_2 (ID - картка № НОМЕР_3 , виданий 4430 « 25»листопада 2020 р., ІПН НОМЕР_4 ); ОСОБА_3 (паспорт серія НОМЕР_5 , виданий Харківським РУГУ МВС України в Харківській області « 17» січня 1999 р., ІПН НОМЕР_6 ); ОСОБА_4 (паспорт серія НОМЕР_7 , виданий Орджонікідзевським РВ Маріупольського МУ ГУМВС України в Донецькій області « 23» вересня 2009 р., ІПН НОМЕР_8 ); ОСОБА_5 (паспорт серія НОМЕР_9 , виданий Оболонським РУ ГУ МВС України в м. Києві « 08» травня 2007 р., ІПН НОМЕР_10 ); ОСОБА_6 (паспорт серія НОМЕР_11 , виданий Орджонікідзевським РВКМУУМВС України в Харківській області «29» жовтня 1999 р., ІПН НОМЕР_12 ); ОСОБА_7 (паспорт серія НОМЕР_13 , виданий Сокирянським РВ УМВС України в Чернівецькій області « 01» вересня 2000 р., ІПН НОМЕР_14 ); ОСОБА_8 (паспорт серія НОМЕР_15 , виданий Оболонським РУ ГУ МВС України « 06» травня 2007 р., ІПН НОМЕР_16 ); ОСОБА_9 (паспорт серія НОМЕР_17 , виданий Первомайським РУ ГУ МВС України в Миколаївській області « 01» квітня 2001 р., ІПН НОМЕР_18 ); ОСОБА_10 (паспорт серія НОМЕР_19 , виданий ТУМ Солом`янського району в м. Києві « 18» січня 2011 р., ІПН НОМЕР_20 ); ОСОБА_11 (паспорт серія НОМЕР_21 , виданий Орджонікідзевським РВКМУУМВС України в Харківській області «29» жовтня 1999 р., ІПН НОМЕР_10 ); ОСОБА_12 (ID - картка № НОМЕР_22 , виданий 8026 « 02» вересня 2019 р., ІПН НОМЕР_23 ); ОСОБА_13 (ID - картка № НОМЕР_24 , виданий 1429 « 06» вересня 2017 р., ІПН НОМЕР_25 ); ОСОБА_14 (паспорт серія НОМЕР_26 , виданий Обухівським РВ ГУ МВС України в Київській області « 15» березня 2001 р., ІПН НОМЕР_27 ); ОСОБА_15 (ID - картка № НОМЕР_28 , виданий 6351 « 29» березня 2018 р., ІПН НОМЕР_29 ); ОСОБА_16 (паспорт серія НОМЕР_30 , виданий Залізничним РУ ГУ МВС України в м. Києві « 15» січня 1999 р., ІПН НОМЕР_31 ); ОСОБА_17 (паспорт серія НОМЕР_32 , виданий Оболонським РУ ГУ МВС України у м. Києві « 27» грудня 2005 р., ІПН НОМЕР_33 ); ОСОБА_18 (паспорт серія НОМЕР_34 , виданий Шевченківським РУ ГУ МВС України в м. Києві « 29» травня 1998 р.); ІПН НОМЕР_35 ); ОСОБА_19 (паспорт серія НОМЕР_36 , виданий Бердянським МВ УМВС України в Запорізькій області « 29» червня 2006 р., ІПН НОМЕР_37 ); ОСОБА_20 (ID - картка № НОМЕР_38 , виданий 3238 « 07» грудня 2021 р.; ІПН НОМЕР_39 ); ОСОБА_21 (паспорт серія НОМЕР_40 , виданий Дарницьким РУ ГУ МВС України у м. Києві « 14» грудня 1995 р., ІПН НОМЕР_41 ); ОСОБА_22 (паспорт серія НОМЕР_42 , виданий Гайсинським РВ УМВС України у Вінницькій області « 21» жовтня 2004 р., ІПН НОМЕР_43 ); ОСОБА_23 (паспорт серія НОМЕР_44 , виданий Рубіжанським МВУМВС України в Луганській області, « 18» листопада 2004 р., ІПН НОМЕР_45 ); ОСОБА_24 (ID - картка № НОМЕР_46 , виданий 8036 « 14» травня 2018 р., ІПН НОМЕР_47 ); ОСОБА_25 (паспорт серія НОМЕР_48 , виданий Макарівським РВ ГУ МВС України в Київській області « 12» січня 2006 р., НОМЕР_49 ); ОСОБА_26 (паспорт серія НОМЕР_50 , виданий Шевченківським ВМ Приморського РВ УМВС України в Одеській області « 12» грудня 2001 р., ІПН НОМЕР_51 ); ОСОБА_27 (паспорт серія НОМЕР_52 , виданий Луцьким МВ УМВС України у Волинській області « 14» лютого 2007 р., ІПН НОМЕР_53 ); ОСОБА_28 (паспорт серія НОМЕР_54 , виданий Голованівським РВУ МВС України в Кіровоградській області « 15» травня 1997 р., ІПН НОМЕР_55 ); ОСОБА_29 (паспорт серія НОМЕР_56 , виданий Голосіївським МВС України в м. Києві « 29» січня 2008 р., ІПН НОМЕР_57 ); ОСОБА_30 (паспорт серія НОМЕР_58 , виданий ЦСВМ К-Святошинським РВ України в Київській області « 23» січня 2002 р., ІПН НОМЕР_59 ); ОСОБА_31 (ID - картка № НОМЕР_60 , виданий 1436 « 07» червня 2019 р., ІПН НОМЕР_61 ); ОСОБА_32 (паспорт серія НОМЕР_62 , виданий Первомайським МВ УМВС України в Миколаївській області « 24» грудня 1997 р., ІПН НОМЕР_63 ); ОСОБА_33 (паспорт серія НОМЕР_64 , виданий Саксаганським РВ Криворозького МУ УМВС України у Дніпропетровській області « 10» квітня 1997 р., ІПН НОМЕР_65 ); ОСОБА_34 (ID - картка № НОМЕР_66 , виданий 3210 « 25» травня 2023 р., ІПН НОМЕР_67 ); ОСОБА_35 (паспорт серія НОМЕР_68 , виданий Первомайським МВ УМВС України в Миколаївській області « 18» липня 2017 р., ІПН НОМЕР_69 ); ОСОБА_36 (ID - картка № НОМЕР_70 , виданий 1830 « 10» лютого 2023 р., ІПН НОМЕР_71 ); ОСОБА_37 (паспорт серія НОМЕР_72 , виданий Баришівським РВ ГУ МВС України в Київській області « 15» лютого 2001 р., ІПН НОМЕР_73 ); ОСОБА_38 (ID - картка НОМЕР_74 , виданий 8017 « 19» жовтня 2003 р., ІПН НОМЕР_75 ) було укладено зазначені цивільно - правові договори на виконання робіт (надання послуг) та підписано акти приймання - передачі виконаних робіт.

