Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №400/2825/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 400/2825/26

Перша інстанція: суддя Мороз А. О.

Судова колегія П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого: Градовського Ю.М.

суддів: Єщенка О.В.,

Казанчук Г.П.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м.Одесі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 3 червня 2026р. по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання протиправними та скасування рішень, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И Л А:

У березні 2026р. ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом ГУ ПФУ в Одеській області, ГУ ПФУ в Миколаївській області, у якому просив:

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Одеській області №143150020936 від 5.12.2025р. про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області №143150020936 від 13.02.2026р. про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Миколаївській області провести взаємне зарахування періоду робіт з 8.02.1999р. до 10.10.2017р., передбачених п.«г» ст.55 та періоду робіт з 9.10.1993р. до 7.02.1999р., передбачених п.«б» ч.1 ст.13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» ОСОБА_1 ;

- зобов`язати ГУ ПФУ в Миколаївській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 6.02.2026р. та призначити і виплатити пенсію за вислугу років на підставі ч.6 ст.56 та п.«г» ст.55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» з 14.11.2025р..

В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що у листопаді 2025р. він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

Рішенням від 5.12.2025р. за №143150020936 ГУ ПФУ в Одеській області відмовило позивачу у призначенні пенсії за вислугу років, мотивуючи його відсутністю необхідного спеціального стажу на 11.10.2017р. – 20 років.

У подальшому, позивач повторно звернувся до органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за вислугу років.

Однак, рішенням за №143150020936 від 13.02.2026р. ГУ ПФУ в Миколаївській області відмовило позивачу у призначенні пенсії, з огляду на відсутність необхідного спеціального страхового стажу.

Позивач вважає вказані відмови протиправними та незаконними, а тому звернувся до суду із даним позовом.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 3 червня 2026р. адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Одеській області №143150020936 від 5.12.2025р. про відмову в призначенні пенсії.

Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області №143150020936 від 13.02.2026р. про відмову у призначенні пенсії.

Зобов`язано ГУ ПФУ в Одеській області провести взаємне зарахування періоду робіт з 8.02.1999р. до 10.10.2017р. передбачених п.«г» ст.55 та періоду робіт з 9.10.1993р. до 7.02.1999р. передбачених п.«б» ч.1 ст.13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» ОСОБА_1 та повторно розглянути заяву від 26.11.2025р..

Стягнуто з ГУ ПФУ в Одеській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 331,2грн..

Стягнуто з ГУ ПФУ в Миколаївській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в сумі 1 331,2грн..

Не погодившись із даним судовим рішенням, ГУ ПФУ в Одеській області подало апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити.

Судова колегія вважає, що у відповідності до п.1 ч.1 ст.311 КАС України, апеляційну скаргу можливо розглянути в порядку письмового провадження, оскільки в матеріалах справи достатньо доказів для вирішення справи по суті.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідь судді-доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку про залишення скарги без задоволення, а рішення суду - без змін, з наступних підстав.

Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що в силу вимог ч.6 ст.56 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», при призначенні пенсій на пільгових умовах відповідно до статей 13 і 14 та пенсій за вислугу років відповідно до статті 55 цього Закону провадиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цими статтями, за умови, що зазначені роботи дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах.

Так, посада слюсаря-ремонтника дільниці вилуговування глиноземного виробництва, передбачена Списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників з шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженим Постановою КМУ від 11.03.1994р. №162, вказана посада затверджена як така, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах.

Таким чином, суд дійшов висновку, що період роботи позивача на посаді слюсаря-ремонтника дільниці вилуговування глиноземного виробництва у період з 9.10.1993р. до 7.02.1999р. підлягає взаємозарахуванню до стажу який дає право на пенсію за вислугу років відповідно до пункту «г» ст.55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення».

З огляду на вказане, суд вважав, що оскаржувані рішення відповідачів про відмову у призначенні пенсії за вислугу років на пільгових умовах позивачу є протиправними та підлягають скасуванню.

