Постанова від 30 вересня 2026 р. у справі №331/3870/26 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 01.10.2026

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________

Єдиний унікальний № 331/3870/26 Головуючий у 1 інстанції Турчинський М.І.

Провадження № 22-ц/807/2035/26 Суддя доповідач Салтан Лілія Геннадіївна

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 жовтня 2026 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Салтан Л.Г.,

суддів: Бредуна Д.С., Сакояна Д.І.

розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження справу за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг», в особі представника Калачика Володимира Вікторовича, на рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 06 липня 2026 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

ВСТАНОВИВ:

01 травня 2026 року представник ТОВ «Ум Факторинг» звернувся до суду першої інстанції з позовом до відповідача ОСОБА_1 з позовними вимогами про стягнення заборгованості. В обґрунтування позову зазначено, що 03.05.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» як кредитодавцем (первісним кредитором) та відповідачем як позичальником в електронному вигляді було укладено Договір про споживчий кредит №1480864, відповідно до умов якого кредитодавець надав позичальнику кредит на договірних сторонами умовах у розмірі 15000,00 гривень.

Кредитодавець виконав взяті на себе зобов`язання в повному обсязі, надавши відповідачу кредитні кошти відповідно до умов укладеного договору, натомість відповідач всупереч умовам кредитного договору, взяті на себе зобов`язання не виконав, порушивши умови, оскільки не повернув кредитні кошти та не сплатив відсотки за користування кредитом належним чином.

Враховуючи зазначене, позивач, який набув право вимоги до відповідача за вказаним кредитним договором на підставі Договору факторингу, просив суд стягнути з відповідача заборгованість за спірним договором у загальному розмірі 69000,00 грн. та судові витрати по справі.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 06 липня 2026 року позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволені частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» заборгованість за Договором про надання споживчого кредиту №1480864 від 03.05.2024 основної суми боргу за тілом кредиту у розмірі 15000,00 гривень та суми нарахованих процентів у розмірі 15000,00 гривень, а також судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1172,00 гривень. В іншій частині позовних вимог – відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, 06 серпня 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг», в особі представника Калачика Володимира Вікторовича, подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись не неповне з`ясування обставин справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 06 липня 2026 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та в частині зменшення розміру процентів за користування кредитом, та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» задовольнити повністю та здійснити розподіл судових витрат відповідно до статті 141 ЦПК України, стягнувши з відповідача на користь позивача судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2662,40 грн та судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що позивач не оспорює рішення в частині стягнення тіла кредиту та встановлених судом обставин укладення договору, отримання відповідачем коштів і переходу права вимоги. Ці обставини суд встановив правильно і повно. Оскаржується виключно частина рішення про зменшення процентів. В основу цієї частини покладено два висновки, кожен з яких є неправильним застосуванням норм матеріального права.Суд першої інстанції застосував до плати за користування кредитом правові конструкції, створені законодавцем і Верховним Судом виключно для заходів цивільно-правової відповідальності – неустойки, штрафу, пені – а також для комісій за додаткові послуги кредитодавця. Це різні за правовою природою категорії, і закон не передбачає жодного механізму «зменшення» плати за користування чужими коштами. Розмір процентів за споживчим кредитом є предметом спеціального правового регулювання: ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» імперативно встановлює максимальний розмір денної процентної ставки, і законодавець уже визначив у ній ту саму межу справедливості, яку суд узявся встановлювати заново. Позивач цю межу не перевищив, оскільки заявив вимогу нижче законного максимуму, що діяв на дату укладення договору.

Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 07 серпня 2026 року для розгляду цієї справи визначений головуючий суддя (суддя-доповідач) Салтан Л.Г. та склад колегії суддів: Бредун Д.С. та Сакоян Д.І.

Ухвалою від 07 серпня 2026 року, постановленою суддею-доповідачем Салтан Л.Г., вказану справу витребувано у суду першої інстанції.

13 серпня 2026 року вищезазначена справа надійшла до апеляційного суду.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 17 серпня 2026 року відкрито провадження.

Ухвалою суду апеляційної інстанції від 17 серпня 2026 року справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та без проведення судового засідання.

