Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №363/5188/26 — Вишгородський районний суд Київської області

01.10.26 363/5188/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року суддя Вишгородського районного суду Київської області Баличева М.Б., розглянувши в спрощеному позовному провадженні без виклику сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на стороні відповідача: начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 про визнання протиправною та скасування постанови начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 №474/1 від 30.04.2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП,-

ВСТАНОВИВ:

14.08.2026 року адвокат Харитончук Є.В., діючи в інтересах ОСОБА_1 , звернулась до Вишгородського районного суду Київської області із вказаним позовом в якому просив поновити строк для звернення до суду, визнати протиправною та скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 №474/1 від 30.04.2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП закривши провадження по справі.

Так, в обґрунтування позовних вимог вказано, що постановою начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 №474/1 від 30.04.2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17 000,00 грн. Зі змісту постанови вбачається, що 31.04.2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено, що ОСОБА_1 , згідно протоколу №280 від 29.04.2025 року не надав на ознайомлення військово-обліковий документ уповноваженому представнику ІНФОРМАЦІЯ_4 , що передбачено ч. 6 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Вказана постанова є незаконною, необґрунтованою та такою, яка підлягає скасуванню з наступних підстав. 29.04.2025 року позивач ОСОБА_1 перебував за місцем свого постійного проживання в АДРЕСА_1 . В цей момент до його домогосподарства під?їхали працівники поліції, спільно з працівниками РТЦК, які повідомили йому про необхідність проїхати разом до ІНФОРМАЦІЯ_5 . Перед тим, як їхати до РТЦК він взяв вдома документ що посвідчує особу (паспорту) та мобільний телефон. Будучи в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_5 він надав на ознайомлення свій електронний військово-обліковий документ, сформований у наявному у нього мобільному застосунку «Резерв +», однак це не влаштувало працівників ТЦК та вони почали вимагати у нього паперовий документ, однак він повідомив, що такий йому не видавався, у нього є електронний військово-обліковий документ. Далі працівники РТЦК повідомили, що склали відносно ОСОБА_3 адміністративні матеріали і на нього буде за це накладено штраф, однак він не розумів за що саме. Жоден протокол йому на ознайомлення не вручався. Позивач має паперовий та електронний військово-обліковий документ. 29.04.2025 року в день, коли його було доставлено до ІНФОРМАЦІЯ_6 у нього були наявні ці документи. Свої військово-облікові дані позивач уточнив вчасно. Такі дані ним були уточнені шляхом авторизації у мобільному застосунку «Резерв +». При цьому, працівниками ІНФОРМАЦІЯ_4 були повністю проігноровані заперечення позивача щодо порушення ним правил військового обліку в частині непред?явлення військово-облікового документу, у зв?язку з тим, що він таки їм надавався на ознайомлення, однак як у паперовому так і у електронному вигляді. Таким чином, те, що позивач на вимогу працівнику ІНФОРМАЦІЯ_6 надав на ознайомлення наявні в нього військово-облікові документи, свідчить про дотримання ним вимог ч. 6 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП. Крім того, під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки мав здійснювати фото та відео фіксацію процесу пред?явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, відповідно до вимог діючих нормативно-правових актів. Однак, жоден з працівників ІНФОРМАЦІЯ_4 під час перевірки електронного документу позивача маючи можливість отримати інформацію про позивача як військовозобов?язаного з інших відомчих реєстрів, не здійснив таку перевірку для отримання інформації з Реєстрів, що доводить відсутність всебічного та повного встановлення всіх обставин справи.

Ухвалою Вишгородського районного суду Київської області від 17.08.2026 року відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

04.09.2026 року до суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому вказано, що поданий позов майже через рік після отримання постанови в даному випадку є суттєвим порушенням пропуску строку позовної давності, який має бути застосований судом. Позивач не мав при собі військово-обліковий документ та не пред`явив його за вимогою уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_5 , що передбачено ч. 6 ст. 22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідно скоїв адміністративне правопорушення передбачене ч. 3 ст.210-1 КУпАП. Позивач не довів суду про те, що він мав і пред`являв військовий квиток та військово-обліковий документ, а саме, військовий квиток, на момент складання протоколу про адміністративне правопорушення. Посилання позивача на пред`явлення працівнику ІНФОРМАЦІЯ_4 військового квитка та електронного військово-облікового документу, який в свою чергу не прийняв до уваги, є безпідставним, так як не підтверджено жодними доказами. Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок про те, що позивач належними та допустимими доказами не спростовано факту відсутності у нього військово-облікового документу станом на 29.04.2025. Варто зауважити, що позивач посилається на те, що йому не було відомо про складений відносно нього протокол про адміністративне правопорушення, оскільки копію протоколу йому не було надано, як і не було можливості ознайомитись з його змістом, про що свідчить відсутність підпису у складеному протоколі. Однак в самому ж протоколі № 280 позивач не відмовився від проставлення підпису на даному протоколі. Цей факт також спростовує твердження позивача про те, що він пред`являв електронний військово-обліковий документ. На час розгляду справи 30.04.2025 року позивачем не було надано жодних доказів, які спростовували б обставини належними та допустимими доказами та не спростовано факту відсутності у нього військово-облікового документу станом на 30.04.2025. Відтак, під час розгляду справи було встановлено, що позивач не виконав покладений на нього обов`язок та не мав при собі військово-обліковий документ та не пред`явив його за вимогою уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_4 , що передбачено ч. 6 ст. 22 Закону «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». Прийнята начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 постанови про визнання позивача винним у чиненні правопорушення та притягнення його до адміністративної відповідальності повністю відповідає вищенаведеним вимогам закону. З огляду на викладене вбачається, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП ухвалена у межах компетенції начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 та на підставі повно і всебічно з`ясованих обставинах справи та з дотриманням вимог діючого на час вчинення правопорушення законодавства.

Дослідивши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення на позов відповідача, об`єктивно оцінивши в сукупності усі надані докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов наступного:

Так, ст. 55 Конституції України передбачено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Крім того з ч. 1 ст. 5 КАС України випливає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист в тому числі і шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Як вбачається з вимог ч. 1 ст. 2 КАС України - завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Згідно із положеннями ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 20 КАС України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Статтями 72-79 КАС України передбачено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Стаття 90 КАС України передбачає, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази - не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Так, дослідивши надані позивачем докази судом встановлено:

29.04.2025 року старшим офіцером ІНФОРМАЦІЯ_6 лейтенантом ОСОБА_4 складено протокол №280 про адміністративне правопорушення згідно якого 29.04.2025 року о 17 год. 15 хв. встановлено, що гр. ОСОБА_1 не пред`явив військово-обліковий документ уповноваженому представнику ІНФОРМАЦІЯ_6 , чим порушив ч. 6 ст. 22 ЗУ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Вказаний протокол підписано особою, яка склала протокол та самим ОСОБА_1 , де в графі пояснень зазначив, що він не розуміє чому його затримано.

30.04.2025 року начальником ІНФОРМАЦІЯ_2 Приборою М.В. винесено постанову №474/1, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч.3 ст. 210-1 КУпАП та накладено на нього штраф у сумі 17 000,00 грн.

Зі змісту вказаної постанови слідує, що 30.04.2025 року в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_7 встановлено, що гр. ОСОБА_1 згідно протоколу №280 від 29.07.2025 року не мав при собі військово-обліковий документ та не пред?явив його за вимогою уповноваженого представника ІНФОРМАЦІЯ_5 , що передбачено, 6 ст. 22 Закону «про мобілізаційну підготовку та мобілізацію. Вищезазначений факт зафіксовано засобами відео фіксації.

Вказану постанову направлено ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку за адресою: АДРЕСА_1 , що вбачається з рекомендованого повідомлення.

Відповідно до вимог ч.1ст.5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Згідно з вимогами ч.1ст.6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.

За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Статтею 7 КУпАП визначено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами.

Відповідно до ч. 1 ст. 287 КУпАП України постанову по справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржено особою, щодо якої її винесено.

Статтею 235 КУпАП передбачено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (статті 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.

Згідно частини першої статті 254 КУпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.

Згідно частини першої статті 256 КУпАП у протоколі про адміністративне правопорушення зазначаються: дата і місце його складення, посада, прізвище, ім`я, по батькові особи, яка склала протокол; відомості про особу, яка притягається до адміністративної відповідальності (у разі її виявлення); місце, час вчинення і суть адміністративного правопорушення; нормативний акт, який передбачає відповідальність за дане правопорушення; прізвища, адреси свідків і потерпілих, прізвище викривача (за його письмовою згодою), якщо вони є; пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності; інші відомості, необхідні для вирішення справи. Якщо правопорушенням заподіяно матеріальну шкоду, про це також зазначається в протоколі.

Відповідно до частини першої статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Згідно частини першої статті 283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.

Як вбачається з матеріалів справи, оскаржуваною постановою позивача притягнуто до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП, яка передбачає, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від п`ятисот до семисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі п`ятисот до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Приймаючи оскаржувану постанову, відповідач вказував, що позивачем порушені вимоги частини шостої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», абзац перший якої передбачає, що у період проведення мобілізації (крім цільової) громадяни України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язані мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженого представника територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейського, а також представника Державної прикордонної служби України у прикордонній смузі, контрольованому прикордонному районі та на пунктах пропуску через державний кордон України.

Аналогічні положення закріплені в абзаці третьому пункту 10-1 Правил військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі - Правила), які є додатком 2 до Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487.

Таким чином, позивач як громадянин України чоловічої статі віком від 18 до 60 років зобов`язаний мати при собі військово-обліковий документ та пред`являти його за вимогою уповноваженої на це посадової особи.

Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Так, відповідно до частини першої статті 251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.

Окрім того, при складені постанови про порушення позивачем абзацу першого частини шостої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», відповідач не надав доказів що під час перевірки документів уповноважений представник територіального центру комплектування та соціальної підтримки або поліцейський здійснює фото- і відеофіксацію процесу пред`явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, а також може використовувати технічні прилади, засоби та спеціалізоване програмне забезпечення з доступом до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів. Вимоги, зазначені у частині шостій статті 22, щодо здійснення уповноваженими представниками територіального центру комплектування та соціальної підтримки фото- і відеофіксації процесу пред`явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації, застосовуються з 17.07.2024 згідно із Законом України № 3633-IX від 11.04.2024. Тому, вказані вимоги підлягали застосуванню на час виникнення спірних правовідносин. Протокол про адміністративне правопорушення та постанова не місять такого посилання, як і інформації відносно свідків, які можуть підтвердити вчинення позивачем правопорушення.

Відповідно до частини другої статті 74 КАС обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Таким чином, саме фото- і відеофіксація процесу пред`явлення та перевірки документів із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації є доказом допущення позивачем інкримінованого йому порушення.

Всупереч цього, відповідач не надав доказів дотримання ним вказаних вимог абзацу другого частини шостої статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», не пред`явивши суду відповідні докази фото- і відеофіксації процесу перевірки документів позивача.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено належними та допустимими доказами порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, правил військового обліку, а тому притягнення його до адміністративної відповідальності за частиною третьою статті 210-1 КУпАП є неправомірним.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Також суд зазначає, що відповідно до примітки до ст., 210 КУпАП., положення статей 210, 210-1 цього Кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Оскільки відповідачем у справі, не було надано до суду жодного належного та допустимого доказу на підтвердження складу адміністративного правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та правомірності прийняття постанови, яка є предметом оскарження у даній справі, а тому приймаючи до уваги вищенаведені фактичні обставини справи, та враховуючи положення ст.62 Конституції України, ст.280, 251 КУпАП, ст.77 КАС України, суд вважає, що наявні підстави для задоволення заявлених позивачем позовних вимог щодо скасування постанови.

