Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №592/12341/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 р.Справа № 592/12341/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,

за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційними скаргами ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 07.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Бичков І.Г., вул. Першотравнева, 12, м. Суми, Сумська, 40009, повний текст складено 17.08.26 року по справі № 592/12341/26

за позовом ОСОБА_1

до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

про визнання протиправною та скасування постанови,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Ковпаківського районного суду м. Суми з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту – ІНФОРМАЦІЯ_2 , перший відповідач), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту – ІНФОРМАЦІЯ_2 , другий відповідач), в якому просив суд:

- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення № Х06/25-196 від 27.06.2025, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн.

В обґрунтування позовних вимог послався на протиправність винесеної першим відповідачем постанови № Х06/25-196 від 27.06.2025 про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за частиною 3 статті 210-1 КУпАП, оскільки оскаржувана постанова всупереч пункту 23 Порядку організації та ведення військового обліку призовників, військовозобов`язаних та резервістів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 р. № 1487 (далі – Порядок № 1487) не містить відомостей, які саме облікові дані військовозобов`язаного не було оновлено ОСОБА_1 і які саме з таких даних неможливо отримати шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами.

Крім того, у порушення вимог статті 283 КУпАП оскаржувана постанова не містить жодної інформації про обставини вчиненого правопорушення, зібрані під час розгляду справи докази, на підставі яких уповноважена особа дійшла висновку про винуватість позивача у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, що не може вважатись обґрунтованим.

Додатково зауважив, що зазначений на відтиску печатки код ЄДРПОУ 07695365 у оскаржуваній постанові належить ІНФОРМАЦІЯ_3 , а виносив її ІНФОРМАЦІЯ_4 , який не має на це повноважень.

Рішенням Ковпаківського районного суду м. Суми від 07.08.2026 по справі № 592/12341/26 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративне стягнення № Х 06/25-196 від 27.06.2025, що передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, задоволено частково.

Скасовано постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 підполковника ОСОБА_2 про накладення адміністративного стягнення № Х 06/25-196 від 27.06.2025 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 .

Закрито справу про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, щодо ОСОБА_1 на підставі п. 3 ч. 3 ст. 286 КАС України.

Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 сплачений ним судовий збір в розмірі 665,60 грн.

Другий відповідач, не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 07.08.2026 у справі № 592/12341/26 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення № Х 06/25-196 від 27.06.2025 відмовити повністю, або залишити позовну заяву без розгляду на підставі ч. 3 ст. 123 КАС України у зв`язку з пропуском позивачем строку звернення до суду.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що судом першої інстанції протиправно не надано оцінки доводам відповідачів щодо пропуску позивачем строку звернення до суду, що є самостійною та достатньою підставою для залишення позову без розгляду. Так, зокрема, оскаржувана постанова про накладення адміністративного стягнення № Х06/25-196 була винесена 27.06.2025, однак із адміністративним позовом до суду ОСОБА_1 звернувся лише 20.07.2026, тобто зі значним пропуском встановленого законом десятиденного строку звернення до суду, без подання клопотання про його поновлення та без наведення поважних причин такого пропуску. Проте, у оскаржуваному рішенні суд першої інстанції взагалі не навів жодних мотивів щодо цього доводу відповідачів, не дав йому оцінки та не застосував наслідки, передбачені частиною 3 статті 123 КАС України, що свідчить про неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, та є самостійною підставою для скасування рішення.

По суті спірних правовідносин вказував, що висновок суду першої інстанції про відсутність в матеріалах справи доказів, які підтверджують вчинення позивачем адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП є таким, що не відповідає дійсності, оскільки долучені до них матеріалів адміністративної справи № Х06/25-196 докази (протокол про адміністративне правопорушення від 17.06.2025, довідка про доставлення позивача до ТЦК та СП працівником поліції, розписка про особисте отримання позивачем повістки з його особистим підписом, копія облікової картки позивача, пояснення свідків ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ), у своїй сукупності підтверджують, що ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про необхідність з`явитися 17.11.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_6 для уточнення облікових даних, за викликом не з`явився та про поважні причини неявки не повідомив.

Також, оскаржувана постанова містить відомості про особу, яка притягається до відповідальності, дату, час і місце вчинення правопорушення, а також нормативний акт, яким передбачена відповідальність (абз. 2 ч. 1 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», ч. 3 ст. 210-1 КУпАП), тобто відповідає вимогам статті 283 КУпАП. Відсутність у тексті самої постанови детального переліку і опису кожного долученого до справи доказу не є підставою вважати правопорушення недоведеним, оскільки такі докази містяться в матеріалах адміністративної справи, які досліджувались при винесенні постанови і які були надані суду разом із відзивами відповідачів.

У свою чергу, відсутність підпису позивача у протоколі не є підставою для висновку про недоведеність правопорушення.

Звернув увагу, що реорганізація найменування ІНФОРМАЦІЯ_7 в ІНФОРМАЦІЯ_8 відбулась без зміни юридичної особи, її коду ЄДРПОУ та місцезнаходження, а тому твердження про відсутність повноважень є безпідставним.

