Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №420/9655/26 — П'ятий апеляційний адміністративний суд

Суд: П'ятий апеляційний адміністративний суд

Інстанція: Апеляційна

Юрисдикція: Адміністративне

Категорія: загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Дата: 29 вересня 2026 р.

Справа: №420/9655/26

Суддя: Дегтярьова С.В.

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

————————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

30 вересня 2026 р.м. ОдесаСправа № 420/9655/26

Суддя першої інстанції - Бойко О.Я.

П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

судді-доповідача – Дегтярьової С.В.,

суддів – Крусяна А.В., Яковлєва О.В.,

розглянув в порядку письмового провадження у місті Одеса апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року у справі №420/9655/26 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання протиправним рішення, зобов`язання призначити пенсію за віком, -

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області в якому просив суд, з урахуванням уточненої позовної заяви:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про відмову у призначенні пенсії №156050013758 від 23 вересня 2024 року;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV з дати першого звернення - 14 грудня 2021 року;

- зобов`язати здійснювати виплату призначеної пенсії ОСОБА_1 на банківський рахунок позивача, з нарахуванням індексації (перерахунком) та компенсації втрати частини доходів відповідно до норм Закону №1058-IV;

- встановити судовий контроль стосовно виконання судового рішення.

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року позовні вимоги задоволені частково. Суд:

- визнав протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 №156050013758 від 23 вересня 2024 року;

- зобов`язав Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV з дати першого звернення - 14 грудня 2021 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовив.

До П`ятого апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року у справі №420/9655/26.

Апелянт, серед іншого, акцентує увагу апеляційного суду, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що заявнику необхідно звернутися із заявою про призначення пенсії у спосіб, який чітко встановлений Порядком №22-1: або особисто, або через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України, або засобами Єдиного державного вебпорталу електронних послуг з використанням електронного підпису. Іншого способу за зверненням із заявою, зокрема, через представника, Порядок не містить.

Просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 25 серпня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

28 серпня 2026 року недоліки усунуто.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 07 вересня 2026 року відкрите апеляційне провадження.

До П`ятого апеляційного адміністративного суду надійшла апеляційна скарга ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року у справі №420/9655/26.

В апеляційній скарзі позивач просить скасувати рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року. Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про відмову у призначенні пенсії №156050013758 від 23 вересня 2024 року. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV з дати першого звернення – 14 грудня 2021 року. Зобов`язати відповідача здійснювати виплату призначеної пенсії ОСОБА_1 на банківський рахунок позивача, з нарахуванням індексації (перерахунком) та компенсації втрати частини доходів відповідно до норм Закону №1058-IV. Встановити судовий контроль стосовно виконання судового рішення.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 27 серпня 2026 року апеляційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.

08 вересня 2026 року недоліки усунуто.

Ухвалою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 09 вересня 2026 року відкрите апеляційне провадження.

25 вересня 2026 року матеріали справи надійшли до П`ятого апеляційного адміністративного суду.

28 вересня 2026 року від ОСОБА_1 надійшов відзив на апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області, в якій зазначив, що апеляційна скарга відповідача жодним чином не спростовує доводів позовної заяви та рішення суду, а лише вказує на його обґрунтованість, на підставі чого просить суд відхилити апеляційну скаргу відповідача, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року у справі №420/9655/26 в частині задоволених позовних вимог залишити без змін.

30 вересня 2026 року справи призначені до судового розгляду в порядку письмового провадження.

Колегія суддів перевірила матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, та дійшла висновку, що подані апеляційні скарги не підлягають задоволенню, з наступних підстав.

Суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта громадянина України для виїзду за кордон НОМЕР_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків НОМЕР_2 .

19 січня 2022 року адвокат Меламед В. звернувся до відповідача через вебпортал Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком ОСОБА_1 , місцем проживання якого є держава Ізраїль.

Листом від 17 лютого 2022 року №1636-702/Б-02/8-2100/22 Управління повідомило, що адвокат Меламед В. звернувся із заявою в рамках Закону України «Про звернення громадян» та надав копії наступних документів заявника: заяву про призначення пенсії, паспорт, трудову книжку, довіреність. При цьому, в листі зазначено, що трудова книжка на ім`я ОСОБА_1 від 26 серпня 1962 року з виправленням в даті заповнення книжки. Виправлення проведено всупереч вимогам інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.74 №162 (зі змінами). Також, у листі зазначено, що чинним законодавством не передбачено подання заяви про призначення пенсії представником заявника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально. Та, оскільки не дотримано вимоги щодо порядку звернення за призначенням пенсії, правові підстави для розгляду заяви про призначення пенсії за віком гр. ОСОБА_1 відсутні. Заява розглядалася відповідно до Закону України «Про звернення громадян».