Відповідно до відомостей про нарахування заробітної плати (доходу, грошового забезпечення) застрахованим особам, платіжних інструкцій в національній валюті, копії яких містяться в матеріалах даної адміністративної справи (т.1 а. с. 44 - 107), наведеним вище особам - водіям було сплачено обумовлену договорами винагороду, з якої позивачем сплачено належні відрахування до державного бюджету та відповідних спеціальних фондів.

Головним управлінням ДПС у м. Києві на підставі ст.20, ст.80 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755 - VI (зі змінами та доповненнями) з питань дотримання вимог Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755 - VI (зі змінами та доповненнями), Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322 - VIII було здійснено фактичну перевірку Товариства з обмеженою відповідальністю «Транспортно - туристична компанія «Нова Україна» (код ЄДРПОУ 43546215), яке знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Симона Петлюри, буд.28.

За результатами зазначеної фактичної перевірки Головним управлінням ДПС у м. Києві було складено акт фактичної перевірки від 22.05.2024 року №009729 відповідно до висновків якого було встановлено порушення ч.1 ст.21, ч.4 ст.24 Кодексу законів про працю України від 10.12.1971 №322 - VIII з огляду на те, що у відносинах, які склалися між ТОВ «ТТК «НОВА Україна» та зазначеними в акті фізичними особами (водіями) вбачаються ознаки трудових відносин; фізичні особи (водії) були допущені до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (постанова КМУ №413 «Про порядок повідомлення Державній податковій службі та її територіальним органам про прийняття працівника на роботу»).

Центральним міжрегіональним управлінням Державної служби з питань праці на підставі Акта фактичної перевірки Головного управління ДПС у м. Києві від 22.05.2024 року №52113/26/15/07/43546215 щодо порушень у ТОВ «ТТК «НОВА Україна» законодавства про працю було винесено постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 18.07.2024 року №52113/ТД/ДПС/ФС - 71, відповідно до якої, керуючись статтею 265 Кодексу законів про працю України, статтею 53 Закону України «Про зайнятість населення», частиною третьою статті 34 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року №509 (зі змінами та доповненнями) та на підставі абзацу 2 частини 2 ст.265 КЗпП України на ТОВ «ТТК «НОВА Україна» накладено штраф у розмірі 2880000 (два мільйони вісімсот вісімдесят тисяч) гривень 00 коп.

Вважаючи вказану постанову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів з відповідним позовом.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що відповідачем не доведено порушення позивачем приписів чинного законодавства.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Питання, пов`язані зі здійсненням державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю регулюються нормами Конституції України, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про охорону праці», Податкового кодексу України, Закону України «Про зайнятість населення», Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509.

Відповідно до статті 259 Кодексу законів про працю України державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

Згідно із статтею 21 Кодексу законів про працю України трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про охорону праці» працівник - це особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов`язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

Згідно із пунктом 2 частини п`ятої статті 50 Закону України «Про зайнятість населення» роботодавцям забороняється застосовувати працю громадян без належного оформлення трудових відносин, вчиняти дії, спрямовані на приховування трудових відносин.

Статтею 24 Кодексу законів про працю України визначено, що трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання такої форми є обов`язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров`я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; в інших випадках, передбачених законодавством України.

Працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина третя статті 24 Кодексу законів про працю України).

Згідно із абзацом 2 частини другої статті 265 Кодексу законів про працю України юридичні та фізичні особи-підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі: фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час у разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та податків - у тридцятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, щодо якого скоєно порушення.

Частиною четвертою статті 265 Кодексу законів про працю України визначено, що штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 затверджено Порядок накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення (далі - Порядок № 509).

У пункті 1 та 2 Порядку № 509 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено механізм накладення на суб`єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" (далі - штрафи).

Штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту), керівниками виконавчих органів міських рад міст обласного значення, сільських, селищних, міських рад об`єднаних територіальних громад та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами четвертим - шостим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).

Штрафи накладаються на підставі:

рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації;

акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю або зайнятість населення, здійсненого у зв`язку з невиконанням вимог припису;

акта, складеного за результатами заходу державного контролю за додержанням законодавства про працю, у ході якого виявлено факти використання праці неоформлених працівників;

акта про неможливість проведення інспекційного відвідування/невиїзного інспектування;

акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.

Державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, має право здійснювати центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, а також фіскальні органи.

Податковим кодексом України передбачено право контролюючого органу (органів Державної фіскальної служби) проводити фактичну перевірку дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Пунктом 80.6 статті 80 Податкового кодексу України передбачено, що під час проведення фактичної перевірки в частині дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами), в тому числі тим, яким установлено випробування, перевіряється наявність належного оформлення трудових відносин, з`ясовуються питання щодо ведення обліку роботи, виконаної працівником, обліку витрат на оплату праці, відомості про оплату праці працівника. Для з`ясування факту належного оформлення трудових відносин з працівником, який здійснює трудову діяльність, можуть використовуватися документи, що посвідчують особу, або інші документи, які дають змогу її ідентифікувати (посадове посвідчення, посвідчення водія, санітарна книжка тощо).