Перший відповідач також не погодився із рішенням суду першої інстанції та подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на його незаконність та необґрунтованість просив суд апеляційної інстанції скасувати рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 07 серпня 2026 року у справі № 591/12341/26 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Апеляційна скарга мотивована твердженнями про відсутність у діях ІНФОРМАЦІЯ_6 будь-яких ознак протиправності, оскільки 12.11.2024 позивачу особисто під підпис було вручено повістку, відповідно до якої його зобов`язано з`явитися о 09:00 год. 17.11.2024 у до ІНФОРМАЦІЯ_6 для уточнення військово-облікових даних, однак останній на вказану дату не прибув, порушивши вимоги Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі – Закон № 3543-XII), чим вчинив правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП.

Позивач у надісланому до апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу заперечував проти викладених у ній доводів, просив рішення суду першої інстанції залишити без змін, як законне та обґрунтоване.

Вкотре наголосив, що зазначений на відтиску печатки код ЄДРПОУ 07695365 у оскаржуваній постанові належить ІНФОРМАЦІЯ_3 , а виносив постанову ІНФОРМАЦІЯ_4 , який не має на це повноважень.

Крім того, всупереч пункту 40 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 р. № 560 (далі – Порядок № 560), перший відповідач не здійснював фото- і відеофіксацію із застосуванням технічних приладів та засобів фото- та відеофіксації вручення позивачу повістки.

Просив поновити строк для подання відзиву на апеляційну скаргу з огляду на його пропуск з поважних причин (перебування на військовій службі).

Інші доводи аналогічні викладеним у позовній заяві.

Другий відповідач надав відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій зазначив, що сам по собі статус військовослужбовця не унеможливлює вчинення процесуальних дій: документи до суду можна подати поштою, на офіційну електронну адресу суду або через представника (ст. 55 КАС України). Жодних доказів того, що позивач був позбавлений такої можливості протягом усього строку, встановленого судом, до відзиву не додано. Крім того, у відзиві не вказано, коли саме позивач отримав копію апеляційної скарги і чому відзив поданий лише 30.09.2026.

Наголосив, що у відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 жодним чином не пояснює причин пропуску строку звернення до суду першої інстанції і не заявляє про його поновлення (клопотання стосується лише строку на подання відзиву на апеляційну скаргу). Отже, за відсутності заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом застосуванню підлягає частина 3 статті 123 КАС України, а позовна заява має бути залишена без розгляду. Вже ця обставина є достатньою підставою для скасування оскаржуваного рішення.

Вважав, що посилання на те, що код ЄДРПОУ НОМЕР_1 належить ІНФОРМАЦІЯ_3 , не свідчить про відсутність повноважень у першого відповідача. Зміна найменування військового комісаріату на ТЦК та СП відбулася без зміни юридичної особи, її коду ЄДРПОУ та місцезнаходження.

Зазначив, що відеозапис процесу вручення повістки є додатковим засобом фіксації, а не єдиним допустимим доказом. У матеріалах справи № Х06/25-196 наявна розписка про особисте отримання позивачем повістки з його підписом, що у сукупності з іншими доказами (довідка про доставлення, пояснення свідків, облікова картка) підтверджує належне оповіщення про виклик на 17.11.2024.

Сторони про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином шляхом розміщення на веб-порталі "Судова влада" повідомлення про виклик у судове засідання.

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційні скарги підлягають частковому задоволенню з огляду на наступне.

Судом першої інстанції встановлено, що 27.06.2025 начальником ІНФОРМАЦІЯ_6 підполковником ОСОБА_2 була винесена постанова № Х06/25-196 про накладення адміністративного стягнення на ОСОБА_1 , відповідно до якої 17.06.2025 о 07:20 ОСОБА_1 під час дії особливого періоду (правового режиму воєнного стану), будучи належним чином оповіщеним про необхідність явки 17.11.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою: АДРЕСА_2 , для уточнення своїх персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів (територіального центру комплектування та соціальної підтримки) на 09:00, шляхом особистого вручення повістки № б/н під підпис (акт відмови від підпису) у визначені дату, час та місце не прибув, про поважність причин неявки, передбачених пунктом 23 Порядку проведення призову громадян на військову службу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 № 560, у встановленому порядку не сповістив. Своїми діями ОСОБА_1 порушив вимоги абзацу 2 частини 1 статті 22 Закону України від 21.10.1993 № 3543-ХІІ “Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію” , чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Враховуючи те, що ОСОБА_1 вчинив(ла) адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП, а також обставини, передбачені частиною 2 статті 33 та статтями 34, 35 КУпАП, зокрема, не визнає свою вину, при цьому документально не підтверджено поважність причин неприбуття з моменту оголошеної Указом Президента України загальної мобілізації від 24.02.2022 № 69/2022 “Про загальну мобілізацію” (а. с. 9,10), винесено постанову № Х 06/25-196 про накладення адміністративного стягнення.