Також суд зазначив, що дії стосовно проведення взаємного зарахування періоду робіт з 8.02.1999р. до 10.10.2017р., передбачених п.«г» ст.55 та періоду робіт з 9.10.1993р. до 7.02.1999р., передбачених п.«б» ч.1 ст.13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» мають бути здійснені ГУ ПФУ в Одеській області, оскільки першим заяву позивача розглянуто за принципом екстериторіальності саме ГУ ПФУ в Одеській області.

Щодо позовних вимог позивача про зобов`язання призначити пенсію за віком, то суд вказав, що вказані позовні вимоги не можуть бути задоволені у спосіб, обраний позивачем, а тому суд вважає за необхідне зобов`язати ГУ ПФУ в Одеській області провести взаємне зарахування періоду робіт з 8.02.1999р. до 10.10.2017р., передбачених п.«г» ст.55 та періоду робіт з 9.10.1993р. до 7.02.1999р., передбачених п.«б» ч.1 ст.13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» позивачу та повторно розглянути заяву від 26.11.2025р..

Вирішуючи спір судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та об`єктивно дослідив обставини по справі, надані докази, правильно визначив юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

Так, судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що 26.11.2025р. ОСОБА_1 звернувся до територіального органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за вислугу років (а.с.22).

Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглядав ГУ ПФУ в Одеській області.

Рішенням ГУ ПФУ в Одеській області за №143150020936 від 5.12.2025р. відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком, у зв`язку із відсутністю необхідного спеціального страхового стажу станом на 11.10.2017р. - 20 років.

Під час розгляду заяви позивача та долучених до неї документів Головним управлінням встановлено, що страховий стаж позивача становить 38 років 1 місяць 11 днів, страховий стаж станом на 11.10.2017р. - 30 років 11 днів, спеціальний стаж роботи станом на 11.10.2017р. – 18 років 8 місяців 4 дні.

Також ГУ ПФУ в Одеській області зазначило, що ст.114 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» не передбачено взаємозалік пільгового стажу Списку №2 зі спеціальним стаже роботи, який дає право за вислугу років (а.с.15).

6.02.2026р. позивач повторно звернувся до органу ПФУ із заявою про призначення пенсії за вислугу років (а.с.20).

Рішенням за №143150020936 від 13.02.2026р. ГУ ПФУ в Миколаївській області відмовило позивачу у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до п.«г» ст.55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», мотивуючи відмову відсутністю необхідного страхового стажу роботи на посадах, які дають право на призначення пенсії за вислугу років.

ГУ ПФУ в Миколаївській області також зазначило у рішенні про відмову у призначенні пенсії, що при визначенні права на призначення пенсії за вислугу poків відповідно до ст.55 ЗУ «Про пенсійне забезпечення», підстави для взаємного зарахування до спеціального стажу роботи, який дає право на призначення пенсії за вислугу poкiв, періодів роботи передбачених п.2 ч.2 ст.114 ЗУ «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», відсутні (а.с.18).

Не погодившись із вказаними вище рішеннями пенсійного органу, позивач звернувся до суду.

Перевіряючи правомірність та законність дій пенсійного органу у спірних правовідносинах, з урахуванням підстав, за якими позивач пов`язує їх незаконність та протиправність в межах доводів апеляційної скарги, судова колегія виходить з наступного.

Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов`язані діяти лише на підставі закону в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ст.46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються ЗУ «Про пенсійне забезпечення» від 5.11.1991р. №1788-XII (далі - Закон №1788-XII) та ЗУ «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування» від 9.07.2003р. №1058-ІV (далі - Закон №1058- ІV).

Статтею 8 Закону №1058 передбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.

Статтею 114 Закону №1058 врегульовано призначення пенсії за віком на пільгових умовах та за вислугу років для окремих категорій працівників.

Пунктом 2-1 «Прикінцевих положень» Закону №1058 передбачено, що, особам, які на день набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» мають вислугу років та стаж, необхідний для призначення пенсії за вислугу років, передбачений статтями 52, 54 та 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», пенсія за вислугу років призначається за їхнім зверненням з дотриманням умов, передбачених Законом України «Про пенсійне забезпечення». Розмір пенсії за вислугу років визначається відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону. Пенсії за вислугу років фінансуються за рахунок коштів Державного бюджету України.

