Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №491/786/23 — Одеський апеляційний суд

Номер провадження: 22-ц/813/1341/26

Справа № 491/786/23

Головуючий у першій інстанції Надєр Л. М.

Доповідач Драгомерецький М. М.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30.09.2026 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Драгомерецького М.М.,

суддів: Громіка Р.Д., Роїка Д. Я.,

переглянувши у порядку спрощеного провадження без виклику учасників цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 02 грудня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, -

в с т а н о в и в:

05 липня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із позовною заявою, в якій зазначає, що з 2003 року по 2011 рік вони з відповідачем по справі проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, вели спільне господарство, мали спільний бюджет. За цей час у них народилась спільна дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після припинення між нею та відповідачем сімейних відносин їхня дочка залишилась проживати з позивачем. Рішенням Ананьївського районного суду Одеської області від 25 лютого 2014 року з відповідача на користь позивача було стягнуто аліменти на утримання їхньої дочки в розмірі 400 гривень щомісяця, з індексацією відповідно до закону, починаючи з 18 квітня 2013 року і до повноліття дитини. Оскільки відповідач в добровільному порядку не утримував дочку, для подальшого виконання рішення суду позивачем було отримано виконавчий лист №491/477/13-ц, з метою примусового виконання якого 06 січня 2015 року відкрито виконавче провадження ВП №46132743 та здійснювалось примусове стягнення аліментів. Позивач зазначає, що, починаючи з 2018 року, у зв`язку із внесенням змін до СК України, державний виконавець нарахував аліменти в розмірі 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. За період з 06 січня 2015 року до дня звернення до суду з цим позовом відповідач не сплачує аліменти регулярно, ухиляється від виконання обов`язку утримання їхньої спільної дитини, у зв`язку з чим неодноразово утворювалась заборгованість зі сплати аліментів.

З 06 січня 2015 року по 01 грудня 2020 року сукупний розмір заборгованості складав 55 030 гривень 83 копійки. У зв`язку з прийняттям державним виконавцем постанов про тимчасове обмеження відповідача у праві керування транспортним засобом, про внесення відомостей до Єдиного реєстру боржників, про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України, відповідач почав частинами погашати заборгованість по аліментам. Станом на 01 червня 2021 року заборгованість склала 56 460 гривень 57 копійок. У квітні 2022 року відповідач сплатив 24 079 гривень 79 копійок заборгованості по аліментам. Внаслідок часткового погашення заборгованості по аліментам 26 квітня 2022 року державним виконавцем скасовано тимчасове обмеження відповідачу у праві виїзду за межі України, після чого відповідач знову припинив сплачувати аліменти. У березні-квітні 2022 року, з травня 2022 року по 17 квітня 2023 року відповідач не здійснював виплати. Станом на 01 квітня 2023 року заборгованість відповідача по сплаті аліментів склала 35 357 гривень 11 копійок, що вбачається з розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 17 квітня 2023 року у виконавчому провадженні №46132743. Позивач у квітні 2023 року звернулась до державного виконавця із заявою про вжиття заходів з примусового стягнення аліментів, внаслідок чого було прийнято постанови, зокрема, про арешт коштів боржника, про внесення відомостей про боржника до Єдиного державного реєстру боржників, про встановлення тимчасового обмеження відповідачу у праві виїзду за межі України. Станом на 01 травня 2023 року відповідач сплатив заборгованість зі сплати аліментів. Однак, оскільки з травня 2022 року по 17 квітня 2023 року відповідач ухилявся від сплати аліментів, з 2015 року по 2020 рік взагалі не сплачував аліменти, свідомо допускає утворення значної заборгованості, починає її сплачувати тільки після вжиття державним виконавцем обмежувальних заходів, позивач вимушена звернуся до суду з вказаним позовом та просить стягнути з відповідача на її користь неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 35 357 гривень 11 копійок. Зазначену суму позивач обґрунтовує наступним. Оскільки точний день погашення відповідачем заборгованості в повному обсязі позивачу не відомий, однак згідно розрахунку заборгованості державного виконавця станом на 17 квітня 2023 року невиплачені аліменти склали суму у розмірі 35 357 гривень 11 копійок, розрахунок пені щодо несплачених платежів з травня 2022 року здійснювався до 17 квітня 2023 року. Крім того позивач зазначає, що ст. 196 СК України максимальний розмір пені обмежується 100% заборгованості по аліментам, а тому розмір пені позивачем розрахувався не з усієї заборгованості, а лише із заборгованості, яка виникла з січня 2020 року по жовтень 2020 року, з травня 2022 року по квітень 2023 року, тобто, у періоди, коли відповідач взагалі не сплачував аліменти. Тому, враховуючи обмеження, встановлені ч. 1 ст. 196 СК України у розмірі пені, сума, яка підлягає стягненню з відповідача, складає менше розрахованої – 43 282 гривні 72 копійок, а саме – 35 357 гривень11 копійок.

