Рішення від 30 вересня 2026 р. у справі №295/3524/26 — Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/3524/26

Категорія 38

2/295/2871/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд міста Житомира у складі:

головуючого судді Кузнєцова Д.В.,

за участі секретаря с/з Карпішиної С.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за договорами позики

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з указаним позовом, в якому просить стягнути з відповідача на свою користь заборгованість за договорами позики в сумі 2 790 910 грн. та боргу за прострочення виконання умов договорів в сумі 2 602 120 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що з відповідачем було укладено чотири договори позики, за умовами яких позивач як позикодавець передав у власність ОСОБА_2 як позичальнику грошові кошти: 1) 02.04.2024 року в сумі 1 375 500 грн. 00 коп., що на момент укладання договору становить 35 000 дол. США на строк до 23.04.2024 року включно; 2) 29.06.2024 року в сумі 4 650 дол. США, що на день передачі коштів еквівалентно 188 790 грн., на строк до 01.07.2024 року; 3) 03.09.2024 року в сумі 1 144 000 грн. 00 коп., що на момент укладання договору становить 27 500 дол. США, на строк до 15.03.2025 року включно; 4) 03.04.2025 року в сумі 82 620 грн. 00 коп., що на момент укладання договору становить 1 700 євро, терміном до 17.04.2025 року включно. Натомість, відповідач свої зобов`язання за всіма чотирма договорами не виконав, грошові кошти у встановлені строки не повернув. Крім цього, згідно з п. 13 кожного з трьох договорів позики (від 02.04.2024 р., 03.09.2024 р., 03.04.2025 р.), у разі порушення строків повернення позики більш ніж на 30 календарних днів, позичальник зобов`язався заплатити на користь позикодавця штраф у розмірі 100% від простроченої суми. За змістом позову, 05.05.2025 року та 02.11.2025 року ОСОБА_1 направляла позичальнику письмові вимоги про сплату боргу та штрафних санкцій за договорами позики, однак станом на день звернення із позовом відповідач зобов`язання не виконав, грошові кошти не повернув, у зв`язку з чим позивачка змушена звернутись до суду з метою захисту своїх прав.

19.03.2026 ухвалою судді Богунського районного суду м. Житомира прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд якої постановлено проводити за правилами загального позовного провадження.

У судове засідання позивач та її представник не прибули, адвокат Бардошевська Т.І. подала до суду заяву, в якій просить розгляд справи проводити за її та позивача відсутності, позовні вимоги просить задовольнити, щодо заочного розгляду справи не заперечує.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не прибув, про час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, відзив на позовну заяву до суду не направляв.

Згідно з ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов: відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; відповідач не з`явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; відповідач не подав відзив; позивач не заперечує проти такого вирішення справи.

Оскільки в матеріалах справи зібрано достатньо доказів про взаємовідносини сторін, суд вважає за можливе, за згодою позивача, провести заочний розгляд справи.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази в їх сукупності та кожен окремо, дійшов наступного висновку.

Судом встановлено та убачається із матеріалів справи, що 02 квітня 2024 року між сторонами укладений договір позики, за яким ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 у власність грошові кошти в сумі 1 375 500 грн. 00 коп., що на момент укладання цього договору становить 35 000 дол. США 00 центів, а останній прийняв ці гроші та зобов`язався повернути суму, що не може бути менше суми еквівалентної 35 000 дол. США 00 центів до 23.04.2024 року (а.с. 4).

29.06.2024 року ОСОБА_2 отримав у позику 4 650 дол. США, котрі зобов`язався повернути не пізніше 01.07.2024 року, що підтверджується розпискою від 29.06.2024 року, копія якої додана позивачем до позовної заяви (а.с. 6).

03 вересня 2024 року сторони уклали договір позики, за умовами якого ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 у власність грошові кошти в сумі 1 144 000 грн. 00 коп., що на момент укладання цього договору становило 27 500 дол. США 00 центів, котрі останній зобов`язався повернути в термін до 15.03.2025 року. У пункті 13 цього договору сторони передбачили, що за порушення строків повернення позики (її частини) більш ніж на 30 календарних днів, визначених цим договором, позичальник зобов`язаний заплатити на користь позикодавця штраф у розмірі 100 % від простроченої суми (а.с. 7).

