Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №335/8190/24 — Запорізький апеляційний суд

Дата документу 29.09.2026 Справа № 335/8190/24

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Єдиний унікальний № 335/8190/24

Провадження №22-ц/807/1147/26

Головуючий в 1-й інстанції – Крамаренко І.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року місто Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідачаКухаря С. В.,

суддів:Кочеткової І.В., Мінгазова Р.В.,

секретар:Остащенко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Сідельникової Олени Леонідівни на рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 05 березня 2026 року, ухвалене у м. Запоріжжя (повний текст рішення складено 10 березня 2026 року) у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії, -

В С Т А Н О В И В:

У липні 2024 року Концерн «Міські теплові мережі звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 01.11.2021 між позивачем та відповідачем було укладено типовий індивідуальний договір про надання комунальної послуги з постачання теплової енергії № 72221811, що є публічним договором приєднання. На виконання умов договору, позивач за період з 01.06.2023 по 31.03.2024 відпустив відповідачеві у нежитлове приміщення №149 за адресою: АДРЕСА_1 , яке на праві власності належить відповідачу ОСОБА_1 , теплову енергію на загальну суму 14 476,23 грн. Відповідач зобов`язання за договором з оплати наданих позивачем послуг не виконав, у зв`язку із чим у відповідача виникла заборгованість перед позивачем на загальну суму 14 476,23 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача, та стягнути суму сплаченого судового збору.

Рішенням Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 05 березня 2026 року позовні вимоги Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з постачання теплової енергії – задоволено.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за надані послуги з постачання теплової енергії, за період з 01.06.2023 по 31.03.2024 у розмірі 14476,23 (чотирнадцять тисяч чотириста сімдесят шість гривень 23 коп.) грн.

Стягнуто зі ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 2422,40 (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 коп.) грн.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Сідельникової Олени Леонідівни подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просила скасувати рішення суду та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

Узагальненими доводами апеляційної скарги є те, що суд першої інстанції безпідставно дійшов висновку про наявність у відповідача обов`язку сплачувати вартість послуг з постачання теплової енергії, оскільки належне їй нежитлове приміщення не є опалювальним, не приєднане до внутрішньобудинкової системи теплопостачання, не обладнане опалювальними приладами, а для його обігріву використовуються індивідуальні електричні засоби. Апелянт зазначає, що між сторонами відсутній договір про надання послуг з теплопостачання, позивач не довів факту споживання теплової енергії, наявності у приміщенні транзитних трубопроводів чи іншої технічної можливості отримання теплової енергії, не надав належних доказів правильності здійснених нарахувань та застосування Методики розподілу між споживачами обсягів спожитої теплової енергії, не підтвердив направлення рахунків на оплату, а тому, на думку апелянта, позовні вимоги не доведені належними та допустимими доказами з урахуванням стандарту більшої вірогідності доказів.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

За вимогами п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до вимог ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням вимог матеріального і процесуального права.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідачеві ОСОБА_1 на праві власності належить: нежитлове приміщення № 149, площею 55,7 кв.м, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією договору купівлі-продажу від 03.05.2018 укладеного між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , предметом якого є вищевказане нежиле приміщення, Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 18.05.2023, та копією свідоцтва про зміну імені НОМЕР_1 від 10.05.2018, відповідно до якого відповідач змінила прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ».

Житловий будинок АДРЕСА_1 , в якому розташоване вказане нежитлове приміщення, оснащений приладом комерційного обліку теплової енергії.

Відповідно до типового індивідуального договору № 72221811 від 01.11.2021 між сторонами укладено договір про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлове приміщення 149.

Відповідно до акту обстеження системи теплопостачання, складеного інженерами Концерну «МТМ» 17.11.2020, за результатами огляду нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 , встановлено, що воно розташоване в цокольному поверсі 5-ти поверхового житлового будинку, система опалення житлового будинку однотрубна з верхнім розподіленням та приєднана до теплових мереж через елеваторний вузол. Приміщення вбудовано-прибудоване, використовується під кафе. Система опалення сумісна з житловим будинком. Вхід окремий. Займана площа приміщення S - 55,7 кв.м. відповідає заявленій площі згідно договору купівлі-продажу. ГВП – відсутнє, в житловому будинку газові колонки. Акт було складено у присутності наймачів, які від підпису відмовились, власник приміщення на телефонні дзвінки не відповідає.

Відповідно до розрахунку основного боргу за договором № 72221811, рахунків направлених відповідачу, інформації щодо спожитої теплової енергії по будинку та споживачу, у період з 01.06.2023 по 31.03.2024, у приміщення відповідача було надано централізоване опалення. Отже, заборгованість відповідача за спожиту теплову енергію за період з 01.06.2023 по 31.03.2024 становить 14476,23 грн.

Судом встановлено, що відповідачем не надано доказів отримання дозволу на відключення від мережі централізованого опалення, відповідно до Порядку.

Надана суду копія заяви ОСОБА_1 від 24.09.2024, яку прийнято відділом по роботі із зверненням громадян та питань доступу до публічної інформації департаменту (апарату) виконавчого комітету Запорізької міської ради, про проведення обстеження підвального приміщення відповідача, з метою визначення типу приміщення, як «окреме приміщення з транзитними мережами опалення», не свідчить про факт відключення споживача від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання).