Правом на надання відзиву відповідач не скористувався, ухвалу про відкриття апеляційного провадження та призначення справи до розгляду отримав в електронний кабінет підсистеми «Електронний Суд» 17 серпня 2026 року, що підтверджено наявною в матеріалах справи Довідкою про доставку електронного документа.

Згідно із ч.13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

В силу вимог ч.1 ст. 371 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції має бути розглянута протягом шістдесяти днів із дня постановлення ухвали про відкриття апеляційного провадження.

Відводів у цій справі не заявлено, самовідводи відсутні.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про те, що апеляційна скарга представника позивача у цій справі підлягає задоволенню з таких підстав.

В силу вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За приписами п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Критерії оцінки правомірності оскаржуваних судових рішень визначені в ст. 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч.1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

За змістом ч.1 ст. 381 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги ухвалює постанову за правилами ст. 35 глави 9 розділу ІІІ цього Кодексу з особливостями, зазначеними у ст. 382 цього Кодексу.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 03.05.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» (Товариством) як кредитодавцем та ОСОБА_1 (Споживачем) як позичальником за допомогою електронного підпису з використанням одноразового ідентифікатору було укладено Договір №1480864 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort», на умовах, встановлених Договором. Товариство надало споживачу кошти у кредит в національній валюті України – гривні, а Споживач зобов`язався одержати та повернути кошти кредиту, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов`язки, передбачені Договором (п.1. Договору).

Умовами кредитного Договору сторонами визначено, що сума кредиту (загальний розмір) складає 15000,00 гривень; строк кредиту – 360 днів; періодичність платежів зі сплати процентів – кожні 30 днів.

Детальні терміни (дати) повернення кредиту та сплати процентів, визначені в Таблиці обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит, первісна редакція якого наведена в Додатку №1 до Договору (п.1.2, п.1.3, п.1.4 Договору).

Зазначений договір з додатками підписано з боку споживача фінансової послуги (відповідача) за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором одномоментно.

Як свідчать матеріали справи та не спростовано відповідачем, позичальник отримав грошові кошти у загальному розмірі 15000,00 гривень.

18.12.2024 між первісним кредитором – ТОВ «Селфі кредит» та ТОВ «Ум Факторинг» як фактором було укладено Договір Факторингу №18.12.24, відповідно до умов якого фактор набув право вимоги за кредитним договором, укладеним між первинним кредитором ТОВ «Селфі кредит» та ОСОБА_1 .

Апеляційним судом встановлено, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги частково у цій справі, керувався тим, що позивачем заявлено до стягнення суму простроченої заборгованості за процентами відповідно до розрахунку, яка складає 54000,00 грн., що значно перевищує суму, отриману відповідачем позики (кредиту) у розмірі 15000,00 гривень. Відповідач, як пересічний споживач кредитних послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не зміг ефективно здійснити свої права бути поінформованою про дійсні умови кредитування, які викладені в декількох пунктах Договору та додатках до договору (документах), які не містять прозорості та зрозумілості для споживача, зокрема щодо дійсного періоду та розміру нарахувань за кредитом, а тому на переконання суду першої інстанції, укладення договору перетворюється на непомірний тягар для відповідача як споживача фінансової послуги та джерело отримання невиправданих прибутків для кредитора. Вимога про нарахування та сплату відсотків, які є явно завищені, не відповідає передбаченим ч.3 ст. 509 та ч.1, ч.2 ст. 627 ЦК України засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із споживача надмірні грошові суми відсотків спотворює (викривляє) їх дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання, проценти перетворюється на несправедливо непомірний тягар для споживача та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Позивач, як фінансова установа, скориставшись необізнаністю позичальника, діючи з порушенням звичаїв ділового обороту, спонукав у такий спосіб позичальника на укладення договору позики на вкрай невигідних для нього умовах, які відповідач не міг оцінити належно, в тому числі при підписані договору в електронному вигляді із застосуванням мобільного телефону, що виключає можливість належним чином досконально ознайомитися позичальнику з усіма умовами кредитної угоди та відповідно оцінивши наявні (реальні) ризики, прийняти обґрунтоване рішення при оформленні угоди.