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 травня 2024 року по справі №420/9447/22 позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволений частково. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області щодо не розгляду заяви ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 19 січня 2022 року у відповідності до вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1. Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Херсонській області розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 14 грудня 2021 року, подану 19 січня 2022 року представником ОСОБА_2 , у відповідності до вимог Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.

23 вересня 2024 року рішенням ГУ ПФУ в Херсонській області №156050013758 відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком, в якості підстави відмови відповідач, серед іншого, зазначив: “На виконання постанови суду від 20.05.2024 повторно розглянуто заяву від 14.12.2021 та прийнято рішення від 23.09.2024 №156050013758 відмовити у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону №1058 оскільки невиконані умови, визначенні Порядком №22-1: заява про призначення пенсії надана представником заявника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально; долучена копія трудової книжки; відсутні реєстраційний номер облікової картки платника податків та посвідка на постійне місце проживання в Україні”.

Позивач вважає, що рішення ГУ ПФУ в Херсонській області №156050013758 від 23 вересня 2024 року про відмову в призначені пенсії є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Закон України «Про пенсійне забезпечення» (далі - Закон №1788) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій, спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих; та гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв`язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.

Згідно зі статтею 1 Закону №1788 громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв`язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.

Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1993 року №301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб`єкта господарювання.

Верховний Суд у постанові від 24 травня 2018 року у справі №490/12392/16-а висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.

Статтею 62 Закону №1788-XII передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Такий порядок затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637 (далі - Порядок №637).

Відповідно до пункту 1 Порядку №637 основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Згідно з пунктом 3 Порядку №637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

У період внесення записів про періоди роботи позивача, не зараховані відповідачем, порядок ведення трудових книжок регулювався Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 №58 (далі - Інструкція №58).

Згідно із пунктом 2.4 Інструкції №58 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Відповідно до п.4.1 Інструкції №58 у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

З положень пункту 2.4. Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників видно, що необхідним реквізитом під відповідним записом у трудовій книжці працівника є печатка.

Колегія суддів зазначає, що організація ведення, обліку, зберігання і видача трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для особи, а отже, й не може впливати на її особисті права.

Таким чином, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці, і не повинен контролювати роботодавця щодо її заповнення. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у трудовій книжці.

Більш того, саме органи пенсійного фонду повинні перевіряти свої сумніви з приводу наявності у особи права на врахування стажу та у кожному конкретному випадку доводити їх обґрунтованість, а не посилатись на формальні недоліки, що наявні в трудовій книжці та довідках без такої перевірки.

Враховуючи зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції та зазначає, що періоди роботи позивача згідно трудової книжки від 26 серпня 1962 року підлягають зарахуванню до страхового стажу позивача.

Разом з тим, в апеляційній скарзі відповідач посилається на те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, оскільки, на думку апелянта, заява про призначення пенсії мала подаватися особисто позивачем, документи не відповідали вимогам Порядку №22-1, була відсутня належна інформація про реєстраційний номер облікової картки платника податків, а трудова книжка була подана у неналежній формі.

Колегія суддів такі доводи відхиляє.

Відповідно до частини першої статті 44 Закону № 1058-IV призначення (перерахунок) пенсії здійснюється за зверненням особи або автоматично (без звернення особи) у випадках, передбачених цим Законом.

Звернення за призначенням (перерахунком) пенсії здійснюється шляхом подання заяви та інших документів, необхідних для призначення (перерахунку) пенсії, до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженої особи застрахованою особою особисто або через законного представника недієздатної особи, особи, дієздатність якої обмежена, малолітньої або неповнолітньої особи.

Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсії визначається правлінням Пенсійного фонду за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення.

Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком №22-1.

Відповідно до пункту 1.9 Порядку №22-1 днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви. Якщо заява про призначення пенсії подається через вебпортал днем звернення за призначенням пенсії вважається дата реєстрації на вебпорталі заяви разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).

У разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис (у разі подання заяви через вебпортал таке повідомлення надсилається особі через електронний кабінет користувача вебпорталу).

Пунктом 2.1 Порядку визначено вичерпний перелік документів, які додаються до заяви про призначення пенсії за віком.

