Суд: Лебединський районний суд Сумської області
Інстанція: Перша
Юрисдикція: Цивільне
Категорія: про захист честі, гідності та ділової репутації, з них:
Дата: 27 вересня 2026 р.
Справа: №950/678/26
Суддя: Бакланов Р. В.
Справа № 950/678/26
2/950/628/26
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 вересня 2026 року м.Лебедин
Лебединський районний суд Сумської області в складі головуючого судді Бакланова Р. В.
за участю секретаря судового засідання Радковської О.В., позивача ОСОБА_1 , представника відповідачів -адвоката Стеценка В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Лебедин цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Лебединська лікарня ім. лікаря К.О. Зільберника» Лебединської міської ради, ОСОБА_2 про захист честі, гідності та ділової репутації, визнання дій і рішень протиправними, визнання інформації недостовірною та відшкодування моральної шкоди,
ВСТАНОВИВ:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати необґрунтованими, завідомо безтолковими і протиправними дії та рішення лікаря-психіатра ОСОБА_2 щодо направлення його на консультацію до лікарів-психіатрів у місті Суми, такими, що принижують його честь та гідність; визнати недостовірною інформацію, викладену в амбулаторній картці про наявність у нього психічних розладів, передбачених статтею «17в», та в картці дослідження та медичного огляду військовозобов`язаного про наявність психічних розладів, передбачених статтею «17 г», такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію; стягнути з Комунального некомерційного підприємства «Лебединська лікарня ім. лікаря К.О. Зільберника» Лебединської міської ради 100000 грн на відшкодування моральної шкоди.
Позов обґрунтував тим, що у лютому 2023 року за власним бажанням вирішив пройти військово-лікарську комісію для визначення придатності до військової служби з наміром подальшої мобілізації. Під час проходження огляду 06 лютого 2023 року лікар-психіатр ОСОБА_2 , незважаючи на відсутність скарг на психічне здоров`я, не надав висновку про придатність та направив його з випискою з амбулаторної картки на консультацію до лікарсько-консультативної комісії у місті Суми.
За твердженням позивача, у місті Суми йому запропонували стаціонарне обстеження, від якого він відмовився, оскільки вважав себе психічно здоровим. Таку пропозицію та необхідність поїздки до іншого міста позивач сприйняв як приниження. Зазначав, що лікарі у місті Суми не вирішили питання його придатності до військової служби, а 13 березня 2023 року ОСОБА_2 самостійно зробив запис про придатність, що, на думку позивача, підтверджує безпідставність попереднього направлення.
Позивач також посилався на те, що лікар вніс до його амбулаторної картки позначення «17в», а до картки дослідження та медичного огляду військовозобов`язаного -«17г», не провівши належного психіатричного огляду та не повідомивши його про встановлений діагноз. Вважав, що попередні звернення до психіатра не давали підстав стверджувати про наявність психічного розладу у 2023 році, а відсутність скарг, лікування та призначень підтверджує неправдивість внесених відомостей. Окремо наголошував на розбіжності позначень у двох медичних документах.
У позові зазначено, що про запис «17в» позивач дізнався 19 грудня 2024 року з друкованого відтворення рукописних записів, а про позначення «17г» -з пояснень ОСОБА_2 у судовому засіданні 09 квітня 2025 року. Позивач стверджував, що спірні відомості стали відомі лікарям ВЛК, лікарям у місті Суми та працівникам територіального центру комплектування та соціальної підтримки, внаслідок чого було порушено його особисті немайнові права.
Моральну шкоду позивач пов`язував із душевними переживаннями, відчуттям приниження та несправедливості, необхідністю витрачати час і зусилля на захист своїх прав, зміною звичного способу життя та негативним, на його переконання, сприйняттям його особи іншими людьми. Розмір відшкодування визначив у сумі 100 000 грн.
На обґрунтування позову послався, зокрема, на статті 3, 7, 11, 26 Закону України «Про психіатричну допомогу», положення ЦК України про захист особистих немайнових прав і компенсацію моральної шкоди, Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, а також висновок Верховного Суду від 30 листопада 2022 року у справі № 344/3764/21 щодо особливостей доказування у спорах про неналежне надання медичних послуг.
