Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №520/7345/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 р. Справа № 520/7345/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Чалого І.С.,

Суддів: Подобайло З.Г. , Семененко М.О. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Офісу Генерального прокурора на рішення Харківського окружного адміністративного суду (головуючий суддя І інстанції Шляхова О.М.) від 02.07.2026 по справі № 520/7345/26

за позовом ОСОБА_1

до Офісу Генерального прокурора

про визнання протиправною відмову та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із позовною заявою, в якій просив:

визнати протиправною відмову Офісу Генерального прокурора, викладену у листі від 19.02.2026 № 30/3-223ВИХ-26, а також у відповіді від 11.03.2026 № 30/3-23156ВИХ-26 (30/3-31353-26), у наданні публічної інформації за запитом позивача.

зобов`язати Офіс Генерального прокурора надати публічну інформацію, а саме: копії наказів Генерального прокурора про призначення на посади керівників обласних прокуратур та прирівняних до них посад; копії документів, що містять відомості про дату (рік) народження осіб, призначених на зазначені посади, із можливістю знеособлення інших персональних даних, що не стосуються предмета запиту.В обґрунтування позовних вимог зазначив, що відмова Офісу Генерального прокурора, викладена у відповідях від 19.02.2026 № 30/3-223ВИХ-26 та від 11.03.2026 № 30/3-23156ВИХ-26 суперечить статтям 1, 5, 6, 22 Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 по справі № 520/7345/26 позовні вимоги задоволено частково.

Визнано протиправною відмову Офісу Генерального прокурора, викладену у листі від 19.02.2026 №30/3-223ВИХ-26, а також у відповіді від 11.03.2026 № 30/3-23156ВИХ-26 (30/3-31353-26), у наданні публічної інформації за запитом позивача.

Зобов`язано Офіс Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) повторно розглянути запит ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про надання публічної інформації від 13.02.2026, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Відповідач не погодився з рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права з підстав, викладених в апеляційній скарзі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги посилається на те, що суд першої інстанції, визначаючи обсяг обов`язків відповідача щодо надання запитуваної інформації, не встановив, чи перебуває така інформація у розпорядженні відповідача саме в тому вигляді та обсязі, в якому її вимагає позивач, чи потребує її надання додаткового опрацювання, систематизації або створення нової інформації, а також чи не призведе виконання такого обов`язку до розкриття персональних даних інших осіб без належної правової підстави. Зазначає, що висновок суду про відповідність запиту встановленим законом вимогам зроблено без належного врахування його фактичного змісту, обсягу запитуваних відомостей та способу їх формування, а тому такий висновок не відповідає встановленим у справі обставинам і ґрунтується на неповному дослідженні предмета спору. Вказує, що на запит позивача в установлений Законом № 2939-VI строк 19.02.2026 за № 30/3-223вих-26 надано обґрунтовану відповідь, у якій позивачу повідомлено, що для надання інформації стосовно осіб, призначених на посади керівників обласних прокуратур та дат їх народження, необхідно проведення пошуку, аналізу та виокремлення значної кількості документів по кожній області окремо, а також здійснення відбору, розподілу та знеособлення даних.

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягає на законності рішення суду першої інстанції, просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення..

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Сторони про розгляд справи в порядку письмового провадження повідомлені належним чином.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду першої інстанції, дослідивши доводи апеляційної скарги та відзив на неї, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що позивач 13.02.2026 (вх. № 208-26) звернувся до Офісу Генерального прокурора із запитом на отримання публічної інформації, в якому останній просив надати копії документів (наказів про призначення) та інформацію про керівників обласних прокуратур із зазначенням їх дати народження.

На вказаний запит, 19.02.2026 за № 30/3-223вих-26 відповідачем надано відповідь, у якій позивачу повідомлено, що для надання інформації стосовно осіб, призначених на посади керівників обласних прокуратур та дат їх народження, необхідно проведення пошуку, аналізу та виокремлення значної кількості документів по кожній області окремо, а також здійснити відбір, розподіл та знеособлення даних.

У подальшому, 24.02.2026, позивач відповідно до статті 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» оскаржив зазначену відповідь до керівництва Офісу Генерального прокурора.

