Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №400/2767/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/2767/26

перша інстанція: суддя Малих О.В.,

повний текст судового рішення

складено 16.06.2026, м. Миколаїв

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючої-судді – Казанчук Г.П.

суддів – Градовського Ю.М., Єщенка О.В.

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 червня 2026 року у справі № 400/2767/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,-

ВИКЛАД ОБСТАВИН :

ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо відмови у розрахунку ОСОБА_1 основного розміру пенсії виходячи із 63% сум грошового забезпечення з 01.01.2008 року;

- зобов`зати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 пенсії виходячи із 63% сум грошового забезпечення з 01.01.2008 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що під час здійснення перерахунку його пенсії з 01.01.2008 року ГУ ПФУ було протиправно зменшено основний розмір його пенсії з 63% до 58% суми грошового забезпечення.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 червня 2026 року позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо відмови здійсненні з 01.01.2008 року перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 у розмірі 63% суми грошового забезпечення.

Зобов`зано Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити з 01.01.2008 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у розмірі 63% суми грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що застосування ГУ ПФУ при перерахунку пенсії позивача положень ст. 13 Закону № 2262 у редакції Закону № 3591 є протиправним, оскільки ця норма стосується призначення нових, а не перерахунку раніше призначених пенсій. До того ж ст. 58 Конституції України закріплено принцип незворотності нормативно-правових актів у часі.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права просить скасувати оскаржуване судове рішення та ухвалити нову постанову, якою відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що позовні вимоги в частині здійснення перерахунку пенсії з 01.01.2008 по 16.09.2025 підлягають залишенню без розгляду.

Рух справи в апеляційній інстанції:

Ухвалами П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09.07.2026 року відкрито апеляційне провадження і призначено справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження.

Відповідно до вимог статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі – КАС України) суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

За правилами частини першої статті 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, -

УСТАНОВИВ:

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що позивач є пенсіонером, якому відповідно до вимог Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» від 09.04.1992 року № 2262-XII (далі – Закон № 2262) була призначена пенсія за вислугу років з 05.01.2000 року.

Під час призначення розмір пенсії становив 63% суми грошового забезпечення (58% – за 21 рік вислуги та 5% – збільшення розміру пенсії як учаснику ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС, віднесеному до категорії 3, згідно п. «в» ст. 13 Закону № 2262, в редакції на час призначення пенсії).

Зазначений перерахунок пенсій здійснювався за чинною на 01.01.2008 року редакцією Закону № 2262.

У зв`язку з вказаним позивачу з 01.01.2008 року зменшено основний розмір пенсії з 63% до 58% суми грошового забезпечення.

Не погоджуючись з зазначеним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Приписами частини 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п «в» ст. 13 Закону № 2262 (у редакції чинній на дату призначення пенсії) пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам, зазначеним у пунктах «а» і «б» цієї статті, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, розмір пенсії за вислугу років збільшується на 10 процентів, а віднесеним до категорій 2, 3 – на 5 процентів відповідних сум грошового забезпечення.

Законом України «Про внесення змін до деяких законів України» від 04.04.2006 року № 3591-IV внесено зміни до ст. 13 Закону № 2262-ХІІ, зокрема, змінено редакцію пункту «в» вказаної статті шляхом виключення можливість збільшення основної пенсії на 5% відповідних сум грошового забезпечення для осіб, віднесених до учасників ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи категорії 3.

Верховний Суд України у постанові від 18.06.2014 року у справі № 21-38а14, а також у постанові від 08.07.2014 року у справі № 21-277а14 дійшов висновку, від якого пропонує відступити Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду, про те, що оскільки на момент здійснення перерахунку пенсії, а саме з 01.01.2008 року, ст. 13 Закону № 2262 не передбачала 10-відсоткового збільшення пенсії для військовослужбовців, які брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи під час проходження служби і віднесені до категорії 1, а інша норма, яка б установлювала таку доплату, в чинному законодавстві України відсутня, то правових підстав для нарахування наведеної 10-відсоткової доплати для зазначених військовослужбовців немає. При цьому вищезгадані зміни в законодавстві не призвели до зменшення розміру пенсії позивача, а, навпаки, призвели до її збільшення, що нівелює засторогу можливого порушення прав позивача.