За змістом ст.2 Закону №1788-XII одним із видів державних пенсій є пенсії за вислугу років.

Приписами статті 52 Закону №1788-ХІІ визначено, що право на пенсію за вислугу років мають, зокрема механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах, а також плавсклад морського, річкового флоту і флоту рибної промисловості (крім суден портових, що постійно працюють на акваторії порту, службово-допоміжних, роз`їзних, приміського і внутріміського сполучення).

Так, п.«г» ст.55 Закону №1788-XII вказано, що право на пенсію за вислугу років мають механізатори (докери-механізатори) комплексних бригад на вантажно-розвантажувальних роботах у портах - після досягнення 55 років і при стажі роботи:

для чоловіків - не менше 30 років, з них не менше 20 років на зазначеній роботі;

для жінок - не менше 25 років, з них не менше 15 років на зазначеній роботі.

За відсутності стажу роботи, встановленого абзацами другим і третім цього пункту, у період до 1 квітня 2024 року право на пенсію за вислугу років надається за наявності стажу роботи, встановленого абзацами п`ятнадцятим - двадцять третім пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.

До досягнення віку, встановленого абзацом першим цього пункту, право на пенсію за вислугу років мають жінки 1970 року народження і старші після досягнення ними віку, встановленого абзацами третім - тринадцятим пункту "б" частини першої статті 13 цього Закону.

Пунктом «б» ст.13 Закону №1788-XII передбачено, що працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

При цьому, п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058 зазначено, що працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Колегія суддів зазначає, що з 1.10.2017р. правила призначення пенсій за віком на пільгових умовах за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції Закону України від 2.03.2015р. №213-VIII та пунктом 2 частини другої статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 3.10.2017р. №2148-VIII.

Такий стан правового регулювання існував до ухвалення Конституційним Судом України Рішення від 23.01.2020р. №1-р/2020 у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015р. №213-VIII.

Пунктом 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020р. №1-р/2020 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5.11.1991р. №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2.03.2015р. №213-VIII.

Відповідно до пункту 2 резолютивної частини цього рішення Конституційного Суду України стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5.11.1991р. №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2.03.2015р. №213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.

Згідно з пунктом 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020р. №1-р/2020 застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти "б" - "г" статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5.11.1991р. №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2.03.2015р. №213-VIII для осіб, які працювали до 1.04.2015р. на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за Списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах. Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам».

Апеляційний суд зауважує, що з 23.01.2020р. чинними є два закони, котрі одночасно і по-різному регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» в редакції до внесення змін Законом України від 2.03.2015р. №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» в редакції Закону України від 3.10.2017р. №2148-VIII.

Положення зазначених нормативно-правових актів суперечать один одному.

Разом з тим, у рішенні у зразковій справі №360/3611/20 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що суперечність положень Законів України «Про пенсійне забезпечення» від 5.11.1991р. №1788-XII та «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» від 9.07.2003р. №1058-IV в частині врегулювання питань призначення пенсій на пільгових умовах, порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.1950р., та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010р. у справі «Щокін проти України»).

Велика Палата Верховного Суду в межах цієї зразкової справи дійшла висновку про те, що в даному випадку підлягають застосуванню саме норми Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, положення яких є найбільш сприятливим для особи, а не Закону №1058-ІV.

Вирішуючи питання щодо того, норми якого саме закону - №1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом №213-VIII чи №1058-ІV в редакції Закону №2148-VIII підлягають застосуванню у даному випадку, судова колегія зважає на вищенаведені приписи пункту 3 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 23.01.2020р. №1-р/2020, якою чітко визначено, що застосуванню підлягає, зокрема, стаття 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5.11.1991р. №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2.03.2015р. №213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах.

Визначальним у цьому випадку є з`ясування обставин щодо того, чи працювала особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, на посадах, визначених у нормах статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5.11.1991р. №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2.03.2015р. №213-VIII), саме до 1.04.2015р. і у разі якщо так, то при вирішенні питання про призначенні такій особі пільгової пенсії слід керуватися саме ст.13 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» від 5.11.1991р. №1788-XII (в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2.03.2015р. №213-VIII).

Отже, якщо особа, яка звертається з заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах, працювала на посадах, передбачених Списком №2 до 1.04.2015р., то підлягають застосуванню норми статті 13 Закону №1788 в редакції до внесення змін Законом №213.

Однак, якщо особа набула пільговий стаж за Списком №2 після 1.04.2015р., то при призначенні такій особі пенсії необхідно керуватися нормами статті 114 Закону №1058 в редакції Закону №2148.

З обставин даної справи вбачається, що позивач працював на посадах, передбачених Списком №2, у період з 9.10.1993р. по 7.02.1999р., тобто до 1.04.2015р..

Таким чином, під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії ГУ ПФУ в Одеській області та ГУ ПФУ в Миколаївській області мали керуватись положеннями ст.13 Закону №1788 в редакції до внесення змін Законом №213, а не п.2 ч.2. ст.114 Закону №1058-IV.

Отже, доводи апеляційної скарги ГУ ПФУ в Одеській області щодо необхідності застосування в даному випадку ст.114 Закону №1058-IV ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм пенсійного законодавства.

Щодо посилань відповідача про відсутність підстав для взаємного зарахування періодів роботи позивача, судова колегія зазначає наступне.

За приписами ч.6 ст.56 Закону №1788-XII при призначенні пенсій на пільгових умовах відповідно до статей 13 і 14 та пенсій за вислугу років відповідно до статті 55 цього Закону провадиться взаємне зарахування періодів роботи, передбачених цими статтями, за умови, що зазначені роботи дають право на пенсію на аналогічних або більш пільгових умовах.

Як вбачається з матеріалів справи та визнається відповідачами, позивач має спеціальний стаж роботи 18 років 8 місяців 04 днів.

Також матеріалами справи підтверджується, що період роботи позивача на посаді слюсара-ремонтика дільниці вилуговування глиноземного виробництва за Списком №2 складає 5 років 4 місяці.

При цьому, колегія суддів зауважує, що сам факт роботи позивача на посаді, передбаченій за Списком №2, відповідачами не заперечується.

З огляду на зазначене, період роботи позивача, зарахований до стажу за Списком №2, що дає право на пільгову пенсію, який не був зарахований відповідачами при вирішенні питання про призначення пенсії за вислугу років, підлягає взаємозарахуванню до стажу позивача за вислугою років, оскільки умови призначення пільгової пенсії, встановлені ст.55 Закону №1788-XII, є аналогічними умовам, які передбачені ст.13 Закону №1788-XII.

Таким чином, судова колегія вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано вирішив, що період роботи позивача на посаді слюсаря-ремонтника дільниці вилуговування глиноземного виробництва у період з 9.10.1993 р. до 7.02.1999 р. підлягає взаємозарахуванню до стажу, який дає право на пенсію за вислугу років відповідно до п.«г» ст.55 Закону №1788-XII.

З урахуванням наведеного, колегія суддів дійшла висновку, що рішення ГУ ПФУ в Одеській області за №143150020936 від 5.12.2025р. та рішення ГУ ПФУ в Миколаївській області за №143150020936 від 13.02.2026р. про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 є протиправними та підлягають скасуванню.

Отже, враховуючи вищевказане та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що в даному випадку наявні законні підстави для задоволення позовних вимог.

У контексті оцінки доводів апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини, зокрема, у справах «Проніна проти України» (пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

У доводах апеляційної скарги апелянт посилається на неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. На думку судової колегії, викладені у скарзі доводи не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи по суті.

Отже, судова колегія вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм процесуального та матеріального права, а тому не вбачає підстав для його скасування.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.311,315,316,322,325 КАС України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення.

Рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 3 червня 2026р. залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її ухвалення та оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених п.2 ч.5 ст.328 КАС України.

Головуючий: Ю.М. Градовський

Судді: О.В. Єщенко

Г.П. Казанчук