Також позивачем були надані додаткові письмові пояснення по справі щодо наявності у ОСОБА_1 можливості сплачувати аліменти та уникнути утворення заборгованості, оскільки їй стало відомо, що відповідач у 2021 році придбав транспортний засіб «VOLVO V50» 2005 року випуску, середньо-ринкова вартість якого складає близько 5 630 доларів США, що за курсом НБУ складає 204 650 гривень. Окрім цього згідно відомостей Державної податкової служби України ОСОБА_1 у 2022 році отримував заробітну плату на рівні 9 000 гривень, що не виключає отримання ним значно більшої заробітної плати неофіційно від роботи водієм (перевезення осіб за кордон). Таким чином відповідач мав можливість і за рахунок своєї заробітної плати, і за рахунок продажу рухомого майна сплачувати вчасно аліменти та погасити заборгованість, яка неодноразово утворювалась в рамках виконавчого провадження ВП №46132743. В підтвердження наведеного позивач надала відповідь на запит №160065415 від 17.04.2023 Малиновського ВДВС у м. Одесі ПМУЮ (м. Одеса) про джерела та/або суми доходів ОСОБА_1 , копію витягу з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів (а.с. 41-43).

Заочним рішенням Ананьївського районного суду Одеської області від 26 грудня 2023 року позовні вимоги було задоволено в повному обсязі.

24 квітня 2024 року до Ананьївського районного суду Одеської області надійшла заява представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката Олійника Максима Борисовича про перегляд заочного рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 26 грудня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Ухвалою суду від 16 жовтня 2024 року заочне рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 26 грудня 2023 року було скасовано та справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін на 02 грудня 2024 року.

Позивач в судове засідання не з`явилась, однак подала до суду письмове клопотання, в якому просила розгляд справи проводити без її участі, позовні вимоги підтримала та просила їх задовольнити (а.с. 170).

Відповідач в судове засідання не з`явився, однак подав до суду відзив на позовну заяву з додатками, в якому просив відмовити в задоволенні позовних вимог. Розгляд справи просив проводити без його участі (а.с. 173-177).

Також до початку судового засідання до суду від позивача надійшли письмові пояснення на відзив на позовну заяву з додатками до них (а.с. 178-180).

Рішенням Ананьївського районного суду Одеської області від 02 грудня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення неустойки (пені) за прострочення спати аліментів задоволено в повному обсязі.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 35 357,11 грн.

Стягнуто з ОСОБА_1 судовий збір в прибуток держави в розмірі 1073,60 грн.

В апеляційній скарзі відповідач ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на порушення судом норм процесуального та матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Вказані особливості встановлюються у ст. 369 ЦПК України, а саме відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно частини 13 статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З урахуванням вищевикладеного та положень ст. ст. 368, 369 ЦПК України, розгляд апеляційної скарги здійснено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи, наведені у апеляційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, оскільки рішення суду першої інстанції постановлено з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

У частинах 1 та 2 статті 367 ЦПК України зазначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

У статті 11 ЦПК України зазначено, що суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

За загальними правилами статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

У статті 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Раду Української PCP від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ та набрала чинності для України з 27 вересня 1991 року, закріплено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.

Держави-учасниці зобов`язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 названої Конвенції, держави-учасники визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення умов життя, необхідних для розвитку дитини, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей.

Статтею 51 Конституції України проголошено, що батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов`язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків. Тобто, держава визнає захист прав і свобод дитини одним з пріоритетів своєї політики та гарантує дитині рівень життя, необхідний для гармонійного розвитку.

У частині 8 статті 7 СК України зазначено, що регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини.

Отже, обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов`язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.

Згідно частини 2 статті 150 СК України, батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини (частини 1, 2 статті 155 СК України).

Статтею 180 СК України встановлений обов`язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Сплата аліментів за рішенням суду є одним із способів виконання обов`язку утримувати дитину тим з батьків, хто проживає окремо від дитини.

Частиною 1 статті 196 СК України передбачено, що, у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

При цьому за змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Неустойка (пеня) – це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання – сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Це додаткові втрати неналежного боржника, майнове покарання його за невиконання або невчасне виконання обов`язку сплатити аліменти.

У пункті 22 постанови Пленуму «Про застосування окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» №3 від 15 травня 2006 року Верховний Суд України роз`яснив, що, передбачена ст. 196 СК відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

Судом першої інстанції встановлено, що відповідно до ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття

Згідно ч. 1 ст. 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03.04.2019 у справі №333/6020/16-ц дійшла висновку, що пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити на один відсоток. Тобто, формула така: заборгованість за місяць * кількість днів * 1% і за цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем. Враховуючи положення ч. 1 ст. 196 СК України, розмір пені не має перевищувати 100% заборгованості. Аналогічні позиції викладені у постановах Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 19.01.2022 у справі №711/679/21, а також у постанові Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 09.11.2022 у справі №754/4461/21 та від 27.04.2022 №496/2457/19 та ін..

Так, при розгляді справи встановлено:

Позивачем у справі є – ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована в АДРЕСА_1 , що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 , виданим 14 серпня 2000 року Ананьївським РВ УМВС України в Одеській області (а.с. 4), довідкою Відділу надання адміністративних послуг Ананьївської міської ради про реєстрацію місця проживання особи №1337 від 16.08.2023 (а.с. 35).

Відповідачем у справі є ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується довідкою Новокальчевської сільської ради об`єднаної територіальної громади Березівського району Одеської області №415/02-25 від 14.08.2023 (а.с. 28), а також копією паспорта громадянина України № НОМЕР_2 , виданого 08 січня 2019 року органом 5128 (а.с. 66).