Виходячи зі змісту Порядку № 509 він передбачає можливість розгляду справи та накладення на суб`єкта господарювання штрафу на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, в ході якої виявлено порушення законодавства про працю.

Таким чином, самостійною підставою для накладення штрафу за порушення законодавства про працю є також акт перевірки ДПС, її територіального органу.

Частиною восьмою статті 265 Кодексу законів про працю України визначено, що штрафи, зазначені в абзаці другому частини другої цієї статті, можуть бути накладені центральним органом виконавчої влади, зазначеним у частині четвертій цієї статті, без здійснення заходу державного нагляду (контролю) на підставі рішення суду про оформлення трудових відносин із працівником, який виконував роботу без укладення трудового договору, та встановлення періоду такої роботи чи роботи на умовах неповного робочого часу в разі фактичного виконання роботи повний робочий час, установлений на підприємстві, в установі, організації. Разом з тим, питання укладання і виконання цивільно - правових договорів регулюються нормами Цивільного кодексу України.

Разом з тим, питання укладання і виконання цивільно - правових договорів регулюються нормами Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України передбачається, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

А відповідно до ч.1 ст. 627 Цивільного кодексу України зазначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. ст. 628, 629 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору. Договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Суд першої інстанції вірно вказав, що відповідачем не було доведено факт надання фізичними особами - сторонами по зазначеним вище цивільно - правовим договорам трудових книжок позивачу, належність останніх до штату підприємства - позивача, підпорядкування останніх правилам внутрішнього трудового розпорядку, здійснення обліку їх робочого часу замовником, незалежність заробітку осіб, з якими укладені договори, від кількісних показників виконання договору - кількості виконаних заявок замовника, а також відсутність у відносинах між позивачем та виконавцями заздалегідь встановлених норм виконання робіт, мінімальної плати за укладеними цивільно - правовими договорами, що свідчить саме про відповідність відносин, які склалися між позивачем та виконавцями за укладеними цивільно - правовими договорами, ознакам договору про надання послуг, а не фактичним трудовим відносинам.

Так, відповідно до ч.1 ст.901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відтак, договори з фізичними особами на використання їхньої праці можуть укладатися як відповідно до трудового, так і відповідно до цивільно - правового законодавства, при цьому слід розрізняти особливості цих договорів.

Цивільно - правовий договір - це угода між громадянином і організацією (підприємством, тощо) на виконання першим певної роботи (а саме: договір підряду, договір доручення тощо), предметом якого є надання певного результату праці, але з цього виду договору не виникають трудові відносини, на які поширюється трудове законодавство.

При цьому, за цивільно - правовим договором, укладеним між суб`єктом господарювання і громадянином, останній зобов`язується за винагороду виконувати для підприємства (підприємця) індивідуально визначену роботу.

Основною ознакою, що відрізняє договірні відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес трудової діяльності, її організація. За цивільно - правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату. Виконавець, на відміну від працівника, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Цивільно - правові договори застосовуються, як правило, для виконання конкретної роботи, що спрямована на одержання результатів праці, і у разі досягнення цієї мети договір вважається виконаним і дія його припиняється. Тобто, він застосовується для реалізації визначених, найчастіше разових робіт.

За трудовим договором працівника приймають на роботу (посаду), включену до штату підприємства, для виконання певної роботи (певних функцій) за конкретною кваліфікацією, професією, посадою. Працівникові гарантується заробітна плата, встановлені трудовим законодавством гарантії, пільги, компенсації тощо.

За цивільним договором оплачується не процес праці, а її результат, який визначають після закінчення роботи і оформляють актами здавання - приймання виконаних робіт (наданих послуг), на підставі яких проводиться їх оплата. Договором також може бути передбачено попередню або поетапну оплату. У трудовій книжці не робиться запис про виконання робіт за цивільно - правовими договорами.

Незважаючи на деякі спільні риси цивільно - правових договорів та трудового договору, вони є різними, оскільки, перш за все, підпадають під сферу дії різних законодавчих актів. Так, відносини між роботодавцем та працівником за трудовим договором регулюються КЗпП України, на нього поширюється дія Закону України «Про охорону праці» та прийняті відповідно до них нормативно - правові акти з охорони праці. При укладанні цивільно - правової угоди (договору) на сторін (замовника та виконавця) поширюються норми цивільного законодавства України.

При цьому, як вже зазначалося вище, чинне законодавство не містить обов`язкових приписів, у яких випадках сторони зобов`язані укладати трудові договори, а в яких - цивільно - правові договори (угоди) на виконання певних робіт, що має логічним наслідком наявність у сторін договору (роботодавця та працівника) свободи у своєму виборі щодо форми оформлення трудових відносин, а відтак - права на свій розсуд визначати вид такого договору.

Характерними ознаками трудових відносин є: систематична виплата заробітної плати за процес праці (а не її результат); підпорядкування правилам внутрішнього трудового розпорядку; виконання роботи за професією (посадою), визначеною Національним класифікатором України ДК 003:2010 «Класифікатор професій», затвердженим наказом Держспоживстандарту від 28.07.2010 №327; обов`язок роботодавця надати робоче місце; дотримання правил охорони праці на підприємстві, в установі, організації тощо.

Отже, основною ознакою, що відрізняє цивільно-правові відносини від трудових, є те, що трудовим законодавством регулюється процес організації трудової діяльності. За цивільно-правовим договором процес організації трудової діяльності залишається за його межами, метою договору є отримання певного матеріального результату.

Так, виконавець, який працює за цивільно-правовим договором, на відміну від працівника, який виконує роботу відповідно до трудового договору, не підпорядковується правилам внутрішнього трудового розпорядку, він сам організовує свою роботу і виконує її на власний ризик.

Основними ознаками трудового договору, є: праця юридично несамостійна, протікає в рамках певного підприємства, установи, організації (юридичної особи) або в окремого громадянина (фізичної особи); шляхом виконання в роботі вказівок і розпоряджень власника або уповноваженого ним органу; праця має гарантовану оплату; виконання роботи певного виду (трудової функції); трудовий договір, як правило, укладається на невизначений час; здійснення трудової діяльності відбувається, як правило, в складі трудового колективу; виконання протягом встановленого робочого часу певних норм праці; встановлення спеціальних умов матеріальної відповідальності; застосування заходів дисциплінарної відповідальності; забезпечення роботодавцем соціальних гарантій.

Відповідальність працівника за трудовим договором регулюється лише імперативними нормами (КЗпП України та інших актів трудового законодавства), що не можуть змінюватися сторонами у договорі, а відповідальність виконавця послуг у цивільно-правових відносинах визначається в договорі, а те, що ним не врегульоване - чинним законодавством України.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 02.02.2021 у справі №0540/5987/18-а, від 06.03.2019 у справі №802/2066/16-а, від 13.06.2019 у справі №815/954/18, від 22.06.2021 у справі №420/6605/18, від 27.11.2024 у справі №460/52392/22.

З матеріалів справи вбачається, що зазначені відповідно до переліку, наведеного в акті Головного управління ДПС у м. Києві від 22.05.2024 №52113/26//15/07/43546215, фізичні особи виконували роботи на підставі цивільно - правових договорів, отримали відповідну винагороду, з якої сплачено відрахування до державного бюджету та спеціальних фондів.

При цьому будь - якими належними та допустимими доказами відповідачем під час розгляду справи не було підтверджено існування фактичних трудових відносин між зазначеними вище водіями за цивільно - правовими угодами та позивачем - Товариством з обмеженою відповідальністю «Транспортно - туристична компанія «Нова Україна» (код ЄДРПОУ 43546215).

Відповідно до ст.1 Закону України «Про автомобільний транспорт», водій - це особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.

Відповідно до ст.9 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено особливості ліцензування на автомобільному транспорті та зазначено наступне.

Ліцензування на автомобільному транспорті спрямоване на визначення початкових і поточних умов надання послуг з перевезень пасажирів і небезпечних вантажів, а також найважливіших параметрів обслуговування споживачів.