Не погодившись із винесеною суб`єктом владних повноважень постановою, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про протиправність спірної постанови та наявність підстав для її скасування, оскільки матеріалами справи не підтверджений факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, а представники відповідачів, у свою чергу, не надали належних та допустимих доказів на підтвердження правомірності притягнення позивача до адміністративної відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене частиною 3 статті 210-1 КУпАП. Крім того, оскаржувана постанова не містить відомостей про обставини вчинення адміністративного правопорушення, з її змісту неможливо встановити, які саме дії вчинила або не вчинила (за наявності встановленого законодавством обов`язку вчинити) особа, щодо якої застосоване адміністративне стягнення.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що спірні правовідносини виникли між сторонами внаслідок притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності відповідно до частини 3 статті 210-1 КУпАП за вчинення правопорушення, яке полягало у неявці позивача під час дії особливого періоду (правового режиму воєнного стану) до ІНФОРМАЦІЯ_6 для уточнення своїх персональних даних та неповідомленні про поважність причин неявки, передбачених пунктом 3 Порядку № 560.

При цьому, спірним є також питання дотримання позивачем строку звернення до суду з цим позовом.

Так, другим відповідачем під час розгляду справи у суді першої інстанції було заявлено клопотання про залишення позову без розгляду з посиланням на пропуск позивачем строку звернення до суду.

Водночас, позивачем до позовної заяви було додано заяву про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, в обґрунтування якої зазначено, що оскаржувана постанова винесена за відсутності ОСОБА_1 , її копія останньому не надсилалась та відповідно не отримувалась, а відтак в нього відсутні будь-які порушення правил військового обліку.

У свою чергу, про існування штрафу позивач дізнався будучи мобілізованим до лав ЗСУ, після списання із зарплатного рахунку коштів. Саму ж копію оскаржуваної постанови було отримано лише 16.07.2026 у відповідь на адвокатський запит від 08.07.2026. До 16.07.2026 про існування штрафу позивач не знав, так як користується кнопковим телефоном, а тому додаток «Дія» у нього відсутній.

Заперечуючи проти доводів ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду з цим позовом, другий відповідач, в свою чергу, стверджував, що позивачу під час складення протоколу про адміністративне правопорушення було повідомлено про дату, час та місце розгляду адміністративної справи, однак ОСОБА_1 будучи належним чином оповіщений, проігнорував безпосередній розгляд адміністративної справи.

Надаючи оцінку поданій позивачем заяві про поновлення строку звернення до суду з цим позовом, колегія суддів керується таким.

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з частинами першою, другою статті 171 КАС України, суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи:

1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність;

2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником);

3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу;

4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності;

5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);

6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

За визначенням, наведеним у частині 6 статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

На виконання частини 1 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями160,161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

Відповідно до частин 1, 2, 3 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.

На виконання положень частин 1 та 2 статті 122 КАС України, позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Згідно з частиною 3 статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для вирішення питання про правильність застосування судом першої інстанції строку звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів особи необхідно з`ясувати, яким саме рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені права цієї особи, коли розпочався перебіг цього строку.

Так, предметом спору до даній справі є постанова про накладення адміністративного стягнення № Х06/25-196 від 27.06.2025, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 17000 грн.

Особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень щодо притягнення до адміністративної відповідальності визначені статтею 286 КАС України.

Частиною другою статті 286 КАС України передбачено, що позовну заяву щодо оскарження рішень суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності може бути подано протягом десяти днів з дня ухвалення відповідного рішення (постанови), а щодо рішень (постанов) у справі про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, - протягом десяти днів з дня вручення такого рішення (постанови).

Отже, чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.

Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Практика Європейського суду з прав людини також свідчить про те, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав (справа Стаббігс на інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії).

У пункті 45 рішення Європейського суду з прав людини "Перез де Рада Каванілес проти Іспанії" від 28.10.1998, зазначено про те, що процесуальні строки (строки позовної давності) є обов`язковими для дотримання; правила регулювання строків для подання скарги, безумовно, мають на меті забезпечення належного відправлення правосуддя і дотримання принципу юридичної визначеності; зацікавлені особи повинні розраховувати на те, що ці правила будуть застосовані.

У справі "Gradescolo S.R.L. проти Молдови" Суд послався на прецедентне право щодо дотримання вимог стосовно допустимості застосування процесуального закону, як важливого аспекту права на справедливий судовий розгляд. Роль позовної давності має велике значення під час інтерпретації преамбули конвенції, відповідна частини якої проголошує верховенство закону, що є обов`язком для країн, які підписали Конвенцію. Дотримання строку звернення є однією з умов реалізації права на позов і тісно пов`язано з реалізацією права на справедливий суд. Наявність такої умови запобігає зловживанням і погрозам звернення до суду. Її відсутність призводила б до постійного збереження стану невизначеності у правовідносинах.

Колегія суддів наголошує, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин у випадку, якщо вони стали спірними. У випадку пропуску строку звернення до суду, підставами для визнання поважними причин такого пропуску є лише наявність обставин, які є об`єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення відповідних дій та підтверджені належними доказами.

Водночас норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, що вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного строку звернення до суду. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи.

Для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об`єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв`язку з чим позивач має довести суду їхню наявність та непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків, а також принцип res judicata.

Причини пропуску строку звернення до адміністративного суду можуть бути визнані судом поважними лише якщо відповідні обставини виникли об`єктивно, незалежно від волі особи, безпосередньо унеможливлюють або ускладнюють можливість подання позову у визначений законом строк, виникли протягом строку, який пропущено та підтверджується належними і допустимими доказами.

Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

Питання ж поважності причин пропуску строку звернення до суду є оціночним та залежить від доказів, якими підтверджуються обставини та підстави такого пропуску.

Оцінюючи поважність підстав несвоєчасного звернення до суду, слід виходити з того, що причина пропуску строку є поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина (або кілька обставин), яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом або судом строк; 2) це обставина, яка виникла об`єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.

Законодавче обмеження строку оскарження судового рішення, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах.

Відповідно до частини другої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до правових висновків Європейського Суду з прав людини, право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення у справі Перетяка та Шереметьєв проти України від 21 грудня 2010 року, заява № 45783/05). Норми, що регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані (пункти 22 - 23 рішення у справі Мельник проти України від 28 березня 2006 року, заява № 23436/03).

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто, коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Поняття "особа повинна" слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов`язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо особа знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дій, і не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.

Так, стаття 210-1 КУпАП встановлює відповідальність за порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію.

Частиною 1 статті 210-1 КУпАП визначено, що порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію - тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Відповідно до частини 3 статті 210-1 КУпАП, вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період - тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Приписами статті 285 КУпАП, яка регулює оголошення постанови по справі про адміністративне правопорушення і вручення її копії передбачено, що постанова оголошується негайно після закінчення розгляду справи. Копія постанови протягом трьох днів вручається або висилається особі, щодо якої її винесено.

Копія постанови в той же строк вручається або висилається потерпілому на його прохання.

Копія постанови вручається під розписку. У разі якщо копія постанови висилається, про це робиться відповідна відмітка у справі.

Інструкцією зі складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 01.01.2024 № 3 (далі - Інструкція № 3) визначено процедуру складання територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки протоколів та оформлення матеріалів про такі адміністративні правопорушення: порушення призовниками, військовозобов`язаними, резервістами правил військового обліку, порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття військово-облікових документів чи втрата їх з необережності (крім правопорушень, вчинених військовозобов`язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).

Відповідно до абзаців 1, 2 пункту 10 Інструкції № 3 особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, повідомляється про дату, місце і час розгляду справи не пізніше ніж за три доби до дня розгляду справи.

Особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, повідомляється про місце і час розгляду справи при підписанні протоколу (у разі його складення) або окремим повідомленням про розгляд справи (додаток 8), яке вручається особі особисто під підпис або надсилається (в тому числі централізовано) засобами поштового зв`язку рекомендованим поштовим відправленням з описом вкладення та повідомленням про вручення на адресу місця проживання (перебування), зазначену особою під час уточнення облікових (персональних) даних, або на адресу задекларованого/зареєстрованого місця проживання.

Відповідно до пункту 14 Інструкції № 3, постанова відповідно до статті 285 КУпАП оголошується негайно після закінчення розгляду адміністративної справи.

Копія постанови протягом трьох днів вручається або надсилається особі, щодо якої цю постанову винесено. Копія постанови вручається особі, притягнутій до адміністративної відповідальності, особисто під підпис. У постанові зазначається дата її вручення і ставиться підпис правопорушника. У разі якщо копія постанови надсилається поштою, про це робиться відповідна відмітка у справі, до якої долучається повідомлення про вручення поштового відправлення.

Аналіз викладених норм дає підстави для висновку, що у разі коли постанова по справі про адміністративне правопорушення прийнята за відсутності особи, яка притягається до адміністративної відповідальності та у разі її невручення правопорушнику під розписку, така постанова має бути направлена особі поштою з рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.

Як вбачається зі змісту протоколу № Х 06/25-196 від 17.06.2025 про адміністративне правопорушення, який складено 17.06.2025 о 07 год 20 хв, відповідачем зафіксовано, що позивача повідомлено про вчинення ним правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП та про те, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 15:00 год 27.06.2025 в приміщенні ІНФОРМАЦІЯ_6 за адресою: АДРЕСА_2 , кабінет 102.

Від пояснення та/або підписання протоколу, отримання другого примірника протоколу позивач відмовився у присутності свідків.

Разом з цим, відповідно до наявної у матеріалах справи довідки про доставку, працівниками поліції було доставлено позивача до ІНФОРМАЦІЯ_9 17.06.2025 о 08 год 45 хв, тобто ще до прибуття ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_9 , якщо брати до уваги час складення протоколу 17.06.2025 о 07 год 20 хв.

А відтак, твердження другого відповідача про присутність позивача при складенні протоколу є сумнівним, враховуючи також відсутність його власноручного підпису.

Судом апеляційної інстанції встановлено, а сторонами визнається, що ОСОБА_1 о 15 год. :00 хв. 27.06.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_6 за адресою: АДРЕСА_2 , кабінет 102 на розгляд справи не прибув, у зв`язку з чим постанову № Х06/25-196 від 27.06.2025 складено за його відсутності.

Водночас, позивач наполягає, що копію оскаржуваної постанови не отримував, а з її змістом ознайомився лише 16.07.2026, після отримання копії на адвокатський запит.

Колегія суддів зауважує, що ані приписами статті 285 КУпАП, ані приписами Інструкції № 3 не передбачено, яка подія є належним підтвердженням оповіщення особи про надсилання їй рекомендованої поштової кореспонденції, зокрема, постанов у справах про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 210-1 КУпАП, не вручених адресату з незалежних від відправника причин.

А відтак, на переконання колегії суддів, при встановленні такої події слід керуватися Правилами надання послуг поштового зв`язку, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 05 березня 2009 року № 270 (далі Правила), а також приписами пункту 41 Порядку № 560.

Згідно з пунктами 81, 82 Правил рекомендовані поштові відправлення (крім рекомендованих листів з позначками Судова повістка, Повістка ТЦК), повідомлення про вручення поштових відправлень, поштових переказів, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою або під час видачі в об`єкті поштового зв`язку вручаються адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів сім`ї, який проживає разом з ним.

У разі відсутності адресата (одержувача) або повнолітніх членів його сім`ї про надходження поштового відправлення, поштового переказу адресат (одержувач) інформується у спосіб, визначений оператором поштового зв`язку.

Рекомендовані листи з позначкою Судова повістка, адресовані фізичним особам, під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу), а в разі його відсутності - будь-кому з повнолітніх членів його сім`ї, який проживає разом з адресатом (одержувачем). У разі відсутності адресата (одержувача), будь-кого з повнолітніх членів його сім`ї за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою Судова повістка.

Рекомендовані листи з позначкою Повістка ТЦК під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об`єкта поштового зв`язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою Повістка ТЦК.

Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого (реєстрованого) листа з позначкою Судова повістка, працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку адресат відсутній за зазначеною адресою, яка засвідчується підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до суду.

Якщо протягом трьох робочих днів після інформування відділенням поштового зв`язку адресат (одержувач) не з`явився для одержання рекомендованого листа з позначкою Повістка ТЦК, працівник об`єкта поштового зв`язку робить позначку адресат відсутній за зазначеною адресою, яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв`язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.

Таким чином, у разі відсутності адресата або повнолітніх членів його сім`ї і неможливістю вручити їм поштове відправлення протягом встановленого строку зберігання, воно повертається з відміткою - "адресат відсутній за зазначеною адресою".

Відповідно до підпункту пункту 41 Порядку № 560 належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов`язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ є, у разі надсилання повістки засобами поштового зв`язку, день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.

У контексті наведеного колегія суддів зазначає, що у спірних правовідносинах необхідно застосувати положення пункту 41 Порядку № 560, яка визначає порядок вручення судових повісток, в системному зв`язку зі статтею 285 КУпАП, яка регулює порядок оголошення постанови по справі про адміністративне правопорушення і вручення її копії.

Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, колегією суддів встановлено, що відповідно до супровідного листа від 30.06.2025 № 8/1088.22 «Про направлення постанови» за результатами розгляду протоколу про адміністративне правопорушення ОСОБА_1 надіслано постанову про накладення адміністративного стягнення від 27.06.2025.

Однак, матеріали справи не містять будь-яких відомостей про фактичне надсилання копії вказаної постанови позивачу.

Відповідачами ані до суду першої інстанції, ані до суду апеляційної інстанції не долучено повідомлення про вручення поштового відправлення, або конверта із відміткою "адресат відсутній за зазначеною адресою".

Долучений разом із відзивом на позовну заяву фіскальний чек АТ «УКРПОШТА» колегія суддів оцінює критично, адже такий документ не містить відомостей про те, що саме було надіслано ОСОБА_1 , а опису вкладення до цінного листа відповідачами надано не було.

До того ж, вказаний фіскальний чек АТ «УКРПОШТА» датований 24.07.2026, що з огляду на дату складення спірної постанови (27.06.2025) виключає її направлення позивачу протягом трьох днів з дня її оголошення, як того вимагає стаття 285 КУпАП та додатково підтверджує недотримання першим відповідачем положень вказаної норми права та відповідно оповіщення позивача про прийняття такої постанови, який з цим позовом звернувся (20.07.2026), тобто раніше дати направлення постанови.

Ймовірна присутність позивача під час складення протоколу наведених висновків суду апеляційної інстанції не спростовує, адже перебіг строку звернення до суду із цим позовом починається з дати коли позивач дістався про існування оскаржуваної постанови, а не протоколу.

З огляду на викладене, враховуючи відсутність в матеріалах справи будь-яких доказів, які б підтверджували отримання позивачем копії спірної постанови до моменту її надсилання на адвокатський запит (16.07.2026), звернення ОСОБА_1 до суду із позовом 20.07.2026, тобто протягом 10 днів з моменту отримання копії спірної постанови, колегія суддів дійшла висновку, що такі обставини є поважними причинами, що об`єктивно перешкодили поданню позову у встановлений строк, у зв`язку з чим наявні підстави для поновлення такого.

Таким чином, оскільки колегія суддів за наслідками апеляційного перегляду дійшла висновку про поважність причин пропуску позивачем строку звернення до суду із цим позовом та наявність підстав для його поновлення, у задоволенні заяви ІНФОРМАЦІЯ_6 про залишення позову без розгляду - слід відмовити.

Надаючи оцінку правомірності постанови про накладення адміністративного стягнення №Х06/25-196 від 27.06.2025, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 9 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі по тексту - КУпАП), адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

В силу вимог частини 3 статті 210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об`єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п`ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

З наведеного слідує, що для кваліфікації дій за частиною 3 статті 210-1 КУпАП необхідним є встановлення наявності кваліфікуючої ознаки правопорушення - вчинення такого порушення в особливий період.

Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження в Україні військової служби здійснює Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року № 2232-XII (далі по тексту – Закон № 2232-XII).

Згідно із статтею 1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями.

Військовий обов`язок включає: підготовку громадян до військової служби, приписку до призовних дільниць, прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу, проходження військової служби, виконання військового обов`язку в запасі, проходження служби у військовому резерві, дотримання правил військового обліку.

Виконання військового обов`язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об`єднані районні), міські (районні у містах, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 в Україні було введено воєнний стан строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався Указами Президента України та діє станом по сьогоднішній день.

Згідно із Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022, було оголошено проведення загальної мобілізації.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-ХІІ, особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

Враховуючи те, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 65/2022 було оголошено проведення загальної мобілізації, колегія суддів зазначає, що на момент притягнення позивача до адміністративної відповідальності (27.06.2025) діяв особливий період.

Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначення засад організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов`язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов`язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів регулює Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21 жовтня 1993 року № 3543-XII (далі по тексту – Закон № 3543-XII).

Відповідно до абзацу 1 частини 1 та частини 3 статті 22 Закону № 3543-XII громадяни зобов`язані з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду. Під час мобілізації громадяни зобов`язані з`явитися:

військовозобов`язані та резервісти, які приписані до військових частин для проходження військової служби у воєнний час або до інших підрозділів чи формувань для виконання обов`язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, - на збірні пункти територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними повістках або мобілізаційних розпорядженнях;

резервісти, які проходять службу у військовому резерві, - до військових частин у строки, визначені командирами військових частин;

військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку;

військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом керівників відповідних підрозділів;

особи, які уклали контракти про перебування у резерві служби цивільного захисту, - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту.

Інші військовозобов`язані протягом 60 днів з дня набрання чинності указом Президента України про оголошення мобілізації, затвердженим Верховною Радою України, зобов`язані уточнити свої облікові дані через центри надання адміністративних послуг або електронний кабінет призовника, військовозобов`язаного, резервіста, або у територіальному центрі комплектування та соціальної підтримки за місцем свого перебування або знаходження.

У разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов`язаний з`явитися у зазначені у ній місце та строк.

Аналіз вищенаведеної норми права дозволяє дійти висновку, що у розумінні частини 1 та частини 3 статті 22 Закону № 3543-XII обов`язок з`явитися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці, виникає у громадянина України для взяття його, як військовозобов`язаного чи резервіста, на військовий облік, визначення його призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду.

Відповідно до абзацу 2 пункту 56 «Положення про підготовку і проведення призову громадян України на строкову військову службу та прийняття призовників на військову службу за контрактом», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21 березня 2002 р. № 352 (далі по тексту – Положення № 352), оповіщення громадян про призов на строкову військову службу та їх прибуття на призовні дільниці здійснюється за розпорядженнями керівників районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки за формою згідно з додатком 17. Конкретні строки явки до призовних дільниць установлюються районними (міськими) територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки в повістках за формою згідно з додатком 18, вручення яких проводиться через відповідні органи місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти, незалежно від підпорядкування і форми власності. Повістки громадянам можуть також вручатися безпосередньо посадовими особами районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.

Розпорядження керівника районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки розсилається відповідним органам місцевого самоврядування, керівникам підприємств, установ, організацій, у тому числі закладів освіти.

Згідно з абзацом 3 частини 9 статті 29 Закону № 2232-XII поважними причинами неприбуття чи несвоєчасного прибуття військовозобов`язаного чи резервіста до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки (Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідних підрозділів розвідувальних органів України) для призову на збори в пункт і в строк, установлені його керівником, які підтверджені відповідними документами, визнаються перешкоди стихійного характеру, сімейні обставини та інші поважні причини, перелік яких встановлюється Кабінетом Міністрів України.

З аналізу наведених норм слідує, що громадянин саме за умови призову його на строкову військову службу повинен прибути за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, вказані у повістці, а у разі неможливості прибуття, повідомити ІНФОРМАЦІЯ_9 про поважність причин не прибуття за повісткою.

Як вбачається зі змісту спірної постанови, в якості нормативної підстави порушення позивачем законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію відповідачем зазначено абзац 2 частини 1 статті 22 Закону № 3543-XII, яким встановлено обов`язок громадянина України з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк та місце, зазначені в повістці (військовозобов`язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, військовозобов`язані, резервісти розвідувальних органів України - за викликом відповідного підрозділу розвідувальних органів України), для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду. При цьому, в якості фактичної обставини вказано - не прибуття позивача 17.06.2025 о 07 год 20 хв в до ІНФОРМАЦІЯ_6 для уточнення персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних, резервістів по повістці № б/н, яка вручена позивачу під підпис (акт відмови від підпису).

При цьому, відповідно до змісту розписки (а. с. 53 зворот), мета вручення повістки – «уточнення персональних даних, даних військово-облікового документа з військово-обліковими даними Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів».

Колегія суддів зауважує, що за змістом положень статті 22 Закону № 3543-XII обов`язку з`являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки «уточнення даних військово-облікового документа» або «для уточнення даних» у громадянина України не виникає, а обставин неприбуття позивача за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов`язаних чи резервістів, визначення призначення на особливий період, направлення для проходження медичного огляду першим відповідачем у розписці про вручення повістки, не вказано. Не зазначено таких обставин і у протоколі від 17.06.2025 і у спірній постанові. Отже, висновок першого відповідача про порушення позивачем абзацу 2 частини 1 статті 22 Закону № 3543-XII є хибним.

До того ж, за приписами примітки до статті 210 КУпАП слідує, що положення статей 210, 210-1 цього кодексу не застосовуються у разі можливості отримання держателем Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів персональних даних призовника, військовозобов`язаного, резервіста шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи.

Таким чином, відповідальність, передбачена статтею 210-1 КУпАП, не застосовується у разі можливості отримання даних особи шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими базами/системами/реєстрами.

Правові та організаційні засади створення, функціонування Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів (далі Реєстру) визначає Закон України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів» від 16.03.2017 № 1951-VIII (далі по тексту - Закон № 1951-VIII).

Відповідно до положень частини першої статі 5 Закону № 1951-VIII, держателем Реєстру є Міністерство оборони України (далі - Держатель Реєстру), розпорядником Реєстру є Генеральний штаб Збройних Сил України (далі - розпорядник Реєстру), а Служба безпеки України та розвідувальні органи України є органами адміністрування та ведення Реєстру. Адміністратором Реєстру є Держатель Реєстру.

За приписами частини другої статті 5 Закону № 1951-VIII, держатель Реєстру:

1) забезпечує технологічне функціонування Реєстру, для чого утворює уповноважений орган адміністрування Держателя Реєстру;

2) вносить на розгляд Кабінету Міністрів України пропозиції щодо Порядку ведення Реєстру, в яких визначає процедури збирання, зберігання, обробки та використання відомостей про призовників, військовозобов`язаних та резервістів;

3) організовує взаємодію Реєстру з іншими реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних щодо отримання (обміну) інформації, визначеної статтями 6-9 цього Закону, відповідно до Закону України "Про публічні електронні реєстри";

4) забезпечує розвиток та модернізацію програмних та апаратних засобів Реєстру;

5) надає органам адміністрування та ведення Реєстру право доступу до бази даних Реєстру;

6) здійснює інші повноваження, передбачені законом.

Згідно з частиною п`ятою статті 5 Закону № 1951-VIII, органами адміністрування Реєстру в межах своїх повноважень є, зокрема, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя.

Відповідно до частин восьмої та дев`ятої статті 5 Закону № 1951-VIII, органами ведення Реєстру є районні (об`єднані районні), міські (районні у місті, об`єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.

За приписами частини третьої статті 14 Закону № 1951-VIII, актуалізація бази даних Реєстру здійснюється на підставі відомостей, що вносяться органами ведення Реєстру, а також шляхом електронної інформаційної взаємодії (обміну відомостями) між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами (у тому числі публічними), базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною.

Даною частиною статті 14 Закону № 1951-VIII передбачено перелік органів, від яких органи ведення Реєстру одержують в електронному вигляді інформацію через електронну інформаційну взаємодію.

Електронна інформаційна взаємодія, у тому числі надання відповідних відомостей, між Реєстром та інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами (банками) даних, держателями (розпорядниками, адміністраторами) яких є державні органи, передбачені цією частиною, здійснюється відповідно до законів України "Про публічні електронні реєстри", «Про розвідку» та в порядку, визначеному Держателем Реєстру спільно з відповідним державним органом.

З аналізу приведених вище положень Закону № 1951-VIII вбачається, що персональні дані військовозобов`язаного можуть бути отримані органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов`язаних та резервістів, до яких відносить і територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими державними органами.

Всупереч наведеному, відповідачами докази та пояснення щодо можливості або неможливості отримання відомостей щодо персональних даних позивача шляхом електронної інформаційної взаємодії з іншими інформаційно-комунікаційними системами, реєстрами, базами даних, держателями яких є державні органи, передбачені частиною третьою статті 14 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов`язаних та резервістів», до суду не надано.

У контексті зазначеного, колегія суддів акцентує увагу на тому, що, відповідно до частини другої статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень саме на відповідача у справі покладено обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності.

Однак, ані в оскаржуваній постанові, ані у надісланій повістці не конкретизовано, яких саме даних позивача недостатньо, що зумовило необхідність його виклику для уточнення таких.

Колегія суддів зауважує, що державні органи, маючи однаковий обсяг процесуальних прав та обов`язків разом з іншими учасниками справи, мають діяти вчасно та в належний спосіб дотримуватись відповідних правил та процедур, установлених, у тому числі, нормами матеріального та процесуального закону, не можуть і не повинні отримувати вигоду від їхнього порушення, уникати або відтермінувати виконання своїх обов`язків.

