Рішення від 01 жовтня 2026 р. у справі №295/15988/23 — Богунський районний суд м. Житомира

Справа №295/15988/23

Категорія 7

2/295/1017/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02.10.2026 року м. Житомир

Богунський районний суд м. Житомира в складі:

Головуючого судді Чішман Л.М.

за участі секретаря судового засідання Лайчук В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за первісним позовом представника ОСОБА_1 - адвоката Токарєвої Олени Геннадіївни до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , про визнання права власності на нерухоме майно та земельну ділянку в порядку спадкування та за зустрічною позовною заявою ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог щодо предмета позову - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Фещенко Алла Сигизмундівна, третя особа на стороні позивача без самостійних вимог щодо предмета позову – ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним, -

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2023 року до Богунського районного суду м. Житомира подано позовну заяву, в якій представник позивача просить визнати за ОСОБА_1 , у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 20/100 ід. часток житлового будинку АДРЕСА_1 , загальною площею 164,7 кв.м., житловою площею 111,0 кв.м., з господарськими будівлями та спорудами: В-гараж, Г-баня, И-баня, Д-сарай, Е-сарай, Ж-сарай, У-вбиральня, І колодязь, № 1-2 огорожа, а також на земельну ділянку розташовану за вкаданою адресою, загальною площею - 0,0423 га, кадастровий номер 1810136300:04:022:0036, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказує, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер батько позивача та ОСОБА_2 – ОСОБА_5 , після смерті якого відкрилась спадщина на 20/100 ід. часток житлового будинку, що розташований за адресою: АДРЕСА_2 , загальною площею 167,70 кв.м., житловою площею 111,0 кв.м. з господарськими спорудами до нього та земельної ділянки, загальною площею 0,0423 га, кадастровий номер 1810136300:04:022:0036. За життя 20.01.2011 ОСОБА_5 склав заповіт на ім?я позивача ОСОБА_1 , згідно з яким померлий заповідав ОСОБА_1 належний йому житловий будинок АДРЕСА_3 .

Позивач як спадкоємець за заповітом, у встановлений строк, подав заяву до приватного нотаріуса про прийняття спадщини за заповітом після смерті батька. Також, заява про прийняття спадщини за законом після смерті батька була подана рідним братом позивача - ОСОБА_2 , як спадкоємцем першої черги.

07.02.2022 приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Бочелюк В.М. була прийнята постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії та видачі ОСОБА_1 свідоцтва про право на спадщину, оскільки заповіт складений на цілий житловий будинок АДРЕСА_3 , а в документах, що підтверджують право власності спадкодавця на майно зазначена частка вказаного житлового будинку та наявні розбіжності в адресах спадкового майна (різна нумерація).

07.12.2023 ухвалою суду відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 з розглядом її в порядку загального позовного провадження та призначено у справі підготовче засідання (т. 1 а. с. 66).

09.01.2024 відповідач подав до суду відзив на позовну заяву, де просить відмовити в задоволенні позовних вимог за безпідставністю та відсутністю належних доказів, а також вказує, що будь-які правовстановлюючі документи про право власності померлого ОСОБА_5 на будинок АДРЕСА_3 відсутні (т. 1 а. с. 72-75).

Також, 09.01.2024 відповідач подав до суду зустрічну позовну заяву, в якій просить визнати недійсним заповіт ОСОБА_5 від 20.01.2011, посвідчений приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Фещенко А.С. та зареєстрований за № 86 (т. 1 96-101).

В обґрунтування своїх вимог відповідач вказав, що заповіт батька посвідчений в період перебігу та загострення його тяжкої хвороби, волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Він доглядав батька протягом багатьох років по травень 2021 року і за життя той ніколи не казав йому, що склав заповіт на ім`я одного із своїх трьох синів. Коли він поїхав на Схід України як військовослужбовець брати участь в АТО, батько, який жодного дня не проживав з позивачем, так і продовжував жити в його сім?ї у будинку АДРЕСА_1 .

