Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №506/733/26 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 33/813/1862/26

Номер справи місцевого суду: 506/733/26

Головуючий у першій інстанції Бурдинюк О. С.

Доповідач Сегеда С. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01.10.2026 року м. Одеса

Суддя Одеського апеляційного суду Сегеда С.М.,

за участю:

секретаря Козлової В.А.,

захисника ОСОБА_1 – адвоката Попової І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали адміністративної справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попова Ірина Сергіївна, на постанову Окнянського районного суду Одеської області від 25 серпня 2026 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення,

ВСТАНОВИВ:

Зазначеною постановою

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП) та накладено на нього адміністративне стягнення у вигляді штрафу на користь держави у розмірі 8500,00 грн. без конфіскації знарядь і засобів вчинення правопорушення. Також з нього стягнуто на користь держави судовий збір у розмірі 665,60 грн.

Відповідно до адміністративних матеріалів, 10.08.2026 року, о 07 год. 50 хв., ОСОБА_1 , перебуваючи на західній околиці с. Дубове, Подільського району, Одеської області на відстані до 50 м від лінії державного кордону з України, у групі осіб, намагався перетнути державний кордон України, на вихід з України в Республіку Молдова, поза пунктом пропуску через державного кордону з України в районі пп/зн покажчика №0408, на напрямку с. Дубове (Україна) - с. Дубео (Республіка Молдова), в пішому порядку, з документами, що посвідчують особу, чим порушив ст. 9 Закону України «Про державний кордон України», тобто вчинив адміністративне правопорушення, відповідальність за яке передбачена ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

Зазначені обставини стали підставою для винесення оскаржуваної постанови Окнянським районним судом Одеської області від 25 серпня 2026 року про визнання винним і притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП (а.с.37-39).

Не погоджуючись із вказаною вище постановою, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попова І.С., подав апеляційну скаргу, в якій просить оскаржувану постанову суду скасувати, провадження у справі закрити у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП (а.с.41-44).

Також в апеляційній скарзі скаржник просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови Окнянського районного суду Одеської області від 25 серпня 2026 року.

Проте, оскаржувана постанова ухвалена 25 серпня 2026 року. Апеляційна скарга подана представником скаржника – 04 вересня 2026 року, за допомогою підсистеми (модуля) «Електронний суд».

Таким чином скаржником не пропущений строк на апеляційне оскарження постанови суду, а тому не потребує процесуального вирішення.

В судовому засіданні, призначеному на 01 жовтня 2026 року о 10:20 год., захисник ОСОБА_1 – адвокат Попова І.С. доводи апеляційної скарги підтримала в повному обсязі та просила закрити провадження у справі, у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Статтею 245 КУпАП передбачено, що завданнями провадження в справах про адміністративне правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.

Відповідно до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення, зобов`язаний, зокрема, з`ясувати, чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа у його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність особи, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Дані вимоги закону при розгляді матеріалів про адміністративне правопорушення судом першої інстанції виконані в повному обсязі.

Частиною 1 ст. 204-1 КУпАП, передбачена відповідальність за перетинання або спробу перетинання державного кордону України будь-яким способом поза пунктами пропуску через державний кордон України або в пунктах пропуску через державний кордон України без відповідних документів або з використанням підробленого документа чи таких, що містять недостовірні відомості про особу, чи без дозволу відповідних органів влади.

При цьому, ч. 2 ст. 204-1 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність за ті самі дії, вчинені групою осіб або особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за одне з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.

Диспозиція статті має бланкетний характер, у зв`язку з чим встановлення складу адміністративного правопорушення регулюється спеціальним нормативним актом, що регулює порядок перетинання державного кордону України, яким є Закон України «Про державний кордон України».

Так, ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про державний кордон України» передбачено, що перетинання державного кордону України здійснюється на шляхах сполучення через державний кордон з додержанням встановленого порядку. Пішохідне сполучення через державний кордон України здійснюється в пунктах пропуску, що встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до законодавства і міжнародних договорів України, а також поза пунктами пропуску через державний кордон України у випадках, визначених законодавством.