Пунктом 2.9 Порядку №22-1 передбачено, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред`явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік).

Згідно з пунктом 2.22 Порядку №22-1 (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт громадянина України (для громадян, які мають паспорт громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій, - довідка про реєстрацію місця проживання особи, передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року № 207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру»), тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - посвідка на постійне проживання, посвідчення на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист).

Відповідно до п.1.1. Порядку №22-1 заява про призначення, перерахунок пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший, припинення перерахування пенсії на поточний рахунок пенсіонера в банку та отримання пенсії за місцем фактичного проживання, виплату частини пенсії на непрацездатних членів сім`ї особи, яка перебуває на повному державному утриманні, переведення виплати пенсії за новим місцем проживання, працевлаштування (звільнення), початок (припинення) діяльності, пов`язаної з отриманням доходу, що є базою нарахування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, виплату недоотриманої пенсії у зв`язку зі смертю пенсіонера може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) з використанням кваліфікованого електронного підпису або електронної системи BankID відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року №13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за №991/27436.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що жоден з пунктів Порядку №22-1 (у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 та від 16 грудня 2020 року №25-1) не містить обов`язку пенсіонера звертатись із заявою про поновлення виплати пенсії особисто. Вжитий у пункті 1.1 термін «заявник», на переконання колегії суддів, дає підстави стверджувати, що таким заявником може бути і представник за довіреністю.

Подання заяви про призначення пенсії особою, яка виїхала на постійне проживання за межі України, у період дії Порядку №22-1 у редакції постанов правління Пенсійного фонду України від 07.07.2014 №13-1 та від 16.12.2020 №25-1 допускається, у тому числі, представником такої особи за довіреністю і така заява повинна бути розглянута Пенсійним органом з урахуванням інших вимог Порядку №22-1.

Відтак, звернення в даному випадку представником за довіреністю, не може бути підставою для відмови пенсійним органом.

Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постанові від 20 січня 2022 року у справі №280/4551/21.

Більше того, як встановлено рішенням суду у справі №420/9447/22 від 09 вересня 2024 року заява про призначення пенсії підписана ОСОБА_1 особисто, однак до пенсійного органу надав зазначену заяву разом з копіями та оригіналами документів представник позивача за довіреністю.

Таким чином, відмова пенсійного органу у призначенні пенсії з цих підстав не ґрунтується на вимогах закону.

Доводи відповідача про відсутність реєстраційного номера облікової картки платника податків також не можуть бути прийняті колегією суддів.

Як встановив суд першої інстанції, РНОКПП позивача - НОМЕР_2 - встановлений та підтверджений документально, а тому твердження відповідача про його відсутність суперечить фактичним обставинам справи.

Більше того, відповідно до пункту 4.2 Порядку №22-1 орган, що призначає пенсію, під час прийняття документів перевіряє правильність їх оформлення, зміст та відповідність наданих відомостей, а у разі необхідності має право вимагати додаткові документи.

Отже, навіть за наявності сумнівів щодо поданого документа відповідач не був позбавлений можливості витребувати належний документ, а не використовувати вже встановлену інформацію, як підставу для відмови.

Окремо, колегія суддів оцінює довід апеляційної скарги про те, що позивач проживає в Ізраїлі та не має посвідки на постійне проживання в Україні.

Такий довід також не може бути прийнятий, як підстава для відмови у призначенні пенсії.

Позивач є громадянином України, що підтверджено паспортом громадянина України для виїзду за кордон.

Статтею 5 Закону України «Про громадянство України» паспорт громадянина України для виїзду за кордон віднесено до документів, що підтверджують громадянство України. Судом першої інстанції встановлено, що громадянство України позивача не припинено, а доказів протилежного відповідачем не подано.

Факт проживання громадянина України за межами України не припиняє його громадянства та не може автоматично позбавляти його права на соціальне забезпечення.

Разом з тим, колегія суддів погоджується з апелянтом ОСОБА_1 у тому, що захист його права не може обмежуватися виключно формальним встановленням права на пенсію. Встановивши право позивача на пенсію та визначивши дату, з якої вона підлягає призначенню, суд повинен забезпечити такий спосіб захисту, який є достатнім для реального поновлення порушеного права.

Разом з тим, колегія суддів не вбачає правових підстав для безпосереднього зобов`язання відповідача здійснити виплату на конкретний банківський рахунок із наперед визначеними індексаціями та компенсацією.