У судовому засіданні позивач - ОСОБА_1 підтримав позовні вимоги та наполягав на їх задоволенні.
Представник відповідачів - адвокат Стеценко В.М. позовні вимоги не визнав, проти задоволення позову заперечив. Пояснив, що лікар-психіатр ОСОБА_2 діяв у межах своєї компетенції та відповідно до нормативно-правових актів, які регулюють проходження військово-лікарської комісії.
Дослідивши письмові докази, оцінивши доводи позову та заперечення представника відповідачів, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення позову з таких мотивів.
Відповідно до статей 3, 28, 32 Конституції України честь і гідність людини підлягають правовій охороні; кожному гарантується повага до його гідності та судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе. Стаття 55 Конституції України забезпечує можливість судового захисту порушених прав. Ці гарантії поширюються і на відносини, що виникають під час медичного огляду, незалежно від його мети.
За змістом статей 15, 16, 275, 277, 297, 299 ЦК України особа може вимагати захисту своїх особистих немайнових прав, зокрема честі, гідності та ділової репутації, а також спростування недостовірних відомостей. Стаття 297 ЦК України прямо встановлює: «Кожен має право на повагу до його гідності та честі». Для застосування відповідного способу захисту суд повинен встановити конкретне порушення, характер спірної інформації та її зв`язок із правами позивача.
Статті 12, 13, 81 ЦПК України визначають змагальні засади розгляду справи, його межі та обов`язок сторін доводити обставини, на які вони посилаються, з урахуванням установлених законом винятків. Відповідно до статті 89 ЦПК України докази оцінюються як окремо, так і в сукупності; жоден із них не має наперед установленої сили. Це стосується також медичних документів, складених відповідачем, і пояснень позивача про значення таких документів.
Суд розглядає заявлені вимоги як вимоги про захист особистих немайнових прав та відшкодування шкоди. Предметом цього рішення не є скасування постанови ВЛК від 03 квітня 2023 року чи встановлення судом іншої категорії придатності до військової служби. Правильність медичного висновку не може встановлюватися шляхом самостійної діагностики судом, однак це не усуває обов`язку перевірити дотримання прав позивача та оцінити докази, на яких ґрунтуються спірні дії.
Судом встановлено, що 06 лютого 2023 року ОСОБА_2 оформлено виписку із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого за формою № 027/о щодо ОСОБА_1 . На першій сторінці виписки зазначено його анкетні дані та медичний запис про тривожно-депресивний розлад. На другій сторінці викладено відомості про попередні звернення, амбулаторне лікування, перерви у зверненнях за допомогою, а в розділі рекомендацій - про огляд лікарсько-консультативною комісією обласного психоневрологічного диспансеру для вирішення питання можливості служби в ЗСУ. Виписка датована 06 лютого 2023 року, містить підпис і особисту печатку лікаря.
Першу сторінку виписки суд оцінює як доказ того, які саме медичні відомості лікар зазначив у документі. Вона не є незалежним експертним підтвердженням правильності діагнозу. Водночас її зміст спростовує твердження про відсутність будь-якої медичної основи звернення до профільних спеціалістів: лікар послався на конкретні відомості анамнезу, а не лише на незгоду позивача з його діями.
Друга сторінка виписки має значення для встановлення мети направлення. З її змісту вбачається рекомендація додаткового профільного огляду для вирішення питання, пов`язаного з військовою службою. Документ не містить рішення про примусову госпіталізацію, визнання особи недієздатною чи твердження про її суспільну небезпечність. Наявність анамнестичних відомостей сама собою не доводить збереження відповідного розладу на кожну наступну дату, але пояснює необхідність уточнення стану здоров`я.
Фотокопія амбулаторного запису від 06 лютого 2023 року та його друковане відтворення містять відомості про прибуття позивача з повісткою, повідомлене ним бажання отримати дозвіл на зброю, направлення до обласного закладу на ЛКК, відмову від стаціонарного обстеження, переконання позивача у власному здоров`ї та повторне надання йому копії амбулаторної картки. Зазначені документи підтверджують факт контакту позивача з лікарем та фіксування позиції самого позивача. Вони не підтверджують фактичного проведення примусового стаціонарного обстеження.
