Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №480/5570/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: І.Г. Шевченко

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 р. Справа № 480/5570/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Ральченка І.М.,

Суддів: Катунова В.В. , Мінаєвої К.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)" на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 року по справі № 480/5570/25

за позовом ОСОБА_1

до Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)"

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:

- визнати протиправними дії ДУ «Роменська виправна колонія (№56)» щодо обчислення з 01.01.2020 по 18.07.2022 посадового окладу позивача та окладу за військовим (спеціальним) званням, із застосуванням розрахункової величини, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року,

- зобов`язати ДУ «Роменська виправна колонія (№56)» здійснити перерахунок та виплату позивачу з 01.01.2020 року по 18.07.2022 року грошового забезпечення з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 позов задоволено частково.

Визнано протиправними дії Державної установи "Роменська виправна колонія (№ 56)" щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 29.01.2020 до 31.12.2020 грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2020.

Визнано протиправними дії Державної установи "Роменська виправна колонія (№ 56)" щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2021 до 31.12.2021 грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2021.

Визнано протиправними дії Державної установи "Роменська виправна колонія (№ 56)" щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 за період з 01.01.2022 до 18.07.2022 грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2022.

Зобов`язати Державну установу "Роменська виправна колонія (№ 56)" здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30 серпня 2017 року Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб, з урахуванням раніше виплачених сум:

за період з 29.01.2020 до 31.12.2020, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2020 рік станом на 01.01.2020, на відповідний тарифний коефіцієнт;

за період з 01.01.2021 до 31.12.2021 , з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2021 рік станом на 01.01.2021, на відповідний тарифний коефіцієнт;

за період з 01.01.2022 до 18.07.2022, з урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України Про Державний бюджет України на 2022 рік станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт.

У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Ухвалюючи судове рішення, суд першої інстанції виходив з протиправності дій Державної установи "Роменська виправна колонія (№ 56)"

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі.

В доводах апеляційної скарги зазначає, що при нарахуванні грошового забезпечення позивачу, відповідач діяв у межах своїх повноважень та у спосіб передбачений чинним законодавством

Позивач не реалізував своє процесуальне право подання відзиву на апеляційну скаргу, що в силу положень частини четвертої статті 304 КАС України не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Учасники справи повідомлені про перегляд рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 судом апеляційної інстанції належним чином шляхом направлення ним копій ухвал Другого апеляційного адміністративного суду про відкриття апеляційного провадження та про призначення даної справи до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження засобами поштового зв`язку та в електронній формі до електронного кабінету учасника справи.

Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку пункту 3 частини першої статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розглядає справу без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. З урахуванням вимог частини четвертої статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач проходила службу в ДУ "Роменська виправна колонія (№ 56)" та наказом начальника Державної установи "Роменська виправна колонія (№ 56)" від 13.08.2024 №123/ОС-24 була звільнена зі служби в Державній кримінально-виконавчій службі України з 14.08.2024.

У період служби позивачу нараховувалося та виплачувалося грошове забезпечення, втім розрахункова величина, яку використовував відповідач для проведення нарахування та виплати грошового забезпечення, був прожитковий мінімум на 1 січня 2018 року. Ці обставини визнавались відповідачем у відзиві та у листі від 30.06.2025, яким надано позивачу відповідь на заяву останньої щодо нарахування та виплати грошового забезпечення виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01 січня відповідного року.

Не погоджуючись з наданою листом від 30.06.2025 відповіддю, позивач звернулась до суду з цим позовом.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені у апеляційній скарзі, правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.

Згідно ч.1 ст.9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Згідно з частинами 2, 3 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.

Тобто грошове забезпечення включає в себе усі, встановлені законом, надбавки, доплати та винагороди, передбачені під час проходження служби.

Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.

Виплата грошового забезпечення особам начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби України здійснюється відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 28.03.2018 № 925/5 Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення та компенсаційних виплат особам рядового і начальницького складу Державної кримінально- виконавчої служби України

У свою чергу, відповідно до абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності

Так, 30.08.2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (набрала чинності з 01.03.2018 року, далі - Постанова № 704), якою зокрема затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів, додаткові види грошового забезпечення та розміри надбавки за вислугу років, у тому числі військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу.

Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

Також додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.

Втім 21.02.2018 (тобто ще до набрання чинності Постановою №704) відповідно до частини 4 статті 63 Закону № 2262-XII Кабінетом Міністрів України прийнято постанову №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (набрала чинності 24.02.2018 року, далі - Постанова №103) та якою пунктом 6 до постанови КМУ № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 постанови КМУ № 704 викладено у новій редакції: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".

Тобто станом на час набрання Постановою №704 чинності - 01.03.2018 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник як розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року.

У подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 по справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103.

З огляду на зазначене, з 29.01.2020 була відновлена дія редакції пункту 4 Постанови №704, яка діяла до внесення змін пунктом 6 Постанови №103, та відповідно до якої розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт

Таким чином, з 29.01.2020 була відновлена дія такої величини обчислення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14, на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що згідно з Постановою №704 розрахунковою величиною у спірний період для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, а не станом на 01.01.2018, оскільки положення пункту 4 Постанови № 704, в редакції постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21.02.2018 щодо часового визначення прожиткового мінімуму для працездатних осіб як "01 січня 2018 р.", скасоване 29.01.2020 вищезазначеною постановою Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18.

Таким чином, з 29.01.2020, з урахуванням вказаного правового регулювання, обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням мало здійснюватися виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IX у 2020 році установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2020 року - 2102 гривні.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2021 рік" встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб: з 1 січня - 2270 гривень.

Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" від 02.12.2021 № 1928-IX встановлено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб: з 1 січня - 2481 гривня.

При цьому, при обрахунку та виплаті позивачу в 2020р., 2021р., 2022р. грошового забезпечення було застосовано розмір прожиткового мінімуму працездатних осіб станом на 01.01.2018. Ці обставини не заперечувались відповідачем у відзиві та у листі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, щодо наявності у позивача підстав підстави для розрахунку грошового забезпечення з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня відповідного року, тому відповідач, здійснюючи нарахування та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 18.07.2022, виходячи з прожиткового мінімуму на 1 січня 2018 року, а не з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 1 січня відповідного року.

З урахуванням наведеного колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції, що відповідач діяв не у спосіб, передбачений чинним законодавством.

Колегія суддів зазначає, що з урахуванням наведеного, вказані в апеляційній скарзі доводи не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення, оскільки ґрунтуються на помилковому та довільному тлумаченні скаржником норм процесуального права.

Виходячи з того, що в частині відмови у задоволенні позову рішення суду першої інстанції не оскаржувалося, то в цій частині апеляційний перегляд не здійснювався.

Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення позову.

В аспекті оцінки інших аргументів учасників справи колегія суддів враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема, у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, решта доводів та аргументів сторін, що наведена у заявах по суті справи, не потребує окремої оцінки суду, оскільки зроблених судом висновків не спростовують.

Відповідно до положень статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, повно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення із дотриманням вимог матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, тому оскаржуване рішення слід залишити без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Державної установи "Роменська виправна колонія (№56)" - залишити без задоволення.

Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 року по справі № 480/5570/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач І.М. Ральченко

Судді В.В. Катунов К.В. Мінаєва