Згідно з ухвалою суду від 22.01.2024 зустрічну позовну заяву було залишено без руху та встановлено строк для усунення її недоліків, які ОСОБА_2 були усунуті (т. 1 а. с. 116, 118-129).

23.01.2024 відповідач подав до суду клопотання про витребування у КП «Лікарня № 2» Житомирської міської ради та КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Житомирської міської ради доказів (т. 1 а. с. 84-85).

Ухвалою від 23.01.2024 суд витребував у приватного нотаріуса Житомирського міського нотаріального округу Бочелюк В.М. копії матеріалів спадкової справи, заведеної до майна померлого ОСОБА_5 (т. 1 а. с. 92).

Згідно з ухвалою суду від 05.02.2024 зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 прийнято до спільного розгляду з первісною позовною заявою в справі (т. 1 а. с. 133).

15.02.2024 представник позивача за первісним позовом подала до суду відзив на зустрічну позовну заяву, в якому зустрічні позовні вимоги не визнає та просить відмовити в їх задоволенні, а також додала клопотання про виклик свідків та відмову в залученні третьої особи (т. 1 а. с. 135-172).

У відзиві сторона позивача за первісною позовною заявою вказує на те, що оскаржуваний заповіт було складено на дому, за місцем реєстрації та проживання заповідача: АДРЕСА_1 . Відповідно до будинкової книги, яка видана ОСОБА_5 на підставі його заяви 0-1146 від 07.07.1998 останній з 27.10.1998 був зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 і знятий з реєстрації 06.08.2021, у зв?язку зі смертю ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ), що також підтверджується копіями паспорта померлого та відповідних довідок. Батько позивача та відповідача вів активний спосіб життя, мав хвороби, але вони ніяк не могли вплинути на його дієздатність, психологічній чи психічний стан. Під час складання заповіту волевиявлення ОСОБА_5 було вільним і він розумів значення своїх дій, оскільки приватний нотаріус встановила та перевірила дієздатність особи, яка має намір скласти заповіт. Після укладання заповіту, ОСОБА_5 самостійно продовжував оформлювати правовстановлюючі документи, 08.12.2011 ним було отримано свідоцтво про право власності на 20/200 частки спірного житлового будинку, 30.12.2011 ним здійснено державну реєстрацію цих прав, 19.03.2012 він звертався до комунального підприємства «Житомирський міський центр земельних ресурсів» із заявою для розроблення технічної документації із землеустрою, що свідчить про те що ОСОБА_5 був дієздатною особою, не мав психічний захворювань, усвідомлював свої дії та самостійно приймав рішення.

Також, у відзиві представник зазначає, що не заслуговує на увагу аргументи позивача за зустрічним позовом щодо не повідомлення його про намір батька скласти заповіт, оскільки заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька осіб та без зазначення будь-яких причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом.

Згідно з ухвалою суду від 19.02.2024 у Комунального підприємства «Лікарня № 2» Житомирської міської ради витребувано інформацію щодо надання ОСОБА_5 медичної допомоги вузькими спеціалістами поліклініки підприємства та медичної допомоги при стаціонарному лікуванні у кардіологічному, терапевтичному, урологічному та хірургічному відділеннях, а також підстави надання такої допомоги і стан пацієнта за весь період лікування з 2009 по 2021 роки. У Комунального підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Житомирської міської ради витребувано відомості щодо наданої ОСОБА_5 медичної допомоги сімейним лікарем, підстав надання медичної допомоги та стан пацієнта за весь період лікування пацієнта з 2009 по 2021 роки (т. 1 а. с. 179-180).

23.02.2024 приватний нотаріус Бочелюк В.М. надала до суду належним чином завірені копії матеріалів спадкової справи № 16/2021 щодо майна померлого ОСОБА_5 (т. 1 а. с. 188-207).

