Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №607/2752/26 — Тернопільський апеляційний суд

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 607/2752/26Головуючий у 1-й інстанції Грицай К.М.

Провадження № 22-ц/817/1122/26 Доповідач - Костів О.З.

Категорія -

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 року м. Тернопіль

Тернопільський апеляційний суд в складі:

головуючого - Костів О.З.

суддів - Хома М. В., Храпак Н. М.,

з участю секретаря - Хоміцька С.О.

за відсутності сторін,

розглянувши в письмовому провадженні цивільну справу № 607/2752/26 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 березня 2026 року (ухвалене суддею Грицай К.М., повний текст якого складено 30 березня 2026 року) в справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» про захист прав споживачів, визнання дій неправомірними, зобов`язання винити дії та відшкодування моральної шкоди,

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2026 року ОСОБА_2 (далі — позивачка, апелянтка) звернулася до суду з позовом до акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» (далі — АТ КБ «ПриватБанк», відповідач) про захист прав споживачів, визнання дій неправомірними, зобов`язання винити дії та відшкодування моральної шкоди.

Позов обґрунтовано тим, що позивачка є адвокатом та здійснює незалежну професійну діяльність, є самозайнятою особою. Також вона є клієнтом АТ КБ «ПриватБанк» та має відкриті у відповідача рахунки, зокрема рахунок для зарахування соціальних виплат НОМЕР_1 та поточний рахунок НОМЕР_2 . У період жовтня - листопада 2025 року позивачка перебувала на лікарняному у зв`язку з тяжким станом здоров`я – рецидивом раку молочної залози з метастазами в лімфатичні вузли, що потребувало хірургічного оперативного втручання та тривалого лікування. У лютому 2026 року на її рахунок НОМЕР_1 від Пенсійного фонду України надійшла допомога по тимчасовій непрацездатності (лікарняні) в сумі 7358.68 грн. Позивачка 04 лютого 2026 року звернулась до відповідача з платіжним дорученням про переказ власних коштів із соціального рахунку на власний поточний рахунок у тому ж банку. Однак АТ КБ «ПриватБанк» відмовив у виконанні платіжного доручення, посилаючись на відсутність документів про сплату ЄСВ, ПДФО та військового збору, а також на Наказ Міністерства фінансів України №291 від 16 вересня 2022 року.

Позивачка вважає такі дії банку протиправним втручанням у право власності та перевищенням повноважень, оскільки переказ між власними рахунками не є новим доходом, а банк не є контролюючим податковим органом. Кошти у вигляді лікарняних виплат були фактично отримані позивачкою у момент їх зарахування на соціальний рахунок у 2026 році. Подальше переміщення коштів між власними рахунками не є отриманням нового доходу та не створює нового податкового зобов`язання. Податковий період 2026 року не завершений, а отже обов`язок сплати податків на момент переказу відсутній.

Крім того, протиправне утримання коштів під час її реабілітації після важкого онкологічного захворювання спричинило їй істотну моральну шкоду, яка полягає у фізичних та душевних стражданнях, порушенні звичного способу життя, погіршенні психоемоційного стану та почутті безпорадності. Незаконні дії відповідача вийшли за межі звичайного цивільного спору, оскільки втручання у право розпорядження коштами відбувається саме у період тяжкої хвороби, що істотно посилює негативні наслідки для психоемоційного стану позивача. З урахуванням характеру протиправних дій відповідача, тяжкого стану здоров`я позивачки, особливої вразливості позивачки у період післяопераційного лікування, значущості соціальних виплат як основного джерела існування у цей період, позивачка вважає, що розмір моральної шкоди у сумі 50000 грн є співмірним характеру та наслідкам порушення, відповідає принципам розумності та справедливості та підлягає стягненню з відповідача.

Окрім цього, внаслідок неправомірної відмови відповідача у виконанні платіжного доручення позивачка позбавлена можливості користуватися належними їй грошовими коштами, що свідчить про прострочення виконання грошового зобов`язання. Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, зобов`язаний сплатити на користь кредитора 3% річних та інфляційні втрати за весь час прострочення, у тому числі по день ухвалення рішення суду, що узгоджується з усталеною судовою практикою.

