Постанова від 21 вересня 2026 р. у справі №331/4779/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 22.09.2026 Справа № 331/4779/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ЄУН 331/4779/24 Головуючий у І інстанції: Антоненко М.В.

Провадження № 22-ц/807/1341/26 Суддя-доповідач: Поляков О.З.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 вересня 2026 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ Запорізького апеляційного суду у складі:

головуючого Полякова О.З.,

суддів Кочеткової І.В.,

Онищенка Е.А.,

секретар Волчанова І.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Латипової Анастасії Олегівни – на рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2026 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Бердянської районної державної адміністрації, Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області про стягнення шкоди,

У С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Бердянської районної державної адміністрації, Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області про стягнення шкоди.

В обґрунтування позову зазначено, що у власності ОСОБА_1 перебували земельні ділянки площею 1,5 та, розташовані на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, кадастрові №№ 2320683000:02:007:0052, 2320683000:02:007:0058, 2320683000:02:007:0059, 2320683000:02:007:0060, 2320683000:02:007:0061, 2320683000:02:007:0062, 2320683000:02:007:0115, 2320683000:02:007:0119, 2320683000:02:007:0121, 2320683000:02:007:0124, 2320683000:02:007:0131, 2320683000:02:007:0132, 2320683000:02:007:0133, 2320683000:02:007:0134, 2320683000:02:007:0135.

Вказані земельні ділянки ОСОБА_1 набув у власність на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок: договір № 5059 від 31.10.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_2 , договір № 5084 від 04.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_3 , договір № 5091 від 04.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_4 , договір № 5093 від 04.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_5 , договір № 5093 від 04.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_6 , договір № 5061 від 01.10.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_7 , договір № 5057 від 31.10.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_8 , договір № 5037 від 30.10.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_9 , договір № 5063 від 31.10.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_10 , договір № 5107 від 04.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_11 , договір № 5095 від 04.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_12 , договір № 5235 від 14.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_13 , договір № 5237 від 14.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_14 , договір № 5241 від 14.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_15 , договір № 5239 від 14.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_16 .

Так, з метою належного оформлення права власності на земельні ділянки ОСОБА_1 отримав державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯК за №№ 824918, 824919, 824920, 824921, 824922, 824923, 824924, 824925, 824926, 824927, 824928, 824929, 824930, 824931, 824932, які були зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю.

Рішенням від 08.12.2021 у справі № 310/22/17 Бердянський міськрайонний суд Запорізької області частково задовольнив позовні вимоги військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя до ОСОБА_1 , треті особи: Бердянська районна державна адміністрація, ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області, ТОВ «Будівельна компанія «Будресурси» про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення її законному користувачу та зобов`язав ОСОБА_1 повернути вищезазначені земельні ділянки, загальною площею 1,5 га, що розташовані на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, законному землекористувачу – квартирно-експлуатаційному відділу м. Запоріжжя.

Постановою від 22.08.2023 у справі № 310/22/17 Запорізький апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Бердянського міськрайонного суду від 08.12.2021 – без змін.

ОСОБА_1 зазначав, що на теперішній час він позбавлений свого права володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.

Розпорядженням Ради Міністрів УРСР № 204-0.029 від 19.02.1962 Мелітопольській квартирно-експлуатаційній частині Мелітопольського району (Мелітопольська КЕЧ) надав у постійне користування земельну ділянку загальною площею 20 га, розташовану у с. Луначарське, Бердянського району, Запорізької області для будівництва військового містечка № НОМЕР_1 .

На виконання зазначеного розпорядження Мелітопольській КЕЧ у 1978 році видало державний акт на право користування землею серії «Б» № 012141, відповідно до якого за землекористувачем (Мелітопольською КЕЧ) закріплено в безстрокове і безплатне користування 20 га землі в межах згідно з планом землекористування.

У травні 1995 року рішенням Луначарської сільської ради народних депутатів № 84 від 27.10.1994 із раніше відведеної Мелітопольській КЕЧ земельної ділянки площею 20 га Бердянському заводу «Южгідромаш» відведено у постійне користування земельну ділянку площею 7,6 га для організації садового товариства «Гідравлік», у результаті чого у постійному користуванні військової організації залишилась земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_1 площею 12,4 га.

Наказом командувача військами ордена ІНФОРМАЦІЯ_1 від 27.01.2003 «Про організацію реформування та ліквідації Мелітопольської квартирно-експлуатаційної частини (району) Південного оперативного командування» Мелітопольську квартирно-експлуатаційну частину (району) Південного оперативного командування розформовано, правонаступником визнано Запорізьку квартирно-експлуатаційну частину Південного оперативного командування, у зв`язку з чим вона взяла на облік земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_1 площею 12,4 га.

На виконання вимог Директиви Міністра оборони України № Д-115/1/03 від 30.03.2003 «Про проведення організаційних заходів у Збройних Силах України» відповідно до наказу начальника КЕЧ Запорізького району № 46 від 06.05.2003, Квартирно-експлуатаційну частину Запорізького району переформовано в КЕВ м. Запоріжжя з 06.05.2003.

03.02.2006 ДП ДК «Укрспецекспорт» - ДП «Укроборонсервіс», з одного боку (продавець), та ТОВ «БК «Будресурси», з іншого боку (покупець) уклали договір купівлі-продажу нерухомого військового майна: будівель і споруд військового містечка № НОМЕР_1 .

У ув`язку зі зміною власника зазначених об`єктів нерухомості 17.07.2006 ТОВ «Будресурси» звернулося до голови Бердянської районної державної адміністрації з листом № 17/07 щодо відведення земельної ділянки колишнього військового містечка № НОМЕР_1 під індивідуальне дачне будівництво співробітникам товариства та членам їх сімей.