04.03.2024 до суду від КП «Лікарня № 2 ім. В.П. Павлусенка» Житомирської міської ради надійшли відомості щодо захворювань та лікування ОСОБА_5 (т. 1 а. с. 216).

14.03.2024 від КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Житомирської міської ради до суду надійшла виписка з медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого № 2466 – пацієнт ОСОБА_5 (т. 1 а. с. 221-226).

15.03.2024 та 29.05.2024 представник позивача за зустріним позовом подала до суду клопотання про призначення посмертної комплексної комісійної медико-психолого-психіатричної експертизи та виклик свідків (т. 1 а. с. 233-235, 237-238, т. 2 а. с. 20-22).

Згідно з ухвалою від 08.04.2024 судом було витребувано у КП «Лікарня № 2» Житомирської міської ради первинну медичну документацію (картку стаціонарного хворого) про надання ОСОБА_5 медичної допомоги вузькими спеціалістами поліклініки підприємства, а також первинну медичну документацію про надану ОСОБА_6 медичну допомогу при стаціонарному лікуванні у відділеннях підприємства. У КП «Центр первинної медико-санітарної допомоги» Житомирської міської ради витребувано первинну медичну документацію (амбулаторну картку) про надану ОСОБА_5 медичну допомогу сімейним лікарем (т. 2 а. с. 5).

12.04.2024 та 17.04.2024 на виконання вимог ухвали від 08.04.2024 до суду надійшли медичні картки хворого ОСОБА_5 (т. 2 а. с. 13, 14).

Ухвалою від 29.05.2024 судом у справі було призначено посмертну комплексну медико-психолого-психіатричну експертизу, проведення якої доручено експертам Житомирської філії судових експертиз Державної Установи «Інститут судової психіатрії МОЗ України», провадження у справі зупинене (т. 2 а. с. 25-25).

26.06.2024 від експертної установи до суду надійшло повідомлення щодо необхідності уточнення питань до експерта (т. 2 а. с. 33).

Згідно з ухвалою суду від 27.06.2024 провадження в справі було поновлено і призначено її судовий розгляд (т. 2 а. с. 34).

Ухвалою від 04.07.2024 судом виправлено описку в ухвалі від 29.05.2024, зазначено вірною назву призначеної експертизи «судово-психіатрична експертиза», постановив матеріали справи направити до експертної установи для продовження проведення експертизи і на час проведення експертизи провадження у справі судом зупинено. (т. 2 а. с. 41).

20.09.2024 від експертної установи до суду надійшло повідомлення щодо необхідності надання додаткових матеріалів для проведення експертизи (т. 2 а. с. 49).

24.09.2024 ухвалою суду провадження в справі поновлено і призначено її судовий розгляд (т. 2 а. с. 53).

Згідно з ухвалою суду від 28.10.2024 з КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради були витребувані відомості і медична документація про перебування ОСОБА_5 на обліку, чи звертався останній за допомогою до лікаря-психіатра та нарколога (т. 2 а. с. 73).

19.11.2024 до суду надійшов лист КНП «Обласний медичний спеціалізований центр» Житомирської обласної ради, зі змісту якого вбачається, що відсутні відомості щодо звернень і лікування ОСОБА_5 в центрі (т. 2 а. с. 86, 94, 95).

11.12.2024 суд своєю ухвалою зупинив провадження у справі та постановив її матеріали направити до експертної установи для продовження проведення експертизи (т. 2 а. с. 100).

06.01.2026 Житомирською філією судових експертиз ДУ "ІСП МОЗ України" повернуто матеріали справи та медичні документи без виконання ухвали про проведення експертизи, оскільки ОСОБА_2 не здійснив оплату проведення експертизи та в телефонному режимі відмовився від її проведення(Т. 1 а.с.111). Вказані обставини підтверджено ОСОБА_2 в судовому засіданні 16.03.2026 ( Т. 1 а.с. 122).

