Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №440/14907/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 р. Справа № 440/14907/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Н.Ю. Алєксєєва, м. Полтава, повний текст складено 11.05.26 по справі № 440/14907/25

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Національної поліції в Полтавській області

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (далі – ГУНП в Полтавській області, відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати наказ № 640 о/с Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 15.10.2025 «По особовому складу», яким згідно із Законом України «Про Національну поліцію» звільнено зі служби в поліції: за пунктом 6 частини 1 статті 77 (у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у виді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції) старшого сержанта поліції ОСОБА_1 , з посади поліцейського з реагування патрульної поліції сектору поліцейської діяльності № 2 відділу поліції № 2 Полтавського районного управління поліції ГУНП в Полтавській області, з 15 жовтня 2025 року;

- поновити на посаді старшого сержанта поліції ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , поліцейського з реагування патрульної поліції сектору поліцейської діяльності № 2 відділу поліції № 2 Полтавського районного управління поліції ГУНП в Полтавській області;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, починаючи з дня звільнення з роботи, тобто з 15.10.2025, по день поновлення на роботі та стягнути компенсацію за невикористану в повному обсязі відпустку;

- стягнути з Головного управління Національної поліції в Полтавській області на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати в розмірі 23633,60 грн, які складаються зі сплати судового збору за подання позовної заяви та витрат на правничу допомогу – 20000,00 грн.

В обґрунтування позову зазначено про протиправність оскаржуваного наказу ГУНП в Полтавській області від 15.10.2025 № 640 о/с «По особовому складу», яким звільнено позивача зі служби в поліції (далі – Наказ № 640 о/с), оскільки всупереч вимогам Закону України «Про Дисциплінарний статут Національної поліції України» від 15 березня 2018 року № 2337-VIII (далі по тексту – Дисциплінарний статут) та Закону України «Про Національну поліцію» від 02 липня 2015 року № 580-VIII (далі – Закон № 580-VIII) службове розслідування було проведено з процедурними порушеннями, за упередженого ставлення з боку члена дисциплінарної комісії – начальника ВСР Управління головної інспекції ГУНП ОСОБА_2 , а найсуворіше стягнення накладено необґрунтовано та за відсутності підтвердженого факту вчинення дисциплінарного проступку.

Переконував, що застосування заходів фізичного впливу при затриманні ОСОБА_3 було обумовлено конкретною ситуацією та необхідністю припинення правопорушення, оскільки після зупинки транспортного засобу, яким останній керував у стані алкогольного сп`яніння, він став чинити активний фізичний опір співробітникам поліції, вихопив спецзасіб «Кобра» та застосував газ проти поліцейського ОСОБА_4 , а також намагався втекти з місця події, що мало наслідком застосування до нього фізичної сили задля припинення кримінального нападу, що не було враховано дисциплінарною комісією при проведенні службового розслідування.

Зауважив, що травми ОСОБА_3 (перелом ребр) були кваліфіковані службовим розслідуванням як наслідок перевищення повноважень, однак за відсутності експертизи, проведеної з метою встановлення причинно-наслідкового зв`язку між діями ОСОБА_1 та травмами ОСОБА_3 , такий висновок є недоведеним припущенням, оскільки травми могли бути наслідком падіння під час активного опору або взагалі отримані до настання події затримання.

Стверджував, що до свідчень ОСОБА_5 (далі – ОСОБА_5 ) слід ставитись критично та перевірити інші джерела, оскільки вона є зацікавленою особою та разом з ОСОБА_3 заважала співробітникам поліції виконувати покладені на них функції з забезпечення правопорядку та вчиняла хуліганські дії, які виразились у нецензурній лайці, образах торканні форменого одягу та рук поліцейських під час затримання ОСОБА_6 , що не було враховано дисциплінарною комісією; не було надано належної оцінки поясненням інших свідків подій, зокрема ОСОБА_7 (далі – ОСОБА_7 ) та ОСОБА_8 (далі – ОСОБА_8 ), які підтвердили, що дії Колісника були правомірними і він не перевищував наданих йому повноважень.

Звернув увагу, що вироком Диканського районного суду Полтавської області від 16.09.2025 у справі № 529/829/25 затверджено угоду про примирення від 09.09.2025, укладену між потерпілим ОСОБА_4 та обвинуваченим ОСОБА_3 у кримінальному провадженні за частиною 2 статті 345 Кримінального кодексу України (далі – КК України), а ОСОБА_3 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, яке мало місце 27.07.2025 (напад на співробітника поліції) та призначено покарання у виді обмеження волі строком на 1 рік зі звільненням від відбування покарання з іспитовим строком 1 рік на підставі статті 75 КК України, а відтак, факт нападу ОСОБА_3 на поліцейських підтверджено судом, що залишилося поза увагою дисциплінарної комісії при накладенні дисциплінарного стягнення.

Наполягав на відсутності вини ОСОБА_1 у вчиненні дисциплінарного проступку та відповідно необґрунтованості та непропорційності накладеного дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, що зумовлює скасування Наказу № 640 о/с, поновлення позивача на посаді для подальшого проходження служби в поліції та стягнення грошового забезпечення за весь час вимушеного прогулу, починаючи з дня наказу до дня фактичного виконання судового рішення.

Повідомив, що орієнтовний розмір витрат на правничу допомогу складає 20000,00 грн, докази понесення яких будуть надані до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 у справі №440/14907/25 у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Національної поліції в Полтавській області (вул. Ю. Матвійчука, буд. 83, м. Полтава, Полтавська область, 36039, код ЄДРПОУ 40108630) про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу відмовлено.