Згодом, до Бердянської РДА надійшов лист командира військової частини НОМЕР_2 , яка на той час дислокувалась на фондах військового містечка № НОМЕР_1 , № 867 від 28.07.2006, відповідно до якого командир не заперечував проти передачі до земель запасу території військового містечка № НОМЕР_1 .

Як наслідок, голова Бердянської РДА протягом 2006-2008 років ухвалив низку рішень щодо розпорядження землями оборони у с. Луначарське (за межами населеного пункту), а саме:

1) розпорядження голови Бердянської РДА № 543 від 12.09.2006 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою», яким: передано в землі запасу оборонного призначення земельну ділянку площею 9,88 гд, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; погоджено матеріали місця розташування земельної ділянки для передачі громадянам для індивідуального дачного будівництва площею 9,0 га за рахунок вищезазначених земель; надано дозвіл громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок площею 9,0 га для передачі їм у власність під дачне будівництво у межах норм безоплатної приватизації за рахунок земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради;

2) розпорядження голови Бердянської РДА № 707 від 17.11.2006 «Про скасування розпорядження голови райдержадміністрацїї від 12.09.06 № 543», яким попереднє розпорядження визнано таким, що втратило чинність;

3) розпорядження голови Бердянської РДА від 31.01.2007 № 67 «Про визнання такими,| що втратили чинність, розпоряджень голови райдержадміністрації», яким розпорядження № 707 від 17.11.2006 скасовано;

4) у зв`язку з вилученням земельної ділянки загальною площею 9,88 га, на яких була розташована військова частина НОМЕР_2 видано Розпорядження голови Бердянської РДА від 02.08.2007 № 532 «Про передачу у власність земельних ділянок», яким затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для індивідуального дачного будівництва із земель оборонного призначення, що перебувають у запасі па території Луначарської сільської ради; передано у власність 90-та громадянам наведені земельні ділянки по 0,1 га кожному та зобов`язано оформити державні акти на право власності на земельні ділянки;

5) розпорядження голови Бердянської РДА від 16.05.2008 № 345 «Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02.08.2007 № 532», яким до вказаного у назві розпорядження внесено наступні зміни доповнено пунктом 1.1., відповідно до якого земельну ділянку загальною площею 9,0 га переведено із земель оборони до земель рекреаційного призначення; змінено редакцію пункту 2 щодо передачі у власність громадянам земельних ділянок загальною площею 9,0 га за рахунок земель державної власності рекреаційного призначення, що перебувають у запасі.

Відтак, на виконання перерахованих розпоряджень голови Бердянської РДА протягом 2007 року 90 громадянам видано державні акти на право власності на земельні ділянки з цільовим призначенням «для індивідуального дачного будівництва» по 0,10 га кожному.

Розпорядженням голови Бердянської РДА № 532 від 02.08.2007 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для індивідуального дачного будівництва із земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради.

Пунктом 2 вказаного розпорядження безоплатно передано у власність громадянам земельні ділянки загальною площею 9,00 га, в т.ч. забудовані землі 9.00 га для індивідуального дачного будівництва, зокрема й громадянам ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 земельні ділянки площею 0,10 га кожна.

Тож, відповідним рішенням в процесі безоплатної приватизації громадяни ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 набули право власності на земельні ділянки.

На виконання вказаного розпорядження голови Бердянської РДА вищевказані особи отримали державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 711051, 711024,1711049, 711027, 711072, 711044, 711028, 711056, 711046,711053,711073,703263, 711055, 711054, 711045.

Вказані земельні ділянки перейшли у власність ОСОБА_1 на законних підставах за договорами купівлі-продажу земельних ділянок.

Тобто ОСОБА_1 є добросовісним набувачем вказаного майна.

Рішенням від 25.11.2014 у справі № 908/3717/14 Господарський суд Запорізької області задовольнив позов заступника Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, визнав незаконним та скасував розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області № 543 від 12.09.2006 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою».

За результатами розгляду справи № 908/3717/14 Господарський суд встановив, що розпорядження Бердянської РДА № 543 від 12.09.2006 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою» ухвалене на підставі листа командира військової частини НОМЕР_2 про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою військового містечка № НОМЕР_1 № 867 від 28.07.2006, листа ТОВ «Будресурси» та матеріалів погодження місця розташування земельної ділянки. Однак, Міністр оборони України або, за його дорученням, начальник Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України, відповідної згоди на припинення права користування спірною земельною ділянкою, її вилучення не надавав, жодної заяви про добровільну відмову від належного Міністерству оборони України права на вказану земельну ділянку не адресував. Оскільки рішення про відмову від права постійного користування спірною земельною ділянкою не ухвалювалось, будь-які правові підстави для розпорядження нею Бердянською районною державною адміністрацією відсутні.

Рішенням від 21.12.2015 у справі № 908/267/15-г Господарський суд Запорізької області визнав незаконними та скасував розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області № 532 від 02.08.2007 «Про передачу у власність земельних ділянок» та № 345 від 16.05.2008 «Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02.08.2007 № 532».

Дослідивши обставини справи, суд встановив, що розпорядження голови Бердянської РДА суперечать вимогам законодавства, що є підставою для визнання їх незаконними та скасування. Суд зазначив, що ухвалюючи оскаржувані розпорядження Бердянська РДА не врахувала приписи статей 116, 142 Земельного кодексу України та п. 44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями», затвердженого наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997, відповідно до яких існує певний, передбачений законодавством порядок припинення права постійного користування землями оборони у зв`язку з добровільною відмовою від них землекористувача. Оскільки уповноважений орган (Міністерство оборони України) не надавав згоди на припинення його права користування спірними земельним ділянками, були відсутні необхідні та достатні підстави для припинення Міністерству оборони України права постійного користування земельною ділянкою площею 9 га у с. Луначарське Бердянського району Запорізької області. Така земельна ділянка не могла бути зарахована до земель, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради, тим більше, не могла бути переведена із земель оборони до земель рекреаційного призначення, а тому будь-які правові підстави для розпорядження нею Бердянською районною державною адміністрацією були відсутні. Що стосується листа № 867 від 28.07.2006 командира військової частини, який вказаним листом, адресованим голові Бердянської РДА, в порушення вимог ст. ст. 77, 84 Земельного кодексу України надав згоду на передачу до земель запасу території військового містечка № НОМЕР_1 , то учасники процесу не надали суду доказів уповноваження Міністром оборони України командира військової частини ОСОБА_17 для надання такої згоди.