У позивача та відповідача є спільна дитина – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується копією свідоцтва про народження НОМЕР_3 , виданого 06 жовтня 2005 року Третім відділом реєстрації актів цивільного стану Приморського районного управління юстиції м. Одеси (а.с. 5).

Рішенням Ананьївського районного суду Одеської області від 25 лютого 2014 року позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 задоволено частково та вирішено стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в розмірі 400 гривень щомісяця, з індексацією відповідно до закону, починаючи з 18 квітня 2013 року і до повноліття дитини (а.с. 6).

На підставі вказаного рішення 02 червня 2014 року біло видано виконавчий лист №491/477/13-ц про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в розмірі 400 гривень щомісяця, з індексацією відповідно до закону, починаючи з 18 квітня 2013 року і до повноліття дитини (а.с. 8).

Постановою старшого державного виконавця Малиновського відділу державної виконавчої служби Одеського міського управління юстиції від 06 січня 2015 року ВП №46132743 було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа №491/477/13-ц, виданого 02 червня 2014 року Ананьївським районним судом Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітньої дитини – ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , в розмірі 400 гривень щомісяця, з індексацією відповідно до закону, починаючи з 18 квітня 2013 року і до повноліття дитини (а.с. 9).

Згідно копії довідки ФОП ОСОБА_4 , ОСОБА_1 працював в ФОП ОСОБА_4 з 05 червня 2020 року, займав посаду водій-експедитор. Дохід за період з 05 червня 2020 року по 30 листопада 2020 року склав 18 714 гривень 29 копійок (а.с. 10).

Також судом встановлено, що постановою старшого державного виконавця Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 07 грудня 2020 року ВП №46132743 відносно ОСОБА_1 встановлено тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України у зв`язку з утворенням за ним заборгованості зі сплати аліментів на користь ОСОБА_2 на утримання дочки ОСОБА_3 в розмірі 55 030 гривень 83 копійки за період з 06 січня 2015 року по 01 грудня 2020 року (а.с. 11).

Відомості про боржника ОСОБА_1 було внесено до Єдиного реєстру боржників, що підтверджується повідомленням старшого державного виконавця Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 07 грудня 2023 року (а.с. 12).

Постановою старшого державного виконавця Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ВП №46132743 від 26 квітня 2022 року скасовано заходи примусового виконання у зв`язку з погашенням ОСОБА_1 заборгованості зі спати аліментів в повному обсязі (а.с. 13).

Постановою державного виконавця Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ВП №46132743 від 17 квітня 2023 року накладено арешт на грошові кошти, що містяться на відкритих рахунках, а також на кошти на рахунках, що будуть відкриті після винесення постанови про арешт коштів боржника ОСОБА_1 , крім коштів, що містяться на рахунках накладення арешту та/або звернення стягнення на які заборонено законом, та належить боржнику, оскільки у ОСОБА_1 утворилась заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 35 357 гривень 11 копійок (а.с. 14).

Постановою державного виконавця Другого Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ВП №46132743 від 17 квітня 2023 року відносно ОСОБА_1 встановлено тимчасове обмеження боржника у праві виїзду за межі України, оскільки у ОСОБА_1 утворилась заборгованість зі сплати аліментів в розмірі 35 357 гривень 11 копійок за період з 01 червня 2021 року по 01 квітня 2023 року (а.с. 15).

Відомості про боржника ОСОБА_1 було внесено до Єдиного реєстру боржників, що підтверджується повідомленням Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 17 квітня 2023 року (а.с. 16).

Постановою державного виконавця Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ВП №46132743 від 01 травня 2023 року заходи примусового виконання відносно ОСОБА_1 скасовано у зв`язку з погашенням станом на 01 травня 2023 року ОСОБА_1 заборгованості зі сплати аліментів в повному обсязі (а.с. 17).

Також в матеріалах справи містяться розрахунки заборгованості ОСОБА_1 за періоди: за квітень-грудень 2013 року – 3 373 гривні 33 копійки, станом на 01 грудня 2014 року становить 7 773 гривні 33 копійки, станом на 01 листопада 2020 року 53 871 гривня 83 копійки, станом на 01 грудня 2020 року 55 030 гривень 83 копійки (а.с. 18-20).

Відповідно до копії довідки №16571 від 06.03.2023, виданої Малиновським відділом державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) станом на 01 квітня 2023 року заборгованість зі сплати аліментів у ОСОБА_1 складає 35 357 гривень 11 копійок (а.с. 21).

Також згідно розрахунку заборгованості від 17.04.2023 ВП №46132743, складеного державним виконавцем Малиновського відділу державної виконавчої служби у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) станом на 01 квітня 2023 року заборгованість зі сплати аліментів ОСОБА_1 складає 35 357 гривень 11 копійок (а.с. 22).

Згідно відповіді на запит №160065415 від 17.04.2023 Малиновського ВДВС у м. Одесі ПМУЮ (м. Одеса) про джерела та/або суми доходів, доходи ОСОБА_1 склали: за другий квартал 2022 року – 18 669 гривень 05 копійок; за третій квартал 2022 року – 27 000 гривень; за четвертий квартал 2022 року – 27 000 гривень (а.с. 42).

