Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №127/30420/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/30420/26

Провадження № 33/801/1025/2026

Категорія: 156

Головуючий у суді 1-ї інстанції Іванченко Я. М.

Доповідач: Береговий О. Ю.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Берегового О. Ю.,

розглянув апеляційну скаргу захисника адвоката Покоєвича Артема Олексійовича на постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП,

в с т а н о в и в:

Згідно протоколу про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №753175 від 23 серпня 2026 року, цього ж дня о 17:00 год в м. Вінниця, по вул. Привокзальній, 136, ОСОБА_1 керував транспортним засобом з ознаками наркотичного сп`яніння, а саме: неприродня блідість обличчя, звужені зіниці очей, що не реагують на світло, поведінка, що не відповідає обстановці. Від проходження медичного огляду з метою встановлення стану наркотичного чи іншого сп`яніння водій у встановленому законом порядку відмовився на місці зупинки, велась безперервна відеофіксація на портативні відеореєстратори, чим порушив вимоги п. 2.5 ПДР України, за що передбачена відповідальність ч. 1 ст. 130 КУпАП.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2026 року визнано винним ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП та застосовано до нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 17000 грн з позбавленням права керування транспортними засобами строком на один рік. Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в сумі 665,60 грн на користь держави.

Не погодившись з постановою суду, захисник адвокат Покоєвич А.О. подав апеляційну скаргу, оскільки вважає її незаконною у зв`язку з невідповідністю висновків суду обставинам справи, а також через порушення норм матеріального та процесуального права. Просив постанову суду скасувати в частині застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на один рік. Прийняти нову постанову, якою застосувати до ОСОБА_1 адміністративне стягнення за ч.1 ст.130 КУпАП у виді штрафу в розмірі 17000 грн без позбавлення права керування транспортними засобами.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що ОСОБА_1 не отримував посвідчення водія на право керування транспортними засобами, тому його неможливо позбавити права керування транспортними засобами.

Посилається на п. 28 постанови Пленуму Верховного суду України від 23 грудня 2005 року №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті», яким передбачено, що позбавлення права керувати транспортними засобами можна застосовувати тільки як основне адміністративне стягнення за вчинення правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 121, ч. 4 ст. 122, ст. 122-2, ч. 3 ст. 123, статтями 124 і 130 КУпАП. Суди не вправі застосовувати його й тоді, коли винна особа вже позбавлена такого права або взагалі його не мала.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, співставивши їх з наявними в матеріалах справи доказами, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Відповідно до п.1 ч.8 ст.294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову без змін.

Відповідно до вимог ст.245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи та вирішення її в точній відповідності з законом.

Відповідно до вимог ст.280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Частиною 1 ст. 130 КУпАП передбачена адміністративна відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також за передачу керування транспортним засобом особі, яка перебуває у стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Згідно з вимогами п. 2.5 Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.

Висновки суду першої інстанції про наявність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.130 КУпАП є правильними і узгоджуються з наявними та дослідженими судом доказами, зокрема:

- протоколом про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №753175 від 23 серпня 2026 року;

- направленням на медичний огляд водія транспортного засобу;

- відеозаписом з місця події, відеофіксація з якого велась на нагрудні бодікамери працівників поліції.

Суд встановив, що своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги п. 2.5 ПДР України та вчинив правопорушення, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 130 КУпАП.

Свою вину за порушення правил дорожнього руху ОСОБА_1 визнав. Захисник не оскаржує факт доведення наявності у діях ОСОБА_1 ознак адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП, тому апеляційний суд, застосовуючи положення статті 294 КУпАП, не перевіряє ці обставини.

Щодо доводів сторони захисту про зміну постанови та призначення стягнення без застосування до ОСОБА_1 адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортними засобами, зазначаю наступне.

Згідно зі статтею 2 КУпАП законодавство України про адміністративні правопорушення складається з цього Кодексу та інших законів України.

За приписами статті 33 КУпАП стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі.

Статтею 23 КУпАП передбачено, що адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.

Відповідно до частин 2 та 4 статті 30 КУпАП, позбавлення наданого громадянинові права керування транспортними засобами застосовується на строк до трьох років за грубе або повторне порушення порядку користування цим правом або на строк до десяти років за систематичне порушення порядку користування цим правом.

