Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №420/33275/25 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/33275/25

Перша інстанція: суддя Тарасишина О.М.,

повний текст судового рішення

складено 02.02.2026, м. Одеса

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача Голуб В.А.,

суддів: Осіпова Ю.В., Скрипченка В.О.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року у справі № 420/33275/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України, в якій позивач з урахуванням уточнених позовних вимог просив:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті грошового забезпечення за період з 14.09.2024 по 14.03.2025 включно;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 14.09.2024 по 14.03.2025 включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100;

визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо некомпенсування ОСОБА_1 при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення суду від 03.02.2025 у справі № 420/33757/24 сум утриманого з них податку на доходи фізичних осіб;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України компенсувати ОСОБА_1 суму податку з доходів фізичних осіб, яка утримана з суми, виплаченої ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 у справі № 420/33757/24.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року суд задовольнив частково позов ОСОБА_1 . Визнав протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті грошового забезпечення за період з 14.09.2024 по 14.03.2025 включно. Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з 14.09.2024 по 14.03.2025 включно у розмірі 50 225, 49 грн. відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100. Визнав протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України щодо некомпенсування ОСОБА_1 при виплаті грошового забезпечення на виконання рішення суду від 03.02.2025 у справі № 420/33757/24 сум утриманого з них податку на доходи фізичних осіб. Зобов`язав військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України компенсувати ОСОБА_1 суму податку з доходів фізичних осіб, яка утримана з суми, виплаченої ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 у справі № 420/33757/24. В решті позовних вимог – відмовив.

Не погоджуючись із рішенням суду, представник військової частини НОМЕР_1 подав апеляційну скаргу.

Апелянт вказав, що на виконання постанови П?ятого апеляційного адміністративного від 25.09.2025 у справі № 420/32332/24 ОСОБА_1 нараховано та виплачено середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 11 865, 18 грн. З огляду на те, що відлік строку на виконання рішення суду починається саме з моменту набрання ним законної сили, в діях відповідача відсутні ознаки протиправної бездіяльності, а тому відсутні підстави для стягнення середнього заробітку.

Щодо вимоги про виплату компенсації податку, апелянт зазначає, що на відповідача як податкового агента законом покладено обов`язок утримати відповідні суми податків і зборів з одночасною компенсацією відповідної суми позивачу. У цьому контексті право на захист є самостійним суб`єктивним правом, яке виникає у особи лише в момент його порушення або оспорювання. Захист порушених прав, свобод та інтересів особи є похідним, тобто передбачає наявність встановленого факту їх порушення, тоді як превентивний захист судом не здійснюється. Отже, підстави для зобов`язання відповідача виплатити на користь позивача компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відсутні, оскільки відповідні обов`язки виникають одночасно з виплатою грошового забезпечення, тобто у майбутньому. Відтак вказані позовні вимоги є передчасними та задоволенню не підлягають.

Враховуючи вищевикладене, апелянт просив скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

Позивач своїм правом на надання відзиву не скористався.

Відповідно до частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, здійснюючи апеляційний перегляд у межах доводів та вимог апеляційної скарги, відповідно до частини 1 статті 308 КАС України, встановив наступне.

В періоди з 12.11.2004 по 09.10.2015, з 10.08.2016 по 13.09.2024 ОСОБА_1 проходив військову службу за контрактом в органах Державної прикордонної служби України, у тому числі з 05.02.2008 по15.12.2016, з 22.12.2017 по 19.12.2022 – в НОМЕР_2 прикордонному загоні, з 15.12.2016 по 22.12.2017 в НОМЕР_3 прикордонному загоні, з 20.12.2022 по 13.09.2024 в НОМЕР_4 прикордонному загоні.

Наказом від 13.09.2024 № 617-ос начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України ОСОБА_1 , майстер-сержанта, остання штатна посада інспектора прикордонної служби 1 категорії групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) звільнено з військової служби за підпунктом «г» (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю І чи ІІ групи, за умови відсутності інших членів сім`ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров`я) пункту 3 частини 5 (із застосування пункту 3 частини 12) статті 26 Закону України «Про військової обов`язок і військову службу».

Вказані обставини встановлені рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 у справі № 420/33757/24, яке набрало законної сили відповідно до постанови П`ятого апеляційного адміністративного суду від 24 червня 2025 року.

Так зазначеним судовим рішенням від 03 лютого 2025 року адміністративний позов ОСОБА_1 до НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_5 ) Державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_3 (військова частина НОМЕР_6 ) Державної прикордонної служби України, ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задоволений. Визнано протиправними дії НОМЕР_2 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_5 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по 15.12.2016, з 22.12.2017 по 28.02.2018, із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року. Зобов`язано НОМЕР_2 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_6 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) скласти на направити до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України довідки про розмір невиплаченої індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по15.12.2016, з 22.12.2017 по 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Визнано протиправними дії НОМЕР_3 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_6 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та виплату індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 15.12.2016 по 22.12.2017 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Зобов`язано НОМЕР_3 прикордонний загін (військова частина НОМЕР_6 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_8 ) скласти на направити до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України довідки про розмір невиплаченої індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 15.12.2016 по 22.12.2017 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_4 (військова частина НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_9 ) здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по15.12.2016, з 22.12.2017 по 28.02.2018 на підставі поданої НОМЕР_2 прикордонним загоном (військова частина НОМЕР_6 ) Державної прикордонної служби України довідки про розмір невиплаченої індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.01.2016 по15.12.2016, з 22.12.2017 по 28.02.2018 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року та за період з 15.12.2016 по 22.12.2017 на підставі поданої НОМЕР_3 прикордонним загоном (військова частина НОМЕР_6 ) Державної прикордонної служби України довідки про розмір невиплаченої індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 15.12.2016 по 22.12.2017 із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року, з урахуванням раніше виплачених сум.

На виконання зазначеного судового рішення військовою частиною НОМЕР_1 нараховано позивачу 65 235, 02 грн грошового забезпечення, виплачено - 50 230, 97 грн.

Не погоджуючись із невиплатою середнього заробітку, а також з утриманням податків із грошового забезпечення, виплаченого на виконання судового рішення, позивач звернувся до суду з цим позовом.

Задовольняючи позов суд першої інстанції вказав, що відповідач повинен був виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців (181 календарний день). Разом із тим, суд урахував розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, а також дії відповідача щодо її виплати. Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд стягнув 50 230, 97 грн.

Крім того, суд зазначив, що компенсації підлягає сума податку на доходи фізичних осіб, утримана не лише з грошового забезпечення, а й з грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями. Тобто для виплати військовослужбовцю компенсації податку з доходів фізичних осіб не має значення, чи є виплачені суми складовими грошового забезпечення, чи ні, а також чи виплачені вони під час проходження військової служби, чи після звільнення зі служби на виконання судового рішення.

Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої статті 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Таким чином, законодавство про працю імперативно покладає на роботодавця обов`язок провести повний розрахунок із працівником у день його звільнення, виплативши всі належні йому суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо).

Невиконання цього обов`язку є підставою для притягнення роботодавця до відповідальності, встановленої статтею 117 КЗпП України.

Слід враховувати, що відповідно до статті 117 КЗпП України (в редакції з 19.07.2022 року) у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.

Зі змісту чинної норми 117 КЗпП України вбачається, що законодавець установив максимальну межу періоду, за який нараховується компенсація за затримку розрахунку. Очевидною метою такого законодавчого втручання є забезпечення правової визначеності та запобігання ситуаціям, за яких розмір відповідальності роботодавця міг досягати надмірних значень, що не відповідало б принципу пропорційності. Таким чином, законодавець врегулював критерій «період затримки (прострочення)», установивши для нього граничну межу.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2025 року у справі № 489/6074/23 зроблено висновок про те, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.

Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19 липня 2022 року, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції в частині того, що в цих правовідносинах при стягненні середнього заробітку має враховуватись розмір недоплаченої суми, істотність її частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, а також дії відповідача щодо її виплати.

При цьому апелянт не наводить доводів щодо оскарження розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Посилання апелянта на те, що відлік строку на виконання рішення суду починається саме з моменту набрання ним законної сили, колегія суддів вважає нерелевантним, адже відповідач повинен був нарахувати та виплатити позивачу індексацію під час виплати грошового забезпечення або при проведенні остаточного розрахунку при звільненні. Водночас, як встановлено судом, відповідач протиправно не нараховував та не виплачував індексацію, що є підставою для притягнення його до відповідальності, передбаченої за затримку розрахунку при звільненні.

Щодо нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за період з 14.09.2024 по 27.09.2024 включно в сумі 11 865, 18 грн., колегія суддів зазначає наступне.

Так, матеріалами справи підтверджено, що позивачу на виконання іншого судового рішення по справі № 420/32332/24 вже було виплачено середній заробіток у розмірі 9 136, 19 грн. Своєю чергою, у контексті спірних правовідносин цей довід відповідача є необґрунтованим, адже виплата середнього заробітку за рішенням суду в іншій справі стосувалася іншого предмета спору та не звільняє відповідача від обов`язку відшкодувати затримку розрахунку за весь період фактичної невиплати індексації грошового забезпечення пропорційно розміру недоплаченої суми, істотності її частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставин, за яких було встановлено наявність заборгованості.

Щодо компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту 168.5 статті 168 Податкового кодексу України суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими, особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, державної пожежної охорони, органів і підрозділів цивільного захисту, податкової міліції, а також визначених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" членами сім`ї, батьками, утриманцями загиблого (померлого) військовослужбовця, у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат доходів цієї категорії громадян.

Умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошова компенсація) визначені Порядком виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 (далі Порядок № 44).

Згідно з пунктом 2 Порядку № 44 грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв`язку з виконанням обов`язків під час проходження служби.

Зазначена в абзаці першому цього пункту грошова компенсація також виплачується іноземцям та особам без громадянства, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця.

Пунктом 3 Порядку № 44 передбачено, що виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв`язку з виконанням ними своїх обов`язків під час проходження служби (далі - грошове забезпечення), що пов`язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб».

Згідно з пунктами 4-5 Порядку № 44 виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.

Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Виходячи із системного аналізу цих норм, суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів. Виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою військовослужбовцям грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

З аналізу наведених норм вбачається, що суми податку на доходи фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, спрямовуються виключно на виплату рівноцінної та повної компенсації втрат їх доходів, виплата грошової компенсації здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення та виплачується установами, що утримують військовослужбовців за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.

Таким чином, у відповідача виник обов`язок щодо виплати позивачу грошової компенсації у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого із суми, виплаченої на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 03.02.2025 у справі № 420/33757/24.

При цьому доводи апелянта про передчасність таких вимог колегія суддів вважає помилковими, оскільки позивачу вже нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення на виконання судового рішення, і з цієї суми відповідачем уже утримано податки та збори.

Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення, яким частково задовольнив позов.

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС України.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини першої статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції повно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, відповідають обставинам справи, судом першої інстанції правильно застосовано норми матеріального права та норми процесуального права, а тому відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. 243, ст. 308, ст. 311, ст. 315, ст. 316, ст. 321, ст. 325 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року у справі № 420/33275/25 - залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 02 лютого 2026 року у справі № 420/33275/25 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку виключно у випадках, передбачених ч. 4 ст. 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя-доповідач В.А. Голуб

Судді Ю.В. Осіпов В.О. Скрипченко