Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №640/38783/21 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 640/38783/21 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Ільков Василь Васильович

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Чаку Є.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Державної міграційної служби України на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної міграційної служби України про визнання незаконним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва із позовом до Державної міграційної служби України, в якому просить скасувати п. 4 Наказу ДМС України № 209 від 08.12.2021 року «Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне місце проживання» стосовно громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню посвідок на постійне місце проживання НОМЕР_1 від 05.08.2008 та НОМЕР_2 від 13.08.2002.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що спірний наказ є незаконним та таким, що підлягає скасуванню з огляду на те, що 19.05.2001 року позивачем було укладено шлюб з громадянкою України. Свідоцтво про одруження видане 19.05.2001 Голованівським відділом РАГС Кіровоградської області, запис № 21. Всі зазначені вище та інші необхідні документи були надані позивачем для отримання дозволу на імміграцію та на отримання посвідки на постійне місце проживання в Україні. Позивач вказує, що на підставі посвідки на постійне проживання позивач тривалий час (понад двадцять років) проживає на території України. Посвідки на постійне місце проживання видавалися на підстави рішення про надання дозволу на імміграцію. Посвідки не є підробленими, та видані у передбачений Законом спосіб. Доказів притягнення до відповідальності посадової особи, яка складала, затверджувала та видала посвідку на постійне проживання за прийняття безпідставного рішення не надано.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Доводи апеляційної скарги за своїм змістом дублюють доводи відповідача викладені у відзиві на позовну заяву.

Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що у серпні 2008 році позивачеві була здійснена видача посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 , виданою 05.08.2008.

Згідно мотивувальної заяви від 10.04.2002, наданої позивачем до ВПР і МР УМВС України в Кіровоградській області, позивач прибув на територію України та одружився 19.05.2001.

22.07.2021 до Управління Державної міграційної служби України в Кіровоградській області надійшов запит Михайлівського районного сектору Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області №2332/805-21 щодо підтвердження законності отримання позивачем дозволу на імміграцію та надання копій підтверджуючих документів у зв`язку із зверненням позивача із заявою щодо обміну посвідки на постійне проживання в Україні.

УДМС у Кіровоградській області проведена перевірка матеріалів особової справи № 12988 про залишення позивача на постійне проживання в Україні, під час якої встановлено такі обставини.

31.05.2002 позивач звернувся до Голованівського РВ УМВС України в Кіровоградській області із заявою про залишення на постійне місце проживання в Україні, мотивуючи свою заяву тим, що він одружений із громадянкою України ОСОБА_2 .

Разом із заявою позивач надав копію свідоцтва про одруження серії НОМЕР_3 , виданого Голованівським відділом реєстрації актів громадянського стану Кіровоградської області 19.05.2001, з якого вбачається, що шлюб між ним та ОСОБА_2 укладений 19.05.2001.

Висновком ВГП та ІС УМВС України в Кіровоградській області від 16.07.2002 прийнято рішення про залишення позивача в Україні на постійне місце проживання та оформлення для цього відповідних документів.

13.08.2002 року позивач документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 .

У порядку обміну позивач документований посвідкою на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 , виданою 05.08.2008.

Водночас, висновком УДМС у Кіровоградській області від 11.11.2021 про перевірку матеріалів справи щодо оформлення посвідки на постійне проживання в Україні позивачу, згідно повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб від 26.07.2021 № 00031812052, встановлено, що на момент звернення із заявою про залишення на постійне місце проживання в Україні, 31.05.2002 року, позивач перебував у шлюбі із ОСОБА_2 менше двох років.

Висновком від 11.11.2021 встановлено, що висновок від 16.07.2002 прийнятий з порушенням вимог пункту 1 частини третьої статті 4 Закону № 2491-III, оскільки на момент звернення із заявою про залишення на постійне місце проживання в Україні, 31.05.2002, позивач не мав правових підстав для залишення на постійне місце проживання в Україні.

Враховуючи викладене, пунктом 4 наказу ДМС від 08.12.2021 року №209 посвідки на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_2 від 13.08.2002 та серії НОМЕР_1 від 05.08.2008 визнані недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню.

З метою повідомлення позивача про визнання недійсними та вилучення вказаних посвідок листом УДМС у Кіровоградській області від 13.12.2021 № 3501.5/41309-21 про вказаний наказ повідомлено УДМС у Запорізькій області.

Посвідка серії НОМЕР_1 від 05.08.2008 року здана позивачем та листом УДМС у Запорізькій області від 22.12.2021 № 2232-710/2232.1-21 направлена до УДМС у Кіровоградській області для знищення.

