Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №520/3960/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

Головуючий І інстанції: Котеньов О.Г.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 р. Справа № 520/3960/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді Ральченка І.М.,

Суддів: Мінаєвої К.В. , Катунова В.В. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Чугуївської міської військової адміністрації Чугуївського району Харківської області на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026, майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, повний текст складено 01.06.26 по справі № 520/3960/26

за позовом Чугуївської окружної прокуратури , Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства , Державного агентства лісових ресурсів України

до Чугуївської міської військової адміністрації Чугуївського району Харківської області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Чугуївська окружна прокуратура, Державне агентство лісових ресурсів України, Північно-Східне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства звернулися до Харківського окружного адміністративного суду з позовом до Чугуївської міської військової адміністрації Чугуївського району Харківської області, в яких просили суд визнати протиправною бездіяльність Чугуївської міської військової адміністрації Чугуївського району Харківської області та зобов`язати останню розглянути подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 19.11.2025 № 02-27/939-25 щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених та прийняти за результатами його розгляду акт у формі рішення.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Чугуївською міською військовою адміністрацією Чугуївського району Харківської області, попри отримане подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 19.11.2025 № 02-27/939-25 щодо віднесення земельних ділянок комунальної форми власності до самозалісених на підставі даних геопорталу «ГІС управління лісовими ресурсами України», яким було ідентифіковано 7 потенційно самозалісених земельних ділянок загальною площею близько 138 га, належним чином не розглянуто зазначене подання, оскільки фактично надано часткову відмову щодо частини земельних ділянок (зокрема з кадастровими номерами 6325482000:09:000:1422, 6325482000:09:000:1419, 6325482000:09:000:1417, 6325482000:09:000:1334, 6325483500:03:000:0168), а щодо інших повідомлено про відсутність повноважень на прийняття відповідного рішення, що свідчить про ухилення від здійснення передбачених законом управлінських функцій та фактичне неприйняття належного управлінського рішення; водночас за матеріалами листування з окружною прокуратурою встановлено, що аналогічне подання від 07.08.2025 № 02-27/443-25 також не було розглянуто по суті, а відповідь адміністрації від 11.08.2025 № 02-02-54/1480 зводиться до формального посилання на відсутність повноважень, що у сукупності свідчить про протиправну бездіяльність відповідача щодо обов`язку належного розгляду подань уповноваженого органу та прийняття мотивованого рішення у межах компетенції. Зазначене стало підставою для звернення Чугуївської окружної прокуратури до суду з даним позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 задоволено позов Чугуївської окружної прокуратури, Державного агентства лісових ресурсів України, Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства до Чугуївської міської військової адміністрації Чугуївського району Харківської області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Визнано протиправною бездіяльність Чугуївської міської військової адміністрації Чугуївського району Харківської області, що полягає у невжитті заходів щодо належного розгляду подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 19.11.2025 № 02-27/939-25 та неприйнятті за його результатами вмотивованого рішення щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених.

Зобов`язано Чугуївську міську військову адміністрацію Чугуївського району Харківської області розглянути подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 19.11.2025 № 02-27/939-25 щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених та прийняти за результатами його розгляду акт у формі рішення.

Відповідач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції.

Так, представник відповідача в апеляційній скарзі зазначає, що на його думку, суд першої інстанції не встановив відповідних обставин щодо належності земельних ділянок до самозалісених, а подання на предмет обгрунтованості, та не визначив орган, який є відповідальним за проведення ідентифікації самозалісених земельних ділянок згідно з чинним законодавством.

Рішення щодо віднесення земель комунальної власності до самозалісених угідь з огляду на важливість цього питання має прийматися саме сесією, колегіальним органом Чугуївської міської ради Харківської області, який реалізує повноваження власника від імені територіальної громади. У той же час Чугуївська міська військова адміністрація, хоча і наділена певними повноваженнями щодо регулювання земельних відносин, проте не може ототожнюватися з таким власником.

