Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №363/2681/26 — Вишгородський районний суд Київської області

"01" жовтня 2026 р. Справа № 363/2681/26

ЗАОЧНЕ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року Вишгородський районний суд Київської області в складі:

судді Олійник С.В.,

за участі секретаря Захарової Н.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

встановив:

29 квітня 2026 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором №6004003 від 23.10.2019 року в загальному розмірі 44 547 грн 49 коп., а також судових витрат зі сплати судового збору в розмірі 2 662 грн 40 коп. та витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що 23.10.2019 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №6004003, відповідно до умов якого відповідачу надано грошові кошти в розмірі 14 999 грн на умовах, визначених кредитним договором, а позичальник зобов`язався повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом на умовах і в строки, визначені договором. 31.01.2020 року ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» уклали договір відступлення прав вимоги №46-МЛ, згідно з яким ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» набуло статусу нового кредитора та отримало право грошової вимоги до боржників, у тому числі до ОСОБА_1 за кредитним договором №6004003 від 23.10.2019 року. Заборгованість за кредитним договором у встановлений строк не була погашена, у зв`язку з чим, станом на дату подання позову, заборгованість відповідача перед позивачем становить 44 547 грн 49 коп., з яких: 14 999 грн — заборгованість за тілом кредиту; 20 549 грн 09 коп. — заборгованість за процентами; 1 499 грн 90 коп. — заборгованість за комісією, 7 499 грн 50 коп. – заборгованість за штрафами/пенею.

Процесуальні дії та рішення у справі.

22 травня 2026 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження, призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін та витребувано від АТ КБ «Приват Банк» інформацію щодо зарахування кредитних коштів.

02 липня 2026 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

10 липня 2026 року на адресу суду від АТ КБ «Приват Банк» надійшли витребувані матеріали.

01 вересня 2026 року на адресу суду від представника позивача надійшла заява про розгляд справи без його участі.

01 жовтня 2026 року протокольною ухвалою вирішено проводити розгляд справи у відсутності відповідача в заочному порядку на підставі документів та доказів, що містяться в матеріалах справи.

Позиції учасників справи.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце його проведення. Направив до суду клопотання, в якому просив розгляд справи проводити за відсутності представника позивача, а також повідомив про згоду на ухвалення заочного рішення за наявності передбачених законом підстав.

Відповідач у судове засідання не з`явилася, про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, що підтверджується реєстром вихідної кореспонденції Вишгородського районного суду Київської області, даними про відстеження поштових відправлень АТ «Укрпошта», поштовими відправленнями з відміткою про повернення «адресат відсутній», а також оголошеннями про виклик до суду на офіційному веб-порталі «Судова влада».

Відповідно до правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 23.01.2023 у справі № 496/4633/18, листи, які повернулися з відміткою поштового відділення про причину повернення «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб), чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.

Відповідно до ч. 1 ст. 280, ст. 281 ЦПК України, якщо суд не має відомостей про причину неявки відповідача, повідомленого належним чином, або якщо причину неявки буде визнано неповажною, суд вирішує справу на підставі наявних у ній даних чи доказів та постановляє заочне рішення, якщо позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Суд, враховуючи, що одночасно існують умови щодо належного повідомлення відповідача про дату, час і місце судового засідання, її неявки в судове засідання без поважних причин, неподання відповідачем відзиву та відсутності заперечень позивача проти заочного вирішення справи, дійшов висновку про можливість ухвалення заочного рішення на підставі наявних у справі доказів, про що постановлено ухвалу, яка відображена в протоколі судового засідання.

Відповідно до ч. 1 ст. 223 ЦПК України неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Враховуючи викладене, зважаючи на те, що всі сторони у справі були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, беручи до уваги наявність клопотання представника позивача про розгляд справи за його відсутності, а також відсутність клопотань відповідача про відкладення судового розгляду, суд дійшов висновку про можливість здійснення судового розгляду за відсутності сторін у справі.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Згідно з ч. 8 ст. 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

23 жовтня 2019 року ОСОБА_1 звернулася до ТОВ «Мілоан» із заявою на отримання кредиту №6004003. Цього ж дня між сторонами в електронній формі укладено договір про споживчий кредит №6004003, відповідно до умов якого відповідачу надано кредит у розмірі 14 999 грн строком на 30 днів — до 22 листопада 2019 року.

За умовами договору позичальник зобов`язалася повернути суму кредиту, сплатити комісію та проценти за користування кредитними коштами у встановлені договором строки. Комісія за надання кредиту становила 1 499,90 грн (10 % від суми кредиту), а проценти за користування кредитом — 6 749,55 грн, нараховані за ставкою 1,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування. У разі прострочення виконання грошових зобов`язань договором передбачалося нарахування пені в розмірі 2 % від суми невиконаного зобов`язання за кожен день прострочення, але не більше 50 % від суми отриманого кредиту.