07.01.2026 ухвалою суду провадження у справі було поновлене (т. 2 а. с. 117).

У судовому засіданні 16.03.2026, протокольною ухвалою, судом визначено свідків, закрито підготовче засідання в справі і призначено її до розгляду по суті (т. 2 а. с. 121-124).

19.05.2026 та 22.09.2026 в судовому засіданні ОСОБА_1 та його представник свої позовні вимоги підтримали, зустрічну позовну заяву не визнали з підстав викладених у відзиві на зустрічний позов.

ОСОБА_2 і його представник первісну позовну заяву не визнали, просили відмовити в її задоволенні, а зустрічний позов підтримали та просили його задовольнити з підстав викладених у ньому (т. 2 а. с. 135-140, 157-160).

02.07.2026 в судовому засіданні було допитано свідків ОСОБА_7 та ОСОБА_8 (т. 2 а. с. 149-155).

Свідок ОСОБА_8 , який з 2003 року є сусідом сторін у справі, повідомив, що з померлим ОСОБА_9 він товаришував, до останнього дня його життя вони часто спілкувалися, ходили один до одного в гості. За весь час ОСОБА_9 разом із сином ОСОБА_10 постійно проживав у великому будинку, розташованому на подвіррі, де є ще один будинок, який горів і який син померлого, ОСОБА_11 , відновлював з допомогою батька. У відбудованому будинку проживав та був зареєстрований ОСОБА_11 , його брат ОСОБА_10 до цього будинку відношення ніякого не має. ОСОБА_11 досить часто відвідував батька в його будинку. ОСОБА_9 був адекватною людиною, щодо його стану здоров`я йому відомо, що у сусіда були проблеми з тиском, іноді той перебував у лікарні, з яким діагнозом він не знає. З приводу належного майна, сусід казав, що основну хату він заповідає сину ОСОБА_10 , бо той не потягне будівництво згорілої хати, яку він заповідає сину ОСОБА_11 .

Свідок ОСОБА_7 , дружина ОСОБА_2 , вказала, що у будинку АДРЕСА_4 вона проживає з 2011 року з чоловіком ОСОБА_10 , де проживав також його батько ОСОБА_9 , який був хворий та переніс декілька операцій, потребував постійного догляду. ОСОБА_10 доводилось доглядати батька, який мав гіпертонічну хворобу, ниркову недостатність. Будинок АДРЕСА_4 відбудований її чоловіком, той займався його ремонтом і звозив усі необхідні матеріали. Покійний батько ОСОБА_10 завжди казав, що ця хата буде його, про що він склав заповіт, про зміну якого їм нічого не було відомо. За останні 5-7 років життя батька ОСОБА_9 , який помер у віці 85 років, вона помічала, що у нього були проблеми з пам`яттю, коли були таки приступи він перебував дома. Чоловік ОСОБА_10 намагався постійно доглядати свого батька, хоча і змушений був ще працювати, виїжджав на службу з 7-8 години по 17 години. До соціальних служб для оформлення офіційного догляду за батьком вони не зверталися. Син ОСОБА_11 відвідував батька не часто, зазвичай в нетверезому стані, та коли батько отримував пенсію. Інший будинок у подвір`ї згорів десь у 2008-2009 роках, у 2011 році коли вона почала жити з чоловіком, будинок був відновлений наполовину. На похованні ОСОБА_12 ні вона, ні її чоловік ОСОБА_10 не були за поважних підстав.

Судом встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 14.07.2021 (т. 1 а. с. 9).

За життя 20.01.2011 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , склав заповіт та на випадок його смерті, заповів своєму синові ОСОБА_1 належний йому будинок АДРЕСА_3 (т. 1 а. с. 10).

