Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №160/36051/25 — Третій апеляційний адміністративний суд

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

і м е н е м У к р а ї н и

30 вересня 2026 року м. Дніпросправа № 160/36051/25

Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Малиш Н.І. (доповідач), суддів: Баранник Н.П., Щербака А.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі судового засідання Третього апеляційного адміністративного суду в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року (суддя 1-ї інстанції Горбалінський В.В.) в адміністративній справі №160/36051/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання рішення протиправним та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

18.12.2025 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якій просив суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №047050007794 від 31.10.2025 року про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 ;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити пенсію за віком ОСОБА_1 , в порядку передбаченому ст. 27, 40, 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», як не працюючому пенсіонеру з врахуванням всього стажу роботи зазначеного у трудовій книжці, періоду служби в армії, заробітної плати для обчислення пенсії, починаючи з дати звернення – 27.12.2019 року з нарахуванням компенсації втрати частини доходу та виплачувати пенсію на визначений пенсіонером банківський рахунок, за заявою поданою представником відповідно зазначеним банком в заяві реквізитам.

В обґрунтування позовної заяви позивач зазначив, що оскаржуваним рішенням йому протиправно відмовлено у зарахуванні до страхового стажу періодів роботи та служби в армії згідно трудової книжки, протиправно відмовлено в призначенні пенсії, виплаті компенсації втрати частини доходу та виплаті пенсії на визначений позивачем банківський рахунок. У зв`язку з чим позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №047050007794 від 31.10.2025 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 03.04.1973 року по 27.04.1973 року та з 12.08.1975 року по 07.03.1976 року.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до ст.26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 27.12.2019 року.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено та здійснено розподіл судових витрат у справі.

Відповідачем на вказане рішення суду подана апеляційна скарга, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що суд першої інстанції безпідставно зарахував до страхового стажу позивача спірні періоди роботи та зобов`язав призначити пенсію з 27.12.2019, оскільки позивачем не подано належних документів на підтвердження таких періодів роботи та місця проживання, а надані довідки, видані органами та установами на тимчасово окупованій території, не можуть бути прийняті пенсійним органом.

Позивач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

В силу пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши в межах доводів апеляційної скарги дотримання судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 27.12.2019 позивач через свого представника звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

14.01.2020 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянуло заяву ОСОБА_1 від 29.12.2019 та відмовило в призначенні пенсії за віком, у зв`язку із ненаданням документів, необхідних для призначення пенсії.

29.01.2024 рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду по справі №160/30337/23, зокрема визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №04/03-8/18 від 14.01.2020 про відмову в призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 27.12.2019 з урахуванням всіх поданих ним додаткових документів в межах тримісячного строку - до 26.03.2020 (включно).

01.05.2025 постановою Третього апеляційного адміністративного суду по справі №160/30337/23 апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишено без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії залишено без змін.

31.10.2025 Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 по справі №160/30337/23 розглянуло заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії за віком від 27.12.2019 та прийняло рішення за №047050007794, яким відмовило в призначенні пенсії за віком.

У даному рішенні зазначено, що до стажу не враховано період роботи з 03.04.1973 року по 27.04.1973 року, оскільки відсутня повна дата наказу про прийом на роботу та період з 12.08.1975 року по 07.03.1976 року, оскільки невідповідна дата наказу про прийом на роботу (12.08.1976).

Також в даному рішенні зазначено, що не взято до розгляду долучені до заяви довідки №03-28/5474, №03-28/5475, №03-28/5476, №03-28/5477, №03-28/5478, №03-28/5479, №03-28/5514 від 02.07.2019 видані «Архивным управлением Администрации города Луганска Луганской Народной Республики» та довідка №65 від 28.06.2019 видана «Государственым учреждением культурі «Луганский государственный цирк» Луганской Народной Республики».

Крім цього в рішенні зазначено, що заявником до звернення не долучено документ про місце реєстрації заявника в Україні із посиланням на порядок №22-1 від 25.11.2005.

Також в рішенні зазначено, що вік заявника – 65 років, страховий стаж – 19 років 08 місяців 27 днів.

Не погоджуючись із не призначенням пенсії за віком, позивач звернувся до суду з даною позовною заявою.

Задовольняючи позовні вимоги частково, суд першої інстанції дійшов висновку про їх обґрунтованість.

Позивачем означене рішення суду першої інстанції не оскаржується.

Переглядаючи судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів суду апеляційної інстанції зазначає таке.

Згідно із положеннями частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною першою статті 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.

Згідно із пунктом 6 частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.

Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до частини першої статті 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.

Частина третя статті 4 Закону № 1058-IV визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.

Частиною першою статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

Частиною першою статті 26 Закону №1058-IV визначено умови призначення пенсії за віком, відповідно до якої особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, зокрема:

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років.

Відповідно до частини другої статті 26 Закону №1058-IV у разі відсутності, починаючи з 1 січня 2018 року, страхового стажу, передбаченого частиною першою цієї статті, право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 63 роки мають особи за наявності страхового стажу:

з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - від 16 до 26 років;

з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - від 17 до 27 років;

з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - від 18 до 28 років;

з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - від 19 до 29 років;

з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - від 20 до 30 років;

з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - від 21 до 31 року;

з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 22 до 32 років.

Відповідно до частини першої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

За змістом частини другої статті 24 Закону № 1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (абзац перший частини четвертої статті 24 Закону № 1058-IV).

Відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.

Приписами пункту «в» частини 3 цієї статті визначено, що до стажу роботи також зараховується й військова служба та перебування в партизанських загонах і з`єднаннях, служба в органах державної безпеки, внутрішніх справ та Національної поліції, незалежно від місця проходження служби.

Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), передбачено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Документи, визначені цим Порядком, є підставою для внесення відомостей до частини персональної електронної облікової картки в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, що відображає трудову діяльність застрахованої особи, в тому числі за період до 1 січня 2004 року.

Пунктом 3 зазначеного Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Відповідно до пункту 18 Порядку № 637 за відсутності документів про наявний стаж роботи і неможливості одержання їх внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації або відсутності архівних даних з інших причин, ніж ті, що зазначені в пункті 17 цього Порядку, стаж роботи установлюється на підставі показань не менше двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації (в тому числі колгоспі) або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 12 вересня 2022 року у справі №569/16691/16-а, від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17.

З матеріалів справи вбачається, що спір у цій справі стосується правомірності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №047050007794 від 31.10.2025, а також наявності правових підстав для зарахування до страхового стажу позивача періодів роботи з 03.04.1973 по 27.04.1973 та з 12.08.1975 по 07.03.1976.

Судом першої інстанції встановлено, що в трудовій книжці позивача від 05.04.1973 містяться такі записи щодо спірних періодів роботи (далі мовою оригіналу):

- 03.04.1973 – «зачислен каменщиком по 3 разряду»;

- 27.04.1973 – «уволен с завода в связи с призывом в Советскую Армию»;

- 12.08.1975 – «принят грузчиком маг. г.51»;

- 07.03.1976 – «уволен по ст.38 КЗоТ УССР».

Як на підставу для відмови у призначенні пенсії відповідач посилається на відсутність необхідного страхового стажу та неподання належних документів, необхідних для його підтвердження. Зокрема, не зараховано періоди роботи з 03.04.1973 по 27.04.1973 та з 12.08.1975 по 07.03.1976 у зв`язку з недоліками у зазначенні дат наказів про прийняття на роботу. Крім того, не враховано довідки, видані органами та установами на тимчасово окупованій території, та зазначено про відсутність документа, що підтверджує місце проживання позивача в Україні.

Колегія суддів відхиляє доводи пенсійного органу щодо неналежного оформлення трудової книжки позивача, оскільки обов`язок щодо її ведення та належного внесення відповідних відомостей покладається на роботодавця, а працівник не може нести відповідальність за недоліки в її оформленні.

Відтак, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що такі недоліки не можуть мати негативних наслідків для працівника та бути самостійною підставою для незарахування спірних періодів роботи до страхового стажу позивача.

Такий висновок узгоджується з положеннями Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР по праці і соціальних питаннях від 20.06.1974 №162, пунктом 18 постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 06.09.1973 №656 «Про трудові книжки робітників та службовців», а також правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постановах від 06.02.2018 у справі №677/277/17 та від 06.03.2018 у справі №754/14898/15-а.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що визначальним для зарахування відповідних періодів до страхового стажу є підтвердження факту трудової діяльності особи, а не дотримання всіх формальних вимог щодо оформлення трудової книжки. Отже, недоліки в оформленні записів у трудовій книжці самі по собі не можуть позбавляти позивача права на зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу.

Доводи скаржника про неможливість врахування довідок, наданих позивачем на підтвердження спірних періодів роботи, з огляду на те, що вони видані органами та установами, створеними або діючими на тимчасово окупованій території, колегія суддів відхиляє, оскільки основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Як установлено судом, записи у трудовій книжці позивача підтверджують спірні періоди його трудової діяльності, а тому сам по собі факт видачі додаткових підтверджуючих документів органами або установами на тимчасово окупованій території не є підставою для неврахування відомостей, що містяться у трудовій книжці.

Щодо посилань пенсійного органу на неподання позивачем документа, що підтверджує місце його проживання (реєстрації) в Україні, суд апеляційної інстанції звертає увагу, що відповідно до пункту 4.7 розділу IV Порядку №22-1 право особи на призначення пенсії встановлюється органом Пенсійного фонду на підставі всебічного, повного та об`єктивного розгляду всіх поданих документів.

Абзацом четвертим пункту 1.8 розділу I Порядку №22-1 передбачено, що у разі подання до заяви про призначення пенсії не всіх необхідних документів орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про документи, які необхідно подати додатково, із відповідною відміткою у заяві. У разі подання таких документів не пізніше трьох місяців з дня повідомлення днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття заяви про призначення пенсії.

Крім того, відповідно до пункту 4.2 розділу IV Порядку №22-1 під час приймання документів орган, що призначає пенсію, повідомляє особу про необхідність дооформлення документів або подання додаткових документів у тримісячний строк з дня подання заяви у разі неналежного оформлення поданих документів або відсутності необхідних документів.

Водночас матеріали справи не містять доказів того, що після подання позивачем заяви про призначення пенсії відповідач повідомляв його про необхідність подання додаткових документів, у тому числі документа, що підтверджує місце проживання (реєстрації) в Україні. За таких обставин посилання пенсійного органу на неподання зазначеного документа як на підставу для відмови у призначенні пенсії є необґрунтованим.

З огляду на викладене, з урахуванням норм законодавства, правових висновків Верховного Суду та встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області №047050007794 від 31.10.2025 та необхідність відновлення порушеного права позивача шляхом зобов`язання пенсійного органу зарахувати до його страхового стажу періоди роботи з 03.04.1973 по 27.04.1973 та з 12.08.1975 по 07.03.1976 і призначити пенсію за віком відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з 27.12.2019.

Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення.

Розподіл судових витрат не здійснюється у відповідності до норм ст. 139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 27 квітня 2026 року в адміністративній справі №160/36051/25 – залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки визначені ст.ст. 328, 329 КАС України.

Повне судове рішення складено 30 вересня 2026 року.

Головуючий - суддя Н.І. Малиш

суддя Н.П. Баранник

суддя А.А. Щербак