Представник відповідача наголошує, що Військова адміністрація не вбачає за можливе всупереч волі уповноваженого власника – міської ради прийняти відповідне рішення про віднесення цих земельних угідь до самозалісених, наслідком чого стане зміна мети їх використання з подальшою необхідністю створення спеціалізованого комунального лісогосподарського підприємства та передачі йому у постійне користування таких угідь, яке забезпечуватиме здійснення ведення лісового господарства та виконання обов`язків, передбачених чинним законодавством щодо самозалісених земельних ділянок або ж вимушеного їх відчуження у державну власність зі зміною цільового призначення на землі лісогосподарського призначення.

Крім того, судом першої інстанції, некоректно визначено форму управлінського рішення, в якій має бути відображено результат розгляду подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 19.11.2025 №02-27/939-25, що має наслідком неможливість виконання рішення суду у спосіб, визначений судом.

Позивач, Чугуївська окружна прокуратура, скориставшись своїм правом надав до Другого апеляційного адміністративного суду відзив на апеляційну скаргу відповідача, в якому зазначає, що відсутність на час виникнення спірних правовідносин державної реєстрації права комунальної власності не спростовує переходу спірних земель до правового режиму, визначеного пунктом 24 Перехідних положень Земельного кодексу України, а доводи апелянта про те, що відсутність державної реєстрації права комунальної власності виключає повноваження територіальної громади щодо спірних земельних ділянок, ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм матеріального права.

В даному спорі обраним окружною прокуратурою способом захисту є саме належний розгляд подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 19.11.2025 № 02-27/939-25 щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених та прийняття за результатами такого розгляду акту у формі рішення в межах свої повноважень, а не віднесення земельних ділянок, зазначених в ньому до самозалісених.

Представник Чугуївської окружної прокуратури наголошує, що оскільки згідно з ч. 2 ст. 57-1 ЗК України рішення органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства, а будь-який інший нормативно-правовий акт не визначає процедуру віднесення земель до самозалісених, у органу місцевого самоврядування відсутні дискреційні повноваження щодо розгляду питання віднесення угідь до самозалісених за результатами розгляду відповідного подання.

На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Північно-Східним міжрегіональним управлінням лісового та мисливського господарства на підставі даних геопорталу «Геоінформаційна система управління лісовими ресурсами України» до Чугуївської міської військової адміністрації Харківської області було скеровано подання від 19.11.2025 № 02-27/939-25 щодо віднесення 7 земельних ділянок комунальної форми власності загальною площею близько 138 га до самозалісених.

За результатами розгляду зазначеного подання Чугуївською міською військовою адміністрацією надано відповідь від 24.11.2025 № 02-02-54/2153, в якій зазначено про відсутність у неї повноважень щодо прийняття рішення про віднесення земель до самозалісених.

За зверненням Чугуївської окружної прокуратури відповідачем надано відповідь, в якій аналогічно зазначено про відсутність відповідних повноважень у начальника військової адміністрації населених пунктів.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції дійшов висновку, що повноваження щодо розгляду питань, пов`язаних із управлінням земельними ресурсами територіальної громади, у період воєнного стану не припиняються, а реалізуються відповідним уповноваженим суб`єктом — військовою адміністрацією.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частини 1 статті 1 Земельного кодексу України).

Статтею 2 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до приписів частин 3, 4, 5 статті 53 Кодексу адміністративного судочинства України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, вступає за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, визначених статтею 169 цього Кодексу.

У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Спеціальним законом, яким визначені виключні випадки та порядок представництва прокурором інтересів держави в суді є Закон України "Про прокуратуру".

Згідно з частиною 1 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом.

Отже, виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття інтерес держави.

У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 Конституційний Суд України, з`ясовуючи поняття інтереси держави, висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини).

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій.

Із врахуванням того, що інтереси держави є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99).

Отже, колегія суддів вважає, що інтереси держави охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація інтересів держави, особливо у сфері публічних правовідносин, може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 05 листопада 2019 року у справі №804/4585/18, від 25 квітня 2018 року у справі № 806/1000/17, від 19 вересня 2019 року у справі № 815/724/15, від 17 жовтня 2019 року у справі № 569/4123/16-а.

Частиною 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.

Процедура віднесення земель до самозалісених врегульована статтею 57-1 Земельного кодексу України, відповідно до положень якої рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

У позові прокурор зазначає, що Чугуївська міська військова адміністрація Чугуївського району Харківської області належним чином не виконала покладені на неї повноваження щодо розгляду подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 19.11.2025 № 02-27/939-25 про віднесення земельних ділянок комунальної форми власності до самозалісених або відмову у їх віднесенні. На думку прокурора, вирішення зазначеного питання відповідно до статті 57-1 Земельного кодексу України та статті 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (у системному зв`язку з положеннями Закону України «Про правовий режим воєнного стану») належить до повноважень органу, який здійснює функції органу місцевого самоврядування в умовах воєнного стану, у зв`язку з чим відповідач був зобов`язаний розглянути подання по суті та прийняти вмотивоване рішення щодо кожної із земельних ділянок, зазначених у поданні, чого зроблено не було.

Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що інтереси держави у спірних правовідносинах пов`язані із забезпеченням належного управління землями як об`єктом особливої охорони, а тому підлягають судовому захисту в порядку адміністративного судочинства. Звернення прокурора з даним позовом здійснено у межах повноважень, визначених статтею 53 Кодексу адміністративного судочинства України та статтею 23 Закону України «Про прокуратуру», з огляду на необхідність захисту публічного інтересу у сфері земельних відносин та недопущення бездіяльності уповноваженого органу.

Досліджуючи питання щодо розгляду відповідачем спірного звернення, колегія суддів зазначає таке.

Указом Президента України від 07 червня 2021 року № 228/2021 "Про деякі заходи щодо збереження та відтворення лісів" з метою збереження лісового фонду України, належного захисту і відтворення лісів, створення сприятливих умов для ведення лісового господарства на засадах сталого розвитку з урахуванням природних та економічних умов, забезпечення прав громадян на безпечне довкілля постановлено започаткувати з 2021 року реалізацію екологічної ініціативи Масштабне залісення України.

Законом України від 20 червня 2022 року № 2321-IX "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо збереження лісів", який набрав чинності 10.07.2022, главу 11 Земельного кодексу України доповнено статтею 57-1 такого змісту:

"Стаття 57-1. Самозалісені землі

1. Самозалісена ділянка - це земельна ділянка будь-якої категорії земель (крім земель лісогосподарського призначення, природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення) площею понад 0,5 гектара, вкрита частково чи повністю лісовою рослинністю, залісення якої відбулося природним шляхом.

2. Віднесення земельної ділянки приватної власності до самозалісеної ділянки здійснюється її власником, а щодо земельних ділянок державної та комунальної власності - органом, який здійснює розпорядження нею.

Віднесення земельної ділянки, що перебуває у користуванні, заставі, до самозалісеної ділянки здійснюється за погодженням із землекористувачем, заставодержателем.

Рішення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування щодо віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки приймається за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

3. Віднесення земельної ділянки до самозалісеної ділянки здійснюється шляхом внесення до Державного земельного кадастру відомостей про належність всіх її угідь до угідь самозалісеної ділянки. Земельна ділянка вважається самозалісеною ділянкою з дня внесення зазначених відомостей до Державного земельного кадастру.

4. Віднесення земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, відомості про яку внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється без розроблення документації із землеустрою.

5. Віднесення земельної ділянки, несформованої як об`єкт цивільних прав, а також земельної ділянки, сформованої як об`єкт цивільних прав, але відомості про яку не внесені до Державного земельного кадастру, до самозалісеної ділянки здійснюється відповідно до документації із землеустрою, на підставі якої відомості про земельну ділянку вносяться до Державного земельного кадастру".

Відповідно до Конституції України систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначає Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні".

Відповідно до частини 1 статті 10 цього Закону сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Пунктом 34 частини 1 статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються такі питання, зокрема, вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

Положеннями статті 46 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачено, що сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення), районна, обласна рада проводить свою роботу сесійно. Сесія складається з пленарних засідань ради, а також засідань постійних комісій ради.

Сесія ради скликається в міру необхідності, але не менше одного разу на квартал, а з питань відведення земельних ділянок та надання документів дозвільного характеру у сфері господарської діяльності не рідше ніж один раз на місяць.

Сесію сільської, селищної, міської ради відкриває і веде відповідно сільський, селищний, міський голова, а у випадках, передбачених частиною шостою цієї статті, - секретар ради; сесію районної у місті, районної, обласної ради - голова ради або відповідно заступник голови районної у місті, районної ради чи перший заступник, заступник голови обласної ради. У випадку, передбаченому частиною восьмою цієї статті, сесію відкриває за дорученням групи депутатів, з ініціативи якої скликана сесія, один з депутатів, що входить до її складу, а веде за рішенням ради - один з депутатів цієї ради.