Крім того, ч. 3 ст.9 вказаного Закону визначено, що пункт пропуску через державний кордон України - це спеціально виділена територія на залізничних та автомобільних станціях, у морських і річкових портах, аеропортах (аеродромах) з комплексом будівель, споруд і технічних засобів, де здійснюються прикордонний, митний та інші види контролю і пропуск через державний кордон осіб, транспортних засобів, вантажів та іншого майна.

Згідно з ч. 1 ст. 12 зазначеного Закону пропуск осіб, які перетинають державний кордон України, здійснюється органами Державної прикордонної служби України за дійсними документами на право в`їзду на територію України або виїзду з України.

Відповідно до Указу Президента України №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» 24 лютого 2022 року на території Україні запроваджено воєнний стан. Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.

Апеляційний суд приймає до уваги, що відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 в Україні запроваджено загальну мобілізацію, що передбачає здійснення визначених Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходів, зокрема, обмеження виїзду чоловіків ,18-60 років за кордон.

Суд апеляційної інстанції вважає, що висновок районного суду про доведеність винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП є обґрунтованим та відповідає фактичним обставинам справи.

Зокрема, висновок суду про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення підтверджується зібраними по справі доказами, а саме:

- протоколом про адміністративне правопорушення, серії ПдРУ, №007100Е від 10 серпня 2026 року (а.с.1);

- рапортом начальника прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » сержанта ОСОБА_2 від 10 серпня 2026 року, в якому викладені обставини порушення ОСОБА_1 ч. 2 ст. 204-1 КУпАП (а.с.2);

- письмовими поясненнями ОСОБА_1 , який пояснив що він, мав на меті незаконно перетнути державний кордон України в Республіку Молдова (а.с.3);

- розпискою ОСОБА_1 про те, що останній просив розглянути адміністративні матеріали, які були складені відносно нього 13.08.2026 року за ч. 2 ст. 204-1 КУпАП без його присутності, свою вину у спробі перетину державного кордону України повністю визнає (а.с.5).

- схемою ділянки віпс « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (а.с.11), та інш.

Враховуючи наявні в матеріалах справи про адміністративне правопорушення докази у сукупності, а також позицію ОСОБА_1 під час складання протоколу щодо визнання вини, апеляційний суд вважає доведеним факт вчинення ОСОБА_1 адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, а саме спробу, у складі групи осіб, перетнути державний кордон України, на вихід з України в Республіку Молдова, поза пунктом пропуску через державного кордону з України в районі пп/зн покажчика №0408, на напрямку с. Дубове (Україна) - с. Дубео (Республіка Молдова) 10 серпня 2026 року о 07 год. 50 хв.

Безпідставними є твердження захисника апелянта про те, що пояснення, які ОСОБА_1 надав працівникам прикордонної служби, були написані під дією примусу, зважаючи на те, що жодних доказів оскарження у встановленому законом порядку дій працівників прикордонної служби захисником надано не було. При цьому в поясненнях ОСОБА_1 зазначив (дослівно) «Претензій та скарг до прикордонників не маю. Фізична сила та психологічний тиск не застосовувались» (а.с.3 – 3-звор.).

Доводи скарги про те, що матеріали справи не містять жодних доказів на підтвердження наявності умислу в діях ОСОБА_1 на вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, суд оцінює критично, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи, 10.08.2026 року, о 07 год. 50 хв., ОСОБА_1 , перебуваючи на західній околиці с. Дубове, Подільського району, Одеської області на відстані до 50 м від лінії державного кордону з України, у групі осіб, намагався перетнути державний кордон України, на вихід з України в Республіку Молдова, поза пунктом пропуску через державний кордон з України, в районі пп/зн покажчика №0408, на напрямку с. Дубове (Україна) - с. Дубео (Республіка Молдова), в пішому порядку, з документами, що посвідчують особу, що підтверджує його намір незаконного перетину кордону.

Також в апеляційній скарзі не зазначено раціонального пояснення щодо причин перебування ОСОБА_1 з паспортом, у групі з іншими чоловіками призовного віку, 10.08.2026 року о 07 год. 50 хв. на відкритій вищезазначеній місцевості, тобто безпосередньо в 50 метрах від лінії державного кордону України.

Вагомо свідчать про наявність у діях ОСОБА_1 наміру на вчинення інкримінованого йому правопорушення та спростовують відсутність його умислу на скоєння адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, сукупність таких обставин, як:

- місце затримання ОСОБА_1 , зокрема, на відстані до 50 метрів від лінії державного кордону України, на вихід з України в Республіку Молдова, поза пунктом пропуску через державний кордон з України, в районі пп/зн покажчика №0408, на напрямку с. Дубове (Україна) - с. Дубео (Республіка Молдова), яке не є ні місцем реєстрації, ні місцем проживання останнього;

- спосіб намагання перетину державного кордону поза межами пункту пропуску, що підтверджується, зокрема, протоколом про адміністративне правопорушення, серії РдРУ, № 007100Е від 10.08.2026 року, який підписаний ОСОБА_1 , без будь-яких заперечень;

- визнання ОСОБА_1 під час складання адміністративних матеріалів вини у незаконному намаганні перетину державного кордону України, пояснення мети перетину кордону та визнання своєї провини.

Аналізуючи досліджені докази, оцінюючи їх у сукупності, апеляційний суд доходить до переконання, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, повністю доведена, є встановленою згідно з критерієм її доведеності «поза розумним сумнівом».

Так, стандарт доказування «поза розумним сумнівом» активно використовується Європейським судом з прав людини (далі – ЄСПЛ). У справі «Ушаков проти України» (рішення від 18 червня 2015 року, заява № 10705/12) ЄСПЛ визначає: «Суд, при оцінці доказів керується критерієм доведеності «поза розумним сумнівом». Згідно з його усталеною практикою доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій стосовно фактів, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою». Стандарт доказування «поза розумним сумнівом» не виключає будь-який сумнів взагалі, оскільки завжди можна припустити можливість існування навіть дуже маловірогідних обставин чи їх збігів. Проте, цей стандарт доказування означає, що особу необхідно виправдати не при наявності будь-якої «тіні» сумнівів, а при наявності лише «розумного сумніву». При цьому розумним є сумнів, який має під собою причину та здоровий глузд і випливає зі справедливого та розумного розгляду всіх доказів у справі або з відсутності доказів у справі. Цей сумнів не є ні смутним, ні гіпотетичним чи уявним або надуманим, а саме таким, який ґрунтується на конкретних обставинах або інших вагомих причинах, які б змусили розумну людину вагатися вдатися до певних дій у питаннях, що мають значення для неї.

Таким чином, порушень норм матеріального та процесуального права, які б були підставою для скасування постанови суду при її перегляді, апеляційним судом не встановлено.

Суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 204-1 КУпАП, яке підтверджується доказами, дослідженими в їх сукупності, та з точки зору їх достатності під час розгляду матеріалів адміністративної справи.

Доводи, наведені в апеляційній скарзі, висновку суду першої інстанції не спростовують, оскільки є необґрунтованими, спростовуються матеріалами справи та оцінюються судом як такий спосіб захисту, що має на меті безпідставне уникнення від відповідальності за вчинене правопорушення.

Апеляційний суд враховує, що ЄСПЛ вказав, що п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no.2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41.

З огляду на вищенаведене, підстав для скасування постанови суду і закриття провадження по справі з наведених в апеляції мотивів, апеляційний суд не вбачає, а тому вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а постанову суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 268, 283, 289, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Попова Ірина Сергіївна, залишити без задоволення.

Постанову Окнянського районного суду Одеської області від 25 серпня 2026 року залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Одеського апеляційного суду С.М. Сегеда