Фотокопії двох частин амбулаторного запису від 13 березня 2023 року відображають повторне звернення для проходження ВЛК. У записі наведено інформацію про відвідування позивачем закладу у місті Суми без отримання висновку ЛКК, з`ясування відомостей про виконання ним обов`язків на блокпосту, впорядковану поведінку, виконання наказів і відсутність претензій. Зафіксовано відсутність скарг на той час, відмову від обстеження у стаціонарі, позначення «17в» та висновок про придатність. Продовження запису стосується, зокрема, роз`яснень щодо допуску до зброї та відповіді на попереднє звернення.
Ці фотокопії суд оцінює у взаємозв`язку з друкованим відтворенням записів, засвідченим підписом і печаткою ОСОБА_2 та виданим позивачу 19 грудня 2024 року. Друкований документ дає змогу з`ясувати зміст рукопису, однак походить від того самого автора, тому не розглядається як окреме незалежне підтвердження клінічної правильності всіх висновків. Його доказове значення полягає насамперед у встановленні змісту інформації, внесеної до амбулаторної картки.
Зазначений запис від 13 березня 2023 року не дає підстав прийняти твердження, що лікар узагалі не враховував актуальних відомостей про позивача і спирався виключно на давні звернення. Він містить відомості про скарги, поведінку та виконання обов`язків на час звернення. Водночас наявність такого запису сама собою не дозволяє суду стверджувати, що в документі вичерпно відображено всі діагностичні заходи, або підміняти ним спеціальне дослідження правильності медичної кваліфікації.
Перша сторінка картки № 408 дослідження та медичного огляду військовозобов`язаного містить анкетні дані ОСОБА_1 , реквізити ІНФОРМАЦІЯ_1 та результати медичних досліджень. Вона підтверджує, що спірні записи здійснювалися у межах процедури визначення придатності до військової служби.
На другій сторінці цієї картки у рядку «Психіатр» зазначено «17г» та висновок про придатність до військової служби. Водночас загальна постанова ВЛК від 03 квітня 2023 року містить висновок про обмежену придатність із посиланням на інші статті Розкладу хвороб. Отже, висновок окремого лікаря та остаточна постанова комісії є різними за змістом документованими результатами огляду. Наведена картка не підтверджує твердження про визнання позивача непридатним до військової служби саме психіатром унаслідок спірного запису.
Наявний у друкованому відтворенні амбулаторної картки запис від 09 жовтня 2023 року стосується проходження комісії для отримання дозволу на зброю. Його зміст суд не ототожнює з висновками під час ВЛК у лютому–березні 2023 року та не використовує як самостійний доказ правомірності раніших дій. Інші мета і час огляду не дають підстав автоматично переносити його результати на спірні правовідносини.
Заява № 92 від 12 березня 2026 року містить прохання звільнити позивача від сплати судового збору з огляду на майновий стан. Відомості Державного реєстру фізичних осіб -платників податків за формою F1419104, сформовані 09 березня 2026 року, стосуються доходів за 2025 рік. Довідка центру зайнятості № 202601160011060 від 16 січня 2026 року підтверджує реєстрацію позивача як безробітного з 28 жовтня 2024 року до 24 жовтня 2025 року та відсутність нарахованої допомоги за наведений у ній період. Довідка № 202601160011061 від тієї самої дати містить відомості про повторну реєстрацію з 29 жовтня 2025 року та відсутність нарахованої допомоги за період до 31.12.2025.
Рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області № 1227718790-2025-6 від 11 грудня 2025 року підтверджує призначення позивачу житлової субсидії. Кожний із наведених документів про доходи, безробіття та субсидію стосується його майнового стану і питання судових витрат. Вони не встановлюють стан психічного здоров`я у 2023 році, зміст дій лікаря чи причинний зв`язок між спірними записами та заявленою моральною шкодою. Суд не відхиляє ці документи як недостовірні, а враховує їх у межах тих обставин, які вони можуть підтверджувати.
Оцінюючи вимогу щодо направлення на консультацію, суд виходить із того, що застосуванню підлягають норми, чинні на час спірних дій. Подальші зміни порядку військово-лікарської експертизи не можуть самі собою визначати правомірність оглядів, проведених у лютому та березні 2023 року.
Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України затверджено наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800. Пункт 1.1 глави 1 розділу II передбачає оцінювання здоров`я на час огляду для визначення придатності до служби. Пункт 3.2 глави 3 розділу II передбачав участь психіатра в огляді військовозобов`язаного, а пункт 3.11 -можливість направлення на амбулаторне або стаціонарне обстеження, якщо остаточне визначення стану здоров`я викликало труднощі, з подальшим оглядом ВЛК.
Отже, відсутність у особи скарг не усувала повноважень лікаря вивчити медичну документацію та запропонувати уточнювальне обстеження. Водночас ці приписи не надавали права на довільне встановлення діагнозу, примусову госпіталізацію поза визначеною законом процедурою або використання психіатричного огляду для приниження особи.
Стаття 3 Закону України «Про психіатричну допомогу» закріплює презумпцію психічного здоров`я. За цією нормою особа вважається такою, яка не має психічного розладу, доки його наявність не встановлена у визначеному законом порядку. Стаття 4 цього Закону передбачає законність, добровільність, повагу до прав людини та необхідність і достатність заходів допомоги. За статтею 7 діагноз має ґрунтуватися на встановлених стандартах і не може визначатися без психіатричного огляду, за винятком прямо передбаченого законом випадку посмертної експертизи.
Суд погоджується з доводом позивача, що давній діагноз не означає довічної наявності психічного розладу та не звільняє лікаря від оцінювання актуального стану. Однак презумпція психічного здоров`я не забороняє добровільної консультації для з`ясування наявності або відсутності розладу. Направлення для такого з`ясування не тотожне остаточному встановленню захворювання.
За змістом статті 11 Закону України «Про психіатричну допомогу» огляд спрямований саме на з`ясування наявності чи відсутності психічного розладу та потреби у допомозі; за загальним правилом він здійснюється на прохання особи або за її усвідомленою письмовою згодою. Сам позивач зазначив, що мав намір пройти ВЛК і звернувся для одержання висновку щодо придатності до служби. Це має значення для оцінки мети контакту з лікарем, але не розглядається судом як необмежена згода на будь-які втручання, зокрема стаціонарне лікування.
Із виписки від 06 лютого 2023 року вбачається мета отримання додаткового профільного висновку з урахуванням анамнезу. Позивач пов`язує примус передусім із необхідністю поїхати до міста Суми для завершення огляду та вважає, що його не попередили про можливу пропозицію стаціонарного обстеження. Проте сама рекомендація консультації, викладена у виписці, не містить обіцянки певного результату чи заборони відмовитися від запропонованих надалі досліджень. Позивач такою відмовою скористався. Необхідність додаткової поїздки в межах уточнювального огляду, без установленого обману щодо його мети, не доводить протиправного примусу. Фактичної госпіталізації всупереч волі позивача також не відбулося.
Обставина, що ЛКК у місті Суми не прийняла рішення про придатність до військової служби, не доводить безцільності направлення. Профільна консультація та остаточна постанова ВЛК мають різне призначення. Надання або ненадання консультативного висновку слід відрізняти від компетенції комісії, яка визначає придатність до служби.
Так само позитивний висновок психіатра від 13 березня 2023 року не доводить, що 06 лютого 2023 року лікар зобов`язаний був без додаткового з`ясування надати тотожний висновок. Пізніший запис відображає додатково з`ясовані відомості про поведінку та виконання обов`язків, відсутність скарг і результат спілкування з позивачем. Оцінка доцільності ранішої консультації не може ґрунтуватися лише на пізнішому результаті огляду.
За таких обставин суд приймає заперечення представника відповідачів щодо належності профільного огляду та направлення для уточнення стану здоров`я до компетенції лікаря. При цьому саме посилання на професію лікаря або наказ № 402 не створює презумпції безпомилковості будь-якого його запису. Висновок суду в цій частині ґрунтується на конкретній меті направлення, документованих анамнестичних відомостях та відсутності встановленого примусового втручання.