Відповідно до копії витягу з Єдиного державного реєстру Міністерства внутрішніх справ стосовно зареєстрованих транспортних засобів за ОСОБА_1 24 вересня 2021 року зареєстровано транспортний засіб марки «VOLVO V50» 2005 року випуску (а.с. 43).

Водночас з матеріалів справи встановлено, що після виникнення заборгованостей зі сплати аліментів ОСОБА_1 здійснював їх сплату та заходи примусового виконання припинялись відповідними постановами державних виконавців.

З наведеного вбачається, що відповідач не бажає сплачувати аліменти на утримання своєї дочки в добровільному порядку, а сплачує їх лише в разі застосування заходів примусового виконання.

Також судом вивчений відзив відповідача на позовну заяву від 27 листопада 2024 року, згідно якого відповідач просить відмовити в задоволенні позовних вимог, посилаючись на те, що згідно позовної заяви заборгованість у нього утворилась у період з січня по жовтень 2020 року та з травня 2022 року по квітень 2023 року. З вказаним відповідач не згодний, оскільки 07 листопада 2024 року за №205192 він отримав лист від Малиновського ВДВС у м. Одесі, в якому вказано про відсутність заборгованості у ОСОБА_1 зі сплати аліментів на користь ОСОБА_2 у період з січня по жовтень 2020 року та з травня 2022 року по квітень 2023 року. Окрім того при перегляді заочного рішення ним було надано докази про відсутність заборгованості зі сплати аліментів, а саме те, що відповідач офіційно був працевлаштований на посаді водія-експедитора і з його заробітної плати було стягнуто аліменти до досягнення повноліття дочки ще в квітні 2022 року. Таким чином, відповідач вважає, що постійно, сумлінно, в визначені законом строки виконував свої обов`язки зі сплати аліментів, сума, яка підлягала сплаті, була достроково погашена боржником (а.с. 174-175).

В підтвердження доводів, зазначених у відзиві на позовну заяву, відповідачем до нього додано листа Малиновського ВДВС у місті Одесі Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) №205/92 від 30.10.2024, згідно якого у межах виконавчого провадження АСВП 46132743 про примусове виконання виконавчого листа №491/477/13-ц від 02 червня 2014 року Ананьївського районного суду Одеської області про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 в розмірі 400 гривень щомісяця, починаючи з 18 квітня 2013 року і до її повноліття, заборгованість зі сплати аліментів з січня 2020 року по квітень 2023 року відсутня (а.с.176), та до вказаного листа додана довідка ФОП ОСОБА_4 , згідно якої ОСОБА_1 з 05 червня 2020 року по 13 квітня 2023 року працював в ФОП ОСОБА_5 на посаді водія-експедитора. Аліменти відраховувалися з січня 2021 року по квітень 2022 року (а.с. 177).

Також в підтвердження сплати аліментів до заяви про перегляд заочного рішення додані копії квитанцій, з яких вбачається, що відповідач здійснював перекази власних коштів на картковий рахунок позивача в період з 2014 року по 2019 року, отримувачем зазначена ОСОБА_2 , при цьому в інформації про призначення платежу відсутні відомості про те, що відповідач сплачував позивачу аліменти на утримання дитини (а.с. 76-94, 96-97). Водночас вказані копії квитанцій суд не бере до уваги, як докази сплати відповідачем аліментів за періоди, за які виникла заборгованість та нарахована неустойка за несплату ним аліментів на утримання дитини, оскільки вказані квитанції щодо платежів, здійснених у інший період, відмінний від зазначеного у позовній заяві та доданих до неї доказах.

Водночас 10 грудня 2022 року відповідачем будо здійснено перерахування власних коштів ОСОБА_3 (а.с. 55), а також поповнення картки/рахунку на суму 1 007 гривень 03 копійки відповідачем було здійснено ОСОБА_2 05 листопада 2020 року (а.с. 96).

Також до заяви про перегляд заочного рішення відповідачем додано роздруківки щодо сплати грошових коштів по виконавчому провадженню в розмірі 1 503 гривні 00 копійок 26 серпня 2023 року та 1 219 гривень 00 копійок 27 вересня 2023 року (а.с. 98-99).

