Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №127/1662/26 — Вінницький апеляційний суд

Справа № 127/1662/26

Провадження № 22-ц/801/2266/2026

Категорія:

Головуючий у суді 1-ї інстанції Ан О. В.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 рокуСправа № 127/1662/26м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Берегового О.Ю. (судді – доповідача),

суддів: Оніщука В.В., Панасюка О.С.,

за участю секретаря судового засідання: Канахівської М.О.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

третя особа: Жмеринська державна нотаріальна контора Вінницької області,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Чернілевської Руслани Віталіївни на ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 20 січня 2026 року про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Жмеринська державна нотаріальна контора Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно та стягнення грошової компенсації,

в с т а н о в и в :

У січні 2026 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Жмеринська державна нотаріальна контора Вінницької області про визнання права власності на спадкове майно та стягнення грошової компенсації.

З позовною заявою було подано заяву про забезпечення позову, яка мотивована тим, що спірне майно зареєстроване за відповідачем, яка може відчужити його, що в подальшому істотно ускладнить або зробить неможливим виконання рішення суду.

Таким чином, просив суд вжити заходи забезпечення позову та накласти арешт на наступне майно, зареєстроване на праві власності за ОСОБА_2 :

-земельну ділянку, кадастровий номер 0520682803:02:002:0256, площею 0,1024 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою АДРЕСА_1 ;

-нежитлове приміщення, магазин, загальною площею 40,4 кв.м, приміщення №4 складається з торгового залу 4-1, торгового залу 4-2, туалету 4-3, за адресою АДРЕСА_2 ;

-будівлю, магазин, загальною площею 90,6 кв.м, за адресою АДРЕСА_3 ;

-земельну ділянку кадастровий номер 0510300000:00:002:3875, площею 0,0026 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою АДРЕСА_4 ;

-будівлю, магазин, загальна площа 22,6 кв.м за адресою АДРЕСА_4 ;

-незавершений будівництвом житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_1 .

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 20 січня 2026 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.

Вжито заходи забезпечення позову та накладено арешт на наступне майно, зареєстроване на праві власності за ОСОБА_2 :

- на земельну ділянку, кадастровий номер 0520682803:02:002:0256, площею 0,1024 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою АДРЕСА_1 , земельну ділянку 34;

- нежитлове приміщення, магазин, загальною площею 40,4 кв.м, приміщення №4 складається з торгового залу 4-1, торгового залу 4-2, туалету 4-3, за адресою АДРЕСА_2 ;

- будівлю, магазин, загальною площею 90,6 кв.м, за адресою АДРЕСА_3 .

- будівлю, магазин, загальна площа 22,6 кв.м за адресою АДРЕСА_4 .

- незавершений будівництвом житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_1 . В задоволенні решти вимог заяви про забезпечення позову відмовлено.

Ухвала суду мотивована тим, що враховуючи обставини спору, характер правовідносин, предмет та підстави позову, а також те, що з метою забезпечення ефективного захисту прав заявника у випадку задоволення позову, вказаний вид забезпечення позову є найбільш збалансованим у контексті пропорційності та розумності.

Не погодившись з вказаною ухвалою суду, представник ОСОБА_2 – адвокат Чернілевська Р.В. подала апеляційну скаргу, оскільки вважає її незаконною, постановленою постановлена з порушенням вимог матеріального та процесуального права. Просить скасувати в частині накладення арешту: на земельну ділянку, кадастровий номер 0520682803:02:002:0256, площею 0,1024 га, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), за адресою АДРЕСА_1 , земельну ділянку 34; на незавершений будівництвом житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами за адресою АДРЕСА_1 ; на будівлю, магазин, загальна площа 22,6 кв.м за адресою АДРЕСА_4 , та ухвалити в цій частині нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні заяви про забезпечення позову в цій частині.

Основними доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції не з`ясував, що будівля магазину, як і земельна ділянка з розташованими на ній будівельними матеріалами по АДРЕСА_1 є особистою власністю відповідачки, що вказано в договорах купівлі-продажу, а тому суд не мав правових підстав для накладення арешту на це майно.

Також, суд першої інстанції не дослідив чи належало відповідачці майно на час звернення з цим позовом. Вказує, що 23 листопада 2023 року відповідачка відчужила будівлю магазину та земельну ділянку на підставі нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу, а тому арешт накладений на майно, яке відповідачці уже не належить, порушує права осіб, що не залучені до участі у справі.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – адвокат Піпко А.М. зазначив, що оскаржувана ухвала суду постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, а подана апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню. Просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу суду без змін.

Колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, прийшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню за таких підстав.

Згідно ч.1-3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувана ухвала суду першої інстанції відповідає зазначеним вимогам.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одним з механізмів забезпечення ефективного юридичного захисту є передбачений національним законодавством України інститут вжиття заходів забезпечення позову.

Відповідно до частини 1 статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Згідно з частиною 2 статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. По суті забезпечення позову є встановленням судом обмежень суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених претензій позивача (заявника). Вжиття заходів забезпечення позову є правом суду, а не його обов`язком. Тому при вирішенні питання щодо заяви про забезпечення позову суд враховує не лише доводи, викладені у відповідній заяві, а й інші наявні матеріали цивільної справи.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

При цьому, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову.

Звертаючись до суду із заявою про забезпечення позову, позивач повинен обґрунтувати причини звернення з такою заявою та надати суду докази наявності фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного заходу забезпечення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред`явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.