Позивач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на неналежне дослідження обставин у справі, не врахування всіх доказів по справі та порушення норм матеріального і процесуального права, просив суд апеляційної інстанції cкасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року та прийняти нове, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції проігнорував обставини того, що дії ОСОБА_1 були зумовлені обставинами здійсненого на співробітників поліції нападу та мали на меті припинення правопорушення, однак невірно кваліфіковані відповідачем як вчинення істотного дисциплінарного проступку.

Зауважив, що відмовляючи ухвалою від 06 травня 2026 року у задоволенні клопотання позивача про виклик та допит свідків та розглянувши справу за правилами письмового провадження, суд першої інстанції внаслідок процесуального спрощення обмежив право ОСОБА_1 на повне, всебічне та змагальне доведення обставин справи, що прямо суперечить імперативним вимогам статей 2, 9 та 77 КАС України.

Стверджував, що судом першої інстанції не надано належної оцінки вироку Диканського районного суду Полтавської області від 16 вересня 2025 року, у якому відображено, що громадянин ОСОБА_3 27.07.2025 перебував у стані алкогольного сп`яніння, чинив злісний фізичний опір, умисно наніс тілесні ушкодження працівнику поліції, активно застосував проти поліції спецзасіб (сльозогінний газ), чим фізично дезорієнтував наряд та створив реальну загрозу їхньому життю, здоров`ю, а також загрозу заволодіння вогнепальною зброєю.

Переконував, що у ситуації, яка склалася 27.07.2025 ОСОБА_1 діяв у відповідності до вимог статей 42-45 Закону № 580-VIII, а тому нанесення так званих «розслаблюючих ударів» та утримання правопорушника, який перебуває в стані алкогольного сп`яніння, застосовує газ і намагається втекти після нанесення побоїв колезі-поліцейському, було законним і виправданим тактичним елементом затримання та не могло бути розцінене як порушення службової дисципліни.

Наполягав, що досліджуючи відеозаписи подій, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ескалація конфлікту та всі наступні травми правопорушника ОСОБА_3 , були виключно прямим наслідком його власної протиправної і агресивної поведінки та не свідчить про порушення позивачем Присяги працівника поліції.

Крім того, зазначив, що суд першої інстанції при ухваленні рішення повністю проігнорував грубе порушення відповідачем принципів пропорційності, співмірності та справедливості при накладенні дисциплінарного стягнення на ОСОБА_1 .

Враховуючи те, що дії ОСОБА_1 були зумовлені виключно невідкладною необхідністю припинення протиправних дій ОСОБА_3 та подоланням його активного фізичного опору, вважав, що застосування відповідачем найсуворішого виду стягнення - звільнення зі служби в поліції є очевидно неспівмірним, суворо каральним та таким, що повністю руйнує баланс між інтересами служби та правами людини.

Звернув увагу, що наявність підозри у кримінальному провадженні відносно позивача не є вироком суду, не має жодного преюдиційного значення для цивільного чи адміністративного судочинства та не може бути самостійною підставою для підтвердження факту дискредитації органів поліції, як помилково вважав суд першої інстанції.

Стверджував, що у спірних правовідносинах дисциплінарний орган взагалі не довів наявності складу дисциплінарного проступку в діях ОСОБА_1 , а застосоване до нього найсуворіше стягнення є виключно каральним, що прямо суперечить суті та принципам інституту дисциплінарної відповідальності.

В іншій частині зміст апеляційної скарги є аналогічним змісту позовної заяви.

Відповідач у надісланому до суду відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти задоволення її вимог та просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 у справі № 440/14907/25 – без змін.

В обґрунтування відзиву пояснив, що наявними в матеріалах справи відеозаписами подій, що відбувались 27.07.2025 підтверджено обставини вчинення ОСОБА_1 грубого дисциплінарного проступку, який несумісний з подальшим проходженням служби в поліції.

Переконував, що саме протиправні дії ОСОБА_1 , які виразились у триманні ОСОБА_3 за вухо без жодних на те законних підстав та застосуванні до нього фізичної сили з боку позивача, мали наслідком намагання ОСОБА_3 втекти від поліцейських.

Вважає, що вчинені позивачем заходи фізичного впливу, що підтверджується відібраними в межах проведення службового розслідування поясненнями та висновком службового розслідування, несумісні з подальшим проходженням ОСОБА_1 служби в поліції.

Зауважив, що у межах кримінального провадження № 62025170010002096, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17.09.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 365 КК України, 21.11.2025 ОСОБА_1 вручено підозру.

Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23.11.2023 у справі № 420/1443/22 наполягав, що повноваження керівника щодо обрання одного з видів дисциплінарного стягнення у період дії воєнного стану є дискреційними, що з урахуванням дотримання визначеного статтею 29 Дисциплінарного статуту порядку накладення на позивача дисциплінарного стягнення свідчить про відсутність підстав для скасування спірних наказів.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 проходив службу в органах Національної поліції України з 07.11.2015 по 15.10.2025.

На підставі доповідної записки начальника УГІ ГУНП в Полтавській області від 04.08.2025 № 138373-2025, у якій містилась інформація про можливе порушення службової дисципліни позивачем та іншим працівником поліції під час реагування на подію, що мала місце 27.07.2025 у с. Глоди Полтавського району, відповідачем призначено службове розслідування.

Згідно з матеріалами справи, 27.07.2025 близько 01:45 наряд групи реагування патрульної поліції у складі ОСОБА_1 та ОСОБА_4 здійснював реагування на повідомлення про тілесні ушкодження.

Під час руху поліцейські зупинили транспортний засіб під керуванням ОСОБА_3 , який порушував правила дорожнього руху та мав ознаки алкогольного сп`яніння, після зупинки працівниками поліції поводився агресивно, чинив опір, намагався уникнути затримання та застосував до поліцейських фізичне насильство, зокрема використав спеціальний засіб сльозогінної дії та завдав тілесних ушкоджень поліцейському ОСОБА_4 .