Верховний Суд у постанові від 08 грудня 2025 року у справі №420/13975/24 наголосив, що адміністративний суд не підміняє орган Пенсійного фонду при здійсненні технічних та процедурних дій, зокрема, перевірці документів, реквізитів рахунку та інших обставин, необхідних для проведення виплати. За таких обставин, суд може зобов`язати орган Пенсійного фонду вчинити відповідні дії та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки суду.

Водночас, наведений правовий висновок не означає, що після встановлення судом права особи на пенсію орган Пенсійного фонду може повторно відмовляти у її призначенні з уже відхилених підстав.

У цій справі судом уже встановлено право позивача на пенсію та дату її призначення.

Тому, відповідач після набрання законної сили судовим рішенням зобов`язаний не лише формально виконати його шляхом внесення відповідних відомостей про призначення пенсії, а й здійснити передбачені законодавством дії щодо її нарахування та виплати за період, починаючи з 14 грудня 2021 року, відповідно до визначеного законом порядку.

Разом з тим, конкретний розмір пенсії, належні за відповідні періоди індексації, доплати, підвищення та спосіб перерахування коштів мають бути визначені відповідачем при виконанні судового рішення відповідно до законодавства, чинного у відповідні періоди.

Щодо компенсації втрати частини доходів.

Не погоджується колегія суддів також із доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 про необхідність одночасного присудження компенсації втрати частини доходів.

Правовідносини щодо компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати регулюються Законом України №2050-III від 19 жовтня 2000 року та Порядком, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №159 від 21 лютого 2001 року.

За статтею 2 Закону №2050-III компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати нарахованих доходів, зокрема, пенсій.

Відповідно до статті 3 цього Закону сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого доходу за відповідний місяць на індекс інфляції за період невиплати.

Отже, необхідною передумовою для визначення компенсації є наявність конкретної суми доходу, яка була нарахована та строк виплати якої порушено.

У цій справі на момент розгляду спору конкретний розмір пенсії позивача за відповідні періоди відповідачем ще не визначений, відповідне нарахування не проведене, а пенсійні суми позивачу фактично не виплачені, що виключає правові підстави для вимоги про компенсацію втрати частини доходів на цій стадії, оскільки вона є передчасною.

Такий висновок узгоджується з правовою позицією Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеною у постанові від 08 грудня 2025 року у справі №420/13975/24, у якій вимогу про компенсацію також було відхилено за відсутності необхідних умов для її визначення.

Водночас, така відмова не позбавляє позивача права на компенсацію у разі виникнення передбачених законом умов після здійснення відповідного нарахування пенсії та порушення строків її виплати.

Щодо індексації пенсії.

Індексація пенсії не є самостійним дискреційним правом органу Пенсійного фонду, а здійснюється у випадках та порядку, визначених законодавством.

Тому при визначенні розміру пенсії за відповідні періоди відповідач зобов`язаний застосувати передбачені законом індексації, підвищення, доплати та інші складові пенсійної виплати, якщо на відповідні періоди існували передбачені законом підстави для їх застосування.

Разом з тим, суд не визначає наперед конкретний розмір таких індексацій, оскільки їх розрахунок залежить від розміру пенсії, періоду, за який здійснюється виплата, та нормативного регулювання, чинного у відповідний період, що відповідач вимогам статті 245 КАС України та правовій позиції Верховного Суду про неприпустимість підміни судом адміністративного органу при здійсненні розрахункових і технічних дій.

Щодо судового контролю.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення.

Відповідно до статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

З огляду на те, що між сторонами вже існував попередній спір щодо невиконання обов`язку відповідача належним чином розглянути заяву позивача, а після попереднього судового рішення відповідач знову прийняв рішення, яке в цій справі визнане протиправним, встановлення судового контролю є виправданим та спрямованим на забезпечення реального виконання судового рішення.

Натомість суд першої інстанції помилково не вказав такого обов`язку в резолютивній частині, що може бути здійснене шляхом виправлення описки після повернення справи з апеляційної інстанції.

Колегія суддів дослідила матеріали справи та дійшла висновку, що доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовані норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду.

За правилами ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись статтями 2, 5, 242-244, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Херсонській області залишити без задоволення, а рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2026 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених ст.328 КАС України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.

Суддя доповідач С.В. Дегтярьова

Судді А.В. Крусян

О.В. Яковлєв

Оригінал: reyestr.court.gov.ua