З письмових пояснень позивача на відзив відповідача на позовну заяву встановлено, що вона не погоджується з доводами відповідача, в обґрунтування чого вказує, що рішенням Ананьївського районного суду Одеської області від 25 лютого 2014 року по справі №491/477/13-ц з ОСОБА_1 на її користь було стягнуто аліменти на утримання їхньої дочки у розмірі 400 гри щомісяця, починаючи з 18 квітня 2013 року і до її повноліття. Починаючи з 2018 року аліменти мають сплачуватись не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, незалежно від визначеної суми у виконавчому документі. Зазначене встановлено Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів», яким до ст. 182 СК України було внесено зміни, згідно яким мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. При цьому звертає увагу, що здійснені державним виконавцем розрахунки заборгованості ОСОБА_1 зі сплати аліментів, що наявні у матеріалах справи, не оскаржувались ОСОБА_1 .. Також зазначила, що ще станом на листопад 2020 року заборгованість з аліментів складала 55 030,83 грн, а відповідач зазначає, що станом на квітень 2022 року було сплачено 55 299 гривень, що за його твердженням нібито є повною виплатою аліментів до повноліття, абсолютно ігноруючи той факт, що з листопада 2020 року по квітень 2022 рік, а потім і надалі до досягнення повноліття ІНФОРМАЦІЯ_6 , аліменти щомісячно також нараховувались (при цьому не у розмірі 400 грн, як зазначає відповідач). За таких обставин, твердження про сплату аліментів на утримання їхньої дочки аж до досягнення нею повноліття ще в квітні 2022 року, тобто нібито достроково, є безпідставними. Згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів станом на 17 квітня 2023 року, який наявний у матеріалах справи, заборгованість ОСОБА_1 складала 35 357,11 грн, оскільки загалом аліменти нараховано на суму 91 737,33 грн, а сплачено боржником було станом на травень 2022 року лише 56 380,22 грн. Зазначений розрахунок заборгованості є вірним і ОСОБА_1 не оскаржувався. Станом на 01 травня 2023 року ОСОБА_1 погасив заборгованість зі сплати аліментів, тобто погашення відбулось у період з 17.04.2023 р. до 01.05.2023 р.. З ОСОБА_1 також стягувались аліменти після 01 травня 2023 року, витрати виконавчого провадження, виконавчий збір, а позивачем було отримано в погашення заборгованості суму, визначену у розрахунку заборгованості – 35 357,11 грн. ОСОБА_1 , зазначаючи про наявність у нього стабільної роботи з 2013 року, не сплачував взагалі аліменти з 2015 року по 01 грудня 2020 року, у березні-квітні 2022 року, з травня 2022 року по квітень 2023 року. Оскільки з грудня 2020 року ОСОБА_1 почав частинами погашати заборгованість, що утворилась з дня її звернення до суду з позовом про стягнення аліментів, пеню на заборгованість, що утворювалась з січня 2020 року по жовтень 2020 року, вона нараховувала до 01 грудня 2020 року, тобто, починаючи з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти. Так само, оскільки з травня 2022 року по квітень 2023 року відповідач взагалі не сплачував аліменти, і станом на 17 квітня 2023 року їх не сплатив, за ці періоди вона нараховувала пеню до 17 квітня 2023 року, тобто, починаючи з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти. Зокрема, у її позові і наведено відповідний розрахунок з нарахування пені, який є вірним, а саме: нею нараховано пеню за кожним із періодичних платежів, який ОСОБА_1 не сплатив, починаючи з першого числа місяця, поступного за місяцем, у якому виник обов`язок з оплати відповідного періодичного платежу, до дня, коли відповідач почав здійснювати погашення заборгованості. При цьому, навіть за враховані нею періоди розмір нені перевищує розмір заборгованості за аліментами станом на 17 квітня 2023 року відповідно до розрахунку заборгованості на 17 квітня 2023 року, а тому розрахунок пені за попередні періоди існування заборгованості та по іншим несплаченим платежам позбавлений будь-якого сенсу. Оскільки відповідно до ч. 1 ст. 196 СК України розмір пені не може перевищувати 100%, вона просила суд стягнути саме 35 357,11 грн, тобто, 100% заборгованості згідно розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 17 квітня 2023 року). Той факт, що відповідач повністю погасив заборгованість зі сплати аліментів станом на 01 травня 2023 року, але до 17 квітня 2023 року мав заборгованість у розмірі 35 357,11 грн і не сплачував аліменти, не виключає наявність підстав для стягнення з нього пені і правильність здійснених нею розрахунків, оскільки вона має право на стягнення такої пені до моменту повного погашення заборгованості з відповідного платежу. Остаточне погашення заборгованості зі сплати аліментів не виключає відповідальність відповідача (у вигляді стягнення пені) за несплату аліментів до дня здійснення повної оплати заборгованості. Доводи про те, що заборгованість утворилась у період з січня по жовтень 2020 року, та з травня 2022 по квітень 2023 року, що на думку сторони відповідача складає 21 місяць та в грошовому еквіваленті становить 8 400 гривень, є безпідставними з огляду на вищевикладені нею доводи про дійсний розмір аліментів, що нараховувався щомісячно.

Згідно роз`яснень, які викладені у п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року №3 Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у вигляді неустойки (пені), визначена у статті 196 СК України, настає лише за наявності вини цієї особи, на платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.

У постанові від 03.04.2019 у справі №333/6020/16-ц (провадження №14-616цс18) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що пеня на заборгованість зі сплати аліментів нараховується на весь розмір несплачених у відповідному місяці аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення.

Таким чином з матеріалів справи вбачається, що відповідач ухилявся від виконання обов`язків по утриманню дитини, не сплачував аліменти в повному обсязі, внаслідок чого і неодноразово виникала заборгованість.

Крім того відповідачем не надано суду достатніх та належних доказів того, що в нього була відсутня заборгованість за сплати аліментів у періоди, зазначені позивачем в позовні заяві та за які позивачем і проведено розрахунок неустойки за прострочення сплати аліментів.

Доданих відповідачем, зокрема, вище зазначений лист Малиновського ВДВС ПМУ МЮ (м. Одеса) не доводить того факту, що у відповідача була відсутня заборгованість по сплаті аліментів за періоди, які враховані при здійсненні розрахунку неустойки за прострочення сплати аліментів, оскільки у вказаному листі відсутні відомості про те, коли відповідачем здійснено погашення заборгованості по сплаті аліментів за період з січня 2020 року по квітень 2023 року.

Крім того в матеріалах справи містяться відповідні документи вказаного відділу щодо підтвердження наявності заборгованості у відповідача зі сплати аліментів на утримання дитини, які не заперечувались відповідачем під час розгляду справи.

Позивачем в позовній заяві викладено розрахунок пені за прострочення аліментів, який охоплює період з січня 2020 року по жовтень 2020 року, з травня 2022 року по квітень 2023 року. Такий розрахунок позивач обґрунтовує тим, що враховуючи те, що ч. 1 ст. 196 СК України максимальний розмір пені обмежується 100% заборгованості зі сплати аліментів, розмір пені у наведеному розрахунку проводиться не з усієї заборгованості, а лише заборгованості, яка виникла з січня 2020 року по жовтень 2020 року, з травня 2022 року по квітень 2023 року – періоди, коли відповідач взагалі не сплачував аліменти. Навіть за вказаний період розмір пені перевищує розмір заборгованості зі сплати аліментів станом на 17 квітня 2023 року, а тому розрахунок пені за попередні періоди існування заборгованості та по іншим несплаченим платежам не мають сенсу.

Розрахунок пені на прострочення аліментів:

Період, за який стягуються аліментиРозмір аліментів, грн.Період, простроченняКількість днів простроч енняРозмір пені, %Сума пені, грн.

січень 2020 р.1 05001.02.2020-01.12.20203050,013 202,5

лютий 2020 р.1 05001.03.2023-01.12.20202760,012 898

березень 2020 р.1 05901.04.2020 -01.12.20202450,012 594,55

квітень 2020 р.1 05901.05.2020-01.12.20202150,012 276,85

травень 2020 р.1 05901.06.2020-01.12.20201840,011 948,56

червень 2020 р.1 05901.07.2020-01.12.20201540,011 630,86

липень 2020 р.1 15901.08.2020-01.12.20201230,011 425,57

серпень 2020 р.1 15901.09.2020-01.12.2020920,011 066,28

вересень 2020 р.1 15901.10.2020-01.12.2020620,01718,58

жовтень 2020 р.1 15901.11.2020-01.12.2020310,01359,29

травень 2022 р.1 30901.06.2022-17.04.20233210,014 201,89

червень 2022 р.1 30901.07.2022-17.04.20232910,013 809,19

липень 2022 р.1 37201.08.2022-17.04.20232600,013 567,2

серпень 2022 р.1 37201.09.2022-17.04.20232290,013 141,88

вересень 2022 р.1 37201.10.2022-17.04.20231990,012 730,28

жовтень 2022 р.1 37201.11.2022-17.04.20231680,012 304,96

листопад 2022 р.1 37201.12.2022-17.04.20231380,011 893,36

грудень 2022 р.1 416,501.01.2023-17.04.20231070,011 515,655

січень 2023 р.1 416,501.02.2023-17.04.2023760,011 076,54

лютий 2023 р.1 416,501.03.2023-17.04.2023480,01679,92

березень 2023 р.1 416,501.04.2023-17.04.2023170,01240,805

ВСЬОГО 43 282,72

З вищевказаного розрахунку заборгованості вбачається, що аліменти відповідачем не сплачувались в повному обсязі, що відповідно до ст. 196 СК України дає підстави для нарахування неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів.

Суд приймає вищезазначений розрахунок заборгованості по аліментах як належний доказ по справі, оскільки він не спростований відповідачем по справі та відповідає усталеній формулі розрахунку.

Враховуючи, що відповідач допустив прострочення сплати аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , беручи до уваги, що сума неустойки (пені) в розмірі 43 282 гривні 72 копійки за порушення ОСОБА_1 аліментних зобов`язань перевищує 100% заборгованості по цим зобов`язанням, яка станом на 17 квітня 2023 року становила 35 357 гривень 11 копійок, стягнення її в заявленому позивачем розмірі 35 357 гривень 11 копійок є правомірним.

Крім того в матеріалах справи відсутні докази відсутності вини відповідача в несвоєчасній сплаті аліментів, - виникнення заборгованості з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками тощо.

Суд, вивчивши матеріали справи, оцінюючи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 5 ЗУ «Про судовий збір» та ст. 141 ЦПК України, позивача звільнено від сплати судового збору за подачу даного позову, у зв`язку з чим суд вважає за необхідне стягнути з відповідача в дохід держави судовий збір у розмірі 1 211 гривень 20 копійок.

Посилання відповідача ОСОБА_1 в апеляційній скарзі на те, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим, оскільки судом не враховано, що у даному випадку відсутні законні підстави для нарахування неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, не приймаються до уваги за таких підстав.

Згідно із частинами 1-4 статті 10 ЦПК України, суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Необхідність визнання обов`язковості практики Європейського Суду з прав людини, що законодавчо ґрунтується на нормах пункту першого Закону України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів №2,4,7 та 11 до Конвенції від 17 липня 1997 року», згідно якого Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції щодо визнання обов`язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосується тлумачення і застосування Конвенції, а також статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року №3477-IV, у якій зазначено, що суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, вирішуючи питання стосовно застосування частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, суд бере до уваги, що в рішенні Європейського суду з прав людини по справі «Чуйкіна проти України» від 13.01.2011 (остаточне 13 квітня 2011 року) за заявою №28924/04 у параграфі 50 зазначено, наступне «…суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює «право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom), пп. 28–36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати «вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах «Мултіплекс проти Хорватії» (Multiplex v. Croatia), заява №58112/00, п. 45, від 10 липня 2003 року, та «Кутіч проти Хорватії» (Kutic v. Croatia), заява №48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

У пункті 23 Рішення Європейського суду з прав людини від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України» (заява №63566/00 від 25 жовтня 2000 року, «Суд нагадує, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 94 року, Серія A, №303-A, параграф 29).