За даним фактом 27.07.2025 відомості внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12025170440000595 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 2 статті 345 КК України.

З метою з`ясування обставин події наказом ГУНП в Полтавській області від 04.08.2025 № 844 призначено службове розслідування, проведення якого доручено дисциплінарній комісії.

Під час проведення службового розслідування дисциплінарною комісією витребувано та досліджено матеріали єдиного обліку, відомості кримінального провадження, пояснення учасників події, медичні документи, відеозаписи з портативних відеореєстраторів поліцейських, а також інші матеріали, що стосуються обставин затримання ОСОБА_3 .

За результатами службового розслідування складений висновок, яким встановлено наявність у діях ОСОБА_1 порушень службової дисципліни, що, на думку дисциплінарної комісії, виразились у неправомірному застосуванні заходів фізичного впливу та недотриманні вимог законодавства під час виконання службових обов`язків.

На підставі зазначеного висновку наказом ГУНП в Полтавській області від 12.09.2025 № 2307 до позивача застосовано дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції, яке в подальшому реалізовано наказом ГУНП в Полтавській області від 15.10.2025 № 640 о/с «По особовому складу».

Не погодившись з Наказами № 2307 та № 640 о/с, позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання їх протиправними та скасування, а також поновлення на посаді зі стягненням середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності підстав для скасування спірних наказів № 2307 та № 640 о/с та поновлення позивача на службі, оскільки при їх прийнятті відповідач діяв у межах наданих повноважень та у спосіб, визначений законом, дотримався встановленої процедури проведення службового розслідування та застосування дисциплінарного стягнення. За висновком суду першої інстанції, матеріалами службового розслідування підтверджено обставини некоректної та зухвалої поведінки позивача, ігнорування ним норм професійної етики, перебування під час обслуговування виклику не екіпірованим та застосовування без необхідності заходів фізичного впливу до ОСОБА_3 , тобто перевищення наданих йому службових повноважень.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначені Законом № 580-VIII.

Положеннями статті 3 Закону № 580-VIII встановлено, що у своїй діяльності поліція керується Конституцією України, міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, цим та іншими законами України, актами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, а також виданими відповідно до них актами Міністерства внутрішніх справ України, іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до пунктів 1 та 2 частини 1 статті 18 Закону № 580-VIII поліцейський зобов`язаний неухильно дотримуватися положень Конституції України, законів України та інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського; професійно виконувати свої службові обов`язки відповідно до вимог нормативно-правових актів, посадових (функціональних) обов`язків, наказів керівництва.

Згідно з частиною 1 статті 64 Закону № 580-VIII особа, яка вступає на службу в поліції, складає Присягу на вірність Українському народові такого змісту: "Я, (прізвище, ім`я та по батькові), усвідомлюючи свою високу відповідальність, урочисто присягаю вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки".

Правила етичної поведінки поліцейських, які є узагальненим зібранням професійно-етичних вимог щодо правил поведінки поліцейських та спрямовані на забезпечення служіння поліції суспільству шляхом забезпечення охорони прав і свобод людини, протидії злочинності, підтримання публічної безпеки і порядку на засадах етики та загальнолюдських цінностей, затверджено наказом Міністерства внутрішніх справ від 09.11.2016 за № 1179 (далі - Правила № 1179).

Зі змісту пункту 1 розділу І Правил № 1179 випливає, що ці Правила поширюються на всіх поліцейських, які проходять службу в Національній поліції України (далі - поліція). Дотримання вимог цих Правил є обов`язком для кожного поліцейського незалежно від займаної посади, спеціального звання та місцеперебування.

Згідно з пунктом 5 розділу І Правил № 1179, поліцейський здійснює свою діяльність відповідно до основоположних принципів, які закріплені в Конституції України, Законі України "Про Національну поліцію", інших законодавчих актах України, а також у цих Правилах, зокрема: верховенства права; дотримання прав і свобод людини; законності; відкритості та прозорості; політичної нейтральності; взаємодії з населенням на засадах партнерства; безперервності; справедливості, неупередженості та рівності.

На виконання приписів абзаців 1, 2 та 7 пункту 1 розділу ІІ Правил № 1179 під час виконання службових обов`язків поліцейський повинен:

- неухильно дотримуватися положень Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, що регламентують діяльність поліції, та Присяги поліцейського;

- професійно виконувати свої службові обов`язки, діяти лише на підставі, у межах повноважень та в спосіб, що визначені Конституцією, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, міжнародними договорами України, а також цими Правилами;

В силу вимог пункту 3 розділу IV Правил № 1179 поліцейський зобов`язаний за будь-яких обставин і відносно будь-якої людини як у робочий, так і в неробочий час дотримуватися норм професійної етики.

Нормами частин 1 та 2 статті 19 Закону № 580-VIII встановлено, що у разі вчинення протиправних діянь поліцейські несуть кримінальну, адміністративну, цивільно-правову та дисциплінарну відповідальність відповідно до закону. Підстави та порядок притягнення поліцейських до дисциплінарної відповідальності, а також застосування до поліцейських заохочень регламентовано Дисциплінарним статутом Національної поліції України, що затверджується законом.

Дисциплінарним статутом визначається сутність службової дисципліни в Національній поліції України, повноваження поліцейських та їхніх керівників з її додержання, види заохочень і дисциплінарних стягнень, а також порядок їх застосування та оскарження.

Положеннями частини 1 статті 1 Дисциплінарного статуту визначено, що службова дисципліна – це дотримання поліцейським Конституції і законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актів Президента України і Кабінету Міністрів України, наказів Національної поліції України, нормативно-правових актів Міністерства внутрішніх справ України, Присяги поліцейського, наказів керівників.