У пунктах 70-71 рішення по справі "Рисовський проти України" (заява № 29979/04) Європейський Суд з прав людини підкреслює особливу важливість принципу "належного урядування", зазначивши, що цей принцип передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (рішення у справах "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), заява № 33202/96, пункт 120, "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), заява № 48939/99, пункт 128, "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" (Megadat.com S.r.l. v. Moldova), № 21151/04, пункт 72, "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункту 51). Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок (див., наприклад, рішення у справах "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74, "Тошкуца та інші проти Румунії" (Toscuta and Others v. Romania), заява № 36900/03, пункт 37) і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси (див. зазначені вище рішення у справах "Онер`їлдіз проти Туреччини" (Oneryildiz v. Turkey), пункт 128, та "Беєлер проти Італії" (Beyeler v. Italy), пункт 119).

Принцип "належного урядування", як правило, не повинен перешкоджати державним органам виправляти випадкові помилки, навіть ті, причиною яких є їхня власна недбалість (див. зазначене вище рішення у справі "Москаль проти Польщі" (Moskal v. Poland), заява № 10373/05, пункт 73). Будь-яка інша позиція була б рівнозначною, inter alia, санкціонуванню неналежного розподілу обмежених державних ресурсів, що саме по собі суперечило б загальним інтересам (там само). З іншого боку, потреба виправити минулу "помилку" не повинна непропорційним чином втручатися в нове право, набуте особою, яка покладалася на легітимність добросовісних дій державного органу (рішення у справі "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58). Іншими словами, державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків (див. зазначене вище рішення у справі "Лелас проти Хорватії" (Lelas v. Croatia), заява № 55555/08, пункт 74). Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються (рішення у справах "Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки" (Pincova and Pine v. the Czech Republic), заява № 36548/97, пункт 58, "Ґаші проти Хорватії" (Gashi v. Croatia), заява № 32457/05, пункт 40, "Трґо проти Хорватії" (Trgo v. Croatia), заява № 35298/04, пункт 67).

З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що ІНФОРМАЦІЯ_2 не доведено правомірність прийнятої ним постанови № Х06/25-196 від 27.06.2025 у справі про адміністративне правопорушення за частиною 3 статті 210-1 КУпАП щодо ОСОБА_1 , а тому постанова по справі про адміністративне правопорушення підлягає скасуванню, що має наслідком прийняття рішення про відмову у задоволенні вимог апеляційних скарг.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 247 КУпАП провадження в справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності події і складу адміністративного правопорушення.

Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення.

Наведеним положенням кореспондують норми статті 293 КУпАП, якими регламентовано повноваження органу, який розглядає скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення.

Так, орган (посадова особа) при розгляді скарги на постанову по справі про адміністративне правопорушення перевіряє законність і обґрунтованість винесеної постанови і приймає одне з таких рішень:

1) залишає постанову без зміни, а скаргу без задоволення;

2) скасовує постанову і надсилає справу на новий розгляд;

3) скасовує постанову і закриває справу;

4) змінює захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.

Враховуючи, що відповідачами не доведено наявності у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 3 статті 210-1 КУпАП, провадження у справі про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 підлягає закриттю.

Ухвалюючи судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття судового рішення.

Відповідно до пунктів 1, 4 частини 1 статті 317 КАС України неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, неправильне застосування норм матеріального права є підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення.

Враховуючи, що судом першої інстанції взагалі не було надано оцінку поданій другим відповідачем заяві про залишення позову без розгляду, та відповідно не наведено вмотивованого висновку про наявність підстав для поновлення позивачу процесуального строку звернення до суду з цим позовом, колегія суддів вважає, що рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 07.08.2026 по справі № 592/12341/26 підлягає скасуванню, з прийняттям постанови про задоволення позову.

Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (частина 2 статті 139 КАС України).

Згідно з частиною 6 статті 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо) (частина 7 статті 139 КАС України).

Відповідно до наявної в матеріалах справи квитанції позивачем сплачено судовий збір за подання позову у розмірі 665,60 грн.

Враховуючи, що на момент звернення до суду з цим позовом у позивача був наявний обов`язок зі сплати судового збору, який і був сплачений, керуючись статтею 139 КАС України колегія суддів вважає, що за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень підлягають відшкодуванню всі судові витрати, а тому наявні підстави для стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_6 на користь ОСОБА_1 сплачений судовий збір у загальному розмірі 665,60 грн.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, ст. ст. 243, 250, 272, 286, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 – задовольнити частково.

Рішення Ковпаківського районного суду м. Суми від 07.08.2026 по справі № 592/12341/26 – скасувати.

Заяву ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до суду з цим позовом – задовольнити.

Поновити ОСОБА_1 строк звернення до суду з цим позовом.

Клопотання ІНФОРМАЦІЯ_1 про залишення позову без розгляду – залишити без задоволення.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 – задовольнити.

Скасувати постанову начальника ІНФОРМАЦІЯ_5 підполковника ОСОБА_2 про накладення адміністративного стягнення № Х 06/25-196 від 27.06.2025 за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП відносно ОСОБА_1 , а провадження у справі – закрити.

Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) сплачений судовий збір в розмірі 665,60 грн.

Постанова набирає законної сили з дати її проголошення та не підлягає касаційному оскарженню в силу ч. 3 ст. 272 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій