Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №420/5132/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/5132/26

Категорія: 112010200 Головуючий в 1 інстанції: Марин П.П.

Місце ухвалення: м. Одеса

Дата складання повного тексту:10.07.2026р.

Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого – Бітова А.І.

суддів – Лук`янчук О.В.

– Ступакової І.Г.

у зв`язку з поданням апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, яке ухвалене в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), справа розглянута за правилами п.3 ч.1 ст. 311 КАС України,

розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А :

У лютому 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду (далі – ГУПФ) України в Одеській області про:

- визнання протиправними дій ГУПФ України в Одеської області щодо обмеження з 01 січня 2026 року, нарахованої пенсії максимальним розміром;

- зобов`язати ГУПФ України в Одеській області здійснити нарахування і виплату пенсії з 01 січня 2026 року без обмеження її максимальним розміром, з урахуванням раніше проведених виплат;

- визнання протиправними дій ГУПФ України в Одеській області щодо застосування з 01 січня 2026 року коефіцієнтів, встановлених Постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану" (далі – Постанова №1778)та обмеження пенсії максимальним розміром при перерахунку та виплаті пенсії;

- зобов`язати ГУПФ України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії з 01 січня 2026 року (поновити) без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою №1778 та без обмеження максимальним розміром пенсії, з урахуванням раніше проведених виплат у розмірі 77% грошового забезпечення (відповідач двічі зменшував %, незважаючи на рішення Одеського окружного адміністративного суду, коли в рішенні не вказувалось 77%).

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач вказував, що він перебуває на обліку в ГУПФ України в Одеській області та отримує пенсію відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" №2262-ХІІ (далі – Закон №2262-ХІІ). Позивач вважає неправомірним обмеження пенсії максимальним розміром та застосування коефіцієнтів зменшення пенсії, передбачених статтею 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" та Постановою №1778 з 01 січня 2026 року, у зв`язку з чим звернувся до суду з цим позовом.

Відповідач позов не визнав, вказуючи, що перерахунок пенсії позивачу здійснено відповідно до вимог законодавства, що діяло на момент виникнення права на такий перерахунок, і на даний час виплата пенсії здійснюється відповідно до вимог діючого законодавства, тому підстави для визнання протиправними дій Головного управління відсутні.

Справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року адміністративний позов ОСОБА_1 до ГУПФ України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії – задоволено.

Визнано протиправними дії ГУПФ України в Одеської області щодо обмеження пенсії ОСОБА_1 максимальним розміром та застосування коефіцієнтів, встановлених Постановою №1778 при перерахунку та виплаті пенсії з 01 січня 2026 року.

Зобов`язано ГУПФ України в Одеській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з 01 січня 2026 року без обмеження її максимальним розміром та без застосування понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою №1778 з основним розміром 77% грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

Стягнуто з ГУПФ України в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 витрати зі сплати судового збору у розмірі 1 331,20 грн.

В апеляційній скарзі ГУПФ України в Одеської області ставиться питання про скасування судового рішення в зв`язку з тим, що воно постановлено з неправильним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права.

Доводи апеляційної скарги:

- згідно ст. 2 Закону України №3668-ІV "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" (далі — Закон №3668-ІV) максимальний розмір пенсій (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Закону №2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. На зазначених підставах розмір пенсії позивача обмежений, до якого не застосовуються норми Постанови №1778;

- через неможливість їх фінансового забезпечення шляхом пропорційного перерозподілу коштів з метою збереження балансу інтересів усього суспільства. Крім того, такі заходи можуть бути обумовлені необхідністю запобігання чи усунення реальних загроз економічній безпеці України, що згідно з ч.1 ст. 17 Конституції України є найважливішою функцією держави. Водночас зміст основного права не може бути порушений, що є загальновизнаним правилом, на що вказав Конституційний Суд України у Рішенні від 22 вересня 2005 року №5-рп/2005 у справі про постійне користування земельними ділянками. Неприпустимим також є встановлення такого правового регулювання, відповідно до якого розмір пенсій, інших соціальних виплат та допомоги буде нижчим від рівня, визначеного в ч.3 ст. 46 Конституції України, і не дозволить забезпечувати належні умови життя особи в суспільстві та зберігати її людську гідність, що суперечитиме ст. 21 Конституції України. У п.2.2 цього ж Рішення Конституційний Суд України вказав, що Кабінет Міністрів України повноважний вживати заходів щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина та проводити політику у сфері соціального захисту (п.п.2, 3 ст. 116 Конституції України). В Рішенні від 02 березня 1999 року №2-рп/99 Конституційний Суд України звернув увагу на те, що здійснення в цілому політики соціального захисту не належить до виключних повноважень Верховної Ради України; політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення її проведення, відповідно до п.3 ст. 116 Конституції України, здійснюється Кабінетом Міністрів України. Кабінет Міністрів України як вищий орган у системі органів виконавчої влади наділений конституційними повноваженнями спрямовувати і координувати діяльність міністерств, інших органів виконавчої влади. На підставі вищезазначеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що політика соціального захисту є складовою частиною внутрішньої соціальної політики держави, забезпечення проведення якої на підставі п.3 ст. 116 Конституції України здійснюється Кабінетом Міністрів України;

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги ГУПФ України в Одеської області, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного.

Судом першої інстанції встановлені, судом апеляційної інстанції підтверджені, учасниками апеляційного провадження неоспорені наступні обставини.

ОСОБА_1 перебуває на обліку в ГУПФ України в Одеській області та отримує пенсію, відповідно до Закону №2262-ХІІ, що підтверджується матеріалами справи.

Позивачу перераховано пенсію на виконання статті 30 Закону України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" та застосовано з 01 січня 2026 понижуючі коефіцієнти відповідно до Постанови №1778.

В протоколі перерахунку пенсії з 01 січня 2026 року наведено розрахунок пенсії позивача за яким:

- Основний розмір пенсії: 77% грошового забезпечення.

- Базовий розмір пенсії (84 346,36*77%);

- Індексація базового ОСНП 2024 (64 946,7*0,0796);

- Індексація базового ОСНП 2025 (66 446,7*0,1150);

Щомісячна доплата до 2000 відповідно до Постанови №713 від 14 липня 2021 року

Підсумок пенсії (з надбавками): 69 946,7

Пониження суми 68 446,7 згідно Постанови №1778 від 30 грудня 2025 року: 35 908,67 грн.

Вважаючи дії ГУПФ України в Одеській області щодо здійснення перерахунку пенсії позивача з 01 січня 2026 року з обмеженням її максимальним розміром та з застосуванням понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою №1778 протиправними, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Вирішуючи справу, суд першої інстанції виходив з того, що згідно з правовою позицією Конституційного Суду України "обмеження максимального розміру пенсії та призупинення виплати призначеної пенсії особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених ч.5 ст. 17 Конституції України, які зобов`язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканість України" (абз.10 пп.2.2 п.2 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 у справі щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень другого речення ч.7 ст. 43, першого речення ч.1 ст. 54 Закону №2262-ХІІ).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач зобов`язаний виплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром, зокрема і без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених Постановою №1778. Відповідач належними та допустимими доказами не довів правомірність своїх дій в частині обмеження пенсії максимальним розміром та застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених Постановою №1778. За таких обставин застосування відповідачем понижуючих коефіцієнтів, встановлених Постановою №1778 до пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, є протиправним.

Колегія суддів вважає ці висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам Конституції України, ст.ст. 2, 6-12, 77 КАС України, Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи", Постанови Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2025 року №1778 "Про визначення порядку виплати пенсій деяким категоріям осіб у 2026 році у період воєнного стану", Рішення Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року №10-р/2020.

Колегія суддів не приймає до уваги доводи апелянта, виходячи з наступного.

Відповідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та способом, передбаченими Конституцією та законами України.

Згідно ст. 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Відповідно ст. 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно, зокрема, до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.

Разом з цим, Законом №3668-VI також у ст. 43 Закону №2262-XII, зокрема, частину п`яту викладено в такій редакції: "Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність".

Законом України від 24 грудня 2015 року №911-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" (набрав чинності 01 січня 2016 року) у Законі №2262-XII ч.5 ст. 43 доповнено реченням такого змісту: "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 гривень".

Верховний Суд України звернувся до Конституційного Суду України з клопотанням визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення другого речення ч.5 ст. 43, першого речення ч.1 ст. 54 Закону №2262-XII зі змінами у взаємозв`язку з пунктом 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02 березня 2015 року №213-VIII, п.2 розділу II "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24 грудня 2015 року №911-VIII.

У рішенні від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 Конституційним Судом України зазначено, що відповідно до пп.3 п.1 розділу I Закону України "Про внесення змін до деяких законів України щодо соціального захисту резервістів, які постраждали внаслідок участі в антитерористичній операції, та членів їх сімей" від 12 квітня 2016 року №1080-VIII ст. 43 Закону №2262-ХІІ після частини третьої доповнено двома новими частинами, у зв`язку з чим ч.5 цієї статті стала ч.7 без змін у змісті, що не перешкоджає проведенню її перевірки на відповідність Конституції України (конституційність).

Так, рішенням Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення Закону №2262-XII зі змінами, а саме: ч.7 ст. 43, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10 740 гривень.

Відповідно ч.2 ст. 152 Конституції України закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення.

Згідно п.2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, зокрема, ч.7 ст. 43 Закону №2262-ХІІ втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення.

Таким чином, з 20 грудня 2016 року відсутня ч.7 ст. 43 в Законі №2262-ХІІ.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII внесені зміни до Закону №2262-ХІІ та у ч.7 ст. 43 слова і цифри "у період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року" замінено словами і цифрами "по 31 грудня 2017 року".

Проте, на момент набрання чинності Закону №1774-VIII, а саме станом на 01 січня 2017 року, ч.7 ст. 43 Закону №2262-ХІІ, до якої вносилися вказані зміни, була визнана 20 грудня 2016 року Конституційним Судом України неконституційною, а тому повністю втратила чинність, отже зазначені зміни не можуть створювати будь-яких правових наслідків.

Набуття чинності з 01 січня 2017 року Законом №1774-VIII не викликає автоматичного відновлення дії ч.7 ст. 43 Закону №2262-XII.

Отже, положення ч.7 ст.43 Закону №2262-ХІІ є такими, що втратили чинність.

Це означає, що ст. 43 Закону не передбачає положень про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.

В свою чергу, будь-яких змін до Закону №2262-ХІІ щодо обмеження виплати пенсії особам, які мають право на пенсію за цим Закон, законодавцем внесено не було.

Колегія суддів наголошує, що питання щодо застосування Закону №3668-VI в частині обмеження максимальним розміром пенсії, призначеної згідно Закону №2262-ХІІ, було неодноразово предметом розгляду Верховним Судом (зокрема, постанови від 03 жовтня 2018 року у справі №127/4267/17, від 16 жовтня 2018 року у справі №522/16882/17, від 06 листопада 2018 року у справі №522/3093/17, від 17 жовтня 2019 року у справі №348/190/17, від 05 лютого 2020 року у справі №815/357/18, від 16 квітня 2020 року у справі №620/1285/19, від 30 жовтня 2020 року у справі №522/16881/17, від 16 грудня 2021 року у справі №400/2085/19, від 21 грудня 2021 року у справі №120/3552/21-а, від 18 травня 2022 року у справі №380/12337/20, від 12 грудня 2022 року у справі №620/5701/20, від 04 липня 2023 року у справі №420/10528/21).

Верховний Суд виходив з того, що норма ст. 2 Закону №3668-VI в частині обмеження розміру пенсій, призначених відповідно до Закону №2262-ХІІ, є абсолютно тотожною нормі ч.7 ст. 43 Закону №2262-ХІІ, яка вже визнана такою, що суперечить Конституції України (рішення КСУ від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016) та, відповідно, не підлягає застосуванню.

Верховний Суд неодноразово висловив позицію, що з прийняттям Конституційним Судом України рішення від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, а саме з 20 грудня 2016 року по теперішній час, в законодавстві України про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, відсутні норми, якими обмежується максимальний розмір пенсії, та будь-яких змін до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" та інших нормативно-правових актів України, прийнятих відповідно до цього закону, щодо обмеження пенсії максимальним розміром протягом цього часу не вносилося.

Верховний Суд також неодноразово наголошував, що пенсійний орган свідомо ігнорує рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20 грудня 2016 року, яким безпосередньо надається оцінка неконституційності правових норм, якими обмежуються права осіб, звільнених з військової служби, щодо їх пенсійного забезпечення, зокрема визнається неконституційним обмеження розміру пенсій таких осіб.

На підставі наведеного у сукупності, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги у відповідній частині та погоджується з висновком суду першої інстанції, що дії відповідача щодо виплати позивачу пенсії з обмеженням її максимальним розміром згідно ст. 2 Закону №3668-VI є протиправними.

Крім того, відповідно п.1 Постанови №1778, у період воєнного стану у 2026 році пенсії (пенсійні виплати), призначені (перераховані), в тому числі відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством), розмір яких перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, виплачуються із застосуванням коефіцієнтів до відповідних сум перевищення:

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 10 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,5;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 11 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,4;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 13 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,3;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 17 розмірів прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, та не перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,2;

до частини пенсії (пенсійної виплати), що перевищує 21 розмір прожиткового мінімуму, встановленого для осіб, які втратили працездатність, - 0,1.

Таким чином, Законом України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" та Постановою №1778 установлені додаткові підстави для обмеження розміру пенсії шляхом застосування коефіцієнтів зменшення розміру пенсій, зокрема, призначених на підставі Закону №2262-ХІІ, що прямо заборонено ч.3 ст. 1-1 Закону №2262-ХІІ.

Закон України "Про Державний бюджет України на 2026 рік" від 03 грудня 2025 року №4695-IX та Постанова №1778 фактично змінили умови та норми пенсійного забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, без унесення відповідних змін до Закону №2262-ХІІ та Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", що порушує соціальні гарантії гідного пенсійного забезпечення таких осіб, які встановлені Законом №2262-ХІІ.

Колегія суддів наголошує, що для спірних правовідносин спеціальними є норми ст. 1-1 Закону №2262-ХІІ, які у часі прийняті раніше та мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону №4695-ІХ, який приймається на один фінансовий рік та метою якого не є врегулювання пенсійних правовідносин.

У рішеннях від 09 липня 2007 року №6-рп/2007, від 22 травня 2008 року №10-рп/2008 та від 30 листопада 2010 року №22-рп/2010 Конституційний Суд України дійшов висновку, що законом про Державний бюджет України не можна вносити зміни до інших законів, зупиняти їх дію чи скасовувати їх, оскільки з об`єктивних причин це створює протиріччя у законодавстві; у разі необхідності зупинення дії законів, внесення до них змін і доповнень, визнання їх нечинними мають використовуватися окремі закони.

В абз.3 п.4 мотивувальної частини рішення від 28 серпня 2020 року №10-р/2020 Конституційний Суд України вкотре наголосив на тому, що скасування чи зміна законом про Державний бюджет України обсягу прав і гарантій та законодавчого регулювання, передбачених у спеціальних законах, суперечить ст. 6, ч.2 ст. 19, ст. 130 Конституції України.

Тож у разі суперечності між правовими нормами Закону України про Державний бюджет України та правовими нормами спеціальних законів України, якими врегульовано ті ж самі правовідносини, застосуванню підлягають правові норми спеціальних законів України.

Оскільки Законом №2262-ХІІ, як спеціальним законом, і Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" не передбачено обмеження розміру пенсій, розмір яких (пенсійної виплати) перевищує десять прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, у спосіб застосування до суми перевищення коефіцієнтів, тому до спірних правовідносин не підлягають застосуванню положення статті 30 Закону №4695-ІХ та Постанови №1778.

Колегія суддів зазначає, що приписи ст. 2 Закону №3668-ІV зі змінами, що поширюють свою дію на Закон №2262-ХІІ, в тім, що вони не забезпечують соціальних гарантій високого рівня, які випливають зі спеціального юридичного статусу громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також осіб, що збройно захищають суверенітет, територіальну цілісність та недоторканність України під час агресії Російської Федерації проти України, розпочатої в лютому 2014 року, визнано такими, що не відповідають Конституції України є неконституційними, згідно з рішенням Конституційного Суду №7-р(ІІ)/2022 від 12 жовтня 2022 року.

Конституційний Суд України у рішенні від 13 травня 2015 року за №4-рп/2015 у справі за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положень ч.3 ст. 63 Закону №2262-ХІІ наголосив на тому, що виключно Верховна Рада України шляхом прийняття законів визначає види грошового забезпечення для обчислення та перерахунку пенсій військовослужбовців та осіб, які мають право на пенсію за Законом, а Кабінет Міністрів України вживає заходів щодо забезпечення права осіб на пенсійне забезпечення, керуючись Конституцією та законами України.

Отже, зміна умов чи норм пенсійного забезпечення (зокрема, визначення видів грошового забезпечення для перерахунку пенсій) підзаконними нормативно-правовими актами є порушенням закону.

За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідач зобов`язаний виплачувати позивачу пенсію без обмеження її максимальним розміром, зокрема і без застосування коефіцієнтів до відповідних сум перевищення, встановлених Постановою №1778.

Підсумовуючи вищевикладене, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Інші доводи апеляційної скарги зроблених висновків суду першої інстанції не спростовують, тоді як факти та мотивування яких повністю спростовуються матеріалами справи та обставинами, які повно та об`єктивно були встановлені судом першої інстанції при вирішенні справи.

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а наведені в скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують, відповідно, апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Колегія суддів не змінює розподіл судових витрат відповідно ст. 139 КАС України.

Оскільки дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, постанова суду апеляційної інстанції відповідно до ч.5 ст. 328 КАС України в касаційному порядку оскарженню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 308, 311, п.1 ч.1 ст. 315, ст.ст. 316, 321, 322, 325, ч.5 ст. 328 КАС України, колегія суддів, –

П О С Т А Н О В И Л А :

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 10 липня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків передбачених п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.

Повне судове рішення складено 30 вересня 2026 року.

Головуючий: Бітов А.І.

Суддя: Лук`янчук О.В.

Суддя: Ступакова І.Г.