При цьому, відповідно до ч.3 ст.286 КАС України - за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право, у тому числі, скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Отже суд вважає, що рішення суб`єкта владних повноважень під час накладення адміністративного стягнення щодо позивача прийнято з порушенням вимог ст. 2 КАС України, що в свою чергу є підставою для його скасування та закриття справи про адміністративне правопорушення, тому позов підлягає до задоволення.

Щодо посилання представника відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду, суд зазначає наступне.

Як убачається з матеріалів справи, питання щодо дотримання позивачем установленого законом строку звернення до суду та поважності причин його пропуску вже було предметом оцінки суду на стадії вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Зокрема, під час вирішення питання про прийняття позовної заяви до розгляду судом було встановлено, що позивач звернувся до суду після спливу визначеного законом строку, однак одночасно з позовною заявою подав відповідні пояснення та докази на підтвердження причин його пропуску, які судом були оцінені як поважні. За результатами такої оцінки суд дійшов висновку про наявність підстав для поновлення відповідного строку та відкрив провадження у справі.

Таким чином, твердження представника відповідача про пропуск позивачем строку звернення до суду саме по собі не є новою обставиною, яка не була відома суду або не була ним оцінена при вирішенні питання про відкриття провадження. Навпаки, питання щодо дотримання строку та поважності причин його пропуску вже було вирішено судом у відповідній процесуальній ухвалі.

Суд звертає увагу, що ухвала про відкриття провадження у справі постановлена судом у межах наданих йому процесуальних повноважень та набрала законної сили. При цьому вказана ухвала містить висновок суду щодо наявності процесуальних підстав для прийняття позовної заяви до розгляду, у тому числі з урахуванням наведених позивачем причин пропуску строку звернення до суду.

Водночас у подальшому розгляді справи представник відповідача не навів таких нових обставин та не надав доказів, які б свідчили про необґрунтованість висновків суду, зроблених при відкритті провадження, або про те, що причини пропуску строку, наведені позивачем, не можуть бути визнані поважними. Саме по собі повторне посилання на факт пропуску строку без наведення нових обставин та належного обґрунтування не може бути підставою для зміни раніше зробленого судом процесуального висновку.

Крім того, суд враховує, що при вирішенні питання щодо строку звернення до суду судом оцінювалися конкретні обставини, на які посилався позивач як на причини пропуску такого строку, у їх сукупності, з урахуванням характеру спірних правовідносин та наданих доказів. За результатами такої оцінки суд визнав наведені причини поважними, що стало однією з підстав для відкриття провадження у справі.

Отже, з огляду на те, що питання щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду вже було вирішено судом на стадії відкриття провадження у справі, а представником відповідача не наведено нових обставин чи доказів, які б спростовували відповідний висновок суду, суд не вбачає підстав для повторного вирішення зазначеного питання та погоджується з висновком, викладеним в ухвалі про відкриття провадження у справі.

За таких обставин посилання представника відповідача на пропуск позивачем строку звернення до суду не приймається судом до уваги як підстава для відмови у задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст. 19 Конституції України, Законом України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», Законом України «Про військовий обов`язок і військову службу», ст. ст. 2, 5, 9, 72, 73, 77, 139, 143, 241, 242, 244, 245, 246,255, 268-272, 286, 297 КАС України, ст. ст. 210-1, 245, 251, 252, 254, 256, 258, 277, 277-2, 278, 280, 283, 293 КУпАП, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву – задовольнити.

Постанову за №474/1 від 30.04.2025 року за справою про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, яка була складена начальником ІНФОРМАЦІЯ_8 ОСОБА_2 – скасувати. Провадження по справі закрити.

Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_9 , РНОКПП: НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_10 , код ЄДРПОУ: НОМЕР_2 , юридична адреса: АДРЕСА_2 .

Третя особа: Начальник ІНФОРМАЦІЯ_2 Прибора М.В., адреса: АДРЕСА_2 .

Головуючий: М.Б. Баличева