Суб`єктивне сприйняття консультації психіатра як принизливої суд бере до уваги як пояснення переживань позивача, але воно не є достатнім для визнання самої консультації або направлення на неї протиправними. Звернення за психіатричною допомогою не зменшує людської гідності та не є ознакою неналежних моральних якостей. Судовий захист не може ґрунтуватися на припущенні, що контакт із психіатричною службою сам собою ганьбить людину.
Щодо вимоги про визнання інформації недостовірною суд враховує, що для її задоволення необхідна сукупність юридично значущих обставин: доведення інформації до відома принаймні іншої особи, її належність до позивача, невідповідність дійсності та порушення нею особистого немайнового права. Широке або публічне розповсюдження не є обов`язковою умовою. Тому обмежене коло осіб, які могли ознайомитися з медичними документами, саме собою не виключає застосування статті 277 ЦК України.
Положення статті 30 Закону України «Про інформацію» про оціночні судження не надають медичним записам безумовного імунітету від перевірки. У постанові від 12 листопада 2019 року у справі № 904/4494/18, провадження № 12-110гс19, Велика Палата Верховного Суду відмежувала оціночні судження від повідомлень про конкретні обставини, поданих як установлені факти. Цей висновок має значення для визначення характеру спірних відомостей, хоча фактичні обставини тієї справи відрізняються від цього спору.
З урахуванням зазначеного суд не вважає твердження про діагноз або результати медичного огляду звичайною суб`єктивною думкою, яка взагалі не підлягає перевірці. Разом із тим перевірці підлягає дійсний зміст запису в його медичному та документальному контексті, а не лише зміст, який позивач йому приписує.
Позначення «17в» і «17г» є посиланнями на різні пункти статті 17 Розкладу хвороб, а не самостійними назвами двох конкретних діагнозів за міжнародною класифікацією. Стаття 17 охоплювала невротичні, пов`язані зі стресом і соматоформні розлади та розрізняла їх за характером і вираженістю проявів. Тому посилання на неї не можна без додаткового аналізу прирівнювати до твердження про тяжкий розлад, недієздатність, небезпечність або нездатність особи контролювати власну поведінку.
Судом встановлено сам факт розбіжності: у відтворенні амбулаторного запису зазначено «17в», а в картці медичного огляду -«17г». Суд не ототожнює ці позначення та не пояснює розбіжність припущенням про технічну описку. Вона підлягає врахуванню під час оцінювання точності документації. Однак сама собою така розбіжність не доводить заявленого позивачем висновку про вигаданість усіх медичних відомостей, про поширення твердження щодо його довічної психічної хвороби або про приниження його моральних чи професійних якостей.
В амбулаторному записі від 13 березня 2023 року прямо зафіксовано відсутність скарг, упорядкованість поведінки та відсутність претензій до виконання обов`язків. У картці ВЛК психіатр зазначив придатність до військової служби. У цих записах немає тверджень, що позивач є недієздатним, небезпечним для інших, вчиняє неконтрольовані дії чи не відповідає загальновизнаним правилам моралі. Таке розширене тлумачення змісту документів належить позивачу та не випливає з їх тексту.
Водночас відсутність образливих слів не означає, що неправдиві медичні відомості ніколи не можуть порушити немайнові права. Вирішальними є зміст конкретного повідомлення, його достовірність, обставини доведення до інших осіб та спричинене ним втручання. У цій справі суд оцінює заявлене порушення в межах наведених позивачем обставин, а не встановлює загальне правило про неможливість захисту від помилкових медичних записів.
Доводи про те, що відсутність скарг та лікування автоматично доводить недостовірність будь-якого відображення анамнезу, суд відхиляє. Медична документація може містити як актуальні скарги й висновки, так і відомості про попередні звернення та перенесені стани. Відсутність призначень на конкретному прийомі не є самостійним доказом того, що всі попередні відомості вигадані. Водночас суд не робить зворотного висновку про безумовне збереження давнього захворювання у 2023 році.
Посилання позивача на презумпцію недостовірності будь-якої негативної інформації також не може бути прийняте. Частину третю статті 277 ЦК України, яка передбачала таке правило, виключено Законом України від 27 березня 2014 року № 1170-VII. Отже, для спірних подій 2023 року самого переконання особи в негативності повідомлення недостатньо, щоб без оцінки доказів вважати його недостовірним. Це не скасовує спеціальних правил доказування у спорах щодо медичної допомоги та не звільняє відповідачів від обґрунтування власних заперечень.
