Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №320/39147/23 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/39147/23 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:

Парненко В.С.

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Сорочка Є.О.,

суддів Аліменка В.О.,

Коротких А.Ю.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КІРОВОГРАДСЬКА НАФТОВА КОМПАНІЯ» на рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КІРОВОГРАДСЬКА НАФТОВА КОМПАНІЯ» до Головного управління ДПС у м.Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «КІРОВОГРАДСЬКА НАФТОВА КОМПАНІЯ» звернулося до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління ДПС у м.Києві, в якому просить:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «ПС» від 29.09.2023 № 61107/0902, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за платежем акцизний податок у сумі 134 700,86 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «ПС» від 29.09.2023 № 61112/0902, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за платежем адміністративні штрафи та інші санкції у сумі 1 000 000,00 грн;

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «ПС» від 29.09.2023 № 61110/0902, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за платежем адміністративні штрафи та інші санкції у сумі 1 020,00 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ «КНК» не погоджується з винесеними ГУ ДПС у м. Києві податковими повідомленнями-рішеннями від 29.09.2023 № 61107/0902, №61112/0902, № 61110/0902, оскільки перевірка стосувалась зберігання пального на незареєстрованому акцизному складі за адресою: Кіровоградська область, с. Шостаківка, вул. Садова, 2-а, що не відноситься до території м. Києва, а тому ГУ ДПС у м. Києві не наділено повноваженнями на здійснення перевірочних функцій на території Кіровоградської області, тому податкове повідомлення-рішенні від 29.09.2023 №61112/0902 форми «ПС» прийняте не в порядку та спосіб встановлений законодавством. Також позивач стверджує, що податкове повідомлення-рішення від 29.09.2023 № 61107/0902 форми «ПС» та податкове повідомлення-рішення від 29.09.2023 №61110/0902 форми «ПС» містять однакову юридичну кваліфікацію, за яку передбачена відповідальність а. 121.1 ст. 121 ПК України, що суперечить ч. 1 ст. 61 Конституції України. Окрім цього позивач вказує, що оскаржувані податкові повідомлення-рішенні винесені з порушенням строків.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, без повного з`ясування усіх фактичних обставин у справі. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом першої інстанції не було надано жодної оцінки доводам позивача що оскаржувані податкові повідомлення-рішенні винесені з порушенням строків.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.

Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що Товариство з обмеженою відповідальністю «Кіровоградська нафтова компанія», код ЄДРПОУ 30708038, перебуває на обліку в органах доходів і зборів, в тому числі платником акцизного податку.

10.01.2022 Головним управлінням ДПС у м. Києві як відокремлений підрозділ ДПС України прийнято наказ № 70-п «Про проведення фактичної перевірки Товариства з обмежено відповідальністю «Кіровоградська нафтова компанія» (код 30708038)», яким призначено фактичну перевірку ТОВ «КНК». Перевірку проведено з метою здійснення функцій визначених законодавством у сфері ліцензування, виробництва, придбання, зберігання, реалізації, транспортування та обліку пального.

За наслідками проведених контрольно-перевірочних заходів контролюючим органом складено акт фактичної перевірки від 21.01.2022 № 3633/Ж5/26-15-09-02/30708038.

Акт перевірки від 21.01.2022 отримано позивачем 28.01.2022.

04.09.2023 на адресу позивача надійшов лист ГУ ДПС у м. Києві за вих. №73481/6/26-15-09-02-07 від 01.09.2023 «Про направлення копії акту фактичної перевірки», яким відповідач повторно надіслав Акт перевірки від 21.01.2022.

03.10.2023 позивачем отримано:

1) податкове повідомлення-рішення форми «ПС» від 29.09.2023 № 61107/0902, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за платежем акцизний податок у сумі 134 700,86 грн;

2) податкове повідомлення-рішення форми «ПС» від 29.09.2023 № 61112/0902, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за платежем адміністративні штрафи та інші санкції у сумі 1 000 000,00 грн;

3) податкове повідомлення-рішення форми «ПС» від 29.09.2023 № 61110/0902, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за платежем адміністративні штрафи та інші санкції у сумі 1 020,00 грн.