Враховуючи знаходження нежилого приміщення в багатоквартирному будинку та відсутність документів на підтвердження відключення від мережі опалення вказане приміщення є опалювальними.

Задовольняючи вимоги позову, суд першої інстанції виходив з того, що між сторонами виникли правовідносини з надання послуг з постачання теплової енергії на підставі типового індивідуального договору, який є публічним договором приєднання, а позивач належними та допустимими доказами підтвердив факт надання відповідачу послуг з постачання теплової енергії у спірний період та розмір заборгованості. Суд визнав обґрунтованим наданий позивачем розрахунок заборгованості, зазначивши, що відповідач його належними доказами не спростував. При цьому суд виходив із того, що теплова енергія постачається до багатоквартирного будинку як до єдиного об`єкта теплопостачання, а відсутність у належному відповідачу приміщенні окремих елементів системи опалення не свідчить про відсутність споживання послуги. Також суд врахував, що відповідач у встановленому законом порядку від мереж централізованого теплопостачання не відключався та від отримання послуги не відмовлявся, а факт отримання послуги у спірному приміщенні підтверджується матеріалами справи та встановленими Запорізьким апеляційним судом у постанові від 08 травня 2023 року у справі № 335/1554/22 обставинами.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується і колегія суддів апеляційного суду виходячи з наступного.

Концерн «Міські теплові мережі» є юридичною особою, метою діяльності якої відповідно до п. 2.1 Статуту є здійснення виробничо-технічної діяльності, спрямованої на постійне та безперебійне забезпечення споживачів тепловою енергією, одержання прибутку для здійснення діяльності Концерну та задоволення на його основі соціально-економічних інтересів трудового колективу Концерну.

Предметом діяльності Концерну «Міські теплові мережі» є виробництво теплової енергії, транспортування теплової енергії магістральними та місцевими (розподільчими) тепловими мережами, постачання теплової енергії для потреб населення для обігріву житла і побутових потреб, комунально-побутових потреб підприємств, бюджетних установ та організацій, інших категорій споживачів, її збут тощо. (п. 2.2 Статуту).

Згідно Рішення виконавчого комітету Запорізької міської Ради № 200 від 28.04.2011 «Про визначення виконавців комунальних послуг» у місті Запоріжжі, починаючи з 01.04.2011 виконавцем комунальних послуг для населення, що мешкає у житловому фонді комунальної власності з централізованого опалення, підігріву питної води визначено Концерн «МТМ» в будинках, мережі яких безпосередньо приєднані до теплових мереж Концерну.

Відповідачу у справі ОСОБА_6 на праві власності належить нежитлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно № 332728912 від 18.05.2023 року.

Згідно з ч. 7 ст. 14 Закону України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті, та/або досягнення згоди з виконавцем про розмір плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної комунальної послуги, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог частини п`ятої статті 13 цього Закону.

Частиною 5 статті 13 даного Закону встановлено, що в разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання.

Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги.

У разі укладення публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг виконавці комунальних послуг розміщують вимоги до якості відповідних послуг згідно із законодавством та іншу необхідну інформацію для кожного багатоквартирного будинку окремо на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на власному веб-сайті. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування таких вимог у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг.

02.10.2021 Концерн «Міські теплові мережі» оприлюднив на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування Запорізької міської ради (можна знайти у вільному доступі в мережі Інтернет за посиланням http://zp.gov.ua/uk/articeles/item/10370/ukladannya-publichnih-dogovoriv-z-koncernom-miski-teplovi-merezhi-) та на власному офіційному веб-сайті (можна знайти у вільному доступі в мережі Інтернет за посиланням http//teploseti.zp.ua/ua/for_consumers/Public_contracts/) індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання.

Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо).

Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Тобто внесення змін до публічного договору приєднання законодавством не допускається так як вказане призведе до порушення прав інших суб`єктів імперативно визначених відносин.

Крім того ч. 6 ст. 633 ЦКУ передбачено, що умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору є нікчемними.

Таким чином, в силу вимог вище наведених норм Закону з 01.11.2021 Концерном «МТМ» з відповідачем укладено типовий індивідуальний договір №72221811 про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_2 .

Пунктом 5 Типового індивідуального договору про надання послуг з постачання теплової енергії (далі - договір) передбачено, що виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором.

Згідно з п. 32 договору, розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць.

Пунктом 34 передбачено, що споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу.

Згідно з п. 36 договору, під час здійснення оплати споживач зобов`язаний зазначити розрахунковий період, за який вона здійснюється, та призначення платежу (плата виконавцю, сплата пені, штрафів).

Відповідно до п. 38 договору, споживач не звільняється від оплати послуги, отриманої ним до укладення цього Договору.

Частиною шостою статті 19 Закону України «Про теплопостачання» передбачено, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

Відповідно ч. 1 ст. 9 Закону № 2189-VIII споживач здійснює оплату за спожиті житлово-комунальні послуги щомісяця, якщо інший порядок та строки не визначені відповідним договором.