Згідно з пунктами 1, 6 та 11 частини 3 статті 1 Дисциплінарного статуту службова дисципліна, крім основних обов`язків поліцейського, визначених статтею 18 Закону України "Про Національну поліцію", зобов`язує поліцейського: бути вірним Присязі поліцейського, мужньо і вправно служити народу України; утримуватися від дій, що перешкоджають іншим поліцейським виконувати їхні обов`язки, а також які підривають авторитет Національної поліції України; поважати честь і гідність інших поліцейських і працівників поліції, надавати їм допомогу та стримувати їх від вчинення правопорушень.

На виконання статті 11 Дисциплінарного статуту за порушення службової дисципліни поліцейські незалежно від займаної посади та спеціального звання несуть дисциплінарну відповідальність згідно з цим Статутом. За вчинення адміністративних правопорушень поліцейські несуть дисциплінарну відповідальність відповідно до цього Статуту, крім випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. Поліцейських, яких в установленому порядку притягнуто до адміністративної, кримінальної або цивільно-правової відповідальності, одночасно може бути притягнуто до дисциплінарної відповідальності згідно з цим Статутом.

Статтею 12 Дисциплінарного статуту передбачено, що дисциплінарним проступком визнається протиправна винна дія чи бездіяльність поліцейського, що полягає в порушенні ним службової дисципліни, невиконанні чи неналежному виконанні обов`язків поліцейського або виходить за їх межі, порушенні обмежень та заборон, визначених законодавством для поліцейських, а також у вчиненні дій, що підривають авторитет поліції.

Як передбачено частиною 3 статті 13 Дисциплінарного статуту, до поліцейських можуть застосовуватися такі види дисциплінарних стягнень: зауваження; догана; сувора догана; попередження про неповну службову відповідність; пониження у спеціальному званні на один ступінь; звільнення з посади; звільнення із служби в поліції.

Приписами частин 2-4 статті 14 Дисциплінарного статуту визначено, що з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин вчинення поліцейським дисциплінарного проступку, встановлення причин і умов його вчинення, вини, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин вчинення дисциплінарних проступків проводиться службове розслідування.

Службове розслідування призначається за письмовим наказом керівника, якому надані повноваження із застосування до поліцейського дисциплінарного стягнення.

Підставою для призначення службового розслідування є заяви, скарги та повідомлення громадян, посадових осіб, інших поліцейських, засобів масової інформації (далі - повідомлення), рапорти про вчинення порушення, що має ознаки дисциплінарного проступку, або безпосереднє виявлення ознак такого проступку посадовою особою поліції, за наявності достатніх даних, що вказують на ознаки дисциплінарного проступку.

Аналіз вищенаведених норм права дозволяє дійти висновку, що доповідна записка начальника УГІ ГУНП в Полтавській області підполковника поліції Поплюйка С. О. від 04.08.2025 № 138373-2025, у якій викладено відомості про можливе порушення службової дисципліни поліцейським з реагування патрульної поліції СПД № 2 ВП № 2 Полтавського РУП ГУНП старшим сержантом поліції ОСОБА_1 та інспектором з РПП СПД № 2 ВП № 2 Полтавського РУП ГУНП старшим лейтенантом поліції ОСОБА_4 під час реагування на подію, що мала місце 27.07.2025 у с. Глоди Полтавського району, є належною та достатньою підставою для призначення службового розслідування, у зв`язку з чим, доводи апелянта про відсутність правових підстав для призначення такого розслідування підлягають відхиленню.

Частиною 10 статті 14 Дисциплінарного статуту встановлено, що Порядок проведення службових розслідувань у Національній поліції України встановлюється Міністерством внутрішніх справ України.

Процедура проведення службового розслідування стосовно поліцейського, права учасників службового розслідування, порядок оформлення його результатів, прийняття та реалізації рішень за результатами службового розслідування визначені Порядком проведення службових розслідувань у Національній поліції України, який затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.11.2018 №893, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 28.11.2018 за № 1355/32807 (далі - Порядок №893).

Відповідно до пунктів 1-2 розділу V Порядку № 893 проведення службового розслідування полягає в діяльності дисциплінарної комісії із збирання, перевірки та оцінки матеріалів і відомостей про дисциплінарний проступок поліцейського з метою своєчасного, повного та об`єктивного з`ясування всіх обставин його вчинення, установлення причин і умов учинення дисциплінарного проступку, вини поліцейського, ступеня тяжкості дисциплінарного проступку, розміру заподіяної шкоди та для підготовки пропозицій щодо усунення причин учинення дисциплінарних проступків.

Службове розслідування розпочинається з дня видання наказу про його призначення та завершується в день затвердження керівником, який призначив службове розслідування, чи особою, яка виконує його обов`язки, висновку службового розслідування. Якщо закінчення строку проведення службового розслідування припадає на вихідний чи інший неробочий день, останнім днем строку є перший після нього робочий день.

Як вбачається з матеріалів справи, за висновком службового розслідування, призначеного наказом ГУНП в Полтавській області від 04.08.2025 № 844, та затвердженого начальником ГУНП в Полтавській області 02.09.2025, фактичною підставою для застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції слугували обставини перевищення ОСОБА_1 , як поліцейським, наданих йому повноважень під час виїзду за викликом, що виразилось у висловлюваннях нецензурною лексикою, нетактовній поведінці перед цивільними особами, проявах агресії та нанесенні громадянину ОСОБА_3 тілесних ушкоджень у вигляді перелому одного ребра, травми нирки, відкритої рани інших частин передпліччя.