Суд окремо враховує висновок Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду, викладений у постанові від 30 листопада 2022 року у справі № 344/3764/21, провадження № 61-2466св22. У ній наголошено на необхідності враховувати нерівність можливостей пацієнта та надавача медичних послуг: від пацієнта не можна вимагати професійного медичного обґрунтування порушень, а медична установа чи лікар мають доводити належність наданої допомоги у відповідних правовідносинах.
Тому відмова у цьому позові не обґрунтовується лише тим, що позивач не подав власного експертного висновку або не має медичних знань. Суд оцінив документи, які розкривають причини направлення, зафіксований анамнез, актуальні відомості та результат огляду, незалежно від того, якою стороною їх подано. Водночас зазначена правова позиція не означає автоматичної істинності будь-якого тлумачення пацієнтом медичного документа та не встановлює наперед факту приниження честі або ділової репутації.
Зокрема, направлення на додаткову консультацію обґрунтоване документованою потребою уточнити відомості перед висновком про придатність. Твердження про примусове стаціонарне втручання не підтверджується викладеними подіями. Висновок про поширення відомостей щодо небезпечності, недієздатності або довічного захворювання не відповідає тексту спірних документів. Отже, саме ці доводи позову не підтверджені сукупністю доказів, а не відхиляються лише через відсутність у позивача спеціальних знань.
Положення статей 6, 26 Закону України «Про психіатричну допомогу» та статей 39, 40 Основ законодавства України про охорону здоров`я вимагають належного інформування особи та збереження конфіденційності медичних відомостей. Професійний статус лікаря не усуває цих обов`язків. Однак саме зберігання запису в медичній картці та його використання під час профільного огляду не доводить розголошення невизначеному колу осіб. Позивач посилається на ознайомлення осіб, пов`язаних із консультацією та ВЛК; конкретних обставин передання відомостей стороннім особам поза цими процедурами не встановлено.
Суд не виключає, що ознайомлення іншої особи з документом може бути поширенням інформації, і не ототожнює відомчу мету документа з безумовною законністю кожного випадку доступу. Проте доведення лише доступності медичної документації учасникам процедури без встановлення інших необхідних обставин не є достатньою підставою для задоволення саме заявленої вимоги про визнання спірної інформації недостовірною та такою, що принижує честь, гідність і ділову репутацію.
Твердження позивача, що його не повідомили про позначення «17в» та «17г», суд розмежовує з питанням відповідності записів дійсності. Неналежне інформування та недостовірність відомостей є різними обставинами. Отримання друкованого відтворення у грудні 2024 року підтверджує ознайомлення з ним у цю дату, але саме собою не доводить ані повного інформування під час огляду, ані навмисного приховування лікарем відомостей. Відсутність пояснення позначення у сприйнятті позивача не перетворює автоматично весь зміст документа на неправдивий.
Доводи про обман, помсту, прагнення принизити позивача та умисне поширення вигаданих діагнозів ґрунтуються на його оцінці мотивів лікаря. З установленої послідовності звернень, направлення на консультацію та подальшого висновку про придатність такі мотиви не випливають. При цьому суд ураховує, що недоведеність злого умислу сама собою не була б достатньою для відмови у спростуванні реально недостовірної інформації: юридичні умови такого захисту оцінюються незалежно від припущень про внутрішні мотиви поширювача.
Сукупність наведених доказів не дає підстав для судового висновку про обґрунтованість заявленої вимоги щодо недостовірності інформації у тому змісті, який позивач поклав в основу позову. Відмова в цій вимозі не є встановленням судом наявності у ОСОБА_1 певного психічного розладу та не означає визнання безпомилковості всіх медичних записів. Суд вирішує спір про конкретне порушення немайнових прав, а не підміняє медичний огляд чи експертну діагностику.
Оцінюючи вимогу про компенсацію моральної шкоди, суд застосовує статті 23, 1167, 1172 ЦК України. Компенсація можлива за наявності встановлених законом підстав відповідальності; для шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків, враховується відповідальність роботодавця. Необхідно з`ясувати саме порушення права, шкоду та її зв`язок із відповідною поведінкою, а питання вини вирішувати з урахуванням правил деліктної відповідальності.
У пункті 49 постанови від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц, провадження № 14-714цс19, Велика Палата Верховного Суду роз`яснила, що право на компенсацію моральної шкоди внаслідок порушення цивільного права не залежить від наявності окремої спеціальної норми про таку компенсацію. Суд враховує цей загальний висновок щодо статей 16, 23 ЦК України, не ототожнюючи обставини тієї справи, яка стосувалася банківського вкладу, з медичними правовідносинами.
Отже, саме відсутність спеціального припису про компенсацію у правилах проведення ВЛК не могла б бути підставою для відмови. Однак загальна можливість відшкодування не усуває необхідності встановити фактичні підстави відповідальності у конкретному спорі.
Суд не ставить під сумнів, що позивач міг переживати через консультацію та зміст медичних документів. Моральні страждання можуть підтверджуватися різними доказами, і висновок психолога чи факт лікування не є їх обов`язковими передумовами. Проте саме переживання у зв`язку з незгодою з професійними діями не встановлює протиправності цих дій та обов`язку відповідача виплатити компенсацію.
Судом не встановлено заявленого позивачем протиправного примушування до госпіталізації, безпідставності самої пропозиції уточнювальної консультації чи поширення відомостей того змісту, який він описує як твердження про власну небезпечність та неповноцінність. Не встановлено й конкретних змін у ставленні інших осіб до позивача або обмежень його прав, які можна було б пов`язати саме з доведеним порушенням відповідачів. Витрати часу на звернення до суду самі собою не підтверджують обґрунтованості первісної вимоги.
Визначення позивачем суми 100000 грн є його оцінкою бажаної компенсації, але не замінює встановлення підстав для її присудження. Відмова в цій вимозі зумовлена недоведеністю необхідної сукупності обставин відповідальності за заявленими підставами, а не лише розміром вимоги чи відсутністю арифметичного розрахунку душевних страждань.
Враховуючи викладене, оцінивши кожний доказ окремо та їх взаємний зв`язок, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 не знайшли достатнього підтвердження та підлягають залишенню без задоволення у зв`язку з їх необґрунтованістю.
За правилами статті 141 ЦПК України відмова у позові не створює підстав для покладення понесених позивачем судових витрат на відповідачів. Такі витрати залишаються за позивачем.
Керуючись статтями 3, 28, 32, 55 Конституції України, статтями 15, 16, 23, 275, 277, 297, 299, 1167, 1172 ЦК України, статтями 3, 4, 6, 7, 11, 26 Закону України «Про психіатричну допомогу», статтями 39, 40 Основ законодавства України про охорону здоров`я, статтею 30 Закону України «Про інформацію», Положенням про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженим наказом Міністерства оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, статтями 12, 13, 76–81, 89, 141, 259, 263–265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд
ВИРІШИВ:
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Комунального некомерційного підприємства «Лебединська лікарня ім. лікаря К.О. Зільберника» Лебединської міської ради, ОСОБА_2 , щодо 1. Визнання необґрунтованими, завідомо безтолковими і протиправними дії та рішення лікаря-психіатра ОСОБА_2 - направлення мене на консультацію до сумських психіатрів, такими, що принижують честь та гідність.
2. Визнання недостовірною інформацію викладену в амбулаторній карточці про наявність у мене психічних розладів передбачених ст. «17 в» та про наявність у Карточці дослідження та медичного огляду військовозобов`язаного про наявність психічних розладів передбачених ст. «17 г», такою, що принижує його честь, гідність та ділову репутацію.
3. Стягнення з Комунального некомерційного підприємства «Лебединська лікарня ім. лікаря К.О. Зільберника» Лебединської міської ради на його користь кошти на відшкодування моральної шкоди в розмірі 100000 грн - відмовити повністю у зв`язку з необґрунтованістю позовних вимог.
Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів із дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів із дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. повідомлення
Повний тект рішення виготовлений 2 жовтня 2026 року.
Суддя Роман БАКЛАНОВ
Оригінал: reyestr.court.gov.ua