Споживач не звільняється від оплати житлово-комунальних послуг, отриманих ним до укладення відповідного договору.

Таким чином, чинне законодавство передбачає обов`язок споживача оплатити вартість тільки тієї теплової енергії, яка ним була спожита.

Відповідно до п. 11 Типового договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315 (далі Методика).

Вказана Методика встановлює порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги), обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг.

Відповідно до Методики, термін опалювальне приміщення, визначається, як приміщення у будівлі/будинку, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, та у якому забезпечується нормативна температура повітря.

Житловий будинок по АДРЕСА_1 обладнано комерційним приладом обліку теплової енергії. Нежитлове приміщення ОСОБА_1 знаходиться в житловому будинку за адресою АДРЕСА_1 , має сумісну із будівлею систему опалення та не оснащено розподільним приладом обліку теплової енергії.

Частиною 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що споживач серед іншого має право у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання та постачання гарячої води.

Наразі чинним є Порядок відключення споживачів від мереж (систем) централізованого опалення (теплопостачання) та постачання гарячої води затверджений Наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України №169 від 26.07.2019 року, відповідно до якого для відокремлення (відключення) від централізованого опалення та гарячого водопостачання власник квартири чи нежитлового приміщення багатоквартирного будинку звертається до органу місцевого самоврядування з письмовою заявою в довільній формі із зазначенням причини відокремлення (відключення) та подає інформацію про намір влаштування системи індивідуального теплопостачання (опалення та/або гарячого водопостачання) такої квартири чи нежитлового приміщення.

Виконавчим комітетом Запорізької міської ради було прийнятий порядок № 286 від 28.04.2025 р. «Про внесення змін до рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 14.09.2023 № 513 «Про затвердження Порядку визначення належності підвальних приміщень багатоквартирного будинку до приміщень з транзитними мережами опалення на території міста Запоріжжя та створення робочої комісії» (зі змінами). Згідно даного рішення належність підвального приміщення споживача до приміщення з транзитними мережами опалення встановлюється рішенням виконавчого комітету Запорізької міської ради на підставі акту робочої комісії для розгляду питань щодо визначення належності підвальних приміщень багатоквартирного будинку до приміщень з транзитними мережами опалення на території міста Запоріжжя.

Оскільки ОСОБА_1 , власниця приміщення АДРЕСА_3 не надавала до Концерну «Міські теплові мережі» жодних документів, що підтверджують законні підстави, на яких приміщення від`єднано від внутрішньобудинкової системи опалення або проєкту будівлі/будинку, де зазначено що приміщення №149 належить до приміщення з транзитними мережами опалення, то згідно Методики №149 за адресою АДРЕСА_4 є опалювальним.

Звіт про проведення обстеження енергетичної ефективності нежитлового приміщення наданий відповідачем під час апеляційного розгляду, який встановлює відсутність у вказаному приміщенні підключення до внутрішньо будинкових систем опалення будинку, а також наявність індивідуальних джерел опалення, не є висновком експерта у відповідності до вимог ст. 102 ЦПК України і не може за своїм змістом замінювати встановлений порядок визначення статусу приміщення в категорії типу опалення. Окрім цього, він не спростовує факт відсутності належного оформлення від`єднанння від внутрішньобудинкової системи опалення зазначеного приміщення.

Згідно ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно ст. 901 ЦК України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором. Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Відтак визначальним для оплати за надані послуги з теплопостачання є фактичне надання таких послуг.

На виконання пункту 5 Договору Позивач надавав послугу з постачання теплової енергії Відповідачу в його нежитлове приміщення за період: з 01.06.2023 до 31.03.2024 на загальну суму 14476,23 грн.

Для здійснення перевірки нарахувань позивачем надано всі необхідні дані, що містяться в рахунку, а саме площу опалювальних приміщень у будинку, площу приміщення відповідача, тарифи що діяли в розрахунковому періоді.

Наведеним вище спростовуються доводи відповідача щодо того, що позивачем не доведено факту надання послуг за спірний період, їх обсягу, вартості, а також настання у відповідача строку виконання грошових зобов`язань зі сплати таких послуг.

З урахуванням викладеного, оскільки заборгованість відповідача перед позивачем за надані послуги з постачання теплової енергії не погашена, розмір вказаної заборгованості відповідає фактичним обставинам справи та не спростований відповідачем, колегія суддів дійшла висновку про доведеність невиконання відповідачем ОСОБА_1 обов`язків щодо своєчасної оплати послуг з постачання теплової енергії.

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції, правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, дійшов правильного висновку про те, що вказані позовні вимоги підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.

Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).

З урахування наведеного колегія суддів вважає, що рішення суду постановлено з додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 381-383 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів,-

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника – адвоката Сідельникової Олени Леонідівни залишити без задоволення.

Рішення Вознесенівського районного суду м. Запоріжжя від 05 березня 2026 року у цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повної постанови.

Повна постанова складена 01 жовтня 2026 року.

Головуючий С.В. Кухар

Судді: І.В. Кочеткова

Р.В. Мінгазов