Юридичною ж підставою для притягнення позивача до дисциплінарної відповідальності зазначено порушення ОСОБА_1 вимог підпунктів 1, 2 частини 18 Закону № 580-VIII, підпунктів 1, 2, 3, 6, 7, 8 частини 3 статті 1 розділу І Дисциплінарного статуту, абзаців 2, 7, 8, 9, 11 пункту 1 розділу ІІ, абзацу 2 пункту 2, абзаців 1, 2 пункту 3, пункту 4 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, Присяги поліцейського та підпунктів 1, 2, 6, 7, 14, 15, 16, 18, 22 розділу ІІ посадової інструкції поліцейського з реагування патрульної поліції СПД № 2 ВП № 2 Полтавського РУП ГУНП, яка затверджена наказом відділу поліції № 2 Полтавського РУП ГУНП від 29.07.2024 № 294.

Надаючи оцінку наявним у справі матеріалам службового розслідування та висновкам дисциплінарної комісії, колегія суддів зазначає наступне.

Колегією суддів встановлено, що відповідно до графіку несення служби особовим складом СПД № 2 ВП № 2 Полтавського РУП ГУНП (затвердженого начальником підрозділу) на липень 2025 року, старший лейтенант поліції Григоренко І. О. та старший сержант поліції ОСОБА_1 26.07.2025 о 08 год. : 00 хв. заступили на добове чергування у якості наряду групи реагування патрульної поліції.

27.07.2025 о 01 год 13 хв на лінію «102» надійшло повідомлення від громадянина ОСОБА_7 (зареєстроване в ІКС ІПН (ЄО) ВП № 2 Полтавського РУП ГУНП за № 15941) про нанесення йому тілесних ушкоджень, а саме удару палицею від малознайомого чоловіка на ім`я ОСОБА_9 . Реагування на подію було здійснено нарядом «ГРПП-Диканька» ( ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ).

Під час руху до місця події поліцейські зупинили транспортний засіб під керуванням ОСОБА_3 , який порушував правила дорожнього руху та мав ознаки алкогольного сп`яніння.

З наявного в матеріалах справи відеозапису № «0000000_000000_20250727013548_0001.MP4», вбачається, що під час опрацювання виклику старший лейтенант поліції ОСОБА_4 виходить з переднього водійського сидіння службового автомобіля та підходить до мопеду, на якому за кермом сидить ОСОБА_3 , а позаду нього на пасажирському сидінні перебуває громадянка ОСОБА_5 .

Поруч з мопедом знаходиться інспектор з РПП СПД № 2 ВП № 2 Полтавського РУП ГУНП старший сержант поліції ОСОБА_1 , одягнутий у формений одяг, світловідбиваючий жилет, без бронежилету та гумового кийка.

ОСОБА_4 вказує, що ОСОБА_3 є «ухилянтом» та просить ОСОБА_1 наглядати, щоб той не втік.

Після чого, ОСОБА_1 бере ОСОБА_3 правою рукою за ліве вухо та, тримаючи, запитує: «За вухо держать чи будеш стоять». ОСОБА_3 відповідає, що буде стояти на місці та не чинитиме жодного опору працівникам поліції.

При цьому, ОСОБА_1 відпускає вухо особи та бере його за ліву руку, вказуючи: «Стій, бо я щас наручники надіну».

Після висловлених ОСОБА_3 заперечень щодо протиправності його затримання поліцейськими, о 01:39:55 ОСОБА_4 вказує ОСОБА_1 надягнути на особу кайданки. Розпочинається боротьба, під час якої ОСОБА_3 після невдалої спроби виявляється схопленим ОСОБА_4 , а ОСОБА_1 , перебуваючи позаду у цей час, стиснутим правим кулаком наносить 5 ударів по тулубу ОСОБА_3 , за наслідками яких останній падає на землю, однак боротьба продовжується. При цьому, камера затуляється одягом, однак чутно голос ОСОБА_4 : «шось достав, у мене».

О 01:40:20 штовханина закінчується, камера направлена в землю, чутно кашель та слова ОСОБА_4 : «ложи його, ложи».

Поліцейські тримають ОСОБА_3 та намагаються його повалити на землю, той не дається та знову починається штовханина.

О 01:41:15 чутно глухий звук та крик ОСОБА_12 : «Ти шо мене б`єш». Чутно також крик ОСОБА_5 : «Не бийте його», а камера фіксує ОСОБА_1 , який схопив ОСОБА_3 за шию зверху, нахиливши того обличчям до землі. Останній намагається вирватися, починається боротьба, камера знову затуляється одягом.

О 01:43:13 камера фіксує ОСОБА_3 який лежить спиною на землі, зверху його утримує ОСОБА_1 , який фактично сидить на особі, лівою рукою притискаючи голову чоловіка до землі.

О 01:43:19 ОСОБА_1 правим стиснутим кулаком наносить 2 удари в лівий бік тулуба ОСОБА_3 та продовжує утримувати його.

Після того, як ОСОБА_1 вдається надягнути на ОСОБА_3 кайданки, позивач продовжує тримати останнього на землі із заведеними назад та піднятими до гори руками до приїзду слідчо-оперативної групи, викликаної ОСОБА_4 .

Відповідно до наявної в матеріалах службового розслідування медичної документації, складеної КП «1-а міська клінічна лікарня Полтавської міської ради» після огляду, ОСОБА_3 встановлено діагноз: перелом одного ребра, травма нирки, відкрита рана інших частин передпліччя, а за результатами рентгенологічного дослідження діагностовано косий перелом заднього відрізка VII ребра без зміщення відламків.

З даного приводу громадянин ОСОБА_3 написав заяву до Полтавської окружної прокуратури у якій вказав, що вказані тілесні ушкодження отримав 27.07.2025 близько 02:00 від поліцейських у с. Глоди, Полтавського району, Полтавської області.