Отже, під час ухвалення оскаржуваних розпоряджень Бердянська РДА перевищила межі наданих їй повноважень, що полягає у розпорядженні земельною ділянкою військового містечка № НОМЕР_1 площею 9,88 га всупереч вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч.4 п. в 84, ч. ч. 1, 5 ст. 116, ст. 141, ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України, ст. 317 Цивільного кодексу України, ст. 137 Господарського кодексу України, ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пунктів 44, 45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями.

ОСОБА_1 не міг і не повинен був передбачати наявність ризику того, що право користування ним земельними ділянками може бути припиненим за рішенням суду, оскільки існували певні гарантії: законність вчинених правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки та наявність рішень Бердянської РДА щодо відчуження вказаних земельних ділянок попереднім власникам, які на момент укладення з ОСОБА_1 договорів купівлі-продажу земельних ділянок оскаржені не були та були чинними.

Оскільки, саме дії Бердянської РДА, щодо перевищення повноважень та ухвалення незаконних рішень призвели до таких наслідків, кінцевим результатом яких є вилучення майна у добросовісного набувача та неможливість позивача користуватися майном, ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами про відшкодування шкоди заподіяної власнику майна саме до Бердянської РДА.

Земельні ділянки, які ОСОБА_1 зобов`язано повернути рішенням суду, та право користування якими він наразі втратив, розташовані на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області.

На теперішній час вказана територія є тимчасово окупованою та тимчасово непідконтрольною територією України внаслідок збройного конфлікту, відповідно до Наказу Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України № 309 від 22.12.2022 «Про затвердження Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією».

Відповідно до Звіту про оцінку майнових прав від 10.07.2024, величина ринкової вартості об`єкта оцінки станом на 10.07.2024 отримана в результаті незалежної оцінки склала 12135324 грн.

Враховуючи те, що позивач позбавлений права користування земельними ділянками, шкода спричинена йому вираховується в розмірі 12135324 грн.

Посилаючись на означені обставини, ОСОБА_1 просив суд стягнути солідарно з Бердянської районної державної адміністрації, Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області на його користь шкоду в розмірі 12135324 грн та витрати на проведення експертної грошової оцінки у розмірі 6000 грн.

Рішенням від 18 березня 2026 року Олександрівський районний суд м. Запоріжжя в задоволені позову відмовив.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Латипової А.О. – подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, просить скасувати рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2026 року та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що суд дійшов помилкового висновку щодо моменту, з якого починається перебіг позовної давності. Зазначені у позові земельні ділянки набуті у власність на підставі договорів купівлі продажу у 2008 році. Рішення РДА стосувалися саме первісних набувачів земельних ділянок у порядку безоплатної приватизації, і жодним чином не обмежували чи не скасовували права власності на земельні ділянки ОСОБА_1 . Саме після набрання законної сили рішення Бердянського міськрайонного суду Запорізької області від 08.12.2021 постановою апеляційного суду від 22.08.2023 у справі №310/22/17 позивач фактично втратив можливість володіти, користуватися та розпоряджатися належним йому майном.

Суд першої інстанції визначив початок перебігу позовної давності з моменту скасування розпоряджень Бердянської районної державної адміністрації у господарських справах у 2014–2016 роках, однак позивач вважає такий висновок суду помилковим.

У цьому випадку предметом спору є відшкодування шкоди, а не визнання незаконними рішень органу державної влади. Сам факт скасування розпоряджень Бердянської РДА судами в 2014-2015 роках не створював для позивача негативних наслідків, оскільки він залишався власником земельних ділянок та продовжував реалізовувати повноваження власника. Шкода як обов`язковий елемент деліктного зобов`язання виникла лише внаслідок фактичної втрати права користування земельними ділянками.

Така втрата відбулася після набрання законної сили постановою Запорізького апеляційного суду від 22.08.2023.

До цього моменту у ОСОБА_1 не існувало підстав для звернення до суду з вимогою про відшкодування шкоди, оскільки фактично шкода була відсутня.

Такі умови виникли саме з моменту втрати позивачем права власності у 2023 році.

Посилання суду першої інстанції на обізнаність позивача про скасування розпоряджень Бердянської районної державної адміністрації та його присутність під час проголошення відповідних судових рішень не може вважатися належним обґрунтуванням початку перебігу позовної давності, оскільки на момент скасування розпоряджень у 2014-2016 роках об`єктивного порушення майнового права позивача не існувало.

Позивач залишався власником земельних ділянок, його право власності було чинним, не оспорювалося та не обмежувалося, він продовжував вільно володіти, користуватися і розпоряджатися своїм майном. Відтак, відсутнім був головний елемент деліктного зобов`язання - шкода, а також причинно-наслідковий зв`язок між діями органу державної влади та будь-якими негативними наслідками для позивача.

Отже, на думку ОСОБА_1 , у нього об`єктивно не існувало підстав для звернення до суду з позовом про відшкодування шкоди, оскільки сама шкода на той момент не виникла. тільки після набрання законної сили постановою Запорізького апеляційного суду від 22.08.2023, якою залишено без змін рішення про повернення земельних ділянок, він фактично втратив можливість реалізовувати право власності, що і є моментом виникнення шкоди та, відповідно, початком перебігу позовної давності.

Тлумачення суду першої інстанції фактично зводиться до ототожнення моменту встановлення незаконності рішень органу влади з моментом виникнення шкоди, що, на думку позивача, суперечить правовій природі деліктних правовідносин та змісту статті 261 ЦК України.

Також посилання суду на обставини розгляду справи № 908/267/15-г позивач вважає безпідставним, оскільки ця справа розглядалася за позовом прокурора в інтересах держави до Бердянської районної державної адміністрації та стосувалася виключно питання законності розпоряджень цього органу. У межах цієї справи не вирішувалося питання про припинення або обмеження права власності позивача, не встановлювався факт заподіяння йому шкоди та не визначалися будь-які майнові наслідки для нього як фізичної особи.

Апеляційна скарги у цій справі подавав ОК «ДТ «Будресурси», а не позивач як фізична особа, а предметом розгляду суду касаційної інстанції було виключно процесуальне питання щодо можливості прийняття апеляційної скарги.

Отже, на думку позивача, навіть за умови його обізнаності про факт скасування розпоряджень, такі обставини жодним чином не свідчили про порушення його майнового права та не створювали підстав для пред`явлення вимог про відшкодування шкоди.

Такий підхід призвів до помилкового визначення початку перебігу позовної давності та безпідставної відмови у задоволенні позову.

У своїх запереченнях проти апеляційної скарги Бердянська районна державна адміністрація заперечує проти доводів апеляційної скарги, просить залишити її без задоволення, оскаржуване рішення – без змін. Зокрема, зазначає, що матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 особисто звернувся до Донецького апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою на рішення господарського суду Запорізької області від 21.12.2015 Постановою від 04.04.2016 у справі №908/267/15-г Донецький апеляційний господарський суд залишив апеляційну скаргу ОСОБА_1 без задоволення, рішення Господарського суду Запорізької області від 21.12.2015 залишив без змін. Як зазначено в постанові суду, ОСОБА_1 (паспорт НОМЕР_3 ) особисто був присутній на проголошенні судом постанови.

Оскільки порушення прав позивача було предметом судового розгляду в іншій справі (Донецького апеляційного господарського суду від 04.04.2016 у справі №908/267/15-г за апеляційною заявою ОСОБА_1 ), то йому було відомо про таке порушення ще на час подання позову в тій справі. Водночас суди попередніх інстанцій встановили, що судове рішення Донецького апеляційного господарського суду № 908/267/15-г ухвалене 04.04.2016. Зазначене свідчить про те, що позивачу було відомо про порушення його прав принаймні на цю дату. Отже, у період з квітня 2016 року ОСОБА_1 позовів до суду не подавав, а звернувся до суду тільки у серпні 2024 року, тобто майже через 8 років, що свідчить про суттєве пропущення строків позовної давності.

21 вересня 2026 року до апеляційного суду надійшла заява Бердянської районної державної адміністрації про розгляд справи за відсутності її представника.

У судовому засіданні представник ОСОБА_1 – адвокат Латипова А.О. – наполягала на задоволенні апеляційної скарги, скасуванні оскаржуваного рішення та задоволенні позову.

Представник Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області – адвокат Краченко Я.І. – заперечувала проти задоволенні апеляційної скарги.

Заслухавши в судовому засіданні суддю-доповідача, доводи учасників справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з огляду на таке.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч. 4 ст. 376 ЦПК України).

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до частини першої статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону оскаржуване судове рішення не відповідає.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі – Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів.

Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об`єктивне з`ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з пропуску ОСОБА_1 строку позовної давності.

Колегія суддів вважає, що в цій справі наявні підстави для відмовив задоволенні позову, однак з інших правових підстав.

Так, апеляційний суд встановив, підтверджено матеріалами справи та не заперечували сторони, що у власності ОСОБА_1 перебували земельні ділянки площею 1,5 та, розташовані на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, кадастрові №№ 2320683000:02:007:0052, 2320683000:02:007:0058, 2320683000:02:007:0059, 2320683000:02:007:0060, 2320683000:02:007:0061, 2320683000:02:007:0062, 2320683000:02:007:0115, 2320683000:02:007:0119, 2320683000:02:007:0121, 2320683000:02:007:0124, 2320683000:02:007:0131, 2320683000:02:007:0132, 2320683000:02:007:0133, 2320683000:02:007:0134, 2320683000:02:007:0135.

Зазначені земельні ділянки ОСОБА_1 набув у власність на підставі договорів купівлі-продажу земельних ділянок: договір № 5059 від 31.10.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_2 , договір № 5084 від 04.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_3 , договір № 5091 від 04.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_4 , договір № 5093 від 04.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_5 , договір № 5093 від 04.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_6 , договір № 5061 від 01.10.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_7 , договір № 5057 від 31.10.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_8 , договір № 5037 від 30.10.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_9 , договір № 5063 від 31.10.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_10 , договір № 5107 від 04.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_11 , договір № 5095 від 04.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_12 , договір № 5235 від 14.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_13 , договір № 5237 від 14.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_14 , договір № 5241 від 14.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_15 , договір № 5239 від 14.11.2008 щодо продажу земельної ділянки належної ОСОБА_16 (т. 1 а.с. 77-137).

ОСОБА_1 отримав державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯК за №№ 824918, 824919, 824920, 824921, 824922, 824923, 824924, 824925, 824926, 824927, 824928, 824929, 824930, 824931, 824932, які були зареєстровані в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю.

Рішенням від 08.12.2021 у справі № 310/22/17 Бердянський міськрайонний суд Запорізької області частково задовольнив позовні вимоги військового прокурора Запорізького гарнізону Південного регіону України в інтересах держави в особі Міністерства оборони України, квартирно-експлуатаційного відділу м. Запоріжжя до ОСОБА_1 , треті особи: Бердянська районна державна адміністрація, ГУ Держгеокадастру у Запорізькій області, ТОВ «Будівельна компанія «Будресурси» про визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку та повернення її законному користувачу та зобов`язав ОСОБА_1 повернути земельні ділянки загальною площею 1,5га (кадастрові номери: 2320683000:02:007:0121, 2320683000:02:007:0132, 2320683000:02:007:0134, 2320683000:02:007:0133, 2320683000:02:007:0115, 2320683000:02:007:0131, 2320683000:02:007:0061, 2320683000:02:007:0135, 2320683000:02:007:0062, 2320683000:02:007:0124, 2320683000:02:007:0060, 2320683000:02:007:0059, 2320683000:02:007:0058, 2320683000:02:007:0052, 2320683000:02:007:0119), які розташовані на території Луначарської сільської ради Бердянського району Запорізької області, законному землекористувачу – Квартирно-експлуатаційному відділу м. Запоріжжя.

Постановою від 22.08.2023 у справі № 310/22/17 Запорізький апеляційний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу ОСОБА_1 , рішення Бердянського міськрайонного суду від 08.12.2021 – без змін.

Під час розгляду справи № 310/22/17 суди встановили, що розпорядженням Ради Міністрів УРСР № 204-0029 від 19.02.1962 Мелітопольській квартирно-експлуатаційній частині Мелітопольського району (Мелітопольська КЕЧ) було передано у постійне користування земельну ділянку загальною площею 20 га, розташовану у с. Луначарське Бердянського району Запорізької області для будівництва військового містечка № НОМЕР_1 .

На виконання зазначеного розпорядження Мелітопольській КЕЧ у 1978 році видано державний акт на право користування землею серії «Б» № 012141, відповідно до якого за землекористувачем (Мелітопольською КЕЧ) закріплено у безстрокове і безплатне користування 20 га землі в межах згідно з планом землекористування. Земля надана для будівництва військового містечка № НОМЕР_1 .

Згідно з наказом командувача військами ордена Червоного прапора Південного оперативного командування «Про організацію реформування та ліквідації Мелітопольської квартирно-експлуатаційної частини (району) Південного оперативного командування» №55 від 27.01.2003 Мелітопольську квартирно-експлуатаційну частину (району) Південного оперативного командування розформовано, правонаступником визнано Запорізьку квартирно-експлуатаційну частину (району) Південного оперативного командування, у зв`язку з чим останньою прийнято на облік земельну ділянку військового містечка № НОМЕР_1 площею 12,4 га.

На виконання вимог Директиви Міністра оборони України № Д-115/1/03 від 30.03.2003 «Про проведення організаційних заходів у Збройних Силах України» відповідно до наказу начальника КЕЧ Запорізького району № 46 від 06.05.2003, Квартирно-експлуатаційну частину Запорізького району переформовано в КЕВ м. Запоріжжя з 06.05.2003.

Відповідно до рішення Луначарської сільської ради народних депутатів № 84 від 27.10.1994 із раніше відведеної Мелітопольській КЕЧ земельної ділянки площею 20 га Бердянському заводу «Южгідромаш» відведено у постійне користування земельну ділянку площею 7,6 га для організації садового товариства «Гідравлік», отже у постійному користуванні військової організації залишилась земельна ділянка військового містечка № НОМЕР_1 , площею 12,4 га.

На виконання вимог Директиви Міністра оборони України № Д-115/1/03 від 30.03.2003 «Про проведення організаційних заходів у Збройних Силах України» відповідно до наказу начальника КЕЧ Запорізького району № 46 від 06.05.2003, Квартирно-експлуатаційну частину Запорізького району переформовано в КЕВ м. Запоріжжя з 06.05.2003.

03.02.2006 ДП ДУ «Укрспецекспорт» - ДП «Укроборонсервіс» з одного боку (продавець) та ТОВ «БК Будресурси» з іншого боку (покупець) уклали договір купівлі-продажу нерухомого військового майна: будівель і споруд військового містечка № НОМЕР_1 .

17.07.2006 ТОВ «БК «Будресурси» звернулося до голови Бердянської районної державної адміністрації з листом № 17/07 щодо відведення земельної ділянки колишнього військового містечка № НОМЕР_1 під індивідуальне дачне будівництво співробітникам товариства та членам їх сімей.

За змістом листа № 867 від 28.07.2006, командир військової частини НОМЕР_2 , яка на той час дислокувалась на фондах військового містечка № НОМЕР_1 , не заперечує проти передачі до земель запасу території військового містечка № НОМЕР_1 .

Голова Бердянської районної державної адміністрації протягом 2006-2008 років ухвалив низку рішень щодо розпорядження землями оборони у с. Луначарське (за межами населеного пункту), а саме:

- розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації від 12.09.2006 № 543 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою», яким: передано в землі запасу оборонного призначення земельну ділянку площею 9,88 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; погоджено матеріали місця розташування земельної ділянки для передачі громадянам для індивідуального дачного будівництва площею 9,0 га за рахунок вищезазначених земель; надано дозвіл громадянам на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, площею 9,0 га для передачі їм у власність під дачне будівництво у межах норм безоплатної приватизації за рахунок земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради (т.1, а.с.94-98);

- розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації від 17.11.2006 № 707 «Про скасування розпорядження голови райдержадміністрації від 12.09.06 року № 543, яким попереднє розпорядження визнано таким, що втратило чинність (т.1, а.с.99-100);

- розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації від 31.01.2007 № 67 «Про визнання такими, що втратили чинність, розпоряджень голови райдержадміністрації», яким на виконання протесту Бердянського міжрайонного прокурора розпорядження № 707 від 17.11.2006 року скасовано;

- у зв`язку з вилученням земельної ділянки, загальною площею 9,88 га, на яких була розташована військова частина НОМЕР_2 , видано розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації від 02.08.2007 № 532 «Про передачу у власність земельних ділянок», яким: затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для індивідуального дачного будівництва із земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради; передано у власність 90-та громадянам наведені земельні ділянки по 0,10 га кожному та зобов`язано оформити державні акти на право власності на земельні ділянки.

- розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації від 16.05.2008 № 345 «Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02.08.2007 № 532», яким до вказаного у назві розпорядження внесено такі зміни: доповнено пунктом 1.1, відповідно до якого земельну ділянку загальною площею 9,0 га переведено із земель оборони до земель рекреаційного призначення; змінено редакцію пункту 2 щодо передачі у власність громадянам земельних ділянок загальною площею 9,0 га за рахунок земель державної власності рекреаційного призначення, що перебувають у запасі.

На виконання вищезазначених розпоряджень голови Бердянської районної державної адміністрації протягом 2007 року 90 громадянам видано державні акти на право власності на земельні ділянки з цільовим призначенням «для індивідуального дачного будівництва» по 0,10 га кожному.

Відповідно до розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації від 02.08.2007 № 532 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для індивідуального дачного будівництва із земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради.

Пунктом 2 вказаного розпорядження безоплатно передано у власність громадянам земельні ділянки, загальною площею 9,00 га, в тому числі забудовані землі 9,00 га для індивідуального дачного будівництва, зокрема, громадянам ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 земельні ділянки площею 0,10 га вартістю 8 080,80 грн. кожна.

На виконання розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації від 02.08.2007 № 532 ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 отримали державні акти на право власності на земельні ділянки серії ЯГ № 711051, 711024, 711049, 711027, 711072, 711044, 711028, 711056, 711046, 711053, 711073, 703263, 711055, 711054, 711045.

Рішенням від 25.11.2014 у справі № 908/3717/14 Господарський суд Запорізької області задовольнив позов заступника Запорізького прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері, визнав незаконним та скасував розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області № 543 від 12.09.2006 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою».

За результатами розгляду справи № 908/3717/14 Господарський суд встановив, що розпорядження Бердянської РДА № 543 від 12.09.2006 «Про передачу земельної ділянки та надання дозволу на розробку проекту землеустрою» ухвалене на підставі листа командира військової частини НОМЕР_2 про добровільну відмову від права постійного користування земельною ділянкою військового містечка № НОМЕР_1 № 867 від 28.07.2006, листа ТОВ «Будресурси» та матеріалів погодження місця розташування земельної ділянки. Однак, Міністр оборони України або, за його дорученням, начальник Головного управління розквартирування військ та капітального будівництва Збройних Сил України, відповідної згоди на припинення права користування спірною земельною ділянкою, її вилучення не надавав, жодної заяви про добровільну відмову від належного Міністерству оборони України права на вказану земельну ділянку не адресував. Оскільки рішення про відмову від права постійного користування спірною земельною ділянкою не ухвалювалось, будь-які правові підстави для розпорядження нею Бердянською районною державною адміністрацією відсутні.

Рішенням від 21.12.2015 у справі № 908/267/15-г Господарський суд Запорізької області визнав незаконними та скасував розпорядження голови Бердянської районної державної адміністрації Запорізької області № 532 від 02.08.2007 «Про передачу у власність земельних ділянок» та № 345 від 16.05.2008 «Про внесення змін та доповнень до розпорядження голови районної державної адміністрації від 02.08.2007 № 532».

Дослідивши обставини справи № 908/267/15-г, суд встановив, що розпорядження голови Бердянської РДА суперечать вимогам законодавства, що є підставою для визнання їх незаконними та скасування. Суд зазначив, що ухвалюючи оскаржувані розпорядження Бердянська РДА не врахувала приписи статей 116, 142 Земельного кодексу України та п. 44 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями», затвердженого наказом Міністра оборони України № 483 від 22.12.1997, відповідно до яких існує певний, передбачений законодавством порядок припинення права постійного користування землями оборони у зв`язку з добровільною відмовою від них землекористувача. Оскільки уповноважений орган (Міністерство оборони України) не надавав згоди на припинення його права користування спірними земельним ділянками, були відсутні необхідні та достатні підстави для припинення Міністерству оборони України права постійного користування земельною ділянкою площею 9 га у с. Луначарське Бердянського району Запорізької області. Така земельна ділянка не могла бути зарахована до земель, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради, тим більше, не могла бути переведена із земель оборони до земель рекреаційного призначення, а тому будь-які правові підстави для розпорядження нею Бердянською районною державною адміністрацією були відсутні. Що стосується листа № 867 від 28.07.2006 командира військової частини, який вказаним листом, адресованим голові Бердянської РДА, в порушення вимог ст. ст. 77, 84 Земельного кодексу України надав згоду на передачу до земель запасу території військового містечка № НОМЕР_1 , то учасники процесу не надали суду доказів уповноваження Міністром оборони України командира військової частини ОСОБА_17 для надання такої згоди.

Під час розгляду справи № 908/267/15-г суди встановили, що під час ухвалення оскаржуваних розпоряджень Бердянська РДА перевищила межі наданих їй повноважень, що полягає у розпорядженні земельною ділянкою військового містечка № НОМЕР_1 площею 9,88 га всупереч вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч.4 п. в 84, ч. ч. 1, 5 ст. 116, ст. 141, ч. 3 ст. 142 Земельного кодексу України, ст. 317 Цивільного кодексу України, ст. 137 Господарського кодексу України, ст. 6 Закону України «Про місцеві державні адміністрації», пунктів 44, 45 Положення про порядок надання в користування земель (земельних ділянок) для потреб Збройних Сил України та основні правила користування наданими землями.