За результатами розгляду скарги позивачем отримано відповідь Офісу Генерального прокурора від 11.03.2026 № 30/3-23156ВИХ-26 (30/3-31353-26), якою відмовлено у її задоволенні.

Не погоджуючись із зазначеним, позивач звернувся до суду першої інстанції із вказаними вище позовними вимогами.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції дійшов висновку, що відмова відповідача, викладена у відповідях від 19.02.2026 № 30/3-223ВИХ-26 та від 11.03.2026 № 30/3-23156ВИХ-26 є не обґрунтованою та не відповідає вимогам законодавства.

Обираючи належний спосіб захисту прав позивача, виходячи із встановлених судом обставин, керуючись ч. 2 ст. 9, абз. 2 ч. 4 ст. 245 КАС України, для ефективного захисту прав та інтересів позивача у спірних публічно-правових відносинах, суд вважав за необхідне зобов`язати Офіс Генерального прокурора повторно розглянути запит ОСОБА_1 про надання публічної інформації від 13.02.2026, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам з урахуванням доводів сторін та висновків суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 34 Конституції України передбачено, що кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.

Згідно із приписами ст. 40 Конституції України усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов`язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації регламентовано положеннями Закону України “Про інформацію” (далі – Закон № 2657-XII).

У відповідності до ст. 5 Закону № 2657-XII кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.

Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.

Частиною 2 статті 7 вказаного Закону передбачено, що ніхто не може обмежувати права особи у виборі форм і джерел одержання інформації, за винятком випадків, передбачених законом.

Суб`єкт інформаційних відносин може вимагати усунення будь-яких порушень його права на інформацію.

За приписами ст. 20 Закону № 2657-XII за порядком доступу інформація поділяється на відкриту інформацію та інформацію з обмеженим доступом.

Будь-яка інформація є відкритою, крім тієї, що віднесена законом до інформації з обмеженим доступом.

Згідно із ч. 1 ст. 21 Закону № 2657-XII інформацією з обмеженим доступом є конфіденційна, таємна та службова інформація.

Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації та інформації, що становить суспільний інтерес, регламентовано приписами Закону України «Про доступ до публічної інформації» (далі – Закон № 2939-VI).

Як передбачено у ч. 1 ст. 1 Закону № 2939-VI, публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб`єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.

Положеннями п. 1 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону встановлено, що право на доступ до публічної інформації гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2939-VI доступ до інформації забезпечується, зокрема, шляхом надання інформації за запитами на інформацію.

За правилами ст. 12 Закону № 2939-VI суб`єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації є: 1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об`єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб`єктів владних повноважень; 2) розпорядники інформації - суб`єкти, визначені у статті 13 цього Закону; 3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.

Згідно із п. 1 ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VI розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб`єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб`єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов`язковими для виконання.

Одним із обов`язків розпорядників інформації відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 14 Закону № 2939-VI є обов`язок надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об`єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.

За правилами ч. 1 ст. 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію – це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.

Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту (ч. 2 ст. 19 Закону № 2939-VI).

У відповідності до ч. 5 ст. 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію має містити: 1) ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку, якщо такий є; 2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо; 3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.

З матеріалів справи судом встановлено, що 13.02.2026 ОСОБА_1 до Офісу Генерального прокурора засобами електронного зв`язку направлений запит на отримання публічної інформації, в якому заявник просив надати публічну інформацію, а саме:

копії наказів Генерального прокурора про призначення на посади керівників обласних прокуратур та прирівняних до них посад;

копії документів, у яких зазначено дату (рік) народження осіб, призначених на зазначені посади, із можливістю знеособлення інших персональних даних, що не стосуються предмета запиту.

Зазначений запит містить ім`я (найменування) запитувача, поштову адресу та адресу електронної пошти, а також номер засобу зв`язку (номер телефону заявника). У наданому запиті міститься опис обставин та посилання на нормативні акти, зазначена мета отримання запиту та вказано вид документів, щодо яких зроблено запит. Також вказаний запит містить дату його подання та був підписаний заявником, що відповідачем не заперечувалося.

Отже, за формою змістом поданий запит відповідає вимогам, які визначені ст. 19 Закону № 2939-VI.