Зі змісту пояснень ОСОБА_4 , наданих у межах службового розслідування, вбачається, що після перегляду відеозапису він підтвердив, що бачив, як його напарник ОСОБА_1 наносив неодноразові удари по тулубу ОСОБА_3 , та зазначив, що таких дій не схвалює.

Відповідно до наданих в межах службового розслідування письмових пояснень ОСОБА_1 зазначив, що внаслідок вчинення опору ОСОБА_3 та застосуванням останнім газового балончику, який належав ОСОБА_4 , позивач завдавав ОСОБА_3 «розслаблюючі удари» кулаком у ділянку тулуба, оскільки він тримав зубами за руку напарника та видавлював йому очі.

У наданих поясненнях ОСОБА_1 зазначив, що інші спеціальні засоби не були застосовані, оскільки ПР-73 перебував у службовому автомобілі, а позивач не встиг екіпіруватися так як швидко виходив з автомобіля.

З цього приводу слід зазначити, що відповідно до приписів частин 1, 2 статті 42 Закону № 580-VIII поліція під час виконання повноважень, визначених цим Законом, уповноважена застосовувати такі заходи примусу:

1) фізичний вплив (сила);

2) застосування спеціальних засобів;

3) застосування вогнепальної зброї.

Фізичним впливом є застосування будь-якої фізичної сили, а також спеціальних прийомів боротьби з метою припинення протиправних дій правопорушників.

Згідно з частиною 1 статті 43 Закону № 580-VIII поліцейський зобов`язаний заздалегідь попередити особу про застосування фізичної сили, спеціальних засобів і вогнепальної зброї і надати їй достатньо часу для виконання законної вимоги поліцейського, крім випадку, коли зволікання може спричинити посягання на життя і здоров`я особи чи та/або поліцейського або інші тяжкі наслідки, або в ситуації, що склалася, таке попередження є невиправданим або неможливим.

За змістом частини 1 статті 44 Закону № 580-VIII поліцейський може застосовувати фізичну силу, у тому числі спеціальні прийоми боротьби (рукопашного бою), для забезпечення особистої безпеки або/та безпеки інших осіб, припинення правопорушення, затримання особи, яка вчинила правопорушення, якщо застосування інших поліцейських заходів не забезпечує виконання поліцейським повноважень, покладених на нього законом.

Водночас, з дослідженого колегією суддів відеозапису вбачається, що ОСОБА_13 без жодних попереджень про можливе подальше застосування фізичної сили спочатку потягнув ОСОБА_3 (який не чинив у цей час жодного опору) за вухо, а після того як останній був схоплений ОСОБА_4 почав завдавати удари ОСОБА_3 по тулубу, перебуваючи позаду останнього, що у розумінні вищенаведених норм права не може вважатися прийнятним та фактично свідчить про недотримання ОСОБА_1 порядку застосування поліцейських заходів примусу.

Колегія суддів зауважує, що відповідно до висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 20.10.2020 по справі № 444/2115/17 якщо особа відштовхує поліцейського, щоб запобігти удару кийком, або закриває обличчя від удару, в результаті чого поліцейський отримує травму руки, або хапається за одяг поліцейського, щоб запобігти падінню, такі дії фактично спрямовані на протидію невиправданому і надмірному насильству з боку поліцейського та не можуть вважатися опором у значенні статті 342 КК України, оскільки їхня мета полягає не у протидії законній діяльності поліції, а в уникненні небезпеки для життя і здоров`я особи.

При цьому, слід зважати на відповідність дій поліції вимогам нормативних актів, що регулюють поліцейську діяльність. Зокрема, згідно з вимогами, зазначеними в статті 29 Закону № 580-VIII, поліцейський захід має бути, серед іншого, необхідним і пропорційним.

Зважаючи на встановлені у цій справі фактичні обставини та беручи до уваги норми права, які слід застосувати при вирішенні спірних правовідносин, посилання ОСОБА_1 на прийнятність застосування ним заходів фізичного впливу до ОСОБА_3 з огляду на необхідність подавити опір останнього, підлягають відхиленню.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що матеріалами службового розслідування та дослідженими у процесі його проведення матеріалами, зокрема відеозаписами подій, що мали місце 27.07.2025, підтверджується допущення позивачем при затриманні ОСОБА_3 порушень частини 1 статті 43 та частини 1 статті 44 Закону № 580-VIII.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновками відповідача про недотримання ОСОБА_1 правил професійної етики та особистої безпеки під час несення служби.

Доводи позивача про неповідомлення ОСОБА_1 про проведення службового розслідування спростовуються матеріалами службового розслідування, які містять пояснення позивача щодо події, що мала місце 27.07.2025, та яким надано оцінку у висновку службового розслідування.

Посилання позивача на вирок Диканського районного суду Полтавської області від 16.09.2025 у справі № 529/829/25, яким на його думку підтверджено обставини нападу ОСОБА_3 на поліцейських 27.07.2025, зокрема і на ОСОБА_1 жодним чином не є виправданням поведінки останнього з підстав та мотивів, викладених вище.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, у відповідному кримінальному провадженні потерпілою особою є інша особа ( ОСОБА_4 ), тоді як позивач у ньому мав процесуальний статус свідка.

Колегія суддів зазначає, що сам факт притягнення ОСОБА_3 до кримінальної або адміністративної відповідальності не підтверджує відсутність у діях ОСОБА_1 дисциплінарного проступку, оскільки такі обставини встановлюються саме за наслідками реалізації права відповідача на проведення службового розслідування у порядку Дисциплінарного статуту.

Проходження служби в поліції несумісне з неправомірною поведінкою, ігноруванням вимог Конституції, законів України та Дисциплінарного статуту.