Листом відповідача від 08.12.2021 року№8.1-4790/8.1.1-21 зазначено, що за умови наявності у позивача документально підтверджених підстав для подальшого тимчасового перебування на території України на законних підставах, він може звернутися до територіального органу/підрозділу ДМС за місцем проживання із документами щодо продовження строку перебування на території України відповідно до пункту 7 Порядку продовження строку перебування та продовження або скорочення строку тимчасового перебування іноземців та осіб без громадянства на території України, затвердженого постановою КМУ від 15.02.2021 № 150 та підпункту 4.1 Порядку розгляду заяв іноземців та осіб без громадянства про продовження строку перебування на території України, затвердженого постановою КМУ від 25.04.2021 року № 363.

Не погоджуючись із пунктом 4 наказу ДМС від 08.12.2021 року №209, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що в даному випадку відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, не надав суду доказів та пояснень на спростування тверджень позивача.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі статтею 26 Конституції України, іноземці та особи без громадянства, які знаходяться в Україні на законних підставах користуються тими ж правами та свободами, а також несуть такі ж самі обов`язки, що і громадяни України.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон №3773) іноземець - це особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав.

За змістом частини 15статті 4 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства, які в`їхали в Україну на інших законних підставах, вважаються такими, які тимчасово перебувають на території України на законних підставах на період наданого візою дозволу на в`їзд або на період, встановлений законодавством чи міжнародним договором України.

Згідно зі статтею 2 Закону №3773 іноземці та особи без громадянства мають ті ж права і свободи та виконують ті ж обов`язки, що і громадяни України, якщо інше не передбачено Конституцією, цим та іншими законами України, а також міжнародними договорами України.

Іноземці та особи без громадянства є рівними перед законом незалежно від походження, соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, мови, ставлення до релігії, роду і характеру занять, інших обставин.

Статтею 3 Закону №3773 передбачено, що іноземці та особи без громадянства можуть у встановленому порядку іммігрувати в Україну на постійне проживання або прибути для працевлаштування на визначений термін, а також тимчасово перебувати на її території.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначаються Законом України «Про імміграцію» від 07.06.2001 №2491-ІІІ (далі - Закон №2491-ІІІ, в редакції, чинній на час виникнення спірних відносин).

Відповідно до частини першої статті 1 Закону №2491-ІІІ імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання;

іммігрант - іноземець чи особа без громадянства, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або, перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання;

дозвіл на імміграцію - рішення спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань імміграції та підпорядкованих йому органів, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію.

квота імміграції - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року;

дозвіл на імміграцію - рішення, що надає право іноземцям та особам без громадянства на імміграцію;

Згідно з ч. 1ст. 4 Закону №2491-IIIдозвіл на імміграцію надається в межах квоти імміграції.

Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку по категоріях іммігрантів: 1) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України; 2) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України; 3) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США; 4) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України; 5) особи, які раніше перебували в громадянстві України; 6) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти; 8) особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми; 9) особи, які прослужили у Збройних Силах України три і більше років (ч. 2ст. 4 Закону №2491-III).

Пунктом 2 частини 1статті 9 Закону №2491-III встановлено, що заява про надання дозволу на імміграцію подається, зокрема, особами, які перебувають в Україні на законних підставах, - до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері імміграції.

Заяву про надання дозволу на імміграцію заявник подає особисто до відповідного органу державної влади (ч. 2ст. 9 Закону №2491-III).

Термін розгляду заяви про надання дозволу на імміграцію не може перевищувати одного року з дня її подання (ч. 11ст. 9 Закону №2491-III).

Частиною 1статті 10 Закону №2491-ІІІвстановлено перелік обставин, за яких дозвіл на імміграцію не надається:

1) особам, засудженим до позбавлення волі на строк більше одного року за вчинення діяння, що відповідно до законів України визнається злочином, якщо судимість не погашена і не знята у встановленому законом порядку;

2) особам, які вчинили злочин проти миру, воєнний злочин або злочин проти людяності та людства, як їх визначено в міжнародному праві, або розшукуються у зв`язку із вчиненням діяння, що відповідно до законів України визнається тяжким злочином, або їм повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, досудове розслідування якого не закінчено;

3) особам, хворим на хронічний алкоголізм, токсикоманію, наркоманію або інфекційні захворювання, перелік яких визначено центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я;

4) особам, які в заявах про надання дозволу на імміграцію зазначили свідомо неправдиві відомості чи подали підроблені документи;

5) особам, яким на підставі закону заборонено в`їзд на територію України;

6) в інших випадках, передбачених законами України.

Постановою Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №1983 затверджено Порядок формування квоти імміграції (далі - Порядок формування квоти імміграції) та Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень.

Пунктом 1 Порядку формування квоти імміграції встановлено, що квота імміграції формується за категоріями іммігрантів і за регіональним принципом (з урахуванням поточної демографічної ситуації) відповідно до пропозицій центральних та місцевих органів виконавчої влади.

Пропозиції стосовно осіб, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України, а також тих, що раніше перебували в громадянстві України, та батьків, чоловіка (дружини) іммігранта, його неповнолітніх дітей готуються безпосередньо ДМС (пункт 3 Порядку формування квоти імміграції).

Разом з тим, Порядок провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію і поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень (далі - Порядок №1983) визначає процедуру провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію іноземцям та особам без громадянства, які іммігрують в Україну, поданнями про його скасування та виконання прийнятих рішень, а також компетенцію центральних органів виконавчої влади та підпорядкованих їм органів, які забезпечують виконання законодавства про імміграцію.

Так, підпунктом 2 пункту 2 цього Порядку №1983 передбачено, що територіальні органи ДМС приймають рішення за заявами про надання дозволу на імміграцію залежно від категорії іммігрантів - стосовно іммігрантів, які підпадають під квоту імміграції (крім іммігрантів, стосовно яких рішення приймає ДМС), а саме: осіб, батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти.

МВС, органи Національної поліції, СБУ та її регіональні органи, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу, Держприкордонслужба відповідно до компетенції вживають у місячний строк за зверненням ДМС, її територіальних органів та територіальних підрозділів заходів: до виявлення серед осіб, які подали заяву про надання дозволу на імміграцію, таких, яким дозвіл на імміграцію не може бути наданий відповідно до статті 10 Закону України «Про імміграцію» (п. 9 Порядку №1983).

Заяви про надання дозволу на імміграцію подаються до територіальних підрозділів за місцем проживання - особами, які тимчасово перебувають в Україні на законних підставах (п. 10 Порядку №1983).

У разі необхідності відповідні територіальні органи і підрозділи, які забезпечують провадження у справах з питань імміграції, можуть затребувати інші документи, що уточнюють наявність підстав для надання дозволу на імміграцію, якщо це не суперечить Закону України «Про імміграцію», а також запросити для бесіди заявників чи інших осіб (п. 11 Порядку №1983).

Відповідно до п. 12 Порядку №1983, територіальні підрозділи за місцем проживання, до яких подано заяви про надання дозволу на імміграцію: формують справи, перевіряють підстави, законність перебування в Україні іммігрантів, справжність поданих документів та відповідність, їх оформлення вимогам законодавства, у разі потреби погоджують це питання з органами місцевого самоврядування, у межах своєї компетенції з`ясовують питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію; надсилають у місячний термін разом з матеріалами справи інформацію про результати їх розгляду територіальним органам або підрозділам (відповідно до категорії іммігрантів). Справи, прийняття рішення за якими належить до компетенції ДМС чи територіальних органів, надсилаються територіальним органам, в інших випадках - територіальним підрозділам; здійснюють провадження за заявами про надання дозволу на імміграцію, якщо таке провадження належить до їх компетенції.

За змістом п. 14 Порядку №1983, територіальні органи і підрозділи після отримання документів від зазначених у пунктах 12 і 13 цього Порядку органів перевіряють у місячний термін правильність їх оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України «Про імміграцію», надсилають відповідні запити до МВС, органів Національної поліції, регіональних органів СБУ, Робочого апарату Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужби. МВС, органи Національної поліції, регіональні органи СБУ, Робочий апарат Укрбюро Інтерполу та Держприкордонслужба проводять відповідно до компетенції у місячний строк після надходження таких запитів перевірку з метою виявлення осіб, яким дозвіл на імміграцію не надається. Про результати перевірки інформується орган, який надіслав запит. Термін перевірки може бути продовжений, але не більше ніж на один місяць.

У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції ДМС, територіальні органи у місячний термін аналізують отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію і надсилають до ДМС разом з матеріалами справи дані про результати розгляду (п. 15 Порядку №1983).

У разі коли прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції територіальних органів і підрозділів, ці органи аналізують у місячний термін отриману від зазначених в абзаці другому пункту 14 цього Порядку органів інформацію та на підставі матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу (п. 16 Порядку №1983).

Отже, зі змісту наведених вище положень Порядку №1983 слідує, що територіальні органи ДМС, отримавши від особи заяву про імміграцію в Україну, у місячний термін проводять перевірку правильності її оформлення, з`ясовують у межах своєї компетенції питання щодо наявності чи відсутності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, передбачених статтею 10 Закону України "Про імміграцію", а також надсилають відповідні запити до компетентних органів, висновки яких враховуються при прийнятті рішення про надання дозволу на імміграцію.

З аналізу вищевикладеного вбачається, що прийняття рішення щодо надання дозволу на імміграцію належить до компетенції відповідних державних органів, які на підставі заяви іммігранта, аналізу отриманої інформації, матеріалів справи приймають рішення про надання дозволу на імміграцію чи про відмову у наданні такого дозволу. Рішення про надання дозволу на імміграцію є підставою для отримання посвідки на постійне проживання.

Компетентний орган державної влади, при прийнятті рішення про надання позивачу дозволу на імміграцію в Україні та оформленні посвідки на постійне проживання в Україні, проводив необхідну перевірку поданих документів та з`ясовував у межах своєї компетенції питання щодо наявності підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію, проте таких підстав не виявив.

У свою чергу, підстави для скасування дозволу на імміграцію визначені статтею 12 Закону України «Про імміграцію», а саме, якщо: 1) з`ясується, що його надано на підставі свідомо неправдивих відомостей, підроблених документів чи документів, що втратили чинність; 2) іммігранта засуджено в Україні до позбавлення волі на строк більше одного року і вирок суду набрав законної сили; 3) дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні; 4) це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України; 5) іммігрант порушив законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства; 6) в інших випадках, передбачених законами України, щодо позивача не було встановлено.

Пунктом 3 частини 1статті 12 Закону України «Про імміграцію» передбачено, що дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо дії іммігранта становлять загрозу національній безпеці України, громадському порядку в Україні.

Згідно п. 4 ч. 1ст. 12 Закону України «Про імміграцію» дозвіл на імміграцію може бути скасовано, якщо це є необхідним для охорони здоров`я, захисту прав і законних інтересів громадян України.

Разом із тим, суд першої інстанції вірно вказав, що в матеріалах справи відсутні докази про те, що позивач несе загрозу громадському порядку.

Відомостей щодо притягнення позивача до кримінальної відповідальності матеріали справи не містять.

Встановлено, що позивач проживає на території України, зокрема понад двадцять років (на момент подання позову), з 2002 року перебуває у шлюбі з громадянкою України.

Так, у відповідності до пунктів 21-24 Порядку №1983 дозвіл на імміграцію скасовується органом, який його видав.

Для започаткування процедури розгляду питання про скасування дозволу на імміграцію відповідне подання надсилається до органу, який приймав рішення про надання такого дозволу.

ДМС, територіальні органи і підрозділи всебічно вивчають у місячний термін подання щодо скасування дозволу на імміграцію, запитують у разі потреби додаткову інформацію в ініціатора подання, інших органів виконавчої влади, юридичних і фізичних осіб, а також запрошують для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання. На підставі результату аналізу інформації приймається відповідне рішення.

Про прийняте рішення письмово повідомляються протягом тижня ініціатори процедури скасування дозволу на імміграцію та іммігранти.

Рішення про скасування дозволу на імміграцію надсилається протягом тижня органом, що його прийняв, до територіального підрозділу за місцем проживання для вилучення посвідки на постійне проживання в іммігранта та вжиття заходів відповідно до статті 13 Закону України "Про імміграцію". Копія рішення надсилається Держприкордонслужбі.

З аналізу вказаної норми вбачається, що функція територіальних органів, які розглядають питання про скасування дозволу на імміграцію, реалізується шляхом всебічної перевірки на підставі відповідного подання, а також запрошення для надання пояснень іммігрантів, стосовно яких розглядається це питання.

Також, слід вказати про те, що втручання органу державної влади в сімейне життя позивача є неприпустимим.

Згідно з положеннями статей 9, 29 Загальної декларації прав людини 1948 року, ніхто не може зазнавати безпідставного арешту, затримання або вигнання, а при здійсненні своїх прав кожна людина може зазнавати лише таких обмежень, які встановлені законом виключно з метою забезпечення належного визнання та поваги прав і свобод інших людей, а також забезпечення справедливих вимог моралі, суспільного порядку і загального добробуту.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії Касаційного адміністративного суду від 18 листопада 2019 року у адміністративній справі №820/5953/16.

Згідно положень ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»:

- іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав (пункт 6 частини першої);

- іноземці та особи без громадянства, які тимчасово проживають в Україні, - іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на тимчасове проживання, якщо інше не встановлено законом (пункт 10 частини першої)

- посвідка на тимчасове проживання - документ, що посвідчує особу іноземця або особу без громадянства та підтверджує законні підстави для тимчасового проживання в Україні (пункт 18 частини першої).

Частиною тринадцятою статті 4 Закону №3773-VI визначено, що іноземці та особи без громадянства, які прибули в Україну з метою навчання та отримали посвідку на тимчасове проживання, вважаються такими, які на законних підставах перебувають на території України на період навчання.

За змістом частини тринадцятої статті 5 Закону №3773-VI підставою для видачі посвідки на тимчасове проживання у випадку, передбаченому частиною тринадцятою статті 4 цього Закону, є заява іноземця або особи без громадянства, дійсний поліс медичного страхування, документ, що підтверджує факт навчання в Україні, та зобов`язання навчального закладу повідомити центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, про відрахування з такого закладу.

Як зазначено в пункті 4 частини першої статті 51 Закону №3773-VI строк дії посвідки на тимчасове проживання для відповідних категорій іноземців та осіб без громадянства становить: у випадку, визначеному частиною тринадцятою статті 4 цього Закону, - період навчання, який зазначається в документі, що підтверджує факт навчання в Україні.

Порядком оформлення, видачі, обміну, скасування, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсною та знищення посвідки на тимчасове проживання, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 25.04.2018 №322 (далі - Порядок №322), визначено підстави для скасування посвідки на постійне проживання в Україні (далі також - посвідка).

Так, згідно з підпунктом 4 пункту 63 Порядку №322 посвідка скасовується територіальним органом/територіальним підрозділом ДМС, який її видав, у разі, коли дії іноземця або особи без громадянства загрожують національній безпеці, громадському порядку, здоров`ю, захисту прав і законних інтересів громадян України та інших осіб, що проживають в Україні.

Колегія суддів наголошує, що відповідачем у передбачений Законом спосіб не було доведено обґрунтованості дій щодо прийняття рішення про скасування посвідок на постійне проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 05.08.2008 та НОМЕР_2 від 13.08.2002 громадянину Грузії ОСОБА_1 .

Встановлено, що 19.05.2001 позивачем було укладено шлюб з громадянкою України ОСОБА_2 Свідоцтво про одруження видане 19.05.2001 Голованівським відділом РАГС Кіровоградської області, запис № 21.

Згідно матеріалів справи всі належні документи були надані позивачем для отримання дозволу на імміграцію та на отримання посвідки на постійне місце проживання в Україні, що також не спростовується відповідачем.

Так, позивачеві було видано посвідку на постійне місце проживання в Україні серії НОМЕР_1 від 05.08.2008.

Тривалий час, на підставі посвідки на постійне проживання позивач проживає на території України.

Посвідки на постійне місце проживання позивачу видавалися на підстави рішення про надання дозволу на імміграцію.

У матеріалах справи відсутні докази про скасування такого дозволу.

Також, слід вказати про те, що при наданні у 2002 році позивачу посвідки на постійне місце проживання в Україні, ВГІРФО ГУМВС України в Кіровоградській області проводило перевірку законності залишення позивача на постійне проживання на території України, підстав для відмови у наданні дозволу на імміграцію не виявлено та надано посвідку на постійне місце проживання в Україні.

Доказів того, що посвідки на постійне проживання позивача є підробленими або отриманими позивачем у не передбаченому законом порядку, матеріали справи не містять.

Позивач постійно починаючи з 2002 року проживає на території України, одружений.

Кримінальні провадження щодо спірних правовідносин відкрито також не було.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з урахування наявних у матеріалів справ доказів, в даному випадку відповідач, який є суб`єктом владних повноважень, не надав суду доказів та пояснень на спростування тверджень позивача, тому п. 4 Наказу ДМС України № 209 від 08.12.2021 року «Про визнання недійсними деяких посвідок на постійне місце проживання» стосовно громадянина Грузії ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визнання недійсними та такими, що підлягають вилученню та знищенню посвідок на постійне місце проживання НОМЕР_1 від 05.08.2008 та НОМЕР_2 від 13.08.2002 є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів наголошує, що апеляційна скарга відповідача повністю дублює відзив на позовну заяву, тобто в ній не наведено норм законодавства, які порушені чи не враховані судом першої інстанції, не спростовано викладену у рішенні суду правову позицію та не спростовано доводів позивача, які стали підставою для задоволення позову.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної міграційної служби України - залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09 квітня 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя Є.В. Чаку