У зв`язку з наведеним позивачка просила суд:

- визнати протиправними дії АТ КБ «ПриватБанк», що полягають у відмові виконати платіжне доручення позивача ОСОБА_2 щодо переказу коштів між власними рахунками;

- зобов`язати АТ КБ «ПриватБанк» здійснити переказ грошових коштів в сумі 358.68 грн з рахунку НОМЕР_1 на відкритий поточний рахунок НОМЕР_2 ;

- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» в користь позивачки ОСОБА_2 моральну шкоду у розмірі 50000 грн;

- стягнути з АТ КБ «ПриватБанк» на користь позивачки 3% річних та інфляційні втрати, нараховані на суму неправомірно утримуваних грошових коштів відповідно до статті 625 ЦК України, за весь період прострочення з моменту відмови у виконанні платіжного доручення 04 лютого 2026 року та по день ухвалення рішення суду.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 березня 2026 року позовну заяву ОСОБА_2 залишено без задоволення.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.

Апеляційна скарга мотивована тим, що на рахунок позивачки НОМЕР_1 від Пенсійного фонду України зараховано 03 лютого 2026 року допомогу по тимчасовій непрацездатності кошти в сумі 6307.44 грн та 04 лютого 2026 року – 1051.24 грн, тобто загалом 7358.68 грн. Таким чином, платником коштів був Пенсійний фонд України, а призначенням платежів – допомога по тимчасовій непрацездатності. Після отримання цих коштів позивачка подала платіжну інструкцію №18 про їх перерахування з рахунку НОМЕР_1 на рахунок НОМЕР_2 . Обидва рахунки належать позивачці, тому платником та отримувачем коштів є одна і та сама особа з одним РНОКПП.

Зазначає, що позивачка не здійснювала виплату заробітної плати, винагороди, допомоги по тимчасовій непрацездатності чи будь-якого іншого доходу іншій фізичній особі. Позивачка лише розпоряджалася вже отриманими та належними їй коштами шляхом їх переміщення між двома власними банківськими рахунками. Отже повертаючи платіжну інструкцію, Банк помилково зазначив як причину відсутність документів щодо сплати ЄСВ, ПДФО та військового збору та послався на нормативні положення, що регулюють прийняття платіжних інструкцій на виплату заробітної плати.

Кошти в сумі 7358.68 грн на момент подання платіжної інструкції вже були виплачені позивачці Пенсійним фондом України та перебували у її власності. Подальший переказ цих коштів на інший власний рахунок не є новою виплатою доходу та не створює нового об`єкта оподаткування лише внаслідок переміщення коштів між рахунками однієї особи. Зазначення позивачкою у призначенні платежу: «Лікарняні виплати. Місяць: лютий. Рік: 2026» лише описувало походження коштів і не могло змінити реального змісту операції.

Звертає увагу на те, що кошти не були отримані позивачкою як адвокатський гонорар, оплата за надання правничої допомоги чи інший дохід від незалежної професійної діяльності. Сам по собі вид банківського рахунку, на який ПФУ здійснив зарахування, не може змінити джерело походження коштів та перетворити страхову виплату на дохід від незалежної професійної діяльності.

Щодо моральної шкоди слід урахувати, що позивачка протягом тривалого часу була позбавлена можливості вільно розпоряджатися власними коштами та для отримання доступу до них була вимушена виконувати вимоги Банку, правомірність яких вона оспорювала.

У зв`язку з наведеним просить рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 березня 2026 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задоволити в повному обсязі.

Відзив на апеляційну скаргу від учасників по справі до суду не надходив.

Учасники в судове засідання не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про день і час слухання справи.

Враховуючи викладене та з метою недопущення порушень процесуальних строків, відповідно до частини другої статті 372 ЦПК України, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін.

Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.

За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.

Судом встановлено наступні обставини.

Позивачка ОСОБА_2 є особою, яка здійснює незалежну професійну діяльність – адвокатом, самозайнятою особою, що підтверджено Свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю серія ТР №00004, виданим 26 серпня 2016 року Головою Ради адвокатів Тернопільської області ОСОБА_3 на підставі рішення Ради адвокатів Тернопільської області від 02 серпня 2013 року №7.

У період вересень - жовтень 2025 року позивачка перебувала на стаціонарному лікуванні у зв`язку із хірургічним втручанням, що підтверджено письмовими доказами.

Згідно з довідкою про відкриття рахунку від 05 лютого 2026 року № НОМЕР_3 , виданою АТ КБ «ПриватБанк», Гриців О.Я. (адвокат) має відкриті рахунки АТ КБ «ПриватБанк», а саме:

- рахунок НОМЕР_2 , який відкрито 01 вересня 2022 року;

- рахунок НОМЕР_1 , який відкрито 29 січня 2026 року.

Відповідно до виписки по декількох рахунках за період з 01 лютого 2026 року по 04 лютого 2026 року, виданою АТ КБ «ПриватБанк» 05 лютого 2026 року, на рахунок позивачки НОМЕР_1 від Пенсійного Фонду України була зарахована допомога по тимчасовій непрацездатності 03 лютого 2026 року на суму 6307.44 грн та 04 лютого 2026 року на суму 1051.24 грн, на загальну суму 7358.68 грн. Вказане також підтверджується довідкою АТ КБ «ПриватБанк» від 05 лютого 2026 року про обіг коштів по рахунку НОМЕР_1 .

Позивачка 04 лютого 2026 звернулась до відповідача АТ КБ «ПриватБанк» з платіжною інструкцією про переказ із рахунку НОМЕР_1 на власний рахунок НОМЕР_2 у тому ж банку коштів в сумі 7358.68 грн та у платіжній інструкції №18 від 04 лютого 2026 року, складеній о 21:39:43, вказала призначення платежу: Лікарняні виплати. Місяць: лютий. Рік: 2026.

Відповідач АТ КБ «ПриватБанк» 04 лютого 2026 року о 21:49 год повернув вихідний платіж №18, вказавши причиною повернення платежу відсутність документів про сплату ЄСВ, ПДФО та військового збору, які потрібно сплатити за період, вказаний у платіжній інструкції на виплату, ЄСВ не менше 22% від суми платежу, або запропоновано надати оригінал платіжної інструкції про сплату в іншому банку згідно Наказу Міністерства фінансів України №291 від 16 вересня 2022 року.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.

Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні (ч.1 ст.321 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За приписами пункту 3 частини першої статті третьої, статті 627 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі статтею 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до вимог статті 629 ЦК України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

За приписами статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами частини першої статті 611 ЦК України встановлено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

- припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

- зміна умов зобов`язання;

- сплата неустойки;

- відшкодування збитків та моральної шкоди.

Статтею 617 ЦК України передбачено, що особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до статей 316, 317, 319 Цивільного кодексу України, позивач має право володіти, користуватися та розпоряджатися належними їй грошовими коштами.

Згідно положень статті 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком. Банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.

В силу частини першої, третьої статті 1068 ЦК України банк зобов`язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.

Банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунку грошові кошти в день надходження до банку відповідної платіжної інструкції, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунку або законом.

Відповідно до частини першої статті 1074 ЦК України, обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду або в інших випадках, встановлених законом.

Інструкцією про порядок відкриття та закриття рахунків користувачам надавачами платіжних послуг з обслуговування рахунків, затвердженою постановою Правління НБУ від 29 липня 2022 року №162 (далі – Інструкція №162), визначено порядок відкриття та закриття банками рахунків клієнтів та використання коштів за ними.

Пунктом 10 розд. І Інструкції №162 встановлено, що фізична особа відкриває окремі рахунки для здійснення підприємницької, незалежної професійної діяльності та для власних потреб.

Пункт 13 розд. І Інструкції №162 вказує, що умови відкриття рахунку та особливості його обслуговування і закриття зазначаються в договорі, що укладається між надавачем платіжних послуг та користувачем - власником рахунку, і не повинні суперечити вимогам цієї Інструкції.

В силу розд. І пункту 24 даної Інструкції № 162, за поточними рахунками, що відкриваються банками клієнтам-резидентам у національній валюті, здійснюються платіжні операції відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Забороняється використовувати поточні, платіжні рахунки фізичних осіб, що відкриваються для власних потреб, для проведення операцій, пов`язаних із здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності. За поточними, платіжними рахунками в національній валюті фізичних осіб – резидентів здійснюються платіжні операції відповідно до умов договору та вимог законодавства України, які не пов`язані зі здійсненням підприємницької та незалежної професійної діяльності. (п. 24 розд. І Інструкції №162).

Закон України «Про платіжні послуги» визначає поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, встановлює виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання.

У змісті частин 1-4 статті 40 України «Про платіжні послуги» зазначено, що форма та порядок надання платіжної інструкції визначаються в договорі між користувачем та надавачем платіжних послуг, якщо інше не передбачено законодавством.

Платіжна інструкція має містити інформацію, що дає змогу надавачу платіжних послуг ідентифікувати особу платника та отримувача за платіжною операцією, рахунки платника та отримувача, надавачів платіжних послуг платника та отримувача, суму платіжної операції та іншу інформацію (реквізити), необхідну для належного виконання платіжної операції.

Зазначена ініціатором у платіжній інструкції інформація має передаватися без змін незалежно від залучення до виконання платіжної операції надавачів платіжних послуг, задіяних як посередники, комерційні агенти, чи використання платіжних систем.

Надавач платіжних послуг платника приймає до виконання надану ініціатором платіжну інструкцію або відмовляє у її прийнятті в порядку, визначеному цим Законом.

Надавач платіжних послуг зобов`язаний прийняти до виконання надану ініціатором платіжну інструкцію, за умови що платіжна інструкція оформлена належним чином та немає законних підстав для відмови в її прийнятті, про що зазначено у статті 43 Закону.

Як вказано у статті 44 України «Про платіжні послуги», надавач платіжних послуг має право відмовити ініціатору у прийнятті наданої платіжної інструкції лише за наявності законних підстав для відмови.

Якщо надавач платіжних послуг відмовляє у прийнятті наданої ініціатором платіжної інструкції, він повинен негайно повідомити про це ініціатора із зазначенням причини відмови та обов`язковим посиланням на норми законодавства.

У разі відмови надавача платіжних послуг у прийнятті наданої ініціатором платіжної інструкції з будь-яких причин така платіжна інструкція вважається неприйнятою до виконання.

Надавач платіжних послуг несе передбачену законодавством відповідальність за шкоду, заподіяну ініціатору у разі відмови у прийнятті наданої ним платіжної інструкції без законних підстав.

Правові відносини у сфері безготівкових розрахунків регулюються «Інструкцією про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг», затвердженою Постановою Правління НБУ № 163 від 29 липня 2022 року. Відповідно до пункту 35 цієї Інструкції, платник несе повну відповідальність перед надавачем платіжних послуг за відповідність інформації, зазначеної ним у платіжній інструкції, суті платіжної операції.

Пунктом 37 Платіжна інструкція, оформлена платником в електронній або паперовій формі, повинна містити обов`язкові реквізити , зокрема, призначення платежу.

Згідно з пунктом 41 Інструкції №163, платник заповнює реквізит «Призначення платежу» так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється операція. Банк перевіряє цей реквізит за зовнішніми ознаками.

Пунктом 50 Інструкції №163 встановлено імперативне правило: надавач платіжних послуг платника приймає платіжні інструкції на виплату оподатковуваного доходу (визначеного Розділом IV ПКУ) лише за умови одночасного подання платіжної інструкції на перерахування до бюджету утриманого податку на доходи фізичних осіб (ПДФО) та військового збору, або документального підтвердження їх сплати раніше. Вказана вимога безумовно поширюється на виплати, пов`язані з тимчасовою втратою працездатності (лікарняні).

Допомога по тимчасовій непрацездатності, згідно з підпунктом 165.1.1 ПКУ, є об`єктом оподаткування ПДФО (за ставкою 18%) та військовим збором (1,5%).

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Загальний порядок відшкодування моральної шкоди визначений статтею 1167 ЦК України, за змістом якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_2 посилалася на те, що є клієнтом банку АТ КБ «ПриватБанк», у якому відкриті банківські рахунки, однак платіжним дорученням про переказ власних коштів між вказаними рахунками, відповідач безпідставно відмовив у виконанні платіжного доручення, посилаючись на відсутність документів про сплату ЄСВ, ПДФО та військового збору.

З матеріалів справи вбачається, що банківський рахунок НОМЕР_1 відкритий для власних потреб (для зарахування соціальних виплат) позивачки, жодних доказів на підтвердження особливості обслуговування даного рахунку згідно умов його відкриття не надала. Також, позивачка отримала на рахунок НОМЕР_1 від Пенсійного фонду України кошти на загальну суму сумі 7358.68 грн, які є допомогою по тимчасовій непрацездатності (лікарняними).