Зі змісту Присяги працівника поліції, за недотримання якої у тому числі на позивача накладено дисциплінарне стягнення, слідує, що його поведінка має відповідати очікуванню громадськості й забезпечувати довіру суспільства та громадян до поліції, не тільки під час виконання службових обов`язків, а й у повсякденному житті. Працівник поліції має усвідомлювати, що займана посада є виявом довіри народу, стверджувати та відстоювати честь і гідність свого звання, несучи відповідальність перед державою і суспільством та вживати заходів задля підвищення авторитету і позитивного іміджу органів поліції.

Аналогічна правова позиція, викладена у постанові Верховного Суду від 17.06.2021 у справі 804/6242/17.

Порушення Присяги слід розуміти, як скоєння поліцейським проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як до носія влади, що призводить до приниження авторитету органів поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

Присяга поліцейського передбачає зобов`язання виконувати обов`язки сумлінно.

Тобто порушення Присяги - це несумлінне, недобросовісне виконання обов`язків поліцейським. Про несумлінність дій (бездіяльності) поліцейського свідчить невиконання обов`язків умисно або внаслідок недбалого ставлення до них.

Невиконання чи неналежне виконання поліцейським службової дисципліни є дисциплінарним проступком, вчинення якого є підставою для дисциплінарної відповідальності.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 05.03.2020 у справі № 815/4478/16.

Вимоги морального змісту віднесені до службово-трудових обов`язків працівників поліції.

Приймаючи присягу, позивач зобов`язався вірно служити Українському народові, дотримуватися Конституції та законів України, втілювати їх у життя, поважати та охороняти права і свободи людини, честь держави, з гідністю нести високе звання поліцейського та сумлінно виконувати свої службові обов`язки (постанова Верховного Суду від 25.04.2019 у справі № 816/604/17).

Верховним Судом у постанові від 02.10.2018 у справі № 815/4463/17 сформована правова позиція щодо того, що в основі поведінки працівника поліції закладені етичні, правові та службово-дисциплінарні норми поведінки, порушення яких утворює факт порушення Присяги. Під порушення Присяги працівника поліції слід розуміти скоєння працівником поліції проступку (вчинку) проти інтересів служби, який суперечить покладеним на нього обов`язкам, підриває довіру до нього як носія влади, що призводить до приниження авторитету поліції та унеможливлює подальше виконання ним своїх обов`язків.

У контексті викладеного колегія суддів зазначає, що позивачем за наведених обставин вчинені дії, які не сумісні з вимогами, що пред`являються до професійних та моральних якостей поліцейського, підривають довіру до нього, як до носія влади, що безсумнівно, принижує високе звання поліцейського, яке мав позивач, викликає сумнів у високих моральних якостях і самосвідомості його як поліцейського.

Зважаючи на встановлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини щодо скоєного позивачем дисциплінарного проступку, колегія суддів вважає доведеним висновок дисциплінарної комісії про вчинення позивачем дисциплінарного проступку, який виразився в порушенні вимог підпунктів 1, 2 частини 18 Закону № 580-VIII, підпунктів 1, 2, 3, 6, 7, 8 частини 3 статті 1 розділу І Дисциплінарного статуту, абзаців 2, 7, 8, 9, 11 пункту 1 розділу ІІ, абзацу 2 пункту 2, абзаців 1, 2 пункту 3, пункту 4 розділу IV Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09.11.2016 № 1179, Присяги поліцейського та підпунктів 1, 2, 6, 7, 14, 15, 16, 18, 22 розділу ІІ посадової інструкції поліцейського з реагування патрульної поліції СПД № 2 ВП № 2 Полтавського РУП ГУНП, яка затверджена наказом відділу поліції № 2 Полтавського РУП ГУНП від 29.07.2024 № 294, що свідчить про недотримання позивачем службової дисципліни.

Щодо правомірності застосування до позивача такого виду дисциплінарного стягнення, як звільнення зі служби відповідно до пункту 6 частини 1 статті 77 Закону України “Про Національну поліцію”, колегія суддів враховує наступне.

Положеннями пункту 6 частини 1 статті 77 Закону № 580-VIII передбачено, що поліцейський звільняється зі служби в поліції, а служба в поліції припиняється у зв`язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України.

За приписами частини восьмої статті 19 Дисциплінарного статуту під час визначення виду стягнення керівник враховує характер проступку, обставини, за яких він був вчинений, особу порушника, ступінь його вини, обставини, що пом`якшують або обтяжують відповідальність, попередню поведінку поліцейського, його ставлення до служби.

За результатами проведеного службового розслідування, відповідач дійшов висновку, що за вчинення дисциплінарного проступку позивача слід застосувати дисциплінарне стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.

Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень на відповідність встановленим частиною другою статті 2 КАС України критеріям, не втручається у вільний розсуд суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за такими критеріями.

При цьому, колегією суддів взято до уваги правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 10.09.2020 у справі №360/4790/19, відповідно до якого питання обрання виду стягнення за дисциплінарний проступок перебуває у площині дискреційних повноважень суб`єкта його накладення, але при цьому необхідно враховувати певні обставини. Суд здійснює правову оцінку рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень за критеріями частини другої статті 2 КАС України, які є межею для дискреційних повноважень останніх. Правова оцінка правильності та обґрунтованості рішення про притягнення до дисциплінарної відповідальності повинна перевірятися судами насамперед у тому, чи таке рішення прийнято у межах повноважень, у порядку та спосіб, встановлені Конституцією та законами України, чи дійсно у діях особи є встановлені законом підстави для застосування дисциплінарного стягнення, чи є застосований вид стягнення пропорційним (співмірним) із учиненим особою діянням.

Згідно з висновком Верховного Суду, викладеним в постанові від 20.12.2019 у справі № 804/2054/17, застосування дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби є крайнім заходом дисциплінарного впливу, проте здійснюється на розсуд уповноваженої особи з урахуванням певних обставин та не потребує наведення неможливості застосування інших видів дисциплінарних стягнень.

Колегія суддів враховує, що у висновку службового розслідування відповідачем проведено вивчення наявності обставин, що обтяжують або пом`якшують відповідальність ОСОБА_1 , зокрема, враховано наявність заохочення (відзнака Національної поліції України – медаль «10 років сумлінної служби»), службову характеристику, наявність дисциплінарних стягнень за час служби в поліції (три, діючі відсутні), а також надано змістовну оцінку діям позивача 27.07.2025, що свідчить про дотримання ГУНП в Полтавській області приписів статті 19 Дисциплінарного статуту при накладення на позивача дисциплінарного стягнення.

Оскільки доводи позивача, які покладені в основу позову та апеляційної скарги, визнано безпідставними, а суд апеляційної інстанції не встановив істотних процедурних порушень з боку відповідача під час проведення службового розслідування та видання наказів про притягнення до дисциплінарної відповідальності та звільнення позивача, при прийнятті яких відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлений законом, добросовісно та розсудливо, з урахуванням всіх обставин справи, колегія суддів вважає співмірним обраний вид дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції ОСОБА_1 та погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправним та скасування наказу Головного управління Національної поліції в Полтавській області від 15.10.2025 № 640 о/с.

З огляду на правомірність накладеного на позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення з займаної посади у зв`язку із наявністю факту вчиненого ним діяння, відсутні підстави для поновлення позивача на службі в органах Національної поліції та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що також зумовлює відмову у задоволенні цієї частини позову.

Така правова позиція узгоджується з висновком Верховного Суду, який викладений у постановах від 28 листопада 2019 року у справі № 120/860/19а та від 04 грудня 2019 року у справі № 824/355/17-а.

Щодо доводів апеляційної скарги про безпідставний розгляд цієї справи у порядку письмового провадження, що унеможливило допит свідків у судовому засіданні колегія суддів зазначає наступне.

Так, за приписами пункту 10 частини першої статті 4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до частини 1 статті 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Згідно з частиною 9 статті 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з`явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.

За приписами частини 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегією суддів встановлено, що ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 04.11.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі № 440/14907/25 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу.

Вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження.

Призначено підготовче судове засідання на 11 год 20 хв 03 грудня 2025 року в приміщенні Полтавського окружного адміністративного суду за адресою: 36039, м. Полтава, вул. Пушкарівська, 9/26.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 14.01.2026 по справі № 440/14907/25 закрито підготовче провадження у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Полтавській області про визнання протиправним та скасування наказу.

Призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні на 10 год 20 хв 25 лютого 2026 року в приміщенні Полтавського окружного адміністративного суду за адресою: 36039, м. Полтава, вул. Пушкарівська, 9/26.

24.02.2026 позивачем за допомогою засобів підсистеми ЄСІТС «Електронний суд» подано до Полтавського окружного адміністративного суду клопотання про відкладення розгляду справи, у зв`язку з неможливістю прибуття у судове засідання адвоката Ковжоги О.І.

Відповідно до довідки Полтавського окружного адміністративного суду від 25.02.2026 по справі № 440/14907/25, у зв`язку з неявкою представників сторін у судове засідання та задоволенням клопотання представника позивача, судове засідання було відкладено на 20.04.2026 о 10 год 40 хв.

Судову повістку про виклик у судове засідання позивач отримав засобами поштового зв`язку 28.02.2026, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення (а. с. 121).

17.04.2026 до канцелярії Полтавського окружного адміністративного суду надійшло клопотання представника позивача про відкладення розгляду справи, у зв`язку з перебуванням адвоката Ковжоги О. І. у іншому судовому засіданні.

Відповідно до довідки Полтавського окружного адміністративного суду від 20.04.2026 по справі № 440/14907/25, у зв`язку з неявкою представників сторін у судове засідання та задоволенням клопотання представника позивача, судове засідання було відкладено на 06.05.2026 о 11 год 20 хв.

Судову повістку ОСОБА_1 отримав особисто у суді першої інстанції 20.04.2026, що підтверджується відповідною розпискою (а. с. 125).

Відповідно до довідки Полтавського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 по справі № 440/14907/25 представники сторін до суду не з`явилися.

У зв`язку з неявкою у судове засідання належним чином повідомлених учасників справи та за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, відповідно до частини 9 статті 205 КАС України суд вирішив розглядати справу у порядку письмового провадження.

Фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів не здійснювалося відповідно до приписів частини 4 статті 229 КАС України.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 06.05.2026 по справі №440/14907/25 відмовлено у задоволенні клопотання представника позивача про виклик свідків.

З огляду на неявку у судове засідання належним чином повідомлених учасників справи та за відсутності потреби заслухати свідка чи експерта, колегія суддів вважає, що розгляд справи № 440/14907/25 у письмовому провадженні 06.05.2026 не є порушенням процедури розгляду цієї справи, встановленої КАС України.

Вирішення питання про задоволення або відмову у задоволенні клопотання учасника справи про виклик та допит свідків є правом, а не обов`язком суду, яке було реалізовано судом першої інстанції шляхом прийняття відповідної ухвали від 06.05.2026 по справі № 440/14907/25.

При цьому, колегія суддів враховує, що пояснення свідків ( ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_4 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ), яких позивач просив допитати у суді, наявні у матеріалах службового розслідування, водночас ОСОБА_1 не зазначено, які нові істотні обставини вищевказані особи могли повідомити суду.

Відтак, наведені позивачем аргументи не свідчать про порушення судом першої інстанції норм процесуального права та не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право: залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Зважаючи на результат апеляційного розгляду справи, судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 по справі № 440/14907/25 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій