Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №577/3791/26 — Конотопський міськрайонний суд Сумської області

Справа № 577/3791/26

Провадження № 2-а/577/70/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

01 жовтня 2026 року Конотопський міськрайонний суд Сумської області

в складі:

головуючого судді Кравченка В.О.

за участю секретаря

судового засідання Цуканової О.В.

позивача ОСОБА_1

представника позивача

адвоката Дерев`янко О.В.

представника відповідача Грищенко В.Л.

третьої особи Салогуб Р.Р.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференцзв`язку у порядку спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Сумській області, третя особа інспектор Конотопського районного відділу поліції ГУНП в Сумській області лейтенант поліції Салогуб Руслан Русланович про скасування постанови про притягнення до адмінвідповідальності та закриття провадження в справі,-

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 просить скасувати постанову серії ЕНА № 7455677 від 28.06.2026 року (далі по тексту Постанова) про притягнення його до адмінвідповідальності за ч. 2 ст.126 КУпАП, а провадження в справі закрити за відсутності складу правопорушення.

На обгрунтування представник позивача адвокат Дерев`янко О.В. вказала, що не погоджується з винесеною Постановою, оскільки це рішення ухвалено з порушенням норм матеріального права.

Так, 28.06.2026 року близько 10 год. 31 хв. ОСОБА_1 керував електробайком Vulcan Corso 1200w 48v|18 ah по проспекту Миру в м. Конотоп та був зупинений інспектором Конотопського РВП ГУНП в Сумській області лейтенантом поліції Салогуб Р.Р. Останній, перевіривши документи, запросив у позивача водійське посвідчення № НОМЕР_1 , яке було надано, при цьому заперечення, що для керування цим транспортним засобом не потрібно таке посвідчення, до уваги взяті не були.

Після цього, лейтенант поліції Салогуб Р.Р. склав щодо ОСОБА_1 постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії ЕНА №7455677, у якій, з посиланням на ст.15 Закону України «Про дорожній рух» та Постанову КМУ № 340 від 08.05.1993 р., зазначено про порушення п.2.1.а ПДР України, оскільки позивач керував транспортним засобом, не маючи посвідчення водія категорії А1. Таким чином, на підставі ч. 2 ст. 126 КУпАП до ОСОБА_1 було застосоване стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн.

Разом з тим, звертає увагу на норми п. 1.10. ПДР, що визначають поняття механічного транспортного засобу для керування яким потрібне водійське посвідчення з певною категорією. Так, механічний транспортний засіб — транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини та механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

Оскільки ОСОБА_1 керував електровелосипедом з потужністю двигуна 1200 Вт., то цей транспортний засіб не є механічним, а тому не потребує водійського посвідчення з категорією А1.

Представник відповідача ГУНП в Сумській області Грищенко В.Л. заперечуючи задоволенню вимог послалася на правомірність винесеної Постанови, тому як Супрун А.С. керував двоколісним транспортним засобом з електродвигуном потужністю 1200 Вт без посвідчення водія категорії А1. Необхідність такого посвідчення, на її переконання, передбачена у пунктах 2.13 та 2.1а ПДР України.

Третя особа інспектор Конотопського районного відділу поліції ГУНП в Сумській області лейтенант поліції Салогуб Р.Р. підтримав правову позицію представника відповідача фактично пославшись на заперечення викладені останнім.

Суд, вислухавши доводи учасників процесу, дослідивши представлені докази, дійшов такого висновку.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

За положеннями ч 2 ст. 2 КАС, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 77 КАС, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Із матеріалів справи вбачається, що за Постановою серія ЕНА № 7455677 від 28.06.2026 року, яка є предметом судової перевірки, ОСОБА_1 був визнаний винним за ч. 2 ст. 126 КУпАП з накладенням стягнення у вигляді штрафу в розмірі 3400 грн. за те, що 28.06.2026 року близько 10 год. 31 хв. керував електробайком Vulcan Corso 1200w 48v|18 ah по проспекту Миру в м. Конотоп без посвідчення водія відповідної категорії, а саме А1, чим порушив ст. 15 ЗУ «Про дорожній рух», постанову КМУ № 340 від 08.05.1993 та п. 2.1.а. ПДР – керування ТЗ особою, яка не має права керування таким ТЗ (а.с. 6).

Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 7 КУпАП - ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюються на основі суворого додержання законності.

За змістом ст. 9 КУпАП - адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Приписами п. 8 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про Національну поліцію» унормовано, що поліція відповідно до покладених на неї завдань: у випадках, вчинених законом, здійснює провадження у справах про адміністративні правопорушення, приймає рішення про застосування адміністративних стягнень та забезпечує їх виконання.

Згідно ст. 222 КУпАП органи Національної поліції розглядають справи, зокрема про адміністративні правопорушення передбачені ч. 2 ст. 126 КУпАП.

Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлюють Правила дорожнього руху, що затверджені Постановою Кабінету Міністрів України «Про правила дорожнього руху» від 10.10.2001р. № 1306, зі змінами та доповненнями (далі ПДР).

Відповідно до п. 1.3 ПДР, учасники дорожнього руху зобов`язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.

Положеннями статті 14 Закону України «Про дорожній рух» (далі Закон № 3353-XII) передбачено, що учасниками дорожнього руху є особи, які використовують автомобільні дороги, вулиці, залізничні переїзди або інші місця, призначені для пересування людей та перевезення вантажів за допомогою транспортних засобів.

До учасників дорожнього руху належать водії та пасажири транспортних засобів, пішоходи, велосипедисти, погоничі тварин.

Учасники дорожнього руху зобов`язані, у тому числі, знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.

Частинами 9, 10 ст. 15 Закону № 3353-XII право на керування транспортними засобами відповідної категорії підтверджується посвідченням водія транспортного засобу з установленим терміном дії. На території України відповідно до Конвенції про дорожній рух діють національні та міжнародні посвідчення водія. Порядок видачі, обміну та встановлення терміну дії таких посвідчень визначається Кабінетом Міністрів України.

У статті 16 Закону № 3353-XII закріплені основні права та обов`язки водія транспортного засобу, зокрема вказано, що водій зобов`язаний мати при собі та на вимогу поліцейського, пред`являти для перевірки посвідчення водія, реєстраційний документ на транспортний засіб, а у випадках, передбачених законодавством, - страховий поліс (сертифікат) про укладення договору обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів.

Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону № 3353-XII, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року № 1306 (далі по тексту – ПДР).

Як вказано у пункті 1.1 ПДР, ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.

Відповідно до пунктів 1.3 та 1.4 ПДР учасники дорожнього руху зобов`язані знати та неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими. Кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.

Пунктом 1.9 ПДР визначено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.

За нормою ч. 2 ст. 126 КУпАП відповідальність настає за керування транспортним засобом особою, яка не має права керування таким транспортним засобом, або передача керування транспортним засобом особі, яка не має права керування таким транспортним засобом.

Надаючи оцінку доводам сторони відповідача з приводу того, що відповідно до технічної характеристики двоколісний транспортний засіб з електродвигуном потужністю 1200 Вт, а тому для керування таким ТЗ водієві необхідно мати посвідчення водія категорії «А1 », суд зазначає наступне.

В оскаржуваній Постанові вказано про потужність двоколісного транспортного засобу, яким керував ОСОБА_1 , 1200 Вт.

Згідно підпункту «а» пункту 2.1 ПДР - водій механічного транспортного засобу повинен мати при собі посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.

У п. 1.10 ПДР наведені терміни, що використовуються та мають наступні значення:

- транспортний засіб - це пристрій призначений для перевезення людей і (або) вантажу, а також встановленого на ньому спеціального обладнання чи механізмів;

- механічний транспортний засіб - транспортний засіб, що приводиться в рух з допомогою двигуна. Цей термін поширюється на трактори, самохідні машини і механізми, а також тролейбуси та транспортні засоби з електродвигуном потужністю понад 3 кВт.

