Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №520/35187/24 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 р. Справа № 520/35187/24

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Жигилія С.П. , Макаренко Я.М. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Ширант А.А., м. Харків, повний текст складено 11.08.26 по справі № 520/35187/24

за позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі по тексту – ВЧ НОМЕР_1 , відповідач), в якій просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду по суті рапорту від 12.11.2024 року про звільнення старшого солдата ОСОБА_2 з військової служби та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт від 12.11.2024 року про звільнення старшого солдата ОСОБА_2 з військової служби та прийняти відповідне рішення.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 по справі № 520/35187/24 адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код РНОКПП НОМЕР_2 ) до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії — задоволено.

Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не розгляду по суті рапорту від 12.11.2024 року про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби.

Зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт від 12.11.2024 року про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби та прийняти відповідне рішення.

Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 15.05.2026 по справі № 520/35187/24 апеляційну скаргу НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військова частина НОМЕР_1 ) - залишено без задоволення.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 по справі № 520/35187/24 - залишено без змін.

31.07.2026 ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду із заявою про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду, в якій просив суд першої інстанції встановити судовий контроль за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025 року по справі № 520/35187/24, що набрало законної сили, та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 подати звіт про виконання рішення суду протягом десяти календарних днів.

В обґрунтування вимог вказаної заяви стверджував, що на виконання рішення суду у даній справі відповідач листом від 12.06.2026 № 08/9444-26-Вих повідомив, що рапорт старшого солдата ОСОБА_1 від 12 листопада 2024 року № 27/42876/24-Вн був розглянутий по суті на засіданні атестаційної комісії НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України 29 травня 2026 року (протокол №17). За результатом розгляду рапорту атестаційна комісія ухвалила рішення: «Надані документи не підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби, а саме: не доведений факт відсутності у ОСОБА_1 інших членів сім`ї першого ступеня споріднення та другого ступеня споріднення. Відмовити в задоволенні рапорту.». Отже, військова частина не виконала у повному обсязі судове рішення, а допускає вільне трактування законодавства під час вирішення питання про звільнення позивача з військової служби, що є підставою для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2026 по справі № 520/35187/24 заяву ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без задоволення.

Позивач, не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на її незаконність та необґрунтованість, порушення норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11 серпня 2026 р. по справі №520/35187/24 та постановити нову ухвалу, якою задовольнити заяву позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06 листопада 2025р. по справі № 520/35187/24, що набрало законної сили, та зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 подати звіт про виконання рішення суду протягом десяти календарних днів.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що висновок суду першої інстанції про відсутність підстав для встановлення судового контролю за виконанням рішення суду є передчасним, адже Військова частина НОМЕР_1 не виконала у повному обсязі судове рішення по даній справі, а допускає вільне трактування законодавства під час вирішення питання про звільнення позивача з військової служби.

Повідомив, що розглядаючи рапорт позивача від 12 листопада 2024 року, відповідач у рішенні атестаційної комісії НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 29 травня 2026 року виснував про те, що «необхідність постійного стороннього догляду за дорослим підтверджується відповідним медичним висновком МСЕК. Необхідність постійного стороннього догляду за хворою дитиною підтверджується висновком ЛКК. У довідці МСЕК про потребу в постійному догляді не зазначено. Також є інші члени сім`ї першого чи другого ступеня споріднення, а саме син – ОСОБА_3 . Відмова від догляду не означає відсутність інших осіб». Разом з цим, Верховний Суд у постанові від 29.04.2026 у справі № 520/14746/25 зазначив, що сама по собі юридична наявність такої особи не є достатньою для висновку про відсутність підстав для звільнення позивача з військової служби.

Отже, звільнення з військової служби по догляду за батьками тепер розглядається через призму фактичної здатності родичів допомагати, а не просто їхнього існування. Це означає, що військове командування більше не має права відмовляти у звільненні лише тому, що у вашого батька чи матері є ще одна дитина або дорослий онук. Якщо ці особи мають об`єктивні перешкоди для догляду наприклад, самі хворіють, перебувають за кордоном або проходять службу, вони не вважаються такими, що можуть замінити вас у забезпеченні потреб непрацездатних батьків.

За таких обставин, переконував, що предмет та підстави у адміністративній справі № 520/35187/24 не змінилися, рапорт позивача є розглянутим лише частково, що свідчить про неповне (часткове) виконання рішення суду від 06 листопада 2025 р., яке набрало законної сили та протиправність дій відповідача при розгляді рапорту позивача про звільнення від 12 листопада 2024 року.

У надісланому до суду апеляційної інстанції відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечував проти викладених у ній доводів, просив ухвалу суду першої інстанції залишити без змін, як законну та обґрунтовану.