Судом першої інстанції правильно встановлено, що кошти, які ОСОБА_2 отримала від Пенсійного фонду України на банківський рахунок НОМЕР_1 , стали власністю позивачки та вона мала право на власний розсуд розпоряджатись даними коштами. Разом з тим, позивачка 04 лютого 2026 року ініціювала платіжну операцію надавачу платіжних послуг АТ КБ «ПриватБанк» шляхом складання платіжного доручення про переказ власних коштів в сумі 7358.68 грн із соціального рахунку НОМЕР_1 на власний поточний рахунок НОМЕР_2 (самозайнятої фізичної особи) у цьому ж банку. Отже, платіжна операція не була за своєю суттю виплатою допомоги по тимчасовій непрацездатності на поточний рахунок самозайнятої фізичної особи НОМЕР_2 , оскільки кошти, які мали бути перераховані на рахунок, не були призначені для виплати будь-яких доходів, а набули статусу власних коштів особи.

Проте, ініціюючи даний платіж в сумі 7358.68 грн, позивачці належало дотримуватись вимог законодавства України, що регулюють порядок здійснення платіжних операцій, вищезазначеної «Інструкції про безготівкові розрахунки в національній валюті користувачів платіжних послуг», затвердженої Постановою Правління НБУ № 163 від 29 липня 2022 року, а саме п.41 Інструкції №163, та заповнити реквізит «Призначення платежу» так, щоб надавати повну інформацію про платіж та документи, на підставі яких здійснюється операція.

Таким чином обґрунтованим є висновок місцевого суду про те, що позивачка ОСОБА_2 не дотрималася вимог чинних законодавчих актів щодо порядку заповнення платіжної інструкції, самостійно визначивши призначення платежу та помилково вказала ««Лікарняні виплати. Місяць: лютий. Рік: 2026»у реквізиті «Призначення платежу» при здійсненні внутрішнього переказу власних коштів.

Отже, в результаті того, що позивачка ініціювала грошовий переказ як первинну «виплату лікарняних», яка підлягає обов`язковому податковому контролю з боку фінансової установи відповідно до вимог Податкового кодексу України та Постанови НБУ №163, відповідач відмовив у прийнятті наданої ним платіжної інструкції, повідомивши платника про обов`язок надати платіжні інструкції про перерахування коштів для сплати сум єдиного внеску. Оскільки позивачкою при цьому не було надано банку платіжних доручень на підтвердження сплати ПДФО та військового збору з цієї суми, АТ КБ «ПриватБанк», виконуючи імперативні вимоги п.50 Постанови НБУ №163 та ст.168 Податкового кодексу України, був зобов`язаний відхилити цей платіж.

Таким чином, оскільки платіж містив призначення «лікарняні виплати», але не супроводжувався платіжними інструкціями про одночасну сплату ПДФО, військового збору та ЄСВ, банк діяв у межах закону та правомірно відмовив у прийнятті наданої ініціатором платіжної інструкції та відхилив транзакцію, а факт неналежного оформлення платіжного документа стосується виключно позивачки.

З огляду на викладене колегія суддів погоджується з висновками місцевого суду про те, що не встановлено протиправності в діях відповідача, похідні вимоги про зобов`язання вчинити дії, стягнення штрафних санкцій за ст. 625 ЦК України та відшкодування моральної шкоди також не підлягають задоволенню через їх безпідставність та недоведеність.

Доводи позивачки про те, що дії банку щодо відхилення грошового переказу «лікарняні виплати» між власними рахунками є протиправним втручанням у право власності та перевищенням повноважень, суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки позивачка не позбавлена можливості повторно здійснити вказаний переказ в якому коректно зазначити призначення платежу, зокрема: «Переказ власних коштів між особистими рахунками», «Поповнення власної картки», «Переказ між власними картками», «Консолідація власних коштів», що унеможливлює подвійне оподаткування при переказі коштів між рахунками.

Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним у позовній заяві, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані права та обов`язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.

У відповідності до статтей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з вимогами статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно частини другої статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно частини другої статті 89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відмовляючи в задоволені позову, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.

Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.

Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – залишити без задоволення.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 23 березня 2026 року — залишити без змін.

Судові витрати, понесені сторонами у зв`язку із розглядом справи в суді апеляційної інстанції — залишити в межах, ними понесених.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Дата складення повного тексту постанови — 29 вересня 2026 року.

Головуючий О.З. Костів

Судді: М.В. Хома

Н.М. Храпак