Аналогічний висновок, висловлений Європейським судом з прав людини у п. 18 Рішення від 07.10.2010 (остаточне 21 лютого 2011 року) у справі «Богатова проти України» (заява №5232/04 від 27 січня 2004 року).

Більш детальніше щодо застосування складової частини принципу справедливого судочинства – обґрунтованості судового рішення Європейський суд з прав людини висловився у п. 58 Рішення від 10.02.2010 (остаточне 10 травня 2011 року) у справі «Серявін та інш. проти України» (заява №4904/04 від 23 грудня 2003 року), а саме «Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, №303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Частиною 1 статті 2 ЦПК України визначено, що завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Частиною 1 та 2 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

За змістом статей 12 та 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У статті 76 ЦПК України зазначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Як зазначено у частині 1 статті 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.

Відповідно до частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Верховний Суд у постанові від 02.10.2019 у справі №522/16724/16 (провадження №61-28810св18) зробив наступний правовий висновок: «обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

За своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і відповідно – правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства – суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, – із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог покладається на відповідача».

Колегія суддів вважає, що позивачем ОСОБА_2 доведено належним чином обґрунтованість підстав позову, а саме, наявність правових підстав для стягнення пені за прострочення сплати аліментів. Й, навпаки відповідачем не спростовані підстави позову.

Так, у постанові від 19.01.2022 у справі №711/679/21 (провадження №61-18434св21) Верховний Суд зробив наступний правовий висновок: «Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев`ята статті 7 СК України).

Сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу (частина перша статті 15 СК України).

Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов`язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання (частина третя статті 15 СК України).

Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).

Особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов`язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання (частини перша та друга статті 614 ЦК України).

У разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов`язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості (абзац 1 частини першої статті 196 СК України).

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частини четверта статті 263 ЦПК України).

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 17.11.2021 в справі №569/14819/19 (провадження №61-1586св20) зазначено, що:

«правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення означає, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів ураховується сума несплачених аліментів та кількість днів прострочення. Оскільки аліменти нараховуються щомісячно, строк виконання цього обов`язку буде різним, отже, і кількість днів прострочення також буде різною залежно від кількості днів у місяці. Тобто пеня за прострочення сплати аліментів повинна нараховуватися на всю суму несплачених аліментів за кожен день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, у якому не проводилося стягнення. Пеня за заборгованість зі сплати аліментів нараховується на всю суму несплачених аліментів за кожний день прострочення її сплати, а її нарахування не обмежується тільки тим місяцем, в якому не проводилося стягнення. Отже, зобов`язання зі сплати аліментів носить періодичний характер і повинне виконуватися щомісяця, тому при розгляді спорів про стягнення на підставі частини першої статті 196 СК України пені від суми несплачених аліментів суд повинен з`ясувати розмір несплачених аліментів за кожним із цих періодичних платежів, установити строк, до якого кожне із цих зобов`язань мало бути виконане, та з урахуванням установленого - обчислити розмір пені виходячи із суми несплачених аліментів за кожен місяць окремо від дня порушення платником аліментів свого обов`язку щодо їх сплати до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, підсумувавши розміри нарахованої пені за кожен із прострочених платежів та визначивши її загальну суму. Викладене узгоджується з правовими висновками Великої Палати Верховного Суду, висловленими у постановах від 25.04.2018 у справі №572/1762/15-ц (провадження №14-37цс18) та від 03.04.2019 року у справі №333/6020/16-ц (провадження №14-616цс18)».

Тлумачення вказаних норм свідчить, що:

загальні засади (принципи) приватного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, у першу чергу, акти сімейного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах сімейного законодавства;

учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб`єктивні сімейні обов`язки. Свої обов`язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов`язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов`язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов`язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов`язку за допомогою інших суб`єктів.

невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов`язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов`язаної особи;

стягнення пені, передбаченої абзацом 1 частини першої статті 196 СК України, можливе лише у разі виникнення заборгованості з вини особи, зобов`язаної сплачувати аліменти. У СК України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов`язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов`язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів;

розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов`язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток. Тобто, заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1%;

при застосуванні формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» в абзаці 1 частини 1 статті 196 СК України якщо обмежувати нарахування пені поточною заборгованістю (тобто, тією яка існує за всі місяці станом на момент пред`явлення позову чи на інший момент), то при пред`явленні позову за період коли існувало прострочення, а на момент пред`явлення позову поточна заборгованість відсутня, то і не буде межі, яку не повинна перевищувати пеня. Як наслідок, очевидно, що потрібно розмежовувати сукупну поточну заборгованість та заборгованість за аліментами за певний місяць. Колегія суддів, з урахуванням принципу розумності, вважає, що оскільки пеня є змінною величиною, основою для обчислення якої є саме заборгованість за аліментами за певний місяць, то формулювання «не більше 100 відсотків заборгованості» означає, що розмір пені не повинен перевищувати розмір заборгованості, на яку вона нараховується. У разі, якщо позивач, з урахуванням принципу диспозитивності пред`явив позов про стягнення пені за декілька місяців, то розмір пені за ці місяці не повинен перевищувати сукупний розмір заборгованості, на яку вона нараховується».

Судом першої інстанції правильно встановлено, що з матеріалів справи вбачається, що відповідач ухилявся від виконання обов`язків по утриманню дитини, не сплачував аліменти в повному обсязі, внаслідок чого і неодноразово виникала заборгованість.

Крім того відповідачем не надано суду достатніх та належних доказів того, що в нього була відсутня заборгованість за сплати аліментів у періоди, зазначені позивачем в позовні заяві та за які позивачем і проведено розрахунок неустойки за прострочення сплати аліментів.

Доданих відповідачем, зокрема, вище зазначений лист Малиновського ВДВС ПМУ МЮ (м. Одеса) не доводить того факту, що у відповідача була відсутня заборгованість по сплаті аліментів за періоди, які враховані при здійсненні розрахунку неустойки за прострочення сплати аліментів, оскільки у вказаному листі відсутні відомості про те, коли відповідачем здійснено погашення заборгованості по сплаті аліментів за період з січня 2020 року по квітень 2023 року.

Крім того, в матеріалах справи містяться відповідні документи вказаного відділу щодо підтвердження наявності заборгованості у відповідача зі сплати аліментів на утримання дитини, які не заперечувались відповідачем під час розгляду справи.

За таких обставин, суд першої інстанції обґрунтовано виходив, що відповідач допустив прострочення сплати аліментів на утримання дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , беручи до уваги, що сума неустойки (пені) в розмірі 43 282 гривні 72 копійки за порушення ОСОБА_1 аліментних зобов`язань перевищує 100% заборгованості по цим зобов`язанням, яка станом на 17 квітня 2023 року становила 35 357 гривень 11 копійок, стягнення її в заявленому позивачем розмірі 35 357 гривень 11 копійок є правомірним.

Крім того в матеріалах справи відсутні докази відсутності вини відповідача в несвоєчасній сплаті аліментів, - виникнення заборгованості з незалежних від нього причин, зокрема, у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками тощо.

Виходячи з висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішенні у справі «Бочаров проти України» від 17.03.2011 (остаточне – 17 червня 2011 року), в пункті 45 якого зазначено, що «суд при оцінці доказів керується критерієм «поза розумним сумнівом» (див. рішення від 18 січня 1978 року у справі «Ірландія проти Сполученого королівства»). Проте таке доведення може впливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між особою висновків або подібних неспростовних презумпцій щодо фактів (див. рішення у справі «Салман проти Туреччини»)

Аналізуючи зазначені норми процесуального та матеріального права, роз`яснення Верховного Суду України, правові висновки Верховного Суду, застосовуючи Європейську конвенцію з прав людини та практику Європейського суду з прав людини, з`ясовуючи вказані обставини справи, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи, наявні у справі докази, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів відсутні.

За таких обставин, виконуючи повноваження суду апеляційної інстанції, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачем в судовому засіданні доведено належним чином, що відповідач порушив її права на отримання аліментів на утримання сина, тому у відповідності до статей 15, 16 ЦК України її право підлягає захисту судом.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 03 вересня 2014 року у справі №6-84цс14.

Отже, суд першої інстанції всебічно, повно та об`єктивно з`ясував обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, дослідив в судовому засіданні усі докази, які є у справі, з урахуванням їх переконливості, належності і допустимості, на предмет пропорційності співвідношення між застосованими засобами і поставленою метою у контексті конституційного принципу верховенства права та права на справедливий розгляд, та керуючись критерієм «поза розумним сумнівом», дав їм правильну оцінку та обґрунтовано виходив з того, що є законні підстави для задоволення позову в повному обсязі.

Інших правових доводів апеляційна скарга не містить.

У п. 54 Рішення у справі Трофимчук проти України (заява №4241/03) від 28.10.2010, остаточне 28 січня 2011 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що, «беручи до уваги свої висновки за статтею 11 Конвенції (див. вище пункти 42-45), Суд не бачить жодних ознак несправедливості або свавільності у відмові судів детально розглянути доводи заявниці про переслідування її роботодавцем, оскільки суди чітко зазначили, що ці доводи були повністю необґрунтованими. У зв`язку з цим Суд повторює, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (див. рішення у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява №30544/96, п. 26, ECHR 1999-1)».

Таким чином, наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду і не містять підстав для висновків про порушення або неправильне застосування судом норм права, які привели до неправильного вирішення справи.

Тому, законних підстав для скасування рішення суду першої інстанції й ухвалення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову немає.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 1 ч. 1 ст. 374, ст. 375, ст. ст. 381-384, 389 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах, -

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Ананьївського районного суду Одеської області від 02 грудня 2024 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.

Судді Одеського апеляційного суду: М. М. Драгомерецький

Р. Д. Громік

Д. Я. Роїк