Кредитні кошти надавалися у безготівковій формі на платіжну картку позичальника. Згідно з платіжним дорученням №2568053 від 23.10.2019 року ТОВ «Мілоан» перерахувало ОСОБА_1 14 999 грн. Факт отримання коштів також підтверджується листом АТ КБ «ПриватБанк» та відомостями про нарахування і погашення за кредитним договором.

31 січня 2020 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» укладено договір відступлення прав вимоги №46-МЛ, відповідно до якого право вимоги за кредитним договором №6004003 перейшло до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал».

Відповідно до розрахунку заборгованості та виписки з особового рахунку, станом на 14 квітня 2026 року заборгованість ОСОБА_1 становила 44 547,49 грн, з яких: 14 999 грн — заборгованість за тілом кредиту, 20 549,09 грн — заборгованість за процентами, 1 499,90 грн — заборгованість за комісією та 7 499,50 грн — заборгованість за штрафами/пенею.

01 квітня 2026 року ТОВ «ФК «Кредит-Капітал» направило відповідачу претензію з вимогою погасити заборгованість за кредитним договором у розмірі 44 547,49 грн.

Застосовані норми права.

За правилом ч. 1 ст. 205 ЦК України - правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою: договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексів України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. ст. 205, 207 ЦК України). Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09.09.2020 року у справі за №732/670/19, від 23.03.2020 року у справі за №404/502/18, від 07.10.2020 року у справі за №127/33824/19.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно зі ст. 1055 ЦК України кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Порядок укладання договорів в електронній формі регламентується також Законом України «Про споживче кредитування» та Законом України «Про електронну комерцію». Зокрема, в ст. 13 Закону України «Про споживче кредитування» зазначено, що Договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі (у паперовому або електронному вигляді з накладенням електронних підписів, електронних цифрових підписів, інших аналогів власноручних підписів (печаток) сторін у порядку, визначеному законодавством). Кожна сторона договору отримує по одному примірнику договору з додатками до нього. Примірник договору, що належить споживачу, має бути переданий йому невідкладно після підписання договору сторонами.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).

Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному ч. 6 цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону).

Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору, щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронні документи (повідомлення), пов`язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення цивільних прав та обов`язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов`язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Згідно ч. 1 ст. 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав.

У п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором кредиту або позики позичальник звільняється від відповідальності, визначеної ст. 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати неустойки, штрафу чи пені за такий період прострочення.

Тлумачення пункту 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що законодавець передбачив особливості у регулюванні наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання) певних грошових зобов`язань. Така особливість проявляється:

(1) в періоді існування особливих правових наслідків. Таким є період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування;

(2) в договорах на які поширюються специфічні правові наслідки. Такими є договір позики, кредитний договір, і в тому числі договір про споживчий кредит;

(3) у встановленні спеціальних правових наслідків прострочення виконання (невиконання, часткового виконання). Такі наслідки полягають в тому, що позичальник звільняється від відповідальності, визначеної частиною 2 статті 625 ЦК України, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. У разі якщо неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації, в Україні введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який неодноразово був продовжений та триває на теперішній час.

Мотиви і висновки суду.

Судом встановлено, що 23 жовтня 2019 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 в електронній формі укладено договір про споживчий кредит №6004003.

Відповідно до умов договору кредитодавець зобов`язався надати позичальнику кредитні кошти, а позичальник — повернути кредит, сплатити проценти за користування ним, комісію та інші передбачені договором платежі.

Договір укладено в електронній формі за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи кредитодавця із застосуванням одноразового ідентифікатора W64758. Такий спосіб укладення відповідає вимогам законодавства, оскільки електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти та її прийняття, а електронний правочин може бути підписаний одноразовим ідентифікатором. Електронний договір, підписаний у встановленому законом порядку, за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Зміст договору свідчить про те, що відповідачка була належним чином ідентифікована, а його умови містять відомості про суму кредиту, строк кредитування, розмір процентів, комісії, порядок повернення кредиту та відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

На виконання умов договору ТОВ «Мілоан» 23 жовтня 2019 року перерахувало на платіжну картку відповідачки кредитні кошти у розмірі 14 999 грн, що підтверджується платіжним дорученням №2568053 від 23.10.2019 року, а також інформацією АТ КБ «ПриватБанк» про зарахування зазначеної суми на картковий рахунок ОСОБА_1 .

Таким чином, факт укладення кредитного договору, отримання відповідачкою кредитних коштів та виникнення між сторонами кредитного зобов`язання знайшов своє підтвердження належними та допустимими доказами.

Відповідачка, отримавши кредитні кошти, взяті на себе зобов`язання належним чином не виконала, у встановлений договором строк кредит не повернула та передбачені договором платежі в повному обсязі не сплатила.

31 січня 2020 року право вимоги за договором про споживчий кредит №6004003 від 23.10.2019 року на підставі договору відступлення прав вимоги №46-МЛ перейшло від ТОВ «Мілоан» до ТОВ «ФК «Кредит-Капітал». Отже, позивач набув право вимагати від відповідачки виконання невиконаного грошового зобов`язання.

При цьому відповідно до умов договору строк кредитування становив 30 днів — з 23.10.2019 року по 22.11.2019 року включно, а сума кредиту — 14 999 грн.

За користування кредитом договором передбачено проценти за ставкою 1,50 % від фактичного залишку кредиту за кожен день користування кредитними коштами. Крім того, договором встановлено, що у разі невиконання позичальником обов`язку щодо своєчасного повернення кредиту та сплати передбачених договором платежів проценти за базовою ставкою можуть нараховуватися протягом 60 днів після настання визначеного договором строку повернення кредиту.

Отже, з урахуванням умов договору строк, протягом якого кредитодавець мав право нараховувати проценти за базовою ставкою після закінчення основного строку кредитування, обмежувався 60 днями після 22.11.2019 року, тобто 21.01.2020 року.

Разом із тим із наданих суду відомостей про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором убачається, що первісним кредитором проценти нараховувалися до 28.01.2020 року включно.

Таким чином, розрахунок заборгованості, наданий позивачем, у частині процентів здійснений за період, який перевищує передбачений сторонами договором строк їх нарахування. Тому суд не може покласти такий розрахунок в основу рішення в повному обсязі.

Визначаючи розмір процентів, який підлягає стягненню, суд виходить безпосередньо з умов укладеного сторонами договору, суми фактично отриманого кредиту та встановленої договором процентної ставки.

Судовим розрахунком визначено, що проценти підлягають нарахуванню за 90 днів користування кредитними коштами за ставкою 1,50 % на день. Розрахунок здійснюється таким чином:14 999 грн х 90 днів х1,50 % = 20 248,65 грн. Отже, розмір процентів, який відповідає умовам договору та підлягає стягненню з відповідачки, становить 20 248 грн 65 коп., а в іншій частині вимоги про стягнення процентів задоволенню не підлягає.

Щодо комісії суд зазначає, що відповідно до пункту 1.5.1 договору комісія за надання кредиту визначена в розмірі 10 % від суми кредиту та становить 1 499 грн 90 коп. Доказів її сплати відповідачкою матеріали справи не містять, у зв`язку з чим зазначена сума підлягає стягненню в повному обсязі.

Щодо вимоги про стягнення пені суд виходить із такого.Пунктом 4.1 договору передбачено відповідальність позичальника за прострочення виконання грошового зобов`язання у вигляді пені в розмірі 2 % від суми невиконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення, але не більше 50 % від загальної суми отриманого кредиту. Відповідно до статті 549 ЦК України пеня є видом неустойки, яка обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення. З матеріалів справи вбачається, що пеню первісний кредитор нарахував до 31.01.2020 року — дати відступлення права вимоги за кредитним договором. Отже, заявлена до стягнення пеня була нарахована за період, який передує запровадженим у подальшому законодавчим обмеженням щодо нарахування та стягнення неустойки за прострочення виконання кредитних зобов`язань. За таких обставин суд вважає вимогу про стягнення пені в розмірі 7 499 грн 50 коп. обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.

Таким чином, оцінюючи наданий позивачем розрахунок заборгованості в сукупності з умовами кредитного договору та іншими доказами у справі, суд доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню частково. Розмір заборгованості, який підлягає стягненню з відповідачки складає 44 247,05 грн. У решті вимог щодо стягнення процентів, нарахованих понад строк, передбачений умовами договору, слід відмовити.

Щодо судових витрат.

Відповідно до частин першої, другої статті 141 ЦПК України у разі часткового задоволення позову судові витрати розподіляються між сторонами пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2 662 грн 40 коп., що підтверджується платіжною інструкцією №25728 від 23.04.2026 року.

Оскільки із заявлених 44 547 грн 49 коп. судом задоволено 44 247 грн 05 коп., що становить 99,32 % позовних вимог, з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 2 644 грн 29 коп. судового збору.

Щодо витрат на професійну правничу допомогу суд враховує, що позивач заявив до відшкодування 8 000 грн, однак справа є незначної складності, розглянута у спрощеному позовному провадженні, представник позивача участі в судових засіданнях не брав, а фактичний обсяг наданої правничої допомоги переважно полягав у підготовці позовної заяви та аналізі документів.

З урахуванням критеріїв реальності, необхідності, розумності та співмірності витрат суд вважає обґрунтованим визначити їх розмір у 3 000 грн.

З огляду на часткове задоволення позову з відповідачки на користь позивача підлягає стягненню 2 979 грн 60 коп. витрат на професійну правничу допомогу (3 000 грн х 99,32 %).

Керуючись ст.ст. 258, 263–265, 268, 279, 280, 282 ЦПК України, суд

ухвалив:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором — задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал» заборгованість за кредитним договором у розмірі 44 247 грн 05 коп., судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 2 644 грн 29 коп. та витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2 979 грн 60 коп.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Кредит-Капітал», ЄДРПОУ: 35234236, адреса місцезнаходження: 79029, м. Львів, вул. Смаль-Стоцького 1, 28 корпус.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 .

Суддя С.В. Олійник