Зазначив, що на виконання рішення суду у справі № 520/35187/24, листом від 12.06.2026 відповідач повідомив представника позивача, що рапорт старшого солдата ОСОБА_1 від 12 листопада 2024 року № 27/42876/24-Вн був розглянутий по суті на засіданні атестаційної комісії НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України 29 травня 2026 року (протокол № 17). За результатом розгляду рапорту атестаційна комісія ухвалила рішення: «Надані документи не підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби, а саме: не доведений факт відсутності у ОСОБА_4 інших членів сім`ї першого ступеня споріднення та другого ступеня споріднення. Відмовити в задоволенні рапорту.». У свою чергу, в даному випадку позивач фактично не погоджується із прийнятим відповідачем рішенням про відмову у задоволенні рапорту, що не було предметом розгляду справи № 520/35187/24, однак такі дії/рішення, можуть бути оскаржені до суду в порядку позовного провадження, шляхом подання нового позову, оскільки заява позивача в порядку статті 382 КАС України не вирішує цього питання.

Відповідно до частини 3 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 по справі № 520/35187/24 набрало законної сили 15.05.2026.

Відповідач, на виконання рішення суду у справі № 520/35187/24, листом від 12.06.2026 повідомив представника позивача, що рапорт старшого солдата ОСОБА_4 від 12 листопада 2024 року № 27/42876/24-Вн був розглянутий по суті на засіданні атестаційної комісії НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України 29 травня 2026 року (протокол № 17). За результатом розгляду рапорту атестаційна комісія ухвалила рішення: «Надані документи не підтверджують наявність підстав для звільнення з військової служби, а саме: не доведений факт відсутності у ОСОБА_4 інших членів сім`ї першого ступеня споріднення та другого ступеня споріднення. Відмовити в задоволенні рапорту.»

Проаналізувавши вищевикладене, суд першої інстанції дійшов висновку, що у цьому випадку підстави для встановлення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі №520/35187/24 відсутні, оскільки відповідачем на виконання рішення суду у справі № 520/35187/24 розглянуто по суті рапорт від 12.11.2024 року про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби та прийнято відповідне рішення.

За висновком суду, у даному випадку позивач фактично не погоджується із прийнятим відповідачем рішенням про відмову у задоволенні рапорту, що не було предметом розгляду справи № 520/35187/24, однак такі дії/рішення, можуть бути оскаржені до суду в порядку позовного провадження, шляхом подання нового позову, оскільки заява позивача в порядку статті 382 КАС України не вирішує цього питання.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає таке.

Приписами статті 129 Конституції України встановлено, що однією з основних засад здійснення судочинства є обов`язковість судового рішення.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

На виконання приписів статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, для їх виконання на всій території України передбачена також приписами Закону України "Про судоустрій і статус суддів".

Аналізуючи наведені норми, колегія суддів зауважує, що судове рішення, що набрало законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок, тобто особа, якій належить виконати судове рішення, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

В абзаці третьому пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року №5-рп/2013 Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року №18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Також, Конституційний Суд України у рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини, який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі Шмалько проти України, заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.

Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику Європейського суду з прав людини підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі Валерій Фуклєв проти України від 7 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі Шмалько проти України від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі Юрій Миколайович Іванов проти України від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі Apostol v. Georgia від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).

Метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009).

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

На підставі аналізу статей 3, 8, частин 1, 2 статті 55, частин 1 та 2 статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв`язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов`язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов`язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов`язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов`язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.

У справі Сорінг проти Об`єднаного Королівства від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов`язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід`ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов`язків цивільного характеру.

Отже, обов`язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених ст. 129-1 Конституції України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, ст. ст. 14, 370 Кодексу адміністративного судочинства України.

З метою забезпечення виконання судового рішення статтею 382 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення: 1) зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду; 2) накладення на керівника суб`єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу в сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

З 19 грудня 2024 року набрав чинності Закон України від 21 листопада 2024 року № 4094-ІХ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» (далі - Закон № 4094-ІХ), яким статтю 382 КАС України викладено у новій редакції, а КАС України доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3.

При цьому, згідно із пунктом 2 Розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону № 4094-IX, справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.

Так, згідно із частинами 1 та 2 статті 382 КАС України (в редакції Закону № 4094-IX), суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб`єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов`язати суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

В адміністративних справах з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг за письмовою заявою заявника суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати звіт про виконання судового рішення.

Відповідно до частини 1-3 статті 382-1 КАС України, суд розглядає заяву про зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п`ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.

За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов`язання суб`єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.

Встановлений судом строк для подання звіту про виконання судового рішення має бути достатнім для його підготовки. Достатнім є строк, який становить не менше десяти календарних днів з дня отримання суб`єктом владних повноважень відповідної ухвали та не перевищує трьох місяців.

Розгляд звіту про виконання судового рішення повинен бути здійснено судом з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності Законом № 4094-ІХ, в порядку письмового провадження.