З аналізу вищенаведених положень вбачається, що критерієм для розмежування понять «транспортний засіб» та «механічний транспортний засіб» є наявність двигуна внутрішнього згорання або потужність електродвигуна. При цьому, транспортний засіб з електродвигуном вважається механічним за умови, що потужність двигуна перевищує встановлену п. 1.10 ПДР України межу у 3 кВт.

За нормою п 2.13 ПДР транспортні засоби належать до таких категорій, зокрема:

- А1 - мопеди, моторолери та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом до 50 куб. см або електродвигун потужністю до 4 кВт;

- А - мотоцикли, у тому числі з боковим причепом, та інші двоколісні транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом 50 куб.см і більше або електродвигун потужністю 4 кВт і більше.

При цьому, мопед - двоколісний транспортний засіб, який має двигун з робочим об`ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю до 4 кВт (п. 1.10 ПДР).

Також п. 3 «Положення про порядок видачі посвідчень водія», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 340 від 08 травня 1993 року (далі Положення № 340), визначено, що транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, поділяються на такі категорії, зокрема, «А1» - мопеди, моторолери та інші двоколісні (триколісні) транспортні засоби, які мають двигун з робочим об`ємом до 50 куб. см або електродвигун потужністю до 4 кВт.

Згідно пунктів 2, 3 Положення № 340, особи допускаються до керування транспортними засобами за наявності у них національного посвідчення водія України на право керування транспортними засобами відповідної категорії. А транспортні засоби, керування якими дозволяється за наявності посвідчення водія, залежно від їх типів і призначення поділяються на відповідні категорії.

З огляду на викладене слід дійти висновку, що Правилами дорожнього руху України розмежовують поняття «механічний транспортний засіб» та «транспортний засіб» й різниця між цими поняттями полягає у наявності двигуна внутрішнього згорання, а також потужності електродвигуна. Для транспортних засобів з двигуном внутрішнього згоряння жодних обмежень щодо технічних характеристик останнього відповідною правовою нормою не передбачено. Водночас, транспортний засіб з електродвигуном вважається механічним за умови, що потужність двигуна більша ніж 3 кВт. У зворотному випадку транспортний засіб з електродвигуном не буде вважатись механічним, однак все ж таки залишатиметься транспортним засобом.

Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №278/3362/15-к.

Відтак, з порівняння понять «транспортний засіб», «механічний транспортний засіб» та «мопед» вбачається, що мопед є різновидом механічного транспортного засобу, який має двигун внутрішнього згорання з робочим об`ємом до 50 куб.см або електродвигун потужністю від 3 до 4 кВт.

Отже, враховуючи відсутність визначення «електровелосипед» у Правилах дорожнього руху України, наведений транспортний засіб можливо прирівняти до мопеду лише за наявності у нього електродвигуна потужністю від 3 до 4 кВт.

Аналізуючи положення пунктів 1.10 та 2.13 ПДР, суд вважає, що пристрої (електровелосипед, електроскутер, електросамокат, електробайк тощо) у яких потужність електромотора до 3 кВт, не є механічним транспортним засобом у розумінні пункту 1.10 ПДР, а відтак на них не розповсюджуються вимоги пункту 2.13 ПДР стосовно права на управління транспортними засобами категорії А1 з потужністю двигуна від 3 кВт до 4 кВт тільки при наявності «посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії».

Аналогічна судова практика, викладена у постановах Третього апеляційного адміністративного суду від 20 лютого 2023 року у справі № 932/2831/22, від 09 лютого 2023 року у справі № 199/3648/22 та від 22 березня 2022 року у справі № 177/844/21 та постанові Другого апеляційного адміністративного суду від 19 жовтня 2023 року у справі № 639/3287/23.

З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що електровелосипед потужністю 1200 Вт (1,2 кВт), хоча і є транспортним засобом, проте за своїми технічними характеристиками не може бути прирівняний до мопедів або інших механічних транспортних засобів, а тому працівник поліції помилкового прирівняв електровелосипед марки «Corso Vulkan», потужністю 1200 Вт (1,2 кВт), яким керував позивач, до механічного транспортного засобу, право на керування яким повинно бути посвідчення водія категорії А1.

Беручи до уваги, що адміністративну відповідальність за порушення п. 2.1 «а» ПДР може нести виключно водій механічного транспортного засобу, до якого електровелосипед не віднесено, ОСОБА_1 не є суб`єктом адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 126 КУпАП, а тому оскаржувана Постанова підлягає скасуванню із закриттям провадження в справі за відсутності складу правопорушення.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат слід зазначити таке.

Судові витрати зокрема, складаються із судового збору та витрат на професійну правничу допомогу (ст. 132 КАС).

У розглядуваному позові ставиться питання про відшкодування цих витрат, а саме: судового збору в розмірі 665 грн. 60 коп. та правничої допомоги – 1800 грн.

Зазначені витрати повинні бути підтверджені відповідними доказами.

На доведеність сплати судового збору та понесених витрат на професійну правову допомогу позивачем долучені квитанції, а також Договір про надання правової допомоги, Свідоцтво про зайняття адвокатською діяльністю, Ордер на надання правничої допомоги та Акт приймання-передачі наданих послуг, що є належними та допустимими доказами.

Частиною 1 ст. 139 КАС передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Другий сенат Конституційного Суду України 9 вересня 2026 року на пленарному засіданні розглянув справу та ухвалив Рішення № 10-р(ІІ)/2026 за конституційною скаргою ОСОБА_2 щодо конституційності абзацу сьомого підпункту 1, підпункту 5 пункту 3, пункту 5 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674–VI зі змінами (справа про судовий збір у справах про адміністративні правопорушення). Суд визнав такими, що відповідають Конституції України, абзац сьомий підпункту 1, підпункт 5 пункту 3 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 8 липня 2011 року № 3674–VI зі змінами, надавши їм конституційно узгоджене тлумачення, відповідно до якого ці приписи не передбачають справляння судового збору у справах про оскарження постанов про накладення адміністративного стягнення.

Відтак, сплачений позивачем судовий збір підлягає поверненню.

Щодо витрат на правову допомогу в сумі 1800 грн., то, на переконання суду, вони відповідають критеріям реальності (їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру виходячи з конкретних обставин справи, а тому підлягають задоволенню.

Керуючись: ст.ст. 72-77, 139, 271, 272, 286 КАС України, ст.ст. 9, 126, 283 КУпАП,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити.

Скасувати постанову серії ЕНА № 7455677 від 28.06.2026 року про притягнення ОСОБА_1 до адмінвідповідальності за ч. 2 ст. 126 КУпАП з накладенням штрафу в розмірі 3400 грн., винесену інспектором Конотопського РВП ГУНП в Сумській області лейтенантом поліції Салогубом Русланом Руслановичем, а провадження в справі закрити за відсутності складу правопорушення.

Зобов`язати Казначейство України повернути ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (РНОКПП НОМЕР_2 ) судовий збір у розмірі 665,60 грн., сплачений за квитанцією до платіжної інструкції на переказ готівки № 76606571 від 03.07.2026 року, платник: ОСОБА_1 , код платника НОМЕР_2 , надавач платіжних послуг платника АБ «Укргазбанк», отримувач ГУК Сум.обл/Конотопська МТГ/22030101, код отримувача 37970404, рахунок отримувача UA788999980313161206000018530, надавач платіжних послуг отримувача Казначейство України, призначення платежу 101;*3542607236;220030101;судовий збір за позовом ОСОБА_1 , Конотопський міськрайонний суд Сумської області.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Національної поліції в Сумській області на користь ОСОБА_1 1800 грн. 00 коп. на відшкодування витрат на правову допомогу.

Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів з дня проголошення.

Суддя Кравченко В. О.