З вказаними висновками суду першої інстанція судова колегія не може погодитись, враховуючи таке.

03.05.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» і відповідачем в електронній формі укладено Договір № 1480864 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort»: сума кредиту – 15 000,00 грн, строк кредиту – 360 днів, періодичність платежів зі сплати процентів – кожні 30 днів, стандартна процентна ставка – 1,5 % в день (п. 1.5.1 Договору).

Договір підписано електронним підписом – одноразовим ідентифікатором А642 03.05.2024 о 15:48:39.

Кошти в сумі 15000,00 грн перераховано на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 03.05.2024 о 15:50:24, що підтверджено листом ТОВ «ПЕЙТЕК» вих. № 20250708-763 від 08.07.2025 та випискою АТ КБ «ПриватБанк» від 26.06.2026 № 20.1.0.0.0/7-260626/78990-5T, з якої вбачається, що картка емітована на ім`я ОСОБА_1 , кошти зараховані 03.05.2024 та витрачені відповідачем на власні потреби протягом 03.05.2024 – 06.05.2024.

Зазначені обставини відповідачем під час розгляду в суді першої інстанції оспорені не були.

Предметом апеляційного оскарження є рішення суду першої інстанції в частині зменшення процентів.

Зазначені норми мають наступне правове регулювання.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

За змістом ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За правилом ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, тобто належним виконанням зобов`язань з боку відповідача є повернення кредиту та сплата процентів за користування ним у строки, у розмірі та валюті, як це було визначено кредитним договором.

Відповідно до ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (ст. 629 ЦК України).

Відповідно до ч.1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно із правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, припис абзацу другого частини 1 статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики в разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосовано лише у межах погодженого сторонами строку кредитування. Як наслідок, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи в разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно із частиною другою статті 1050 ЦК України, оскільки в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною 2 статті 625 цього Кодексу, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

У зазначеній постанові Верховний Суд сформував низку правових висновків. Зокрема, Велика Палата розмежувала поняття «строк договору», «строк виконання зобов`язання» і «термін виконання зобов`язання».

Окрім того, в п. 54 постанови Верховний Суд вказав, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Тобто, згідно з позицією Верховного Суду, припинення нарахування передбачених договором процентів можливо у двох випадках: закінчення строку кредитування, який визначений договором, та пред`явлення вимоги в порядку ч. 2 ст. 1050 ЦК України.

Вказаний висновок підтримано у постановах Верховного Суду у справах №296/10217/15-ц від 07 липня 2020 року, №912/1120/16 від 04 лютого 2020 року, №910/18943/20 від 27 липня 2021 року.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05 квітня 2023 року (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку. У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18 січня 2022 року (справа 910/17048/17), щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред`явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав)

За змістом кредитного договору №1480864 від 03 травня 2024 року, що укладений між сторонами, стандартна процентна ставка становить 1,5 % в день (п. 1.5.1).

Законом України від 22.11.2023 № 3498-IX ст.8 Закону України «Про споживче кредитування» доповнено ч. 5, якою встановлено, що максимальний розмір денної процентної ставки не може перевищувати 1 відсоток. Пунктом 17 розділу IV «Прикінцеві та перехідні положення» того ж Закону запроваджено перехідний період, протягом якого діяли підвищені граничні значення: 2,5 % протягом перших 120 днів та 1,5 % протягом наступних 120 днів з дня набрання чинності Законом № 3498-IX.

Договір укладено 03.05.2024. На цю дату законним максимумом денної процентної ставки за споживчим кредитом становив 1,5 %. Натомість, позивачем до стягнення заявлені вимоги щодо нарахування процентів з урахуванням денної ставки 1,00 % ( 15000: 100 х 360=54000).

Зазначене узгоджується зі змістом ст.8 Закону України №1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування», яку доповнено частиною п`ятою, якою визначено, що максимальний розмір денної процентної ставки, розрахованої відповідно до частини четвертої цієї статті, не може перевищувати 1 %, на що не було звернуто уваги судом першої інстанції.