Завданням ліцензування на автомобільному транспорті є: сприяння становленню сучасного ринку послуг, розвитку автомобільного транспорту та стимулювання впровадження нових видів послуг; підвищення ефективності використання транспортних засобів; створення конкурентного середовища; захист прав споживачів та ринку послуг від небезпечних перевезень; забезпечення соціальних стандартів транспортного обслуговування; забезпечення використання сертифікованих і дозволених для використання транспортних засобів; забезпечення доступності послуг та підвищення якості транспортного обслуговування.

Ліцензія видається на господарську діяльність з надання послуг з перевезення пасажирів і небезпечних вантажів на такі види робіт: надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів автобусами; надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів на таксі; надання послуг з внутрішніх перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення; надання послуг з внутрішніх перевезень небезпечних вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами; надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів автобусами; надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів на таксі; надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів легковими автомобілями на замовлення; надання послуг з міжнародних перевезень небезпечних вантажів вантажними автомобілями, причепами та напівпричепами.

Ліцензія на надання послуг з міжнародних перевезень пасажирів чи небезпечних вантажів надає право автомобільному перевізнику надавати послуги з внутрішніх перевезень пасажирів чи вантажів.

Ліцензування на автомобільному транспорті здійснюється з урахуванням вимог Закону України «Про адміністративну процедуру» та особливостей, визначених цим Законом.

Відповідно до ст.16 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено статус персоналу автомобільного транспорту, та, зокрема, зазначено, що до персоналу автомобільного транспорту належать працівники, які безпосередньо надають послуги з перевезення пасажирів чи вантажів, виконують роботи з ремонту та технічного обслуговування транспортних засобів, надають допоміжні послуги, пов`язані з перевезеннями.

Трудові відносини персоналу автомобільного транспорту регулюються трудовим законодавством, у тому числі положенням про дисципліну та правилами внутрішнього трудового розпорядку.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено вимоги до персоналу автомобільного транспорту, такі як: мати необхідний рівень професійної кваліфікації; забезпечувати якісне та безпечне надання послуг автомобільного транспорту з перевезення пасажирів чи вантажів; ввічливо та уважно реагувати на звернення і скарги споживачів послуг автомобільного транспорту.

Підготовку, перепідготовку, атестацію та підвищення кваліфікації водіїв транспортних засобів здійснюють у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту, та Міністерства внутрішніх справ України.

Відповідно до ст.18 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено особливості організації праці та контролю за роботою водіїв транспортних засобів, зокрема, зазначено, що з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов`язані: організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України; здійснювати заходи, спрямовані на забезпечення безпеки дорожнього руху; забезпечувати виконання вимог законодавства з питань охорони праці; здійснювати організацію та контроль за своєчасним проходженням водіями медичного огляду, забезпечувати їх санітарно-побутовими приміщеннями й обладнанням.

Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов`язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.

Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.

Відповідно до ст.33 Закону України «Про автомобільний транспорт» визначено засади діяльності автомобільного перевізника, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах та вказано, що автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб`єкт господарювання, який відповідно до законодавства надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах.

Для виконання перевезень небезпечних вантажів автомобільний перевізник повинен одержати відповідну ліцензію.

При цьому, відповідно до ст.34 Закону України «Про автомобільний транспорт» деталізовано вимоги до автомобільного перевізника та вказано, що автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров`я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.

Автомобільні перевізники з кількістю транспортних засобів десять і більше зобов`язані організовувати підвищення кваліфікації керівників і спеціалістів автомобільного транспорту, діяльність яких пов`язана з наданням послуг автомобільного транспорту, у термін один раз на п`ять років, а з питань безпеки перевезень, охорони праці та пожежної безпеки - у термін один раз на три роки в порядку, який визначає центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту.

Відповідно до ст.35 Закону України «Про автомобільний транспорт» послуги пасажирського автомобільного транспорту поділяють на послуги з перевезення пасажирів автобусами, на таксі та легковими автомобілями на замовлення.

Послуги з перевезення пасажирів автобусами можуть надаватися за видами режимів організації перевезень: регулярні, регулярні спеціальні, нерегулярні.

Перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах загального користування на договірних умовах із органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування.

Перевезення пасажирів автобусами в режимі регулярних спеціальних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах спеціальних перевезень на договірних умовах із замовниками транспортних послуг.

Перевезення пасажирів автобусами в режимі нерегулярних пасажирських перевезень здійснюють автомобільні перевізники на автобусних маршрутах нерегулярних перевезень на договірних умовах із замовниками транспортних послуг.

Відповідно до Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року № 1306 (з відповідними змінами і доповненнями), водій - особа, яка керує транспортним засобом і має посвідчення водія (посвідчення тракториста-машиніста, тимчасовий дозвіл на право керування транспортним засобом, тимчасовий талон на право керування транспортним засобом) відповідної категорії. Водієм також є особа, яка навчає керування транспортним засобом, перебуваючи безпосередньо в транспортному засобі.

Аналізуючи вищевикладені приписи законодавства, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що зазначене спростовує твердження відповідача щодо того, що водій є окремою професією, яка здійснюється виключно на постійній основі, а також виключно за фактом існування фактичних трудових відносин.

Як встановлено з письмових доказів, наявних в матеріалах справи та не спростовано відповідачем, необхідність укладення разових договорів цивільно - правового характеру обумовлена потребою позивача у заміні штатних водіїв, які не встигли виконати обсяг робіт з причин підрахунку робочого часу та часу відпочинку, не вийшли на роботу без поважних причин, підвищеним тимчасовим попитом на окремі дати, з огляду на те, що під час воєнного стану обсяг перевезень не носить прогнозованого характеру та щоденно змінюється. Зазначені особи не підміняли та не замінювали штатних працівників підприємства, а були внесені до автоматизованої системи «Шлях». В основному, всі наведені вище особи залучалися для виконання перевезення з України до Молдови.

Крім того, за період 2023 року - першого півріччя 2024 року позивачем виконано близько 580 рейсів, і лише декілька водіїв, зазначених в доданій до письмових пояснень позивачем таблиці виконували такі рейси більше двох разів, що не вказує на системність зазначених виїздів.

Колегія суддів звертає увагу, що у своїй апеляційній скарзі відповідач зазначає, що позивач порушив Ліцензійні умови провадження господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним транспортом, міжнародних перевезень пасажирів та вантажів автомобільним транспортом, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 02.12.2015 №1001.

У своїх доводах про порушення позивачем Закону України «Про автомобільних рух» та Ліцензійних умов, відповідач дійшов до висновку про те, що водії, які здійснювали перевезення, не були працівниками ТОВ «ТК Нова Україна», і підтвердження того, що дані водії проходили медичні огляди, не були долучені до справи, також не були долучені підтвердження перевірки технічного стану транспортного засобу, що ставить під сумніви дотримання вимог Конституції України і забезпечення права кожного громадянина на життя і здоров?я.

Разом із тим, вказані аргументи відповідача виходять за предмет спору та предмет доказування у вказаній справі.

Відповідно п.п. 2, 4, 5 пункту 5 Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №103, Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням вимог законодавства на автомобільному, міському електричному, залізничному транспорті; здійснює ліцензування господарської діяльності з перевезення пасажирів, небезпечних вантажів та небезпечних відходів автомобільним, залізничним транспортом, міжнародні перевезення пасажирів та вантажів автомобільним транспортом; здійснює контроль за додержанням ліцензіатами вимог ліцензійних умов.

Таким чином, контроль та оцінка дотримання позивачем Закону України «Про автомобільних рух», дотримання Ліцензійних умов виходить за межі повноважень Міжрегіонального управління, тому не заслуговують на увагу.

Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що оскаржувана постанова Центрального Міжрегіонального управління державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 18.07.2024 №52113/ТД/ДПС/ФС-71 є прийнятою відповідачем необґрунтовано, без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною та скасування постанови Центрального Міжрегіонального управління державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення від 18.07.2024 №52113/ТД/ДПС/ФС-71.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення в частині задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Центрального міжрегіонального управління Державної служби з питань праці - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 03 квітня 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя Є.В. Чаку