Відповідно до статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Стаття 55 Конституції України гарантує кожному право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

Відповідно до статті 13 Європейської конвенції з прав людини, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб правового захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

За статтею 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Згідно статті 1 Першого протоколу до Європейської конвенції з прав людини, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений свого майна інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.

Отже, право, зокрема власника майна, на звернення до суду за захистом свого права власності гарантовані як Основним законом так і Європейською конвенцією. Забезпечення судами його реалізації відповідатиме основному принципу цивільного судочинства - верховенство права.

Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі. Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є також забезпечення права на апеляційний перегляд справи та забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (частини друга, третя статті 2 ЦПК України).

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відмова від права на звернення до суду за захистом є недійсною. Жодна особа не може бути позбавлена права на участь у розгляді своєї справи у визначеному цим Кодексом порядку (частини перша, третя, п`ята статті 4 ЦПК України).

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до статті 1 Конвенції Високі Договірні Сторони гарантують кожному, хто перебуває під їхньою юрисдикцією, права і свободи, визначені в розділі I цієї Конвенції.

За змістом зазначеної статті поряд із негативним обов`язком, на порушення Україною якого позивачі у позові не посилалися, держава має позитивні обов`язки гарантувати ефективне використання визначених Конвенцією прав кожному, хто перебуває під її юрисдикцією. Порушення кожного з цих обов`язків є самостійною підставою відповідальності держави.

Стосовно права, гарантованого статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, такі позитивні обов`язки згідно з практикою ЄСПЛ можуть передбачати певні заходи, необхідні для захисту права власності.

Матеріальним позитивним обов`язком держави є забезпечення у своїй правовій системі юридичних гарантій реалізації права власності (превентивні обов`язки) та засобів правового захисту, за допомогою яких потерпілий від втручання у це право може його захистити, зокрема, вимагаючи відшкодування збитків за будь-яку втрату (компенсаційні обов`язки) (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії», заява № 54522/00, § 113).

У процесуальному аспекті, хоча стаття 1 Першого протоколу до Конвенції не встановлює чітких процедурних вимог, існування позитивних обов`язків процесуального характеру відповідно до цього положення визнані ЄСПЛ як у справах, що стосуються державних органів, так і у спорах між приватними особами (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2012 року у справі «Котов проти Росії», § 114).

За певних обставин захистом статті 1 Першого протоколу до Конвенції може користуватися легітимне очікування (legitimate expectation) успішної реалізації майнових прав (право вимоги). Для того, щоб «очікування» було «легітимним», воно має бути заснованим на нормі закону або іншому правовому акті, такому як судове рішення, пов`язаному із майновим інтересом (рішення у справі «Копецький проти Словаччини», від 28 вересня 2004 року, заява № 44912/98).

Тобто особа, яка має майновий інтерес, може розглядатись як така, що має «легітимне очікування» успішної реалізації її права вимоги (зокрема відшкодування державою шкоди) у сенсі статті 1 Першого протоколу до Конвенції, коли для цього інтересу є достатні підстави у національному законодавстві.

Частиною першою статті 1166 ЦК України унормовано, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду, завдану органом державної влади, їх посадовими та службовими особами, передбачені нормами статей 1167, 1173, 1174 ЦК України, відповідно до яких:

моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом;

шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їх посадової або службової особи при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (статті 1173, 1174 ЦК України).

Статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними і передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Втім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України.

Також за приписами ст. 19 Конституції України посадові особи органів державної влади зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини другої статті 6 Конституції України органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України.

Систему та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування відповідно до Конституції України визначає Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні».

Стаття 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» встановлює, що місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Місцеве самоврядування здійснюється територіальними громадами сіл, селищ, міст як безпосередньо, так і через сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи, а також через районні та обласні ради, які представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст.

Система місцевого самоврядування включає: територіальну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення (стаття 5 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Згідно з частинами першою, четвертою статті 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Порядок формування та організація діяльності рад визначаються Конституцією України, цим та іншими законами, а також статутами територіальних громад.

Відповідно до статті 20 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» державний контроль за діяльністю органів і посадових осіб місцевого самоврядування може здійснюватися лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, і не повинен призводити до втручання органів державної влади чи їх посадових осіб у здійснення органами місцевого самоврядування наданих їм власних повноважень.

Водночас стаття 21 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачає, що обмеження прав територіальних громад на місцеве самоврядування згідно з Конституцією та законами України може бути застосоване лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.

Правовий статус місцевого самоврядування в Україні визначається Конституцією України, цим та іншими законами, які не повинні суперечити положенням цього Закону (стаття 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 «Про введення воєнного стану» у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану», постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Воєнний стан, введений 24 лютого 2022 року, неодноразово продовжувався та діє і на цей час.

Відповідно до частини першої статті 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» на територіях, на яких введено воєнний стан, для забезпечення дії Конституції та законів України, забезпечення разом із військовим командуванням запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, оборони, цивільного захисту, громадської безпеки і порядку, захисту критичної інфраструктури, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян можуть утворюватися тимчасові державні органи - військові адміністрації.

Військові адміністрації населених пунктів, районні, обласні військові адміністрації здійснюють свої повноваження протягом дії воєнного стану та 30 днів після його припинення чи скасування (пункт 8 статті 4 Закону України «Про правовий режим воєнного стану»).

Абзацом першим пункту 1 частини другої статті 10 Закону України «Про правовий режим воєнного стану» визначено, що начальник військової адміністрації крім повноважень, віднесених до його компетенції цим Законом, здійснює повноваження сільської, селищної, міської ради, її виконавчого комітету, сільського, селищного, міського голови.

Указом Президента України від 18 серпня 2022 року № 587/2022 утворено Бердянську міську військову адміністрацію Бердянського району Запорізької області.