Отже, розмір нарахованих процентів за кредитним договором №1480864 від 03 травня 2024 року повністю узгоджується із розрахунком заборгованості, долученим позивачем до матеріалів справи, та умовами кредитного договору. При цьому, з розрахунку наданого позивачем вбачається, що кредитором було припинено застосування процентної ставки у розмірі 1,5% та до кінця строку кредитування застосовувалась процентна ставка у розмірі 1% відповідно до ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування.

Слід зазначити, що статтею 18 Закону України «Про захист прав споживачів» встановлено підстави визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Так, продавець (виконавець, виробник) не повинен включати у договори із споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача.

Перелік несправедливих умов у договорах із споживачами встановлений частиною третьою цієї статті.

Відповідно до п.5 ч.3 ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів», несправедливими є, зокрема, умови договору про встановлення вимоги щодо сплати споживачем непропорційно великої суми компенсації (понад п`ятдесят відсотків вартості продукції) у разі невиконання ним зобов`язань за договором.

Крім цього, у постанові Верховного Суду від 05 вересня 2019 року у справі №638/2304/17, зроблено висновок, що недійсність договору, як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати.

За висновками Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 07 вересня 2026 року (справа № 552/672/23, провадження № 61-4595сво25) норма про максимальний розмір денної процентної ставки, яка передбачена Законом України № 3498-IX, є імперативною, оскільки в акті цивільного законодавства міститься пряма вказівка про неможливість сторін відступати від цього імперативного положення. Така вказівка виражається у словосполученні «не може перевищувати». Захист прав споживача реалізується через можливість заперечення проти умови, яка перевищує максимальний розмір денної процентної ставки, за допомогою заперечення ipsoiure. Водночас нікчемність умови про перевищення максимального розміру денної процентної ставки суд зобов`язаний враховувати exofficio (за власною ініціативою) незалежно від того, чи було заявлене заперечення ipsoiure; за загальним правилом, максимальний розмір денної процентної ставки застосовується до договорів про споживчий кредит, які укладені з 24 грудня 2023 року.

Суд без позовної вимоги споживача може застосовувати такий правовий засіб коригування процентів за користування кредитом в договорі про споживчий кредит, як тлумачення умов договору про споживчий кредит, в разі наявності в договорі нечітких або двозначних положень. Оскільки при застосуванні умов договору при вирішенні спору суд здійснює тлумачення змісту договору, навіть за відсутності позовної вимоги про тлумачення змісту договору.

Оспорюваність умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит суд без відповідної позовної вимоги споживача застосувати не може. Тобто у разі, якщо споживач не пред`явив відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, то суд не може самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом.

Враховуючи, що ОСОБА_1 не заявляв зустрічних вимог щодо визнання кредитного договору недійсним у частині визначення розміру процентів за користування кредитними коштами у зв`язку з можливим порушенням вимог Законів України «Про захист прав споживачів» та «Про споживче кредитування», та враховуючи те, що позивачем нараховувались відсотки за користування кредитними лише в період дії кредитного договору в порядку статті 1048 ЦПК України, а не відсотки річні відповідно до ст. 625 ЦПК України компенсації за несвоєчасне виконання обов`язку з повернення коштів, колегія суддів зазначає що при здійсненні зменшення заборгованості за відсотками, суд першої інстанції повинен був виходити саме із вимог ч.5 ст. 8 Закону України «Про споживче кредитування» та вважає необґрунтованими доводи суду першої інстанції про порушення позивачем статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів», оскільки відповідно до статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Суд першої інстанції помилково застосував правові висновки Верховного Суду щодо можливості оцінки надмірності нарахувань без урахування змін законодавства, якими встановлено граничний розмір денної процентної ставки за договорами споживчого кредитування.

У спірних правовідносинах проценти нараховані виключно в межах погодженого сторонами строку кредитування, а тому є платою за правомірне користування кредитними коштами відповідно до статті 1048 ЦК України, а не відповідальністю за прострочення грошового зобов`язання у розумінні статті 625 ЦК України.