У випадку подання позову про стягнення грошових коштів можливість відповідача в будь-який момент як розпорядитися коштами, які знаходяться на його рахунках, так і відчужити майно, яке знаходиться у його власності, є беззаперечною, що в майбутньому утруднить виконання судового рішення, якщо таке буде ухвалене на користь позивача. За таких умов вимога надання доказів щодо очевидних речей (доведення нічим не обмеженого права відповідача в будь-який момент розпорядитися своїм майном) свідчить про застосування судом завищеного або навіть заздалегідь недосяжного стандарту доказування, що порушує баланс інтересів сторін.

Виконання в майбутньому судового рішення у справі про стягнення грошових коштів, у разі задоволення позовних вимог, безпосередньо пов`язане з обставинами наявності у боржника присудженої до стягнення суми заборгованості. Заборона відчуження або арешт майна, які накладаються судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів, мають на меті подальше звернення стягнення на таке майно у разі задоволення позову.

Такі висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі суддів Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 березня 2023 року у справі № 905/448/22, постанові Верховного Суду від 11 грудня 2023 року у справі № 904/1934/23.

Заходи щодо забезпечення позову можуть бути вжиті судом лише в межах предмета позову. Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду від 18 лютого 2022 року у справі №910/12404/21.

Як вбачається з матеріалів справи ОСОБА_1 звертався з позовом про визнання права власності на спадкове майно та стягнення грошової компенсації, отже предметом позову у цій справі були вимоги майнового характеру з ціною позову – 328203,23 грн.

При цьому, апеляційний суд звертає увагу, що у даному випадку йшлося про нерухоме майно, щодо якого ризик полягав саме у зміні власника внаслідок подальшого відчуження, що могло істотно ускладнити ефективний захист права позивача та виконання можливого рішення суду.

У разі подальшого відчуження об`єктів нерухомості на користь інших осіб позивач був би поставлений перед необхідністю вирішувати питання щодо залучення нових набувачів до участі у справі, правомірності наступних правочинів та можливості повернення майна, що безпосередньо впливало би на ефективність судового захисту.

Таким чином, між обраним заходом забезпечення та предметом спору існував безпосередній причинно-наслідковий зв`язок: накладення арешту на спірне нерухоме майно унеможливлювало його подальше відчуження на час розгляду справи та забезпечувало збереження існуючого правового стану майна до остаточного вирішення спору.

Зокрема, накладення арешту не позбавляє відповідача права власності на спірне майно, не вирішує питання про належність майна по суті та має тимчасовий процесуальний характер.

Отже, негативні наслідки від застосування такого заходу для власника є тимчасовими та полягають у встановленні обмеження права розпорядження спірним майном, тоді як невжиття заходу могло призвести до повторного відчуження майна та істотного ускладнення ефективного захисту права позивача.

За таких обставин колегія суддів вважає, що обраний заявником спосіб забезпечення позову на момент його обрання з урахуванням наявних в справі матеріалів був співмірним із заявленими позовними вимогами.

Поряд з цим, критерієм правомірності ухвали про забезпечення позову є її відповідність матеріалам справи на момент її постановлення.

Відповідно до роз`яснень викладених у п. 4 Постанови Пленуму ВСУ № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Таким чином, судом першої інстанції було розглянуто заяву про забезпечення позову з урахуванням доказів, які були долучені позивачем до позовної заяви. Отже, суд першої інстанції не мав можливості дослідити докази на підтвердження відчуження нерухомого майна (договори купівлі-продажу) на момент розгляду заяви про забезпечення позову.

Згідно ч. 3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Відповідно до роз`яснень викладених у Постанові Пленуму ВСУ № 9 від 22 грудня 2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті. Зважаючи на це, суд при задоволенні позову не вправі скасовувати вжиті заходи до виконання рішення або зміни способу його виконання, за винятком випадків, коли потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпала або змінились обставини, що зумовили його застосування.

У разі, якщо потреба в забезпеченні позову з тих чи інших причин відпаде або зміняться обставини, що зумовили його застосування, сторони у справі не позбавлені права звернутись до суду з вимогами про скасування заходів забезпечення позову відповідно до статті 158 ЦПК України.

Докази надані до апеляційної скарги фактично свідчать про зміну обставин справи. За змістом процесуального закону зміна обставин є підставою не для скасування ухвали в апеляційному порядку, а для скасування забезпечення позову самим судом першої інстанції.

Також, статтею 159 ЦПК України передбачено право на звернення з позовом про відшкодування збитків, заподіяних внаслідок вжиття заходів забезпечення позову, за рахунок особи, за заявою якої такі заходи забезпечення позову вживалися.

При цьому, у відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 – адвокат Піпко А.М. зазначає, що отримавши від ОСОБА_2 додаткові докази позивач ініціював подання заяви про зміну предмету позову, зокрема, включення до предмету поділу спадкового майна, яка мало статус спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , яку додано представником відповідача – адвокатом Чернілевською Р.М. до початку судового засідання в апеляційному суді.

Інші доводи апеляційної скарги правильних висновків суду першої інстанції не спростовують.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до положень статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки ухвалу суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для її зміни або скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 – адвоката Чернілевської Руслани Віталіївни залишити без задоволення.

Ухвалу Вінницького міського суду Вінницької області від 20 січня 2026 року про забезпечення позову залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом тридцяти днів до Верховного Суду з дня складення повного судового рішення.

Головуючий О. Ю. Береговий

Судді В. В. Оніщук

О. С. Панасюк