Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №200/7998/25 — Перший апеляційний адміністративний суд

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року справа №200/7998/25

м. Дніпро

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: судді-доповідача Гаврищук Т.Г., суддів Блохіна А.А., Пивовар І.В., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 р. у справі № 200/7998/25 (головуючий І інстанції Кониченко О.М.) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

Позивач звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, в якому просила:

- визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову в призначенні пенсії №023830034043 від 15.05.2025;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення пенсії за віком від 07.05.2025, із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи з 17.01.1984 по 17.09.1992, та періоду роботи з 21.11.1995 по 11.03.1997, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 .

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 року позов задоволено.

Визнано протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії № 023830034043 від 15.05.2025.

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення пенсії за віком від 07.05.2025, із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 17.01.1984 по 17.09.1992 та з 21.11.1995 по 11.03.1997, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 .

Не погодившись з таким судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просив скасувати рішення місцевого суду, прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

В обґрунтування доводів зазначає, що до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи з 17.01.1984 по 17.09.1992, оскільки наявні виправлення дати наказу на звільненні з роботи; період роботи з 21.11.1995 по 11.03.1997, оскільки є виправлення дати наказу при зарахуванні на роботу, що є порушенням Інструкцій.

Уточнюючі довідки позивачем не надавалися.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.

Суд апеляційної інстанції заслухав доповідь судді-доповідача, вивчив доводи апеляційної скарги, перевірив їх за матеріалами справи і дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, виходячи з наступного.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України НОМЕР_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 .

Згідно рішення Головного управління ПФУ в Дніпропетровській області про відмову у призначенні пенсії від 15.05.2025 року № 023830034043, необхідний страховий стаж визначений статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" становить 30 років. Страховий стаж особи становить 25 років 9 місяців 21 день. За доданими документами до страхового стажу не зараховано: період роботи з 17.01.1984 по 17.09.1992 — виправлення дати наказу на звільненні з роботи; період роботи з 21.11.1995 по 11.03.1997 — виправлення дати наказу при зарахуванні на роботу.

При вирішенні справи суд виходить з наступного.

Згідно з частиною 1 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Частиною 2 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Згідно із частиною 3 статті 24 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.

У відповідності до статті 26 Закону № 1058-ІV, особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.

Так, згідно з вказаною статтею починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу, при зверненні, зокрема: з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року; з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років; з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років; з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років; починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.

Відповідно до ст. 62 Закону № 1788-XII та ч. 1 ст. 48 Кодексу Законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Згідно Порядку № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами (п.1 Порядку).

Відповідно до п.3 Порядку № 637 встановлено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.

Системний аналіз наведених норм права свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 лютого 2020 року у справі №415/4914/16-а, від 21 травня 2020 року у справі №550/927/17, від 16 червня 2020 року у справі №682/967/17 та від 19 червня 2020 року у справі №359/2076/17, від 18 листопада 2022 року у справі № 560/3734/22.

Щодо доводів апелянта, що до загального страхового стажу не зараховано періоди роботи з 17.01.1984 по 17.09.1992, оскільки наявні виправлення дати наказу на звільненні з роботи; період роботи з 21.11.1995 по 11.03.1997, оскільки є виправлення дати наказу при зарахуванні на роботу, суд зазначає наступне.

Згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 (дата заповнення 05.09.1980):

- з 17.01.1984 року по 17.09.1992 року позивач працювала на різних посадах у Відділі робочого постачання Докучаєвського флюсово-доломітного комбінату (записи №№ 4-8). Запис № 8 у графі № 4 містить виправлення у даті наказу про звільнення;

- з 21.11.1995 по 11.03.1997 працювала на Малому підприємстві «Джерело» кафе «Казка» (записи №№ 14-15). Запис № 14 у графі № 4 містить виправлення у даті наказу про прийняття на роботу.

Щодо заповнення трудової книжки, суб`єктом владних повноважень не враховані положення чинних у відповідний час нормативно-правових актів, зокрема Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, що затверджена наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України від 29.07.1993 року № 58, відповідно до якої заповнення трудової книжки проводиться роботодавцем, а не працівником.

Відповідно до п.2.4 Інструкції №58 визначено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

За приписами п.4.1 ч.1 Інструкції №58 записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилами чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з абз. 2 п. 6.1 Інструкції № 58 у разі невірного первинного заповнення трудової книжки або вкладиша до неї, а також псування їх бланків внаслідок недбалого зберігання, вартість зіпсованих бланків сплачується підприємством.

Згідно з пунктом 1.5 Інструкції № 58 питання, пов`язані з порядком ведення трудових книжок, їх зберігання, виготовлення, постачання і обліку, регулюються постановою Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників», цією Інструкцією та іншими актами законодавства.

Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 "Про трудові книжки працівників" відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Таким чином, власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.

Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом в постанові від 06.02.2018 по справі № 677/277/17 (провадження №К/9901/1298/17).

Суд вважає, що право позивача на встановлені законом гарантії не може бути поставлене в залежність від якості виконання обов`язків працівником, відповідальним за порядок ведення трудової книжки. На особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці.

Недотримання правил при оформленні трудової книжки та неточність в записах в трудовій книжці не може бути підставою для виключення періодів роботи з трудового стажу позивача в момент призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.

Підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Суд зазначає, що виправлення в наказах дати на звільненні з роботи та при зарахуванні на роботу не є тим недоліком, який може мати наслідком порушення конституційного права позивача на пенсійне забезпечення.

Таким чином, відповідачем неправомірно не зараховані до страхового стажу позивача періоди роботи з 17.01.1984 по 17.09.1992 та з 21.11.1995 по 11.03.1997, що відображені в її трудовій книжці.

На підставі викладеного, апеляційний суд погоджує висновок суду першої інстанції, про зобов`язання Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 щодо призначення пенсії за віком від 07.05.2025, із зарахуванням до страхового стажу періодів роботи з 17.01.1984 по 17.09.1992 та з 21.11.1995 по 11.03.1997, згідно записів трудової книжки НОМЕР_1 .

Відповідно до положень ч. 1 ст. 316 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду – без змін, якщо визнає, що суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції – без змін, оскільки суд правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Керуючись статтями 308, 311, 315, 316, 321, 322, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 р. у справі № 200/7998/25 - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 19 березня 2026 р. у справі № 200/7998/25 - залишити без змін.

Повне судове рішення складено 01 жовтня 2026 року.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя Т.Г. Гаврищук

Судді А.А. Блохін

І.В. Пивовар