Сесія ради є повноважною, якщо в її пленарному засіданні бере участь більше половини депутатів від загального складу ради.

Протоколи сесій сільської, селищної, міської ради, прийняті нею рішення підписуються особисто сільським, селищним, міським головою, районної у місті, районної, обласної ради - головою відповідної ради, у разі їх відсутності - відповідно секретарем сільської, селищної, міської ради, відповідно заступником голови районної у місті, районної ради чи першим заступником, заступником голови обласної ради, а у випадках, передбачених частинами сьомою та дев`ятою цієї статті, - депутатом ради, який за дорученням депутатів головував на її пленарному засіданні.

Частинами 1, 2, 3 статті 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень.

Рішення ради приймається на її пленарному засіданні після обговорення більшістю депутатів від загального складу ради, крім випадків, передбачених цим Законом.

Таким чином, розгляд та вирішення питання про віднесення або про відмову у віднесенні земельних ділянок до самозалісених ділянок за поданням відповідного територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства приймається органом місцевого самоврядування виключно на пленарному засіданні сільської, селищної, міської ради у формі рішення та не може оформлятися листами у відповідь на подання.

Проте, Чугуївська міська військова адміністрація Чугуївського району Харківської області, всупереч вимогам статей 19, 144 Конституції України, статей 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 57-1 Земельного кодексу України (у редакції Закону № 2321-IX від 20.06.2022), не забезпечила належного розгляду подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 19.11.2025 № 02-27/939-25 щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених та не прийняла за його результатами рішення у передбаченій законом формі.

Фактичне направлення відповідачем листів, якими повідомлено про відсутність повноважень щодо прийняття відповідного рішення або висловлено позицію щодо неможливості його ухвалення, не свідчить про належний розгляд подання у порядку, визначеному статтею 57-1 Земельного кодексу України, та не може розцінюватися як прийняття управлінського рішення суб`єктом владних повноважень.

Разом із тим, посилання відповідача на відсутність повноважень не звільняє його від обов`язку діяти у спосіб, передбачений законом, зокрема забезпечити розгляд подання компетентним органом та ухвалення за його результатами відповідного рішення у формі акта індивідуальної дії, або ж належним чином вирішити питання компетенції шляхом реалізації передбачених законом механізмів передачі матеріалів до уповноваженого органу.

Отже, подання від 19.11.2025 № 02-27/939-25 фактично не було розглянуте по суті уповноваженим суб`єктом владних повноважень, а Чугуївська міська військова адміністрація не прийняла жодного рішення, яке відповідало б вимогам статті 57-1 Земельного кодексу України та статей 26, 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Колегія суддів не бере до уваги доводи відповідача про відсутність у нього повноважень щодо вирішення питання, порушеного у поданні Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, оскільки вони є необґрунтованими та такими, що не узгоджуються з приписами чинного законодавства.

Відповідно до статті 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» № 389-VIII, у разі введення воєнного стану на відповідних територіях можуть утворюватися військові адміністрації як тимчасові державні органи, які забезпечують здійснення заходів правового режиму воєнного стану, зокрема у сфері забезпечення функціонування органів місцевого самоврядування та реалізації повноважень у визначених законом межах.

Указом Президента України № 680/2022 на території Чугуївського району Харківської області утворено Чугуївську міську військову адміністрацію, яка у період дії воєнного стану здійснює повноваження органу місцевого самоврядування в межах, передбачених законом.

Слід звернути увагу, що утворення військової адміністрації не припиняє правосуб`єктності органу місцевого самоврядування як юридичної особи та носія публічної влади, а лише тимчасово змінює механізм реалізації його повноважень, у тому числі шляхом їх здійснення військовою адміністрацією.

Відповідно до пункту 26 частини першої статті 15 Закону № 389-VIII військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження щодо вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин, за винятком прямо передбачених законом обмежень.

Отже, повноваження щодо розгляду питань, пов`язаних із управлінням земельними ресурсами територіальної громади, у період воєнного стану не припиняються, а реалізуються відповідним уповноваженим суб`єктом військовою адміністрацією.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що посилання відповідача на відсутність у нього компетенції щодо розгляду подання або прийняття відповідного рішення є безпідставними, оскільки суперечать правовій природі військових адміністрацій та визначеному законом розподілу повноважень у період воєнного стану.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень був зобов`язаний забезпечити належний розгляд подання уповноваженого органу та прийняти вмотивоване рішення по суті порушеного питання в межах наданих йому законом повноважень, а не обмежуватися формальним посиланням на їх відсутність.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що зазначене свідчить про протиправну бездіяльність Чугуївської міської військової адміністрації, яка полягає у невиконанні обов`язку щодо належного розгляду подання та прийняття за його результатами мотивованого рішення у встановленому законом порядку. Отже, для належного та ефективного захисту прав позивача необхідно визнати протиправною бездіяльність Чугуївської міської військової адміністрації Чугуївського району Харківської області, що полягає у невжитті заходів щодо належного розгляду подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 19.11.2025 № 02-27/939-25 та неприйнятті за його результатами вмотивованого рішення щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених.

Проте, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, визначаючи спосіб виконання відповідачем покладеного на нього обов`язку, помилково встановив, що результат розгляду подання має бути оформлений «актом у формі рішення», оскільки така форма управлінського акта не відповідає встановленому законом порядку здійснення повноважень начальником військової адміністрації.

Так, відповідно до пункту 2 частини 2 статті 15 Закону України “Про правий режим воєнного стану”, військові адміністрації населених пунктів на відповідній території здійснюють повноваження із забезпечення ефективного використання природних, трудових і фінансових ресурсів.

З огляду на положення статті 15 Закону України «Про правовий режим воєнного стану», начальник військової адміністрації населеного пункту здійснює відповідні повноваження шляхом видання наказів та розпоряджень, які мають таку ж юридичну силу, що і рішення відповідної ради. Отже, саме відповідний акт начальника військової адміністрації має бути результатом розгляду спірного подання.

Відповідно до частини четвертої статті 317 КАС України підставою для зміни судового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права, якщо таке порушення не призвело до неправильного вирішення справи по суті.

У даному випадку неправильне визначення судом першої інстанції форми управлінського акта не впливає на правильність висновку про протиправність бездіяльності відповідача та необхідність розгляду подання по суті, однак потребує відповідного коригування резолютивної частини судового рішення.

За таких обставин рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 підлягає зміні в частині визначення форми управлінського рішення, яке має бути прийняте відповідачем за результатами розгляду подання, із викладенням абзацу третього резолютивної частини у наступній редакції: "Зобов`язати Чугуївську міську військову адміністрацію Чугуївського району Харківської області розглянути подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 19.11.2025 № 02-27/939-25 щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених та прийняти за результатами його розгляду рішення, відповідно до п. 8 ч. 7 ст. 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану"."

Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).

Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Пунктом 2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право змінити судове рішення.

Відповідно до ч. 4 ст. 317 КАС України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Враховуючи викладене, колегія суддів доходить висновку про наявність підстав для зміни судового рішення та викладення третього абзацу резолютивної частини рішення в іншій редакції.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 311, 315, 317, 321 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Чугуївської міської військової адміністрації Чугуївського району Харківської області - задовольнити частково.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 по справі № 520/3960/26 змінити, виклавши абзац третій резолютивної частини рішення у наступній редакції: "Зобов`язати Чугуївську міську військову адміністрацію Чугуївського району Харківської області (вул. Старонікольська, буд. 35А,м. Чугуїв, Харківська обл., Чугуївський р-н, 63503, код ЄДРПОУ 44864199) розглянути подання Північно-Східного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства від 19.11.2025 № 02-27/939-25 (вул. Григорія Сковороди, буд. 86,м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61024, код ЄДРПОУ 45139951) щодо віднесення земельних ділянок до самозалісених та прийняти за результатами його розгляду рішення, відповідно до п. 8 ч. 7 ст. 15 Закону України "Про правовий режим воєнного стану"."

В іншій частині рішення Харківського окружного адміністративного суду від 01.06.2026 у справі № 520/3960/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя-доповідач І.М. Ральченко

Судді К.В. Мінаєва В.В. Катунов