ОСОБА_1 звернувся до приватного нотаріуса Житомирського міського нотарільного округу Бочелюк В.М. із заявою про видачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом на вказані житловий будинок та земельну ділянку. Постановою № 7/02-31 від 07.02.2022 йому було відмовлено у видачі такого свідоцтва, оскільки заповіт складений на цілий житловий будинок АДРЕСА_3 , а в документах, що підтверджують право власності спадкодавця на майно зазначена частка вказаного житлового будинку та наявні розбіжності в адресах спадкового майна (різна нумерація) (т. 1 а. с. 52).

Згідно з копією свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13.10.1997 померлому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , належало 1/2 частка від 20/100 частин домоволодіння, що знаходиться в АДРЕСА_1 , складається з одного цегляного та одного дерев`яного, обкладеного цеглою, жилих будинків, загальною площею 130,5 кв.м. та до якого належать баня, хлів, погріб, уборна, гараж, огорожа та криниця (т. 1 а. с. 12).

Як вбачається із копії довідки КП «Житомирське обласне міське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради № А-11715 від 08.12.2006 ідеальні частки співвласників на житловий будинок АДРЕСА_1 виходячи з первинної реєстрації права власності складають: за ОСОБА_5 20/200 ід.ч., за ОСОБА_13 41/100 ід.ч., за ОСОБА_14 20/200 ід.ч. та за ОСОБА_3 39/100 ід.ч. (т. 1 а. с. 42).

08.12.2011 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в рахунок погашення боргу на підставі свідоцтва, набув право власності на 20/200 частин житлового будинку, що знаходиться в АДРЕСА_1 та земельну ділянку площею 392 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_3 , кадастровий номер 1810136300040220007, які раніше належали ОСОБА_15 . ( Т. 1 а.с. 14)

Зі змісту копії довідки КП «Житомирське обласне міське бюро технічної інвентаризації» Житомирської обласної ради № 979 від 09.03.2022 вбачається, що за ОСОБА_1 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 13.10.1997 за р. № 1-5694 та свідоцтва про право власності № НОМЕР_2 від 08.12.2011 зареєстровано право власності на 20/100 ід. частин будинку АДРЕСА_1 , (т. 1 а. с. 16).

Відповідно до копії державного акта на право власності на земельну ділянку серії ЯД № 160241 від 26.09.2008 ОСОБА_5 , на підставі рішення 22 сесії міської ради від 06.02.2008 № 553, належала земельна ділянка, розташована в АДРЕСА_1 , площею – 0,0423 га для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (т. 1 а. с. 25).

Згідно з листом-повідомленням Департаменту містобудування та земельних відносин ЖМР № 1122/13 від 10.05.2023 на архівних картографічних матеріалах значиться два житлових будинки за адресами: АДРЕСА_5 ) та АДРЕСА_3 (сучасна адреса – АДРЕСА_3 ) (т. 1 а. с. 24).

Зі змісту довідки про показники об`єкта нерухомого майна до технічного паспорту за № 8/1-10/23 від 10.10.2023 (т. 1 а. с. 23), яка складена ФОП ОСОБА_16 вбачається, що останьою було проведено обстеження нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_1 та встановлено, що домоволодіння складається з двох житлових будинків загальною площею – 164,7 кв.м., з яких житлова площа – 111,00 кв.м., а саме: Житловий будинок літ. «А»: загальна площа - 120,6 кв.м.; житлова площа - 81,4 кв.м. та житловий будинок літ. «Б»: загальна плоша - 44,1 кв.м.; житлова плоша - 29,6 кв.м. До будинків належать такі господарські будівлі та споруди: гараж літ. «В», бані літ. «Г», «И», сараї літ. «Д», «Е», «Ж», вбиральня літ. «У», колодязь 1, огорожа № 1-2. Житлова та загальна площа будинку літ. «Б» зменшилась в наслідок пожежі, що призвело до руйнування частини будинку. Зміни відбулися без проведення будівельних робіт, які згідно «Переліку будівельних робіт, не потребують документів, що дають право на їх виконання та після закінчення яких об?єкт не підлягає прийняттю в експлуатацію», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 07.06.2017 № 406 не потребує введення в експлуатацію.

