Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №640/490/20 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/490/20 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Боженко Наталія Василівна

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Чаку Є.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Керхер» до Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Керхер» звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області, в якому просить визнати протиправною та скасувати постанову про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 13.11.2019 №15, відповідно до якої до Товариства з обмеженою відповідальністю «Керхер» застосовано штраф у розмірі 47490,50 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що при накладенні штрафу відповідач не врахував, що товар споживачем використовувався не за призначенням, сам товар є справним та не має суттєвих недоліків.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що споживач двічі здавала в гарантійний ремонт відповідний товар з тим самим недоліком, тобто йдеться саме про повторний ремонт. Відповідний недолік товару є істотним, а тому вимога споживача про розірвання договору і повернення коштів є обґрунтованою. Твердження позивача про використання товару не за призначенням є припущенням та не доведені.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що згідно фіскального чеку від 26.06.2019 в цей день здійснено придбання пароочисника.

Відповідно до документації з гарантійного обслуговування відповідного пароочисника від двічі перебував на гарантійному обслуговуванні:

1) 24.07.2019 за заявкою №775745, за якою виконано роботи з заміни коробки;

2) 16.08.2019 за заявкою №793598, за якою графа «зміст робіт» не заповнена).

Відповідно до квитанції від 24.07.2019 №CAS-775745-Т8Q9 пароочисник здано в гарантійний ремонт з причини: пускає воду.

Щодо Першої квитанції наявний сервісний звіт, згідно якого опис несправності: пускає воду, рішення: заміна кришки, готовність до використання: так.

Додатком до сервісного звіту вказано, що при перевірці та тестуванні пароочисника виявлено, що кришка технічного обслуговування втратила свою герметичність, випадок являється гарантійним, клієнту замінено кришку на нову.

Відповідно до квитанції від 16.08.2019 №CAS-793558-X0G5 пароочисник здано в гарантійний ремонт з причини: пускає воду.

До Другої квитанції в наявності сервісний звіт, згідно якого: опис несправності: пускає воду, рішення: використання товару не за призначенням. Зі слів клієнта після оброки парою дивана він лишається вологим. Також клієнт робить зауваження до тканини. Згідно інструкції з експлуатації: «відновлення зовнішнього вигляду тканин перед обробкою завжди слід перевіряти стійкість тканин на непомітній ділянці, обробити тканину парою, дати висохнути, а потім перевірити на предмет зміни кольору чи форми. Паровий пістолет можна використовувати для виконання зазначених нижче завдань без приладдя. Для усунення легких зморшок на одязі, що висить, обробити одяг парою з відстані 10-20 см. Для витирання вологого пилу: подати невелику кількість пари на ганчірку і протерти нею меблі (сторінка 127)». Клієнти повідомлено, що апарат передбачений для очищення: прибирання підлоги, кранів та умивальників, віком, дзеркал, витяжки, варочних поверхонь. При діагностиці апарату недоліків виявлено не було. Усі параметри апарату відповідають технічним характеристикам. Готовність до використання: так.

Додатком до сервісного звіту продубльовано вищевказані відомості.

06 вересня 2019 року до позивача звернулася ОСОБА_1 із заявою про повернення коштів за неякісний товар. Зазначала, що 26.06.2019 придбала пароочисник, який 24.07.2019 вийшов з ладу, в зв`язку з чим був зданий в ремонт, що проведено позивачем. 16.08.2019 знов виникла та ж несправність, споживач повторно принесла товар в ремонт. 03.09.2019 прибула за товаром, однак, недолік усунуто не було. Просила повернути кошти.

09 вересня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до відповідача (вхідний №Д-648). В заяві просила захистити її права за обставинами, ідентичними тим, що викладені в заяві від 06.09.2019 до позивача.

Наказом відповідача від 30.10.2019 року №6124-А наказано провести 31.10.2019-13.11.2019 позапланову перевірку позивача на предмет дотримання вимог законодавства про захист прав споживачів при реалізації непродовольчих товарів.

05 листопада 2019 року відповідачем складено Акт заходу державного нагляду (контролю) №0191

Згідно п. 16.2. Акту перевірки встановлено, що позивачем у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків товару суб`єктом господарювання недоліки товару в розумний строк безоплатно усунені не були.

В розділі VI Опис виявлених порушень відповідач констатував, що позивачем порушено п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року №1023-XII: в ході проведення позапланового заходу (контролю) (при з`ясуванні обставин справи співробітники з адміністратором магазину письмових пояснень суб`єкту господарювання не надав) було встановлено, що споживачу не було реалізовано його право, установлене частиною першою ст. 8 Закону України «Про захист прав споживачів», а саме: недоліки, які були виявлені товару, усунені не були.

06 листопада 2019 року позивачем надано відповідь на звернення споживача від 06.09.2019 року, в якій повідомлено, що споживач вимагає повернення коштів за товар належної якості, оскільки за результатом другого звернення споживача за ремонтом встановлено відсутність дефекту та використання споживачем товару не за призначенням, що свідчить про недотримання умов експлуатації товару та є порушенням ст. 8 Закону №1023-XII. У поверненні коштів відмовлено через відсутність заявленого дефекту та факт використання товару не за призначенням.

13 листопада 2019 року відповідачем прийнято постанову №15 про накладення стягнень, передбачених ст. 23 Закону №1023-XII. У Постанові вказано, що на підставі Акту перевірки виявлено відмову суб`єктом господарювання споживачу в реалізації його прав, встановленою ч. 1 ст. 8 Закону №1023-XII, за що застосовано штраф у розмірі 47490,50 грн.

Вважаючи постанову протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що констатовано відсутність тих обставин, в зв`язку з якими на позивача накладено штраф, що свідчить про протиправність спірної постанови.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг регулює Закон України «Про захист прав споживачів» від 12.05.1991 року №1023-XII (далі - Закон №1023-XII).

Пунктами 12 та 15 ч. 1 ст. 1 Закону №1023-XII встановлено, що:

істотний недолік - недолік, який робить неможливим чи недопустимим використання товару відповідно до його цільового призначення, виник з вини виробника (продавця, виконавця), після його усунення проявляється знову з незалежних від споживача причин і при цьому наділений хоча б однією з нижченаведених ознак

недолік - будь-яка невідповідність продукції вимогам нормативно-правових актів і нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що пред`являються до неї, а також інформації про продукцію, наданій виробником (виконавцем, продавцем).

Згідно з п. 1-3 ч. 1 ст. 4 Закону №1023-XII споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на: 1) захист своїх прав державою; 2) належну якість продукції та обслуговування; 3) безпеку продукції;

За ч. 2 ст. 4 Закону №1023-XII споживачі також мають інші права, встановлені законодавством про захист прав споживачів.

Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону №1023-XII споживачі зобов`язані: 1) перед початком експлуатації товару уважно ознайомитися з правилами експлуатації, викладеними в наданій виробником (продавцем, виконавцем) документації на товар; 2) в разі необхідності роз`яснення умов та правил використання товару - до початку використання товару звернутися за роз`ясненнями до продавця (виробника, виконавця) або до іншої вказаної в експлуатаційній документації особи, що виконує їх функції; 3) користуватися товаром згідно з його цільовим призначенням та дотримуватися умов (вимог, норм, правил), встановлених виробником товару (виконавцем) в експлуатаційній документації; 4) з метою запобігання негативним для споживача наслідкам використання товару - застосовувати передбачені виробником в товарі засоби безпеки з дотриманням передбачених експлуатаційною документацією спеціальних правил, а в разі відсутності таких правил в документації - дотримуватися звичайних розумних заходів безпеки, встановлених для товарів такого роду.

Частинами 1, 5 ст. 6 Закону №1023-XII встановлено, що продавець (виробник, виконавець) зобов`язаний передати споживачеві продукцію належної якості, а також надати інформацію про цю продукцію.

Виробник (виконавець) зобов`язаний забезпечити використання продукції за призначенням протягом строку її служби, передбаченого нормативним документом або встановленого ним за домовленістю із споживачем, а в разі відсутності такого строку - протягом десяти років.

Виробник (виконавець) зобов`язаний забезпечити технічне обслуговування та гарантійний ремонт продукції, а також її випуск і поставку для підприємств, що здійснюють технічне обслуговування та ремонт, у необхідному обсязі та асортименті запасних частин протягом усього строку її виробництва, а після зняття з виробництва - протягом строку служби, в разі відсутності такого строку - протягом десяти років.

Згідно з ч. 1, 6 ст. 7 Закону №1023-XII виробник (виконавець) забезпечує належну роботу (застосування, використання) продукції, в тому числі комплектуючих виробів, протягом гарантійного строку, встановленого нормативно-правовими актами, нормативними документами чи договором.

За ч. 1, 5, 9, 14 ст. 8 Закону №1023-XII у разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством, має право вимагати: 1) пропорційного зменшення ціни; 2) безоплатного усунення недоліків товару в розумний строк; 3) відшкодування витрат на усунення недоліків товару.

У разі виявлення протягом встановленого гарантійного строку істотних недоліків, які виникли з вини виробника товару (продавця, виконавця), або фальсифікації товару, підтверджених за необхідності висновком експертизи, споживач, в порядку та у строки, що встановлені законодавством і на підставі обов`язкових для сторін правил чи договору, має право за своїм вибором вимагати від продавця або виробника: 1) розірвання договору та повернення сплаченої за товар грошової суми; 2) вимагати заміни товару на такий же товар або на аналогічний, з числа наявних у продавця (виробника), товар.

Продавець, виробник (підприємство, що задовольняє вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті) зобов`язані прийняти товар неналежної якості у споживача і задовольнити його вимоги.

При пред`явленні споживачем вимоги про безоплатне усунення недоліків товару вони повинні бути усунуті протягом чотирнадцяти днів з дати його пред`явлення або за згодою сторін в інший строк.

Вимоги споживача, передбачені цією статтею, не підлягають задоволенню, якщо продавець, виробник (підприємство, що задовольняє вимоги споживача, встановлені частиною першою цієї статті) доведуть, що недоліки товару виникли внаслідок порушення споживачем правил користування товаром або його зберігання. Споживач має право брати участь у перевірці якості товару особисто або через свого представника.

Пунктом 1 ч. 1 ст. 23 Закону №1023-XII встановлено, що у разі порушення законодавства про захист прав споживачів суб`єкти господарювання сфери торговельного та інших видів обслуговування несуть відповідальність за відмову споживачу в реалізації його прав, установлених частиною першою статті 8, частиною першою статті 9 і частиною третьою статті 10 цього Закону, - у десятикратному розмірі вартості продукції виходячи з цін, що діяли на час придбання цієї продукції, але не менше п`яти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Згідно з п. 13 ч. 1 ст. 26 Закону №1023-XII центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного контролю за додержанням законодавства про захист прав споживачів, здійснює державний контроль за додержанням законодавства про захист прав споживачів, забезпечує реалізацію державної політики щодо захисту прав споживачів і має право накладати на суб`єктів господарювання сфери торгівлі і послуг, у тому числі ресторанного господарства, стягнення, передбачені статтею 23 цього Закону, в порядку, що визначається Кабінетом Міністрів України.

З матеріалів справи вбачається, що предметом оскарження є саме постанова від 13.11.2019 №15, якою констатовано відмову позивачем споживачу в реалізації його прав за ч. 1 ст. 8 Закону №1023-XII.

Такі дії дійсно визначено п. 1 ч. 1 ст. 23 Закону №1023-XII як склад правопорушення, за яке передбачено застосування відповідальності у вигляді штрафу.

При цьому в Акті перевірки уточнено, що йдеться саме про таке порушення: недоліки, які виявлені у товару, усунені не були.

В свою чергу ч. 1 ст. 8 Закону №1023-XII передбачено наступну систему врегулювання спірних правовідносин:

1) якщо протягом гарантійного строку виявлено недолік, споживач може вимагати:

- зменшення ціни;

- усунення недоліків;

- відшкодування вартості усунення недоліків;

2) якщо протягом гарантійного строку виявлено істотний недолік, при цьому він виник з вини виробника, що підтверджується висновком експертизи, споживач може вимагати:

- розірвання договору і повернення коштів;

- вимагати заміни товару.

Тобто, слід розрізняти «недолік» та «істотний недолік» як характеристики товару, які визначають обсяг прав споживача.

Суд першої інстанції вірно звернув увагу, що у відзиві відповідач вказав, що виявлений недолік товару є істотним недоліком.

Разом із тим, в Акті перевірки згадується лише «недоліки, які були виявлені». Тобто, на етапі перевірки та притягнення позивача до відповідальності йшлося виключно про «недоліки», в той час як «істотний недолік» виник вже на стадії судового розгляду.

Отже, слід розглядати спір в аспекті твердження відповідача про те, що позивач безпідставно не усунув недолік товару.

З матеріалів справи вбачається, що спірна відмова у реалізації прав позивача мала місце під час його звернення за гарантійним ремонтом, тобто йдеться саме про п. 2 (абз. 3) ч. 1 ст. 8 Закону №1023-XII.

Умовою для реалізації цього права є «виявлення протягом встановленого гарантійного строку недоліків». Обставина перебування спірних правовідносин в межах гарантійного строку сторонами не оспорювалася та підтверджується матеріалами справи.

У позові позивачем вказано, що «при перевірці та тестуванні товару встановлено, що усі технічні характеристики відповідають заявленим з інструкцією заводом виробником, також було встановлено, що споживач використовує товар не за призначенням».

Фактично, вказане зводиться до ствердження двох обставин: недолік відсутній, а товар використовується не за призначенням.

Вказані обставини дійсно мають значення, адже за ч. 2 (абз. 3) ч. 1 ст. 8 Закону №1023-XII право споживача залежить від факту існування недоліку як такого, а положення ч. 14 ст. 8 Закону №1023-XII фактично звільняють позивача від відповідальності в разі доведення факту виникнення недоліків внаслідок порушення правил користування товаром споживачем.

При цьому існування недоліку як такого є фактично умовою для висновку про існування у споживача відповідного права, за відмову в реалізації якого може бути застосований штраф. Як наслідок, ця обставина входить до кола обставин, встановлення яких є обов`язком відповідача під час притягнення суб`єкта господарювання до відповідальності.

Також відповідне право споживача не підлягає задоволенню (тобто, в його реалізації може бути правомірно відмовлено), якщо суб`єкт господарювання доведе факт виникнення недоліків через порушення споживачем правил користування.

Відповідач зазначав, що в першій квитанції та в другій квитанції вказано «пускає воду», тобто недолік один і той самий.

Разом із тим, суд першої інстанції вірно зазначив, що це є причиною звернення, адже вказана у відповідній графі. Тобто, в даному випадку відсутні підстави для висновку про існування недоліку як такого, оскільки споживач зазначає через що він звертається до суб`єкта господарювання, однак така причина звернення може і перебувати в межах нормальної експлуатації товару або бути результатом порушень правил експлуатації.

При цьому, позивач заперечував саме існування недоліку як такого.

В наданому гарантійному талоні відсутнє відображення «змісту робіт» під час другого звернення споживача.

Так, в сервісному звіті до Другої квитанції вказано, що «недоліків виявлено не було».

Відповідачем не надано жодного доказу на підтвердження факту існування недоліку, окрім позиції споживача.

Таким чином, не підтвердження факту існування недоліку як такого є самостійною та достатньою підставою для висновку про те, що право споживача за ч. 1 ст. 8 Закону №1023-XII не виникло.

Ця ж обставина є і підставою для скасування штрафу, накладеного за відмову в реалізації права, оскільки відповідне право не виникло, адже залежить від виявлення недоліку, існування якого не підтверджено.

Колегія суддів зазначає, що в даній справі відповідач факт існування недоліку прийняв зі слів споживача. Однак діючи саме як суб`єкт владних повноважень та в межах спору про правомірність його рішення мав обґрунтувати правомірність такого рішення. Якщо ж така правомірність залежить від існування факту, то такий факт має бути доведений саме відповідачем, оскільки його недоведення зумовлює висновок про протиправність рішення як такого, оскільки воно прийняте за відсутності фактичних підстав для його прийняття.

Отже, суд першої інстанції вірно відхилив позицію відповідача про те, що опис несправності засвідчує факт існування недоліку, адже такий опис здійснюється до гарантійного обслуговування, а не після, а також на основі слів споживача, а не за результатом об`єктивного встановлення обставини. Тим більше ця обставина була суттєвою в ситуації, коли позивач заперечував існування недоліку, тобто обставини, від якої фактично залежить можливість притягнення його до відповідальності. Таке ствердження здійснено у сервісному звіті до Другої квитанції, яка складена 26.08.2019. Тобто, відповідач, проводячи перевірку 05.11.2019 року міг та мав зважати на зміст цього документу в аспекті своїх власних висновків про те, що позивача має бути притягнуто до відповідальності. В цьому аспекті згадка про обсяг наданих споживачу документів не має юридичного значення, адже постанова прийнята за результатом перевірки, яку проводив саме відповідач, тобто є результатом його дій та повністю залежала від його поведінки.

Відповідач не встановив достатнього обсягу обставин, а наявні обставини проігнорував.

Суд першої інстанції вірно відхилив твердження позивача щодо порушення споживачем правил експлуатації, оскільки ч. 8 ст. 14 Закону №1023-XII врегульовує значущість підстави виникнення недоліків, однак в цій справі судом встановлено та стверджувалося самим позивачем, що недоліків виявлено не було. Тобто, не має значення поведінка споживача, якщо недоліки не виникли.

Таким чином, в межах даної справи підстави для застосування ч. 8 ст. 14 Закону №1023-XII не настали.

Також суд першої інстанції вірно звернув увагу, що результат аналізу відповідачем листа позивача, який не охоплено перевіркою, мав місце вже на стадії судового розгляду, а тому не вплинув на зміст постанови та не має значення для вирішення цього спору.

Також відповідач неодноразово посилається і на права позивача за абз. 3 ч. 1 ст. 8 Закону №1023-XII, і на права позивача за абз. 6 ч. 1 ст. 8 Закону №1023-XII. Тобто, відповідач не вказав конкретно мав місце недолік чи істотний недолік, посилаючись на порушення позивача в цілому.

Разом із тим, притягнення до відповідальності є врегульованою процедурою та здійснюється за конкретне діяння, а не за результатом поверхневої оцінки поведінки суб`єкта господарювання в цілому. Як наслідок, оскільки сам відповідач в Акті перевірки констатував «неусунення недоліків», а не «неусунення істотних недоліків», усі доводи щодо «істотності» недоліків є необгрунтованими відхиляються. Більш того, відповідач взагалі жодним чином не довів існування недоліків як таких, незалежно від їх рівня (істотні чи неістотні).

Відповідачем висловлено низку доводів щодо способу доказування неналежного використання споживачем товару, однак ці обставини мали б значення, якби недолік існував і суд переходив до оцінки можливості застосування ч. 14 ст. 8 Закону №1023-XII, в той час як в цій справі ця норма права в будь-якому випадку застосована бути не може, адже врегульовує поведінку під час виявлення недоліку, що в межах судового розгляду цієї справи не встановлено.

Такими діями відповідач лише додатково позбавив позивача правової визначеності, адже під час відзиву фактично змінював предмет спору, стверджуючи та заперечуючи інші обставини, аніж ті, які мали місце під час перевірки та в зв`язку з якими накладено штраф.

Колегія суддів зазначає, що предметом цього судового розгляду не була добросовісність чи належність діяльності позивача щодо конкретного споживача в цілому (наприклад, надання відповіді на звернення через два місяці і лише після перевірки). Натомість оцінка надавалась правомірності конкретного правового акту, яке є результатом перевірки. Виклад Акту перевірки та порядок її проведення повністю залежить виключно від відповідача. Як наслідок, перевірялись лише ті обставини, які відповідач сам визначив як порушення під час перевірки. Доводи ж загального характеру, які були викладені вже у відзиві та апеляційній скарзі, не впливають на правомірність постанови, оскільки відповідні обставини не були підставами для прийняття постанови. Сам відповідач визначав що є порушенням та в зв`язку з чим накладається штраф, чим фактично і окреслив межи судового розгляду спору щодо правомірності такої постанови. Судом в свою чергу констатовано відсутність тих обставин, в зв`язку з якими на позивача накладено штраф, що свідчить про протиправність постанови.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для визнання протиправною та скасування постанови про накладення стягнень, передбачених статтею 23 Закону України «Про захист прав споживачів» від 13.11.2019 №15, відповідно до якої до Товариства з обмеженою відповідальністю «Керхер» застосовано штраф у розмірі 47490,50 грн

Колегія судді звертає увагу, що наявність певних опис в судовому рішенні суду першої інстанції в даному випадку не спростовує вірність висновків викладених у ньому.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Держпродспоживслужби у Вінницькій області - залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 07 квітня 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя Є.В. Чаку