Верховний Суд неодноразово зазначав, що проценти за користування кредитом та проценти, передбачені статтею 625 ЦК України, мають різну правову природу. Проценти за користування кредитом нараховуються лише в межах строку кредитування, як плата за надані кошти, тоді як після спливу строку кредитування застосовуються наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Оскільки розмір процентної ставки за договором становив 1 % на день та відповідав встановленим законом обмеженням, суд фактично підмінив волю законодавця власною оцінкою справедливості погодженої сторонами плати за користування кредитом.

Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог та стягнення відсотків саме у розмірі 15000,00 грн, на вищезазначене уваги не звернув та дійшов помилкового висновку щодо порушення позивачем статті 18 ЗУ «Про захист прав споживачів», відтак рішення в оскаржуваній частині підлягає зміні.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень (ч.3 ст. 12 ЦПК України). Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях (ч.6 ст. 81 ЦПК України). Підстави для звільнення від доказування, передбачені ст. 82 ЦПК України, у цій справі відсутні.

Апеляційний суд на виконання вимог ч.5 ст. 12 ЦПК України сприяв повному та всебічному апеляційному перегляду законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції у цій справі в межах доводів апеляційної скарги.

Так, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасник справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї (ч.2 ст. 367 ЦПК України).

В силу вимог ч. 3 ст. 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Проте, такі докази, передбачені ч.2, 3 ст. 367 ЦПК України, які б могли бути узяті судом до уваги за неможливості подання їх суду першої інстанції, у цій справі відсутні та відповідачем апеляційному суду не надані.

Отже, у цій справі відповідач ОСОБА_1 споживач не пред`являв відповідних позовних вимог про оспорення умови чи договору про споживчий кредит або зміну договору про споживчий кредит, тому суд першої інстанції не мав права самостійно зменшити розмір процентів за користування кредитом, які були нараховані відповідно до умов укладеного договору, у межах строку кредитування та розмір яких вочевидь узгоджений ст. 8 Закону України № 1734-VIII від 15 листопада 2016 року «Про споживче кредитування».

Зазначене суд першої інстанції не врахував та прийшов до помилкового висновку про можливість зменшення заявлених до стягнення відсотків, отже ухвалив рішення без з`ясування усіх істотних обставин справи, тому апеляційну скаргу слід задовольнити частково, рішення суду першої інстанції в зазначеній частині змінити, а не скасувати в оскаржуваній частині як просить скаржник.

Відповідно до пп. «б» та «в» п. 4 ч. 1 ст. 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, – у випадку скасування або зміни судового рішення, та про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

З урахуванням приписів ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню: судовий збір за подання позову 2422,40 грн. та апеляційної скарги 3993,60 грн. Вимог щодо стягнення витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції а також щодо перерозподілу витрат, понесених на правничу допомогу під час судового провадження в суді 1 інстанції , апелянтом заявлено не було

Керуючись ст. 7, 12-13, 81-82, 89, 141, 367-369, 372, 374-375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд, у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг», в особі представника Калачика Володимира Вікторовича, – задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Запоріжжя від 06 липня 2026 року у цій справі в частині стягнутих відсотків змінити, виклавши резолютивну частину рішення в наступній редакції:

«Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Ум Факторинг» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості – задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» (код ЄДРПОУ 40274286, місцезнаходження: 01001, м. Київ, Майдан Незалежності, буд. 2, офіс 712) заборгованість за Договором № 1480864 про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» від 03.05.2024 у загальному розмірі 69000,00 грн, з яких: 15000,00грн. – заборгованість за тілом кредиту, 54000,00 грн – заборгованість за процентами за користування кредитом.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» (код ЄДРПОУ 40274286, місцезнаходження: 01001, м. Київ, Майдан Незалежності, буд. 2, офіс 712) судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 2662,40 грн.»

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «УМ Факторинг» (код ЄДРПОУ 40274286, місцезнаходження: 01001, м. Київ, Майдан Незалежності, буд. 2, офіс 712) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3993,60 грн.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складений 01 жовтня 2026 року. Копію постанови надіслати учасникам справи для відома.

Головуючий суддя: Л.Г. Салтан

Члени колегії:

Суддя: Д.С. Бредун

Суддя: Д.І. Сакоян