03 квітня 2025 року між сторонами був укладений договір позики, згідно з яким ОСОБА_1 передала ОСОБА_2 у власність грошові кошти в сумі 82 620 грн. 00 коп., що на момент укладання цього договору становило 1 700 євро 00 центів, а останній прийняв ці гроші та зобов`язався повернути суму, що не може бути менше суми еквівалентної 1 700 євро 00 центів в термін до 17.04.2025 року. За змістом пункту 13 договору за порушення строків повернення позики (її частини) більш ніж на 30 календарних днів, визначених цим договором, позичальник зобов`язався заплатити на користь позикодавця штраф у розмірі 100 % від простроченої суми (а.с. 8).

Відповідно до вимог частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.

Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом частини першої статті 16 ЦК України, частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 6, 11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 627 ЦК України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною (стаття 638 ЦК України).

Згідно із частинами першою, другою статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей (частина друга статті 1047 ЦК України).

З метою забезпечення правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).

Такі правові висновки щодо застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14, від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17 і підтримані Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц (провадження № 14-465цс18).

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

За вимогами статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною першою статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до частини першої статті 527 ЦК України боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок, а кредитор - прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов`язання чи звичаїв ділового обороту.

Частиною третьою статті 545 ЦК України передбачено, що наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов`язку.

Прийнявши виконання зобов`язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання зобов`язання частково або в повному обсязі. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов`язання. У цьому разі настає прострочення кредитора (частини перша, четверта статті 545 ЦК України).

Відповідно до частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Відповідно до статті 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).

Судом звернуто увагу, що в розписці від 29.06.2024 безпосередньо не зазначено, у кого саме відповідач отримав в якості позики грошові кошти в сумі 4 650 доларів США та кому вони підлягають поверненню (а.с. 6 ). На переконання суду, ОСОБА_1 як особа, яка має оригінал боргової розписки, в якій немає даних про позикодавця, вважається позикодавцем при відсутності належних і допустимих доказів, визначених частиною другою статті 76 ЦПК України, що спростовують зміст боргового документа, або є докази неправомірного заволодіння такою розпискою особою, яка нею володіє (рішення правоохоронних органів тощо). Зазначене узгоджується із правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 15 травня 2025 року у справі № 212/7460/23 (провадження № 61-17409св24), від 27 травня 2020 року у справі № 583/97/19 (провадження № 61-13172св19), від 19 травня 2021 року у справі № 128/891/20-ц (провадження № 61-4560св21). Доказів того, що позивач неправомірно заволодів розпискою від 29 червня 2024 року матеріали справи не містять.

Враховуючи, що фактично отримані позичальником ОСОБА_2 кошти у добровільному порядку ОСОБА_1 не повернуті, позивач вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання боржника виконати обов`язок з повернення отриманих у позику коштів, у зв`язку з чим позовні вимоги в частині стягнення заборгованості за чотирма договорами позики підлягають задоволенню з урахуванням меж заявлених вимог.

Разом із тим, суд не вбачає правових підстав для стягнення з відповідача на користь ОСОБА_1 штрафів за порушення строків повернення позики в загальному розмірі 2 602 120 грн., оскільки така вимога не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.

У статті 611 ЦК України наведені правові наслідки порушення зобов`язання, одним з яких є сплата неустойки.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Згідно з п. 18 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов`язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов`язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).

За матеріалами справи, усі договори позики були укладені після 24.02.2022 року та неустойка за прострочення позичальником виконання грошових зобов`язань за договорами нараховувалась після 24.02.2022 року. Окремо суд зважує на те, що зміст договору позики від 02.04.2024 взагалі не включав у себе як пункт 13, так і в цілому обов`язок позичальника заплатити на користь позикодавця штраф у розмірі 100 % від простроченої суми у разі порушення строків повернення позики (її частини) більш ніж на 30 календарних днів.

Таким чином, з огляду на наведені положення цивільного законодавства, у задоволенні позовних вимог в частині стягнення штрафів в загальному розмірі 2 602 120 грн. необхідно відмовити із зазначених підстав.

На підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 8 611,25 грн. судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на викладене та керуючись ст. 15, 16, 525, 526, 530, 549, 611, 626, 627, 638, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст. 3, 10-13, 76-81, 141, 259, 263-265, 273, 280-282, 352, 354 ЦПК України суд

УХВАЛИВ:

Позов задовольнити частково.

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договорами позики у розмірі 2 790 910 грн., а також судовий збір у сумі 8 611,25 грн.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_2 .

Суддя Д.В.Кузнєцов