Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №620/2304/25 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/2304/25 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Соломко І.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Чаку Є.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у м. Києві про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Національної поліції у м. Києві, в якому просить визнати протиправною бездіяльність відповідача у нарахуванні та виплаті позивачу компенсації за невикористані додаткові оплачувані відпустки як учасника бойових дій за 2015 рік - 14 діб, 2016 рік - 14 діб, 2019 рік - 14 діб, 2020 рік - 14 діб, 2022 рік - 14 діб, за 2024 рік - 14 діб та зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу вказану компенсацію.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є учасником бойових дій та відповідно до наказу ГУНП у м. Києві звільнений зі служби з 01.01.2025, однак при звільненні відповідач не провів з позивачем остаточний розрахунок і не виплатив компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки за спірний період.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. Апелянт вказує, що додаткова відпустка тривалістю 14 календарних днів на рік, як учаснику бойових дій не переноситься на інший період (продовжується) у разі хвороби працівника, не переноситься на наступний календарний рік, не ділиться на частини та не замінюється грошовою компенсацією, а тому, позивач не має права на грошову компенсацію за невикористану відпустку. Апелянт наголошує на тому, що законодавством не передбачено можливості заміни зазначеної додаткової відпустки грошовою компенсацією.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що позивач з 17.01.2001 по 06.11.2015 перебував на службі в органах внутрішніх справ та з 17.11.2025 по 01.01.2025 на службі в Національній поліції України, що підтверджується інформацією, викладеною у листі ГУНП у м. Києві від 04.02.2025 № 39919-2005.

Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення серія НОМЕР_1 від 25.05.2015.

Відповідно до наказу ГУНП у м. Києві №2431о/с від 30.12.2024 позивач звільнений з 01.01.2025 на підставі пункту 2 частини першої статті 77 Закону України «Про національну поліцію» (а.с.9).

Відповідно до листа Головного управління Національної поліції у м. Києві від 04.02.2025, додаткова відпустка, як учаснику бойових дій, позивачу не надавалась, а за період з 2015-2016 роки інформація знищена.

Позивач вважаючи вказану бездіяльність відповідача протиправною, а також вважаючи свої права порушеними, звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої Законом України «Про відпустки» та ст. 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 №580-VІІІ (далі - Закон №580-VIII), визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України.

Згідно з приписами ч. 1 та 2 ст. 92 Закону № 580-VIII, поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Частинами 1 - 4 ст. 93 Закону № 580-VIII, передбачено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки. За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п`ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п`ятнадцять календарних днів. Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Відповідно до змісту ч. 10 ст. 93 Закону № 580-VIII, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Частинами 1 та 2 ст. 94 Закону № 580-VIII, визначено, що поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.

Порядок та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 (далі - Порядок № 260).

Згідно з абзацами сьомим та восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку № 260, за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби.

Колегія суддів наголошує на тому, що з огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону № 580-VIII і Порядку № 260, питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, підлягають застосуванню приписи Кодексу законів про працю України та Закону № 504/96-ВР.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 24 Закону № 504/96-ВР і ч. 1 ст. 83 Кодексу законів про працю України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Отже, як обґрунтовано зауважив суд першої інстанції, у випадку звільнення особи з органів Національної поліції України, їй виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Аналогічні висновки висловлено Верховним Судом у постанові від 19.01.2021 у справі № 160/10875/19.

Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII), який забезпечує створення належних умов для життєзабезпечення ветеранів війни, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Як передбачено п. 12 ст. 12 цього Закону, учасникам бойових дій надаються право на одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

Отже, виходячи з положень Закону № 3551-ХІІ, додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік є пільгою, гарантованою державою.

Як свідчать матеріали справи, позивач при звільненні зі служби в поліції мав право на отримання грошової компенсації за невикористану ним додаткову оплачувану відпустку як учаснику бойових дій за 2015 рік - 14 діб, 2016 рік - 14 діб, 2019 рік - 14 діб, 2020 рік - 14 діб, 2022 рік - 14 діб, за 2024 рік - 14 діб.

Докази проведення виплат вказаної компенсації відсутні.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність у позивача права на отримання грошової компенсації за невикористаної додаткової оплачуваної відпустки, як учаснику бойових дій за спірний період.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення в частині задоволених позовних вимог.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у м. Києві - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 30 квітня 2025 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя Є.В. Чаку