Аналогічного висновку дійшов і Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постановах від 08.05.2018 року у справі № 752/17929/13-а, від 21.03.2019 року у справі № 275/383/17 та від 16.08.2021 року у справі № 240/5019/18.

Також, у постанові від 16.02.2022 року у справі № 200/7786/19-а Велика Палата Верховного Суду відступила від вказаних висновків Верховного Суду України та Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду з огляду на таке:

Перерахунок призначених відповідно до Закону № 2262 пенсій визначено статтею 63 цього Закону (у редакції, чинній на час проведення перерахунку пенсії позивачу), відповідно до частин першої, третьої та четвертої якої перерахунок раніше призначених пенсій військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, та членам їх сімей у зв`язку із введенням у дію цього Закону провадиться за документами, що є у пенсійній справі, а також додатковими документами, поданими пенсіонерами на час перерахунку.

Усі призначені за цим Законом пенсії підлягають перерахунку у зв`язку з підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на пенсію за цим Законом, на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України. У разі якщо внаслідок перерахунку пенсій, передбаченого цією частиною, розміри пенсій звільненим зі служби військовослужбовцям, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, є нижчими, зберігаються розміри раніше призначених пенсій.

Таким чином, відсотковий розмір пенсії до відповідних сум грошового забезпечення при її призначенні установлюється ст. 13 Закону № 2262 саме на час призначення пенсії. Натомість розміри складових грошового забезпечення, з яких обчислюється пенсія при її перерахунку на підставі ст. 63 Закону № 2262, визначаються на умовах, у порядку та розмірах, передбачених Кабінетом Міністрів України.

Відсоткове співвідношення раніше призначеної відповідно до ст. 13 Закону № 2262 пенсії до відповідних сум грошового забезпечення є сталим, оскільки установлюється на день призначення пенсії.

На час виникнення спірних правовідносин ст. 13 Закону № 2262 була чинною у редакції Закону № 3591, яка не передбачала відсоткової доплати особам, що брали участь у ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

Проте застосування ГУ ПФУ при перерахунку пенсії позивача положень ст. 13 Закону № 2262 у редакції Закону № 3591 є протиправним, оскільки ця норма стосується призначення нових, а не перерахунку раніше призначених пенсій. До того ж ст. 58 Конституції України закріплено принцип незворотності нормативно-правових актів у часі.

Оскільки призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами їх проведення, внесені ст. 13 Закону України № 2262 зміни щодо встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.02.2019 року по справі № 240/5401/18 (провадження № Пз/9901/58/18), відповідно до п. 30 якого, при перерахунку пенсії позивача з 01.01.2018 року відповідно до ст. 63 Закону України № 2262 на підставі Постанови № 103 відсутні підстави для застосування механізму нового обчислення пенсії із застосуванням норм частини другої ст. 13 Закону України № 2262, яка застосовується саме при призначенні пенсії. Тому при перерахунку пенсії змінною величиною є лише розмір грошового забезпечення, натомість відсоткове значення розміру основної пенсії, яке обчислювалося при її призначенні відповідно до наявної у позивача вислуги років, є незмінним.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З огляду на наведене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що у відповідача були відсутні підстави для зменшення відсоткового значення розміру основної пенсії при здійсненні її перерахунку.

Доводи апеляційної скарги в цій частині не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.

Разом з тим, Верховний Суд у постанові від 23 липня 2025 року у справі №380/26689/23 повторно наголосив на тому, що право громадян на отримання пенсії в належному розмірі не є абсолютним і його захист може бути обмеженим строком звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними, оскільки реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

Згідно з ч.1, 2, 3 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

При цьому, звернувшись до суду з цим позовом 17 березня 2026 року, позивач заявив вимоги про зобов`язання відповідача здійснити 01.01.2008 року перерахунок та виплату йому пенсії.

Разом з цим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі №510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону України «Про пенсійне забезпечення» та статті 46 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов: ці суми мають бути нараховані пенсійним органом; ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

Колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в межах строку звернення до суду залежить виключно від неї самої, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду нереалізація цього права зумовлена його власною пасивною поведінкою.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 14.09.2026 запропоновано ОСОБА_1 подати заяву про поновлення строку звернення до суду.

24.09.2026 на адресу П`ятого апеляційного адміністративного суду надійшло клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до адміністративного суду, у якій останній покликається на те, що про порушення свого права на належний розмір пенсії він дізнався лише з відповіді пенсійного органу. Крім того, покликається на те, що спірних правовідносин не застосовуються строки звернення до суду, з огляду на ст.51 Закону України №2262-ХІІ.

Досліджуючи зміст вказаного клопотання, колегія суддів зазначає таке.

Як свідчать матеріали даної справи, з січня 2008 року пенсійний орган здійснив обрахунок пенсії позивача, збільшивши його розмір, при цьому, змінив відсотковий розмір грошового забезпечення з 63% на 58%.

Згідно ч.2 ст.51 Закону України №2262-ХІІ (у редакції чинній станом на 2008 рік, яка діяла до 2015 року) перерахунок пенсій, призначених особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом та членам їх сімей, провадиться з першого числа місяця, що йде за місяцем, в якому настали обставини, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. Якщо при цьому пенсіонер набув права на підвищення пенсії, різницю в пенсії за минулий час може бути виплачено йому не більш як за 12 місяців.

Отже, вказана норма передбачала правові підстави для виплату перерахованої пенсії за минулий час не більш як за 12 місяців і лише у випадку перерахунку пенсії з обставин, що тягнуть за собою зміну розміру пенсії. При цьому, у 2008 році у законодавчій площині не змінювались розміри відсотки вислуги у вже призначених пенсіях. Натомість у 2008 році був змінений розмір грошового забезпечення, що і стало підставою для перерахунку пенсії.

Законом України від 15 липня 2015 року № 614-VIII «Про внесення змін до деяких законів України з питань пенсійного забезпечення», який набрав законної чинності 01.01.2016 року, статтю 51 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" доповнити частиною третьою такого змісту:

"Перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком".

Аналізуючи обидві редакції 51 Закону України №2262-ХІІ колегія суддів зазначає, що, незаконна зміна відсотків з 63 на 58 не є обставиною, з якою законодавство пов`язує збільшення розміру пенсії. А відтак, колегія суддів відхиляє покликання позивача на те, що строки у цій справі не застосовуються.

Перерахунок пенсій у зв`язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв`язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком. І як вже було зазначено вище, з 01.01.2008 року був проведений перерахунок пенсії позивача у зв`язку зі зміною розміру посадового окладу діючого військовослужбовця.

Колегія суддів зазначає, що додані до заяви матеріали не містять відомостей про те, що, отримуючи з січня 2008 року пенсійні виплати у розмірі, який позивач вважає неналежним, позивачем без зволікань та протягом розумного строку вчинялись будь-які активні дії, спрямовані на з`ясування інформації щодо підстав визначення розміру такої виплати.

При цьому, колегія суддів відхиляє доводи позивача про те, що датою з якої він дізнався про своє порушене право, є отримання відповіді від пенсійного органу.

Так, звернення позивача із заявою від 23.02.2026 року за змістом якої є обізнаність позивача про зменшення відсотків з 63 на 58 свідчить лише про початок активних дій щодо наміру здійснити захист свого порушеного права. Водночас факт звернення із заявою після спливу більш як 16 років з дня порушення його права, не змінює правову природу початку відліку строку звернення до суду.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Отже, подання позовної заяви за межами вказаних строків, якщо позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, є підставою для повернення або залишення без розгляду позовної заяви.

Як убачається з матеріалів справи, на етапі відкриття провадження у справі у суду першої інстанції не виникло сумнівів щодо дотримання позивачкою строку звернення до суду.

Питання про залишення позову без розгляду ініціював відповідач, заявивши відповідне клопотання у тексті відзиву на позовну заяву, який надійшов до суду першої інстанції 16.06.2026.

У контексті викладеного, колегія суддів зазначає, що закріплений у частинах першій-третій статті 123 КАС України порядок дає підстави для висновку, що як до, так і після відкриття провадження застосуванню процесуальних наслідків пропуску строку звернення до суду має передувати оцінка судом зазначених у заяві позивача причин пропуску строку звернення, якщо таку заяву подано.

До відкриття провадження у справі реалізація відповідних процесуальних гарантій відбувається шляхом залишення позовної заяви, поданої за межами строків звернення до суду, без руху з пропозицією подати заяву про його поновлення або вказати інші, ніж ті, що зазначені в позовній заяві, підстави для поновлення строку.

У подібний спосіб законодавець урегулював і механізм залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску строку звернення до суду, факт якого встановлено після відкриття провадження у справі, закріпивши у частині третій статті 123 КАС України, що позов залишається без розгляду, якщо позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду або якщо підстави, указані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними.

Верховний Суд у постанові від 23.09.2020 у справі №640/5645/19 дійшов висновку, що статтею 123 КАС України передбачено, що передумовою настання відповідних наслідків для позивача є надання можливості останньому скористатись правом подати заяву про поновлення пропущеного строку в разі її неподання, або ж вказати інші причини поважності пропущеного строку ніж ті, які були зазначені в первинній заяві про поновлення строку та визнані судом неповажними.

Правила процесуального закону (частини третя і четверта статті 123 КАС України) щодо надання можливості позивачу подати заяву про поновлення пропущеного строку або вказати інші причини поважності пропущеного строку, необхідно застосовувати як на стадії відкриття провадження у справі, так і на стадії розгляду справи після відкриття провадження у справі.

Тотожні висновки щодо застосування статті 123 КАС України у подібних правовідносинах Верховний Суд викладав у постановах від 23.09.2020 у справі № 640/5645/19; від 25.05.2023 у справі № 620/3811/22 та від 26.12.2025 у справі №240/32727/22.

У постанові від 10.11.2022 у справі №320/11921/20 Верховний Суд зазначив, що Кодекс адміністративного судочинства України допускає ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду.

Верховний Суд у постанові від 24.09.2026 - № 308/9455/24 виснував, що положення КАС України однозначно закріплюють, що у випадку встановлення судом факту пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, такій особі гарантується надання часу для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом із наданням доказів поважності причин його пропуску. Забезпечення реалізації такого права не залежить від інстанції суду, який виявив факт пропуску строку, оскільки такий факт може бути виявлений не лише до відкриття провадження у справі, але й на більш пізніх стадіях судового процесу.

У постанові від 10.11.2022 у справі №320/11921/20 Верховний Суд зазначив, що Кодекс адміністративного судочинства України допускає ймовірність виявлення судом факту недотримання строку звернення до суду і після відкриття провадження у справі, внаслідок чого позов може бути залишений без розгляду.

Водночас положення КАС України однозначно закріплюють, що у випадку встановлення судом факту пропуску позивачем строку звернення до суду з позовом, такій особі гарантується надання часу для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з позовом із наданням доказів поважності причин його пропуску. Забезпечення реалізації такого права не залежить від інстанції суду, який виявив факт пропуску строку, оскільки такий факт може бути виявлений не лише до відкриття провадження у справі, але й на більш пізніх стадіях судового процесу.

У постанові від 26.12.2025 року у справі №240/32727/25 Верховний Суд також підтримав висновок про те, що питання причин пропуску строку звернення до суду з позовом, у випадку, коли суд встановив, що такий пропущено позивачем, в обов`язковому порядку має бути з`ясовано судом. У будь-якому випадку позивач має бути обізнаний про виникнення у суду питання щодо дотримання ним строку звернення до суду з позовом задля забезпечення реальної можливості спростувати факт пропуску строку або довести наявність підстав для його поновлення.

Отже, як на стадії вирішення справи у суді першої інстанції, так і на стадії апеляційного перегляду, апеляційний суд не позбавлений можливості здійснити перевірки дотримання строку звернення до суду та у разі його пропуску, залишити позов без розгляду. Більш того, стаття 240 КАС України не містить жодного зауваження щодо стадії судового розгляду на якій можливо залишити позов без розгляду.

Питання причин пропуску строку звернення до суду з позовом, у випадку, коли суд встановив, що такий пропущено позивачем, в обов`язковому порядку має бути з`ясовано судом. У будь-якому випадку позивач має бути обізнаний про виникнення у суду питання щодо дотримання ним строку звернення до суду з позовом задля забезпечення реальної можливості спростувати факт пропуску строку або довести наявність підстав для його поновлення.

У постанові від 18.03.2026 у справі № 320/40240/24 Верховний Суд зазначив, що положення частини тринадцятої статті 171 КАС України кореспондується із приписами частини третьої статті 123 КАС України, яка, при її лінгвістичному аналізі, указує на обов`язок суду оцінити доводи позивача про пропуск ним строку на звернення із позовом до суду, якщо такий факт був виявлений судом після відкриття провадження у справи. З цього випливає, що суд першої інстанції, застосовуючи частину третю статті 123 КАС України, має залишити позовну заяву без руху, надавши строк позивачу для надання заяви із вказівкою у ній підстав для поновлення пропущеного строку звернення із цим позовом до суду.

Крім того, право саме на стадії апеляційного провадження перевіряти достримання строків звернення до суду за результатом якого приймати рішення про залишення позову без розгляду також підтверджено і у постановах ВС від 02.09.2026 року в справі №161/10719/25, від 227.08.2026 в справі №140/14780/25, від 31.03.2026 року в справі №127/10070/25, від 11.02.2021 в справі №140/2046/19, від 10.06.2020 в справі №620/1715/19 та колегія суддів не знаходить підстав застосовувати інший підхід до тлумачення вимог ст.123 КАС України під час розгляду цієї справи.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

Пунктом 8 частини першої статті 240 КАС України передбачено, що суд своєю ухвалою залишає позов без розгляду з підстав, визначених частинами третьою та четвертою статті 123 цього Кодексу.

Отже, подання позовної заяви за межами вказаних строків, якщо позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, є підставою для повернення або залишення без розгляду позовної заяви.

Як убачається з матеріалів справи, на етапі відкриття провадження у справі у суду першої інстанції не виникло сумнівів щодо дотримання позивачкою строку звернення до суду. Питання про залишення позову без розгляду ініціював відповідач, заявивши відповідне клопотання у тексті відзиву на позовну заяву, водночас вказане клопотання не було вирішено судом першої інстанції.

Отже, резюмуючи колегія суддів зазначає, що позивач звернувся з цим позовом після спливу шістнадцяти років, та відповідно є порушенням строку звернення до суду.

З врахуванням наведеного вище, враховуючи те, що позивач з цим позовом звернувся лише 17 березня 2026 року, то колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем пропущено строк звернення з цим позовом до суду першої інстанції в частині позовних вимог щодо не проведення перерахунку пенсії позивача з 01.01.2008 року по 16.09.2025 року, а тому позовні вимоги в цій частині необхідно залишити без розгляду у зв`язку з його пропуском.

Разом з тим, суд першої інстанції не звернув на вказані обставини належної уваги, не дослідив їх належним чином та не надав їм відповідної правової оцінки, а тому дійшов помилкового висновку щодо наявності підстав для задоволення позову.

Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є частково підставними та обґрунтованими, такі знайшли своє підтвердження під час розгляду справи та спростовують висновки суду першої інстанції з наведених вище мотивів.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) №303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

З врахуванням усіх вищенаведених обставин колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв рішення з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку з чим відповідно до вимог ст.317 КАС України рішення суду підлягає скасуванню з прийняттям нового судового рішення.

Підстав для перерозподілу судових витрат не має.

Керуючись ст.139, 240, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області задовольнити частково.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 червня 2026 року у справі № 400/2767/26 скасувати в частині зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області здійснити з 01.01.2008 року перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 у розмірі 63% суми грошового забезпечення, з урахуванням раніше виплачених сум.

У цій частині прийняти нову постанову, якою адміністративний позов в частині позовних вимог про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області щодо відмови здійсненні з 01.01.2008 року по 16.09.2025 року перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 у розмірі 63% суми грошового забезпечення залишити без розгляду.

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області провести перерахунок та виплати пенсії ОСОБА_1 у розмірі 63% суми грошового забезпечення з 16.09.2025 року.

В іншій частині рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 16 червня 2026 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Г.П. Казанчук

Суддя Ю.М. Градовський

Суддя О.В. Єщенко