За приписами ч. ч. 1, 4 ст. 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

У разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно з ч. 1 ст. 22 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має право відмовити в задоволенні запиту в таких випадках: 1) розпорядник інформації не володіє і не зобов`язаний відповідно до його компетенції, передбаченої законодавством, володіти інформацією, щодо якої зроблено запит; 2) інформація, що запитується, належить до категорії інформації з обмеженим доступом відповідно до частини другої статті 6 цього Закону; 3) особа, яка подала запит на інформацію, не оплатила передбачені статтею 21 цього Закону фактичні витрати, пов`язані з копіюванням або друком; 4) не дотримано вимог до запиту на інформацію, передбачених частиною п`ятою статті 19 цього Закону.

Відповідь розпорядника інформації про те, що інформація може бути одержана запитувачем із загальнодоступних джерел, або відповідь не по суті запиту вважається неправомірною відмовою в наданні інформації (ч. 2 ст. 22 Закону № 2939-VI).

За приписами ч.ч. 4, 5 ст. 22 Закону № 2939-VI визначено, що у відмові в задоволенні запиту на інформацію має бути зазначено: 1) прізвище, ім`я, по батькові та посаду особи, відповідальної за розгляд запиту розпорядником інформації; 2) дату відмови; 3) мотивовану підставу відмови; 4) порядок оскарження відмови; 5) підпис.

Відмова в задоволенні запиту на інформацію надається в письмовій формі.

З матеріалів справи судом встановлено, що на запит позивача від 13.02.2026 Офісом Генерального прокурора надано відповідь від 19.02.2026 № 30/3-223ВИХ-26, в якій зазначено, що для надання запитуваної інформації стосовно осіб, призначених на посади керівників обласних прокуратур, необхідно провести аналіз значної кількості документів по кожній області окремо, а також, здійснити відбір, розподіл та знеособлення значного обсягу даних. Також заявника повідомлено, що запитувана інформація не відповідає критеріям «відображеності та задокументованості», тому її створення за запитуваними критеріями призведе до невиправданого навантаження, вимагатиме надмірних зусиль, часу та ресурсів для збору, аналізу або створення нових даних. У зв`язку з чим надати запитувану інформацію в порядку Закону України «Про доступ до публічної інформації» не видається за можливе.

Положеннями ст. 23 Закону № 2939-VI передбачено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду.

Запитувач має право оскаржити: 1) відмову в задоволенні запиту на інформацію; 2) відстрочку задоволення запиту на інформацію; 3) ненадання відповіді на запит на інформацію; 4) надання недостовірної або неповної інформації; 5) несвоєчасне надання інформації; 6) невиконання розпорядниками обов`язку оприлюднювати інформацію відповідно до статті 15 цього Закону; 7) інші рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації, що порушили законні права та інтереси запитувача.

З матеріалів справи судом встановлено, що 24.02.2026 ОСОБА_1 подано на ім`я заступника Генерального прокурора Крима М.Ю. скаргу відповідно до ст. 23 Закону України «Про доступ до публічної інформації» на відповідь на протиправну відмову в наданні публічної інформації, в якій заявник просив визнати відмову у наданні інформації, викладену у листі від 19.02.2026 № 30/3-223ВИХ-26, протиправною та зобов`язати надати запитувану інформацію у повному обсязі.

На скаргу позивача Офісом Генерального прокурора надано відповідь від 11.03.2023 № 30/3-31353-26, в якій заявника повідомлено про те, що запит розглянуто із дотриманням приписів Закону України «Про доступ до публічної інформації».

Надаючи оцінку обставинам цієї справи, колегія суддів зазначає, що розпорядники інформації в межах встановленого Законом строку зобов`язані надавати та оприлюднювати публічну інформацію, зокрема, за запитами на інформацію, незалежно від того, чи стосується ця інформація запитувача інформації особисто.

Верховний Суд у постанові від 02.04.2020 у справі № 9901/22/20, аналізуючи норми Закону України «Про доступ до публічної інформації», зазначив, що розпорядник публічної інформації може (і має своїм обов`язком) надати тільки ту публічну інформацію, яку він, з огляду на свій правовий статус, створив та яка певним чином задокументована/відображена на матеріальних носіях інформації і якою він (розпорядник) володіє.

Тобто, розпорядник може надати ту інформацію, яка вже існує і заздалегідь зафіксована на будь-яких носіях. Вжиття заходів для того, щоб створити інформацію, якої у володінні розпорядника немає, але щодо якої подано інформаційний запит, не охоплюється поняттям доступу до публічної інформації, а тому не покладає на розпорядника (додаткових) зобов`язань та/або відповідальності за надання/ненадання запитувачу такої інформації.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року у справі № 9901/925/18.

Як було правильно встановлено судом першої інстанції, на запит позивача від 13.02.2026 відповідачем 19.02.2026 за № 30/3-223вих-26 надано відповідь, у якій позивачу повідомлено, що для надання інформації стосовно осіб, призначених на посади керівників обласних прокуратур та дат їх народження, необхідно проведення пошуку, аналізу та виокремлення значної кількості документів по кожній області окремо, а також здійснити відбір, розподіл та знеособлення даних. Також у відповіді зазначалося, що запитувана інформація не відповідає критеріям «відображеності та задокументованості», тому її створення за запитуваними критеріями призведе до невиправданого навантаження, вимагатиме надмірних зусиль, часу та ресурсів для збору, аналізу або створення нових даних.

Разом з тим, як вказувалося вище, приписами ч. 1 ст. 22 Закону № 2939-VI встановлено виключні випадки надання відмови в задоволенні запиту на інформацію та їх перелік є вичерпним та розширеному і довільному тлумаченню не підлягає.

Дослідивши зміст відповіді від 19.02.2026 (яка надавалася на запит про доступ до публічної інформації) та відповіді від 11.03.2026 (яка надавалася на скаргу позивача), суд зазначає, що відповідачем не зазначено мотивованих підстав відмови в задоволенні запиту позивача на доступ до публічної інформації, як це передбачено ч. 1 ст. 22 Закону № 2939-VI, оскільки в зазначених документах не міститься посилання на жодну конкретну/ні підставу/ви, які визначені цією нормою.

В свою чергу, відповідач фактично обмежився повідомленням позивача про те, що надання зазначеної інформації потребує пошуку, відбору, аналізу та знеособлення значної кількості документів, що, на його думку, фактично призведе до створення нової інформації, яка не є публічною.

Разом з тим, як правильно зазначив суд першої інстанції, такі підстави відмови не визначені у ч. 1 ст. 22 Закону № 2939-VI серед переліку вичерпних підстав для надання відмови у задоволенні запиту. Крім того, відповідачем також не враховано, що у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження і про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п`яти робочих днів з дня отримання запиту.

Що стосується посилання апелянта на те, що в Офісі Генерального прокурора не передбачено окремої номенклатурної справи, яка б містила всі накази про призначення керівників обласних прокуратур, а тому відсутній готовий сформований масив таких документів. В апеляційній скарзі прямо зазначається, що факт існування окремих наказів не означає існування окремого сформованого масиву всіх таких наказів, колегія суддів зазначає, що за змістом запиту від 13.02.2023 заявник і не просив Офіс Генерального прокурора створити окрему номенклатурну справу, реєстр, таблицю, рейтинг чи інший узагальнений інформаційний продукт, а просив надати копії вже існуючих документів певного виду.

Що стосується посилання апелянта на висновки, які викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 990/11/24, колегія суддів зазначає, що обставини цієї справи не є подібними обставинам, які є предметом спору в рамках справи № 520/7345/26, оскільки у справі № 990/11/24 позивач вимагав зобов`язати Президента України повторно розглянути інформаційний запит та надати прізвища і посади « 5– 6 менеджерів», про яких Президент України згадав під час підсумкової пресконференції 19.12.2023, тобто джерелом запиту було усне висловлювання Президента України, а запитувач фактично просив встановити, кого саме Президент мав на увазі, вживаючи відповідне формулювання. У цій справі також не був визначений конкретний документ, в якому вже зафіксований перелік цих осіб, а необхідність надати відповідь залежала від встановлення змісту усного висловлювання.

В свою чергу, предметом ОСОБА_1 є конкретний вид офіційних документів, які вже були створені самим органом прокуратури у процесі виконання визначених законом повноважень.