Позбавлення права керування засобами транспорту не може застосовуватись до осіб, які користуються цими засобами в зв`язку з інвалідністю, за винятком випадків керування в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також у разі невиконання вимоги поліцейського про зупинку транспортного засобу, залишення на порушення вимог встановлених правил місця дорожньо-транспортної пригоди, учасниками якої вони є, ухилення від огляду на наявність алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції.

Суддя за результатами розгляду цієї справи, застосовував до правопорушника стягнення в межах санкції частини 1 статті 130 КУпАП у виді штрафу у розмірі 1000 неоподаткованих мінімумів доходів громадян, що становить 17000 гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.

Апеляційний суд погоджується з таким висновком судді суду першої інстанції, вважає його правомірним, а відповідні доводи сторони захисту щодо можливості застосувати до ОСОБА_1 лише стягнення у виді штрафу, без позбавлення права керування транспортними засобами, неспроможними.

Статтею 24 КУпАП встановлені види адміністративних стягнень, серед яких є штраф та позбавлення спеціального права, наданого громадянинові (права керування транспортними засобами, права полювання); позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю.

Відповідно до частини 2 статті 25 КУпАП, за одне адміністративне правопорушення може бути накладено основне або основне і додаткове стягнення. Позбавлення права керування транспортними засобами може застосовуватися як основне, так і додаткове адміністративне стягнення.

Санкцією частини 1 статті 130 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп`яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, - у виді накладення штрафу на водіїв у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік.

Таким чином, за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого зазначеною нормою, встановлено основне та обов`язкове додаткове адміністративне стягнення: штраф та позбавлення права керування транспортними засобами відповідно.

Зауважую, що законодавець у санкції не передбачив можливість альтернативи основного та додаткового покарань, тому дискреційні повноваження суду обмежені імперативно встановленими нормами при обранні та застосуванні до особи, яка вчинила адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху.

Окрім того, чинне адміністративне законодавство не передбачає накладення адміністративного стягнення нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією певної норми.

Доводи апеляційної скарги захисника адвоката Покоєвича А.О. про те, що суд не вправі застосовувати стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом, коли особа взагалі не мала такого права (посвідчення водія не отримував), також не заслуговують на увагу, оскільки відсутність наразі у ОСОБА_1 посвідчення водія не перешкоджає позбавленню його права керування транспортними засобами протягом строку визначеного судом, оскільки суд позбавив останнього не самого посвідчення водія (документу), а саме права керування транспортними засобами, що узгоджується із п. 23 «Положення про порядок видачі посвідчень водія та допуску громадян до керування транспортними засобами», згідно якого у разі коли за отриманням посвідчення водія звертається особа, позбавлена в установленому порядку права на керування транспортними засобами, після оформлення посвідчення водія уповноважений працівник ТСЦ МВС викликає поліцейських для його вилучення. У такому разі оформлене посвідчення водія вважається виданим, але особа його не отримує.

Також існує усталена судова практика (правова позиція, викладена в постанові Об`єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04 вересня 2023 року у справі № 702/301/20), що відсутність у особи посвідчення водія не є обставиною, яка унеможливлює застосування до неї адміністративного стягнення у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.

Вказана правова позиція ґрунтується на тому, що додаткове покарання полягає у забороні здійснення діяльності з керування транспортними засобами, незалежно від факту наявності у винного відповідного посвідчення. Закон не містить заборони щодо призначення такого покарання особам, які де-факто керували транспортом, не маючи права на це.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими і не заслуговують на увагу, оскільки вони суперечать фактичним обставинам та повністю спростовуються дослідженими доказами по справі.

Отже, апеляційний суд вважає, що судове рішення ґрунтується на повно та всебічно досліджених матеріалах справи, постановлено з дотриманням вимог матеріального та процесуального права і підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

У відповідності до п. 1 ч. 8 ст. 294 КУпАП за наслідками розгляду апеляційної скарги суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін.

Керуючись ст.130, ст.294 КУпАП, суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу захисника адвоката Покоєвича Артема Олексійовича залишити без задоволення.

Постанову Вінницького міського суду Вінницької області від 08 вересня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП залишити без змін.

Постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

Суддя Вінницького

апеляційного суду О. Ю. Береговий