Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №620/4370/26 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 620/4370/26 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:

Сергій КЛОПОТ

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Коротких А.Ю.,

Чаку Є.В.,

за участю секретаря с/з Кущенко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 у справі за адміністративним позовом Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в особі Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській обл. Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив визнати протиправною та скасувати постанову від 06.04.2026 ВП № 80682800 про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа № 620/13658/24 виданого 20.03.2026 винесену Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській обл. Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 позов задоволено.

Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувана постанова є правомірною та не підлягає скасуванню.

Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.

Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що Головним державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській обл. Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Коломієць І.М. була винесена постанова від 06.04.2026 ВП № 80682800 про відкриття виконавчого провадження про примусове виконання виконавчого листа № 620/13658/24 виданого 20.03.2026 про нарахування та виплату ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні щорічної додаткової відпустки, передбаченої пунктом 4 статті 10-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та постановою Кабінету Міністрів України від 01.08.2012 №702, з 2014 по 2024 роки включно. Постанова надіслана на адресу позивача та була отримана 14.04.2026.

Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.

Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що Головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській обл. Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, при прийнятті рішення на підставі отриманого виконавчого листа, неправомірно відкрив виконавче провадження, чим порушив правила предметної компетенції, що порушує права боржника, передбачені статтею 19 Закону.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема, виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Згідно з пунктом 1 частини першої статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону, в тому числі за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Відповідно до частин першої, другої статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. Право вибору місця відкриття виконавчого провадження між кількома органами державної виконавчої служби, що можуть вчиняти виконавчі дії щодо виконання рішення на території, на яку поширюються їхні функції, належить стягувачу.

Виконання рішення, яке зобов`язує боржника вчинити певні дії, здійснюється виконавцем за місцем вчинення таких дій.

Окремі питання організації виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб), що відповідно до Закону підлягають примусовому виконанню визначає Інструкція з організації примусового виконання рішень, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 (далі - Інструкція)

Відповідно до пункту 3 розділу І Інструкції органами державної виконавчої служби є: Департамент державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України; управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - управління забезпечення примусового виконання рішень); відділи примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень; відділи державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - відділи державної виконавчої служби).

Як вбачається з матеріалів справи, Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України за виконавчим листом №620/13658/24 виданого 20.03.2026 зобов`язана нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за належне, але неотримане речове майно протягом служби, без застосування пропорції часу, що минув з дня виникнення права на отримання цього майна до дати підписання наказу про виключення зі списків особового складу за цінами предметів обмундирування, станом на 01.01.2024 відповідно до Порядку виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 №178.

Зважаючи, що місцезнаходженням боржника за вказаним виконавчим листом, за яким він зобов`язаній вчинити певні дії, є м. Славутич Київської обл., то за правилами статті 24 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий лист міг бути пред`явлений до виконання до Славутицького відділу державної виконавчої служби у Вишгородському районі Київської обл. Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Проте, стягувачем такий виконавчий лист був пред`явлений до виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській обл. Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, яким було відкрите виконавче провадження № 80682800 оскаржуваною постановою.

Відповідно до пункту 4 розділу І Інструкції Відділу примусового виконання рішень управлінь забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (до яких відноситься відповідач) підвідомчі рішення, за якими: боржниками є територіальні органи центральних органів виконавчої влади та їх структурні підрозділи, місцеві суди, міські, районні або селищні ради чи районні державні адміністрації та їх структурні підрозділи, окружні прокуратури, інші територіальні підрозділи органів державної влади та їх посадові особи; сума зобов`язання становить від двадцяти п`яти до п`ятдесяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

Відповідно до пункту 1 Типового положення про управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 20.04.2016 № 1183/5 Управління забезпечення примусового виконання рішень міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - Управління) є територіальним органом державної виконавчої служби, входить до системи органів Міністерства юстиції України як структурний підрозділ міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України (далі - міжрегіональне управління юстиції) та є підзвітним і підконтрольним Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Департамент).

Відповідно до підпункту 1 пункту 4 цього Типового положення Управління відповідно до покладених на нього завдань організовує, контролює здійснення примусового виконання рішень у випадках, передбачених законом, відповідним відділом примусового виконання рішень та відділом державної виконавчої служби міжрегіональних управлінь Міністерства юстиції України.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що боржником за виконавчим листом №620/13658/24, що виданий 20.03.2026, є військова частина, яка не належить до переліку органів, визначених пунктом 4 розділу І Інструкції, а зобов`язання за виконавчим листом не становить від двадцяти п`яти до п`ятдесяти мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті.

При цьому, суд апеляційної інстанції відхиляє посилання скаржника про те, що позивач є територіальним підрозділом органу державної влади. Так, за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України є державною організацією, яка входить до сфери управління Міністерства внутрішніх справ України. Вказане, а так само і входження позивача до структури Національної гвардії України не є свідченням того, що він є територіальним підрозділом органу державної влади.

Відтак, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідач у справі є неналежним органом, який має здійснювати примусове виконання виконавчого листа № 620/13658/24 виданого 20.03.2026.

Згідно з пунктом 10 частини четвертої статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю.

В порушення наведеної норми, як вірно вказав суд першої інстанції, Головний державний виконавець Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Київській обл. Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, при прийнятті рішення на підставі отриманого виконавчого листа, не правомірно відкрив виконавче провадження.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення, яким позов задоволено.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС).

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Керуючись статтями 34, 243, 311, 316, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 25.05.2026 - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя А.Ю. Коротких

Суддя Є.В. Чаку