Що стосується посилання апелянта на висновки, які викладені в постанова Великої Палати Верховного Суду від 02.04.2026 у справі № 240/12897/25, колегія суддів зазначає, що правовідносини у цій справі також не є подібними тим, які склалися в рамках справи № 520/7345/26, оскільки у справі № 240/12897/25 запитувач просив надати скан-копії законодавчих актів, які встановлюють обмеження або заборони для громадян України щодо перетину державного кордону, що свідчить про те, що для виконання такого запиту розпоряднику потрібно було не просто знайти певний вид документа, а провести правовий аналіз значного масиву нормативно-правових актів, встановити їх регуляторний зміст, визначити, які саме норми можна кваліфікувати як такі, що встановлюють обмеження або заборони щодо перетину кордону, та на підставі такого аналізу сформувати нову добірку, в той час як у справі № 520/7345/26 позивач просив надати копії вже створених документів конкретного виду – наказів про призначення керівників обласних прокуратур.

Щодо посилання апелянта на те, що частина особових справ у зв`язку зі звільненням, переведенням або призначенням прокурорів на інші посади була передана до обласних прокуратур і тому не перебуває у фактичному розпорядженні Офісу Генерального прокурора, колегія суддів зазначає, що ці обставини не були підставою для відмови в наданні відповіді на запит про доступ до публічної інформації.

Що стосується доводів апелянта про те, що дата народження є персональними даними та сама по собі не характеризує здійснення відповідною особою посадових чи службових повноважень, колегія суддів зазначає, що сам по собі факт того, що певна інформація є персональними даними, ще не означає автоматичної можливості повністю відмовити у наданні документа, в якому вона міститься.

Аналіз приписів Закону № 2939-VI свідчить про те, що доступу підлягає інформація, а не документ, тобто якщо документ містить інформацію з обмеженим доступом, повинна бути надана та його частина, доступ до якої не обмежений.

Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 5 Закону України «Про захист персональних даних» визначено, що не є конфіденційними персональні дані, які стосуються здійснення особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, її посадових або службових повноважень.

При цьому, питання про те, чи підлягає конкретно дата або лише рік народження відповідних осіб наданню у цьому контексті, має бути вирішене розпорядником із застосуванням установленої законом процедури обмеження доступу, а не шляхом відмови у наданні доступу до публічної інформації.

На підставі наведених вище обставин колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що відмова відповідача, викладена у відповідях від 19.02.2026 № 30/3-223ВИХ-26 та від 11.03.2026 № 30/3-23156ВИХ-26 є не обґрунтованою, а тому позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнано протиправною відмови Офісу Генерального прокурора, викладену у листі від 19.02.2026 №30/3-223ВИХ-26, а також у відповіді від 11.03.2026 № 30/3-23156ВИХ-26 (30/3-31353-26), у наданні публічної інформації за запитом позивача та зобов`язання Офісу Генерального прокурора (код ЄДРПОУ 00034051) повторно розглянути запит ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) про надання публічної інформації від 13.02.2026, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Оскільки доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Відповідно до п. 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Hirvisaari v. Finland" від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.

При прийнятті судового рішення у цій справі, суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки інших аргументів учасників справи), сформовану, зокрема у справах Салов проти України (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), Проніна проти України (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та Серявін та інші проти України (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

Пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень визначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Із врахуванням такого підходу Європейського суду з прав людини до оцінки аргументів сторін, суд апеляційної інстанції вважає, що ключові аргументи сторін отримали достатню оцінку.

Інші доводи і заперечення сторін на висновки суду апеляційної інстанції не впливають.

Зважаючи на результати апеляційного перегляду оскарженого судового рішення та положення статті 139 КАС України, у справі відсутні підстави для зміни розподілу судових витрат зі сплати судового збору.

Враховуючи те, що справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України, відповідно до вимог ст. 327, ч. 1 ст. 329 КАС України.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326, 327 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Офісу Генерального прокурора залишити без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 02.07.2026 по справі № 520/7345/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя (підпис)І.С. Чалий

Судді(підпис) (підпис) З.Г. Подобайло М.О. Семененко