Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №320/50519/24 — Шостий апеляційний адміністративний суд

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 320/50519/24 Суддя першої інстанції: Шевченко А.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача - Кравченка Є.Д.,

суддів: Бужак Н.П., Мєзєнцева Є.І.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військової частини НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_2 із позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ), в якому позивач просить суд:

визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 13.09.2023 по 12.03.2024 (включно);

зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 )нарахувати та виплатити ОСОБА_2 середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 13.09.2023 по 12.03.2024 (включно).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначив, що у період із січня 2020 року по 12.09.2023 проходив військову службу та перебував на грошовому забезпеченні в ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ).

Відповідно до витягу з наказу Голови Державної прикордонної служби України від 12.09.2023 №1315-ОС ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення з 12.09.2023. 14.06.2024 відповідачем на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.03.2024, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2024 у справі № 260/10588/23, нараховано та виплачено ОСОБА_1 індексацію - різницю грошового забезпечення за період із січня 2020 по 31 грудня 2022 року у розмірі 4458,32 грн на місяць із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 у сумі 158 092,03 грн.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року адміністративний позов задоволено повністю.

Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_2 середнього грошового забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 13.09.2023 по 12.03.2024 (включно).

Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 )на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.09.2023 по 12.03.2024 у розмірі 188 897 (сто вісімдесят вісім тисяч вісімсот дев`яносто сім) гривень 80 копійок з відрахуванням належних податків та зборів.

Стягнуто на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 968 (дев`ятсот шістдесят вісім) гривень 96 копійок за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ).

Не погоджуючись з рішенням суду, ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що судом першої інстанції здійснено істотне порушення норм процесуального права, щодо виходу за межі позовних вимог, тим самим замість позовних вимог немайнового характеру про зобов`язання відповідача вчинити певні дії, суд ухвалив судове рішення майнового характеру про стягнення з відповідача 188 897 (сто вісімдесят вісім тисяч вісімсот дев`яносто сім) гривень 80 копійок з відрахуванням належних податків та зборів.

Апелянт зазначив, що вимоги позивача про виплату йому середнього заробітку за період з часу звільнення зі служби до часу виплати йому компенсації, тобто поширення на нього положень ст. 117 КЗпП, є безпідставними та не підлягають задоволенню, оскільки дія Кодексу законів про працю України не поширюється на військовослужбовців та на правовідносини щодо проходження військової служби. Згідно зі ст.ст. 6, 10 Закону України «Про Державну прикордонну службу України» ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) не є підприємством, установою чи організацією - це орган охорони державного кордону, військова частина.

При цьому, апелянт наголосив на тому, що згідно із законодавством військовослужбовці отримують не заробітну плату, а грошове забезпечення, що підтверджується постановою Пленуму Верховного Суду України від 24.12.1999 №13, рішенням Верховного Суду України а також рішеннями Вищого адміністративного суду України від 20.12.2006, від 18.04.2007, від 13.10.2011 під час вирішення інших справ з аналогічних питань.

Структуру грошового забезпечення військовослужбовців визначено ст.9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», згідно з якою до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. З огляду на зазначене, апелянт стверджував, що ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) діяла лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що є підставою для відмови в позовних вимогах.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 20 травня 2025 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції.

Відзив на апеляційну скаргу до суду не надходив, що не перешкоджає її розгляду.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 16 вересня 2025 року справу призначено до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження. Також судом продовжено строк розгляду справи на більш розумний термін.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 квітня 2026 року у справі № 320/50519/24, визначено склад колегії суддів: суддя-доповідач Кравченко Є.Д., судді: Бужак Н.П., Мєзєнцев Є.І.

Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 28 квітня 2026 року зазначена колегія суддів прийняла до провадження адміністративну справу № 320/50519/24 та призначила її до апеляційного розгляду у порядку письмового провадження.

Згідно з частиною першою статті 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції зміні в частині, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Державній прикордонній службі Україні.

Згідно з витягу з наказу Голови Державної прикордонної служби України від 05 вересня 2023 року № 1273-ОС ОСОБА_1 звільнено з військової за підпунктом «г» (через сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв`язку з необхідністю здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також батьками своїми чи дружини (чоловіка) що підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я) пункту 3 частини п`ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» у запас.

Відповідно до витягу з наказу Голови Державної прикордонної служби України від 12 вересня 2023 року №1315-ОС ОСОБА_1 виключено 12 вересня 2023 року зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.

Рішенням Закарпатського окружного адміністративного суду від 12 березня 2024 року у справі № 260/10588/23 визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації - різниці грошового забезпечення за період із січня 2020 по 31 грудня 2022 року. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію - різницю грошового забезпечення за період із січня 2020 по 31 грудня 2022 року у розмірі 4458,32 грн на місяць із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 року № 44.

Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31 травня 2024 року апеляційні скарги залишено без задоволення. Рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року у справі №260/10588/24 залишено без змін.

14 червня 2024 року відповідачем на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 11.03.2024, залишеного без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 31.05.2024 у справі № 260/10588/23, нараховано та виплачено ОСОБА_1 індексацію - різницю грошового забезпечення за період із січня 2020 по 31 грудня 2022 року у розмірі 4458,32 грн на місяць із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44 у сумі 158 092,03 грн, що підтверджується випискою по надходженням по кратці/рахунку АТ КБ «ПРИВАТБАНК» та платіжною інструкцією №1611 від 14.06.2024.

Вважаючи, що відповідач зобов`язаний нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за час затримки розрахунку при звільненні із 13.09.2023 по 12.03.2024 (включно), обраховане відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100 позивач звернувся до суду із цим позовом.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог суд першої інстанції виходив з того, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні осіб рядового начальницького складу, з-поміж іншого, за затримку виплати грошового забезпечення, не врегульовані положеннями спеціального законодавства що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі виплати врегульовані КЗпП України.

Суд першої інстанції виснував, оскільки повний розрахунок з позивачем було проведено 14.06.2024, а не у день його звільнення з військової служби, позивач, відповідно до статті 117 КЗпП України (у редакції, викладеній відповідно до Закону № 2352-ІХ), має право на виплату середнього заробітку за період затримки повного розрахунку.

Разом з тим, суд першої інстанції визначив належний спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні але не більше як шість місяців - 188 897,8 грн (1037,94 грн х 182 днів).

Надаючи правову оцінку доводам апеляційної скарги та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ).

Зважаючи на те, що нормами спеціального законодавства, а саме Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.04.2019 у справі №806/889/17, що спростовує твердження апелянта про те, що на позивача, який є військовослужбовцем не поширюються приписи положень статті 117 КЗпП України щодо відповідальності роботодавця за затримку розрахунку при звільненні

Приписами статті 47 Кодексу законів про працю України (КЗпП України) унормовано, що роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.

Згідно із частиною 1 статті 117 КЗпП України у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Частиною 2 статті 117 КЗпП України передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Таким чином, статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладається обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов`язку виникає відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника під час його звільнення, зокрема захист права працівника на своєчасну оплату праці за виконану роботу. При цьому відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто, реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності.

Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.

Умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).

Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.

Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов`язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.

Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 (реєстраційний номер судового рішення у ЄДРСР 88952400) підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Водночас, як зазначив Конституційний Суд України у Рішенні від 22.02.2012 №4-рп/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Верховний Суд у постанові від 13.09.2023 у справі № 560/11111/22 зазначив, що передбачений статтею 117 КЗпП України спосіб захисту вимагає також, щоб орган, який вирішує спір щодо суми заборгованості при звільненні [зокрема суд], визначив також і суму, яка підлягатиме стягненню на користь позивача.

Верховний Суд у постанові від 29.03.2023 року № 260/2583/21 вказав, що сума середнього заробітку, зокрема, у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні (стаття 117 КЗпП України) яка підлягатиме стягненню, має визначатися за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України суд першої інстанції має зазначити суму, яка підлягає стягненню, а в мотивувальній частині - навести розрахунок цієї суми, а також мотиви можливого зменшення її розміру, якщо для цього є підстави (з дотриманням приписів частини другої статті 117 КЗпП України).

Судом встановлено, що стягнення середнього заробітку на підставі статті 117 КЗпП України в цій справі пов`язане з невиплатою позивачеві індексації-різниці грошового забезпечення за період з січня 2020 по 31 грудня 2022 року, яка була нарахована позивачу на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 у справі № 26/10588/23 та виплачена 14.06.2024 року у розмірі 158 092,03 грн.

З огляду на означене, колегія суддів зазначає, що відповідачем порушено вимоги ст. 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.

Враховуючи, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач зобов`язаний сплатити позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.

Отже, позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні, що правильно визначено судом першої інстанції.

Водночас, колегія суддів зазначає, що помилковість висновку суду першої інстанції щодо того, що до шестимісячного строку, в межах якого стягується середній заробіток ( з 19 липня 2022 року після набрання чинності Законом № 2352-ІХ) не застосовується принципи співмірності та пропорційності задля зменшення суми середнього заробітку.

Суд завертає увагу, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2025 року в справі №489/6074/23 (провадження №14-85цс25) вирішила виключну правову проблему щодо тлумачення та застосування положень статті 117 КЗпП України у редакції, яка набрала чинності 19 липня 2022 року. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку, викладеного касаційним судом у постанові від 06 грудня 2024 року у справі №440/6856/22 про те, що з прийняттям Закону №2352-IX законодавець, обмеживши строк нарахування шістьма місяцями, фактично на нормативному рівні усунув обставини, які призводили до порушення критеріїв співмірності, а отже, застосовувати висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 26 червня 2019 року, до правовідносин, що регулюються новою редакцією статті 117 КЗпП України, неможливо.

Переглядаючи справу №489/6074/23, Велика Палата, зокрема, нагадала, що в постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-323цс19) розтлумачила зміст статті 117 КЗпП України та сформулювала висновок, що відшкодування, передбачене цією нормою права, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаційний характер, а її заходи спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого (пункти 81, 82 постанови).

Ключовий висновок Великої Палати Верховного Суду, за її словами, полягає в тому, що виплата середнього заробітку за статтею 117 КЗпП України за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника. Саме така компенсаційна природа дозволяє застосувати загальні принципів права, зокрема пропорційності, та обґрунтовує можливість судового контролю за співмірністю розміру компенсації. Законодавчі положення, внесені Законом №2352-IX, не змінили правової природи цього заходу відповідальності з компенсаційного на каральний.

З огляду на компенсаційний характер відповідальності за статтею 117 КЗпП України, Велика Палата Верховного Суду у пунктах 87 та 92 постанови у справі № 761/9584/15-ц дійшла висновку, що «виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України».

При цьому, Велика Палата Верховного Суду відступила від попередньої практики Верховного Суду України (постанова від 27 квітня 2016 року у справі № 6-113цс16), яка пов`язувала можливість зменшення з формальними критеріями, такими як наявність спору чи часткове задоволення позову. Натомість Велика Палата сформулювала нові змістові критерії, які суд має враховувати при вирішенні питання про зменшення розміру відшкодування (пункт 91 постанови):

- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

- імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Ці критерії спрямовані на досягнення справедливого балансу між інтересами працівника, який має право на компенсацію, та інтересами роботодавця, аби відповідальність не була надмірною.

Слід врахувати, що Законом №2352-IX статтю 117 КЗпП України, викладено в новій редакції. Ключовою новелою стало доповнення частини першої словами «...але не більш як за шість місяців».

Отже, законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Водночас, колегія суддів вважає, що установлення максимального і преклюзивного строку для нарахування середнього заробітку, не слід тлумачити, як відмову від застосування принципу пропорційності при визначенні остаточного розміру стягнення.

Водночас, встановлене строкове обмеження, на думку колегії суддів, не нівелює необхідності застосування судом критеріїв, при вирішенні подібного спору має оцінювати обставини справи (зокрема, розмір боргу) для визначення справедливого розміру компенсації, який може дорівнювати середньому заробітку за шість місяців, однак може бути і значно меншим, але в будь-якому разі не може перевищувати цю встановлену законом межу.

Судом під час розгляду спору по суті було встановлено, що з позивачем не було проведено повного розрахунку при звільненні 12.09.2023, а виплату на виконання рішення Закарпатського окружного адміністративного суду від 12.03.2024 у справі № 260/10588/23, яке стосувалось нарахування і виплати на користь позивача індексації-різниці грошового забезпечення відповідачем було проведено 14.06.2024.

Верховний Суд у постанові від 29 березня 2023 року № 260/2583/21 вказав, що сума середнього заробітку, зокрема, у зв`язку із затримкою розрахунку при звільненні (стаття 117 КЗпП України) яка підлягатиме стягненню, має визначатися за правилами Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100). Задовольняючи позов про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України суд першої інстанції має зазначити суму, яка підлягає стягненню, а в мотивувальній частині - навести розрахунок цієї суми, а також мотиви можливого зменшення її розміру, якщо для цього є підстави (з дотриманням приписів частини другої статті 117 КЗпП України).

Обчислення середнього заробітку проводиться згідно з вимогами постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати» від 8 лютого 1995 року № 100 (далі - Порядок № 100).

Цей Порядок застосовується у інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.

Згідно із абзацом 1 пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки.

Обчислення середньої заробітної плати для виплати компенсації за невикористані відпустки, на які працівник набув право до 31 грудня 2023 р., проводиться виходячи з виплат, нарахованих у 2023 році (абз.2 пункту 2 Порядку № 100).

Відповідно до абзацу 4 пункту 2 Порядку № 100 у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно з пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів / годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Позивач звільнений з військової служби 12.09.2023, отже два останні місяці служби позивача є липень та серпень 2023 року.

Судова колегія враховує, що відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який затверджено наказом Міністерства оборони України 07 червня 2018 року №260, та зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 р. за №745/32197, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.

Як вбачається з матеріалів справи, грошове забезпечення позивача за останні повні два місяці перед звільненням, з урахуванням постійних його складових становить 64352,40 грн, що підтверджується відомостями наданої довідки про доходи від 27.11.2024 № 123 Військової частини НОМЕР_1 .

Середньоденне грошове забезпечення позивача становить 1037,94 грн (64352,40 /62).

З огляду на правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду в постанові по справі від 08.10.2025 у справі №489/6074/23, у даному випадку стягненню на користь позивача підлягає такий відсоток суми середнього заробітку, який би відповідав відсотку несвоєчасно виплаченої суми по відношенню до загальної суми, що належала йому при звільненні.

Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постановах по справі №560/5923/24 від 27 березня 2025 року, по справі №620/7207/24 від 24 квітня 2025 року.

Для належного розгляду справи спочатку необхідно встановити загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат.

Так, з матеріалів справи, зокрема архівної відомості №1 за період 2023 року щодо позивача слідує, що при звільненні позивачу нараховано 194893,27 грн грошового забезпечення, що становить загальну суму виплат, які належали позивачу при звільненні.

При цьому, несвоєчасно виплачена індексація-різниця грошового забезпечення, яка виплачена позивачу у червні 2024 року становить 158092,03 грн.

З викладених розрахунків вбачається, що істотність частки несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення 158092, 03 грн від загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат становить 81,12 %.

Затримка розрахунку при звільненні, відповідно до ст.117 КЗпП не більше 6 місяців, за період з 13.09.2023 року по 12.03.2024 року становить 182 календарних дні.

Отже, загальний розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні становить 188905,43 (1037,94 грн х 182) грн.

Виходячи з принципу пропорційності, стягненню на користь позивача підлягає середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 153239,80 грн, тобто 81,12 % від 188905,08 грн.

Аналогічна правова позиція щодо застосування принципу пропорційності застосована Верховним Судом в постанові по справі №420/12808/23 від 09 вересня 2025 року.

Суд першої інстанції, зробивши правильний висновок про наявність у позивача права на отримання такого відшкодування за затримку виплати повного розрахунку при звільненні, не застосував принцип пропорційності такої виплати до загальної суми виплати, яка підлягає стягненню на користь позивача.

Відповідно до п.1, п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду першої інстанції підлягає зміні в частинні визначення розміру середнього заробітку, який підлягає стягненню на користь позивача.

Підстави для перерозподілу судових витрат відсутні.

Керуючись ст.311, ст.315, ст.317, ст.321, ст.322, ст.325, ст.328 КАС України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року змінити, виклавши абзац третій його резолютивної частини у наступній редакції:

«Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 13.09.2023 по 12.03.2024 у розмірі 153 239 (сто п`ятдесят три тисячі двісті тридцять дев`ять) гривень 80 копійок з відрахуванням належних податків та зборів.».

В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 17 квітня 2025 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Суддя-доповідач Є.Д. Кравченко

Судді: Н.П. Бужак

Є.І. Мєзєнцев