Суд не приймаєдо уваги вказану довідку, оскільки вказані у довідці зміни не зареєстровано у встановленому порядку.

Згідно з інформаціями з Держваного реєстру речових прав на нерухоме майно № 347906350 від 25.09.2023 та № 347978260 від 26.09.2023 за пошуком на нерухоме майно будинок АДРЕСА_1 та АДРЕСА_6 наявні два житлові будинки загальною площею (кв.м): 204.4, житлова площа (кв.м): 130.5, Опис: Житловий будинок літ. «А», матеріали стін: цегла, загальною площею - 120,6 кв.м., у тому числі житловою площею - 81,4 кв.м. Житловий будинок літ. «Б», матеріали стін: дерево обкладене цеглою, загальною площею - 83,8 кв.м., у тому числі житловою площею - 49,1 кв.м. До будинків належать: гараж літ. «Б», бані літ. «Г», «Й», сараї літ. «Д», «Е», «Ж», вбиральні літ. «У», «УІ», «У2», огорожа № 1-2, криниця № 3. Адреса: АДРЕСА_1 . Земельна ділянка місця розташування: кадастровий номер: 1810136300:04:022:0036 (т. 1 а. с. 48-49, 50-51).

Відповідно до ст.124 Конституції України, ст.ст.15, 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір.

Згідно ст.11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

За змістом положень ст.41 Конституції України, ст.ст.179, 181, 316, 317, 319, 321, 328 ЦК України правом власності є право особи на річ (нерухоме майно, різновидом якого є кватира, частка у праві власності на нерухоме майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном, які він здійснює на власний розсуд. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом, та на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За змістом норм ст.ст.1216-1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до ст.ст.1220, 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст.1261-1265 ЦК України. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини, яким є день смерті спадкодавця (час відкриття спадщини).

В свою чергу, у відповідності до норм ст.ст.1258, 1261, 1262 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених ст.1259 ЦК України. У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. У другу чергу право на спадкування за законом мають рідні брати та сестри спадкодавця, його баба та дід як з боку батька, так і з боку матері.

Згідно ст.1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.

За змістом ст.ст.1296, 1297 ЦК України спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину. Відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є майно та/або майнові права, які обтяжені, та/або нерухоме майно та інше майно, щодо якого здійснюється державна реєстрація, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на таке майно.

Згідно ст.1268 ч.5 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Положеннями ст.41 Конституції України, ст.321 ЦК України, ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод 1950 року встановлено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, крім випадків та у порядку, встановленому законом. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Нормою ст.16 ЦК України передбачено, що способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути визнання права.

Відповідно до норми ст.27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація права власності та інших речових прав проводиться на підставі, зокрема, судового рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно.

За змістом ст.ст.12, 13, 76, 81, 89 ЦПК України суд розглядає справи в межах вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК України. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Доказування не можу ґрунтуватись на припущеннях. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Аналізуючи встановлені судом на підставі таких доказів фактичні обставини в контексті викладених норм законодавства, суд приходить до висновку про обґрунтованість та доведеність позовних вимог, а отже і про можливість задоволення позову, мотиви для чого є наступними.

Згідно з ч. 1 ст. 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

В постанові Верховного Суду від 27.11.2018 р. у справі № 908/236/18 зазначено, що позов про визнання права власності у порядку статті 392 ЦК України пред`являється на захист існуючого, наявного права, що виникло у позивача за передбачених законодавством підстав і підтверджується належними та допустимими доказами. Об`єктом цього позову є усунення невизначеності відносин права власності позивача щодо індивідуально визначеного майна. Підставою для звернення до суду з позовом про визнання права власності є оспорення або невизнання існуючого права, а не намір набути таке право за рішенням суду. Позивач у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником, а відповідачем - будь-яка особа, яка має сумнів у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності власника, або така особа, що має до майна власний інтерес. Оскільки набуття права власності - це певний юридичний механізм, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на окремі об`єкти, у вирішенні спорів про право власності установленню підлягає з яких саме передбачених законом підстав, у який передбачений законом спосіб позивач набув право власності на спірний об`єкт та чи підлягає це право захисту в порядку, визначеному статтею 392 цього Кодексу.

За змістом статті 392 ЦК України особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права); 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. При цьому у спорах про визнання права власності позивач повинен довести такі факти: наявність спірного майна, тобто його фактичне існування; обставини, що свідчать про набуття позивачем права власності на спірне майно, тобто створення майна позивачем або набуття ним майна на підставі договору тощо; володіння позивача спірним майном.

Відповідно до ст. 328 ЦК України, право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Згідно ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

У відповідності до вимог ч. 1 ст. 1223 ЦК України, право на спадщину мають особи, зазначені в заповіті.

Узагальнивши судову практику Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ у своєму листі від 16.05.2013 року № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» вказав, що визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку, в тому числа й у випадку визначення судом за позовом спадкоємця додаткового строку для прийняття спадщини. Право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (ст. 392 ЦК).

Зазначення в заповіті складеному ОСОБА_5 неповних даних щодо адреси розташування майна, а саме адреси " АДРЕСА_3 " замість правильної "вулиця Максютова 70-72" та не зазначення частки майна 20/100, а визначення "належного мені будинку", не спростовують волі та наміру спадкодавця на передачу майна в спадщину, суд вважає, що вказані розбіжності підлягають встановленню судом на підставі правовстановлюючих документів.

За таких обставин, єдиним способом реалізації позивачем своїх спадкових прав після смерті батька ОСОБА_1 , з урахуваннм розбіжностей щодо повної адреси розташування майна та його частки в майні, є визнання права власності на спадкове майно у судовому порядку.

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Прецендента практика ЄСПЛ містить принцип належного урядування. Цей принцип, як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі Москаль проти Польщі (Moskalv. Poland), п. 73).

Стаття 1 Першого протоколу до конвенції закріплює захист власності і встановлює, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно з усталеною практикою Європейського Суду з прав людини Конвенція призначена для гарантування не теоретичних або ілюзорних прав, а прав практичних та ефективних (рішення від 9 жовтня 1979 року в справі Ейрі (пункт 24), рішення від 30 травня 2013 року в справі Наталія Михайленко проти України (пункт 32). У розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції майном визнаються активи, включаючи права вимоги, стосовно яких заявник може стверджувати, що він має принаймні законне сподівання на отримання можливості ефективно здійснити майнове право (рішення ЄСПЛ у справі Стретч проти Сполученого Королівства (пункт 32). Законне сподівання на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Так, якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання, якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя - наприклад, коли є усталена практика національних судів, якою підтверджується його існування (рішення у справі Копецький проти Словаччини (Kopecky v. Slovakia).

Отже, враховуючи принцип автономного тлумачення понять, застосовний в практиці Європейського суду, отримане (хоча і не оформлений належним чином) спадкове майно охоплюється поняттям майно в розумінні ст. 1 Першого протоколу.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку про можливість визнання за ОСОБА_1 права власності на 20/100 ідеальних частин житлового будинку та земельну ділянку кадастровий номер 1810136300:04:022:0036 площею – 0,0423 га з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд,по АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Вимога про визнання за позивачем права власності на земельну ділянку площею 392 кв.м., що розташована за адресою АДРЕСА_3 , кадастровий номер 1810136300040220007 позивачем не заявлялась.

Щодо зустрічного позову

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

За правилом ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, відповідно до яких зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Відповідно до ч. 3 ст. 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Вирішуючи спори про визнання правочинів недійсними, суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та у разі задоволення позовних вимог зазначати у судовому рішенні, у чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Вказаний правовий висновок узгоджуються з висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 27 листопада 2018 року у справі № 905/1227/17.

Згідно з ч. 1 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Відповідно до положень ст. 1233 ЦК України, заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Законодавець визначив пріоритет спадкування за заповітом над спадкуванням за законом, зазначивши у ч. 2 ст. 1223 ЦК України, що спадкування за законом має місце лише у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також неохоплення заповітом всієї спадщини.

Згідно з ст. 1234 ЦК України, право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Ст. 1247 ЦК України, визначені загальні вимоги до форми заповіту, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до ч. 4 ст. 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у ст.ст. 1251-1252 цього Кодексу.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 1248 ЦК України, нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (ст. 1253 цього Кодексу).

Відповідно до положень ст. 1257 ЦК України, заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним; за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини; у разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.

Цивільний кодекс України проголошує принцип свободи заповіту, відповідно до якого заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин. Крім того, він може без зазначення будь-яких причин позбавити права на спадкування будь-яку особу з числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування. Але свобода заповіту має певні межі: не можна позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов`язкову частку в спадщині. Свобода заповіту стосується не лише визначення кола спадкоємців, а й визначення обсягу спадкової маси, яку заповідають. Заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Можна скласти заповіт щодо усієї спадщини або лише щодо її частини.

Однією з особливостей цього правочину є забезпечення його таємниці. Таємниця заповіту може мати для заповідача велике значення, тому нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження, та доведення перед судом їх переконливості, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Зустрічна позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог щодо предмета позову - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Фещенко Алла Сигизмундівна, третя особа на стороні позивача без самостійних вимог щодо предмета позову – ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним до задоволення не підлягає, оскільки позивачем за зустрічним позовом не надано суду належних та допустимих доказів про те, що вільне волевиявлення ОСОБА_5 , що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 щодо складання заповіту 20.01.2011 зареєстрованого в реєстрі за № 86 не відповідало його дійсній волі, як і не надано доказів про те, що померлий на час складання заповіту не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними.

Керуючись ст. ст. 321, 328, 392, 1216-1218, 1223, 1259, 1261, 1262, 1268, 1270, 1296, 1297 ЦК України, ст. ст. 11, 12, 207, 526, 626, 628, 633, 634, 638, 1048, 1049, 1054, 1055, 1056-1 ЦК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа без самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , про визнання права власності на нерухоме майно та земельну ділянку в порядку спадкування – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на 20/100 ід. часток двох житлових будинків АДРЕСА_1 .

Визнати за ОСОБА_1 , у порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , право власності на земельну ділянку розташовану за адресою АДРЕСА_1 ., загальною площею - 0,0423 га, кадастровий номер 1810136300:04:022:0036, цільове призначення - для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.

В задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа на стороні відповідача без самостійних вимог щодо предмета позову - приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Фещенко Алла Сигизмундівна, третя особа на стороні позивача без самостійних вимог щодо предмета позову – ОСОБА_4 про визнання заповіту недійсним відмовити.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Житомирського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складання, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення.

Відомості про учасників справи:

Позивач: ОСОБА_1 , місце реєстрації АДРЕСА_7 , місце проживання : АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3

Відповідач: ОСОБА_2 , місце реєстрації АДРЕСА_4 , РНОКПП: НОМЕР_4

Треті особи без самостійних вимог щодо предмета спору:

-Приватний нотаріус Житомирського міського нотаріального округу Фещенко Алла Сигизмундівна, місце знаходження м.Житогмир, вул. Перемоги,54

- ОСОБА_4 , місце реєстрації АДРЕСА_7

- ОСОБА_3 , місце реєстрації АДРЕСА_4 , РНОКПП:

- ОСОБА_17 , місце реєстрації: АДРЕСА_8 , РНОКПП: НОМЕР_5 .

Повний текст рішення складено 02.10.2026.

Суддя Л.М. Чішман