Усталеною судовою практикою сформовано правову позицію, відповідно до якої для застосування інституту судового контролю шляхом зобов`язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду мають бути наявні відповідні правові умови. У свою чергу, правовою підставою для зобов`язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об`єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль. При цьому суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов`язків згідно із судовим рішенням та можливості суб`єкта владних повноважень їх виконати.

Вказана позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13 травня 2021 року у справі № 9901/598/19, які були підтримані в ухвалі від 03 березня 2025 року по справі 160/5259/20.

Слід також зазначити, що головна мета судового контролю за виконанням рішень в адміністративних справах полягає, насамперед, у реалізації основних завдань адміністративного судочинства при здійсненні адміністративними судами правосуддя, оскільки воно не обмежується винесенням судового рішення, а також передбачає його виконання.

Кожний судовий процес повинен завершуватися реалізацією судового рішення у спірних правовідносинах між його сторонами.

Тому після вирішення публічно-правового спору і набрання судовим рішенням законної сили суд продовжує відігравати активну роль у реалізації сторонами прав та законних інтересів, з приводу захисту яких він ухвалив судове рішення.

В основу ефективності правосуддя покладається здійснення судом належного контролю за виконанням судового рішення, оскільки головною метою судового рішення є ефективність у поновленні порушених прав та свобод особи.

За змістом постанови Верховного Суду від 23 червня 2020 року у справі № 802/357/17-а звертаючись до суду із заявою про встановлення судового контролю, позивач зобов`язаний навести аргументи на переконання необхідності вжиття таких процесуальних заходів і надати докази в підтвердження наміру відповідача на ухилення від виконання судового рішення.

Крім того, Верховний Суд у постанові від 23 квітня 2020 року у справі № 560/523/19 зазначив, що переслідуючи мету забезпечення реалізації конституційного принципу обов`язковості судових рішень, адміністративні суди мають зважено підходити до вибору процесуальних засобів такого забезпечення, а саме: встановлювати дійсні причини виникнення затримки у виконанні судового рішення, аналізувати акти законодавства, враховувати здійснені відповідною посадовою особою дії, спрямовані на виконання судового рішення, та їх відповідність вимогам законодавства, встановлювати наявність та форму вини такої посадової особи, а також зазначати про співмірність розміру штрафу та доходів (фінансової спроможності) такої посадової особи.

Це не повинно зумовлювати порушення основоположних засад адміністративного судочинства, зокрема, пропорційності, необхідності дотримання оптимального балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи та цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія) тощо. Такі засоби не можуть бути надмірними за визначених умов та не мають призводити до порушення прав, гарантованих Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод.

Колегією суддів встановлено, що резолютивна частина рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 по справі № 520/35187/24 містила зобов`язання для Військової частини НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт від 12.11.2024 про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби та прийняти відповідне рішення.

На виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 по справі № 520/35187/24 відповідачем розглянуто по суті рапорт від 12.11.2024 про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби та прийнято відповідне рішення про відмову у звільненні позивача з військової служби.

Водночас, на переконання позивача, відповідач повинен був прийняти позитивне рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби, так як у позивача наявні для такого звільнення всі обставини (батько, який потребує постійного стороннього догляду, а також відмова єдиного родича – брата у здійсненні такого догляду).

Разом з цим, колегія суддів зауважує, що у рішенні Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 по справі № 520/35187/24 відсутні будь-які висновки про наявність чи відсутність правових підстав для звільнення позивача з військової служби. Судом правова оцінка таким обставинам не надавалась, а позовні вимоги були задоволені з підстав допущення відповідачем протиправної бездіяльності, яка полягала у не розгляді по суті рапорту від 12.11.2024 про звільнення старшого солдата ОСОБА_1 з військової служби.

Будь-яких інших судових рішень у даній справі, які б зобов`язували відповідача прийняти рішення про звільнення позивача з військової служби судами не приймалось, а сторони на такі обставини не посилаються.

Враховуючи те, що за наслідками апеляційного перегляду справи підтвердились обставини фактичного виконання відповідачем рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 по справі № 520/35187/24 відповідно до його резолютивної частини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що у даному випадку заявлені позивачем вимоги в межах заяви, поданої в порядку статті 382 КАС України, можуть слугувати підставою для звернення із окремим позовом до суду, однак не є підставою для встановлення судового контролю у цій справі, що правомірно мало наслідком відмову у задоволенні вимог вказаної заяви ОСОБА_1 .

За встановлених у справі обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви ОСОБА_1 про встановлення судового контролю за виконанням рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.11.2025 у справі № 520/35187/24, що має наслідком прийняття рішення про відмову у задоволенні вимог апеляційної скарги позивача.

Суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29).

Суд, у цій справі, також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (п. 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

Відповідно до статті 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Перевіривши доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі, колегія суддів не вбачає обставин, які б давали підстави ставити під сумнів правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Керуючись ч. 4 ст. 229, ч. 4 ст. 241, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 326-329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 11.08.2026 по справі № 520/35187/24 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді С.П. Жигилій Я.М. Макаренко