Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №420/2889/24 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/2889/24

Перша інстанція: суддя Катаєва Е.В.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Єщенка О.В.,

Казанчук Г.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2026р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У січні 2024р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ВЧ НОМЕР_1 , у якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 4.09.2018р. по 26.12.2023р. включно;

- зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 4.09.2018р. по 26.12.2023р. у сумі 563 989,08грн..

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у період з 17.09.2016р. по 3.09.2018р. він проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_2 .

У період проходження позивачем військової служби та при виключенні 3.09.2018р. зі списків особового складу частини, йому не була виплачена індексація грошового забезпечення.

На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 9.06.2020р. у справі №420/3182/20, відповідачем виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 17.09.2016р. по 28.02.2018р. включно в сумі 61 198,8грн..

Крім того, 27.12.2023р. на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 7.12.2023р. у справі №420/18923/21 відповідачем виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 1.03.2018р. по 3.09.2018р. у сумі 22 255,31грн.

На думку позивача, відповідальність власника за затримку розрахунку при звільненні, підставою для якої є факт порушення власником строків розрахунку при звільненні, та вина власника, надає право для стягнення на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.

Вказане стало підставою для звернення до суду із даним позовом.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2026р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та прийняти по справі нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити у повному обсязі.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не завершена, оскільки він не звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов`язки на новому місці служби.

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду, що у період з 17.09.2016р. по 3.09.2018р. ОСОБА_1 проходив військову службу ВЧ НОМЕР_1 та згідно із витягом з витягом із наказу ВЧ НОМЕР_1 від 3.09.2018р. №211 позивача виключено із списків особового складу у зв`язку з вибуттям до нового місця служби до ВЧ НОМЕР_3 АДРЕСА_1 .

Позивач вважав, що у період служби нарахування індексації грошового забезпечення відповідачем здійснювалося не в повному обсязі, а тому звернувся до суду.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 9.06.2020р. у справі №420/3182/20 зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 17.09.2016р. по 3.09.2018р. включно з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.09.2020р. по справі №420/18923/21 зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 щомісячну індексацію грошового забезпечення за період з 1.03.2018р. по 3.09.2018р. включно відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078. В задоволенні решти вимог відмовлено.

Постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 7.12.2023р. рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28.09.2023р. скасовано в частині відмови. Прийнято в цій частині нову постанову, якою зобов`язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію - різницю грошового забезпечення 3 961,94грн. за період з 1.03.2018р. по 3.09.2018р. включно в сумі 24 167,83грн., відповідно до абз.4, 6 п.5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого Постановою КМУ від 17.07.2003р. №1078 із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб, відповідно до п.2 «Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового начальницького складу», затвердженого Постановою КМУ від 15.01.2004р. №44 з урахуванням раніше виплачених сум. В іншій частині рішення суду залишено без змін.

На виконання рішення суду від 9.06.2020р. у справі №420/3182/2009 відповідачем виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 17.09.2016р. по 28.02.2018р. включно в сумі 61 198,8грн., а на виконання постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 7.12.2023р. у справі №420/18923/21 відповідачем 27.12.2023р. виплачено індексацію грошового забезпечення за період з 1.03.2018р. по 3.09.2018р. у сумі 22 255,31грн..

Вважаючи дії відповідача щодо порушення строків повного розрахунку при звільненні протиправними, позивач звернувся до суду із даним адміністративним позовом.

Перевіряючи правомірність та законність дій ВЧ НОМЕР_1 у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх незаконність та протиправність, в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст.1-2 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.

У зв`язку з особливим характером військової служби, яка пов`язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.

Абзацом 1 ч.1 ст.9 ЗУ «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» обумовлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Пунктом 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008р. №1153/2008, передбачено, що особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.

Відповідно до ч.2 ст.24 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу» закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.

За правилами ч.1 ст.26 ЗУ «Про військовий обов`язок і військову службу», звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:

а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров`я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями тимчасово непридатними за станом здоров`я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;

б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров`я до військової служби.

Згідно з ч.1 ст.47 Кодексу законів про працю України (далі також - «КЗпП України», тут і далі у редакції на час виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені ст.116 цього Кодексу.

Частиною 1 ст.116 КЗпП України передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Згідно ч.1 ст.117 КЗпП України у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Частиною 2 ст.117 КЗпП України визначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

Контекст цієї справи полягає в тому, що під час проходження військової служби у ВЧ НОМЕР_1 у період з 17.09.2016р. по 3.09.2018р. ОСОБА_1 не було нараховано індексацію грошового забезпечення.

Спір з приводу нарахування й виплати індексації грошового забезпечення за період з 17.09.2016р. по 3.09.2018р. між ОСОБА_1 з однієї сторони, та ВЧ НОМЕР_1 , з іншої сторони, був предметом розгляду у справах №420/3182/20 та №420/18923/21.

За результатами розгляду вказаних справ суди вирішили частково задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , у зв`язку із чим ВЧ НОМЕР_1 виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення у розмірі 61 198,8грн. та 27.12.2023р. у розмірі 22 255,31грн..

У січні 2024р. ОСОБА_1 пред`явив до ВЧ НОМЕР_1 цей позов та просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку повного розрахунку при звільненні.

Правова підстава цього позову – ч.1 ст.47, ч.1 ст.116, ч.1 ст.117 КЗпП України.

Фактична підстав позову - виплата ВЧ НОМЕР_1 індексації грошового забезпечення за період з 17.09.2016р. по 3.09.2018р..

Надаючи оцінку вказаним обставинам, судова колегія виходить з наступного.

Як неодноразово зазначалось судами всіх інстанцій, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Непоширення норм КЗпП України на військовослужбовців стосується саме порядку та умов визначення норм оплати праці (грошового забезпечення) та порядку вирішення спорів щодо оплати праці.

Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби (зокрема, затримку виплати грошового забезпечення) не врегульовані положеннями спеціального законодавства. Це питання врегульовано КЗпП України.

З урахуванням того, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику при звільненні всіх належних сум, на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби, допускається поширення норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними.

У цьому контексті Суд зауважує, що приписи частини першої статті 47, частини першої статті 116, частини першої статті 117 КЗпП України (у редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин) установлюють загальне правило, згідно з яким у випадку звільнення працівника власник або уповноважений ним орган зобов`язаний виплатити йому всі належні суми у день звільнення, а якщо в указаний строк цього не було зроблено з вини власника або уповноваженого ним органу, то підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь затримки до дня фактичного розрахунку.

Межі дії диспозиції ч.1 ст.117 КЗпП України визначені її гіпотезою, яка указує на умови, за наявності яких вступає в дію правило про виплату середнього заробітку за весь час затримки до дня фактичного розрахунку.

Обставини, з настанням яких необхідно здійснювати це правило, пов`язані з фактами звільнення працівника та невиплатою йому з вини власника або уповноваженого ним органу належних сум у день звільнення.

Ці обставини не зазнали змін внаслідок унесення змін до статей 116, 117 КЗпП України ЗУ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 1.07.2022р. №2352-IX.

Із матеріалів справи вбачається, що згідно із витягом з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 від 3.09.2018р. за №211 ОСОБА_1 виключено із списків особового складу та всіх видів забезпечення у зв`язку з вибуттям до нового місця служби до ВЧ НОМЕР_3 АДРЕСА_1 (додаток №7 до позовної заяви).

Отже, факти цієї справи свідчать про те, що ОСОБА_1 не звільнявся з ВЧ НОМЕР_1 і відповідач не мав статусу власника або уповноваженого ним органу для проведення розрахунку в день виключення зі списків та всіх видів забезпечення, оскільки в даному випадку відбулось вибуття прапорщика ОСОБА_1 для подальшого проходження служби до ВЧ НОМЕР_3 .

Отже, факти цієї справи не відповідають гіпотезі ч.1 ст.117 КЗпП України, а відтак ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин.

Очевидним є те, що з вини ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_1 невчасно отримав належну йому суму індексації грошового забезпечення.

У цьому контексті апеляційний суд звертає увагу, що позивач пред`явив позов до ВЧ НОМЕР_1 на підставі ч.1 ст.47, ч.1 ст.116, ч.1 ст.117 КЗпП України, втім цей позов не є таким, що пов`язаний із застосуванням перелічених норм трудового права.

У випадку ОСОБА_1 ч.1 ст.117 КЗпП України є незастосовною до спірних правовідносин.

Поширення дії вказаної норми на випадок ОСОБА_1 , який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.

З огляду на ці обставини й міркування судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для виплати ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_1 середнього заробітку, передбаченого ч.1 ст.117 КЗпП України.

Відтак, заявлений позов є необґрунтованим, а тому суд першої інстанції правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

У доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 червня 2026р. залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: О.В. Єщенко

Г.П. Казанчук