Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №280/10306/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 вересня 2026 року м.Дніпросправа № 280/10306/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Баранник Н.П.,

суддів: Малиш Н.І., Щербака А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року у справі № 280/10306/25 (суддя Татаринов Д.В., справа розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, в порядку письмового провадження) за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач), які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей про поновлення та перебування на військовому обліку військовозобов`язаних ОСОБА_1 ;

- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає у невнесенні (заява від 17 жовтня 2025 року) до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомостей (даних) про виключення ОСОБА_1 23 квітня 2014 року з військового обліку військовозобов`язаних на підставі пункту 4 частини 6 статті 37 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі;

- зобов`язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості (дані) про виключення ОСОБА_1 23 квітня 2014 року з військового обліку військовозобов`язаних на підставі пункту 4 частини 6 статті 37 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу” у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач знаходився на обліку у ІНФОРМАЦІЯ_3 та був виключений з військового обліку 23 квітня 2014 року у зв`язку із досягненням граничного віку перебування у запасі. Позивач вважає протиправними дії відповідача щодо повторного взяття на його облік військовозобов`язаних.

Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року в задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 відмовлено у повному обсязі.

Із рішенням суду не погодився позивач, ним була подана апеляційна скарга. Посилаючись на порушення судом норм матеріального права, неналежну аргументацію висновків суду, залишення без дослідження всіх доводів позивача, що ним наводилися, позивач просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги у повному обсязі.

Позивач зазначає, що він ще 23.04.2014р. був виключений з військового обліку військовозобов`язаних на підставі п. 4 ч. 6 ст. 37 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній на дату виключення з військового обліку), а виключені з військового обліку військовозобов`язаних в запасі перебувати не можуть і в запас не зараховуються. Це взаємовиключні правові стани, які не можуть існувати одночасно. Вичерпний перелік громадян України, які підлягають взяттю на військовий облік військовозобов`язаних, наразі передбачений в п.2 ч.1 ст. 37 Закону № 2232-XII (в чинній редакції). В цьому переліку відсутні «громадяни України, які раніше перебували на військовому обліку військовозобов`язаних та були виключені з військового обліку військовозобов`язаних (відповідно до норм законодавства України, чинного на момент виключення з військового обліку)».

Сам позивач не звертався до відповідача із заявою про взяття його на військовий облік, не проходив ВЛК, отже не має підстав вважати, що позивач дійсно перебуває на військовому обліку як військовозобов`язаний. Позивач звертає увагу суду апеляційної інстанції, що предметом його позову є саме зобов`язання відповідача внести до Реєстру відомості (дані) про виключення його з військового обліку військовозобов`язаних, тобто про відображення в Реєстрі факту, який об`єктивно мав місце і тому має бути відображений в Реєстрі.

Відповідач подав письмовий відзив на апеляційну скаргу позивача. У відзиві просить залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу позивача - без задоволення. У відзиві відповідач зазначає, що у зв`язку із внесенням змін до Закону № 2232-XII підвищено граничний вік перебування військовозобов`язаних у запасі. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави. З часу набрання чинності змін до вказаного Закону він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі. Водночас приписи Закону № 2232 про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві, змін не зазнали. Отже, з набранням чинності змінами до статті 28 Закону № 2232, згідно із Законами України від 27 березня 2014 року № 1169-VII та від 22 липня 2014 року №1604-VII, позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, яка не досягла встановленого законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.

У зв`язку із продовженням граничного віку перебування в запасі позивача правомірно поновлено в запасі, оскільки він не досягнув 60-річного віку, тобто повинен згідно з чинним законодавством перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних.

Розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження у відповідності до приписів ст.311 КАС України.

Колегія суддів, перевіривши доводи апеляційної скарги позивача, матеріали справи, приходить до висновку, що скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

З матеріалів справи встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , перебував на військовому обліку до 22 квітня 2014 року.

23 квітня 2014 року ОСОБА_1 було виключено з військового обліку у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі, а саме досягнення позивачем 40-річного віку.

Даний факт підтверджується записом на сторінці 26 військового квитка серії НОМЕР_1 , який засвідчено печаткою військового комісаріату та підписом військового комісара.

10 жовтня 2025 року ОСОБА_1 згенерував у застосунку “Резерв+” витяг, із якого йому стало відомо, що він як військовозобов`язаний перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_5 .

17 жовтня 2025 року позивач звернувся до відповідача із заявою, в якій просив внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів відомості про виключення ОСОБА_1 23 квітня 2014 року з військового обліку військовозобов`язаних на підставі пункту 4 частини 6 статті 37 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-XII “Про військовий обов`язок і військову службу”, у зв`язку з досягненням граничного віку перебування в запасі.

Листом від 07 листопада 2025 року за №ВО/14505 ІНФОРМАЦІЯ_6 відмовив позивачу у задоволенні його заяви, оскільки останній не досяг граничного віку перебування у запасі.

Вважаючи таку відмову відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з позовною заявою для захисту своїх прав.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції врахував, що у зв`язку із продовженням граничного віку перебування в запасі позивача було автоматично поновлено в запасі, незалежно від того чи перебував він на військовому обліку, оскільки позивач не досягнув 60-річного віку, тобто повинен згідно з чинним законодавством перебувати на військовому обліку військовозобов`язаних. Суд вказав, що оскільки за чинними нормами статті 28 Закону №2232 позивач не досяг граничного віку перебування у запасі та є військовозобов`язаним, дії відповідача, що полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформації про включення позивача до військового обліку є правомірними. Як наслідок, відсутні підстави для зобов`язання відповідача внести до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів інформацію про виключення позивача з військового обліку військовозобов`язаних.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що підстави для задоволення позовних вимог відсутні, враховуючи наступне.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України "Про військовий обов`язок і військову службу" від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі Закон № 2232-ХІІ), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Частиною третьою статті 1 Закону № 2232-ХІІ передбачено, що військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов`язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.

За приписами частини 7 статті 1 Закону № 2232-ХІІ виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Пунктом 2 Указу Президента України від 24 лютого 2022 № 64/2022 військовому командуванню разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування доручено запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України "Про правовий режим воєнного стану" заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.

Станом на час розгляду справи строк дії воєнного стану в Україні продовжено.

Зміст правового режиму воєнного стану, порядок його введення та скасування, правові засади діяльності органів державної влади, військового командування, військових адміністрацій, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій в умовах воєнного стану, гарантії прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб визначає Закон України "Про правовий режим воєнного стану" від 12.05.2015 року № 389-VIII (далі - Закон № 389-VIII).

Згідно із статтею 1 Закону № 389-VIII воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію, згідно пункту 4 якого встановлено призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

За змістом пункту 1 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154 (далі - Положення № 154) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов`язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.

Згідно з пунктом 9 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки здійснюють заходи щодо призову громадян на військову службу за призовом осіб офіцерського складу, на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, та на військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.

Згідно пункту 11 Положення № 154 районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: оформляють для військовозобов`язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.

Отже, обов`язки щодо обліку військовозобов`язаних покладені на територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, врегульовано положеннями Закону України "Про військовий обов`язок та військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-XII (далі - Закон №2232-XII).

Відповідно до положень ч.ч.2,4 ст. 28 Закону №2232-XI (в редакції станом на 10.02.2010) військовозобов`язані, які перебувають у запасі та мають військові звання рядового, сержантського і старшинського складу, поділяються на розряди за віком:

1) перший розряд - до 35 років;

2) другий розряд:

рядовий склад - до 40 років;

сержантський і старшинський склад:

сержанти і старшини - до 45 років;

прапорщики і мічмани - до 50 років.

Граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та у військовому резерві.

Водночас, положення Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” в частині, що стосується граничного віку перебування військовозобов`язаних осіб в запасі, зазнавало змін.

Так, Законом України від 27.03.2014 № 1169-VII внесено зміни до ст.28 Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” та змінено граничний вік перебування в запасі другого розряду до 50 років, а Законом України від 22.07.2014 №1604-VII - до 60 років.

При цьому, положення Закону про те, що граничний вік перебування в запасі другого розряду є граничним віком перебування в запасі та військовому резерві, змін не зазнали. Тобто, з набранням чинності змін до Закону України “Про військовий обов`язок і військову службу” позивач є таким, що підпадає під його дію як особа, що не досягла передбаченого Законом граничного віку перебування у запасі військовозобов`язаних другого розряду.

Норма ст. 37 Закону передбачає, що на військовий облік беруться військовозобов`язані, у тому числі, які звільнені з військової служби в запас та не зараховані до військового оперативного резерву.

Позивач як громадянин України є військовозобов`язаним, має обов`язок бути на військовому обліку у органі територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

У зв`язку із продовженням граничного віку перебування в запасі позивача було автоматично поновлено в запасі, незалежно від того чи перебував він на військовому обліку, оскільки позивач не досяг 60-річного віку.

З урахуванням наведеного, є правильними висновки суду першої інстанції, що дії відповідача щодо обліку позивача як військовозобов`язаного не є протиправними.

У Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов`язується із набранням чинності і з моментом втрати ним юридичної сили.

За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).

На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб`єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров`я.

Внесення змін до законодавства, яке призводить до погіршення становища особи, може суперечити принципу незворотності дії закону в часі (ст. 58 Конституції України), якщо йдеться про ретроспективну дію закону.

У спірному випадку йдеться про поновлення перебування особи на військовому обліку, як військовозобов`язаного, що регулюється спеціальним законодавством.

Колегія суддів акцентує, що законодавець має право змінювати критерії військового обліку, якщо це відповідає інтересам держави.

Як правильно зазначив суд першої інстанції, у зв`язку із внесенням змін до Закону №2232-XII було звужено коло підстав для виключення з військового обліку. Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов`язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.

З часу набрання чинності змін до Закону №2232-XII, він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на осіб, яких стосується.

Оскільки позивач не має права на виключення з військового обліку у зв`язку з не досягненням граничного віку перебування у запасі, відсутні підстави для задоволення його позовних вимог.

Судом першої інстанції рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається. Доводи апеляційної скарги позивача не спростовують правильних висновків суду першої інстанції, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Розподіл судових витрат відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.

Керуючись ст. 311, п.1 ч.1 ст.315, ч.1 ст.316, ст.ст.322, 325, 329 КАС України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 27 січня 2026 року у справі № 280/10306/25 залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених цим пунктом.

Головуючий - суддя Н.П. Баранник

суддя Н.І. Малиш

суддя А.А. Щербак