Таким чином, Бердянська міська військова адміністрація Бердянського району Запорізької області є тимчасово створеним органом, який тимчасово виконує повноваження Бердянської міської ради яка є самостійною юридичною особою.

У цій справі ОСОБА_1 звернувся до суду з позовними вимогами про солідарне стягнення з Бердянської районної державної адміністрації, Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області на його користь шкоди в розмірі 12135324 грн.

Однак, колегія суддів зауважує, що на час ухвалення рішень Бердянської районної державної адміністрації щодо розпорядження землями оборони у с. Луначарське у 2006-2008 роках, які у подальшому були визнані судами незаконними, Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області не існувало, оскільки її утворено Указом Президента України від 18 серпня 2022 року, що вказує на те, що Бердянська міська військова адміністрація Бердянського району Запорізької області є неналежним відповідачем у справі.

Сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач. Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (стаття 48 ЦПК України).

Відповідач – це особа, яка має безпосередній зв`язок зі спірними матеріальними правовідносинами, та, на думку позивача, порушила, не визнала або оспорила його права, свободи чи інтереси і тому притягується до участі у цивільній справі для відповіді за пред`явленими вимогами.

Отже, відповідач є обов`язковим учасником цивільного процесу – його стороною. Основною ознакою сторін цивільного процесу є їхня особиста і безпосередня заінтересованість, саме сторони є суб`єктами правовідношення, з приводу якого виник спір. Крім того, відповідач є тією особою, на яку вказує позивач як на порушника свого права.

Тобто, відповідач це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Відповідач притягається до справи у зв`язку з позовною вимогою, яка пред`являється до нього. При цьому неналежний відповідач – це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі – належному відповідачеві.

Подібні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 18 березня 2021 року у справі № 344/16101/17.

Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову – обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

Подібні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду

від 05 травня 2020 року у справі № 554/8004/16-ц.

За результатами розгляду справи суд приймає рішення, в якому, серед іншого, робить висновок про задоволення позову чи відмову в задоволенні позову, вирішуючи питання про права та обов`язки сторін (позивача та відповідача).

Відповідно до частин другої та третьої статті 51 ЦПК України, якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження – до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі. Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Таким чином, належним відповідачем є особа, яка має відповідати за позовом.

Неналежний відповідач – це особа, притягнута позивачем як відповідач, стосовно якої встановлено, що вона не повинна відповідати за пред`явленим позовом за наявності даних про те, що обов`язок виконати вимоги позивача лежить на іншій особі – належному відповідачеві.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача або незалучення належного відповідача є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову. Визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, провадження № 14-61цс18).

З огляду на вищевикладене, вимога ОСОБА_1 про солідарне стягнення шкоди, зокрема, з Бердянської міської військової адміністрації Бердянського району Запорізької області, не підлягає задоволенню, оскільки військова адміністрація не є належним відповідачем у цій справі.

Крім того, встановлені в цій справі обставини свідчать про те, що Розпорядженням голови Бердянської РДА № 532 від 02.08.2007 затверджено проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність громадянам для індивідуального дачного будівництва із земель оборонного призначення, що перебувають у запасі на території Луначарської сільської ради.

Пунктом 2 вказаного розпорядження безоплатно передано у власність громадянам земельні ділянки загальною площею 9,00 га, в т.ч. забудовані землі 9.00 га для індивідуального дачного будівництва, зокрема й громадянам ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 земельні ділянки площею 0,10 га кожна.

Тож, відповідним рішенням у процесі безоплатної приватизації громадяни ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 набули право власності на земельні ділянки.

На виконання вказаного розпорядження голови Бердянської РДА вищевказані особи отримали державні акти на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 711051, 711024,1711049, 711027, 711072, 711044, 711028, 711056, 711046,711053,711073,703263, 711055, 711054, 711045.

Отже, розпорядження Бердянської РДА, які в подальшому суди визнали незаконними, стосувалися виділення земельних ділянок у власність ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_11 , ОСОБА_7 , ОСОБА_16 , ОСОБА_6 , ОСОБА_12 , ОСОБА_8 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_13 , ОСОБА_10 , а не ОСОБА_1 , тому, на думку апеляційного суду, не можна вважати, що неправомірні рішення Бердянської РДА завдали шкоди саме йому, що свідчить про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

За матеріалами цієї справи, частину земельних ділянок, які в подальшому були витребувані з його володіння, ОСОБА_1 отримав за оплатних договорів купівлі-продажу у фізичних осіб, які отримали земельні ділянки у власність безоплатно. Вказані договори купівлі-продажу земельних ділянок містять однакову ціну в розмірі 16000 грн.

Отже, оскільки незаконними розпорядженнями Бердянської РДАне завдана шкода безпосередньо позивачу, тому з огляду на набуття земельних ділянок за відплатними договорами купівлі-продажу ОСОБА_1 може звернутися до продавців з вимогою про повернення йому грошових коштів сплачених за договором, на загальних підставах.

Згідно з вимогами ст. 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв`язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову.

Оскільки колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову, а відтак відсутні підстави для вирішення заяви сторони відповідача про застосування до спірних правовідносин наслідків пропуску строку позовної давності.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (ч. 4 ст. 376 ЦПК України).

З огляду на вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для відмови в задоволенні позову у зв`язку з його безпідставністю, тому рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2026 рокув цій справі слід змінити в частині правового обґрунтування відмови в задоволенні позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, колегія суддів,

УХВАЛИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Латипової Анастасії Олегівни – задовольнити частково.

Рішення Олександрівського районного суду м. Запоріжжя від 18 березня 2026 рокув цій справі – змінити в частині правового обґрунтування відмови в задоволенні позовних вимог.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 02 жовтня 2026 року.

Головуючий

Судді