Не погоджуючись із вказаними податковими повідомленнями-рішеннями, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Суд першої інстанції відмовляючи у задоволенні позовних вимог виходив з того, що позивачем під час розгляду справи не надано належні та допустимі докази на підтвердження обґрунтованості позовних вимог, а наведені ним доводи були спростовані відповідачем.

Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів регулює Податковий кодекс України, він, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов?язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов?язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з вимогами п.п. 75.1.3. ц. 75.1 ст. 75 та ст. 85 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об?єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).

Відповідно до вимог ст. 80 ПІК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податків (особи). Фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки.

Згідно п.80.7 ст.80 ПК України фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб?єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.

Пунктом 81.1 ст.81 ПК України передбачено, що посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред?явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів:

- направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб?єкта (прізвище, ім?я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об?єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу;

- копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб?єкта (прізвище, ім?я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об?єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу;

- службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.

З матеріалів справи вбачається, що перевіряючими Головного управління ДПС у м. Києві було проведено фактичну перевірку на підставі п.п. 19-1.1.4, п.п. 19-1.1.14, п.п. 19-1.1.16, п.п. 19-1.1.17 п. 19-1.1 ст. 19-1 ПК України, керуючись, п.п. 20.1.6, п.п. 20.1.8, п.п. 20.1.9, п.п. 20.1.10, п.п. 20.1.11, п.п. 20.1.12, п.п. 20.1.13 п. 20.1 ст. 20, п.п. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75, п.п. 80.2.2, 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 розділу 11 п. 52-2 підрозділу 10 розділу ХХ Перехідних положень ПК України за адресою господарської діяльності ТОВ «КІРОВОГРАДСЬКА НАФТОВА КОМПАНІЯ», а саме: м. Київ, прав. Лабораторний, буд. 3, яка здійснена на підставі наказу Головного управління ДПС у м. Києві від 10.01.2022 року № 70-п.

В ході перевірки встановлено наступні правопорушення:

- пункту «б» абзацу 6 п.п. 230.1.2. п. 230.1. ст. 230 Податкового кодексу України від № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), а саме: відсутність реєстрації акцизного складу за адресою: Кіровоградська обл., Кіровоградський район, с. Шостаківка, вулиця Садова 2-а у системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового;

- п. 231.1. п. 231.3. п. 231.6 ст. 231 та п. 23 підрозд. 5 розд. ХХ «Перехідні положення» Податкового Кодексу України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (зі змінами та доповненнями), а саме: відсутність реєстрації акцизних накладних в ЄРАН.

- п. 85.2 ст. 85 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-V1 (зі змінами та доповненнями), а саме: ТОВ «КІРОВОГРАДСЬКА НАФТОВА КОМПАНІЯ» не у повному обсязі надало документи, що належать або пов?язані з предметом перевірки.

В ході проведення фактичної перевірки особі за довіреністю ТОВ «КІРОВОГРАДСЬКА НАФТОВА КОМПАНІЯ» Денисенку С.Ф. вручено під підпис запит від 11.01.2022 б/н про надання до перевірки інформації та її документального підтвердження з питань виробництва, придбання, зберігання, реалізації, транспортування та обліку пального а також товару (продуктів) за кодами УКТ ЗЕД 3824999690, 2710196400, 2709001000, 2710197100, 2707509000, 2710196810, 3814009019, 2710129000 за період з 01.07.2019 по дату закінчення перевірки. Відповідні документи було запропоновано надати в термін до 13 год. 00 хв. 14.01.2022.

У свою чергу позивач листом від 13.01.2022 № 13/01-3 повідомив наступне: «Обсяг документів про які йдеться в листі, та їх вид відповідають тим, що передбачені саме в підпункті 75.1.2. пункту 75.1. статті 75 ПКУ, в якому йдеться про фактичні перевірки. Так само і інформація, що міститься у вказаних документах може бути використана саме при проведенні документальної, а не фактичної перевірки. Викладене свідчить про намагання контролюючого органу під виглядом фактичної перевірки провести документальну. Предмет перевірки відповідним наказом не визначений. Зважаючи на таку неконкретність та формальність зазначення мети перевірки, неможливо визначити і її предмет. Також вважає за потрібне звернути увагу на той факт, що ТОВ «КНК» не здійснює виробництво пального (в розумінні підпункту 14.1.141-1 пункту 14.1. статі 14 та підпункту 215.3.4. пункту 215.3. статті 215 ПІКУ) та будь-якої іншої підакцизної продукції. З огляду на викладене, у контролюючого органу відсутні правові підстави витребовувати документи та пояснення, про які йдеться в листі від 11.01.2022 «Про надання пояснень та документального підтвердження». В свою чергу у ТОВ «КНК» відсутні правові підстави для надання документів та пояснень».

В той же час пунктом 85.2 ст. 85 ПКУ встановлено, що платник податків зобов`язаний надати посадовим/службовим особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Відповідно до п. 44.6 ст. 44 ПІКУ у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не падає посадовим особам контролюючого органу які проводять перевірку, документи (незалежно від підстав такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Як вбачається з матеріалів справи, ТОВ «КІРОВОГРАДСЬКА НАФТОВА КОМПАНІЯ» зареєстроване платником акцизного податку з реалізації пального відповідно до заяви за Формою № 1-AKII 01.03.2016, а відповідно до Заяви про реєстрацію платника акцизного податку з реалізації пального або спирту етилового та/або акцизних складів за Формою М 1-AKIC зареєстроване у Системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового (далі - СЕАРІІ СЕ) 26.06.2019 3a № 1256.

Відповідно до даних СЕАРП СЕ, ТОВ «КІРОВОГРАДСЬКА НАФТОВА КОМПАНІЯ» зареєстровані акцизні склади (стор.4 Акту перевірки).

Відповідно до даних СЕАРП СЕ, ТОВ «КІРОВОГРАДСЬКА НАФТОВА КОМПАНІЯ» анульовано реєстрацію всіх АС, при цьому:

- AC № 1006470 (виробнича дільниця) та № 1006471 (комплекс будівель та споруд)

анульовані 12.11.2020;

- AC № 1006472 (автоцистерна) та 1006473 (автоцистерна) анульовані 09.03.2021;

- AC № 1006474 (автоцистерна). № 1006475 (автомобіль) та № 1006476 (автомобіль) анульовані 10.03.2021.

Таким чином в СЕАРП СЕ з 11.03.2021 у позивача відсутні зареєстровані акцизні склади.

При цьому, згідно інформації Єдиного реєстру акцизних накладних, ТОВ позивачем в період з квітня 2021 по листопад 2021 здійснено придбання підакцизного пального в загальній кількості 101 291,96 літрів, а саме за кодами УКТЗЕД: 2710194300 - 88 627,08 л., 3811900000 - 12 664, 88 л.

Крім того, придбання нафтопродуктів та залишки на кінець звітного періоду у розрізі місць зберігання (акцизних складів/акцизних складів пересувних) відображені в поданих до ДПС Розрахунків сум акцизного податку з реалізації пального (додатків №1 до декларацій з акцизного податку): квітень 2021 – листопад 2021 (стор.5 Акту перевірки).

Згідно інформації з додатків № 1 до декларації з акцизного податку, позивач здійснює зберігання нафтопродуктів безпосередньо в автоцистерні - акцизному складі пересувному.

Організацію та порядок виконання робіт, пов`язаних з прийманням, транспортуванням, зберіганням, відпуском та обліком нафтопродуктів регламентовано інструкцією про порядок приймання, транспортування, зберігання, відпуску та обліку нафти і нафтопродуктів на підприємствах і організаціях України, затвердженої наказом Міністерства палива та енергетики України від 20 травня 2008 року № 281/171/578/155 (далі - Інструкція № 281), зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 2 вересня 2008 року за № 805/15496 та національним стандартом України ДСТУ 4454-2005 «Нафта і нафтопродукти. Маркування, пакування, транспортування та зберігання», який набрав чинності від 01.07.2006 (наказом Держспоживстандарту України № 265 від 16.09.2005).

Відповідно затверджених нормативних документів, з прибуттям нафтопродуктів до вантажоодержувача в автоцистерні перевіряється наявність і цілісність пломб, технічний стан автоцистерни, відповідність об?єму і густини нафтопродукту в автоцистерні об?єму і густині, зазначеним у товарно-транспортній накладній на відпуск нафтопродуктів (нафти) за формою N1-TTH (нафтопродукт) тощо. 3 автомобільних цистерн нафтопродукти повинні бути злиті повністю, зберігання нафтопродуктів здійснюється виключно в стаціонарних резервуарах.

Також, згідно інформації з додатків № 1 до декларацій з акцизного податку встановлено одночасне зберігання підакцизних товарів з різними товарними підкатегоріями згідно УКТ ЗЕД.

Враховуючи вищевикладене, слідує висновок, що позивач не мав можливості зберігати нафтопродукти в автоцистерні в період з квітня 2021 по листопад 2021.

Також встановлено, що позивач отримав ліцензію на право зберігання пального (виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки) №11080414202001815 від 10.11.2020 за адресою: Кіровоградська обл., с. Шостаківка, вул. Садова 2-А.

Згідно абзацу другого п.п. 14.1.6. п. 14.1. ст. 14 ПК України акцизний склад - це приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення). змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.

Згідно п.п. 14.1.224 п. 14.1 ст. 14 ПК України розпорядник акцизного складу - суб?єкт господарювання - платник акцизного податку, який здійснює виробництво, оброблення (перероблення). змішування, розлив. навантаження-розвантаження, зберігання, реалізацію пального на акцизному складі та має документи, що підтверджують право власності або користування приміщеннями та/або територією, що відносяться до акцизного складу.

Пунктом «б» абзацу 6 п.п. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 ПК України встановлено, що платники податку - розпорядники акцизних складів зобов`язані зареєструвати усі акцизні склади - в системі електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового.

Згідно відомостей з перевірки встановлено, що протягом періоду з 11.03.2021 по 30.11.2021 позивач зберігав підакцизне пальне на незареєстрованому акцизному складі за адресою: Кіровоградська обл., с. Шостаківка, вул. Садова 2-А, чим порушив пункт «б» абзацу 6 п.п. 230.1.2 п. 230.1 ст. 230 ПК України.

Також згідно інформації з бази даних СЕРП СЕ та ЄРАН, позивач акцизні накладні з напрямком використання - 3 «розподіл обсягу залишків пального станом на 01 липня 2019 року між акцизними складами пересувними акцизними складами» на розподіл пального у загальному обсязі 57 822,15 л. - не складав та не реєстрував.

Тобто станом на 30.06.2019, відповідно до бази даних СЕАРП за позивачем обліковується нерозділений залишок пального в загальній кількості 57 822,15 л., а їх фактичне місцезнаходження не встановлено.

Суд першої інстанції вірно вказав, що позивачем під час судового розгляду справи проти суті порушень, встановлених під час перевірки, жодних належних доказів не надано.

Разом із тим, щодо доводів позивача про порушення строку прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає наступне.

Так, підпунктом 86.7.5. пункту 86.7 статті 86 ПК України встановлено, що податкове повідомлення-рішення приймається керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу на підставі висновку комісії контролюючого органу з питань розгляду заперечень протягом п`яти робочих днів, наступних за днем прийняття такого висновку комісією і надання (надсилання) письмової відповіді платнику податків, у порядку, визначеному підпунктом 86.7.1 цього пункту.

Пунктом 86.8 статті 86 ПК України передбачено, що податкове повідомлення-рішення приймається в порядку, передбаченому статтею 58 цього Кодексу, керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу протягом п`ятнадцяти робочих днів з дня, наступного за днем вручення платнику податків, його представнику або особі, яка здійснювала розрахункові операції, акта перевірки, та надсилається (вручається) платнику податків у порядку, визначеному статтею 42 цього Кодексу.

За наявності заперечень посадових осіб платника податків до акта перевірки та додаткових документів і пояснень, зокрема документів, що підтверджують відсутність вини, наявність пом`якшуючих обставин або обставин, що звільняють від фінансової відповідальності відповідно до цього Кодексу, поданих у порядку, встановленому цією статтею, податкове повідомлення-рішення приймається в порядку та строки, визначені пунктом 86.7 цієї статті.

Як вбачається з матеріалів справи, Акт перевірки від 21.01.2022 вручений позивачу 28.01.2022, що підтверджується копією конверта (т.1 а.с.18) (позивач вказує про отримання даного акту 31.01.2022).

Дана обставина жодними поясненнями чи доказами відповідачем не спростована.

У відповідності до положень п. 86.8 ст. 86 та ст. 58 ПК України, останнім днем для винесення податкових повідомлень-рішень на підставі Акту перевірки від 21.01.2022, з урахуванням дати отримання позивачем акту, є 21.02.2022.

Натомість, контролюючий орган виніс оскаржувані податкові повідомлення-рішення лише 29.09.2023, майже через 1,5 року після складання акту перевірки, тобто поза межами встановлених строків.

Будь-яких пояснень чи доказів щодо даної обставини відповідачем у відзиві на позовну заяву та у відзиві на апеляційну скаргу надано не було.

Враховуючи вищевикладені обставини колегія суддів дійшла до висновку, що строки, встановлені податковим законодавством України для прийняття податкових повідомлень-рішень порушено.

Колегія суддів апеляційної інстанції дослідивши вказані правові норми та обставини справи, вважає обґрунтованими доводи позивача, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню, оскільки вони прийняті з порушенням строку, встановленого ПК України, і порушують законні права та інтереси позивача.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 08.09.2021 року у справі №816/228/17 встановила, що неправомірність дій контролюючого органу при призначенні і проведенні перевірки не може бути предметом окремого позову, але може бути підставами позову про визнання протиправними рішень, прийнятих за наслідками такої перевірки.

При цьому, підставами для скасування таких рішень є не будь-які порушення, допущені під час призначення і проведення такої перевірки, а лише ті, що вплинули або об`єктивно могли вплинути на правильність висновків контролюючого органу за результатами такої перевірки та відповідно на обґрунтованість і законність прийнятого за результатами перевірки рішення.

Фундаментальне порушення - це таке порушення суб`єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення.

Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи (ч. 1 ст. 58 Конституції України).

Колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що порушення допущені ГУ ДПС у м. Києві під час винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, а саме: порушення строку їх прийняття, призвели до порушення прав та законних інтересів позивача, а тому оскаржувані рішення є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги задоволенню в повному обсязі.

Щодо доводів апелянта про стягнення витрат на правничу допомогу понесених позивачем у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Частиною 1 ст.139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Пунктом 1 ч.3 ст.132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною 4 наведеної статті передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката запроваджено у ч.5 ст.134 КАС України, відповідно до якої розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з ч.6, 7 ст.134 КАС України у разі недотримання вимог ч.5 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

З аналізу положень ст.134 КАС України вбачається, що склад та розмір витрат на професійну правничу допомогу підлягає доказуванню в судовому процесі - сторона, яка хоче компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона може подати заперечення щодо неспівмірності розміру таких витрат. Результат та вирішення справи безпосередньо пов`язаний із позицією, зусиллям і участю в процесі представника інтересів сторони за договором. При цьому, такі надані послуги повинні бути обґрунтованими, тобто доцільність надання такої послуги та її вплив на кінцевий результат розгляду справи, якого прагне сторона, повинно бути доведено стороною в процесі.

При цьому, розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем подано до суду копію договору про надання правничої допомоги №2/10 від 17.10.2023, додаткову угоду до договору від 17.10.2023, акт приймання-передачі наданих послуг №1 від 03.01.2024, розрахунок витрат від 02.01.2024, рахунок фактура №12 від 11.10.2023, платіжна інструкція №2462 від 18.10.2023 на суму 30 000,00 грн.

Частина 1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» визначає, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Відповідно до статті 19 наведеного Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Статтею 30 цього Закону передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, відзначено у пункті 95 рішення у справі «Баришевський проти України» (Заява № 71660/11), пункті 80 рішення у справі «Двойних проти України» (Заява № 72277/01), пункті 88 рішення у справі «Меріт проти України» (заява № 66561/01), заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.

Крім того, у пункті 154 рішення Європейського суду з прав людини у справі Lavents v. Latvia (заява 58442/00) зазначено, що згідно зі статтею 41 Конвенції Суд відшкодовує лише ті витрати, які, як вважається, були фактично і обов`язково понесені та мають розумну суму.

Аналогічний висновок щодо застосування норм права викладений у постановах Верховного Суду від 05.08.2020 у справі №640/15803/19, від 01.09.2020 у справі №640/6209/19, які мають бути враховані судом при вирішенні спірних правовідносин.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 01 вересня 2022 року у справі №640/16093/21 зазначив, що суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим, суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.

Крім того, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постанові від 01 лютого 2023 року у справі № 560/12697/21 дійшов до висновку про те, що «розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Проте, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат (у даному випадку, за наявності заперечень учасника справи), що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг».

Таким чином, зважаючи на предмет позову, фактичний об`єм виконаної роботи, колегія суддів вважає розумно обґрунтованими, справедливими та співмірними заявлені витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції, які підлягають компенсації позивачу у розмірі 10 000,00 грн.

Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .

Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи

Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

Оскільки судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, то оскаржуване судове рішення підлягає скасуванню, а позов задоволенню.

Відповідно до частин першої, шостої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «КІРОВОГРАДСЬКА НАФТОВА КОМПАНІЯ» - задовольнити.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року скасувати та ухвали нове судове рішення, яким адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КІРОВОГРАДСЬКА НАФТОВА КОМПАНІЯ» задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «ПС» від 29.09.2023 № 61107/0902, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за платежем акцизний податок у сумі 134700,86 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «ПС» від 29.09.2023 № 61112/0902, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за платежем адміністративні штрафи та інші санкції у сумі 1000000,00 грн.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення форми «ПС» від 29.09.2023 № 61110/0902, яким застосовано штрафні (фінансові) санкції (штрафи) за платежем адміністративні штрафи та інші санкції у сумі 1020,00 грн.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КІРОВОГРАДСЬКА НАФТОВА КОМПАНІЯ» (01133, м.Київ, пров. Лабораторний, 3, код ЄДРПОУ 30708038) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м.Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; код ЄДРПОУ 44116011) сплачений судовий збір у розмірі 42 589 (сорок дві тисячі п`ятсот вісімдесят дев`ять) грн 50 коп.

Стягнути на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КІРОВОГРАДСЬКА НАФТОВА КОМПАНІЯ» (01133, м.Київ, пров. Лабораторний, 3, код ЄДРПОУ 30708038) за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у м.Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19; код ЄДРПОУ 44116011) понесені витрати на професійну правничу допомогу в суді першої інстанції у розмірі 10 000 (десять тисяч) грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя-доповідач Є.О. Сорочко

Суддя В.О. Аліленко

Суддя А.Ю. Коротких